еревищення заходів, необхідних для затримання злочинця.
Вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця
Спричинення смерті що робить замах при захисті від нападу стає злочинним лише унаслідок перевищення меж необхідної оборони, що мало місце, яке і робить спричинення смерті суспільно-небезпечним. Небезпечним, але в значно меншому ступені, ніж "просте" або кваліфіковане вбивство. На це указує розмір санкцій, передбачених за вказані злочини. Представляється, що розмір санкцій визначається багатьма чинниками, що відносяться до всіх елементів складу злочину, у тому числі і до об'єкту.
Сказане, укупі з тим, що для характеристики об'єкту вбивства велике значення має особу потерпілого, дозволяє, як мені здається, зробити вивід про те, що об'єкт вбивства, здійсненого при перевищенні меж необхідної оборони, тобто життя що робив замах, представляє меншу цінність, чим об'єкт, допустимий, простого вбивства.
Необхідна оборона є обставиною, що виключає суспільну небезпеку і протиправність, а отже, караність і злочинність дій того, що обороняється. Спричинення шкоди в стан необхідної оборони буде правомірним, і навіть суспільно корисною дією, але лише за наявності певних умов, що іменуються в теорії кримінального права "умовами правомірності необхідної оборони". Останні прийнято ділити на дві групи: умови правомірності необхідної оборони, що відносяться до посягання, і умови правомірності необхідної оборони, що відносяться до захисту. Перші визначають виникнення стану необхідної оборони, а другі - правомірність дій із захисту порушеного права.
Найважливішою умовою правомірності необхідної оборони, що відноситься до посягання, є його суспільна небезпека. Це властивість діяння носить об'єктивний характер і визначається як здатність заподіяти шкоду суспільним відносинам, тобто об'єктам кримінально-правової охорони. Вони вказані в ч. 1 ст. 36 КК України: особа і права того, що обороняється або інших осіб, інтереси суспільства і держави, що охороняються законом. Спричинення або загроза спричинення шкоди будь-якому з перерахованих об'єктів породжує право здійснити акт оборони [21].
Існує і ще декілька аспектів даної умови правомірності необхідної оборони. З вимоги ч. 3 ст. 65 КК України враховувати при призначенні покарання характер і ступінь суспільної небезпеки злочину витікає що остання має дві характеристики: якісну (характер) і кількісну (ступінь). Характер визначається об'єктом посягання, яким він повинен бути ми вже визначили раніше. Частина 2 ст. 11 КК України встановлює, що не є злочином дія (бездіяльність), хоча формально і що містить ознаки якого-небудь діяння, [22] передбаченого КК України, але через малозначність що не представляє суспільної небезпеки. Малозначним діяння може бути, наприклад, через незначність заподіяного збитку. Відповідно, в таких випадках, унаслідок відсутності суспільної небезпеки відсутній і стан необхідної оборони.
Ще однією умовою правомірності необхідної оборони, що відноситься до посягання є його готівка. Ознака готівки означає, що посягання вже почалося (близько до початку) і ще не закінчилося, що охороняються законом право і інтереси при цьому знаходяться в безпосередній небезпеці. Доктриною початковим моментом, з якого особа може бути визнана такою, що знаходиться в стані необхідної оборони, визнається не тільки момент суспільно небезпечного посягання, але і наявність реальної загрози нападу.
Ще однією умовою правомірності необхідної оборони, що відноситься до захисту є спричинення шкоди що тільки робить замах. У разі спричинення шкоди третім особам (що не бере участь в нападі) відповідальність наступає по загальних правилах, залежно від обставин справи і провини того, що заподіяв шкода. Той, що обороняється може відповідати за умисний злочин, необережне спричинення шкоди, або його дії, за відсутності провини, не спричиняють за собою відповідальності.
Необхідна оборона можлива по таких мотивах, які відповідають її меті, а саме: захисту охоронюваних правом інтересів особи, сім'ї, суспільства або держави. Мотиви, що не укладаються в названу мету, несумісні з необхідною обороною і ні за яких обставин не можуть лежати в її основі.
В рамках поняття «Перевищення необхідної самооборони» слід розрізняти два види меж необхідної оборони – межу допустимого і межу достатньої шкоди [23]. Виділення цих видів залежить як від посягання (що представляє і не представляє велику суспільну небезпеку), так і від обстановки захисту (відносно сприятлива або не сприятлива), а також від психічного стану того, що обороняється. Межа допустимої шкоди (спричинення що робить замах смерті або тяжких тілесних ушкоджень) можлива лише при обороні від посягання великої суспільної небезпеки в несприятливій обстановці захисту. І навпроти, в щодо сприятливій обстановці правомірне спричинення що робить замах шкоди, що не перевищує тілесних ушкоджень середньої тяжкості, при обороні від посягання будь-якого ступеня суспільної небезпеки (межа достатньої шкоди). Необхідно відзначити, що встановлення меж такої оборони – це питання факту, цілком залежне від обставин справи, причому всякий раз повинні бути ретельно, всесторонньо, об'єктивно з'ясовані і оцінені всі конкретні обставини, характеризуючи посягання і захист від нього.
В даний час не виникає сумнівів про те, що провина при перевищенні меж необхідної оборони, завжди умисна, можна зустріти різні думки з приводу того, яким видом наміру характеризується суб'єктивна сторона даного злочину.
Одні учені дотримуються думки, що суб'єктивна сторона складів злочинів з перевищенням меж необхідної оборони характеризується тільки непрямим наміром. Ці автори виходять з того, що суспільно небезпечні наслідки є небажаними для того, що обороняється, не складають мети захисту охоронюваних правом інтересів, а по цьому лише свідомо їм допускаються.
Інші учені вважають, що при перевищенні меж необхідної оборони має місце тільки прямий намір.
Українське кримінальне право визнає суб'єктом злочину тільки фізична особа, воно повинне бути осудним і таким, що досяг віку кримінальної відповідальності (ст. 18 КК України). Інших вимог для покладання відповідальності на обличчя, що скоїло злочин не пред'являється.
Коли при перевищенні меж необхідної оборони чи заходів, необхідних для затримання злочинця, заподіяно тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть, дії винного за відсутності умислу на позбавлення потерпілого життя належить кваліфікувати за ст. 124 КК [24]:
Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця,-
карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.
Об'єктом злочину виступає здоров'я особи.
Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діями; 2) наслідками у вигляді тяжких тілесних ушкоджень; 3) причинним зв'язком між зазначеними діями та наслідками, а також 4) певною обстановкою.
Ст. 124 містить склад привілейованого умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (про їх поняття див. ст. 121 та коментар до неї). Заподіяння таких ушкоджень підлягає кваліфікації за цією статтею у трьох випадках, а саме, у разі його вчинення при перевищенні:
1) меж необхідної оборони. У цьому випадку діяння характеризується заподіянням шкоди у вигляді тяжких тілесних ушкоджень тому, хто посягає, при захисті від суспільне небезпечного посягання, але з перевищенням меж необхідної оборони, тобто при явній невідповідності зазначеної шкоди небезпечності посягання або обстановці захисту. Про умови правомірності необхідної оборони та поняття перевищення такої оборони див. ст. 36 та коментар до неї;
2) меж захисту в обстановці уявної оборони. Тяжкі тілесні ушкодження заподіюються за обставин, коли реального суспільне небезпечного посягання з боку потерпілого не було і винна особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання. Про умови правомірності уявної оборони та поняття перевищення такої оборони див. ст. 37 та коментар до неї;
3) заходів, необхідних для затримання злочинця. Діяння полягає У заподіянні тяжкої шкоди у вигляді тяжких тілесних ушкоджень особі, яка вчинила злочин, при її затриманні, але з перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, тобто при якій невідповідності зазначеної шкоди небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Про умови правомірності затримання особи, яка вчинила злочин, та поняття перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, див. ст. 38 та коментар до неї.
Обов'язковою умовою кваліфікації заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження за ст. 124 с перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця. Якщо буде встановлено, що винний не перебував у такій обстановці, вчинене ним за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 121,
Якщо при перевищенні меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, потерпілому умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, від якого настала смерть, за відсутності умислу на позбавлення життя дії винного слід кваліфікувати за ст. 124.
Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження.
Ознаки, що стосуються потерпілого, а також суб'єкта і суб'єктивної сторони цього злочину, повністю збігаються з аналогічними ознаками злочину, передбаченого ст. 118.
Заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні меж необхідної, уявної оборони або перевищені заходів, необхідних для затримання злочинця, через необережність не є злочином, а тому воно не може бути кваліфіковано ні за ст. 124, ні за ст. 128.
Висновки
Загальновідомо, що далеко не всі особи, що скоїли злочини, притягуються до кримінальної відповідальності. За даними офіційної статистики в 2012 році в Україні було розкрито лише 72,3 % злочинів. Безсумнівно, що однією з причин недостатнього розкриття є те, що в багатьох випадках не вдається затримати злочинця на місці злочину чи в ході наступних оперативно-розшукових заходів, що приводить до скоєння ним нових, часом більш тяжких злочинів. Так, в 2012 році (дані за 12 місяців) було встановлено лише 48,6 % розшукуваних злочинців. З наведеного видно, наскільки важливо мати в кримінальному законодавстві норму, що дозволяє затримувати особу, яка вчинила злочин, всупереч її волі, при необхідності із спричиненням шкоди, що є не розправою за заподіяне зло, а тільки достатньою підставою для затримання злочинця.
Дослідженню обставин, що виключають злочинність діяння, зокрема пов'язаних із затриманням особи, що вчинила злочин присвячені роботи ряду авторів. Значний внесок у розвиток теорії і практики цих обставин зробили: П.П. Андрушко, Г.В. Бушуєв, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, П.А. Воробей, В.О. Глушков, І.І. Горелик, М.С. Гринберг, П.С. Дагель, В.П. Діденко, М.Д. Дурманов, С.Г. Келіна, В.Ф. Кириченко, В.М. Козак, М.Й. Коржанський, Г.С. Курбанов, М.Т. Куц, В.Д. Меньшагін, П.П. Михайленко, В.І. Осадчий, А.А. Піонтковський, Е.Ф. Побегайло, В.П. Ревін, І.І. Слуцький, Ю.М. Ткачевський, В.І. Ткаченко, І.С. Тишкевич, Т.Г. Шавгулідзе та ін.
В сучасних умовах, коли нове кримінальне законодавство України потребує подальшого розвитку, актуальною є проблема дослідження і законодавчої регламентації кожної окремої обставини, зокрема, затримання особи, що вчинила злочин, необхідної оборони.
Число людей, яких було вбито або поранено злочинцями, красномовно свідчить про неспроможність відповідних органів держави забезпечити стовідсоткову безпеку людини. Визнаючи ці реалії, Конституція України надає кожній людині право будь-якими незабороненими засобами захищати свої права та свободи від порушень та протиправних посягань.
Кримінальне право розглядає необхідну оборону як одну з форм захисту інтересів громадян, суспільства, держави. В цій нормі знайшли своє відображення положення Конституції про право на захист кожним здоров’я, життя свого та інших людей, недоторканності житла від протиправних посягань (статті 27, 30 Конституції України).
Людина, яка захищала свої права та свободи звільняється від кримінальної відповідальності за умов додержання вимог статті 36 Кримінального кодексу України.
Необхідна оборона не можлива:
1. Проти правомірних дій посадових осіб (працівників міліції, судових виконавців і т. ін.), яки не є суспільно небезпечними.
2. При нападі неосудного, про що завідомо знає той, хто захищається, інакше – той, на кого напали, має право захищатися за правилами крайньої необхідності.
3. При нападу тварин (якщо вони нападають самі) і можливо, якщо їх направляють власники чи інші люди.
Право на необхідну оборону від злочинних посягань, закріплене у законі, е не тільки гарантією можливості захисту для самого громадянина, а й важливим інструментом кримінально-правової політики держави, відповідно до якої протидія злочинцям — не виключна прерогатива державних органів, а й, у відповідних випадках, може здійснюватися будь-якою особою.
Для працівників правоохоронних органів застосування інституту необхідної оборони є службовим обов’язком.
Таким чином, з усього проведеного дослідження ми можемо зробити деякі висновки:
1. Діяння, зроблені при необхідної оборони, не є злочинними;
2. При необхідній обороні особі, що посягає, заподіюється шкода;
3. Необхідна оборона — суб’єктивне право кожного громадянина;
4. Необхідна оборона може бути розслідувана лише у визначених законом межах.
5. Інститут необхідної оборони сприяє зміцненню правопорядку, запобіганню злочинам, а також участі громадян у боротьбі зі злочинністю.
Список використаних джерел
1. Конституція України / ВВР України від 23.07.1996 — 1996 р., № 30, ст. 141.
2. Кримінальний кодекс України / ВВР України від 29.06.2001 — 2001 р., № 25, ст. 131.
3. Про міліцію : закон України // ВВР УРСР від 22.01.1991 — 1991 р., № 4, стор. 95, ст. 20.
4. Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку : указ Президента України / Урядовий кур’єр. - від 15 липня 1999 р.
5. Постанова Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини» від 1 квітня 1994 р.
6. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про необхідну оборону" за № 1 від 26.04.2002 р. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/7268F441DF43F751C2256C960046F131
7. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. -К.: Каннон, А.С.К. -2001.
8. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під ред. В.М. Тертишника. — К., 2002. - 564 с.
9. Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень від 17 січня 1995 р.
10. Практика судів України в кримінальних справах. 1993–1995. – К., 1995.
11. Гриневич В. Практичні аспекти відмежування тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть, від вбивства через необережність // Юридичний журнал. - №3. - 2005.
12. Кримінальна відповідальність за вбивство через необережність: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 [Електронний ресурс] / О.В. Гороховська; НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. — К., 2003. — 18 с.
13. Кримінальне право України : Особлива частина : Підручник / За ред. М.I. Бажанова та ін. - 2-ге вид. - К. : Юрінком Інтер, 2005. - 543 с.
14. Кузнєцов В. О. Кримінальне право України : Загальна та Особлива частини : навч. посібник для студентів вузів / [В. О. Кузнєцов, М. П. Стрельбицький, В. К. Гiжевський]. - К. : Істина, 2005. - 379 с.
15. Селецький С. І. Кримінальне право України : особлива частина : навч. посiб. для студ. юрид. вузiв i юрид. ф-тiв / С. I. Селецький. - К. : Центр учбової л-ри, 2007. - 503 с.
16. Хохлова I. В. Кримінальне право України : Особлива частина : навч. посiбник / I. В. Хохлова, О. П. Шем'яков. - К. : Центр навч. л-ри, 2006. -688с.
17. Фрiс П. Л. Кримінальне право України : Загальна частина : / П. Л. Фрiс. - К. : Центр навч. л-ри, 2004. - 360 с.
18. Уголовное право зарубежных государств. Общая часть: Англия, США, Франция, ФРГ, Япония, Италия. / Авт. кол. Н.А. Голованова, В.Н. Еремин, М.А. Игнатова и др.; Под ред. И.Д. Козочкина; Институт международного права и экономики имени А.С. Грибоедова. – М.: Институт международного права и экономики им. А.С. Грибоедова, 2001. – 576 с.
19. Уголовное право Украины: Учеб. / Под ред. М. Баженова, В. Сташиса, В. Тация. — К., 2003. - 246 с.
20. Харитонов С.А. Уголовно-правовая оценка применения огнестрельного оружия сотрудниками милиции. Автореф. дис. канд.юрид.наук: 12.00.08 / Университет внутренних дел. – Х., 2007. – 188 с.
Задача № 1:
Під час полювання В. і К. не поділивши підстрелену ким із них лисицю, посварились. Сварка перейшла в бійку, під час якої В. умисно вистрілив у К. Від пострілу К. одразу помер. Побачивши, що К. мертвий, В., з метою приховування злочину, розчленував труп К., а потім закопав.
валіфікуйте дії В.
Відповідь:
Здійснивши аналіз події та діяння вчиненого В. можливо відзначити, що не дивлячись на участь у бійці, В. умисно заподіяв К. смертельного поранення із вогнепальної зброї. А це, відповідно до положень ст. 36 КК України та Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про необхідну оборону" за № 1 від 26.04.2002 р., не може визнаватися необхідною обороною, так як дії В., а саме - застосування зброї явно не відповідає обстановці захисту.
Тобто, діяння В. не підпадає під обставини, що виключають злочинність діяння і повинні кваліфікуватися на загальних підставах.
Так, об'єктом першого діяння є життя людини. Об'єктивна сторона виражається в 1) вчинення дії (постріл у К.); 2) наслідком (настання смерті К.); 3) причинним зв'язком між діянням і наслідком. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла віку 14-ти років. Суб'єктивна сторона виражається у формі умислу. Важливим питанням розмежування умисних тяжких тілесних ушкоджень та умисного вбивства є суб'єктивна сторона, тобто на що був спрямований умисел О. Однак, враховуючи, що О. розумів небезпечність своїх дій, а саме: мав зброю на яку повинно бути оформлений спеціальний дозвіл, приймав участь у полюваннях, що свідчить про знання наслідків і способів застосування зброї, можливо визначити, що О. передбачав настання смерті після пострілу в особу.
Після вчинення злочину В. розчленував труп покійного К. Однак, як ми можемо побачити із умови задачі, В., після смерті К., вирішив розчленувати його труп, що свідчить про раптом виниклий умисел на приховування злочину і відповідно не має кваліфікуватись як окреме діяння передбачене статтею 297 КК України - наруга над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого.
Отже, дії В. повинні бути кваліфіковані як умисне вбивство, тобто діяння передбачене ч. 1, ст. 115 КК України.
Задача № 2:
О. здійснив напад на Т., з метою заволодіння його грошима, однак Т. учинив опір. Тоді О., наніс йому декілька ударів складним ножем у груди, а потім обшукав Т. нічого не знайшов, О., зник з місця події. Від отриманих поранень Т. одразу помер.
валіфікуйте дії О.
Відповідь:
Здійснивши аналіз події та діяння вчиненого О. можливо відзначити, що першочерговий умисел О. був спрямований на вчинення нападу з метою заволодіння майном Т. Однак, в наслідок зміни обстановки, а саме супротив Т., О. прийняв рішення та умисно заподіяв Т. ножові поранення у груди, що призвели до смерті особи.
Розглянемо окремо два діяння.
Об'єктом посягання першого діяння є право власності. Об'єктивною стороною першого діяння є напад з метою заволодіння чужим майном (грошима). Розбій є усіченим складом злочину, а тому після нападу О. на Т. є злочин є закінченим. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла віку 14-ти років. Суб'єктивна сторона характеризується наявністю прямого умислу щодо вчинення нападу, корисливим мотивом - особисте збагачення та метою - заволодіння майном Т. (грошима).
Об'єктом другого діяння є життя та здоров'я людини. Об'єктивна сторона виражається в 1) вчинення дії (нанесення ножем ударів); 2) наслідком (настання смерті Т.); 3) причинним зв'язком між діянням і наслідком (нанесення ножем ударів у груди, де розташовані життєво важливі органи - серце, легені, крупні кровоносні судини). Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла віку 14-ти років. Суб'єктивна сторона виражається у формі умислу. Враховуючи, що О. розумів небезпечність своїх дій, а саме мав при собі ніж, наніс декілька ударів, всі удари були спрямовані у груди, тобто О. мав передбачати можливість настання наслідків у вигляді смерті потерпілого. А також, мотивом вчинення злочину було заволодіння грошима потерпілого, тобто - корисливий мотив.
Так, дії О. повинні бути кваліфіковані за сукупністю злочинів передбачених ч. 4, ст. 187 КК України - Розбій поєднаний із завданням тяжких тілесних ушкоджень та п. 6, ч. 2, 115 КК України - Умисне вбивство із корисливих мотивів.
[1] Конституція України / ВВР України від 23.07.1996 — 1996 р., № 30, ст. 141.
[2] Кримінальний кодекс України / ВВР України від 29.06.2001 — 2001 р., № 25, ст. 131.
[3] Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. -К.: Каннон, А.С.К. -2001.
[4] Конституція України / ВВР України від 23.07.1996 — 1996 р., № 30, ст. 141.
[5] Конституція України / ВВР України від 23.07.1996 — 1996 р., № 30, ст. 141.
[6] Кримінальний кодекс України / ВВР України від 29.06.2001 — 2001 р., № 25, ст. 131
[7] Постанова Пленуму Верховного Суду України №4 від 28.06.91
[8] Див.: ч. 2 ст. 36 Кримінальний кодекс України / ВВР України від 29.06.2001 — 2001 р., № 25, ст. 131
[9] Про міліцію : закон України // ВВР УРСР від 22.01.1991 — 1991 р., № 4, стор. 95, ст. 20.
[10] Про судову практику у справах про необхідну оборону : Постанова Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26.04.02.
[11] Див.: ч. 4 ст. 36 Кримінальний кодекс України / ВВР України від 29.06.2001 — 2001 р., № 25, ст. 131
[12] Кримінальний кодекс України / ВВР України від 29.06.2001 — 2001 р., № 25, ст. 131.
[13]Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку» / «Урядовий кур’єр» від 15 липня 1999 р. .
[14] Кримінальне право України : Особлива частина : Підручник / За ред. М.I. Бажанова та ін. - 2-ге вид. - К. : Юрінком Інтер, 2005. - 543 с.
[15] Харитонов С.А. Уголовно-правовая оценка применения огнестрельного оружия сотрудниками милиции. Автореф. дис. канд.юрид.наук: 12.00.08 / Университет внутренних дел. – Х., 2007. – 188 с.
[16] Фрiс П. Л. Кримінальне право України : Загальна частина : / П. Л. Фрiс. - К. : Центр навч. л-ри, 2004. - 360 с.
[17] Кузнєцов В. О. Кримінальне право України : Загальна та Особлива частини : навч. посібник для студентів вузів / [В. О. Кузнєцов, М. П. Стрельбицький, В. К. Гiжевський]. - К. : Істина, 2005. - 379 с.
[18] Кримінальний кодекс України / ВВР України від 29.06.2001 — 2001 р., № 25, стаття 131
[19] Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України /Під ред. В.М. Тертишника. — К., 2002.
[20] Уголовное право Украины: Учеб. / Под ред. М. Баженова, В. Сташиса, В. Тация. — К., 2003. - 246.
[21] Кримінальний кодекс України / ВВР України від 29.06.2001 — 2001 р., № 25, ст. 131.; Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. -К.: Каннон, А.С.К. -2001.
[22] Уголовное право зарубежных государств. Общая часть: Англия, США, Франция, ФРГ, Япония, Италия. / Авт. кол. Н.А. Голованова, В.Н. Еремин, М.А. Игнатова и др.; Под ред. И.Д. Козочкина; Институт международного права и экономики имени А.С. Грибоедова. – М.: Институт международного права и экономики им. А.С. Грибоедова, 2001. – 576 с.
[23] Селецький С. І. Кримінальне право України : особлива частина : навч. посiб. для студ. юрид. вузiв i юрид. ф-тiв / С. I. Селецький. - К. : Центр учбової л-ри, 2007. - 503 с.
[24] Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про необхідну оборону" за № 1 від 26.04.2002 р. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/7268F441DF43F751C2256C960046F131.