Класифікація вправ для навчання іноземної мови

Типи вправ для навчання іноземної мови

 

Щоб підібрати необхідні вправи для різних компонентів системи, слід визначити типи і види вправ за певними критеріями, охарактеризувати їх та виявити їх відповідальність для формування тих чи інших навичок або вмінь мовлення.

Наведемо основні та додаткові критерії, за якими визначаються типи вправ.

 

Критерії	Типи вправ
1.	Спрямованість вправи на прийом або видачу інформації	Рецептивні Репродуктивні Рецептивно-репродуктивні Продуктивні Рецептивно-продуктивні
2.	Комунікативність	Комунікативні (або мовленнєві) Умовно-комунікативні (або умовно-мовленнєві) Некомунікативні (абомовні)
3.	Характер виконання	Усні Письмові
4.	Участь рідної мови	Одномовні Двомовні (перекладні)
5.	Функція у навчальному процесі	Тренувальні Контрольні
6.	Місце виконання	Класні Домашні Лабораторні

 

 

(Критерії 1-2 - основні; 3-6 - додаткові).

Розкриємо сутність типів вправ, визначених за першим і другим критеріями, бо саме вони є найважливішими для класифікації вправ і потребують певних пояснень.

У рецептивних вправахучень сприймає вербальну інформацію через слуховий або зоровий канал, а потім тим чи іншим способом показує, що він впізнає, розрізняє звуки, графеми, граматичні структури і т.д., розуміє усне чи письмове висловлювлювання.

У репродуктивних вправах учень відтворює повністю або із змінами сприйнятий ним навчальний матеріал (звук, слово, речення, текст). Всі репродуктивні вправи фактично є рецептивно-репродуктивними, бо учень

спочатку сприймає певну вербальну інформацію від учителя, диктора або з підручника, а вже потім її репродукує повністю або частково.

У продуктивних вправахучень самостійно породжує висловлювання різних рівнів (від рівня речення до рівня тексту) в усній або письмовій формі. Якщо продукуванню усного чи письмового вивловлювання передує сприймання і розуміння тексту, то вправа - рецептивно-продуктивна.

Класифікація вправ для навчання іноземної мови

Розглянемо типи вправ за критерієм «комунікативність».

Комунікативні вправи розглядаються як спеціально організована форма спілкування (В.Б.Царькова), коли учень реалізує акт мовленнєвої діяльності іноземною мовою, що вивчається.

В умовно-комунікативних вправах передбачаються мовленнєві дії учнів у ситуативних умовах. Основні визначальні якості даного типу вправ - наявність мовленнєвого завдання (з'ясувати щось, дати комусь пораду, висловити захоплення і т.д.) і ситуативності. Якщо одна з цих двох ознак відсутня, вправу не можна віднести до умовно-комунікативних.

У некомунікативних вправахучні виконують дії з мовним матеріалом поза ситуацією мовлення, зосереджуючи увагу лише на формі.

Наведемо приклади завдань до некомунікативних, умовно-комунікативних та комунікативних вправ.

- Напишіть по одному питанню до кожного речення, починаючи їх словами,

що подані в дужках.

(В учня немає ніякого мовленнєвого завдання: він ставить питання до вже відомої інформації, вся його увага зосереджена на формі - порядку слів у питальному реченні, вживанню допоміжного дієслова в разі потреби; ситуація мовлення відсутня. Висновок: вправа некомунікативна).

а) прочитай записку, яку написали тобі батьки (у записці прохання полити

квіти, підмести підлогу, вимити посуд, погодувати кота й собаку).

б) батьки повернулися додому. Скажи їм, що ти виконав те, про що вони

тебе просили.

(Учень одержує 2 мовленнєвих завдання - спочатку прочитати записку і зрозуміти її, а потім доповісти батькам про виконання їх прохання. Увага учня розподіляється між змістом та формою. Створено ситуацію мовлення, яку можна навіть інсценувати. Не всі речення, що їх говорить учень, побудовані за однаковим зразком, вправа має тренувальний характер. Висновок: вправа умовно-комунікативна).

- Сьогодні у нас гості з англомовних країн. Познайомтесь один з одним.

Розпитайте, з якої саме країни приїхав гість, з якого міста. Якої він/вона

національності та ким він/вона збирається бути, коли виросте.

(Створена вчителем ситуація моделює реальну ситуацію зустрічі українських та зарубіжних школярів, що мотивує використання іноземної мови з метою спілкування. Обидва партнери мають справжнє мовленнєве завдання -дізнатися якомога більше один про одного. Продукт мовлення - діалог -розпитування. Висновок: вправа комунікативна).

Характер вправи має відповідати тим навичкам та вмінням, які формуються за їх допомогою. Враховуючи те, що практичною метою навчання в школі є спілквання в чотирьох основних видах МД, система вправ повинна забезпечити формування навичок та вмінь мовлення. Отже, у системі вправ основне місце мають посідати умовно-комунікативні та комунікативні вправи. Некомунікативні вправи посідають підлегле місце. У разі можливості їм слід надавати ігрового характеру і виконувати як мовні ігри. (Так, можна швидко повторити з учнями форми неправильних дієслів у грі з м'ячем; закріпити слова з певної теми, граючи з учнями в лото; замість словарних диктантів можна запропонувати учням розв'язати кросворд або пограти у «Поле чудес» тощо). Є деякі навички, що не мають мовленнєвого характеру, наприклад, артикуляційні, при формуванні яких не обійтися без некомунікативних вправ, проте, для формування мовленнєвих навичок (граматичних, лексичних, інтонаційних) потрібні умовно-комунікативні вправи.

Вказані типи вправ підрозділяються на види за критерієм «операція, дія або діяльність», яку повинен виконувати учень.

У відповідності з етапами формування навичок і вмінь мовлення до системи вправ увійдуть спочатку умовно-комунікативні вправи, призначені для формування навичок, а потім комунікативні, що використовуються для розвитку вмінь. Некомунікативні вправи можуть у разі потреби включатися до системи поряд з умовно-комунікативними.

 

Типи вправ	Некомунікативні (мовні)	Умовно-комунікативні (умовно-мовленнєві)	Комунікативні (мовленнєві)
	Види вправ	Види вправ	Види вправ
Рецептивні	Сприйняття, впізнавання або розрізнення звука, термінального тону, орфограми, графеми, лексичної одиниці, граматичної структури	Аудіювання або читання повідомлень, запитань, розпоряджень тощо на рівні фрази/речення або групи речень	Аудіювання або читання тексту з метою одержання інформації
Репродуктивні	Заучування напам'ять (лексичних одиниць, речень, текстів); повторення (звуків, лексичних одиниць, речень); заміна /вставка лексичних одиниць; зміна граматичної форми, переклад; звуження та розширення речень, об'єднання простих речень у складне; складання речень; переказ тексту (відомого слухачам)	Імітація зразка мовлення (ЗМ), підстановка у ЗМ, трансформаціяЗМ, розширення ЗМ, завершення ЗМ, відповіді на запитання різних типів, переказ тексту (відомого слухачам, але від імені персонажа)	Переказ тексту (невідомого слухачам)
Продуктивні		Об'єднання ЗМ(одноструктурних і різноструктурних) у понадфразову єдність; об'єднання ЗМ у діалогічні єдності: запитання-відповідь; запитання-контрзапитання; повідомлення- запитання; спонукання-згода / відмова; спонукання-запитання і т. п.	Повідомлення якогось факту (фактів); опис (погоди, квартири, людини); розповідь (про якісь події, факти); доказ (якихось положень, фактів і т. п.); бесіда (між учнем /учнями і вчителем, між двома учнями; групова); написання записки, листа, плану,тез,анотації і т. п.