Особливості та причини появи «неформального» молодіжного руху в умовах трансформації суспільства
Кожній віковій групі людей притаманні свої потреби, інтереси, мотиви, ціннісні орієнтації, але молодіжні, підліткові та дитячі групи об'єднує дещо спільне — потреба у самоствердженні. Поведінку неофіційних груп молоді неможливо зрозуміти без аналізу причин, через які молодь почала відчужуватися від основних інститутів соціалізації.
Гострота, з якою постали проблеми підліткового, юнацького та молодіжного віку у 80-ті роки в нашій країні, зумовлена економічною, моральною та ідеологічною кризою. Цей процес дослідники проблем молоді називають розпадом цілісного соціального середовища буття молодої людини та кризою тих ідеологічних формул, за допомогою яких кожна спільнота забезпечує соціалізацію підростаючого покоління.
Перебудовчі процеси надали молодим людям можливість самостверджуватися не лише в межах інститутів соціалізації (сім'я, школа, оточення друзів, мікросоціум, засоби масової комунікації), а й поза ними. Одним із масових проявів новітніх можливостей самореалізації стали неформальні об'єднання молоді.
З усієї різноманітності, багатобарвності означених вище осередків психологи виділяють просоціальні, соціально-індиферентні та асоціальні.
Поняттям «неформальна група»сьогодні користуються як ієрогліфом, позначаючи ним групи активності, які пропонують різні альтернативні проекти і виступають з громадянськими ініціативами (учасники різних молодіжних асоціацій, комітети народних фронтів та рухів, а також підліткові протестні спільноти).
Терміном «неформальна група» позначають одразу кілька об'єктів, соціальна природа яких різна. Йдеться про угруповання переважно підліткові, всередині яких прошарок організаційних відносин виражений або дуже слабко, або дуже жорстко, і ця жорсткість звичайно пов'язується із загрозою використання фізичної сили і не має опосередкованих семантичних засобів вираження. Самоціллю таких неформальних спільнот здебільшого є спілкування, а головним внутрішнім принципом — групова солідарність. Соціальна взаємодія в них, як правило, відсутня. Водночас неформальні збіговиська для підлітка служать засобом самовизначення, тією референтною групою, завдяки якій він знаходить своє місце у відносинах "я — ми — вони".
До неформалів зараховують учасників різноманітних самодіяльних об'єднань. Серед них — екологічні групи і рух "зелених", історико-культурні об'єднання й політичні клуби, ініціативні правозахисні групи та миротворчі об'єднання, інтеррух і групи соціальної допомоги та милосердя, об'єднання "афганців" і робітничі клуби, групи місцевого самоврядування і громадсько-педагогічної ініціативи, національно-культурні й молодіжні релігійні товариства, клуби нетрадиційних видів спорту, харчування і способу життя. Ці об'єднання мають яскраво виражене ядро активних організаторів, координаторів діяльності учасників, яких залучено до здійснення певного проекту.
Вирішальна ознака самодіяльних об'єднань молоді — створення нових типів соціальних зв'язків та апробація нових, офіційно не регламентованих соціальних технологій, прийняття управлінських рішень. У них стихійно концентруються суспільні відносини.
Типи самодіяльних об'єднань. Виникненню неформалів сприяла командно-адміністративна система, яка лишала поза увагою талановитих людей. На жаль, представники офіційної влади замість спроб розібратися у суті цілей та ідей, висунутих неформалами, йшли на конфронтацію, засуджували й забороняли їхню діяльність.
Типологізувати групи неформалів за характером їхньої діяльності можна й таким чином:
• громадсько-політичні ("Перебудова", "Демократична перебудова", народні фронти);
• соціально-культурні, творчі (художні, театральні, клуби за інтересами тощо);
• соціально-ініціативні (МЖК, клуби самодіяльних ініціатив);
• клуби соціальної допомоги ("Милосердя", турботи про дітей-сиріт);
• релігійні та напіврелігійні (кришнаїти, буддисти та ін.);
• екологічні та соціально-екологічні, природоохоронні ("Зелені", "Грінхіпі", "Спасіння", "Мир", "Дельта", "Бюро екологічних розробок", "Лисячий ніс" і т. ін.);
• правозахисні групи й об'єднання, борці за справедливість ("Діти Дєточкіна", "Комітет соціального захисту" та ін.);
• спортивні, здорового способу життя (прихильники брейку, у-шу, скейту, карате);
• асоціальні у сфері дозвілля (панки, хіпі, металісти, рокери);
• спортивні, музичні фанати;
• антисоціальні (націонал-соціалісти), антисуспільні;
• етичної спрямованості, в основі яких лежить потреба людей у спілкуванні, взаєморозумінні, визнанні товариства;
• історико-патріотичні ("Меморіал", "Пам'ять", "Вітчизна", "Віче").
На чолі неформального об'єднання стоїть лідер або кілька лідерів-ватажків. Для деяких об'єднань характерне подвійне лідерство, офіційне й неофіційне. Серед лідерів часом трапляються люди з кримінальним минулим, психічно хворі. Кількість членів неформальних груп непостійна.
Одна з суттєвих ПРИЧИН привабливості неформальних об'єднань молоді та школярів — їхнє прагнення до неформального спілкування, відкритості, відвертості, щирості. Неформальні об'єднання задовольняють різноманітні потреби учнів і молоді у самовизначенні особистості та інформаційно-розважальній діяльності.
Неформальне об'єднання виконує для соціалізації особистості інструментальну функцію.
Потреба у позитивних емоційних зв'язках з оточенням не може повністю задовольнятись ні в школі, ні у вузі, ні на підприємстві, тому більшість молодих людей шукають у неформальних об'єднаннях задоволення своїх потреб у симпатіях і товариському ставленні до себе.
З огляду на соціально-політичну та соціально значущу діяльність неформальних об'єднань їх поділяють па просоціальні та асоціальні об'єднання.
Просоціальні неформальні об'єднання становлять найпоширенішу групу самодіяльних об'єднань. До них належать військово- патріотичні, спортивні, творчі групи любителів мистецтва, клуби самодіяльної авторської пісні, театри-студії, вокально-інструментальні колективи, які орієнтуються на культурно-творчу, розважальну діяльність. Сюди ж примикають молодіжні рухи природоохоронного характеру та збереження історнко-культурних пам'яток, соціально-політичні клуби.
Значно меншу групу становлять асоціальні об'єднання молоді: металісти, брейкери, спортивні та музичні фанати та ін. їхня діяльність спрямована головним чином на отримання задоволення за рахунок пасивних форм проведення дозвілля, відпочинку.
Найменшу, третю групу утворюють антисоціальні об'єднання молоді: панки, хіпі, пацифісти, токсикомани, алкоголіки та ін. Вони відкрито протиставляють себе соціальній ідеології, нормам людського співжиття, пропонують свою мораль, яка заперечує загальнолюдську.
Поширеною є типологізація неформальних груп сучасного російського вченого Сергія Сергеєва, який класифікує молодіжні субкультури на:
- романтико-ескейпістські(хіпі, індіаністи, толкіє-ністи, байкери);
- гедоністично-розважальні (мажори, рейвери, репери та ін.);
- кримінальні (гопники, любери);
- анархо-нігілістичні (панки, екстремістські субкультури "лівого" і "правого" спрямування).
Російський соціолог Михайло Топалов поділяє молодіжні об'єднання за спрямованістю інтересів:
- захоплення сучасною молодіжною музикою;
- устремління до правоохоронної діяльності;
- активне практикування різних видів спорту;
- навколоспортивні - різні фанати;
- філософсько-містичні;
- захисники навколишнього середовища.
Російський учений Ігор Сундієв виокремлює групи за спрямованістю самодіяльності:
- агресивні (фанати, неонацисти, ліві);
- епатажні (панки, мажори);
- культурні (рокери, бітломани, хіпі);
- економічні (спрямовані на створення і реалізацію матеріальних благ для себе, групи чи інших груп: групи кооперативного, підприємницького спрямування);
- соціальні (спрямовані на розв'язання конкретних соціальних проблем: екологісти, екокультурні, етнокультурні групи, групи "Милосердя");
- політичні (спрямовані на захист і підтримку соціально-економічних реформ, альтернативні політичні рухи, політична самоосвіта).
Основні неформальні групи: хіпі, байкери, індіаністи, рейвери, растафарі, толкієністи, рольовими, рейкери, ролери, графітчики (рейтери), сатаніти, флешмобери, хакери, геймери, трейсери, готи, емо, фріки,
У взаємодії з неформальними молодіжними об'єднаннями виокремлюють такі її стратегії, методи та прийоми (М. Сінягіна):
1. Стратегія заборони і репресій:
- руйнування (дезорганізація внутрішньої структури групи і механізмів управління груповою діяльністю);
- відокремлення (фізичне роз'єднання групи, що не дає змоги їй збиратися і скоювати злочини).
2. Стратегія переорієнтації (ресоціалізації) з антисоціальної та криміногенної спрямованості. Методи роботи з лідерами такої групи полягають в ізоляції, дискредитації (компрометації), нейтралізації, висуненні альтернативних лідерів, методі "вибуху".
3. Стратегія профілактики. Вона полягає у спрямуванні зусиль на викорінення причин та умов, що призводять до виникнення асоціальних груп. Важливим напрямом цієї стратегії є надання альтернативи, тобто створення соціально-педагогічних умов для задоволення потреб, які підштовхують підлітка до неформальної групи.
4. Стратегія моральної паніки. Це радше спосіб реагування суспільства, який теж може бути спланованим, продуманим і масштабним. Ініціатором стратегії стають ЗМІ. Ризик полягає у своєрідній рекламі певної асоціальної групи і, як наслідок, збільшенні її популярності, активності і чисельності.
5. Стратегія розуміння і діалогу. Вона передбачає розуміння і сприйняття молодіжної культури; перехід від розуміння як інтерпретації до розуміння як комунікації, діалогу.