Зараження дитини відбувається
· при прямому контакті з хворим, через речі вжитку.
· Забруднення їжі, постелі, наявність мух мають менше значення. Яйця карликового ціп'яка швидко гинуть у навколишньому середовищі. При попаданні в кишки з яйця після скидання оболонки звільняється онкосфера, що прикріплюється гачками до ворсинок кишки, росте і перетворюється на цисто-церкоїд. Ворсинки гинуть, а цистоцеркоїди прикріплюються до стінки кишок і через 2—3 тижні стають статевозрілими карликовими ціп'яками, які справляють механічний і токсичний впливи на організм.
Клініка гіменолепідозу поліморфна. Іноді перебіг захворювання є безсимптомним. Часто спостерігаються зміни з боку нервової і травної систем. Діти скаржаться на загальну слабкість, головний біль, підвищену дратівливість, ослаблення пам'яті, нудоту, біль у животі, зниження апетиту. Можуть виникати судорожні припадки. Випорожнення нестійкі, пронос, калові маси з домішкою слизу, рідше крові. Температура тіла часто субфебрильна. Іноді спостерігаються збільшення печінки, при-глушеність тонів серця.
Діагноз встановлюють на підставі виявлення яєць або члеників карликового ціп'яка у свіжовиділених фекаліях.
Лікування гіменолепідозу проводять у стаціонарі. Хворих ізолюють, виділяють їм індивідуальні горщики, які ретельно дезинфікують. Лікування повинно бути тривалим і наполегливим, оскільки можлива постійна інвазія. Призначають препарати чоловічої папороті і насіння гарбуза.
Застосування екстракту чоловічої папороті потребує спеціальної підготовки і дієти. Препарат через його токсичність не призначають дітям до 2 років. Більш ефективним є фенасал, який застосовується в порошку: дітям до 3 років — 0,5 г, 3— 6 років — 1 г, 6—9 років — 1,5, старше 9 років — 2г. Цю дозу дають зранку натще на перший день кожного циклу, в наступні 6 днів — 0,5 г незалежно од віку. Через 3—4 год після приймання фенасалу в перший день дають проносне (настій сени складної по 1 чайній ложці зранку і ввечері дітям до 3 років, магнію сульфат — дітям, які старші за 3 роки), їжу приймають о 8, 13 ї 18 год. Проводять три семиденних цикли з інтервалами по 7 днів. Перед прийманням фенасалу дають 1 г натрію гідрокарбонату, а через 2 год після нього — легкий сніданок (склянку солодкого чаю, сухарі, печиво). Проводять протирецидив-ний курс лікування фенасалом через 1 міс після основного курсу.
Кукурбін — препарат з насіння гарбуза. Його призначають натще по 2,5 г дітям дошкільного і 5 г — дітям шкільного віку і 100 мл води. Через 3 год дитина приймає проносне. Проводять 8—6 одноденних циклів (інтервали —7 днів).
Можна застосувати акрихін в поєднанні з фенасалом. Дітям З—6 років дають 0,075—0,1 г, 6—9 років — 0,15 г, 9—15 років — 0,15—0,2 г, старше 15 років — 0,3 г акрихіну через ЗО хв після приймання фенасалу.
Профілактика гіменолепідозу передбачає дотримання санітарно-гігієнічного режиму, особливо в дитячих колективах, своєчасне виявлення, ізоляцію і лікування дітей і дорослих, заражених гіменолепідозом.
Дифілоботріоз
Збудником дифілоботріозу є лентець широкий, який у зрілому стані паразитує в тонкій кишці людини, домашніх (собака, кіт, свиня) і диких тварин. Яйця лентеця потрапляють з фекаліями у воду, проходять складний цикл розвитку в організмі рачків і риб. Якщо людина з'їсть заражену рибу (щука, окунь, миньок та ін.), що містить плероцеркоїди, у неї з них розвиваються дорослі гельмінти.
Клініка.
З'являються біль у животі, нудота, поганий апетит, дратівливість, слабкість, в'ялість, розлад випорожнень, схуднення. Може розвиватися злоякісна анемія. Діагноз ставлять на підставі клінічної картини і виявлення в калі яєць або члеників лентеця. Лікування проводять тими самими засобами, що й гіменолепідозу.
Профілактика включає старанну кулінарну обробку риби, виключення сирої риби з раціону собак і котів, охорону водоймищ від попадання нечистот.
Ехінококоз
Збудником ехінококозу у людини є однокамерний і багатокамерний ехінококи в личинковій стадії.
Кінцевим хазяїном ехінокока є собака, вовк, шакал, проміжним — людина, мала і велика рогата худоба, свиня.
Зараження людини відбувається при контакті з собаками.
1. Яйця ехінокока з шерсті собаки попадають у кишки, де онко-сфера звільняється від оболонок і з течією крові заноситься в легені, печінку, рідше в головний мозок та інші органи.
2. Утворюється міхур, усередині якого можуть бути дочірні і внучаті міхури, рідина і маса сколексів.
3. Ехінококові міхури зумовлюють шкідливий вплив на органи (механічне тиснення, токсико-алергічні реакції).
В діагностиці використовують
· рентгенологічне обстеження,
· внутрішньо шкірну алергічну пробу Кацоні,
· реакцію непрямої гемаглютинації,
· сканування печінки,
· ультразвукове дослідження,
· спленопортографію.
Лікування ехінококозу
хірургічне.
Профілактика
передбачає запобігання контакту дїтей з хворими собаками, дотримання правил особистої гігієни, своєчасне виявлення та ізоляцію хворих.
Шистосомоз (більгарціоз) зумовлюється трематодою, що паразитує в кровоносних судинах ворітної і брижої систем ссавців.
1. Самиця відкладає яйця, які проникають через судинну стінку в сечовий міхур і кишки
2. виділяються з сечою і калом.
3. Проміжний хазяїн — молюски роду Bulinus, Physopsis, Ріапогвіз. В їхньому тілі відбувається розвиток і розмноження личинок, які виходять у воду у вигляді церкаріїв.
4. Укорінюючись у тіло людини, церкарій перетворюється на статевозрілу особу.
5. Через 2—3 міс після зараження дозрілі яйця виходять у навколишнє середовище.
6. В них міститься рухомий мірацидій.
7. Інвазія відбувається в процесі пиття зараженої води або купання в заражених водоймищах.
Клініка.
1. Укорінюючись у шкіру, церкарій викликає відчуття уколу голкою.
2. З'являються
· папульозні або пустульозні висипання,
· токсико-алергічна реакція (головний біль,
· біль у спині ї суглобах,
· слабкість, анорекція,
· гарячка,
· еозинофільний інфільтрат у легенях,
· гепатоспленомегалія).
· В крові відмічаються лейкоцитоз, еозинофілія, підвищена ШОЕ.
· Через 6—8 тижнів приєднуються гематурія, дизурія, біль у попереку, розвивається хронічний цистит.
3. Кишковий шистосомоз проявляється
· гемоколітом,
· загальною інтоксикацією.
4. Хронічний шистосомоз ускладнюється
· обвапнуванням стінок сечового міхура,
· тромбозом судин легень, мозку, ворітної вени,
· поліпозом кишок,
· хронічним гепатитом,
· цирозом печінки,
· ураженням статевих органів.
· Може розвиватися рак сечового міхура.