Висновки до теоретичного розділу
Економічне виховання – це педагогічна діяльність, спрямована на розвиток економічного мислення через формування економічних знань, умінь і навичок, виховання економічно значущих якостей особистості тощо. Основу економічного виховання особистості учня складає економічна освіта.
Економічне виховання учнів ПТНЗ передбачає здійснення виховного процесу під час вивчення теоретичних дисциплін, виробничого навчання, виробничої практики та у позанавчальній роботі.
Оволодіваючи професією, учні беруть участь у виробничій праці, роблять особистий внесок у виконання виробничого плану ПТНЗ та базового підприємства. Використовуючи економічні знання учнів, викладачі і майстри виробничого навчання формують у них економічне мислення, підприємливість, діловитість, тобто ті риси, які необхідні сучасним робітникам.
Ефективна економічна підготовка підростаючого покоління вимагає:
— високого рівня економічної компетенції керівників та педагогів закладів освіти, батьків;
— залучення молоді до суспільно корисної, продуктивної праці, яка супроводжується засвоєнням знань з економіки й організації виробництва, як у процесі самої праці, так і на уроках, факультативах, під час екскурсій і краєзнавчих пошуків;
— прищеплення учням (студентам) умінь раціонально вести домашнє господарство, економити матеріальні цінності й час;
— дотримання економії як у сфері матеріального виробництва, так і в сфері обслуговування.
Критеріями ефективності економічного виховання є висока економічна свідомість особистості, культура її економічного мислення та економічної поведінки, які реалізуються у знанні й розумінні економічних законів, закономірностей економічного буття суспільства, тенденцій їх розвитку, свідомому виборі сфери застосування себе як продуктивної сили з максимальною користю для себе і суспільства.
2. ПРАКТИЧНИЙ РОЗДІЛ. ВИХОВНИЙ ЗАХІД ДЛЯ УЧНІВ ПТНЗ З ЕКОНОМІЧНОГО ВИХОВАННЯ НА ТЕМУ «Економічна думка стародавнього світу »
1.Тема: «Економічна думка стародавнього світу »
2.Мета: Розвивати пізнавальну, уміння аргументовано викладати свою точку зору в процесі обговорення питання. Удосконалювати навички групової й індивідуальної роботи учнів. Закріпити знання з економічної теорії. Сформувати в учня сучасне економічне мислення, розвинути почуття бережливого господаря.
3. Форма проведення виховного заходу: групова
4.Метод : формування свідомості, лекція
Хід заходу
І Підготовча частина
План
Робота з підготовки приміщення
-знайти потрібне приміщення
-провести генеральне прибирання
-провести прикрашення приміщення
-оформлення приміщення: клас або невеликий зал. Столи потрібно розставити півколом або не замкненим колом.
(В.Сухомлинський)
-з`ясувати чи вільне приміщення на час проведення заходу
Підготовка необхідного обладнання
-підготовка проектора та аудіо апаратури
-перевірка справності освітлювальних приладів
ІІ Основна частина
1.План проведення заходу
1.1 Вступне слово вчителя
1.2 Основна частина
1.3 Заключна частина
Сценарій виховного заходу
1.1 Вступне слово вчителя.
Основна частина
Хід заходу:
Зародження економічної думки збігається зі становленням людського суспільства. Початок викладу історії економічної думки пов'язаний з виникненням перших цивілізацій, тому що можна дослідити лише ті питання економічного мислення давнини, які були висвітлені в письмових джерелах.
Період рабовласництва почався зі встановлення класових суспільств у Месопотамії та (типті в IV тисячолітті до н. є. Матеріальною основою цього процесу була технологічна революція, пов'язана з початком застосування металів, переходом до інтенсивного (зрошувального) землеробства й можливістю отримання в результаті цього додаткового продукту. Це, своєю чергою, стимулювало розвиток поділу праці в суспільстві, виокремлення в особливі галузі виробництва багатьох ремесел, функцій жерців і правителів. У суспільстві виникла ієрархічна структура. Основними джерелами додаткового продукту були експлуатація селян-общинників через ренту-податок, яка була поширена в азійському регіоні, і експлуатація рабів, державних або приватних. У деяких регіонах стародавнього світу (таких як Фінікія, Вавилон, ряд міст Греції) посилений розвиток дістали товарно-грошові відносини, пов'язані передусім з обслуговуванням міжнародної торгівлі. Ці процеси стали основою розвитку приватної власності на базі рабовласництва, тобто виникнення класичного, або античного, рабства.
Особливістю економічної думки стародавнього світу була її невіддільність від політико-правовоїта релігійної ідеології. Власне економічні трактати знайти практично неможливо. Економічне вчення часто збігається з ученням про державне управління або г частиною певних філософських концепцій.
Слід виокремити ряд творів (передусім античних авторів), присвячених принципам організації приватного господарства. Це, як правило, практичні рекомендації щодо ведення приватного господарства: від технології виробництва до ряду соціально-економічних питань (таких як організація праці рабів і проблеми відносин з ними).
Незважаючи на незрілість деяких положень економічної думки давнини, багато її теоретичних результатів увійшли до скарбниці економічних досягнень людства. Передусім це твори давньогрецьких авторів Платона та Арісготеля. На подальший розвиток соціально-економічних учень країн Сходу істотно вплинули концепції конфуціанства, легізму та даосизму.
У письмовій пам'ятці Стародавнього Сгипту (XXII ст. до н. є.) "Настанови гераклеопольського царя своєму синові" ідеться про необхідність ефективного функціонування апарату управління, шо стоїть між фараоном і населенням. Згуртованість цієї ланки, вірність центральній владі — запорука успішного царювання. На думку автора, царю необхідно дбати про матеріальне заохочення чиновництва, наближати "людину до себе за справи її" незважаючи на класове походження.
Питання відродження деспотично-бюрократичного механізму регулювання господарства Стародавнього Сгипту знайшли відображення в працях Іпусера (поч. XVIII ст. до н. є.). "Ідеальний деспот" повинен уникати міжусобиць у країні, насилля та експропріації знаті; він має впорядкувати систему трудових повинностей для зведення пірамід і зрошувальних систем, підвищувати військову могутність країни.
Швидкий розвиток приватної власності був характерний для перших цивілізацій Месопотамії. З письмових джерел найвідомішим є кодекс законів царя Хаммурапі (XVIII ст. до н. є.). Основна тема цих законів — створення системи правових норм для регулювання економічного життя. Кодекс забороняв продаж і відчуження землі за борги, обмежував експлуатацію громадян лихварями, захищав безпосередніх виробників. Закони визнавали право приватної власності, а будь-які посягання на неї визнавалися злочином.
Видатною пам'яткою суспільної думки Стародавньої Індії є "Лрт-хашастра" — трактат про мистецтво політики та управління державою, автором якого с Каутілья (кінець IV ст. до н. с). Трактат розкриває надзвичайну роль давньоіндійської держави в господарському житті. Підтверджується існування управлінського апарату, який контролював усі галузі господарства; пріоритет надавався сільському господарству, передусім землеробству. Земля перебувала в індивідуальному володінні за умови сплати податків. Велику увагу автор приділив питанням фінансового стану країни. Доход держави складається з податків та зборів і власного прибутку державних установ. Держава, на думку Каутільї, має фінансувати розвиток ремесел, торгівлі, зрошувальних систем, сільського господарства. Фінансове відомство повинно вести чіткий документований облік доходів і видатків.
Економічна думка Стародавньої Греції висвітлила економічні проблеми генезису, розквіту та кризи рабовласництва. У VII—VI ст. до н. є. рабовласництво дістало великого поширення; завершується формування полісної системи, швидко розвивається торгівля. Видатним реформатором цього періоду був Солон (638—559 до н. є.), реформи якого (594 р. до н. є.) передбачали поділ общинних земель і можливість їх продажу, відміну боргового рабства, установлення майнового цензу для громадян (розподіл
населення на чотири категорії), створення демократичних правових інститутів (таких як народні збори, демократична рада, суд присяжних тощо).
Орієнтація на натуральне господарство й захист аристократичних форм державного устрою характерні для праць Ксенофонта (430— 355 до н. г.) і Платона (427—347 до н. с). Ксенофонт засуджував політичний і економічний устрій Афін та ідеалізував порядки аграрної Спарти, недооцінюючи такі види діяльності, як ремесло й торгівля. Саме він вперше проаналізував поділ праці як економічну категорію, розкрив протилежність фізичної та розумової праці, вказав на відмінності між споживною й міновою вартістю товару. Незважаючи на негативне ставлення до торгівлі й лихварства, учений визнавав необхідність грошей для виконання ними функцій засобу обігу та збереження скарбів.
Натурально-господарська концепція Платона знайшла відображення у творах "Держава" та "Закони". В ідеальній державі, за Пла-тоном, має бути три стани: філософи, які керують суспільством; вої-ни-оборонці; землероби, ремісники та торговці. Кожний клас повинен виконувати певні функції, маючи різні права та обов'язки. Рабів Пла-тон не відносив до жодного з класів. На його думку, рабство — природна й вічна форма експлуатації. Згідно з концепцією Платона, філософи та воїни для виконання функцій управління й захисту мають бути позбавлені будь-якої власності, а ремісники й землероби повинні забезпечувати їх необхідними матеріальними благами. Передбачалася також рівність розподілу благ та спільність жінок і дітей, що дає змогу класифікувати цей проект як примітивний комунізм. Характерна риса вчення Платона — засудження прагнення людини до збагачення, торгівлі, лихварства ("де торгівля — там обман").
Найвищий злет економічної думки Стародавньої Греції пов'язаний з іменем Арістотеля (384 —322 до н. є.). Критично сприйнявши ідеї свого вчителя Платона, він подав у працях "Нікомахова етика", "Політика" власну економічну концепцію, центральним пунктом якої став принцип
справедливого (еквівалентного) обміну. Лрістотель довів, що обмін (торгівля) виникає насамперед не з жадоби збагачення (як писав Платон), а з існування потреб, які не може задовольнити власне господарство. Товарний обмін — не лише мінова пропорція між товарами, а й економічні відносини власників цих речей, якими рухає потреба, що дає змогу порівнювати товари. Таким чином, саме взаємні потреби породжують товарний обмін. Арістотель увів поняття економіки та хрематистики як різних шляхів збагачення й задоволення потреб. Економіка — необхідна діяльність з придбання споживних вартостей, що зумовлюється природними причинами й має межу. Хрематистика — це мистецтво заробляти багатство шляхом торгівлі, спосіб наживати майно. Аналізуючи форми вартості, Арістотель вважав речі за такі, що можуть задовольняти потреби та використовуватися для обміну. Він проаналізував розвиток форм торгівлі: від мінової торгівлі (Т—Т) до товарного обігу (Т—Г—Т) та обігу грошей як капіталу (Г—Т—І").
У республіканський період розвитку Стародавнього Риму нагальною економічною проблемою стала концентрація земельної власності в руках патриціанської знаті. Захисниками інтересів розорюваних дрібних землевласників стали народні трибуни брати Гракхи Гіберій (162— 133 до н. є.) і Гай (153—121 до н. с). Гіберій Гракх у 133 р. до н. с запропонував власний аграрний проект, який був частково здійснений. Цей проект передбачав норми земельних наділів і розподіл надлишків землі серед найбідніших верств населення. Реформаторська діяльність братів Гракхів мала на меті посилити позиції дрібного селянського господарства та не допустити пролетаризації більшості населення.