Цоліклони анти-А і анти-В являють собою розведену асцитичну рідину мишей – носіїв відповідної гібридоми.

Враховуючи високу активність, досить застосовувати по одній серії реагентів анти-А і анти-В.

На планшет або пластинку цоліклони анти-А і анти-В наносять по одній великій краплі (0,1 мл) під відповідні написи: “анти-А” і “анти-В”. Порядом з каплями антитіл наносять кров по одній маленькій краплі, приблизно в 10 раз менше краплі антитіл (0,01 мл). Антитіла і кров змішують сухим шариком або скляною паличкою, покачуючи планшет або пластинку. Результат реакції наступає через 2-3 хв. і може бути позитивним або від”ємним. Позитивний результат виражається в аглютинації (склеюванні) еритроцитів в вигляді мілких червоних агрегатів, що зливаються і створюють крупні крупинки. При від”ємній реакції капля лишається рівномірно закрашеною в червоний колір, аглютинати в ній не виявляться.

Оцінка результатів реакції аглютинації з цоліклонами анти-А і анти-В представлена в слідуючій таблиці:

 

п/п	Реакція досліджуючих еритроцитів з цоліклонами	Реакція досліджуючої сироватки (плазми) із стандартними еритроцитами групи	Досліджувана кров належить до групи
Анти-А	Анти-В	Анти-А	Анти - В
1. 2. 3. 4.	- + - +	- - + +	+ - + -	+ + - -	0(І) А(ІІ) В(ІІІ) АВ(ІУ)

1. Аглютинації немає (-) ні з цоліклонами анти-А, ні з цоліклоном анти-В. значить, досліджуючі еритроцити не мають антигенів А і В, кров належить до групи 0(І). Це підтверджується наявністю аглютинінів a і b досліджуваній сироватці (плазмі) по результатам позитивної реакції аглютинації із стандартними еритроцитами групи А(ІІ) і В(ІІІ).

2. Аглютинація (+) спостерігається тільки з цоліклоном анти-А. Значить, досліджуючі еритроцити містять тільки антиген А, кров належить до групи А(ІІ). Це підтверджується наявністю аглютиніна b в досліджуваній сироватці (плазмі) по результатам позитивної реакції аглютинації із стандартними еритроцитами групи В(ІІІ).

3. Аглютинація (+) спотерігається тільки з цоліклоном анти-В. Значить, досліджуючі еритроцити містять тільки антиген В, кров належить до групи В(ІІІ). Це підтверджується наявністю аглютиніна a в досліджуваній сироватці (плазмі) по результатам позитивної реакції аглютинації із стандартними еритроцитами групи А(ІІ).

4. Аглютинація (+) спостерігається як з цоліклоном анти-А, так і з цоліклоном анти-В. Значить досліджуючі еритроцити містять обидва антигена А і В, кров належить до групи АВ(ІУ). Це підтверджується відсутністю аглютинінів a і b в досліджувальній сироватці (плазмі) по результатам від”ємної реакції аглютинації із стандартними еритроцитами групи А(ІІ) і В(ІІІ).

Цоліклони анти-А і анти-В в вигляді рідини випускається в апмулах (флаконах) в яких крім реагента міститься також консервант (0,1 азид натрія) і відповідна краска.

Цоліклон анти-А (рожевого кольору) і анти-В (синього) випускаються в ампулах (флаконах) по 20, 50, 100 і 200 доз в вигляді порошку.

Срок збереження – 2 роки в холодильнику при температурі +2 - +8^оС.

Помилки при визначенні крові:

1 група помилок: аглютинація не визначається, хоча повинна бути;

2 група: видна аглютинація, якої не повинно бути.

Для виключення помилок необхідно:

1. правильне співвідношення каплі крові та сироватки (1:10).

2.Температура навколишнього середовища +14 +18 град. (“холодні” аглютинації).

3.Феномен псевдоаглютинації; якщо досліджувана кров інфікована, то еритроцити даної крові набувають властивості до неспецефічної аглютинації з любою сироваткою.

4.“Монетні стовпчики” – несправжня аглютинація. Добавити фізрозчин.

5.Панаглютинація – сироватка аглютинує всі еритроцити, в т.ч. і свої.

6.Аглютинат осідає на дно і його не видно ( треба покачувати тарілку).

7.Підсихає капля і створює несправжню аглютинацію (зернистість).

Регістрація крові: відмітка на титульній сторінці історії хвороби по двум серіям стандартних сироваток (або цоліклон анти-А і анти-В), дата і підпис лікаря.

В даний час дозволено переливати тільки одногрупну кров, сумісну по резус-фактору з проведенням всіх проб: резус-сумісність, біологічну сумісність (див.підручник).

Переливати різногрупну сумісну кров заборонено (!). В зв”язку з цим втратило силу правило Оттенберга, зникло поняття універсального донора та універсального реціпієнта.

Резус-фактор

Із інших факторів аглютинації практичне значення має в основному, резус-фактор, який обов”язково треба враховувати при переливанні крові. Цей фактор в порівнянні із основними факторами ізогемаглютинації (групи крові) грає значно меншу роль (досить сказати, що на протязі всього довоєнного періоду, Великої Вітчизняної війни і до середини 50-х років його не враховували при переливанні крові). Однак, хоч і рідко, резус-несумісність крові може привести до аглютинації еритроцитів і смертельного геморогічного шоку, що на сучасному рівні розвитку медицини недопустимо.

Резус-фактор був відкритий в 1940 році тим же К. Ландштейном і Віннером в США. Назву цього фактора пов”язано з тим, що спочатку його виявили у мавпи макакус-резус. Було встановлено, що сироватка кролика, якого імунізували еритроцитами резусу, була здатна аглютинувати еритроцити більшості людей - 85 %. Звідси був зроблений висновок, що в еритроцитах цих людей міститься антиген, аналогічний тому, який є у мавпи (резус-фактор). У останніх 15% людей резус-фактора не виявлено. В їх сироватці не виявлено і природного аглютиніна, який склеює резус-позитивні еритроцити (на відміну від природних аглютинінів, які відповідають аглютиногенам в крові ін.груп). Таким чином, збільшення крові резус+ і резус–людей, як правило, аглютинації не дає. Разом з тим було встановлено, що люди з резус – кров”ю при введенні їм резус+ еритроцитів виробляють імунітет проти резус – фактора, який являється чужерідним антигеном. В їх крові появляються анти-резус аглютиніни, які здатні визвати аглютинацію і гемоліз при послідуючих переливаннях крові з резус + еритроцитами. Таким чином, резус- приналежність може мати реальне значення в виникненні тяжких ускладнень у хворих з резус- кров”ю (люди резус+, яких 85%, від цього гарантовані).

У резус – від”ємних чоловіків імунізація до резус-фактора і появлення антирезус аглютинінів може бути тільки при повторних вливаннях резус-позитивної крові.

У резус-від”ємних жінок механізм імунізації до резус-фактора може бути іншим. Вони можуть імунізуватися під час вагітності резус-позитивним плодом, що унаслідував резус-фактор від резус-позитивного батька. У резус-від”ємної жінки слідуюча вагітність резус-позитивним плодом часто закінчується загибеллю останнього по причині гемолізу його еритроцитів антирезусаглютинінами, які виробились при першій вагітності, що закінчується мертвонародженням, то дитина народжується в різкій жовтяниці з-за гемолізу еритроцитів (“жовтяниця новонароджених” відома з давніх часів).

Таким чином, повторні переливання резус-позитивної крові резус-від”ємним реціпієнтам або ж перше перливання резус-від”ємній жінці, яка народила, може закінчитися гемолітичним шоком і загибеллю хворого. Тому переливання резус-від”ємним реціпієнтам резус-позитивної крові недопустимо (в тому числі і перший раз, оскільки це викликає небажану резус-імунізацію).

Із сказаного видно, що перед кожним переливанням крім групової ідентифікації треба обов”язково визначати резус-належність.

Аналіз крові резус-фактора більш складний, ніж визначення групи крові, і в більшості лікувальних установ виконується в клінічній лабораторії, що значно ускладнює методику переливання крові.

Методика заключається в слідуючому: сироватку, яка містить анти-резус аглютиніни, одержують шляхом імунізації еритроцитами морських свинок або беруть від резус-від”ємних жінок, які імунізовані резус-позитивним плодом. На чашку Петрі наноситься в трьох містах по дві каплі анти-резус сироватки (двох серій). До перших двох капель додають каплю досліджуємої еритроцитарної маси, до другої і третьої пари капель додають для контролю завідомо резус-позитивні еритроцити. Температура 45-48⁰ на водяній бані на протязі 10 хв.

При переливанні крові проводять пробу на резус–сумісність: на чашку Петрі наносять сироватку (плазму) реціпієнта і кров донора (10:1) і на 10 хв. ставлять на водяну баню при темпер. 45-48⁰, після чого оцінюють реакцію; наявність аглютинації говорить про резус-несумісність крові, переливати дану кров не можна; при відсутності аглютинації кров по резусу сумісна, її можна переливати.

Джерела крові

1. донори: здорові люди, які здають кров. Донори платні і безплатні.

2. сам хворий (аутоінфузія):

а. Реінфузія крові (із плевральної або черевної порожнини, якщо вона стерильна: розрив брижейки, селезінки, печінки, вагітної маточної труби і т.ін.). Кров зібрати, профільтрувати і вливати в вену. Кров в порожнині плеври, очеревини не звертається (фібринолітичні властивості серозного покрову, дефібрінація крові);

б. Перед плановою операцією сам хворий здає до 500 мл крові, йому вливають кровозамінники, а під час операції - його ж кров.

3. Трупна кров: запропонував в 1928 році В.М.Шамов, вперше перелив в 1931р. С.С.Юдін, в наш час практично не використовується (загальновідомі організаційні затруднення збиранням трупів, психологічні та етичні бар”єри. Може бути використана трупна кров на війні).

4. “Утільна” кров: взята при кровопусканні у гіпертоніка. Сюди відноситься плацентарна та пуповинна кров. Зараз не приміняється.

5. Штучна кров - це перспектива, яка зараз реалізується (Японія, США). Це різного роду фторорганічні сполуки, які можуть переносити кисень. Але ці сполуки не виконують всіх функцій крові.

Методи переливання крові.

1. Прямий: із вени в вену. Практично не приміняється в даний час.

2. Непрямий:

а. Свіжоцитратна (не більш 3 годин з моменту забору)

б. Консервована кров. Дозволяється переливати кров до 21 доби збереження. Практично - не більше 5-7 діб з моменту забору.

Консерванти крові

Для збереження крові потрібен стабілазатор (лімонокислий натрій 4%) в співвідношенні 1:10 запропонували Юревич (Росія), Густен (Бельгія, Луісон (США) в 1914-1915р.

Для стабілізатора - зв”язує кальцій в крові, а без кальцію кров не звертається.

В останні роки для консервації крові застосовується:

Цитроглюкофосфат: глюкозно-фосфатний розчин без левоміцетину, співвідношення його до крові 1:4 флакони заповнюються цитроглюкофосфатом уже на заводі, стерильні.

Глюгіцир: глюкозо-цитратний розчин № 7-б без левоміцетину, співвідношення його до крові 1:4. флакони заповнюються глюгіциром уже на заводі, стерильні.

Гепарин заморожена кров.

Двухетапний метод заготовки крові

Широко застосовується в останні роки. Він дає можливості для масової заготовки крові не тільки в спеціальних закладах, але й безпосередньо на підприємствах, в військових частинах, в вузах виїздними бригадами станції переливання крові. Метод заключається в тому, що весь процес заготовки крові територіально і по часу ділиться на 2 етапи:

1-й етап :в спеціальному закладі в умовах суворої асептики виконуються слідуючі роботи:

- механічна, хімічна і термічна обробка посуди (флаконів), гумових трубок, пробок, алюмінієвих ковпачків і ін.

- приготування на бідестильованій воді стерильних консервуючих розчинів;

- заповнення посуди консервантом;

- герметична закупорка посуди (флакону)

- кінцева стерилізація закупореної посуди з консервантом.

2-й етап в герметичну посудину із консервантом (без її розкупорки) через трубку із вени донора набирають кров. Техніка забора спрощується, можливість інфікування крові зводиться до мінімума.

Зберігання крові

Консервована кров в стерильній герметично закупорені посудині (250 або 400 мл флакона) зберігається в холодильнику при +6-+8⁰ до 20 діб і більше. Взбовтування і підігрівання крові зменшують строки зберігання крові.

З 3-го дня зберігання падає кількість тромбоцитів, з 5-го – фагоцитарна активність лейкоцитів, зменшується кількість ретикулоцитів, з 10-го дня - з”являються ознаки гемолізу, після 15-го дня - еритроцити приймають форму тутових ягід. Поступово з часом в кров”яних шариках падає вміст глюкози і зростає концентрація молочної кислоти.

Взагалі, до 5 діб консервована кров вважається більш-менш повноцінною. Після 10 доби лікувальна цінність її різко падає, а після 15 збережена кров вже не може розцінюватися як функціонально жива тканина і служить, в основному як субстрат для поповнення судинного русла (ОЦК).

Рахується допустимим переливанням консервованої крові до 3-х тижнів з моменту забора. При цьому слід пам”ятати, що з кожним днем зберіганням крові лікувальна цінність її падає, а шкідливий вплив її на організм збільшується.

Цитрат натрія, що знаходиться в консервованій крові, може шкідливо впливати на організм реципієнта (спазм легеневих капілярів, інактивація іонів кальція і крові). Для нейтралізації дії цитрата натрія в організмі реципієнта необхідно після переливання флакона цитратної крові обов”язково вводити в/в 10 мл 10 % р-ну хлористого кальцію.

Для виключення шкідливого впливу цитрату на організм був рекомендований метод стабілізації донорської крові з допомогою обробки її так званим катіонообмінними смолами, які поглинають іони калію. Донорська кров без іонів кальція і стабілізована таким чином (без хімічних стабілізаторів) називається катіонітною. Вона застосовується в випадках, коли бажано уникнути побічного впливу цитрата (наприклад, при променевій хворобі). Метод цей застосовується рідко. Катіонітна кров при зберіганні також втрачає свої лікувальні властивості.

Пошуки більш тривалого часу збереження консервованої крові привели до заморожування крові при зверхнизькій темпермтурі і зберігання при температурі –196⁰ (температура рідкого азоту).

При повільному замороженні крові до невеликих мінусових температур пошкоджуються еритроцити за двома причинами:

А. кристалізація води плазми із збільшенням концентрації солей в лишаючій рідинній частині і осмотичним враженням еритроцитів;

Б. кристалізація внутріклітинної води з пошкодженням тонких внутріклітинних структур.

Кристалізація внутріклітинної рідини і пошкоджуючий вплив замороження при переході крові із рідкого стану в твердий проходить в критичній зоні температур від –3 до – 40⁰. Чим менше знаходяться еритроцити в цій небезпечній температурній зоні, тим менш шкідливий вплив заморожування і менший гемоліз.

При зверхшвидкому заморожуванні стабілізованої крові в рідкому азоті до –196⁰ (в спеціальних контейнерах) тривалістю менше однієї хвилини дуже швидко проходить критична зона, еритроцити майже не пошкоджуються. При заморожуванні до крові додаються так звані його огороджуючі речовини (наприклад, гліцерин), який зв”язує позаклітинну воду, заважає кристалоутворенню і підвищенню концентрації солей в плазмі. Заморожена кров при температурі –196⁰ може зберігатися 10 і більше років, причому після відтаювання еритроцити лишаються життєздатними і функціонально повноцінними (як в свіжій цитратній або катіонітній крові). Апаратура для консервації крові при зверхнизьких температурах складна, дорога, але метод перспективний, все більш широко застосовується в нашій країні.

Для переливання крові використовуються одноразові системи, які після вживання викидаються. Одноразові системи мають великі переваги - не передаються інфекції (СНІД, вірусний гепатит та ін.).

Компоненти та препарати крові. Кровозамінники.

Препарати для парентерального живлення.

Крім свіжоцитарної та консервованої крові в останні роки широкого застосування набули:

еритроцитарна маса. Перед її приміненням обов”язково визначити групову належність, всі проби на сумісність.

Лейкоцитарна: частково містить в собі тромбоцити, плазму і частину еритроцитів. Застосовується при лейкоцитопенії. Переливати кров можна тільки одногрупну лейкоцитарну масу в день одержання її із крові без стабілізатора по способу ЦОЛІПІ.

Тромбоцитарна: отримується з допомогою парціального центрофугування на холоді свіжозаготовленої або консервованої крові. Виділення тромбоцитарної маси базується на різній питомій вазі окремих елементів крові і плазми.

Плазма - нативна та суха:

НАТИВНА плазма одержується із відстоюваної консервованої крові шляхом відсасування її в стерильні ампули.

СУХА плазма одержується із нативної шляхом висушування. Зберігається роками.

Сироватка. Це дефибрінована плазма, отримується при звертанні крові без консерванту і ретракції згустку.

Суху плазму та сироватку розводять дистильованою водою.

Препарати, які одержують із крові.

АЛЬБУМІН служить в організмі для підтримки онкотичного тиску циркулюючої крові та для живлення клітин. Для в/в вливань готовлять 5%, 7%, 10% р-н альбуміну на ізотонічному р-ні хлориду натрія. Застосовується при білковому голоданні, шоку, набряку мозку та ін.

ГАМА-ГЛОБУЛІН застосовується головним чином, для профілактики корі у дітей. Містить в собі антитіла. Вводиться внутрішньом¢язево.

ФІБРІННА ПЛІВКА І ФІБРІННА ГУБКА отримується з плазми людини або бика. Плівки бувають розмірами: 8х8, 10х20, 12х12, 12х35см. Зберігаються в стерильному вигляді в целофані в металевих коробочках. Застосовується місцево на рани (опікова, трофічна). Перед застосуванням плівку промивають р-ном антибіотиків, фіброзчином, фурациліном. Прикладають щільно до тіла, зверху - асептична пов”язка, яку не міняють 5-6 днів.

СУХИЙ ТРОМБІН отримується з плазми людини, випускається в сухому вигляді в пробірках. Перед використанням ампулу розбивають, в неї вводять шприцем 3 мл стерильного фізрозчину. Приміняють місцево для зупинки кровотечі. В/в вводити не можна,викликає тромбоз. Тромбіном змочують тампон, губку і прикладають до рани, що кровоточить.

ГЕМОСТАТИЧНА губка випускається в целофанових пакетах, зберігається в металевій коробці. Приміняють з метою зупинки кровотечі із паранхіматозних органів шляхом прикладання до рани або присипки.

Кровозамінники. До них адресується ряд вимог:

- відсутність токсичності, пірогенності та анафілактичних властивостей;

- затриматися в кровоносних судинах мінімум декілька годин.

- накопичення в оранізмі, а білкові кровозамінники щоб включались в білковий обмін;

- можливість дезінтоксикації;

- наближення до крові по іоновому складу, колоїдноосмотичному тиску та в”язкості;

- Стійкість при тривалому збереженні.

Кровозамінників є багато. Найбільше практичне значення мають слідуючі:

А- гемокоректори

- поліглюкін,

- поліфер 6% декстран

- реополіглюкін

- желатиноль,

- реоглюман.

Б- дезінтоксикатори

- гемодез,

- полідез,

- компенсан,

- неокомпенсан,

- ацесоль,

- дісоль (хлорид натрію+натрій ацетат)

- трисоль ( хлорид натрію+ хлорид калію + сода)

В – для парентерального живлення

– гідролізат казеіну,

- амінокровін,

- амінон,

- альвезін,

- ліпофундін,

- інтраліпід.

М.А.Клюєв (1989) рекомендує наступні плазмозамінники і речовини для парантерального живлення:

А – плазмозамінники

- гемодез

- гемодез “Н” 84

- желатиноль

- поліглюкін

- протеін

- реоглюман

- реополіглюкін

- ентеродез

Б- сольові розчини

- альбумін

- ацесоль

- дісоль

- лактасоль

- натрію хлорид

- розчин Рінгер-Локка

- санасоль

- трисоль

- хлосоль

В – розчини для парантерального живлення

- альвезін

- гідролізін

- казеїну гідролізат

- ліпофундін (інтраліпід)

- поліамін

- поліфер

Показання до переливання крові.

На протязі багатьох десятиліть трансфузії донорської крові застосовувались дуже широко за слідуючими показниками:

1. поповнення крововтрати.

2. ліквідація дефіциту формових елементів крові

3. ліквідація дефіциту білків крові.

4. відновлення порушеної гемодинаміки.

5. гемостаз

6. дезінтоксикація.

7. стимуляція.

8. підвищення імуно-біологічної реактивності організму хворого.

Однак, досліди останніх років показали, що цільна донорська кров не є кращим універсальним трансфузійним засобом.

Змінилися також уявлення про патогенез того стану хворого, при якому найбільш часто використовувалась кров.

Виникла необхідність перегляду тактики трансфузійної терапії. Встановлено, що в донорській крові крім еритроцитарних антигенів містяться також лейкоцитарні, тромбоцитарні та білкові антигени, які при введенні в організм реципієнта визивають імунулогічні реакції. При переливанні масивних доз крові імунологічний конфлікт проявляється розвитком синдрому “гемологічної крові” - виникають порушення гемодинаміки, підвищена кровоточивість і метаболічні порушення.

Переливання масивних доз крові без інших спеціальних трансфузійних препаратів супроводжується зниженням електричного потенціалу формених елементів крові, іх агрегацію, що на фоні порушеної гемодинаміки і мікроциркуляції призводить до секвестрації крові в капілярах, їх закупорки, гіпоксії тканин. Порушення капілярного кровообігу усугубляють підвишенням в”язкості крові хворого, гіперкоагуляцією, диспротеінемією.

Слід також врахувати, що в процесі збереження донорської крові в ній з”являються мікроемболи, агрегати формених елементів, зростає концентрація аміаку, іонів калія та інших токсичних метаболів.

Введення великої кількості цитрату натрія, призводить до спазму судин малого кола кровообігу, порушення обміну речовин в міокарді.

Слід також враховувати можливість зараження реципієнта вірусом інфекційного гепатиту, СНІДу та ін. інфекц. захворюваннями.

Головне, що служба крові і медична промисловість випускають велику кількість препаратів і компонентів донорської крові, плазмозамінників різного виду, які по своїй ефективності значно перебільшують цільну донорську кров.

В зв”язку з цім в наш час ставиться питання про необхідність компонентної трансфузійної терапії, патогенетично обгрунтованої.

Цільна донорська кров повинна застосовуватись лише при -масивних кровотечах, при операціях з штучним кровообігом, при кровотечах на фоні тяжкого геморогічного синдрому, обов”язково в сукупності з плазмозамінниками.

В інших ситуаціях слід користуватися препаратами компонентної трансфузійної терапії.

Протипоказання до гемотрансфузії

- гострий септичний ендокардит,

- дифузний гломерулонефрит,

- пороки серця,

- міокардит,

- міокардіосклероз з недостатністю ІІ-ІІІ ст.

- гіпертонічна хвороба,

- атеросклероз, гострий нефрит,

- легенева кровотеча на грані інфаркту,

- хвороба Боткіна,

- тромбоемболічна хвороба,

- струс та забій мозку,

- бронхіальна астма в стадії приступу,

- гострий міліарний туберкульоз легенів,

- туберкульозний менінгіт,

- туберкульоз в термінальній фазі.

Диференційоване використання донорської крові,

її компонентів, препаратів та плазмозамінників

Трансфузійна терапія при гострих кровотечах. На фоні гострої крововтрати в організмі людини розвиваються патологічні процеси, які сприяють виникненню геморогічного шоку. Ці процеси зумовлюють:

- зменшення обсягу циркулюючої крові

- спазм периферичних судин

- перерозприділеними реакціями на рівні капілярів

- підвищення згортання крові

- підвищення в”язкості крові

- явища внутрішньосудинної агрегації формених елементів крові

- утворення мікроемболів і мікротромбів.

Порушується капілярний кровообіг, який призводить до гіпоксії тканин, накопичення недоокислених продуктів обміну речовин, інтоксикації.

Задачі трансфузійної терапії при гострій крововтраті:

1) поповнити дефіцит об”єму крові в організмі

2) вплив на фізико-хімічні властивості крові хворого з метою покращення умов капілярного кровообігу.

3) підтримування онкотичного тиску плазми

4) попередження внутрішньосудинної агрегації та мікротромботизації

5) дезагригація і ресеквестрація еритроцитів

6) збереження водно-електролітичної та кислотно-лужної рівноваги

7) дезинтоксикація.

Ці складні задачі неможливо вирішити трансфузіями донорської крові або еритроцитів. Трансфузійна терапія при гострих крововтратах залежить від величини крововтрати, її інтенсивності, ступеню і стадії порушеної гемодинаміки, часу від початку кровотечі, реактивності хворого.

В кожному випадку терапія повинна починатися з переливання плазмозамінників реологічної дії, тобто тих, що покращують властивості текучої крові. Такі речовини, які знижують в”язкість крові хворого, підвищують електричний заряд формових елементів, підтримують онкотичний тиск, сприяють дезагрегації. Такі препарати називають гемокоректорами. До них відносяться: реополіглюкін, желатиноль, поліглюкін.

При крововтраті до 15 мл/кг ваги (до 1 л крові) рекомендується обмежитись інфузією реополіглюкіна або желатиноля в дозі 12-15 мл/кг (1000 мл) в комбінації із сольовими розчинами (ізотонічний р-чин хлориду натрія, р-н Рінгера-Локка) в дозі 8-10мл/кг (500-700мл). Сольові розчини створюють резерв інтеретиціальної рідини, попереджують розвиток внутріклітинного ексикозу.

Якщо крововтрата досягає рівня 16-25 мл/кг (1-1,75л), то переливають кровозамінники і кров співвідношення розчинів і крові 2:1. Доза сольових розчинів збільшується до 15 мл/кг.

При крововтраті до 30-35 мл/кг (2-2,5 л) співвідношення розчинів і крові 1:1. В випадку більш значної крововтрати співвідношення становиться 1:2. Загальна доза ліків трансфузійної терапії повинна перевищити крововтрату на тим більшу величину, чим пізніше було почато лікування і чим значніше дефіцит ОЦК. Рекомендовано перевищити крововтрату в середньому на
20-30 % (іноді 50-75 %).

При крововтраті вираженою гіпотонією для трансфузії використовують поліглюкін, 10 % р-ин альбуміну для підвищення онкотичного тиску і попередження коллапсу.

При кровотечах в шлунково-кишковий тракт трансфузійна терапія має свої особливості – в кишечнику всмоктується рідка частина крові, що зумовлює втрату лише еритроцитів, тому рекомендується переливати еритроцитарну масу у співвідношенні з плазмозамінниками як 2:1.

Для визначення дефіциту ОЦК при кровотечі в шлунково-кишковий тракт можна використати монограму М.А. Уманського і ін. (1971):

Показник гематокриту в об.%
Дефіцит ОЦК мл/кг
Для дорослого (70кг) абсолютна Крововтрата в мл.

Трансфузійна терапія по об”єму повинна відповідати або перевищувати дефіцит ОЦК. При крововтраті треба підтримувати ЦВД в рамках 50-120 мм водяного стовпчика.

Трансфузійна терапія при шоці. Трансфузійна терапія при травматичному шоці повинна бути направлена на:

1) покращення процесів мікроциркуляції

2) поповнення загальної та системної гемодинаміки

3) збільшення об”єму циркулюючої крові

4) покращення їх реологічних властивостей

5) попередження агрегації формених елементів крові

6) профілактику мікротромбозу

7) дезінтоксикацію

Основу трансфузійної терапії складають плазмозамінники гемодинамічної та реологічної дії – реополіглюкін, поліглюкін, желатиноль, протеін.

Терапія проводиться вже в автомобілях швидкої допомоги:

- при еректальній фазі шоку, а також при шоці І-ІІ ступеня – 400 мл реополіглюкіну або поліглюкіну, 600-1000 мл ізотонічного розчину хлориду натрія;

- при шоці ІІІ-ІУ ст. – 800 мл реополіглюкіну або поліглюкіну, 1000-1500 мл ізотонічного розчину хлориду натрія;

В СТАЦІОНАРІ:

- при еректальній фазі шока загальна доза трансфузійних препаратів 25 мл/кг (1750 мл), із них колоїдні розчини –16 мл/кг (1120 мл) сольові – 9 мл/кг (630 мл);

- при шоці І-ІІ ступеня - загальна доза 30 мл/кг (2100 мл), із них колоїдні розчини – 20 мл/кг (1400мл) сольові – 8-10 мл/кг (700 мл);

- при шоці ІІІ ст. загальна доза 40-45 мл/кг (2800-3150 мл), із них колоїдних розчинів 30 мл/кг (2100 мл) сольових – 10-15 мл/кг (700-1050 мл);

- при шоці ІV ст. трансфузійна терапія збільшується в залежності від стану хворого і ефективності. Терапію в цих випадках краще починати з протеіну, поліглюкіну (підняти онкотичний тиск), потім - реополіглюкін, желатиноль (покращити реологію крові) та сольові розчини. Показано введення 10 % розчину альбуміну в дозі 3-6 мл/кг (210-420 мл);

- при комбінації травматичного шоку і кровотечі, яка перебільшує 20 мл/кг (1400 мл), в трансфузійну терапію включають кров в дозі 25 % від інших трансфузійних ліків. Кров вводять після покращення реологічних властивостей крові.

Після виведення хворого із шоку трансфузію продовжують: р-н Рінгера, 10 % глюкози. Для стимуляції діурезу і виведення токсичних продуктів метаболізму використовується 2,4 % р-н еуфіліну – 10 мл кожні 4-6 год., лазікс в дозі 1 мг/кг (70 мг) – форсований діурез.

Гемоділюція (розбавлення крові) при шоці сприяє виведенню організма з важкого стану, попереджує ускладнення – пневмонії, “шокові легені”, печінково-ниркову недостатність.

Трансфузійна терапія при дефіциті клітинних елементів крові.

Терапія носить замінний характер.

При дефіциті еритроцитів вливають еритроцитарну масу (анемія – еритроцитів менша 3.000.000 в І мм³, гемоглобіну менше 9 г % ): по 7-8 мл/кг (490-560 мл) ермаси кожен день або через день.

Хороший антианемічний ефект здійснюють відмиті еритроцити. При відмиванні ермаси із неї видаляють лейкоцитарні, тромбоцитарні та білкові антигени, еликтроліти, консервант. В зв”язку з цим відмиті еритроцити не дають пірогенних реакцій.

Розморожені еритроцити теж високоефективні при анеміях.

Для півдищення дефіциту тромбоцитів застосовуються трансфузії тромбоцитарної суміші або маси (при зниженні тромбоцитів нижче 60.000 в І мм³ в/в відповідно 150-300 мл тромбоцитарної суміші або 60-80 мл тромбоцитарної маси. Повторно можна ввести 4-6 разів на протязі 10 днів.

З метою поновити рівень лейкоцитів вводиться лейкоцитарна суміш (якщо лейкоцитопенія менше 2.000 в І мм³) або розморожені лейкоцити.

Трансфузійна терапія при дефіциті білків плазми.

Замісна терапія: суха та нативна плазма, протеін, 10 % альбумін.

Показання: набряк та набухання мозку (з наступним введенням еуфіліну та лазіксу), гіпопротеінемія, піддерження онкотичного тиску.

Трансфузійна терапія з метою гемостазу.

- антигемофільна плазма (замороження або ліофілізована) (при гемофілії В і С);

- антигемофілійний глобулін-концентрат УІІІ фактору (при гемофілії А );

- фібріноген.

Антидотом гепаріну (при його передозуванні) є протамінсульфат І % - 6,0.

У всіх випадках геморагічного синдрому крововтрата повинна поповнюватися свіжоцитратною донорською кров”ю (або пряме переливання крові).

Кальцій, вікасол, амінокапронова кислота та ін.

Трансфузійна терапія при інтоксикації.

Мета її:

- зв”язати токсичні речовини в крові;

- знизити їх концентрацію в крові;

- посилити доставку їх до органів природної дезінтоксикації (печінки);

- вивести їх з організму.

Призначається дезінтоксикаційна терапія:

1) альбумін 10 % 2-3 мл/кг (140-210 мл): зв”язує токсичні речовини, зменшує їх концентрацію, сприяє виходу в судинне русло рідини із міжклітинного простору; розбавляє токсини, посилює дезінтоксикаційну функцію печінки і нирок, покращує мікроциркуляцію, збільшує діурез.

2) протеїн в дозі 3-5 мл/кг (210-350 мл).

3) гемодез в дозі 6-7 мл/кг (420-490 мл) його можна вводити 2-3 рази на добу.

4) сольові розчини - ізотонічного хлориду натрію. Рінгер-Локка, 5 % розчин глюкози.

5) компенсан, неокомпенсан.

Форсований діурез: наводнюється організм (сольові розчини), потім – еуфілін 2,4% - 10,0 в/в + лазікс Імл.

Переливання крові для стимуляції.

Не застосовується в даний час. Застосовуються інші біостимулятори (алоє, Ф і БС та ін.) .

Підвищення імуно-біологічної реактивності.

Антистафілококовий імуноглобулін:

- дітям до І року....... по 1мл кожен день або через день, 8-10 доз.

- дітям старше 1року - по 2-4мл кожен день або через день, 8-10 доз.

- дорослим............... по 3-5мл кожен день або через день, 5-15 доз.

Антистафілококова плазма:

Дітям......5-10 мл/кг

Дорослим – 200-250 мл кожен день або через день до 10 доз.

Імунні антистафілококові препарати нейтралізують в крові токсин, стимулюють імунні системи організму, посилюють дію антибіотиків. Призначаються вони в гострому періоді стафілококового захворювання.

Обов”язково - антибіотики.

Після закінчення курсу лікування імунними антистафілококовими препаратами рекомендується провести активну імунізацію стафілококовим анатоксином.

 

СЛУЖБА КРОВІ НА УКРАЇНІ

В нашій країні створена чітка організаційно-штатна структура служби крові, яка включає центральні та республіканські інститути гематології та переливання крові, обласні та міські станції переливання крові, відділення переливання крові, кабінети та пункти.

Інститути гематології і переливання крові та республіканські станції переливання крові проводять наукові дослідження в області гематології і переливання крові і здійснюють організаційно-методичне керівництво закладами служби крові в країні та республіках.

Обласні та міські станції переливання крові планують, комплектують донорські кадри, здійснюють їх методичний контроль, ведуть заготовку крові, одержують із крові компоненти і препарати, розприділяють трансфузійні препарати серед лікувальних закладів, контролюють правильність використання їх.

Відділення переливання крові (ВПК) заготовляють свіжу донорську кров, організовують та проводять трансфузійну терапію в лікувальному закладі. Вони є в кожній лікарні і клінічних науково-дослідних інститутах, де є 150 і більше ліжок.

Кабінети переливання крові є організаційно-методичним центром по трансфузіології в лікувальних закладах, які не мають ВПК. Співробітники ВПК - їх задача: організація трансфузійного забезпечення лікарні, постачання відділення лікарні кров”ю, препаратами крові і кровозамінниками, стандартними сироватками або цоліклонами анти-А та анти-В, консультативна допомога і контроль за проведенням трансфузійної терапії в лікарні.

Пункти переливання крові оганізовуються на базі крупних поліклінік і призначені для амбулаторного переливання крові, пунктом переливання крові керує досвідчений лікар-трансфузіолог.

 

ЛІТЕРАТУРА

В.И. Стручков, Ю.В. Стручков	- “Общая хирургия”, М., 1988
В. Шмитт, В.Хартич, М.И.Кузин	- “Общая хирургия”, “ Медицина”,1985
Н.Т. Терехов	- “Переливание крови и кровозаминителей”, Киев, “Здоровья”,1979
Н.Т. Терехов, М.А. Уманский	- “Дифференцированное применение донорской крови, ее компонентов, препаратов и плазмозамещающих растворов” (методические рекомендації), Киев-1977
В.К. Гостищев	- “Руководство к практическим занятиям по общей хирургии”, М., 1987
А.В.Григорян	- “Руководство к практическим занятиям по общей хирургии”, М., 1976
В.О. Михайличенко	- “Практичні заняття в загальній хірургії”, Київ,1976
Р.Б.Гутник	-“Служба крови лечебно-профилактического учреждения”, Киев, 1978
Н.А.Леоненко М.А.Клюева	- Справочник “Лекарственные средства применчемые в медицинской практике в ССР», М., «Медицина», 1989

 

 

Доцент кафедри загальної

хірургії № 1 І.О.Ковальська