іжнародний фінансовий ринок.

ема 16. Міжнародні фінанси.

План

1. Міжнародні фінанси, їх суть, функції та складові ланки.

2. Загальна характеристика міжнародного фінансового ринку.

3. Фінанси міжнародних організацій.

4. Міжнародні фінансові інституції.

1. Міжнародні фінанси, їх суть, функції та складові

Міжнародні фінанси – це сукупність обмінно-перерозподільчих відносин, що виникають ув’язку з рухом вартості між окремими країнами та у процесі формування і використання на світовому та регіональному рівнях централізованих грошових фондів.

Відносини обміну пов’язані з міжнародною торгівлею. Вони характеризують валютні надходження та валютні платежі, які відображаються у торговельному балансі, стан якого характеризує взаємозв’язок міжнародних грошових потоків.

Відносини перерозподілу виникають у процесі формування і використання централізованих грошових фондів світових та регіональних міжнародних організацій і фінансових інституцій.

Об’єктом міжнародних фінансів є валютні грошові потоки, які можна згрупувати за такими напрямами:

- взаємовідносини між суб'єктами господарювання різних країн;

- взаємовідносини держави з юридичними і фізичними особами інших країн;

- взаємовідносини держави з урядами інших країн та міжнародними організаціями;

- взаємовідносини держави і суб'єктів господарювання з міжнародними фінансовими інституціями.

Суб’єктами міжнародних фінансів є фізичні та юридичні особи, уряди різних держав, міжнародні організації та фінансові інституції.

Міжнародні фінанси виконують розподільчу, контрольну та регулюючо-координуючу функції. Суть розподільчої функції міжнародних фінансів полягає у грошовому розподілі і перерозподілі світового суспільного продукту, а суть їх контрольної функції полягає в тому, що у будь-який час і на будь-якому етапі є можливість здійснювати облік й аналіз руху світового суспільного продукту в грошовій формі. Регулюючо-координуюча функція міжнародних фінансів полягає у розробленні урядами різних держав та міжнародними організаціями поточної і стратегічної міжнародної фінансової політики, яка б попереджала спекулятивні операції у міжнародній сфері фінансових відносин.

Складовими ланками міжнародних фінансів є:

1. міжнародний фінансовий ринок;

2. фінанси міжнародних організацій;

3. фінанси міжнародних фінансових інституцій.


іжнародний фінансовий ринок.

Міжнародний фінансовий ринок – це глобальна система акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам на принципах ринкової конкуренції. Міжнародний фінансовий ринок має на меті забезпечення перерозподілу між країнами тимчасово вільних фінансових ресурсів, одержання від цих операцій певного зиску та забезпечення міжнародної ліквідності. З організаційної точки зору, міжнародний фінансовий ринок – це сукупність уповноважених банків, брокерських фірм, валютних бірж, транснаціональних компаній та ін.. юридичних осіб, які здійснюють свою діяльність та впливають на нього.

Міжнародний фінансовий ринок охоплює:

1. міжнародний ринок грошей (валютний ринок);

2. міжнародний ринок кредитних ресурсів (позичкових капіталів);

3. міжнародний ринок цінних паперів;

4. міжнародний ринок золота.

Міжнародний валютний ринок – це система економічних відносин з приводу купівлі-продажу іноземних валют, платіжних документів в іноземних валютах та розміщення тимчасово вільних валютних коштів. Стабільність міжнародних фінансових відносин ґрунтується на двох основних передумовах. По-перше, необхідна чітка система трансформації (обміну) валют. Будь-який суб’єкт, якому потрібна відповідна валюта для міжнародних розрахунків, повинен мати можливість її придбати. По-друге, важливо забезпечити реальність обмінного курсу, тобто в процесі трансформації грошовий потік не повинен ні збільшитись, ні зменшитися в обсягах. Тому основою забезпечення сталого розвитку світової економіки, міжнародної торгівлі і міжнародних фінансових відносин є надійний механізм курсоутворення, що дає змогу достовірно визначати валютні курси, які максимально наближенні до реального співвідношення купівельної спроможності валют різних країн світу. Валютний курс відображає ціну грошової одиниці певної країни у валюті інших країн. Валюта може обмінюватися на іншу лише за умови її конвертованості. Конвертованість – це гарантована спроможність грошової одиниці вільно обмінюватися на валюти інших країн за певним курсом та можливість її вільно переміщувати через кордон.

Учасниками (суб’єктами) валютних відносин можуть бути: національні й комерційні банки, казначейства, валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж, юридичні та фізичні особи. За характером виконуваних операцій і мірою їх ризику всі суб’єкти валютного ринку можна поділити на групи: інвестори, позичальники, спекулянти, посередники, хеджери, підприємці.

Валютний ринок структурується за двома ознаками: за обсягами і характером торгівлі. Залежно від обсягу валютних операцій та переліку валют, що виставляються на торги, розрізняють світові, регіональні та національні валютні ринки. Світовими центрами валютного ринку є Лондон, Париж, Нью-Йорк, Токіо, Пекін. Перелік валют, що виставляються тут на торги, досить широкий. На регіональних і національних ринках здійснюються торги з обмеженого переліку найважливіших валют. За характером торгівлі валютний ринок поділяється на організований, який забезпечується через торгівлю на валютних біржах, та міжбанківський, який функціонує на основі укладення угод між комерційними банками, що є основними суб'єктами валютного ринку. Нині у світі переважає міжбанківський валютний ринок.

Валютний ринок, як правило, регульований. Національний валютний ринок регулюється центральними банками. При цьому можуть використовуватись два способи. Перший — установлення валютного коридору, тобто мінімального й максимального рівня обмінного курсу, що є, по суті, напівадміністративним заходом. Другий — участь центрального банку в торгах. При необхідності підтримання курсу національної валюти центральний банк може проводити валютні інтервенції, тобто виставляти на торги додаткову масу іноземної валюти, а при необхідності утримання курсу певної іноземної валюти, навпаки, скуповувати її. Крім того, центральний банк як емісійний центр країни може впливати на обмінні курси через регулювання грошової маси національної валюти. Обмеження обсягу національної валюти зменшує її пропозицію в обміні на іноземну й тим самим сприяє утриманню курсу. Навпаки, емісія грошей веде до розширення пропозиції національної валюти і таким чином до зниження її курсу.

Валютний курс, що складається на валютному ринку, відображає врівноваженість попиту і пропозиції. Результат торгів - обсяг купівлі тієї чи іншої валюти порівняно з її обсягом, виставленим на продаж, характеризує задоволення попиту чи недостатність пропозиції. У разі задоволення попиту на іноземну валюту курс національної валюти залишається стабільним, при недостатності пропозиції — падає, за надмірної пропозиції — зростає. Саме тут і проявляється роль центрального банку, який для підтримання стабільного курсу національної валюти проводить валютні інтервенції.

Вплив на курс валют здійснюється також через систему валютного регулювання. Політика валютного регулювання кожної країни визначається її економічними інтересами в міжнародній торгівлі. Валютне регулювання характеризує встановлений порядок визначення валютного курсу та його регламентування, здійснення валютних операцій суб'єктами валютного ринку (комерційними та центральним банками, юридичними і фізичними особами), порядок ввезення і вивезення іноземної та національної валюти, порядок проведення міжнародних розрахунків. Основою валютного регулювання є вплив на валютний курс. У більшості випадків кожна країна заінтересована в стабільності національної валюти, адже це забезпечує стабільність її як внутрішньої, так і зовнішньої економічної політики. Однак за певних умов може проводитися політика як на зниження (девальвація), так і на зростання (ревальвація) курсу національної валюти.

Політика зниження рівня курсу національної валюти вигідна тоді, коли в даній країні експорт переважає імпорт. У цьому разі доходи підприємств експортерів у національній валюті зростатимуть, оскільки за кожну одиницю валютної виручки підприємство отримає більше національної валюти. Прикладом такої політики у 80-ті роки була постійна девальвація японської єни відносно американського долара. Як відомо, в ті часи у сальдо торговельного балансу між Японією і США спостерігалась істотна перевага Японії. Оскільки таке відхилення обмінного курсу реального вело до перерозподілу фінансових ресурсів на користь Японії, США постійно вводили обмеження на ввезення японських товарів.

Політика на зростання курсу національної валюти доцільна тоді, коли переважає імпорт товарів і послуг. У цьому разі витрати імпортерів на закупівлю валюти для оплати поставок у країну зменшуватимуться. Звичайно, при цьому втрачають експортери, оскільки вони отримують менше доходів. Однак перевищення імпорту над експортом веде і до перевищення виграшу імпортерів від завищеного курсу над втратами експортерів.

Міжнародний кредитний ринок – це ринок, на якому здійснюється переміщення позичкових капіталів з одних країн в інші на умовах оплати та повернення у визначені строки. Залежно від особи, що надає позички, міжнародні кредити бувають: фірмовими, урядовими, банківськими, міжнародних організацій. Фірмовий кредит – це комерційний кредит на міжнародному ринку, коли розрахунки між імпортером й експортером здійснюються в борг. Урядовий кредит виникає при інвестуванні однією країною іншої або при розміщенні урядових цінних паперів на міжнародному ринку капіталів. Найбільшу частку кредитного ринку становлять банківські кредити, коли однією зі сторін кредитних відносин є банк. Особливе місце займають кредити міжнародних фінансових інститутів, які надаються через МВФ, СБ, ЄБРР, регіональні банки розвитку та інші.

Міжнародний ринок цінних паперів – це ринок, на якому здійснюється переміщення фінансових зобов’язань та інструментів у вигляді цінних паперів (євроакції, єврооблігації, похідні цінні папери (деривативи), векселі, депозитарні розписки) за межі країни шляхом купівлі-продажу з метою отримання прибутку.

На міжнародному ринку золота здійснюються операції його купівлі-продажу, що проводяться регулярно шляхом публічного продажу на золотих аукціонах. Золото на таких аукціонах реалізується з метою його промислового споживання, придбання необхідної іноземної валюти, тезаврації та спекуляції. Обіг золота відбувається також через депонування його в банку. Такі операції оформляються свідоцтвом – золотим сертифікатом. Тобто золото продається у вигляді злитків, монет, медалей, листів, дроту та золотих сертифікатів. Золотими дилерами (особливі фірми, через які золото потрапляє на світові ринки) є лише 5 фірм на чолі з банківським домом Ротшильдів.