Основні історичні етапи розвитку і становлення молодіжного руху, його сучасні особливості в Україні

ЛЕКЦІЯ № 5. МОЛОДІЖНИЙ РУХ ЯК ОБ’ЄКТИВНИЙ І СУБ’ЄКТИВНИЙ ФАКТОР УРЯДОВОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

План:

1. Основні історичні етапи розвитку і становлення молодіжного руху, його сучасні особливості в Україні.

2. Соціальна активність молоді як засіб привернення уваги до власних проблем.

3. Молодіжний рух в Україні як дієва соціальна система.

4. Організація молодіжного руху. Поняття «молодіжна організація», «дитяча організація» та їх основні напрями діяльності.

5. Особливості та причини появи «неформального» молодіжного руху в умовах трансформації суспільства.

Література:

1. Головатий М.Ф. Соціологія молоді: Курс лекцій. – К: МАУП, 2006. – 2-ге вид.переробл. і допов. – 304с.

2. Євтух М.Б., Сердюк О.П. Соціальна педагогіка: Підручник. [ – 2-ге вид.]- К.: МАУП, 2003. – С. 170-180.

3. Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв’язання: Зб.наук.публікацій Укр. НДІ проблем молоді за підсумками виконання наук.програм і проектів у 1996р. Вип. 6.- К.: АТ «Видавництво «Столиця», 1997.

4. Молодь України у дзеркалі соціології / За ред..О.Балакірєвої, О.Яременка. – К., 2001.

5. Соціальна педагогіка. Підручник / За ред.проф. А.Й.Капської.- К.:Центр навчальної літератури,2006. – 468 с.

6. Колесникова М.В. Педагогические исследования в области социальной активности личности // Вестник Томского государственного университета (общенаучный периодический журнал), — Томск, ТГУ, 2007.- № 298 — С. 176— 178.

7. А.в. Мурзіна, н.в. Солодюк. Соціальна активність особистості студентської молоді – пріоритетний напрямок розвитку українського державотворення. Духовність особистості: методологія, теорія і практика 4 (51)-2012. С. 82–87.

8. Гасюк О. У „Пласт” не граються. Ним живуть // Освіта. – 1992. – 27 жовтня.

9. Козлова І. Неформальні угрупування: як до цього ставитись? // Шкільний світ. – 2000. - № 3. – С. 6.

10. Красноголов В., Кудін О. Молодіжне лідерство в політиці // Нова політика. – 2000. - № 6. – С. 5.

11. Молодіжні організації України / Перелік // Все для вчителя. – 1998. - № 1-2. – С.12.

12. Неїжмак В. Бог і Україна „Пласту” // Україна молода. – 1996. – 23 серпня

13. Окаринський В. Вплив українського пласту на генезу стрілецького руху // Пам’ять століть. – 2000. - № 5. – С. 108 – 116.

14. Петрунько О.В. Мотиви відчуження сучасної молоді України від активної політичної діяльності // Педагогіка і психологія. – 1996. - № 1. – С. 98 – 101.

15. Перепелиця М.П. Державна молодіжна політика в Україні (регіональний аспект). – К.: Український інститут соціальних досліджень, Український центр політичного менеджменту, 2001. – 242 с.

16. Лісовець О.В. Теорія і методика роботи з дитячими та молодіжними організаціями.

Основні історичні етапи розвитку і становлення молодіжного руху, його сучасні особливості в Україні

Широкий спектр молодіжних організацій в Україні з моменту проголошення її незалежності виник унаслідок різних обставин. Проте наголосимо, що центральним все ж було ідейно-політичне, духовне розшарування молоді, її поділ на основі нових цінностей, які виникли практично ще у 80-90-х роках.

Молодіжний рух за час свого існування пройшов наступні періоди:

• перший - з часу появи молодіжних об'єднань і до кінця XIX століття. Це період зародження молодіжного руху. Він характерний тим, що моло­діжний рух ще не виділився в окрему групу громадських структур, він майже не виконував соціального замовлення лише молоді, не був виразником тільки її інтересів. Разом з тим, у цей час молодь як найбільш активна соціальна група була базою більшості тих громадських об'єднань, товариств, гуртків, які закладали, розвивали культурницький, а потім і політичний етап національного громадського розвитку;

• другий - з кінця XIX віку до середини 20-х років нинішнього століття. Це період становлення молодіжного руху в Україні, який складався тепер із сотень молодіжних об'єднань, різноманітних як за політичними, так і за іншими уподобаннями. У їх діяльності все більш значне місце займали власне молодіжні проблеми;

• третій - з кінця 20-х до середини 80-х років XX століття. У цей період молодіжний рух Радянської України був представлений лише комсомолом і піонерською організацією. Традиції українського молодіжного руху частково розвивалися в діаспорі;

• четвертий - з другої половини 80-х років і до сьогоднішнього дня. Це період відновлення молодіжного руху України, його становлення як різно­манітного явища як за політичними, так і структурними ознаками.

Складним явищем є не лише історія (генеза), а й періодизація молодіжного руху в колишньому СРСР та Україні.

Упродовж багатьох років історію молодіжного руху в СРСР розпочинали лише з початком Жовтневої революції (1917). Проте в Україні молодіжні організації виникли задовго до 1917 р., наприклад, Кирило-Мефодіївське братство (1846). Членами цього товариства, як відомо, були головним чином студенти. І після революції в Україні (1919-1926) діяли десятки молодіжних організацій, таких як Комуністичний юнацький союз, Український комуністичний робітничий юнацький союз.

У сучасній українській літературі, присвяченій молодіжній проблематиці, відсутній будь-який стійкий підхід щодо періодизації молодіжного руху. Так, один з активних дослідників історії молодіжного руху в Україні В. Головенько виокремлює три періоди в сучасному молодіжному русі. Розглянемо їх.

Перший період бере початок із середини 80-х років і характеризується появою так званих неформальних груп і об'єднань ("рокери", "металісти", "хіпі", "фанати" та ін.), дискусійних клубів, організацій і об'єднань, діяльність яких пов'язувалася з проблемами екології, культури, воїнів-інтернаціоналістів (насамперед тих, хто воював у Афганістані).

Саме процеси демократизації суспільства, розширення гласності, неможливість молодих людей самореалізуватися у межах традиційного, вельми заформалізованого комсомолу та піонерської організації і спричинили появу та розвиток таких неформальних організацій і об'єднань. Більшість із них не мали ні програм, ні статутів, ні фіксованого членства і, звичайно, намагалися уникати конкретних стосунків з комсомольскими чи партійними (КПРС) організаціями.

Закінчення першого періоду умовно припадає на кінець 1989 р. і пов'язується з установчим з'їздом Народного Руху України за перебудову. З цього часу загалом розпочинається глибокий процес політизації громадського руху в Україні.

Якщо мати на увазі створення Української студентської спілки (УСС), Студентськото братства (СБ), Спілки української молоді (СУМ), Спілки незалежної української молоді (СНУМ) та інших (і не лише молодіжних) організацій, їх активність під час проведення виборів 1990 р. до Верховної Ради України та інших акцій, то межі початку другого періоду в розвитку мо­лодіжного руху визначені цілком правильно.

Другий період — вельми динамічний, багато в чому суперечливий, неоднозначний, практично завершується наприкінці 1991 р. і може бути позначений датою проголошення Верховною Радою Акту про незалежність України і проведенням 1 грудня 1991 р. референдуму, що підтвердив це рішення. До цього часу (ще у вересні 1991 р. на XXVII з'їзді) практично припиняє існування ЛКСМУ і проголошується створення нової організації — Спілки молодіжних організацій України (СМОУ). Слід наголосити, що практично усі новостворені молодіжні організації виступили із заявою, що після завоювання Україною незалежності, вони не перебуватимуть в опозиції до уряду та парламенту України і готові до співпраці на тлі державотворення. Характерно, що вже наприкінці квітня 1991 р. в Україні було зареєстровано як національні 12 молодіжних та дитячих організації і ще 6 подали до Мінюсту України документи стосовно своєї реєстрації.

На третьому етапі розвитку молодіжного руху в Україні, 14 квітня 1992 р. 11 молодіжних організацій заявили про створення Українського національного комітету молодіжних. Цей Комітет проголосив важливі завдання, а саме: сприяння утвердженню незалежності Української держави, розвиток демократичних процесів у ній, допомога у становленні плюралістичного молодіжного руху в Україні.

Отже, впродовж трьох вказаних періодів розвитку сучасного молодіжного руху в Україні сам молодіжний рух істотно видозмінився, поповнився новими організаціями, чіткіше визначилася його політична орієнтація.

Формування нинішніх молодіжних структур в Україні проходило наступним чином:

• значна частина молодіжних об'єднань вийшла з колишніх комсомольських і піонерських організацій. Це, у першу чергу, їх правонаступники Спілка молодіжних організацій України (СМОУ) та Спілка піонерських організацій України (СПОУ), а також ряд організацій молоді, які або ще раніше були створені і діяли в структурі ЛКСМУ (МДС), або утворилися в результаті її розпаду: це Асоціація МЖК України, Асоціація МЖК воїнів- інтернаціоналістів України "Укрінтербуд", Всеукраїнська рада молодих вчених та спеціалістів, Український фонд студентів, Асоціація молодіжних пошукових об'єднань України "Обеліск", Асоціація учнівської молоді Ук­раїни, Республіканський молодіжний благодійницький фонд допомоги потер­пілим від аварії на Чорнобильській АЕС, Українське молодіжне аерокосмічне об'єднання "Сузір'я", Молодіжна морська ліга;

• група молодіжних об'єднань, які утворилися в кінці 80-х років як альтернатива комсомолу, як ті, які активно боролися за незалежність України - це Спілка української молоді (СУМ), Союз українського студентства (СУС), Українська студентська спілка (УСС), "Пласт" Українська скаутська організація (Пласт), Комітет української католицької молоді (КУКМ), Організація "Українська молодь Христові" (УМХ). Деякі з них виникали у відповідності з традиціями і з допомогою тих молодіжних органі­зацій, які були створені в Україні раніше, а нині діють в українській діаспорі: СУМ, Пласт, а також регіональні організації: Товариство української студіюючої молоді ім. Міхновського (ТУСМ) (Харків), об'єднання демократичної української молоді (ОДУМ) (Донецьк);

• ряд організацій, що були утворені в останні два роки і діяльність яких націлена на вирішення соціальних, культурологічних та інших проблем молоді: Українське дитячо-юнацьке товариство "Січ", молодіжний патріотичний рух "Нова генерація", молодіжна організація Спілки офіцерів Украї­ни "Сокіл", Український фонд міжнародного молодіжного співробітництва "Лідер", Всеукраїнська молодіжна єврейська організація "Шахар", Український національний комітет молодіжних організацій (УНКМО).

Головними завданнями діяльності Українського Національного КомітетуМолодіжних Організацій України є: представництво інтересів молодіжного pуxу України в стосунках з органами вищої державної влади України; репрезентація молодіжного pyxу України на міжнародному рівні; координація діяльності громадських молодіжних та дитячих організацій України.

У своїй діяльності УНКМО використовує такі форми діяльності: співпрацю з органами вищої державної влади України в питаннях формування та реалізації державної молодіжної політики; проведення заходів на міжнародному рівні з метою активізації процесу інтеграції молодіжного руху України в загальноєвропейський молодіжний рух. Співпраця з Молодіжним Директоратом Ради Європи, Молодіжним Європейським Форумом та іншими міжнародними інституціями дозволяє брати участь у програмах загально європейського масштабу, реалізація яких сприяє залученою до напрацьованого досвіду діяльності молодіжних організацій країн розвинутої демократії; проведення організаційних заходів, що мають на меті координацію та підвищення ефективності діяльності організацій членів УНКМО. Серед таких заходів - проведення навчальних тренінг-курсів для лідерів молодіжного руху, науково практичних конференцій та семінарів.