ланування і прогнозування в забезпеченні фінансових процесів підприємства.

 

Основою механізму управління фінансовою діяльністю підприємства є фінансове планування. Воно являє собою процес розроблення системи фінансових планів і планових (норматив­них) показників щодо забезпечення розвитку підприємства необ­хідними фінансовими ресурсами та підвищення ефективності йо­го фінансової діяльності в очікуваному періоді.

Фінансове планування на підприємстві (внутрішньофірмове фінансове планування) ґрунтується на використанні трьох основ­них його систем: прогнозування фінансової діяльності; поточно­го планування фінансової діяльності; оперативного планування фінансової діяльності.

Вихідним (початковим) етапом планування є прогнозування. Прогнози й орієнтири відіграють важливу роль у фінансовому пла­нуванні. Підприємство повинно прогнозувати обсяг продажу, ви­трати, пов'язані з ним, у розрізі найважливіших видів продукції, по­требу в джерелах фінансування, величину грошових потоків тощо. Прогнозування як один із методів управління на підприємстві не зводиться лише до розрахунку орієнтирів за критеріями, що мають кількісний вимір. Його слід розуміти ширше, зокрема як метод ви­явлення оптимальних варіантів дій на підприємстві. У такому розу­мінні прогнозування тісно пов'язане з перспективним аналізом, оскільки кінцевий варіант дій вибирається після розгляду й порів­няльного аналізу різних варіантів, у тому числі й альтернативних.

Із багатьох підходів до фінансового прогнозування найбільшого поширення набули три з них, в основі яких лежать: методи експерт­них оцінок; методи оброблення просторових, часових і просторово-часових сукупностей; методи ситуаційного аналізу і прогнозування. Застосування методів прогнозування у фінансовому плануванні на підприємстві пов'язане з вивченням їх сутності та можливостей. [Білик М.Д. Фінансовий менеджмент]

Основна відмінність між фінансовим плануванням і прогнозуванням полягає в тому, що за планування оцінка показників є в більшій ступені достовірною ніж при прогнозуванні. Окрім цього при прогнозуванні йдеться про такі показники і дії, реалізація яких не в повній мірі залежить від менеджменту або не залежить повністю. Коли йдеться про планові показники, то маються на увазі показники, на які підприємство має безпосередній вплив. Виходячи з цього прогнозування є первинним щодо фінансового планування.

Під системою планування діяльності підприємства розуміють прийняту на підприємстві сукупність планів з їх внутрішньою структурою, а також визначені та формалізовані для них принципи, формати та регламент планування.

 

5. Методи фінансового прогнозування в системі управління підприємством[Білик М.Д. Фінансовий менеджмент]

Метод експертних оцінок. Це найпростіший і достатньо популярний метод. Історія його використання нараховує тисячоліття. Найпростішим прикладом застосування подібних методів служить визначення певних прогнозів і планів на інтуїтивному рівні. У сучасній інтерпретації методи експертного прогнозуван­ня можуть передбачати багатоступеневе опитування експертів за спеціальними схемами та опрацювання отриманих результатів за допомогою наукового інструментарію економічної статистики. Ці методи застосовуються не тільки для прогнозування значень фінансових та загальноекономічних показників, а й в аналітичній роботі, наприклад для розроблення вагомих коефіцієнтів, порогових значень показників, що контролюються. Наприклад, експертний метод встановлення величини аудиторського ризику широко застосовується в практиці вітчизняних і закордонних аудиторів. Сутність методу полягає в розробленні спеціальних тестових таблиць за якими робиться опитування працівників, менеджерів, постачальників, покупців, інших осіб зацікавлених в діяльності підприємства. За результатами оцінок аудитор встановлює ширинку вибірки (кількість документів для перевірки і необхідних процедур), з тим, щоб забезпечити прийнятний рівень (до 5%) ризику невиявлення помилок. Значною перевагою методів експертних оцінок є простота і зрозумілість процесів оцінювання. Недоліком методу є значна суб’єктивність (фактично усе залежатиме від фахового рівня експертів, які проводять оцінку).

Методи обробки часових, просторових і просторово-часових сукупностей. Ці методи з погляду формалізованого прогнозування посідають провідне місце і суттєво варіюють за складністю алгори­тмів, що використовуються. Вибір того або іншого методу залежить від багатьох чинників, у тому числі і від вихідних даних.

Можна виділити три типові ситуації. Перша — наявність ча­сового ряду. На практиці вона спостерігається найбільш часто:

підприємство має у своєму розпорядженні дані про динаміку по­казників, на основі яких йому потрібно побудувати найбільш ре­альний прогноз. Отже, мова йде про виділення тренду. Це можна зробити різними способами. Найчастіше використовують два з них: простий динамічний аналіз і аналіз за допомогою авторегресійних залежностей.

Перший спосіб ґрунтується на передумові, що прогнозний по­казник (У) змінюється прямо (обернено) пропорційно зі зміною (плинністю) часу. Тому для визначення прогнозних значень по­казника У будується така залежність:

Yі = а + Ь • t,

де t — порядковий номер періоду;

а, Ь — параметри рівняння регресії.

Параметри рівняння регресії знаходять, як правило, методом найменших квадратів. Підставивши у формулу потрібне значення « t», розраховують необхідний прогноз.

В основі другого способу — достатньо очевидна передумова, що економічні процеси мають певну специфіку. Вони відрізня­ються, по-перше, взаємозалежністю і, по-друге, значною інерційністю. Останнє свідчить, що значення практично будь-якого еко­номічного показника в момент « t» залежить від стану цього показника у попередніх періодах (у даному випадку ми абстрагу­ємося від впливу інших факторів), тобто значення прогнозного показника в минулих періодах повинні розглядатися як факторні ознаки. У цьому випадку використовують рівняння авторегресійної залежності, що в найбільш загальній формі має вигляд:

І₁ = Ао * Y_t + А₁ * Y_t – ₁ + А₂ * Y_t – ₂, ……….

де Y_t прогнозоване значення показника У в момент t,

Y_t – ₁ -— значення показника І в момент (t - 1);

А — і-й коефіцієнт регресії.

Друга ситуація — наявність просторової сукупності. Вона має місце в тому разі, коли з деяких причин статистичні дані про показ­ник відсутні або є підстави вважати, що його значення визначається впливом деяких факторів. У цій ситуації може застосовуватися ба-гатофакторний регресійний аналіз, що являє собою поширення про­стого динамічного аналізу на багатовимірний випадок. При цьому в результаті якісного аналізу виділяють К факторів (Х\, Х2 ....Х_n), що впливають на зміну прогнозованого показника (Y)/

Третя ситуація — наявність просторово-часової сукупності. Вона має місце тоді, коли: а) ряди динаміки за своєю довжи­ною— недостатні для побудови статистичне значимих прогно­зів; або б) підприємство має намір урахувати в прогнозі вплив факторів, що розрізняються за економічною природою, і їх дина­міку. Вихідними даними для розрахунків служать матриці показ­ників, кожна з яких є значенням тих самих показників за різні пе­ріоди або на різні послідовні дати. Методи обробки таких сукупностей досить повно розкриті у літературі.

Методи факторного аналізу. В основі ме­тодів факторного аналізу і прогнозування лежать моделі, при­значені для дослідження функціональних або жорстко детерміно­ваних зв'язків, коли кожному значенню факторної ознаки відпо­відає повністю визначене невипадково значення результативної ознаки. Як приклад можна навести залежності, реалізовані в рам­ках моделі факторного аналізу фірми Дюпон. При використанні цієї моделі підставляють в неї прогнозні значення різних факто­рів, наприклад виручки від реалізації продукції (робіт, послуг), оборотності активів, ступеня фінансової залежності, і розрахову­ють прогнозне значення одного з основних показників ефектив­ності — коефіцієнта рентабельності власного капіталу.

Другим прикладом може слугувати форма № 2 вітчизняної звітності — «Звіт про фінансові результати», що являє собою ре­алізацію жорстко детермінованої факторної моделі в табличній формі, яка пов'язує результативну ознаку (прибуток) з фактора­ми (дохід від реалізації, рівень витрат, рівень податкових ставок тощо). Один із можливих підходів прогнозування в цьому випад­ку може бути таким.

Ставиться завдання виявити і дослідити фактори розвитку підприємства і встановити ступінь їх впливу на різні результати­вні показники, наприклад прибуток. Для цього використовують імітаційну модель, що призначена для перспективного аналізу формування і розподілу доходів підприємств. В узагальненому вигляді модель є багатовимірною таблицею найважливіших фі­нансових показників діяльності підприємства в динаміці.

У таблиці містяться взаємозв'язані показники, подані за номе­нклатурою статей форми № 2 «Звіту про фінансові результати» або в більш деталізованому вигляді. Результати прогнозних роз­рахунків розташовані за схемою: «що відбудеться, якщо...». Іншими словами, в режимі імітації у модель вводяться прогнозні значення факторів у різних комбінаціях, за якими розраховується очікуване значення прибутку. За результатами імітації може ви­биратися один або кілька варіантів дій. При цьому значення фак­торів, що використані в процесі моделювання, служитимуть про­гнозними орієнтирами у майбутніх діях. Модель може бути реалізована на персональному комп'ютері.

Розглянуті методи фінансового прогнозування використову­ються не тільки для розрахунків окремих фінансових показників, а й для складання прогнозної фінансової звітності. Ця робота надзвичайно важлива в діяльності фінансового менеджера. Осно­вними її етапами є прогнозування показників, що стосуються:

а) Звіту про фінансові результати (бюджет прибутку та збитків) та б) Балансу. У першому випадку потрібно розрахувати прогно­зні значення обсягу реалізації, собівартості реалізованої продук­ції, витрат на збут і адміністративних витрат, витрат фінансового характеру (проценти, що підлягають сплаті за кредитами та пози­ками, погашення зобов'язань перед бюджетом за податками та державними цільовими фондами тощо).

У другому випадку необхідно спрогнозувати залишки за осно­вними статтями Балансу: грошові кошти, дебіторську заборгова­ність, товарні запаси, необоротні активи, кредиторську заборго­ваність, довгострокові пасиви та ін. У кожному випадку за стандартною схемою мають бути складені міні-баланси:

Залишок на початок періоду + Приріст за період = = Залишок на кінець періоду.

Прогнозна фінансова звітність може використовуватися для різних цілей: як орієнтир для контролю поточної діяльності під­приємства при прогнозуванні ступеня оптимальності структури Балансу тощо.

Прогнозування на основі пропорційних залежностей. Будь-яка соціально-економічна система може бути описана різними способами. До основних її характеристик, що мають суттєве зна­чення для розуміння логіки планування фінансово-господарської діяльності, належать взаємозв'язок та інерційність.

Однією з очевидних особливостей функціонування підприємства як системи є природна погодженість у взаємодії окремих її елемен­тів, оскільки більшість напрямів діяльності підприємства можна описати за допомогою кількісних оцінок. Подібна погодженість поширюється і на оцінки, тобто багато показників, навіть якщо вони не пов'язані між собою формалізованими алгоритмами, змінюються погоджено в динаміці. Зрозуміло, якщо економічна система перебу­ває у стані рівноваги, то окремі її елементи не можуть діяти хаотич­но, тобто існують певні обмеження у варіабельності дій.

Друга характеристика — інерційність — у діяльності підприємс­тва також очевидна. Зміст її полягає в тому, що підприємство, яке функціонує в умовах стабільних технологічних процесів і комер­ційних зв'язків, не може мати різких коливань ключових кількісних характеристик. Так, якщо частка собівартості продукції в загальній виручці від реалізації продукції (робіт, послуг) становила у звітному періоді біля 70 %, то, як правило, немає підстав вважати, що в на­ступному періоді значення цього показника суттєво зміниться.

Ці очевидні висновки стосовно підприємств послужили осно­вою для розроблення і широкого використання методу прогнозу­вання, відомого як метод пропорційних залежностей показників. Основу цього методу становить теза про можливість ідентифіка­ції деяких показників, що є найважливішим з погляду характери­стики діяльності підприємства. Їх можна використати як базові для визначення прогнозних значень інших показників, тому що вони «прив'язуються» до базового показника за допомогою най­простіших пропорційних залежностей. Як базовий показник най­частіше використовується або виручка від реалізації, або собівар­тість реалізованої (виготовленої) продукції. Такий вибір є достатньо обґрунтованим, що підтверджується під час вивчення динаміки і взаємозв'язку інших показників, які описують окремі сторони діяльності підприємства.

Послідовність процедур методу пропорційних залежностей показника така:

1. Ідентифікують базовий показник В (наприклад, виручка від реалізації продукції (робіт, послуг)).

2. Визначають похідні показники, прогнозування яких становить інтерес для менеджера (до них відносять, зокрема, показники фі­нансової звітності за тією чи іншою номенклатурою статей, оскіль­ки саме звітність являє собою формалізовану модель, що дає достатньо об’єктивне уявлення про економічний потенціал підприємства.

3. Встановлюється залежність базового показника від похідного показника.

4. Розробляючи прогнозну фінансову звітність спочатку складають Звіт про фінансові результати.

5. Складаючи прогнозний баланс спочатку обраховують розмір активів підприємства. Що стосується пасиву, то то розрахунки здійснюють за допомогою методу балансової ув’язки показників, частіше всього виявляють потребу у зовнішньому фінансуванні.

6. Прогнозування здійснюється під час імітаційного моделювання, коли в розрахунках варіюють темпами зміни базового показника і незалежних факторів, у результаті чого одержують кілька варіантів прогнозів фінансової звітності. Вибір найкращого варіанту і використання його у подальшому як орієнтира здійснюють вже за допомогою неформалізованих критеріїв.

 

Описаний метод ґрунтується на передбаченнях, що: а) значення більшої частини звіту про фінансові результати і балансу змінюють прямо пропорційно обсягу реалізації; б) рівні балансових статей, що пропорційно змінюються, і співвідношен­ня між ними, що склалися, є оптимальними (маємо, наприклад, на увазі, що рівень виробничих запасів на момент аналізу і про­гнозування оптимальний).

Формалізовані моделі фінансового планування постійно крити­кують за двома основними моментами: а) у процесі моделювання можуть бути розроблені декілька варіантів планів, зокрема фінансо­вих. Разом з тим у разі використання формалізованих критеріїв не­можливо визначити, який з них є кращим; б) будь-яка фінансова модель лише спрощено відображає взаємозв'язок між показниками.

Отже, жорстко визначених і однозначних рішень у фінансо­вому прогнозуванні в принципі не може бути. Разом з тим у ниніш­ніх умовах все більш необхідним стає перспективне (стратегічне) фінансове планування.

6. Система бюджетів на підприємстві (За Терещенко “Фінансова діяльність суб’єктів господарювання”)

 

З метою організації бюджетного планування діяльності окремих структурних підрозділів та підприємства в цілому доцільно запровадити наскрізну систему бюджетів. Ця система дозволяє встановити жорсткий бюджетний контроль за надходженням і витрачанням коштів, створити реальні умови для вироблення ефективної фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання.

Рішення щодо залучення та використання фінансових ресурсів приймаються на основі двох основних критеріїв: прибутковість та ліквідність (платоспроможність). Саме тому в ході фінансового планування слід чітко розмежовувати планування фінансових результатів і планування вхідних та вихідних грошових потоків (планування ліквідності), оскільки не всі доходи і витрати, які враховуються при визначенні фінансових результатів, призводять до відповідних грошових надходжень або виплат у плановому періоді. Досить часто можна спостерігати ситуацію, коли підприємство має прибутки, однак є неплатоспроможним, і навпаки — підприємство збиткове, однак платоспроможне.

Отже, система бюджетів повинна бути зорієнтована на планування фінансових результатів, з одного боку, та ліквідності — з іншого. Оцінка майбутніх фінансових результатів (прибутків, збитків) здійснюється шляхом складання бюджету доходів і витрат за всіма видами звичайної діяльності підприємства, які очікуються в плановому періоді. Прогнозування ліквідності проводиться на основі зіставлення грошових надходжень і видатків, які очікуються в плановому періоді. Координація цих двох напрямів бюджетування здійснюється в результаті їх інтеграції у формі планового балансу та бюджету Cash-flow.

Система бюджетів повинна охоплювати всю базу фінансових розрахунків підприємства. Вона включає первинний бюджет, групу основних бюджетів та сукупність часткових бюджетів. У стандартному вигляді група основних бюджетів містить:

· план інвестицій;

· план фінансових результатів (прибутків і збитків);

· планування ліквідності (оперативний фінансовий бюджет);

· плановий баланс;

· план звіту про рух грошових коштів (Cash-flow).

Загалом, план інвестицій, план прибутків (збитків), плановий баланс, план руху грошових коштів належать до середньо - і довгострокових планів. Як правило, вони складаються на період від 1 до 5 років з поквартальною розбивкою і забезпечують ліквідність підприємства у довгостроковому періоді (структурна ліквідність). Показники окремих кварталів (чи місяців) розраховуються в рамках короткострокового бюджетування. Зіставлення короткострокових складових довгострокових планів з оперативним фінансовим планом забезпечує поточну ліквідність підприємства.

Важливими елементами системи бюджетування є вибір і розробка так званого первинного бюджету, в якому фіксуються планові значення фактора, що найбільше обмежує діяльність підприємства. Тип первинного бюджету залежить від специфіки фінансово-господарської діяльності підприємства та потенціалу залучення ресурсів. Він може бути зорієнтований на збут продукції, постачання факторів виробництва чи на можливості фінансування. Наприклад, якщо обсяги виробництва та реалізації продукції залежать від рівня забезпеченості підприємства дефі­цитною сировиною, то первинним бюджетом, очевидно, буде бюджет матеріального забезпечення. Якщо обсяги діяльності визначають висококваліфіковані кадри, то за первинний слід брати бюджет персоналу тощо.

Як первинний бюджет розглядають, як правило, бюджет реалізації продукції, оскільки саме величина продажів найчастіше є обмежуючим діяльність підприємства чинником. Враховуючи можливості збуту продукції, обчислюється необхідний рівень технологічних потужностей підприємства, для забезпечення якого розраховується потреба в капіталі для фінансування основних засобів та нематеріальних активів. На основі інформації про тривалість операційного циклу та величини затрат на виробництво і реалізацію продукції визначають потребу в капіталі для фінансування оборотних активів. Можливості покриття потреби в капіталі прогнозуються на основі аналізу руху коштів у рамках фінансової діяльності та відносин з капіталодавцями.

Структурно-логічна схема системи бюджетування на підприємстві (за умови, що за первинний береться бюджет реалізації продукції) представлена на рис. 1.

Базовою ланкою системи бюджетування є часткові бюджети, які формуються відповідно до принципів спеціалізації та декомпозиції і включають окремі частини грошових доходів і витрат підприємства (наприклад, бюджети структурних підрозділів, центрів витрат чи доходів, функціональні бюджети у розрізі окремих затрат тощо). До типових часткових бюджетів можна віднести:

· план реалізації продукції;

· бюджет виробництва;

· бюджет товарно-матеріальних запасів;

· бюджет фонду оплати праці та нарахувань на неї;

· бюджет матеріальних витрат;

· бюджет споживання енергії;

· бюджет інших витрат;

· бюджет погашення кредитів (прив’язаний до графіків виконання зобов’язань);

· податковий бюджет (складається тільки в цілому по підприємству).

Часткові бюджети розробляються відповідно до загальної стратегічної лінії діяльності підприємства та з урахуванням особливостей його окремих функціональних підрозділів. Кількість часткових бюджетів залежить від рівня деталізації планування на підприємстві. Всі бюджети тісно пов’язані між собою і складають єдину систему бюджетів.

 

Рис. 1 Система бюджетів на підприємстві

 

Система бюджетування повинна бути націлена на підвищення керованості й адаптованості підприємства до змін на товарних і фінансових ринках; забезпечення оперативного одержання інформації про необхідність коригування стратегії і тактики управління підприємством; створення умов для підвищення порозуміння і довіри з представниками закордонних фірм. Впровад­ження системи наскрізного бюджетування робить підприємство інформаційно прозорим для комерційних банків та інвестиційних компаній, інших капіталодавців, що дозволяє розширити можливості підприємства з погляду отримання довгострокових кредитів або розміщення нових емісій на фондовому ринку на вигідніших умовах для емітента.