орфологічні норми української мови, їх реалізація в діловому мовленні.

Основними поняттями морфології є: граматичне значення, граматична форма, граматична категорія та частини мови. Як наука про форми морфологія вивчає засоби вираження граматичних значень слів і форми словозміни (іменника, прикметника, числівника, займенника, дієслова) та функціональне призначення самостійних і службових слів.
Однією з визначальних ознак культури писемного та усного спілкування є граматична правильність, тобто дотримання унормованих правил змінювання слів та їх творення, побудови словосполучень і речень.
Кожній повнозначній змінюваній частині мови – іменнику, прикметнику, числівнику, займеннику, дієслову властива певна, чітко встановлена система словозміни, якої слід обов’язково дотримуватися.
Частини мови – це слова, що характеризуються спільними лексичними ознаками, властивими їм граматичними категоріями, синтаксичними функціями і засобами словотвору.
Частини мови за основним значенням і граматичними формами поділяються на самостійні та службові. Слова, які мають лексичне і граматичне значення, виступають членами речення й утворюють речення, а також називають предмети, поняття, прикмети, якість, кількість, порядок дії й стани – називаються повнозначними (самостійними):

іменник,
прикметник,
числівник,
займенник,
прислівник,
дієслово.

У стилістичному плані морфологія використовується на підставі наявності в ній близьких за значенням і функціями явищ. При стилістичному використанні фактів морфології слід мати на увазі два моменти: різну частотність уживання окремих форм у тому чи іншому функціональному стилі і зв’язки значень певних форм з даним функціональним стилем.
Слід розглядати такі морфологічні засоби: категорія роду, категорія числа, власні й загальні назви, ступені порівняння, стягнені й нестягнені форми, дієслівні категорії та інші.
2. Особливості творення і вживання іменникових форм.
Іменники – це слова, що мають значення предметності й відповідають на запитання хто? Що? За своїм смисловим значенням і граматичними властивостями іменники поділяються на дві групи: загальні і власні.
У документах найчастіше виникає сумнів щодо використання роду іменників, коли це стосується назви осіб за професією. Офіційні назви посад, професій – іменники чоловічого роду, тому слід вживати саме їх. Коли ж після таких сполук на позначення жіночого роду стоїть дієслово, то воно узгоджується з прізвищем і вживається у формі жіночого роду. Часто в документах замість множини використовуємо однину. Чимало помилок у вживанні давального та родового відмінка іменників (-у, -ові, -еві, -а, -я, -у, -ю).
Змінювані іменники поділяються на чотири відміни. Іменники І та ІІ відміни за характером закінчень поділяються на тверду, м’яку й мішану групи.
3. Особливості використання прикметників в текстах ОДС.
Прикметники – це слова, що вказують на ознаку предмета і відповідають на запитання який? Яка? Яке? Чий? Чия? Чиє? Прикметники змінюються за родами, числами, відмінками; виражають різноманітні ознаки й властивості предметів: якість, розмір, смак, матеріал, колір, належність, зовнішні ознаки, внутрішні властивості, відношення до часу, відношення до місця. За значенням та граматичними властивостями прикметники поділяються на три групи:
Якісні – називають ознаки, властиві предмету більшою або меншою мірою: холодний – холодніший – найхолодніший.
Відносні – називають ознаки предмета за його відношенням до інших предметів, дій, обставин: телефонний дзвінок, завтрашній день.
Присвійні – вказують на приналежність предмета людині (тварині) і відповідають на питання чий? Чия? Чиє?: братів автомобіль, батькова фірма.
Якісні прикметники мають два ступені порівняння: вищий і найвищий.
В українській мові прикметники мають повну (відмінювану) і коротку (невідмінювану) форму.
Також розрізняють дві групи: тверду і м’яку
У діловому мовленні можуть виникнути труднощі у використанні ступенів порівняння, оскільки тут частіше вживані аналітичні форми: більш вичерпний, найбільш повний.

Творення ступенів порівняння

Вищий ступінь порівняння	Найвищий ступінь порівняння
Проста форма	Складна форма	Проста форма	Складна форма
-іш-, -ш- різкий-різкіший	Більш, менш Більш різкий	-най- вищий-найвищий	Найбільш, наменш Найбільш вищий

Особливості використання прикметників у ділових паперах

1. Перевага надається прикметникам книжного походження: автобіографічний, балансовий, валютний, еквівалентний, маршрутний, нейтральний, парламентський та ін.

Отже, треба уникати вживання прикметників із розмовної, зниженої лексики, двозначним змістом, суфіксами збільшеності, зменшеності й пестливого забарвлення, стягнених повних та усічених форм, замінюючи їх однозначними, неемоційними прикметниками або розгорнутими пояснювальними конструкціями з інших частин мови.

2. У використанні ступенів порівняння окремих якісних прикметників перевага надається аналітичним формам, які утворюються за допомогою прислівників: дуже, надто, більш, менш та ін. (дуже працьовитий, надто великий, менш вдалий.)

3. Складена форма вищого й найвищого ступенів порівняння утворюється за допомогою прислівників: більш, найбільш, менш, найменш, але слід уникати вживання суфікса –іш-: більш рішучий, найбільш доцільний.

4. Прикметник двосторонній уживається тільки тоді, коли стосується двох сторін у значенні – особа, група осіб, організація, яка представляється в певному відношенні іншій особі, особам, організації. Поєднується зі словами: договір, угода, домовленість, співробітництво, відносини, зв’язки, переговори.

5. У формах М. Відмінка однини чоловічого та середнього роду слід використовувати закінчення –ому: на попередньому з’їзді, на старому обладнанні.

6. Замість розмовної форми треба користуватися конкретним визначенням: великий, більший за; надзвичайно довгу.

7. Уникають уживання присвійних прикметників, замінюючи їх іменниками або відповідними прикметниковими формами. Якщо потрібне точне означення, іменник-прізвище (посада, звання тощо) ставлять у Р. відмінку, це стосується тих випадків, коли є кілька однорідних членів: досягнення студента або студентські досягнення, розпорядження директора, а не студентові досягнення, директорові розпорядження.

Але усталеним є вживання присвійних прикметників:
А) у термінологічних словосполученнях: адамове яблуко, сигма-функція,карданова передача, кесарів розтин;
Б) у крилатих висловах: езопівська мова, дамоклів меч, аріаднина нитка;

8. Уникають уживання прикметників, що походять від географічних назв з додатковим роз’яснюючим іменником: житель м.Біла Церква, адреса в м. Ясинувата, а не білоцерківський житель, ясинуватська адреса

Але усталеним є вживання подібних прикметників, які означають географічні назви, що походять:
А) від топонімів та інших географічних назв: ^ Донецька область, Київський проспект, Дніпровський лиман.
Б) від імен, прізвищ чи псевдонімів: селище Гоголеве, Баренцове море.

9. Прикметник узгоджується з іменником на означення певних професій, посад та звань жінок лише в чоловічому роді: старший викладач, досвідчений інженер, непрофесійний водій, новий професор, винахідливий капітан.

10. Усі прикметники (у ролі означень), що вживаються у сполуках із числівниками два, три, чотири стоять у Н. Та З. Відмінках множини й мають переважно закінчення –і, а не –их. Це ж стосується і прикметника останній із числівником п’ять і більше: два нестандартні вироби, чотири великі контейнери, за останні вісімдесят років.

11. Для визначення часу за роком треба вживати відповідні прикметники в Р. відмінку без прийменника у(в), або ж прислівник: торік, позаторік, а не у минулому році, у позаминулому році.

12. Треба слідкувати за узгодженням прикметникових закінчень з іменниками на позначення невизначеної кількості однорідних предметів, що існують у певній сукупності: медичне приладдя, величезне каміння, пошкоджене коріння, рідке пруття, кучеряве волосся.

4. Особливості використання числівників у текстах ОДС. Відмінювання числівників.
Здебільшого в ділових паперах не обходяться без цифрових даних. Вони вимагають спеціального оформлення. Так, однозначні числа, що не мають посилань на одиниці виміру, в ділових паперах записуються словами. Наприклад: Акціонерне товариство «Нікос» планує закупити не більше двадцяти автомобілів. Коли ж число супроводжується найменуванням одиниць виміру, воно пишеться цифрами. Наприклад: До магазину терміново завезли 150 центнерів картоплі, 40 центнерів яблук.

Складні чи складені числівники записуються цифрами. Наприклад: На історичний факультет прийнято 156 студентів.

Порядкові числівники вводяться в документи з відповідним відмінковим закінченням. Наприклад: Сьогодні ми виконали своє перше виробниче завдання.

Складні слова, де перша частина позначається цифрою, можуть бути написані так: 50-процентний і 50 %; 100-кіло-метровий і 100 км.

Іноді виникають труднощі у вживанні форм однини та множини числівників. Наприклад: Більшість спеціалістів вирішила. Більшість спеціалістів вирішили. Більшість спеціалістів вирішило. Тут усі три варіанти відповідають нормам сучасної української мови.

Форма однини рекомендується, якщо у складі речення є слова такого типу: більшість, меншість, решта, частина, ряд, група, безліч, багато, мало і т. д. Наприклад: Решта пацієнтів теж обстежена; Більшість американських бізнесменів прибула в Україну.

Форма множини рекомендується при однорідних членах речення. Наприклад: / вже не один, а безліч планерів оперізують (а не оперізує) небо.

Якщо ж використовуються числівники на позначення великої кількості (а також іменники: сто, тисяча, мільйон, мільярд), то переважає однина. Наприклад: Чотириста вісімдесят підприємців прибуло (а не прибули) на виставку; В село повернулось (а не повернулись) сімдесят дев'ять молодих спеціалістів.

Якщо вживаються числівники до десяти, то пишеться форма множини. Наприклад: чотири брати, два керівники, три менеджери.

Велике значення має використання числівників в усному мовленні. Готуючи доповідь чи звіт, числівники треба записувати прописом і проставляти наголос. Краще будувати речення так, щоб числівники вживалися у називному відмінку.