Исторические этапы становления и развития юридического образования в Украине.

Розвиток освіти та науки в Україні має свої етапи становлення та розвитку.

Східні слов'яни у VI-IX ст. створили систему виховання, яка відповідала розвиткові продуктивних сил, поділу праці, шлюбно-сімейним відносинам. У період матріархату та екзогамії дітей до 5-6 років виховувала мати, пізніше хлопчиків віддавали до спільних чоловічих жител, дівчаток - до жіночих, де їхніми наставниками ставали брати і сестри по матері.

Найдавнішою вітчизняною літературною пам'яткою, в якій піднімаються педагогічні питання, є філософсько-педагогічний трактат «Слово про закон і благодать», написаний київським митрополитом Іларіоном між 1037- 1050 рр. Це був виступ митрополита перед Ярославом Мудрим та прочанами Київського храму св. Софії. Цей твір мав морально-патріотичне спрямування.

Вищим досягненням педагогічної думки Київської Русі є «Повчання дітям» Володимира Мономаха (1096 або 1117р.), створене за аналогією до «Повчання дітям Ксенофонта». Це перший у середньовічній Європі педагогічний твір, написаний світською особою, в якому (також уперше) було обґрунтовано необхідність переходу від релігійно-аскетичного виховання до виховання, пов'язаного з практичними потребами людини, вказано на зв'язок освіти.

Великий князь Київський Ярослав Мудрий вважається фундатором книжності, вченості і освіти в давній Україні-Русі. В "Повісті минулих літ " говориться: "Любив Ярослав книги . Зібрав скорописців багато, і перекладали вони із грецького на слов'янське письмо. Написали вони книг велику силу, ними повчаються вірні люди і насолоджуються плодами глибокої мудрості . Велика користь від навчання книжного. Книги - мов ріки, які наповнюють собою увесь світ; це джерело мудрості, в книгах - бездонна глибина . В книгах - світло мудрості ."

В давній Україні була створена унікальна й самобутня вітчизняна освітньонаукова система, яка увібрала досвід країн Європи, була багатоплановою і багаторівневою, включала початкові, середні школи-колегіуми, спеціальні школи, вищі школи - академії, університети. Вона забезпечила практично повну грамотність населення країни, а також умови для формування і зростання української духовної, військової, світської, наукової еліти.

З підвищенням значення права у житті суспільства суттєво розширились межі правової діяльності в сферах державного будівництва, економіки, забезпечення суспільного порядку, а відтак значно збільшився престиж юридичної професії. Якщо раніше мережа вищих навчальних закладів зосереджувалася в основному у містах Києві, Харкові, Львові, Донецьку, Одесі, то на сьогоднішній день фахівців з вищою юридичною освітою готують в багатьох інших містах України. Основними принципами ООН щодо суспільної ролі і місця правника визначено, що юрист - це відкрита та доступна для клієнта особа, яка на засадах здобутої кваліфікації та дотримання високих стандартів моральності і професійної етики здійснює діяльність, спрямовану на захист прав та законних інтересів клієнта з урахуванням публічного порядку держави. Звідси основними завданням вищої юридичної освіти є надання належної професійної кваліфікації (знання правового порядку держави та уміння застосовувати законодавство при вирішенні справ) у поєднані із вихованням професійних ідеалів та поваги до морального обов'язку, прав та свобод людини, а також постійне підвищення професійних навичок юристів, підвищення гарантованості індивідуальних та колективних прав людини відповідно до Рекомендацій Ради Європи щодо свободи здійснення юридичної професії.

За статистичними даними Управління координації правової роботи та правової освіти Міністерства юстиції, на сьогодні в Україні створено більше 300 вузів, що здійснюють підготовку юридичних кадрів. У зазначених навчальних закладах правовим навчанням охоплено близько 340 тисяч студентів (усього в Україні проживає близько 11 мільйонів молодих громадян). Щороку кількість юристів збільшується приблизно на 70 тисяч спеціалістів-правників.

Перед історико-загальнотеоретичними дисциплінами у системі юридичних наук сьогодні постає важливе завдання по оновлення свого змісту, переорієнтації на дослідження державно-правової реальності під кутом загальновизнаних взірців демократії,функціонування соціальної і правової державності, механізмів забезпечення та захисту прав і свобод людини. Для цього теоретики та історики держави і права повинні критично переосмислити ті напрацювання, що були зроблені в попередній період,запропонувати нові підходи до розв'язання актуальних проблем та шляхи їх вирішення.

Таким чином, система вищої юридичної освіти сьогодні складна і взаємодіє з політичними, економічними, культурними і соціальними системами. У цих умовах вища юридична освіта не може бути пасивним, а повинно істотно і динамічно впливати на навколишнє середовище, формуючи цивілізоване демократичне правове поле. У цьому полягає його позитивна роль і просвітницька місія.

Цим питанням присвячено низку наукових праць, у яких одні автори досліджують проблеми організації навчального процесу , інші подають узагальнені історичні розвідки щодо організації юридичної освіти у конкретних ВНЗ тощо. Разом з тим, комплексної історико-соціологічної розвідки процесу організації діяльності із утіленням юридичної освіти у ВНЗ України у досліджуваний період, на жаль, поки що не здійснено.
Проте, цей час, на нашу думку, можна поділити принаймні на три етапи.
Перший – між серпнем 1991 року і червнем 1996 року – перші п’ять років становлення української державності під час початкового формування законодавства і перших кроків у відбудові вітчизняної правової сфери. На цьому етапі у галузі здійснення юридичної освіти спостерігалося незначне збільшення кількості ВНЗ. За рік до проголошення незалежності, у 1990-му, на території України працювало шість ВНЗ з надання юридичної освіти. Всі вони перебували у державній власності й навчали студентів праву за затвердженими ще у СРСР навчальними планами. У цей час за чисельним співвідношенням типи ВНЗ України поділялися таким чином: університетів з 7 одиниць у 1991 році збільшилося до 30 у 1996-му; кількість академій зросла з 2 до 7; інститутську правову освіту у кінці етапу можна було здобути щонайменш у 16 установах; ВНЗ органів внутрішніх справ України надавали юридичну освіту у 7 закладах. Усього кількість ВНЗ України, які надавали юридичну і правову освіту, станом на 1996 рік, зросла на 85 % у порівнянні з відомостями за 1991 рік. За формами власності переважали державні ВНЗ – 54,71 % від загальної кількості над приватними ВНЗ – 45,2 %.
Другий – з кінця червня 1996 року і до 2000 року включно. У ці п’ять років впровадження основних положень прийнятої в Україні Конституції у життя приймався великий обсяг законів, актів Кабінету міністрів України, правових документів органів місцевої влади. Це підсилило інші чинники, що ще раніше рекламували юридичну професію серед населення, і прискорило формування громадської думки про надлишковий рівень її престижу. На завершення цього етапу (2000 р.) університетів стало 37, академій – 11, інститутів – 18, ВНЗ органів внутрішніх справ – 9. Таким чином, ВНЗ, у порівнянні з 1991 роком, збільшилася на 88 %. Крім того, у цей час, порівнюючи з 1996 роком, ВНЗ державної форми власності побільшало на 6,19 %, а приватних поменшало на 6,14 %, і склало 60,93 % і 39,06 % відповідно.
Невеликим за часом, але важливим за подіями для юридичної освіти був третій етап її розвитку, який охоплював початок 2001 року – 17 січня 2002 року включно. Факт затвердження Кабінетом міністрів України 10 квітня 2001 року «Програми розвитку юридичної освіти в Україні до 2005 року» засвідчив незадовільний стан цього феномена у вітчизняному суспільстві і потребу здійснення конкретних дій щодо його вдосконалення. При цьому, прийняття через 10 місяців після цієї події Закону України «Про вищу освіту» надало можливість організаторам вищої юридичної і правової освіти застосовувати положення документа, перебудовувати і вдосконалювати навчальний процес з підготовки юристів і правознавців. Тим часом упродовж описаних подій кількість ВНЗ України з підготовки фахівців у галузі права істотно не зросла. Станом на 2002 рік університетів нараховувалося 43, академій – 13, інститутів – 15, ВНЗ органів внутрішніх справ – 9, усього – 80 навчальних закладів. На кінець досліджуваного періоду частка приватних ВНЗ зменшилася на 1,64 %, а бюджетних зросла на 1,04 %, що у підсумку склало 38,02 % і 61,97 % відповідно. Окрім цього, слід наголосити на тому, що інститутська правова освіта була на 80 % представлена закладами недержавної форми власності.
Таким чином, період розвитку юридичної освіти у ВНЗ України з 1991 року до 2002 року можна поділити на окремі етапи. На кожному з них організація навчання у ВНЗ організовувалося по-різному. Однак, були і спільні тенденції. По-перше, швидко збільшувалася кількість ВНЗ України, які надавали вищу юридичну освіту, а відтак і кількість їх випускників. По-друге, відбувалася значна комерціалізація цієї галузі освіти, в першу чергу серед інститутів і профільних університетів. По-третє, процес діяльності ВНЗ з підготовки фахівців у галузі права відбувався за умов переходу до якісно нового соціально-економічного і політичного державного ладу, поряд з відсутністю головного нормативного документа у сфері вищої освіти. Все це утворило ситуацію, за якою підготовка фахівців у галузі права відбувалася здебільшого не виважено, безконтрольно і хаотично.

2. Особливості розвитку юридичної освіти в Україні

В Україні істотні суспільно-економічні зміни 90-х років обумовили й зміни у сфері юридичної освіти, на яку було покладено місію підготовки правників для розбудови української державності. При цьому відзначалось: Україні потрібно більше правників, для чого необхідно створити більше навчальних закладів.

Результати не забарились. Нині за темпами нарощування обсягів підготовки правників Україна випереджає США, і вже майже зрівнялась, або навіть випередила їх за деякими показниками (наприклад, за кількістю закладів вищої юридичної освіти). Положення запропонованої в 1993 р. провідними закладами юридичної освіти й науки Концепції розвитку юридичної освіти щодо “розширення мережі вищих юридичних навчальних закладів . до 2000 р. у 2-3 рази” успішно реалізовано. До 1991 р. правників в Україні готували 6 закладів (усі державні), 1995 р. – 96 (65 – державної і 31 – інших форм власності), 2000 р. – 163 (відповідно 116 і 47), 2002-2003 рр. – 189 (134; 55).

Як результат, зросли обсяги підготовки юристів: якщо в 1992 р. загальна кількість студентів, які навчались у вищих юридичних навчальних закладах, становила близько 13000, то на сьогодні тільки в Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого навчається 13042 студентів.

Юридична освіта - явище багатогранне. В залежності від того, до якого профілю юридичної діяльності готуються фахівці, складається відповідна програма їх навчання, де поряд з фундаментальними знаннями передбачається надання студентам, слухачам спеціальних знань з урахуванням специфіки тієї сфери, де їм доведеться працювати. Так, майбутнім прокурорам, суддям необхідно глибоко знати кримінальне, цивільне, трудове, шлюбно-сімейне, адміністративне, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне право. Для слідчих особливо важливо добре знати кримінальне, кримінально-процесуальне право. Юристам, що працюють у сфері державного будівництва, необхідно володіти знаннями конституційного, адміністративного права.

Юрисконсультам та іншим фахівцям, що діють у галузях економіки, потрібні широкі знання цивільного, господарського права, арбітражної практики, нотаріусам - знання цивільного права. Безперечно, цим не обмежується коло знань юристів, рівень кваліфікації яких залежить від постійного пошуку, здатності орієнтуватися у всьому комплексі правових знань, у численних змінах діючого законодавства.

Програма розвитку юридичної освіти на період до 2005 р. має на меті “вдосконалення системи юридичної освіти, приведення її у відповідність із світовими вимогами, створення умов для задоволення потреб громадян у сучасній юридичній освіті та реалізація права на працю за здобутою спеціальністю, повне забезпечення потреб органів державної влади, правоохоронних органів, інших сфер юридичної практики у фахівцях-юристах”.

У Програмі чітко простежується намір прагматично підходити до вирішення питань юридичної освіти. Документ передбачає заходи для реалізації трьох напрямів – прогнозування потреби в юридичних кадрах та оптимізація мережі вищих навчальних закладів, зміст юридичної освіти, а також післядипломна освіта юристів. Виконання Програми, значну частину якої вже мало бути виконано, координують Міністерство юстиції та Міністерство освіти і науки.