орма- це зразок, визначений тип поведінки, встановлений порядок взаємодії, який спонукає педагога як до самообмеження, так і до активної дії одночасно.

емінарське заняття 3.

Тема: Етичні норми професійної поведінки вчителя

План:

1. Поняття професійної норми: формалізовані і неформалізовані норми.

2. Специфіка професійної ролі педагога початкової школи і вимоги до нього.

3. Гуманізм як нормативна основа педагогічної професії.

4. Характеристика загальних і часткових норм педагогічної етики.

5. Сутність рамкових норм: норми-заборони, норми-права, норми-обов’язки.

орма- це зразок, визначений тип поведінки, встановлений порядок взаємодії, який спонукає педагога як до самообмеження, так і до активної дії одночасно.

2. Одним з найважливіших вимог, які пред'являє педагогічна професія, є чіткість соціальної та професійної позиції її представників. Саме в ній вчитель виражає себе як суб'єкт педагогічної діяльності. Позиція педагога - це система і тих інтелектуальних, вільних і емоційно - оцінних відносин до світу педагогічної дійсності і педагогічної діяльності зокрема, які є джерелом його активності. Вона визначається, з одного боку, тими вимогами, очікуваннями і можливостями, які пред'являє йому суспільство. А з іншого боку, діють внутрішні, особисті джерела активності - вплив, переживання, мотиви і цілі педагога, його ціннісні орієнтації, світогляд, ідеали. У позиції педагога виявляється його особистість, характер соціальної орієнтації, тип громадянської поведінки та діяльності. Соціальна позиція педагога виростає з тієї системи поглядів, переконань і ціннісних орієнтацій, які були сформовані ще в загальноосвітній школі. У процесі професійної підготовки на їх базі формується мотиваційний ставлення до педагогічної діяльності в самому широкому її розумінні в кінцевому підсумку виражається в спрямованості, що становить ядро особистості вчителя. Соціальна позиція педагога багато в чому визначає і його професійну позицію. На вибір професійної позиції педагога впливає багато факторів. Вирішальними серед них є його професійні установки, індивідуально - типологічні особливості особистості темперамент і характер. І.Б. Ітельсон дав характеристику типових рольових педагогічних позицій. Педагог може виступити в якості:

> Інформатора, якщо він обмежується повідомленням вимог, норм, поглядів і т.д.;

> Друга, якщо він прагнув проникнути в душу дитини;

> Директора, якщо він насильно впроваджує норми і ціннісні орієнтації у свідомість вихованців;

> Радника, якщо використовує обережне умовляння;

> Прохача, якщо педагог припрошує вихованця бути таким, «як треба»;

> Натхненника, якщо він прагнути захопити (запалити) цікавими цілями, перспективами.

Кожна з цих позицій може давати позитивний і негативний ефект залежно від особистості вихователя. Однак завжди дають негативні результати несправедливість і свавілля; підігравання дитині, перетворення його в маленького кумира і директора; підкуп, неповага до особистості дитини, придушення його ініціативи і т.п. Звідси випливають особливості, професійно обумовлені вимоги до особистості педагога. Сукупність професійно обумовлених вимог до вчителя визначається як професійна готовність до педагогічної діяльності. У її складі правомірно виділити, з одного боку, психологічну, психофізіологічну і фізичну готовність, а з іншого - науково - технічну і практичну підготовку як основу професіоналізму. Зміст професійної готовності як відображення мети педагогічної освіти акумульовано в професіограмі, що відбиває інваріантні, ідеалізовані параметри особистості та професійної діяльності вчителя. До теперішнього часу накопичений багатий досвід побудови професіограми вчителя, який дозволяє професійні вимоги до вчителя об'єднати в три основні комплекси, взаємних і доповнюють один одного: загальногромадянські якості, якості, що визначають специфіку професії вчителя; спеціальні знання, вміння та навички з предмета (спеціальності). Психологи при обгрунтуванні професіограми звертаються до встановлення переліку педагогічних здібностей, що представляють собою синтез якості розуму, почуттів і волі особистості. Зокрема, В.А. Крутецкий виділяє дидактичні, академічні, комунікативні здібності, а так само педагогічне уяву і здатність до розподілу уваги. І.А. Щербаков до найважливіших педагогічних здібностей відносить дидактичні, конструктивні, персептивное, експресивні, комунікативні та організаторські. Він також вважає, що в психологічній структурі особистості вчителя повинні бути виділені загальногромадянські якості, соціально - персептивное, індивідуально - психологічні особливості, практичні вміння і навички. Учитель не лише професія, суть якої трансформувати знання, а висока місія створення особистості, ствердження людини в людині. У зв'язку з цим мета педагогічної освіти може бути представлена як безперервне загальне та професійний розвиток вчителя нового типу, що характеризують: висока громадянська відповідальність і соціальна активність:

> Любов до дітей, справжня інтелігентність, духовна культура, бажання і вміння працювати разом з іншими;

> Високий професіоналізм, інноваційний стиль науково - педагогічного мислення, готовність до створення нових цінностей і прийняття творчих рішень;

> Потреба в постійній самоосвіті і готовність до нього;

> Фізичне та психологічне здоров'я, професійна працездатність.

У професіограмі вчителя провідне місце займає спрямованість його особистості. У цьому зв'язку можна розглянути властивості особистості вчителя - вихователя, що характеризують його соціально - моральну, професійно - педагогічну і пізнавальну спрямованість. К.Д. Ушинський писав: «Найголовніша дорога людського виховання є переконання, а на переконання можна діяти тільки переконанням». [16, С. 35]. У структурі особистості вчителя особлива роль належить професійно - педагогічної спрямованості. Вона є тим каркасоль, навколо якого компонуються основні професійно значущі властивості особистості вчителя. Професійна спрямованість особистості вчителя включає інтерес до професії вчителя, педагогічні покликання, професійно - педагогічні наміри і схильності. Основою педагогічної спрямованості є інтерес до професії вчителя, який знаходить своє відображення в позитивному емоційному ставленні до дітей, до батьків, педагогічної діяльності в цілому і до конкретних її видів у прагненні до оволодіння педагогічними знаннями й уміннями.

Серед ключових компетентностей, якими повинен оволодіти майбутній педагог, етична має пріоритетне значення. Вона виступає показником і одночасно результатом професійно-особистісної готовності вчителя до роботи у школі, тому що виконання будь-якого педагогічного завдання має моральний зміст. Етична компетентність учителя репрезентує головні регуляції його дій, що закріплюються у звичках, традиціях, принципах життя і професійній діяльності, психічних станах, діях, вчинках і якостях педагога, забезпечує вибір ним свідомої етичної поведінки згідно професійно-педагогічних норм.

Етична компетентність за специфікою реалізації належить, до так званих, надпредметних компетентностей. Вони мають інтегрований характер і поєднують у собі певний комплекс знань, умінь і ставлень, які набуваються майбутніми учителями протягом засвоєння всього змісту педагогічної освіти.

Прикладом етичної компетентності можуть бути такі здатності вчителя:

усвідомлення гуманістичних цінностей, інваріантного характеру норм, принципів педагогічної етики;

розуміння морального змісту педагогічної професії; необхідності розвитку культурних потреб та інтересів;

здійснення етичної рефлексії власних вчинків;

виявлення сутності моральних колізій у різних педагогічних ситуаціях, прогнозування результатів своїх дій;

уміння розв'язувати конфлікти, розуміти почуття та потреби вихованців;

реалізація у професійній поведінці стратегії і тактики етично адекватного спілкування з різними учасниками навчально-виховного процесу.

3. Гуманістична ідея в педагогіці передбачає сходження людини до вищих духовно-моральних цінностей, та знаходить своє втілення у підходах щодо підготовки майбутнього вчителя до виховної практики в школі.

Практика підтверджує переваги соціального замовленого особистісно орієнтованого підходу до освіти й виховання. А саме:

· Вільний вибір школи або альтернативного навчального закладу батьками й дітьми;

· Призначення керівників освіти на підставі їх особистісних якостей та професійних знань;

· Економічні реформи актуалізують потреби на нові спеціальності та спеціалізації, які передбачають особистісну спрямованість.

Вищеозначені перетворення, що відбуваються нині в Україні, серед яких значне місце посідають демократичні процеси, вимагають використання та впровадження нових технологій підготовки вчителя, який в змозі практично втілювати якісні зміни системи освіти, матиме необхідність працювати над власним особистісним потенціалом та вдосконалювати себе. Так, перед системою вищої освіти гостро постала проблема вдосконалення підготовки педагогічних кадрів, при чому наголошується на професіоналізмі, творчій активності, відповідальності за результати професійної діяльності та свідоме ставлення до майбутньої професійної діяльності.

Особлива увага надається підготовки вчителя початкових класів. Якщо у недавньому минулому роль учителя початкових класів розумілась достатньо вузько -як фахівця, який має навчити дітей азам та найпростішим загально- навчальним уміння та навичкам, та забезпечити початки предметної обізнаності, то сьогодні пріоритети надаються психолого-педагогічному аспекту його професійної діяльності. Йдеться про органічне поєднання функцій вихователя, викладача, організатора діяльності дітей, активного учасника комунікації з дітьми та їх батьками, дослідника педагогічного процесу, консультанта, громадського діяча. Функції професійної діяльності вчителя молодших школярів навіть ширше, ніж вчителя предметника, бо він завжди є класоводом і викладає значну кількість різних за предметною спеціалізацією навчальних дисциплін. Вчитель початкових класів протягом трьох-чотирьох років здійснює особистісний вплив на розвиток особистісної траєкторії кожного з своїх вихованців, може їх скорегувати та спрямувати.

Між тим, нові реалії, економічні відносини в суспільстві не можуть не впливати на статус особистості учителя в суспільстві. Все більше вчителів прагнуть до накопичувальної ідеології, яка передбачає отримання високого економічного рейтингу будь-якою ціною, втілюючи в шкільне життя цинізм, егоїзм, грубість та жорстокість. Соціальна потреба в педагогах нового типу є природною, тому що перевага у сучасному суспільстві надається пріоритетам гуманістичної парадигми.

За нової парадигми освіти саме сучасні особистісно орієнтовані педагогічні технології здатні забезпечити розвиток, саморозвиток і самостійність дитини, вільну реалізацію її природних задатків. Саме вони мають безперечні переваги - діалогічність, діяльнісно-творчий характер, орієнтація на підтримку індивідуального розвитку дитини, надання їй самостійного простору для прийняття рішень, вибір змісту і способів поведінки та життєдіяльності.

Технології особистісно орієнтованої освіти передбачають проектування педагогом цілей освітньо-виховного процесу, а вибір компонентів змісту освіти й виховання, визначення методів та засобів здійснювати виключно на ідеях дитиноцентризму.

Під впливом нових технологій гуманістичної освіти педагогічний процес в загальній середньосвітній, професійній та вищій школі може здобути нових можливостей випереджувального розвитоку особистості учня і педагога, підвищити його ефективність.

Слід звернути увагу, що традиційна виховна система та чинні педагогічні технології є недосконалими і перш за все через невиправдано максимальну увагу до організаційних форм виховної діяльності, тобто "зовнішні" атрибути. Між тим, внутрішній світ особистості був переважно поза уваги. А це негайно впливало на вироблення учнем особистісної позиції, його становлення як особистості. Таким чином, є негайна потреба уточнити саме поняття "виховання" та визначити протиріччя, що приводять до його стереотипів з урахуванням своєрідності гуманістичної парадигми.

Гуманістична парадигма виховання визнає його специфікою, звернення до духовно-моральних цінностей суспільства і на цій основі передбачається розробити варіанти "народження" особистості в період шкільного дитинства. Виховання стає першочерговою функцією особистісно розвиваючої школи. Такий навчально-виховний заклад надає вихованцю можливості для формування його здатності до сенсопошуку, творчості, рефлексії, вольової регуляції, самостійності, становленню життєвого соціального та професійного самовизначення. В контексті гуманістичної парадигми виховання представлено як діяльність, де особливе місце посідає педагогічна підтримка та педагогічний супровід, в сфері самоствердження та самоорганізації особистості. Важливе місце належить діагностиці життєвої ситуації вихованця, як засобу розуміння дитини. Серед важливих пріоритетів виступають дитячо-дорослі спільноти, в яких накопичується первинний досвід, здійснюється розвиток рефлексії вихованців, набуття самостійності.

Сучасна гуманістична парадигма освіти будується на ідеях особистісно орієнтованої освіти, організації індивідуально-творчої, ціннісної діяльності

(Е.В.Бондаревська), ідеях творчих засад у вихованні, індивідуально-особистісної орієнтації виховання (І.А.Колеснікова), положення про підтримку самоорганізації особистісно-моральної сфери вихованця (В.В.Серіков), концепції особистісно-орієнтованого виховання (І.Д.Бех).

Визначаючи переваги гуманістичної парадигми виховання слід звернути увагу на функції виховної діяльності :

- Конкретизуюча (в авторській інтерпретації описова) - орієнтує педагогів школи на виявлення та осмислення ситуації, що склалась у виховному просторі.

- Пояснювальна - що відбиває протиріччя у змісті, організації та якості виховної діяльності сучасного вчителя.

- Прогностична - пов'язана з перспективами розвитку виховної гуманістичної технології як системи, та оновлення функцій вчителя-вихователя у перспективі.

- Нормативна - передбачає стандартизацію педагогічної освіти та системи підвищення кваліфікації, обумовлені нею зміни в професіограмі вчителя-вихователя.

- Технологічна - пов'язана з появою нових, адекватних сучасній гуманістичній парадигмі та освітній ситуації взагалі, методів та засобів виховання.