Фонетичні вправи, їх зміст, призначення і види. Створення комплексів фонетичних вправ у конкретних умовах викладання

При навчанні на немовних факультетах фонетику вивчають переважно імітативним шляхом, у мовних отримують також теоретичні дані з фонетики відповідної мови (звуковий склад мови, будову і функціонування органів артикуляції та ін.). Артикуляцію звуків у мовних ВНЗ пояснюють набагато детальніше, звукову систему аналізують теж повніше, домагаються якомога більшого наближення вимови до стандартної вимови носіїв даної іноземної мови.

Фази опанування новим фонетичним явищем такі: демонстрація звуку, його ідентифікація у порівнянні зі звуками рідної мови, пояснення його артикуляції, усвідомлення артикуляції, пробне промовляння (ознайомлювальні, постановні фонетичні вправи), тренувальні вправи (імітативні, корективні, диференціюючі фонетичні вправи), контрольні і повторювальні фонетичні вправи. У мовних ВНЗ використовують також письмові вправи, переважно на транскрипцію або на запис буквами слів чи текстів, поданих у фонетичній транскрипції. Комплекси різних видів фонетичних вправ в умовах немовного ВНЗ значно простіші і не розраховані на багато часу.

Контроль фонетичних знань, умінь і навичок у немовних ВНЗ епізодичний і суттєво на підсумкову оцінку з мови впливати не має.

3.2. Практичні заняття з усного мовлення (з основним спрямуванням на засвоєння лексичного матеріалу)

На практичних заняттях з усного мовлення (зокрема тематичного) з основним спрямуванням на засвоєння лексики головними засобами навчання є підручник та/або інші відповідні посібники, тематична наочність, технічні засоби подачі інформації, роздатковий та додатковий матеріал з лексичними вправами, списками лексики, зображеннями предметів, сцен, ситуацій і т.п.

Основними методами роботи викладача на заняттях з тематичного усного мовлення (з основним спрямуванням на засвоєння лексичного матеріалу) є

- цільова тематична бесіда у режимі “викладач – група” на згадування, активізацію і продуктивне використання раніше вивченої лексики;

- організація колективних, групових, парних і індивідуальних видів роботи (переважно усних) з мовним матеріалом, до якого входить відповідна лексика;

- введення і семантизація нової лексики теми;

- закріплення цієї лексики у пробних вправах під керівництвом викладача і пробних вправах, виконуваних студентами самостійно;

- тренувальні лексичні вправи на формування лексичних умінь і розвиток лексичних навичок;

- творчі лексичні вправи на самостійне використання вивчених слів, словосполучень і виразів;

- контрольні завдання на перевірку рівня засвоєння лексики, сформованості умінь і рівня розвитку відповідних навичок.

Типова структура заняття з з тематичного усного мовлення (з основним спрямуванням на засвоєння лексичного матеріалу) така:

1. Лексична зарядка (переважно у формі бесіди “викладач – група”) для згадування і активізації необхідної, особливо недавно введеної лексики. Лексична зарядка проводиться переважно за матеріалами домашнього завдання, а тому нагадує, а інколи і заміняє контроль виконання цього завдання.

2. Виконання лексичних вправ (репродуктивних і продуктивних) під керівництвом викладача та з його допомогою з поступовим збільшенням самостійності студентів і складності та трудності самих вправ і завдань.

3. Усні (переважно комунікативні) вправи з оперативним зворотним зв‘язком, тобто з негайним контролем з боку викладача (або з боку партнерів у парних видах роботи).

У кінці вивчення відповідної теми проводяться спеціальні усні або письмові контрольні роботи переважно тестового характеру з відкладеним або негайним оцінюванням.

Ефективні прийоми роботи на заняттях з усного мовлення (з основним спрямуванням на засвоєння лексичного матеріалу):

Серед дуже багатьох можливих прийомів ефективної роботи на заняттях з лексики усного мовлення або в епізодах розвитку усного мовлення на комбінованих заняттях можуть бути рекомендовані для використання зокрема такі прийоми:

1. Лексичний варіант гри „Снігова куля”: викладач називає слово, а перший студент мусить повторити це слово і додати своє за певним критерієм (наприклад, слово, що теж означає колір, або теж є іменником чоловічого роду і т.д.). Таким чином, кожному наступному студентові треба повторювати все більше і більше слів.

2. Викладач вводить значну кількість нових слів, спираючись на малюнки, репродукції, фотографії і т.п. Потім перемішує ці наочні опори і показуючи їх просить студентів називати відповідні слова. Варіант: за показаною викладачем ілюстрацією студент має швидко проказати два (або й три) речення, що стосуються слова, зображеного на ілюстрації.

3. Викладач складає 10-12 комплексів слів по 5-6 слів у кожному, причому всі слова, крім одного, у кожному комплексі логічно пов‘язані між собою. Треба швидко знайти „зайве” слово.

4. Після того, як вивчено велику кількість лексичних одиниць, викладач приносить на чергове заняття великий набір нарізаних клаптиків паперу з лексикою (це можуть бути, наприклад, 200-250 слів) і, переходячи від студента до студента, швидко показує кожному одне за одним 2 слова. Якщо студент зразу ж назвав значення цих слів (витративши не більше 3 сек. на кожне слово), то листки зі словами лишаються у викладача, а якщо не назвав, то отримує відповідно один чи обидва листочки. Після того, як усі слова будуть показані студентам, студенти називають кількість аркушиків, які лишились у них. Переможці цього етапу ті, хто не має аркушиків взагалі, або має їх найменше. На другому етапі ті, хто не знав певні слова, читають ці слова, а викладач чи „знавці” із числа студентів називають значення цих слів. На третьому етапі ті студенти, що не знали якихось слів, складають речення-приклади з цими словами.