агальна характеристика вимагання

м. Київ 2013 р.

ЗМІСТ:

 

1. Вступ.

 

2. Поняття и види злочинів проти власності.

3. Загальна характеристика вимагання.

3.1 Об'єкт вимагання.

3.2 Предмет вимагання.

3.3 Об'єктивна сторона вимагання.

3.4 Суб'єкт вимагання.

3.5 Суб'єктивна сторона вимагання.

4. Кваліфікуючі ознаки вимагання.

5. Практичне завдання.

6. Висновок.

 

 


 

ВСТУП

 

Злочини проти власності, відповідальність за які передбачена розділом 6 Особливої частини Кримінального Кодексу України, відносяться до найбільш поширених. При їх вчиненні здійснюється зазіхання на право власності, який відносять Конституцією України до одного з основних соціальних благ. Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Конституція України у ст. 13 встановлює рівність усіх форм власності, до числа яких належать:

1) право власності українського народу,

2) право державної власності;

3) право комунальної власності;

4) право колективної власності (у тому числі підприємств, громадських організацій та інших об'єднань громадян);

5) право приватної власності, в тому числі право спільної власності подружжя, членів сім'ї, осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство;

6) право власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій.

Рівність усіх форм власності обумовлює їх рівну кримінально-правову охорону від злочинних посягань. Тому злочини проти власності незалежно від її форми передбачені в єдиному розділі Особливої частини КК, статті якого не містять будь-яких відмінностей в кримінальній відповідальності за посягання на власність того чи іншого суб'єкта.

Слід зазначити, що раніше діючий КК 1960 р. передбачав відповідальність за злочини проти власності у двох розділах Особливої частини: голові ІІ «Злочини проти соціалістичної власності» та главі V «Злочини проти індивідуальної власності громадян». Такий поділ мало на меті забезпечення посиленої охорони соціалістичної власності порівняно з індивідуальною з обстоювання громадян. Засобами досягнення цієї мети було визначення санкцій за ці злочини (злочини проти соціалістичної власності каралися суворіше, ніж злочини проти індивідуальної власності громадян) і встановлення кола діянь, визнаних злочинними (наприклад, необережне знищення або пошкодження майна визнавалося злочином лише за умови, що його предметом було державне або суспільне майно).

Після здобуття Україною незалежності і законодавчого закріплення рівності всіх форм власності було внесено окремі зміни до КК у частині відповідальності за злочини проти власності, однак повною мірою забезпечити рівність їх кримінально-правової охорони вдалося лише з прийняттям нового кримінального законодавства в 2001 році. [15. С. 69-70]

 


1. Поняття та види злочинів проти власності

Об'єктом злочинів проти власності є суспільні відносини власності, що охороняються кримінальнім законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.

Юридичним вираженням відносин власності є право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування и розпорядження майном. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна.

Відповідно до Конституції України від імені українського народу права власника на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси України здійснюють органи державної влади та органі місцевого самоврядування. Таким чином, суб'єктами право власності виступають держава, юридичні та фізичні особини.

Небезпечність злочинів проти власності, важливість її охорони кримінально-правовими засобами визначається тим, що вона є найважливішою соціальною цінністю: нормальне функціонування відносин власності забезпечує стабільність всієї економічної системи, підвищення рівня добробуту народу.

Єдність об’єкта — відносин власності — не виключає того, що безпосереднім об’єктом конкретних злочинів може виступати та чи інша форма власності. Крім об’єкта, злочини проти власності мають також інші загальні об’єктивні і суб’єктивні ознаки. [12]

Особливе значення для цих злочинів має їх предмет. Ним є приватне, колективне або державне майно.

Майно як предмет злочину має певні ознаки:

1) юридична — право на майно належить певному власнику або особі, якій воно на законній підставі ввірено, знаходиться у її веденні чи під її охоро­ною. Для винного майно є чужим;

2) економічна — майно має пред­ставляти певну матеріальну цінність, мати певну вартість. Іноді цю ознаку називають соціальною, оскільки вона означає, що в майно вкладена праця людини. Цінність, вартість майна якраз і вимірюєть­ся цією працею;

3) фізична — це предмети, речі, які можна вилучи­ти, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо.

Не відносяться до предметів злочинів проти власності предмети, що знаходяться в природному стані: ліс на корені, риба та інші водні тварини в природних водоймах, звірі у лісі тощо. Їх незаконне зни­щення, пошкодження, вилов відносяться до злочинів проти довкілля (статті 246, 248 і 249). Але ці предмети стають предметом злочинів проти власності, якщо вони вже витягнуті з природного стану за до­помогою праці людини, або вирощуються людиною в спеціальних розплідниках, ставках тощо.

Не є предметом злочинів проти власності вогнепальна зброя, бо­йові припаси, вибухові речовини, радіоактивні матеріали — стат­ті 262—267 КК; наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори — ст. 312 та ін.; військове майно — статті 410, 411 КК та ін.

Крім майна у деяких злочинах проти власності предметом мо­жуть бути право на майно, а також дії майнового характеру, наприк­лад, при вимаганні (ст. 189) та шахрайстві (ст. 190) [13].

Специфіка об'єкта і предмета визначають і загальні об'єктивні та суб'єктивні ознаки злочинів проти власності.

З об'єктивної сторони більшість з них сконструйовані законо­давцем як злочини з матеріальним складом — їх обов'язковою озна­кою є спричинення внаслідок протиправного діяння суспільне не­безпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди відносинам влас­ності. Тому закінченими вони є з моменту настання цієї шкоди. Од­нак для закінчення таких злочинів як розбій, вимагання, погроза знищення майна не потрібно фактичного настання шкоди (це так звані усічені склади злочинів).

З суб'єктивної сторони, більшість злочинів проти власності характеризуються прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що по­сягає на чужу власність, на яку вона не має права, передбачає спричинення матеріальної шкоди і бажає цього, одночасно бажаючи та власного незаконного збагачення. Поряд з цим знищення або по­шкодження майна (ст. 194 КК) може бути вчинене і з непрямим умис­лом, а необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК) і по­рушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197 КК) можуть бути вчинені через необережність.

За наявності ряду загальних ознак, що характеризують злочини проти власності, вони істотно розрізняються між собою за характе­ром діяння, способом їх вчинення, мотивами. Саме це дає можли­вість класифікувати їх на різні групи, побудувати їх систему.

Злочини проти власності можуть бути поділені на такі три групи:

1) злочини, що характеризуються протиправним безоплатним вилученням чужого майна і оберненням його на користь винної особи або інших осіб, що завдає шкоди власникові чи іншому володільцю цього майна:

крадіжка (ст. 185); грабіж (ст. 186); розбій (ст. 187); вимагання (ст. 189); шахрайство (ст. 190);

привласнення і розтрата, вчинені особою, якій майно ввірене чи перебуває в ЇЇ віданні (ч. 1 ст. 191);

привласнення, розтрата, заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем (ч. 2 ст. 191);

викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж:, кабельних лінів зв'язку та їх обладнання (ст. 188). Характеристика цих злочинів міститься в наступному параграфі;

2) діяння, які характеризуються протиправним, як правило корисливим, заподіянням шкоди власникові без обернення на свою користь чи користь інших осіб чужого майна (тобто, безпосередньо не заподіюються збитки власникові), або з оберненням на свою користь майна, яке є нічийним:

• заподіяння майнової шкоди шляхам обману або зловживання довірою (ст. 192). Особливістю цього злочину є те, що при його вчиненні не відбувається вилучення чужого майна, винний отримує вигоду в результаті використання майна, яке він мав би передати у розпорядження власника. Саме цим даний злочин відрізняється від шахрайства (ст. 190);

привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося в неї (ст. 193). Цим складом злочину охоплюються лише діяння щодо майна, яке є чужим для винного, знайдене винним чи випадково опинилося в нього і має особливу історичну, наукову, художню, культурну цінність або є скарбом;

придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом (ст. 198 КК).

3) некорисливі посягання на власність, пов'язані з заподіянням майнової шкоди власникові іншим чином:

умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК);

необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК). Передбачення відповідальність за необережне знищення або пошкодження чужого майна, у разі, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей;

погроза знищення майна (ст. 195 КК). Особа відповідає за по грозу знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загально небезпечним способом, за умови, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози;

порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197КК). У даному випадку йдеться про невиконання або неналежне виконання особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, своїх обов'язків, якщо це спричинило тяжкі наслідки для власника майна [17. С.159].

Загальними ознаками, що об'єднують різні злочини цієї групи є;

1) незаконне, безоплатне обертання чужого майна на користь вин­ного або інших осіб;

2) корисливий мотив — прагнення, спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна.

Обертання як обов'язкова ознака об'єктивної сторони злочинів цієї групи передбачає активну поведінку (дію) — вилучення чужого майна з володіння, розпорядження, користування власника або особи, якій воно ввірене на законній підставі, на користь винного або інших осіб і збагачення його або інших осіб за рахунок цього майна.

Обертання має бути незаконним. Це означає, що суб'єкт не має права на це майно, оскільки воно для нього є чужим. Майно має бу­ти безоплатним, тобто воно не повертається, не оплачується, не від­шкодовується власнику еквівалент його вартості.

З об'єктивної сторони більшість злочинів, пов'язаних з неза­конним безоплатним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб, відносяться до злочинів з матеріальним складом:

крім діяння необхідною ознакою їх об'єктивної сторони є наслідки — матеріальна шкода: власник позбавляється майна, можливості воло­діти, користуватися, розпоряджатися ним. Тому закінченими ці зло­чини визнаються з моменту фактичного заподіяння матеріальної шкоди у визначеному розмірі. Певні особливості в цьому питанні є в складах розбою і вимагання, про що буде сказано при аналізі цих злочинів.

Суб'єктивна сторона всіх цих злочинів характеризується пря­мим умислом, корисливими мотивом і метою: особа усвідомлює, що вона посягає на чужу власність, не маючи права на неї, передбачає матеріальну шкоду власнику (державі, колективу, приватній особі) і бажає настання цього наслідку, переслідуючи мету незаконного збагачення.

Мотив корисливий — прагнення одержати матеріальну вигоду для себе або інших осіб, спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна.

Суб'єкт корисливих злочинів — крадіжки, грабежу, розбою, ви­магання — фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку. В інших ви­падках — особа, яка досягла 16-річного віку. У разі привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службо­вим становищем суб'єкт спеціальний — особа, якій майно ввірено чи перебувало в її віданні або службова особа, яка заволодіває чу­жим майном шляхом зловживання службовим становищем [12].

Поряд з цими загальними ознаками ці злочини мають і відмінні ознаки, характерні для конкретних складів злочинів. Вони відрізня­ються один від одного за способом (формою) їх вчинення, тобто прийомами, методами, які використовує винний для досягнення зло­чинної мети збагачення за рахунок чужого майна. КК України передбачає відповідальність за такі злочини залежно від способу їх вчинення:

крадіжка;

грабіж;

розбій;

викрадення шляхом демонтажу та іншим способом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання;

вимагання;

шахрайство;

привласнення, розтрата майнаабозаволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.

 

агальна характеристика вимагання

 

Згідно з Кримінальнім кодексом України, а саме ст. 189 вимагання – це вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілім чи його близьким родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці. [7]

 

б'єкт вимагання.

Найважливіше значення для з'ясування соціально-політичної суті такого злочину як вимагання має правильне встановлення об'єкта кримінально-правової охорони.

Об’єктом злочину у науці кримінального права визнаються суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом від злочинних посягань.

Правильне визначення об'єкта посягання дає можливість розкрити сутність злочину, показати характер його суспільної небезпеки, а також служить необхідною передумовою для правильної кваліфікації злочину. Положення про те, що суспільні відносини є об'єктом злочину, не тільки загальновизнана в науці кримінального права, а й знайшло своє відображення в кримінальному законі.

У теорії кримінального права прийнята трьохланкова класифікація об'єктів злочину. При цьому виділяється: загальний, родовий і безпосередній об'єкти злочину.

Загальний об'єкт – це система суспільних відносин, поставлених під охорону кримінального закону.

Під родовим об'єктом розуміється об'єкт, що охоплює певне коло тотожних або однорідних за своєю соціально-політичною та економічною сутністю суспільних відносин, які повинні охоронятися в силу цього єдиним комплексом взаємопов'язаних кримінально-правових норм.

Значення родового об'єкта злочину полягає, насамперед, у тому, що він дозволяє провести класифікацію всіх злочинів на певні групи. Саме це його властивість була взято за основу при побудові Особливої частини Кримінального кодексу України. Родовим об'єктом злочинів проти власності, до яких належить і вимагання, є власність.

У розділі VI Особливої частини кримінального кодексу родовий об'єкт позначається, з назви розділу, який визначений як злочини проти власності, але без розкриття змісту цього поняття. Різні позиції у визначенні родового об'єкта зазначеної групи злочинів пояснюється неоднаковим трактуванням поняття власності.

Термін «власність» вживається в економічному і юридичному сенсах.

Власність в економічному сенсі – це суспільні відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, споживання і обміну матеріальних благ. Ці відносини є частиною економічного базису.

Юридичним вираженням відносин власності є право власності, представляє собою врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Відповідно до Конституції України від імені Українського народу право власності на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси України здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Таким чином, суб'єктами права власності виступають держава, юридичні та фізичні особи.

Стаття 13 Конституції України проголошує рівність усіх суб'єктів права власності перед законом і забезпечення захисту їх прав державою. Тому кримінальне законодавство в рівній мірі охороняє всі форми власності, що існують в Україні.

Тому у зміст власності, як родового об'єкта злочину, виключеного в VI розділ Особливої частини КК, вкладений економічний зміст та розуміння під нею сукупності відносин з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ.

Вимагання відноситься до так званих поліоб'єктних злочинів, тому що зазіхає одночасно на кілька самостійних охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин.

Значення цих об'єктів в сенсі їх співвідношення та впливу на кваліфікацію злочину неоднаково. З метою правильного встановлення їх конкуренції, в теорії кримінального права застосовується класифікація об'єктів злочинів по «горизонталі».

Суть такого виду класифікації полягає в тому, що на рівні безпосереднього об'єкта виділяється основний, додатковий і факультативний об'єкти.

Основним безпосереднім об'єктом є конкретне суспільне відношення, на яке, перш за все, посягає злочин і якому в силу цього законодавець, створюючи кримінально-правову форму, прагне поставити під охорону закону. Це громадське відношення становить соціальну сутність даного злочину, визначає ступінь його суспільної небезпеки, є вирішальною умовою віднесення відповідної норми до того чи іншого розділу Кримінального кодексу України.

При скоєнні вимагання відбувається посягання не тільки на відносини власності, тому що складом вимагання охоплюється не тільки вимога передачі майна, а й право на нього, або вчинення інших дій майнового характеру, тобто воно може заподіяти шкоду і іншим майновим відносинам. Так, наприклад, вимога передачі права на житловий будинок, зазіхає на житлові відносини, вимога відмовитися від своєї частки у спадщині – порушує спадкові відносини.

Під додатковим об'єктом розуміється таке громадське ставлення, яке, заслуговуючи самостійної кримінально-правової охорони, захищається кримінальним законом. У даному випадку поряд з основним об'єктом існує і додатковий об'єкт, що виражається в пред'явленні винним майнової вимоги, поєднаного з погрозою насильства, розголошення ганебних відомостей, знищення або пошкодження майна.

Таким чином, вимагання має своїм безпосереднім додатковим об'єктом відносини у сфері охорони безпеки життя, здоров'я, честі, гідності, особистої недоторканності потерпілих [8].


 

редмет вимагання.

Предметом вимагання є не тільки майно, а й право на майно, а також дії майнового характеру. Право на майно - документ, що дозволяє отримати у свою власність майно (наприклад, заповіт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо). Дії майнового характеру - це, наприклад, вимога підвищити в посаді, видати безкоштовна путівку на курорт тощо.[13]