Протекторат Кромвеля. «Знаряддя управління» 1653 р.

1.

На початку XVII ст. Англія була більшою мірою країною бур­жуазною, ніж феодальною. Капіталістичні відносини стали па­нуючими у всіх економічних сферах — промисловості, торгівлі, сільському господарстві.

В країні формуються основні класи буржуазного суспільства - буржуазія (промислова, торгова, фінансова), пролетаріат (місь­кий і сільський), фермерство.

Дворянство (феодальний клас) підрозділяється на «старе дво­рянство» - лендлордів, що ведуть своє господарство як у старови­ну, і т.зв. «нове дворянство» - джентрі, яке активно займається торговою і промисловою діяльністю.

У політичному плані Англія теж відрізнялася (у кращу сторо­ну) від більшості європейських держав, де в ту пору панував аб­солютизм, що характеризувався необмеженою владою монархів, відсутністю представницьких установ, придушенням буржуазії і домінуванням дворянства.

Англійський абсолютизм, який встановився у країні за династії Тюдорів у XVI - на початку XVII ст., визначається як «незавер­шений», оскільки:

а) продовжував існувати парламент, на акти якого монархи змушені були зважати;

б) фактично була відсутня постійна армія (головна опора аб­
солютизму); у силу свого ізольованого, острівного положення
Англія обходилася військово-морським флотом (а на флоті, як
відомо, традиційно сильними є демократичні настрої);

в) бюрократизація держави була незначною; продовжувала іс­
нувати фактично незалежна від монарха система місцевого управ­
ління, оскільки всі посади в органах місцевого самоврядування
були неоплачуваними.

Проте у першій половині XVII ст. в англійському суспільстві починають наростати протиріччя між королівською владою (на­півфеодальною, напівабсолютистською) й парламентом, який виражав інтереси буржуазії і «нового дворянства».

Причини невдоволення, які згодом привели до революції, були наступними:

• стягування королівською владою податків, неузгоджених з парламентом, примусові державні позики, обхід королівсь­кою владою конституційного принципу (закріпленого у Великій хартії вольностей 1215 р.) «оподатковування через представництво»;

• постійні розпуски парламенту, переслідування лідерів пар­ламентської опозиції, довге безпарламентське правління (у 1628 р. Карл І Стюарт розпустив парламент і не скликав його до 1640 р.);

• сваволя королівських чиновників і суддів, зловживання королівських фаворитів (герцог Бекінгем);

• поширення законів воєнного часу на мирний час, постої військових у будинках приватних осіб;

• обмеження у торговій і промисловій сферах (державні мо­нополії);

• прагнення реставрувати ненависний більшості населення англіканський католицизм;

• орієнтація династії Стюартів (Яків І, Карл І) на католиць­кі держави континентальної Європи (Францію, Італію) -традиційних торгових суперників Англії.

У своєму розвитку англійська буржуазна революція пройшла кілька етапів:

1. 1640—1642 рр. - мирний, конституційний етап, коли осно­вні баталії проходили у парламенті й і обмежувалися вимогами поки що мінімального обмеження королівської влади;

2. 1642—1649 рр. — громадянська війна між прихильниками короля і прихильниками парламенту;

3. 1649—1653 рр. — період республіки;

4. 1653—1658 рр. — протекторат Кромвеля (військова диктатура);

5. 1660 р. - реставрація монархії, запрошення на престол Карла II Стюарта (сина страченого у 1649 р. за рішенням парламенту Карла І) - повернення до старого на більш високій основі (вста­новлення спершу дуалістичної, а потім — до початку XVIII ст. — конституційної, парламентської монархії).

Англійська буржуазна революція мала ряд особливостей, які відрізняли її від наступних буржуазних революцій (наприклад, Великої Французької революції XVIII ст.).

До числа таких особливостей варто віднести:

а) «релігійний» характер революції - однією з головних задач
було очищення англіканської церкви від пережитків католициз­
му; політичні «партії» революційного періоду (індепенденти, ле-
веллери і т.д.) найчастіше по-різному відносилися до тих чи ін­
ших релігійних питань;

б) відносно велику кількість жертв, що пояснюється відсутні­
стю у короля могутньої опори в особі чиновництва і постійної
армії (навіть у ході громадянської війни, яка супроводжувала
фактично будь-яку революцію, основні втрати були не серед
мирного населення, а серед солдат і офіцерів);

в) фактичне невтручання європейських держав у хід англійсь­
кої революції (більшість держав було втягнено у 30-літню війну,
до 1640 р. в європейських монархів фактично не залишилося сил;
ізольоване острівне положення Англії, сильний флот унеможлив­
лювали іноземну військову інтервенцію).

Головними задачами революції були:

• встановлення нової, більш досконалої форми правління (не обов'язково республіки), яка б у першу чергу враховувала інтереси не феодального класу, а буржуазії;

• ліквідація пережитків феодалізму у промисловості, торгів­лі, сільському господарстві;

• очищення англіканської церкви від пережитків католицизму.

 

2.

Реакційний табір Революційний табір (пуритани)
склад: склад:
• феодальне дворянство; • англіканське духовенство • джентрі; • буржуазія
Вимоги: Вимоги:
• збереження феодальних порядків та церкви • буржуазні перетворення під знаком "очищення" церкви; • завершення реформації; • створення нової церкви
У ході революції в таборі пуритан остаточно виточилися три основні течії: пресвітеріани, індепенденти, левелери.
Течія Соціальний склад Вимоги
Пресвітеріани Велика буржуазія, верхівка джентрі • Обмеження королівського свавілля; • створення конституційної монархії; • очищенняцеркви від пережитків католицизму, її реформа за Готландським та затвердження на чолі церков-но-адміністративних округ пресвітерів з числа найбільш заможних громадян
Індепенденти Середнє та дрібне дворянство, середні шари міської буржуазії • Встановлення обмеженої монархії; • минанняневід'ємних прав та свобод підданих; • ліквідаціяцентралізованої церкви та ство­рення незалежних від адміністративного апарату місцевих релігійних общин
Левелери Ремісники, селяни • Ідея народного суверенітету; • загальна рівність; • проголошення республіки; • встановлення загального чоловічого виборчого права; * ікжернення "огороджених земель"; • реформа складної та громіздкої системи "загального права"
Дипгери (виділилися з левелерів) Найбідніше селянство, пролетаріат • Ліквідація приватної власності на землю та предмети споживання
       

Політична сфера:

1) страта Карла І, скасування королівського звання і проголо­
шення республіки (у лютому 1649 р. королівське звання скасову­
ється. Англія була оголошена республікою);

2) страта «ланцюгових псів абсолютизму» - архієпископа У.Лода й лорда-канцлера Стаффорда за звинуваченням у держав­ній зраді;

3) ліквідація палати лордів - верхньої палати англійського парламенту (у березні 1649 р. скасовується Палата лордів, а вер­ховним законодавчим органом проголошується Палата громад). Створюється Державна рада англійської республіки - колегіаль­ний вищий виконавчий орган.

Державна рада складалася з 40 чол. її головними завданнями проголошувалися:

а) протидія відновленню монархії;

б) керування збройними силами;

в) встановлення податків;

г) вжиття заходів для розвитку торгівлі;

д) управління зовнішньою політикою держави.
Державна рада відповідала за свою діяльність перед Палатою громад;

4) безпарламентське правління - не більше трьох років, скли­кання парламенту фактично не залежить від королівської влади, достроковий розпуск - не раніше ніж через 50 днів після почат­ку його сесії;

5) конфіскація земельних володінь королівської родини і фео-далів-заколотників, перерозподіл земель між буржуазією і «но­вим дворянством» (що мало як політичне, так й економічне зна­чення).

Економічна сфера:

1) ліквідація пережитків феодалізму у сільському господарст­ві, закріплення буржуазної приватної власності на землю;

2) скасування обмежень у промисловій і торговій сферах;

3) конфіскація королівських земель і їхній наступний пере­розподіл дозволили більш ефективно використовувати ці землі (доход власникам і суспільству в цілому).

Військова сфера:

1) позбавлення короля верховного командування збройними силами (заборона офіцерам починати наступальні дії без наказу парламенту);

2) створення армії «нової моделі» — переважно добровільний принцип комплектування, доступ до офіцерських посад незале­жно від соціальної приналежності, утримання армії за держав­ний рахунок, порівняно невелике жалування солдатам і офіце­рам.

У релігійній сфері головним виступило те, що був ліквідова­ний єпископат.

У правовій сфері ліквідувалися політичні трибунали абсолю­тизму — Висока комісія і Зоряна палата, які застосовували нена­висне англійцям інквізиційне судочинство - катування, закри­тий суд, зосередження адміністративних і судових функцій. Було проголошено принцип «незмінюваності суддів» — суддя знахо­диться на своїй посаді, поки «поводиться добре» — не порушує закони, або не впадає у явне, видиме усім божевілля; лише тоді він може бути зміщений за рішенням обох палат парламенту (шляхом імпічменту).

Потрібно відзначити, що революція справила дуже несуттє­вий вплив на правову сферу, й аж до першої половини XIX ст. англійське право (особливо кримінальне) зберігало масу феодаль­них пережитків - 240 складів злочинів каралося стратою.

Аграрне законодавство революції:

Буржуазну власність на землю затвердив Ордонанс від 24 лю­того 1646 р. У ньому передбачалося скасування всієї системи фео­дальної опіки у землеволодінні разом з органом, що її здійсню­вав - Палатою у справах опіки.

Ордонанс скас/вав усі зобов'язання, які лежали на рицарсь­ких держаннях. Як держання на правах рицарської служби, так і держання на правах сонажа перетворювалися на вільне володіння землею на правах оренди.

Що стосується копігольда — земельного держання переважної частини англійського селянства, то його юридичний статус не змінився: копігольд продовжував залишатися держанням феода­льним. Однак пізніше закони, які легалізували єдину капіталісти­чну власність, призвели до ліквідації юридичних прав селян на землю й полегшили експропріацію селян, а потім викликали зни­кнення і самого копігольда.

Під час англійської буржуазної революції були також прий­няті закони:

1) про секуляризацію і відчуження нерухомості, яка належа­ли англіканській церкві;

2) про конфіскацію й продаж маєтків прихильників короля;

3) про націоналізацію нерухомості, що належала короні.
Законодавство про торгівлю і промисловість:

«Акт про заохочення й упорядкування торгівлі англійської дер­жави» 1650 р. передбачав проведення Англією політики протек­ціонізму для вітчизняної торгівлі і промисловості. Мита і подат­ки на ввезені товари і товари, що вивозяться, повинні були ство­рити найбільш сприятливі умови для англійських товарів й обмежити ввіз іноземних.

«Навігаційний акт» 1651 р. передбачав створення сприятливих умов для бурхливого розвитку англійської морської торгівлі й будівництва торгового флоту. Відповідно до цього акту, колоніаль­ні товари могли ввозитися в Англію тільки на англійських ко­раблях, а європейські — на кораблях тих країн, де вони були вироблені. Тим самим наносився удар по Голландії, яка відігра­вала роль світового «візника» на морських шляхах.

Що ж стосується кримінального, сімейного права й законо­давства про заробітну плату, то тут не відбулося значних змін, і тривалий наступний період продовжували діяти середньовічні правові норми.

Протекторат Кромвеля. «Знаряддя управління» 1653 р.

До 1640 р. основні задачі революції були вирішені — король страчений, палата лордів розігнана, влада перейшла до Держав­ної ради Англійської республіки. Однак економічне становище країни залишало бажати кращого. Простолюдини, фермери, які фактично винесли на своїх плечах усі головні тяготи революції й громадянської війни, практично нічого не одержали.

Цілком реальну загрозу для республіки створювала й армія -офіцерам і солдатам довгий час не виплачували обіцяного жалу­вання, до того ж і грошей у скарбниці для розрахунку з військо­вослужбовцями не було. Загальновідомо, що коли армія перестає воювати (війна — це справа, для якої і створюється будь-яка армія), то виникає реальна загроза втручання армії у політику; тим більш реальною вона була саме в Англії, де багато офіцерів ви­щого командного складу армії одночасно були і парламентаріями.

Європейські сусіди Англії, оговтавшись від 30-літньої війни, починають готувати воєнну інтервенцію проти республіки. За цих складних умов Державна рада і парламент приймають рішення про введення військ до Ірландії, яка, скориставшись смутою у країні, на той час практично стала незалежною.

Цілями «обмеженого контингенту» були:

1. Ліквідація заколоту, який загрожував втратою найближчої й добре освоєної колонії.

2. Вирішення фінансової проблеми - із солдатами й офіце­рами «нової моделі» планували розплатитися землею, конфіско­ваною у непокірливих ірландських селян і феодалів.

3. Усунення (хоча б тимчасове) армії від внутрішньополітич­ної боротьби.

4. Демонстрація перед європейськими сусідами сили нової англійської армії, що повинно було стати своєрідним застере­женням можливим інтервентам.

5. Створення «образу ворога» в особі ірландців - для покла­дання на них відповідальності за всі біди й нещастя англійців й відвернення уваги народу від більш значимих внутрішніх про­блем.

Тверде придушення заколоту й наступне розграбування ірла­ндських земель розклали ще недавно революційну армію. Увін­чана «славними перемогами» над заколотниками, армія повер­нулася до Англії. В країні встановлюється військова диктатура (армія й республіка виявилися речами несумісними).

Англійське суспільство XVII ст. ще не дозріло для республі­канської форми правління: монархічні традиції в ньому були занадто сильними. Саме у цьому криється причина слабості і швид­кої загибелі Республіки.

У грудні 1653 р. в Англії була введена конституція, розроблена радою офіцерів армії, яка одержала назву «Знаряддя управління». Фактично ж «Знаряддям управління» від 13 грудня 1653 р. було законодавчо оформлене встановлення військової диктатури

Цей документ іноді іменують першим і досить вдалим досві­дом створення писаної конституції Англії. Однак це не зовсім правильно, оскільки вважати «Знаряддя управління» конституці­єю не можна з наступних причин:

• була закріплена тільки форма правління (про форму дер­жавного устрою і права громадян не було сказано нічого);

• принцип «поділу влади» — основа будь-якої буржуазної конституції — було піддано забуто, оскільки у руках лор-да-протектора Олівера Кромвеля зосереджувалася як вико­навча, так частково і законодавча влада;

основний закон держави, яким є конституція, не повинен підлаштовуватися під конкретну особистість — як тільки помер Кромвель (1658 р.), померла і ця «конституція».

Згідно із «Знаряддям управління» законодавча влада зосереджува­лася в руках лорда-протектора й однопалатного парламенту. Вста­новлюється віковий (21 рік) і рівний для всіх парламентаріїв май­новий ценз у 200 ф. ст. річного доходу (чим було фактично усу­нуто від політики велику частину дорослого населення).1

Главою республіки проголошувався лорд-протектор (Кромве-лю пропонували корону, але він розсудливо відмовився від тако­го небезпечного головного убору).

Свої владні повноваження лорд-протектор здійснював за спри­яння Державної ради.

Вища виконавча влада вручалася лорду-протектору разом із Державною радою, яка складалася не менше ніж із 13 і не більш ніж з 21 члена. Призначення конкретних членів Ради залежало від лорда-протектора.

Вища законодавча влада вручалася парламенту, річна сесія якого повинна була тривати не менше п'яти місяців, а безпарла-ментське правління не могло продовжуватися більше трьох років.

Однак потрібно відзначити, що парламент був лише маску­ванням, прикриттям для одноособової диктатури генерала Оліве­ра Кромвеля.

У перервах між сесіями парламенту лорд-протектор команду­вав збройними силами, здійснював дипломатичні зносини з ін­шими державами, призначав вищих посадових осіб. Він також мав право відкладеного «вето» стосовно законів, прийнятих парламентом. Місцеве ж управління було довірено генерал-майо­рам, які стояли на чолі округів кромвелівської армії. Повноваження лорда-протектора:

а) призначення на посади (цивільні і військові);

б) командування збройними силами;

в) помилування (за винятком вбивства і державної зради);

г) представництво країни на міжнародній арені;

д) перегляд законопроектів, прийнятих парламентом, і ряд
інших функцій.

Конституція прямо проголошувала Кромвеля довічним лор-дом-протектором. Незабаром Кромвель перестав скликати парла­мент, членів Державної ради він призначав на свій розсуд.

«Знаряддя управління» закріплювало традиційний для Англії принцип «змішаного правління» (монархія, аристократія і демо­кратія) — монархічну гілку влади уособлював лорд-протектор (який обирався довічно), аристократичну владу здійснювала Державна рада, демократичну ~ однопалатний парламент (причому в 1656 р. Падата лордів була відновлена).

Отже, «Знаряддя управління» закріпило режим одноособової влади Кромвеля, який за широтою повноважень майже відпові­дав монархічній. Саме з цього часу і починається зворотний рух від республіки до монархії.

Таким чином, англійська революція мала незавершений, ком­промісний характер, що як наслідок призвело до швидкої рестав­рації монархії і збереження пережитків феодалізму у правовій і політичній сферах.

3.

У 1658 р. лорд-протектор помирає, встигнувши призначити спадкоємцем свого сина Ричарда Кромвеля, якого позаочі офіце­ри називали «невдахою». Не володіючи авторитетом свого бать­ка, Ричард був невдовзі усунутий від влади радою офіцерів.

Після смерті Кромвеля залишок Довгого парламенту після де­кількох років політичної смути оголосив себе установчою владою і звів у 1660 р. на престол Карла II — сина страченого короля.

Причини реставрації:

• необхідність укладення внутрішнього миру між буржуазі­єю і феодальним дворянством;

• необхідність миру з континелтальною Європою (перед за­грозою іноземної воєнної інтервенції, яка готувалася);

• повернення до старої, випробуваної століттями форми пра­вління — монархії (однак з урахуванням коректив, внесе­них революцією).

Представники буржуазії й нового дворянства домоглися від Карла //підписання т.зв. «Бредської декларації». У ній король обіцяв:

• не переслідувати царевбивць, республіканців, винних у за­гибелі його батька, а також нікого, хто в роки революції боровся проти короля;

• зберегти свободу віросповідання (за винятком католиків);

• передавати усі суперечки з приводу землі на розсуд парла­менту (тим самим ставилися під захист парламенту ті змі­ни у землекористуванні, які були проведені під час рево­люції);

• зберегти за новими власниками землі, конфісковані у ко­ролівської родини в 1640 р.;

• зберегти за солдатами й офіцерами службу і жалування (пі­сля присяги на вірність королю).

Проте дані обіцянки були порушені, й відновлення монархії супроводжувалося відродженням старих порядків: так, були від­новлені у своєму дореволюційному вигляді Палата лордів, Таєм­на рада й англіканська церква. Учасники революції переслідува­лися, а пресвітеріани піддавалися гонінням.

«Бредська декларація» суттєво обмежувала королівську владу. Незважаючи на це, потрібно відзначити, що ці свої обіцянки Карл II в цілому виконав (і навіть перевиконав, поширивши сво­боду віросповідання і на католиків).

Форма правління, встановлена після реставрації Стюартів може бути охарактеризована як дуалістична монархія (тобто як перехідний етап від абсолютної до конституційної, парламентсь­кої монархії).

Однак політика короля стала, зрештою, дратувати буржуазію. Парламент знову стає ареною боротьби між його реакційною частиною, яка представляла інтереси аристократії, й радикаль­ною, що представляла інтереси буржуазії і нового дворянства.Навколо цих двох частин парламенту поступово склалися й оформилися дві нові політичні партії Англії:

1) прихильники короля т- представники землевласницької аристократії й англійського духівництва — складали реакційну партію торі;

2) прихильники опозиції утворили партію, яка одержала на­зву вігів.

Тривалий час у парламенті Англії панували представники торі. Біги, знаходячись в опозиції і піддаючись переслідуванням, без­успішно намагалися провести через парламент закон про гаран­тії недоторканності громадян. Це їм вдалося зробити лише у 1679 р., коли віги отримали більшість у парламенті.

Прийнятий з ініціативи вігів повий закон називався «Хабеас корпус амендмент акт», або ж «Акт про краще забезпечення свобо­ди підданих і попередження ув 'язнення за морями».

Цей акт став найважливішим конституційним документом, який закріпив гарантії недоторканності особи. Відповідно до нього будь-яка особа, затримана й ув'язнена у в'язницю, мала право особисто чи через своїх представників звернутися у королівсь­кий суд із проханням видати наказ «Хабеас корпус» (дослівний переклад — «привести тіло»).

У цьому наказі посадовим особам (шерифу, тюремнику, на­глядачу і т.д.) пропонувалося під загрозою сплати великого штрафу на користь потерпілого, а у випадку повторної непокори ~ звіль­нення від посади, протягом трьох днів по пред'явленні наказу доставити затриманого у Суд для перевірки основ його арешту (ст.2).

Основні положення «Хабеас корпус акту»:

а) будь-який арештований (за винятком випадків арешту за
державну зраду, тяжкий кримінальний злочин і серйозне цивіль­
не правопорушення - несплату боргу) має право звернутися до
суду з вимогою у найкоротший термін розглянути справу;

б) тюремник чи шериф, у веденні якого знаходиться арешто­
ваний, одержавши наказ «Хабеас корпус», повинен доставити ареш­
тованого до суду (який видав цей наказ) для перевірки законно­
сті затримки;

в) суддя, до якого було доставлено арештованого, міг:

1) залишити його під вартою;

2) звільнити, якщо суд не знайшов у його діях складу злочину;

3) відпустити до суду під заставу;

4) протягом 6 годин після затримки затриманий може зажада­
ти від шерифа чи тюремника письмову копію розпорядження
про свій арешт, де повинні були бути вказані підстави для затримки
і поміщення під варту;

д) посадові особи (тюремник, шериф, суддя) у випадку неви­
конання ними вимог даного акту підлягали покаранню високим
(до 500 ф. ст.) штрафом на користь арештованого.

Особа, звільнена на підставі наказу «Хабеас корпус», не могла бути арештована вдруге за тим же приводом, - під загрозою штра­фу 500 ср.ст., який накладався на винуватця повторного арешту, і його відсторонення від посади.

Однак даний акт мав обмежений характер: так, із проханням про видачу наказу «Хабеас корпус» не міг звернутися ув'язнений, якщо він був затриманий за обвинуваченням у державній зраді або ж тяжкому кримінальному злочині.

Можливістю бути відпущеним під заставу, розмір якої визна­чався самими суддями, могла скористатися тільки заможна лю­дина. Крім цього, чинність закону могла бути призупинена пар­ламентом на певний строк або ж у певних регіонах країни - у випадку народних хвилювань або ж воєнних дій.

Загалом позитивне значення закону 1679 р. є безсумнівним, оскільки він містив у собі вимоги якомога більш швидкого суду і певні гарантії проти незаконних арештів (фактично утверджую­чи принцип «презумпції невинності»).

При всьому цьому для правильної оцінки закону 1679 р. не­маловажне значення мають три обставини:

1) невизначеність англійського поняття державної зради і тяж­кого кримінального злочину допускала вільний суддівський роз­суд справи;

2) право парламенту припиняти чинність закону 1679 р. (бунт, вторгнення і т.д.) зменшувало його значимість;

3) сугубо класовий характер грошової застави (бідняк не міг її внести і до суду змушений був знаходитися у попередньому ув'язненні).

Зауважимо, що цей закон, прийнятий для захисту від довіль­них арештів чи затримань, і дотепер розглядається англійськими юристами як наріжний камінь свободи особи в Англії.

«Хабеас корпус акт» був затверджений Карлом IIза умови, що віги не будуть противитися зайнятгю престолу Яковом II Це був перший конституційний компроміс у післяреволюційній Англії, вся наступна історія якої розвивалася саме під впливом таких компромісів.

4.

1688 рокувідбувся двірцевий переворот, який отримав назву "Слав­на революція".Вона завершила оформлення компромісу між фактично панівною у найважливіших сферах життя суспільства буржуазією та офі­ційно правлячою земельною аристократією. Політична влада в центрі та на місцях залишалася в основному в руках знатних землевласників в обмін на гарантії дотримання інтересів фінансової верхівки буржуазії.

Найважливішим політичним результатом такого компромісу стало за­твердження в Англії конституційної монархії,що було закріплено у двох актах парламенту: Біллі про права 1689 р. та Акті про улашту­вання 1701 р. Новий король при вступі на престол у 1689 р. підписав т.зв. «Декларацію про право», яка згодом стала іменуватися «Біллем про права».

Його основні положення:

• всякий закон і всякий податок виходять тільки від парла­менту (1,4,ІУ,У,УІ,ХІІ);

• ніхто, крім парламенту, не може звільняти з-під чинності закону, скасовувати закон чи припиняти його (1,1,2);

• узаконюється свобода спорів у парламенті, свобода подачі петицій, гарантується часте і регулярне скликання палат (1,5,9,13);

• парламент щороку визначає склад і чисельність армії і ви­діляє на це відповідні кошти (1,6);

• забороняється вимога надмірних застав, накладення «жор­стоких і незвичайних» покарань.

«Білль про права» визначав провідне положення парламенту в системі органів влади і, вручаючи йому широкі повноваження в галузі законодавства, провів (правда, не дуже чітко) межу між законодавчою і виконавчою владою. При цьом_у король все-таки брав участь у законодавчій діяльності, йому належало право абсо­лютного вето. Крім цього, у короля залишалася значна виконав­ча і судова влада.

«Актом про влаштування» від 26.05.1701 р.:

а) регулювався порядок спадкування англійського престолу
(встановлювалося, що після смерті бездітних Вільгельма і Марії

корона переходить до сестри Марії Анни Датської; якщо ж і вона помре бездітною, то корона вручається курфюрстам Ганноверу — німецьким князям-протестантам, далеким родичам династії Стюартів);

б) монарх повинен сповідувати англіканську віру

(це повинно було виключити реставрацію ненависного анг­лійцям католицизму);

в) вводився принцип контрассигнатури

(відповідно до якого акти, видані королем, вважалися дійсни­ми тільки за наявності на них підпису відповідного галузевого міністра; це ж сприяло і реалізації принципу «Король не може чинити погано», що знімало відповідальність за ті чи інші рішен­ня з короля і покладало її на міністрів);

г) особам, які одержують жалування або пенсію від корони
(офіцерам і державним чиновникам) заборонялося обиратися до
нижньої палати парламенту

(щоб уникнути виникнення прокоролівського угруповання у парламенті);

д) проголошення принципу «незмінюваності суддів»
(суддя займає свою посаду «поки поводиться добре», — тобто

не впадає у божевілля і не порушує закон; усунути суддю зі своєї посади можна було тільки за рішенням обох палат парламенту);

є) король позбавлявся права помилування міністрів, засудже­них у порядку імпічменту

(тобто кримінального переслідування вищих посадових осіб, при якому обвинувачем виступала нижня палата, а як суддя -верхня).

Крім того, «Акт про влаштування» підтверджував обмеження королівської влади на користь парламенту і містив вимоги, яких повинна дотримуватись особа, котра вступає у володіння англійсь­кою короною:

а) обов'язкова приналежність до англіканської церкви;

б) заборона виїжджати за межі країни без згоди парламенту.

 

Таким чином, на межі XVII—XVIII стст. в Англії отримали оформлення найважливіші інститути буржуазного державного права: верховенство пар­ламенту в законодавчій сфері; визнання за парламентом виняткового пра­ва вотувати бюджет та визначати військовий контингент; затвердження принципу незмінності суддів.

Головними напрямами еволюції британської монархії протягом XVIII ст., що заклали основи британської моделі парламентаризму, були:

—подальше обмеження королівської влади;

—затвердження нових принципів взаємовідносин виконавчої та
законодавчо/влади — становлення" відповідального уряду".

Особливістю було те, що це фіксувалося не новими конституційними актами, а склалося у процесі політичної практики як результат суперницт­ва двох партій за право формувати "уряд його величності".

Англійська конституція завдяки цьому набула унікальної форми та змісту, тому що в якості джерел, крім актів парламенту та судових преце­дентів, з'явилися конституційні звичаї — "конвенціональні норми".

Монарх — глава держави — поступово перетворювався в номінального главу виконавчої влади. 1707 р. припинило застосовуватися право абсо­лютного вето. Під час правління Георга І (1714—1727) відбулися само-відсторонення короля від участі у справах, концентрація влади в руках

прем'єр-міністра, кабінет почав працювати самостійно, але від імені його величності. Пізніше з'явилася максима: "Король царює, але не управляє".

Змінилися взаємовідносини кабінету та парламенту: акти 1705—1707 рр. дозволили міністрам бути обраними до нижньої палати та представляти там кабінет; акти 1708—1715 рр. увели принцип формування кабінету на однопартійній основі; кабінет повинна була формувати партія, яка пере­могла на виборах; у випадку втрати кабінетом довіри з боку парламенту він повинен був піти у відставку, потрібен був розпуск палати общин та нові вибори.

Отже, у XVIII ст. сформувалися такі риси британського парламентариз­му, як партійне правління та регулярна зміна кабінету залежно від його політики.

До 1835 р. в Англії залишалася стара система місцевого управління. У 1835 р. в інтересах буржуазії була проведена реформа міського самоуп­равління: управління містом переходило до виборних міських рад; у вибо­рах мали право брати участь усі особи обох статей, які сплачували подат­ки; міська рада обирала мера міста терміном на один рік. Однак муніци­пальна реформа не зачепила управління графствами.

У XVIII—XIX стст. поряд з еволюцією форми правління та політичного режиму відбулися зміни в державному устрої країни.