ідповідальність посадових осіб органів управління акціонерного товариства.
рудові відносини з посадовими особами органів управління корпорації.
Відносини з членами наглядової ради та ревізійної комісії можуть оформлятися за
допомогою трудового або цивільно-правового договору, що укладається на підставі рішення
загальних зборів акціонерів про обрання особи членом наглядової ради.
Розмір і порядок одержання членами наглядової ради товариства та ревізійної комісії плати
за виконання своїх обов’язків установлюються загальними зборами акціонерів з урахуванням
норм чинного законодавства.
Якщо членом наглядової ради та ревізійної комісії стає юридична особа, з нею укладається
договір, на підставі якого на поточний рахунок цієї юридичної особи перераховується оплата за
виконання нею або її представником своїх обов’язків [3, с.200-201].
Головою та членами правління товариства також можуть бути особи, які перебувають з
товариством у трудових відносинах (інколи статут передбачає це обов’язковою умовою).
Після обрання (призначення) з головою правління укладається контракт, а з членами
правління — строкові трудові договори, в яких передбачаються права, обов’язки, відповідальність
сторін, умови та порядок оплати праці, підстави дострокового припинення та наслідки розірвання
контракту тощо.
ідповідальність посадових осіб органів управління акціонерного товариства.
Відповідальність в цілому може розглядатися з різних ракурсів щодо цього питання [22,
с.434]:
- як елемент правосуб’єктності (деліктоздатність);
- як критерій оцінки правильності кожної теорії юридичної особи;
- як наслідок невиконання чи неналежного виконання особою своїх обов’язків;
- як суміжна із захистом інституція;
- як складова охоронних зобов’язань;
- як засіб примусу та ін.
Більшість фахівців при роботі з корпораціями цікавляться саме відповідальністю осіб за
виконання своїх обов’язків та відповідальністю корпорації як юридичної особи за дотримання
угод.
На даний момент акціонери майже не відповідають за дії корпорації, що прописане в
законодавстві, а лише ризикують вкладеними в акції коштами [1, ст.24; 7, ст.152]. Тобто,
належним відповідачем в більшості випадків є безпосередньо корпорація. При цьому на початку її
заснування більшу частку відповідальності несуть її засновники до моменту. Поки не перенесуть
свою солідарну відповідальність безпосередньо на створене ними юридичне лице [1, 7, 33]. Згідно
Закону «Про акціонерні товариства» [33, ст.63]:
1. Посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах
товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів
товариства.
2. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед
товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом.
3. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх
відповідальність перед товариством є солідарною.
Відповідальність посадових осіб АТ передбачена:
- законодавчими актами України;
- іншими правовими актами (нормами та ін.);
- локальними правовими актами (устав АТ, положення місцевих органів, тощо);
- договорами (громадянсько-правовими, трудовими, тощо).
Відповідальність може бути завідомо винною не залежно від прямої вини посадової особи
[34] (відповідальність згідно відповідальності, закладеної в посадових обов’язках).
Відповідальність може носити:
- цивільно-правовий характер (завжди);
- дисциплінарний (членів органів управління, пов’язаних з АТ трудовими правовідносинами,
завжди - керівника);
- адміністративно правовий (по відношенню до фізичних і юридичних осіб, дискваліфікація -
тільки відносно фізичних осіб, керівника АТ);
- кримінально-правовий (тільки відносно фізичних осіб).
При визнанні будь-якого акту по відношенню до органів управління АТ недійсним
потерпіла сторона має право на компенсацію збитків будь-якою посадовою особою, що здійснює
управління АТ.
Відповідальність посадових осіб може бути:
- особистою;
- одноосібною;
- субсідіарною (додатковою);
- частковою (долевою);
- солідарною.
Крім цього безпосередньо акціонери відповідають по зобов’язанням корпорації у випадку,
коли не в повному обсязі розрахувалися за отримані ними акції (відповідно частки не сплачених
корпорації коштів. При цьому сам акціонер після стікання терміну розрахунків стає тоді
порушником перед корпорацією і підлягає санкціям.
На сьогодні досить проблемним питанням є відповідальність менеджерів корпорації щодо
акціонерів (втрачена вигода, захист прав, коштів та ін.). Поточне законодавство не в повному
обсязі дозволяє обґрунтувати та притягти до відповідальності менеджерів, що своїми діями
зменшили або призвели до втрати прибутків корпорації. Тому при формуванні внутрішніх
документів корпорації акціонери повинні врахувати подібні ситуації та вносити в них відповідні
пункти (затверджуючи ці пункти на загальних зборах акціонерів).
3.9Заходи щодо забезпечення інформаційної прозорості в Кодексі корпоративної
поведінки.
Кодекс корпоративної поведінки – це перелік принципів та стандартів, які має прийняти та
виконувати кожен без винятку партнер та співробітник фірми при виконанні завдання, веденні
справ. Він є документом, що визначає етичні, професійні та спеціальні вимоги для поглиблення
контролю якості послуг корпорації; узгодженість відкритості та конфіденційності корпорації.
Слід враховувати, що цей документ носить рекомендаційний характер.
Інформаційна прозорість – це, на наш погляд, можливість отримати достовірну
інформацію в повному обсязі в розумні терміни.
В діловому світі суттєво підвищуються вимоги до інформаційної прозорості корпорацій як
в інвесторів, так і в інших зацікавлених осіб (партнерів, кредиторів, місцевих органів влади,
споживачів, працівників та ін.). Вона стає необхідною для прийняття управлінських рішень
акціонерами, інвестиційних рішень та ін. Недоліки викликані відносно незначним терміном
існування корпоративного управління як такого в Україні, національними особливостями
учасників корпоративних відносин. Більшість питань виникає щодо прозорості інформації в
фінансовій сфері та в дійсному стані ризиків корпорації, чому протиставляється комерційна
таємниця та недобросовісна конкуренція. Для вирішення цього протиріччя закордонні фахівці
виділяють з загального обсягу показників діяльності підприємства істотну інформацію, тобто ту,
що підлягає висвітленню. В Україні характеристику різних видів інформації та рівень її
відкритості декларує Закон «Про інформацію» [39].
Істотна інформація - це інформація, включена у звіт, що охоплює теми й показники, які
відображають вплив підприємства на економіку, навколишнє середовище й соціум або можуть
вплинути на оцінки й рішення зацікавлених сторін [37, с. 8].
В досліджуваному питанні є особливості: не слід ототожнювати розкриття інформації з
інформаційною прозорістю[35]: під розкриттям промисловими корпораціями інформації слід
розуміти забезпечення доступності встановленої законом інформації всім зацікавленим у цьому
особам, незалежно від цілей одержання даної інформації, по процедурі, що гарантує її
знаходження й одержання. Інформаційна прозорість - це забезпечення можливості для
зацікавлених осіб одержати вичерпну уяву про промислову корпорацію шляхом підготовки,
перевірки й розкриття інформації з питань фінансово-господарчої діяльності, структури власності,
прав акціонерів, питань, що ставляться до процедури голосування, складу й процедур роботи ради
директорів, комітетів і менеджменту, попередження інсайдерських угод, змін, що мають значення
для акціонерів і регулювальних органів на основі законодавчих норм, високих стандартів якості
розкриття фінансової й не фінансової інформації, корпоративного керування й аудита, постійному
зворотному зв'язку.
В посібнику зі звітності в області стійкого розвитку Організація Global Reporting Initiative
представила принципи звітності (в формі чого інформація частіш за все і надається), комплекс
яких і можна, на наш погляд, визначити як якісні характеристики прозорості корпоративної
інформації [37, c. 17]:
відкритість – повне розкриття процесів, процедур; залучення зацікавлених сторін у
процес підготовки звітності з метою зосередження уваги на важливих питаннях;
верифіцируємість – можливість зовнішнім аудиторам і внутрішнім структурам
організації здійснювати оцінку вірогідності інформації;
повнота – надання інформації відповідно до заявлених границь, сферою й тимчасовими
рамками звіту;
істотність – ступінь важливості, що привласнюється певному аспекту, показнику або
фрагменту інформації, відповідно до якого інформація включається у звіт;
точність – можливість прийняття рішень користувачами інформації з високим ступенем
упевненості; об'єктивність – відсутність упередженості, забезпечення збалансованої
картини результативності підприємства;
порівнянність – послідовність у визначенні границь і сфери охоплення звітів, наявність
пояснень щодо внесених змін, можливість підтвердження раніше повідомленої
інформації;
ясність – надання інформації в доступному для сприйняття зацікавленими сторонами
виді, з необхідним рівнем деталізації;
своєчасність – періодичність публікації, що відповідає вимогам користувачів і характеру
самої інформації.
Аналізуючи зміст дослідження прозорості інформації [38, с.50], виділяють дві групи
емпіричних досліджень з цього приводу, що мають безпосереднє відношення до ефективності та
якості корпоративного управління:
- перевірка впливу інформаційної прозорості й відкритості підприємства на
результативність його діяльності;
- дослідження чинників, що впливають на рівень інформаційної прозорості підприємства.
Як і для всіх інших показників, для перевірки впливу інформаційної прозорості на
показники їх діяльності важливим є визначення того, яким чином вимірювати ступінь
інформаційної прозорості підприємства; як правило, в зарубіжних дослідженнях методика
передбачає побудову одного чи декількох індексів розкриття інформації (Disclosure Index) [38,
с.50].
Підсумуємо, що в кодексі корпоративної поведінки слід визначати: яку саме інформацію,
як часто, в якому вигляді надають акціонерам, інвесторам, працівникам, суспільству та ін.; що є
комерційною таємницею та не може бути надано нікому, крім окремих керівних осіб, власників
(акціонерів), представників влади та ін. Особливістю є узгодження дійсної інформаційної
прозорості компанії, наведеною в кодексі, з вимогами законодавства як України, так і країн, з
якими корпорація співпрацює (по відповідних інформаційних блоках).
3.10Конфлікти інтересів між учасниками корпоративних відносин
Конфлікти між учасниками корпоративних відносин [2, с. 161-163; 3, с. 474-476] носять як
локальний характер, так і цільовий.
Основні конфлікти цілей:
1. Прибуток – витрати.
Зростання корпорації викликає зростання витрат. Намагання одержати максимальний
прибуток вимагає зменшення витрат. Але менша корпорація стратегічно принесе менше
прибутку. Тому тактична перевага призведе до стратегічних втрат. Отримуємо протилежні цілі
менеджерів (збільшення витрат), власників (збільшення вартості), кредиторів та інвесторів
(збільшення платежів)
2. Короткострокові цілі – довгострокова стратегія.
Протиріччя між вибором купівлі-продажу акцій, довгостроковим розвитком і негайним
поверненням вкладених коштів. Власник бажає розвитку, менеджер – негайних виплат, акціонер –
регулярних суттєвих виплат та одночасно росту вартості основного капіталу (розвитку).
3. Централізація – децентралізація.
Вибір оптимального співвідношення делегування повноважень на нижчі рівні управління.
Централізація посилює контроль та зменшує мотивацію працівників в реалізації стратегії;
децентралізація погіршує контроль та узгодженість рішень, їх координацію, але забезпечує високу
мотивацію діяльності на всіх рівнях управління корпорацією.
4. Зростання – стабільність.
Стабільність посилює централізацію, контроль, гальмує розвиток і стратегічно зменшує
прибутковість. Зростання взаємно стимулюється децентралізацією, потребує поточного
збільшення витрат, але послаблює контроль за процесом та результатами діяльності.
Баланс потребує комплексної оцінки всієї системи корпоративного управління за значною
кількістю параметрів, що дозволяє обрати умовно середню позицію в парі протиріч.