тика спілкування та етикет поведінки вчителя.
Етика спілкування педагога з учнями
Головною моральною основою етики педагогічного спілкування має бути добре, гуманне ставлення до людей, яке включає повагу до особистості, співчуття, любов
Проявляти повагу до особистості означає уважно ставитися до неї, виявляти довіру, справедливість, доброзичливість, увічливість. З повагою несумісні насильство, порушення прав і свобод, жорстокість, приниження. У ставленні до дітей надзвичайно важливо вміти поєднувати вимогливість і повагу.
Співчувати дитині - означає поділяти її радість чи сум, захоплюватися її успіхами, жаліти у невдачах. З поняттям «співчуття» тісно пов'язане поняття «милосердя», що може бути визначене як діяльне прагнення допомогти кожному, хто має в тому потребу.
Поняття «любов» сучасні мислителі здебільшого розглядають як відповідальність Я за Ти, прийняття однією людиною іншої з усіма її радощами, болями та сподіваннями.
Любов педагога до дітей - одна з головних передумов досягнення належної результативності виховання через те, що має величезну силу позитивного впливу. Якщо ж педагог не любить дітей, він не зможе захопити їх своїми інтересами, прагненнями, зрозуміти їхню душу.
Видатний педагог В. Сухомлинський, формулюючи побажання молодим учителям, писав: «Необхідно, щоб виховання дітей, любов і повага до них і дружба з ними - щоб усе це було самою суттю вашого духовного життя, мій друже». Він мав на увазі не сюсюкання й не захвалювання, не вседозволеність, а мудру людську любов, одухотворену глибоким знанням людського, розумінням усіх слабких і сильних сторін особистості - любов, що застерігає від нерозсудливих учинків і надихає на вчинки чесні, благородні, любов, що вчить жити; любов, у якій поєднується сердечна ласка з мудрою суворістю й вимогливістю.
Чемність - форма взаємовідносин між людьми, яка включає в себе такі людські прояви, як уважність, готовність стати в пригоді кожному, хто цього потребує. У житті можуть зустрічатися ситуації, коли ми вимушені мати справу з людиною, котра з різних причин не заслуговує на повагу. Але це не дає нам права принижувати її. Треба за всіх обставин залишатися чемним. Чемність має декілька відтінків: коректність, люб'язність ґречність, делікатність.
Коректність - це здебільшого офіційна, суха чемність, уміння «тримати себе в руках» у будь-яких ситуаціях, навіть конфліктних. Проявляти коректність - означає зберігати свою гідність і свого партнера зі спілкування.
Люб'язність - чемність, у якій виразно проявляється прагнення бути приємним і корисним іншому. Люб'язна людина - це людина привітна, увічлива, з якою приємно вступати в контакт, вислуховувати її поради.
Ґречність - вища міра вияву ввічливості, яка завжди має проявлятись у спілкуванні зі старшими людьми.
Делікатність - чемність, що виявляється педагогом особливо м'яко, чутливо стосовно неврівноважених, уразливих, егоїстичних, навіть злих дітей. Часто це діти з проблемних чи неповних родин, де панують жорсткі взаємини, відсутній емоційно-позитивний мікроклімат.
Тактовність - почуття міри, котрої слід дотримуватися у стосунках з іншими людьми. Для її належного прояву педагогові необхідно:
уміти відчувати ту межу, за якою в дитини, колеги чи в когось із батьків може виникнути образа;
не робити зауважень у присутності інших людей;
не ставити запитань, що можуть викликати біль у співрозмовника або поставити його в незручне становище.
Тактовність - надзвичайно важлива умова та обов'язкова ознака педагогічної культури. Вона передбачає чутливість до переживань іншої людини і здатність рахуватися з нею по доброті, а не заради власного благополуччя.
Точність - уміння цінувати своє слово, не кидати його на вітер, тобто виконувати те, про що обіцяли.
Скромність - уміння зіставляти власну самооцінку з думкою інших, не переоцінювати себе, свою значимість.
Вищеназвані гуманістичні норми моралі є критеріальними показниками етики спілкування вихователя, учителя з дітьми (звичайно, за умови засвоєння їх на належному рівні).
Декларативними можуть виявитися цінності, не підкреслені практичними (учинковими) уміннями. Якщо діти не сприймають школу як «інститут любові», стає очевидним, що проголошувана цінність любові до дітей виявляється не підкріпленою відповідними моральними надбаннями вчителів.
В основу етики педагогічного спілкування також має бути покладений принцип плюралізму. Він полягає в умінні та можливості толерантно ставитись до світогляду, переконань, позицій, думок і почуттів інших людей, не ображати, не принижувати їхню гідність, визнавати, що кожна людина може змінитись, якщо вона помиляється, має можливості для морального зростання. Це терпимість, толерантність, яка допомагає гуманізувати міжособистісні стосунки, робить їх людяними, природними, невимушеними, доброзичливими; це передумова для плідного співробітництва між людьми, визначальна умова для реалізації плюралізму думок, установлення діалогу; це гуманне ставлення до представників інших традицій та моральних звичок, вірувань.
Неабияке значення для розв'язання зазначеної проблеми має врахування принципу доцільності, зручності, що орієнтує на вибір і творче застосування етичних норм і правил спілкування в нестандартних ситуаціях. Упроваджуючи його у виховний процес, педагогам слід пам'ятати, що зручно та приємно має бути не лише самому собі, а й тим людям (дітям і дорослим), з якими доводиться спілкуватись.
Для вчителя керівництвом до дії має стати і принцип краси або естетичної привабливості спілкування. Етичні правила цього процесу тісно пов'язані з естетикою, виростають з її вимог. Адже краса - сестра добра, моральності. Естетичні та моральні оцінки тісно переплітаються, коли йдеться про людину, її характер, учинки. Але вони можуть і не співпадати. Буває, що увага до людини, послуги їй можуть бути обезцінені неестетичною формою вираження. Позитивне ставлення як до дорослих, так і до дітей має бути гарно оформленим за допомогою привітності, сердечності і т. ін. Насамперед це стосується педагогів.
ЕТИКЕТ ВЧИТЕЛЯ ЯК ВАЖЛИВИЙ ФАКТОР УСПІШНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Етикет —це специфічна комунікативна система, форма поведінки своєрідна система знаків. Щоб навчитися етикету, недостатньо оволодіти сукупністю правил поведінки. Необхідно знати історію етикету, специфіку поведінки різних народів світу. Суспільство, орієнтоване на традиційні цінності, більше уваги звертає на соціальні атрибути людини. Соціально-суспільні та сімейно-рольові характеристики визначають етикетну поведінку.
Основні принципи сучасного етикету:
1. Принцип гуманізму й людяності, який вимагає бути ввічливим, тактовним, ґречним, скромним.
2. Принцип доцільності дій, який дозволяє людині поводитися розумно, просто, зручно для себе й оточуючих.
3. Принцип краси поведінки, шляхетності.
4. Принцип дотримання звичаїв і традицій тієї країни, в якій перебуває людина.
Згадаємо історію виникнення слова «етикет». Вперше це слово вжив французький король Людовік XIV. На одному з прийомів у цього монарха гостям вручили картки, де перераховувалися правила поведінки, яких вони мали дотримуватися. Від цих карток (етикеток) і з'явилося поняття «етикет».
Англію і Францію називають звичайно «класичними країнами етикету». Проте батьківщиною етикету назвати їх ніяк не можна. Неуцтво, поклоніння грубій силі в XV столітті панували в обох країнах. Про Німеччину й інші країни Європи того часу взагалі не варто говорити, одна лише Італія становить виняток. Облагороджування вдач італійського суспільства починається вже в XIV столітті. Якщо порівнювати Італію XV століття з іншими народами Європи, то зразу ж впадає в очі більш високий рівень багатства, вміння прикрашати своє життя.
А в цей же час Англія, закінчивши одну війну, вступає в іншу, залишаючись до середини XVI століття країною варварів. У Німеччині лютує жорстока і непримиренна війна, дворянство неосвічене, всі суперечки вирішуються силою. Франція поневолена і спустошена англійцями, французи не визнають ніяких заслуг, окрім військових, вони не тільки не поважали науку, але навіть гребували нею і вважали всіх учених найнікчемнішими з людей. Отже, тоді як решта Європи утопала в війнах, Італія була країною нової культури. Ця країна заслуговує бути названою батьківщиною етикету.
Повертаючись до теми, хотілося б відзначити, що саме етичні засади у стосунках з людьми є основою збереження і прогресу демократичного суспільства, основою всебічного розвитку людини.
Покликання педагога — не тільки й не стільки передача знань, умінь та навичок, але й всебічний гармонійний розвиток здібностей та можливостей учня, виховання порядного, відповідального, свідомого громадянина країни. Дотримання педагогами специфічних етичних норм та правил — необхідна засада повноцінного функціонування системи освіти.
Ефективність формування етичної культури забезпечують і цінності, які виявляються у діяльності. Їхній синтез спричиняє формування узагальнених характеристик людини як індивіда, особистості, суб'єкта діяльності, індивідуальності. Сукупність цих характеристик утворює цілісний «психологічний портрет», якісні ознаки якого виникають, розвиваються, формуються і знаходять свій вияв під час взаємодії особистості з іншими людьми, навколишнім середовищем. Це такі цінності: спрямованість здібностей, аналіз яких можливий лише у ході вивчення мотивів, цілей, змісту, способів і результатів дій у процесі виконання конкретних завдань за певних умов.
Професійно-педагогічна спрямованість розглядається як властивість особистостей педагога, сукупність мотивів якої зумовлює характер діяльності і є основою формування педагогічної культури, визначає залежність між загальними і спеціальними здібностями.
Успішність професійно-педагогічної діяльності залежить від таких якостей викладача:
професійно спрямовані параметри (любов до студентів і професії, відданість своїй справі тощо);
інтелектуальні параметри (гнучкість, варіативність самостійність мислення, увага, уява тощо);
індивідуально-психологічні якості (стриманість, вимогливість, спостережливість таін.);
соціально-психологічні якості (повага до людини, комунікативність, справедливість тощо).
Результатом засвоєння знань, сформованості умінь, рис викладача є його ціннісне ставлення до дійсності, діяльності, людей, до самого себе. Основними компонентами ставлення є переконання, інтереси, оцінки, емоції, а також потреби, які виявляються у переживанні тяжіння до об'єкта, в активній спрямованості до оволодіння ним, у способах і мотивах їх задоволення, а також у їхній трансформації в діяльності, результати якої знаходять вияв у вчинках, діях, поведінці.
Етичні вимоги до вчителя:
Учителі постійно виховують в учнів інтерес до знань, відповідальне ставлення до навчання та інших обов'язків.
Учителі виявляють максимум уваги один до одного, уникають зауважень, які можуть негативно вплинути на самопочуття колег, виявляють чесність, принциповість і вимогливість один до одного.
3. Учителі прагнуть підвищити авторитет один одного, не обговорюють із учнями діяльність своїх колег і керівництва школи, не розголошують педагогічні таємниці.
Учителі, спілкуючись з учнями та їхніми батьками, не порушують етики стосунків, уникають фамільярності (панібратства).
Учителі не кричать на учнів, не принижують людську гідність, уважні до їхніх інтересів, надають допомогу в навчанні, праці, громадській роботі.
Учителі беруть участь у походах, дозвіллі, трудовій діяльності, є прикладом організованості, точності, охайності.
Учителі—вимогливі та справедливі, відкрито обговорюють вчинки дітей, обов 'язково мотивують зауваження, покарання, оцінки, завжди виконують обіцяне.
3. Розробка кодексу професійної етики вчителя початкової школи (робота в групах) у сферах:
· вчитель – учень;
· вчитель – колеги;
· вчитель – адміністрація;
· вчитель – батьки;
· вчитель – педагогічна професія.