Перевіряємо засвоєння матеріалу

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ КОЛЕДЖ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

ТЕМА 3.2.

Укладач:А.І.Вергун – викладач циклової комісії соціально-економічних дисциплін Кам’янець-Подільського коледжу культури і мистецтв

ПЛАН

1.Основи здоров’я людини.

2. Вплив навколишнього середовища на організм людини.

3. Вплив уражаючих факторів надзвичайних ситуацій на людину.

4. Аналіз стану здоров'я людей в Україні.

1. Основи здоров’я людини

 

Поняття про здоров’я. За визначенням Всесвітньої організації охо­рони здоров’я (ВООЗ), здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб чи фізичних вад.

З точки зору валеології «… здоров’я — це динамічний стан розвитку організму людини, який характеризується високим енергетичним потен­ціалом, оптимальними адаптаційними реакціями на зміни умов довкілля, що забезпечує гармонійний фізичний, духовний і соціальний розвиток особистості, її добре самопочуття, ефективну протидію захворюванням, повноцінне життя та активне довголіття».

До ознак здоров’я належать:

• нормальне функціонування організму на всіх рівнях його організа­ції від клітинних структур, органів до організму в цілому;

• здатність до повноцінного виконання основних соціальних функ­цій, участь у соціальній діяльності та суспільно корисній праці;

• динамічна рівновага організму та його функцій і чинників навко­лишнього середовища;

• здатність організму пристосовуватися до умов існування в навко­лишньому середовищі, що постійно змінюється, підтримувати нормальну і різнобічну життєдіяльність;

• відсутність хвороби, хворобливого стану або хворобливих змін, тобто оптимальне функціонування організму за відсутності ознак захво­рювання або будь-якого порушення.

• повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя, гар­монійний розвиток фізичних і духовних сил організму, принцип його єдності, саморегулювання і гармонійної взаємодії всіх органів.

Здоров’я формують такі чинники, як генофонд і спадковість (20-22%), охорона здоров’я та медицина (8-10%), екологічні та соціальні умови (20-22%), спосіб життя (48-51%).

Всесвітня організація охорони здоров’я визначила, що на здоров’я людини впливають такі негативні чинники, як шкідливі звички, незбалансоване, неправильне харчування, несприятливі умови праці, моральне і психічне навантаження, малорухомий спосіб життя, погані матеріальні умови, самотність, низький освітній та культурний рівень тощо.

Головними складовими здоров’я людини є:

• духовна складова (певні моральні норми, життєві цінності, ідеали, світогляд, що наповнюють життя людини);

• інтелектуальна складова (можливості людини сприймати інфор­мацію, аналізувати її, запам’ятовувати: допитливість, кмітливість, твор­чість);

• емоційна складова (насиченість життя особистості почуттями, прояв почуттів, самоконтроль цього прояву);

• фізична складова (фізичний розвиток індивіда, фізіологічних фун­кцій організму; рівень фізичного розвитку органів і систем організму, стійкість до різноманітних інфекцій);

• соціальна складова (вплив на особистість інших людей, структур­них одиниць соціуму (сім’я, організація), суспільства в цілому);

• професійна складова (професійна діяльність особистості);

• екологічна складова (ставлення особистості до навколишнього се­редовища);

• психічна складова (розвиток людини як особистості, її самосвідо­мості; особливості мислення, характеру, здібностей; особливості індиві­дуальних реакцій на, так би мовити, однакові життєві ситуації; відчуття гармонії з самим собою, з оточенням).

Показниками здоров’я населення медики вважають смертність доро­слого населення, дитячу смертність, середню очікувану тривалість життя.

Критерії здоров’я. У людини найперше оцінюється її будова тіла (антропометрія). У це поняття входять конституція, ріст і маса тіла люди­ни.

Дослідники давно намагалися об'єднати людей за спільними ознаками в окремі групи — типи конституції (від лат. constitutio — будова тіла). Класифікації базувалися на різних принципах: морфологічних, функціональних, біохімічних, нейрореактивних, гормональних тощо.

За М. В. Чорноруцьким, є три види конституції: астенічний, гіперстенічний і нормостенічний (іл. 2.1).

Астенічний тип характеризується відносним переважанням поздо­вжніх розмірів тіла над поперечними, кінцівок – над тулубом, грудної клітки – над животом. Високий (рідше середній) зріст, видовжена грудна клітка з гострим підгруднинним кутом, довга шия, вузькі плечі, відносно довгі кінцівки, ніжна тонка бліда шкіра, слабко розвинута підшкірна клітковина.

Серце, селезінка, печінка, нирки відносно малих розмірів, легені видовжені, кишечник короткий, діафрагма розміщена низько. Артеріальний тиск у порівнянні з гіперстеніками нижчий, збіль­шений об’єм легень, знижена функція шлунково-кишкового тракту, дещо зменшена кількість гемоглобіну і еритроцитів. Астеніки схильні до за­хворювання легень.

Гіперстенічний тип характеризується відносним переважанням по­перечних розмірів тіла. Риси в цілому прямо протилежні попередньому: зріст середній або нижчий за середній, тіло масивне, багате жировідкладення (схильність до повноти), порівняно короткі кінцівки, короткі грудна клітка й шия, тулуб відносно довгий, живіт значних розмірів, діафрагма стоїть високо.

Всі внутрішні органи, за виня­тком легень, відносно великих розмірів. Кишечник більш довгий, товстий і ємний. Особам даного типу властиві більш високий артеріальний тиск, більший вміст гемоглобіну і еритроцитів. Схильні до захворювання серця і печінки.

Нормостенічному типу властива пропорційна гармонійна будова тіла, добре розвинуті у більшості випадків кісткова і м'язова тканини. Вважається, що нормостенічний тип займає середнє положення між астенічним і гіперстенічним типами.

Практично всі типи конституції можна визначити за кутом, який утворений ребер­ними дугами (90° - нормостенік, понад 90° - гіперстенік, менше 90° - астенік). Потрібно підкреслити, що всі конституційні норми є варіантами норми.

В.М.Шевкуненко виділив два основних типи конституції: доліхоморфний (ближче до астенічного) і брахіморфний(ближче до гіперстенічного). Кожний тип налічує багато спадкових особливостей (типів) будови різних органів і систем.

За сучасними поглядами, типи конституції людини — це типи груп людей, які мають комплекс більш-менш однакових спадкових і набутих протягом індивідуального життя ознак (морфологічних, фізіологічних, біохімічних, психічних), які зумовлюють особливості життєдіяльності та реактивності організму.

Тісно пов'язані з вивченням типів конституції людини дослідження, які дають змогу на підставі деяких антропометричних даних з'ясувати кількісне співвідношення основних компонентів (жирова, м'язова і кісткова тканини) тіла людини, тобто її соматотип. На базі сучасних досліджень побудовано значну кількість типологічних схем, створено нові типи конституції. При цьому встановлено кореляційну залежність між основними компонентами тіла, розроблено методи визначення тих компонентів, які є причиною зміни маси тіла під впливом різних чинників: ступеня й характеру фізичної активності, складу й кількості їжі, тривалості перебування в екстремальних умовах (наприклад, у космосі) тощо. Типи конституції мають також певну кліматогеографічну залежність. Подальше вивчення конституціональної типології потребує популяційно-генетичного підходу.

Тіло людини і його окремі органи в нормі, тобто коли немає порушень життєдіяльності організму, мають значну мінливість. Від цієї нормальної мінливості треба відрізняти вади розвитку (аномалії) та різні патологічні стани, які супроводжуються, як правило, різкими, а іноді й несумісними з життям організму порушеннями. Важливе значення в розвитку вад мають спадковість, а також гострі та хронічні отруєння вагітної жінки (праця в умовах шкідливого виробництва).

 

 

 

Іл. 2.1. Типи конституції людини:

1 – астенічний (доліхоморфний);

2 – нормостенічний (мезоморфний);

3 – гіперстенічний (брахіморфний)

Зріст залежить від розмірів кісткового скелета і в нормі у чоловіків коливається від 165-180 см (середній 170 см), жінок — від 155 до 170 см (середній 160 см). Зараз у зв’язку з акселерацією зріст людини збільшився на 5-6 см. Зменшення зросту в чоловіків до 150 см і нижче, у жінок до 140 см і нижче пов’язане з порушенням функції ендокринних залоз і на­зивається карликовістю. Зріст, вищий від 190 см, - гігантизм, пов’язаний з порушенням функції передньої долі гіпофіза.

Для орієнтовної оцінки маси тіла можна користуватися зросто-ваговим показником, згідно з яким нормальна маса для людей зросту 155-165 см обчислюється шляхом віднімання 100 від величини зросту (у см). При зрості 165-175 см потрібно віднімати не 100, а 105, при зрості 176-185 — 110. Цей показник може використовуватися для визначення маси чоловіків нормостенічної конституції. Однак для визначення реко­мендованої маси важко знайти універсальну формулу. У зв’язку з цим запропоновано ряд рівнянь для розрахунку маси тіла особам молодого, середнього і зрілого віку (тобто від 20 до 59 років), у яких урахована за­лежність маси від зросту, ширина грудної клітки і стать.

Під час вимірювання температури тіла (термометрія) термометр кладуть на 10 хв. під пахву. Термометр має щільно прилягати до шкіри; плече необхідно притиснути до грудей, щоб не було повітряного просто­ру. Нормальною температурою вважають 36,4-36,8°С. Протягом дня тем­пература тіла змінюється: найнижчою вона буває між 3 і 6 год., найви­щою - між 17 і 21 год. Різниця не має перевищувати 0,6^оС. Після їжі, великих фізичних навантажень, у жаркому приміщенні температура тіла дещо підвищується. Температура 41- 42°С небезпечна для життя.

При зовнішньому огляді шкірипотрібно звернути увагу на забарв­лення, еластичність, вологість шкіри, висипання і наявність рубців. При різних станах організму колір шкіри може змінюватися: бліда - при не­докрів’ї, червона - при температурі, землиста - при ракових захворю­ваннях, жовта - при гепатиті, синюшна - при серцевій недостатності. Еластичність шкіри (її тургор – пружність і еластичність, які змінюються залежно від її фізичного стану) визначається взяттям її в складку (на че­ревній стінці або на внутрішній поверхні руки). При нормальному стані шкірна складка після забирання пальців швидко зникає, при зниженому тургорі - довго не розправляється. Сильне потовиділення на шкірі спостерігається при падінні температури у хворих з лихоманкою, сухість шкіри - при проносах, блювоті. Шкірні висипання можуть бути дуже різноманітні за формою, величиною, кольором, поширенням. Вони мають дуже важливе діагностичне значення при інфекційних захворюваннях. Розрізняють такі види висипок: розеола — плями 2-3 мм, які зникають при натискуванні (характерні для тифу й сифілісу); еритема - плями, які підвищуються над рівнем шкіри; кропивниця - супроводжується свер­бінням; герпес - міхурці 0,5-10 мм з прозорою або мутною рідиною біля носа і на губах; пурпура - шкірні крововиливи.

Під час огляду нігтів звертають увагу на їх ламкість, гладкість, блиск і наявність білих плям, що трапляються при анеміях і гіповітаміно­зі, грибкових ураженнях. При вадах серця нігті можуть набувати вигляду годинникових скелець.

Очі мають велике значення при характеристиці здоров’я. Набряки під очима - ознака хворих нирок. Випуклість спостерігається при зобі; западання - при запаленні очеревини. Опущення повік, різна величина зіниць бувають при ураженні нервової системи. Червона кон’юнктива характеризує її запалення, жовті склери — при хворобі Боткіна.

Під час огляду зубів звертають увагу на їх кількість (у нормі в доро­слої людини - 32), а також на те, у якому вони стані. Каріозні зуби є джерелом хронічної інфекції і можуть бути причиною захворювань внут­рішніх органів.

Язику нормі чистий і вологий. При хворобах він може змінюватися: малиновий - при скарлатині, сухий з білим нальотом - при запаленні шлунку; коричневий у центрі - при черевному тифі; «лаковий» - при раку.

Пульс — це ритмічне коливання стінки артерії, яке обумовлене ско­роченням серця. Вимірювати його можна в різних частинах тіла, де про­ходять артерії, а також на серці. Найчастіше пульс вимірюють на проме­невій артерії, яка проходить по зовнішній стороні передпліччя, накладан­ням 4-х пальців на артерію, засікаючи час. Частоту виражають у кількості ударів за 1 хв. У кожного з нас пульс різний, у залежності від фізичної підготовки й індивідуальних особливостей. Вимірюють його після 3-5 хв. відпочинку у положенні сидячи. Якщо частота пульсу буде менша ніж 60 - відмінний результат, 60-75 - добрий, 74-89 - задовільний, біль­ша ніж 90 - поганий.

Ще один показник діяльності серцево-судинної системи — це артеріальний тиск (АТ).Вимірюється він на плечі й становить у нормі близь­ко 120/60 мм рт. ст., тобто в момент скорочення серця, коли кров викида­ється в артерії, тиск збільшується до 120 мм рт. ст., а коли серце відпочи­ває - 60 мм рт. ст. Підвищення АТ до 160 мм рт. ст. верхньої межі й 95 мм рт. ст. нижньої називається гіпертонічною хворобою.

Функціональні можливості системи дихання відображає життєва ємність легень (ЖЄЛ).Її легко можна визначити за допомогою спіромет­рії. Для визначення її у здорових людей використовують формулу Людвіга: для чоловіків = (40 х ріст, см) + (30 х вага, кг) - 4400 мл; для жінок = (40 х ріст, см) + (10 х вага, кг) - 3800 мл. Від отриманої величини ЖЄЛ може відхилятися ±15%.

Травна система включає в себе ротову порожнину, стравохід, шлу­нок, печінку з жовчним міхуром, дванадцятипалу кишку, тонкий, товстий кишечники, пряму кишку.

Починаючи з ротової порожнини і закінчуючи тонким кишечником, всі органи шлунково-кишкового тракту виділяють травні соки. їх кіль­кість теж є ознакою здоров’я того чи іншого органа. Наприклад, слини виділяється до 2-х літрів на день, шлункового соку - до 2-2,5 л. Та ріди­на, яку ми випили, і та, що виділяється з травними соками, всмоктується в організм людини у товстому кишечнику. Якщо цей процес всмоктування рідини порушується, виникає пронос і організм зневоднюється. Протиле­жне нездорове явище - це закреп, коли перистальтика кишечника відсу­тня. У нормі людина має оправлятися 1 раз на добу. При цьому необхідно пам’ятати, що 1/3 маси калових мас становлять мікроорганізми. При за­крепах всі токсини всмоктуються в організм людини.

Кількість сечі, яка виділяється через сечовидільну систему за добу, має коливатися в межах від 1 до 2 л. Зменшення цієї кількості до 500 мл і збільшення до 2 л і більше є ознаками захворювання. Відносна щільність сечі становить 1,001-1,040.

Говорячи про систему виведення шлаків із організму, необхідно зга­дати систему потовиділення, через яку виходить до 1 л шлаків. Власне необхідність мити наше тіло викликається потребою прочищати вивідні протоки потових залоз.

Щоб оцінити стан кістково-м’язової системи, необхідно знати, що:

а) рухи в усіх суглобах мають здійснюватися вільно і без болю;

б) під час рухів у суглобах не має бути чути жодного хрускоту або тріску. Перевіряють найперше дрібні суглоби, крупні (колінні, кульшові) і, що дуже важливо, суглоби в шийному відділі хребта - це перевірка на остеохондроз, який спостерігається при порушенні обміну речовин. Стан шийних хребців перевіряють при поворотах голови ліворуч-праворуч і максимальному згинанні голови до грудей;

в) треба перевірити стан хребта, а саме: чи немає викривлень вправо або вліво (сколіоз), назад або вперед (кіфоз), які можна виправити лише в дитинстві; ступінь гнучкості хребта - перевіряється шляхом діставання кінчиків пальців ніг зап’ястями рук і затримкою тіла в цьому положенні на 10 с.

Потрібно підкреслити, що всі критерії, перераховані вище, дають лише поверхове уявлення про стан здоров’я людини.

 

 

2. Вплив навколишнього середовища на організм людини

 

Вироб­ляючи критерії оцінки здоров’я населення і визначаючи спрямування дії низки відомих медико-біологічних, медико-демографічних і медико-соціальних чинників, варто враховувати, що всі вони склалися в конкрет­них умовах суспільно-історичного розвитку.

Фактори ризику для здоров’я населення, що наявні в навколишньо­му середовищі України, різноманітні. У спадок від колишнього СРСР Україні залишився високий рівень концентрації промислових об’єктів із застарілими енергомісткими технологіями, низька ефективність очисних споруд, наслідки аварії на ЧАЕС.

Вплив багатьох забруднювачів на здоров’я може компонуватися з іншими чинниками (куріння, алкоголь, економічні негаразди). Ця негати­вна дія на здоров’я не завжди достатньо вивчена, але на сьогодні не існує сумнівів у тому, що забруднювачі середовища можуть підвищувати кіль­кість захворювань органів дихальної системи, пухлин різної локалізації, деяких вроджених аномалій тощо, а також погіршувати самопочуття.

Для оцінки наслідків несприятливої дії чинників навколишнього се­редовища щодо здоров’я враховується наступне:

• біологічна дія шкідливого чинника;

• ступінь його розповсюдження;

• стійкість чинника у часовому просторі;

• розміри груп населення, які в тій чи іншій мірі знаходяться під не­гативним впливом.

Чинники, що визнано шкідливими, забороняють до вживання, або регламентують їх надходження у навколишнє середовище. При цьому у міжнародному співтоваристві рішення про рівень регламентації прийма­ється згідно концепції «користь-шкода». Користь, яку матиме суспільст­во від застосування чинника, порівнюється із завданою довкіллю і здо­ров’ю шкодою. Визначається розмір шкоди, так званий прийнятний допу­стимий ризик, те, чим людство нехтує, отримуючи користь від того, що впроваджує. Ця величина встановлюється з урахуванням не тільки вищевикладених критеріїв, але й економічного стану суспільства.

Забруднення атмосферного повітря за ступенем хімічної небезпеки для людини посідає перше місце. Це обумовлено в першу чергу тим, що забруднюючі речовини з атмосферного повітря мають найбільш широке розповсюдження та випадають у різні середовища. Наприклад, атмосфер­ні опади дають до 10% забруднення водних об’єктів басейну Дніпра, зна­чно забруднюють ґрунт тощо. Крім того, людина споживає за добу і в цілому за життя в об’ємному відношенні повітря набагато більше, ніж води і їжі. У той же час природа поставила істотні захисні бар’єри тільки для шкідливих речовин, що потрапляють до організму через шлунково-кишковий тракт, не забезпечивши таким же надійним захистом легені.

Оцінюючи розміри шкоди від хімічного забруднення атмосферного повітря, необхідно приймати до уваги, що таке забруднення може:

• знижувати адаптаційні можливості організму і, як наслідок цього, опір до негативних чинників іншої етіології;

• підвищувати рівень захворюваності, в першу чергу хворобами ди­хальної системи;

• впливати на рівень смертності населення.

Ураховуючи, що майже третина населення України підпадає під вплив забруднювачів повітря, цей факт деякою мірою може пояснити зрос­тання інфекційної захворюваності на дифтерію, туберкульоз, а також від­сутність належного ефекту від вакцинації. Зростає кількість випадків хро­нічного бронхіту, бронхіальної астми, новоутворень дихальної системи.

Особливу загрозу для здоров’я становлять продукти куріння. Діти, що зазнали впливу продуктів куріння, мають погіршену функцію легень, частіше хворіють на респіраторні захворювання та бронхіальну астму. У дорослому віці в таких дітей підвищується ризик захворювання на лейке­мію та лімфоми. Відомо також, що куріння є фактором ризику для виник­нення більш, ніж 25 хвороб, які складають майже 75% у структурі смерті нашого населення.

Неякісна питна вода несприятливо впливає на здоров’я. Що стосуєть­ся її хімічних компонентів, то, якщо виключити інтенсивні забруднення системи водозабезпечення (але, як правило, при таких порушеннях вода є непридатною за органолептичними показниками), лише деякі з них мо­жуть привести до гострих захворювань. Проблеми, в основному, виника­ють при хронічному надходженні до організму речовин з кумулятивною токсичною дією, наприклад, важких металів або канцерогенних сполук.

Високий ступінь мінералізації питної води дає певний внесок у захворюваність хворобами шлунково-кишкового тракту (гастритами, жовчнокам’яною та сечокам’яною хворобами).

У зонах України, ендемічних щодо різних мікроелементів (І,Zn,Си, F тощо), якість води, у якій також спостерігається їх нестача чи надли­шок, впливає на виникнення і перебіг певних хвороб. У той же час якість води за санітарно-бактеріологічними показниками суттєво впливає на захворюваність гепатитом А, холерою, черевним тифом, гострими киш­ковими інфекціями, наприклад дизентерією. Серед інфекцій, збудники яких передаються водним шляхом, провідне місце належить гепатиту А.

Велику загрозу для здоров’я населення становлять харчові отруєння мікробного походження: ботулізм, гострі кишкові інфекції. Серед гострих харчових отруєнь немікробної природи перше місце належить отруєнням дикоростучими грибами (до 1000 осіб щорічно).

Як екологічно небезпечний чинник відходи є одним з найбільш зна­чимих факторів забруднення довкілля. Найбільш токсичні відходи потре­бують спеціальних заходів щодо їх знешкодження і повної ізоляції. На території України знаходиться 2754 полігони для зберігання промислових відходів, 63% з яких з різних причин не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам. Викликають занепокоєння місця зберігання непри­датних та заборонених до використання пестицидів. Відповідна інфра­структура щодо поводження з токсичними і радіоактивними відходами на сьогодні в Україні відсутня. Побутові звалища є потенційним джерелом забруднювачів довкілля та зростання інфекційної захворюваності насе­лення.

На сьогодні приблизно кожен другий міський житель страждає від шуму автотранспорту в районах проживання. У зонах з високими рівнями авіаційного шуму проживає близько 0,5 млн осіб. Між тим дія акустичної енергії на людину може виявлятися ушкодженням слухової функції, дією на психічне і соматичне здоров’я, впливом на трудову діяльність.

Протягом останніх десяти років рівні забруднення середовища ан­тропогенними джерелами неіонізуючої радіації набагато збільшилися. Рівні опромінення при цьому перевищують природні на 6-7 порядків. Під їх дію підпадає приблизно четверта частина населення України.

За результатами епідеміологічних досліджень експозиція населення в електромагнітних полях з рівнями, що перевищують гігієнічні нормати­ви, розглядається як фактор ризику для здоров’я: спричиняє підвищення рівня загальної захворюваності, поширеності гострої та хронічної патоло­гії у дітей. У ряді випадків електромагнітні хвилі, не впливаючи на поши­реність патології, змінюють характер її перебігу.

Формування професійної патології в Україні зумовлене участю бли­зько 140 шкідливих факторів, в основному у вугільній промисловості, чорній металургії, машинобудуванні, будівництві, виробництві будівель­них матеріалів. Це різні види виробничого пилу, шум, локальна та загаль­на вібрація, хімічні речовини, низькі й високі температури, електромагні­тні, неіонізуючі та іонізуючі випромінювання тощо.

 

 

3. Вплив уражаючих факторів надзвичайних ситуацій на людину

 

Медична характеристика ураження людей від дії стихійного ли­ха, виробничих аварій і катастроф, уражаючих факторів зброї масо­вого ураження. Основними уражаючими факторами, які виникають під час техногенних катастроф, є механічні, хімічні, радіаційні, термічні впливи на людський організм.

До механічних факторів, що завжди виникають при транспортних катастрофах, аваріях на виробничих об’єктах, належать:

• вибухова хвиля, що чинить безпосередню дію на тіло людини;

• вторинні снаряди, які утворюються в результаті руйнування удар­ною хвилею об’єктів зовнішнього середовища;

• відкидання з наступним падінням людини;

• притиснення зруйнованими конструкціями будинків;

• обвали.

Хімічні фактори — це сильнодіючі отруйні речовини, промислові отрути й інші так звані аварійні хімічно небезпечні речовини, що потрап­ляють в атмосферу, воду, продукти харчування, впливаючи на організм людини через органи дихання, шкірні покриви, шлунково-кишковий тракт. Ці ураження розвиваються при аваріях на хімічних підприємствах.

Радіаційні ураження розвиваються внаслідок аварій на радіаційно-небезпечних об’єктах (об’єкти, що використовують ядерне пальне і радіоактивні ізотопи). У результаті аварійних викидів радіонукліди потрапля­ють у навколишнє середовище, викликаючи в людини гостру і хронічну променеву хворобу, променеві опіки шкіри, ураження внутрішніх органів при впливі радіоактивних речовин через дихальні шляхи і травну систему.

Термічні фактори передбачають вплив як високих, так і низьких те­мператур. Пожежі й світлове випромінювання викликають термічні опіки, загальне перегрівання організму. Низькі температури обумовлюють зага­льне переохолодження організму і відмороження.

До категорії біологічних факторів відносяться і бактеріологічні — бактеріальні засоби, токсини тощо. Поширення бактерій і їхніх токсинів у навколишнє середовище можливо під час аварій на об’єктах, які вироб­ляють бактеріальні засоби. Це може призвести до ризику виникнення епі­демій.

Вражаючі фактори техногенних катастроф можуть впливати на різні органи і системи організму миттєво або протягом деякого часу. При цьо­му ймовірні поєднані, множинні й комбіновані ураження організму. При одночасному впливі декількох уражаючих факторів, наприклад при спіль­ній дії механічного і термічного факторів під час вибуху, як правило, роз­виваються множинні комбіновані й поєднані різного ступеня важкості травми різних анатомічних областей.

Ушкодження різних анатомічних областей (наприклад грудей і жи­вота), викликані тим самим травмуючим агентом, відносяться до поєдна­них уражень, а однієї області в декількох місцях (наприклад, перелом сте­гнової кістки у двох місцях) є множинним ураженням. Ураження двома і більше травмуючими агентами (наприклад, механічна травма й іонізуюче випромінювання) відносять до комбінованих уражень, які зазвичай бува­ють найважчими і викликають найбільшу смертність.

На людину, що знаходиться у зоні катастрофи, поряд із уражаючими і фізичними факторами, сильно впливає психотравмуюча обстановка, у результаті чого можуть розвиватися різні порушення психіки — від лег­ких психогенних реакцій до стійких нервово-психічних захворювань.

При пожежах, що виникають під час техногенних та природних над­звичайних ситуацій, механізм ушкоджень можна класифікувати за насту­пними категоріями:

• прямий контакт із гарячою поверхнею;

• ошпарювання гарячою рідиною або газом (як правило, викликає поверхневий опік);

• спалах (одномоментний опік з невеликою глибиною ураження);

• опік полум’ям (глибокі ушкодження тканин).

У структурі втрат під час надзвичайних ситуацій природного похо­дження по локалізації перше місце, як правило, займає черепно-мозкова травма. Травми кінцівок і рани м’яких тканин зазвичай займають друге і третє місця. На четвертому місці — травми із синдромом тривалого здав­лювання («краш-синдром»). 70% з них — уражені з множинними і поєд­наними травмами. Серед причин смерті перше місце займає травма, не сумісна з життям, на другому — травматичний шок, на третьому — гост­ра крововтрата.

Специфічними патологіями ураження населення в екстремальних умовах мирного часу є психоневрологічні стреси, шок, ступор. Приблизно 10-15% уражених має потребу в стаціонарному лікуванні в психоневро­логічних лікувальних установах і не менше 50% — в амбулаторно-поліклінічних умовах.

Під час повені втрати населення коливаються у великому діапазоні. Основна патологія пов’язана з утопленням людей і захворюванням легень. У зоні катастрофічного затоплення гине вночі до 30% населення, а вдень — не більше 15%.

При землетрусі від 22,5% до 45% травм виникає від падаючих конс­трукцій будинків і 55% — від неправильного поводження людей (паніка, невміння заховатися). Структура втрат серед населення при катастрофіч­них повенях і землетрусах доволі швидко доповнюється інфекційною за­хворюваністю. Значна частина уражених гине від несвоєчасності надання медичної допомоги, хоча і травма не смертельна. Після важкої травми че­рез 1 год. гине 30%, а через 3 год. — 60%.

Усі травми, ушкодження тощо, які виникають при терористичних актах, відомі медицині (особливо воєнно-польовій і екстремальній) і в бі­льшості випадків не складають особливих труднощів для медиків- професіоналів. Проте далеко не завжди є можливість вчасно надати лікар­ську допомогу, особливо при вибухах або обстрілах, — події розвивають­ся занадто стрімко, щоб устигнути викликати лікаря.

Особливостями ушкоджень під час терористичних акцій є їхній ком­бінований характер. При вибухах до осколкових поранень додаються вплив ударної хвилі, високої температури і газів («диму» від вибухівки); захоплення і звільнення заручників провокують важкі стреси, тривале утримання — гіподинамію, зневоднювання і часткову гіпоксію. Вогнепа­льні поранення також є особливим видом ушкоджень, адже, крім механіч­ного ушкодження органів і тканин, виникають опікові рани та роздроб­лення кісток.

Патологічний процес, що виникає при комбінованому ураженні, яв­ляє собою не просто суму двох або декількох ушкоджень, а складну реак­цію організму, яка характеризується рядом якісних особливостей, серед яких найбільш чітко виступає взаємний вплив компонентів комбінованого ураження.

У реальній обстановці можливе виникнення комбінованих уражень, викликаних двома і більше уражаючими факторами, кожний з яких буде мати свій «вектор дії» і викликати у функціонуванні органів і систем від­хилення різної спрямованості. Результуючий вплив на організм одночасно (або послідовно) діючих уражаючих факторів не можна визначати як ари­фметичну суму доданків. Компоненти комбінованого ураження можуть діяти в одному напрямі або, навпаки, мати різну спрямованість і певною мірою послабляти взаємовплив. Наприклад, якщо потерпілий з опіками безпосередньо після одержання травми падає у сніг або в холодну воду, охолодження рани призводить до зменшення глибини опіку. Одночасно з цим зменшується прояв загального перегрівання організму. Таким чином, відбувається ослаблення дії одного з факторів. Однак захисна дія холоду в даному випадку має свої тимчасові межі: якщо охолодження продовжу­ється доволі довго, загальний стан потерпілого погіршується. Відомо та­кож, що блювота, обумовлена дією проникаючої радіації (у період пер­винних реакцій на опромінення) або яка виникла в результаті черепно-мозкової травми, може сприяти очищенню шлунку від радіоактивних або інших токсичних речовин, які потрапили до нього.

До зброї масового ураження відносять бактеріологічну, хімічну та ядерну зброю. Біологічною зброєю є джерела (збудники) захворювань або уражень, а також засоби їхньої доставки і поширення.

Найбільш небезпечною є мікробіологічна зброя, яку довгий час на­зивали бактеріологічною. Однак у сучасній мікробіологічній зброї як збу­дники захворювань можугь бути використані не тільки бактерії (збудники чуми, холери, сибірської виразки), але і віруси (викликають натуральну віспу, лихоманки — жовта, Марбург, Ебола), рикетсії (займаючи проміж­не положення між бактеріями і вірусами, викликають висипний тиф і ряд інших небезпечних захворювань), грибки (з найбільш небезпечних захво­рювань широко відомі бластомікоз, гістоплазмоз і мікоенцефаліт), а також ряд найпростіших, наприклад, дизентерійна амеба і малярійний плазмо­дій.

До особливо небезпечних інфекцій відносяться захворювання, збуд­ники яких відрізняються високою вірулентністю, стійкістю у зовнішньому середовищі, тривалим виживанням у харчових продуктах, воді, на пред­метах побуту та можуть передаватися різними шляхами. Інфекційні за­хворювання, які вони викликають, протікають у важкій клінічній формі, супроводжуючись високою смертністю. До них насамперед варто віднес­ти чуму (легеневу форму), холеру, сибірську виразку, жовту лихоманку, геморагічні лихоманки. Інфекційні захворювання, що у надзвичайних си­туаціях мають тенденцію до швидкого поширення і можуть викликати епідемічні спалахи, відносять до небезпечних. Це бруцельоз, ботулізм, ви­сипний і черевний тифи, грип, вірусна геморагічна лихоманка, вірусні ме­нінгіти, гепатити, черевний тиф, менінгіт, орнітоз, Ку-лихоманка, лепто­спіроз, бубонна чума, японський енцефаліт.

Останнім часом в окрему групу біологічної зброї виділена токсична зброя, яка за своїми властивостями наближається швидше до хімічної, ніж до мікробіологічної.

Незважаючи на те що за останні роки погроза застосування термоя­дерної зброї проти яких-небудь країн зменшується, паралельно зростає за­гроза, зв’язана з аварійними ситуаціями на атомних електростанціях, атомних підводних човнах, а також у ситуаціях, пов’язаних зі збережен­ням і транспортуванням радіоактивних речовин. До безпосередніх причин всіх аварійних ситуацій на ядерних об’єктах приводить зазвичай так зва­ний людський фактор, у тому числі недбалість, порушення правил безпе­ки і навіть некомпетентність.

Ефекти від впливу різних видів іонізуючого випромінювання поділяють на соматичні, пов’язані з опроміненням даної людини, і генетичні, що спо­стерігаються у потомства й обумовлені опроміненням статевих клітин.

Соматичні ефекти поділяються на ранні (гостра і хронічна промене­ва хвороба, місцеві радіаційні ушкодження) і пізні, що є наслідком опро­мінення, — пухлини, ураження різних органів і тканин (переважно шкі­ри), здатні виявлятися через кілька місяців і навіть років. У залежності від характеру радіаційного впливу, часу дії, розподілу поглиненої дози в ор­ганізмі людини (рівномірне, нерівномірне, зовнішнє, внутрішнє або змі­шане опромінення) розвиваються відповідні види уражень: гостра і хроні­чна променева хвороба, місцеві променеві ураження в результаті локаль­ного впливу іонізуючого випромінювання при потраплянні на шкіру або слизуваті оболонки радіоактивних речовин.

Для надзвичайних ситуацій, зв’язаних з радіаційними аваріями, ха­рактерні гострі радіаційні ураження, а також променеві опіки. Хронічні радіаційні ураження виникають на територіях, забруднених радіоактив­ними речовинами, і при порушенні правил безпеки під час роботи з дже­релами іонізуючих випромінювань.

При радіаційних аваріях і катастрофах можливе потрапляння всере­дину організму радіоактивних ізотопів — продуктів ядерного розпаду. При цьому найбільш небезпечним є інгаляційний (через органи дихання). І шлях надходження радіоактивних ізотопів, тому що їхня токсичність у та­кому випадку у 2-3 рази вища порівняно з зараженням через травний тракт.

Найбільш уразливими до впливу іонізуючого випромінювання є структури клітин, від стану яких залежать функції утворення енергії, об­мінні процеси, процеси оновлення тканин. Радіаційний вплив викликає структурні зміни білків, нуклеїнових кислот та інших найважливіших спо­лук, що призводить до порушення обміну речовин, накопичення токсичних продуктів, розладу функціональної діяльності клітинних мембран. У під­сумку настає загибель клітин або безпосередньо в момент опромінення, або після одного або декількох клітинних поділів. Чутливість різних тка­нин до впливу іонізуючої радіації неоднакова. Найбільше піддається ура­жаючому впливу іонізуючого випромінювання лімфоїдна тканина, мен­ше — кістковий мозок, статеві залози, кишечник, шкіра, кришталик ока, печінка і нирки, м’язи, сполучна тканина, хрящі, кістки, нервова тканина. Цим пояснюється той факт, що при впливі іонізуючого випромінювання в першу чергу страждають клітини крові.

Небезпека розвитку масових отруєнь людей обумовлена також тим, що дотепер на військових складах знаходяться десятки тисяч тонн отруй­них речовин, накопичених за багато років, а безпечні технології знищення великих кількостей отруйних речовин ще не розроблені.

Руйнування об’єктів військової техніки і господарського комплексу в ході ведення бойових дій або в результаті аварій та катастроф може супроводжуватися вивільненням хімічних сполук, які мають біологічну активність.

За певних умов навіть звичайні речовини, які використовуються у повсякденній практиці, можуть бути причиною важких отруєнь. Найчас­тіше отруєння виникають від порівняно невеликої частини (приблизно 500 з більш ніж п’яти мільйонів) відомих на сьогоднішній день хімічних сполук. Найбільшу небезпеку становлять хімічні речовини у виді газів, оскільки вони швидше від інших потрапляють через дихальні шляхи в кров і чинять токсичну дію. Токсичні газоподібні продукти можуть утво­рюватися в результаті горіння ряду твердих і рідких речовин (пластмас, лаків, фарб). До хімічних факторів варто віднести бойові отруйні речови­ни; отруйні технічні рідини, які використовуються в процесі експлуатації техніки; токсичні газоподібні продукти вибуху і горіння; використовувані в побуті й промисловості хімічні сполуки, що володіють токсичними вла­стивостями.

Механохімічні ураження виникають у результаті одномоментного або послідовного впливу механічних ушкоджуючих факторів і хімічних речовин, що володіють біологічною активністю. Можна виділити наступні комбінації впливу механічних агентів і отруйних речовин: ураження, при якому отруйними речовинами заражена тільки рана; ураження, при якому, крім зараження рани, є в наявності хімічне ураження органів дихання і не- ушкоджених механічно шкірних покривів; ураження, при якому рани не забруднені хімічними речовинами, але потерпілий одержав отруєння.

 

Багато хімічних речовин мають здатність проникати через поверхню неушкодженої шкіри (наприклад, органічні розчинники) і при досягненні визначеного рівня концентрації здійснювати смертельно небезпечний ток­сичний вплив на організм. Крім того, органічні розчинники можуть спри­яти проникненню в кров токсичних сполук, що самі по собі не проника­ють через поверхню шкіри. Наявність рани на поверхні шкіри сприяє різ­кому збільшенню поглинання хімічних речовин і прискоренню розвитку отруєння.

У плині патологічного процесу при отруєннях прийнято виділяти дві стадії: токсикогенну (час перебування отруйної речовини у вільному (незв’язаному) виді в організмі потерпілого) і соматогенну (наслідок дії ре­човини на організм, що зберігається після зв’язування або видалення тка­нинами організму токсичної речовини).

Для більшості бойових отруйних речовин перша фаза інтоксикації нетривала. Деякі отрутні технічні рідини (етиленгліколь, діхлоретан), потрапляючи в організм, протягом тривалого часу піддаються перетворенню з утворенням більш токсичних речовин у порівнянні з вихідними.

При комбінованих механохімічних травмах розвиваються симптоми місцевої і загальної дії хімічного агента, що залежать від токсикогенних властивостей речовини, дози, тривалості впливу, площі ураження і шляхів проникнення. Для невеликих доз отруйних речовин характерними є реак­ції тривоги і виснаження. Типовою реакцією організму на введення середньосмертельних доз є токсичний шок.

Не завжди легко буває не тільки визначити дозу і хімічний склад от­руйної речовини, але й встановити сам факт зараження. На імовірність за­стосування хімічної зброї може вказувати наявність подібних скарг і од­номанітних змін у потерпілих при масовому ураженні. При огляді ділянки поранення певну інформацію про отруйну речовину можуть дати присут­ність її слідів у рані, на її покривах і обмундируванні, особливості самої рани й тканин навколо неї, невідповідність болючих відчуттів потерпілого характерові рани. Допоміжними методами діагностики можуть служити хімічна індикація отруйної речовини в рані, мікроскопія гістологічних зрі­зів ураженої тканини, рентгенографія ділянки поранення.

 

 

4. Аналіз стану здоров’я людей в Україні

 

Залежність стану здоров’я людей від рівня забруднення навколи­шнього середовища та інших чинників. Соціально-економічне становище і техногенно-екологічна ситуа­ція в Україні та її вплив на здоров’я людей.

У статті 49 Конституції України зазначено, що «кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони

здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Держава дбає про розвиток фізичної куль­тури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя».

Згідно зі статтею 16 Конституції України, «збереження генофонду українського народу є обов’язком держави».

Про те, якою є реальна ситуація зі станом здоров’я наших співвітчи­зників, які тенденції спостерігаються у цій сфері, промовисто свідчать де­які дані Державного комітету статистики України, Міністерства економі­ки України, Міністерства охорони здоров’я України та експертні оцінки:

• кількість абортів перевищила кількість народжень у 1,5 рази. На 1000 новонароджених припадає 136 абортів. 20 тис. абортів щорічно роб­лять українські дівчата-підлітки, із них 0,5 тис. ще не виповнилось 14 років. Щорічно аборти роблять 100 тис. жінок, які ще не народжували дітей, і для 320 із цих жінок це закінчується смертю;

• неухильно підвищується показник смертності новонароджених на одну тисячу народжених. Значна кількість новонароджених (0,0015%) до одного року не доживає. Приблизно стільки ж осіб щорічно гине в дорож­ньо-транспортних пригодах на автошляхах України;

• високий показник материнської смертності;

• із числа жінок репродуктивного віку 2 млн. не можуть народити дитину за станом здоров’я, і кожна п'ята подружня пара — безплідна. Понад 30% вагітних жінок уражені анемією. Приблизно 1,9 млн. із 2,4 млн. моло­дих сімей мають намір обмежитися тільки однією дитиною;

• середній вік жінок становить близько 74, чоловіків — 63 років (приблизно така ж тривалість життя в Марокко, Тунісі, Киргизстані, Тад­жикистані);

• за показником народжуваності на 1000 жителів Україна посідає передостаннє місце серед республік колишнього СРСР та країн Європи;

• показник кількості померлих перевищує показник кількості наро­джених. За смертністю населення Україна посідає друге місце серед країн Євразії;

• значно зменшилась кількість дітей, особливо у сільській місцевос­ті: в кожному четвертому селі діти не народжуються, в 10% сільських на­селених пунктів немає дітей до п’яти років, а в 1500 селах взагалі немає молоді у віці від 16 до 29 років. Для всієї Європи сумарний коефіцієнт на­роджуваності сьогодні дорівнює 1,5 дитини. А в Україні — 1,3 (у деяких регіонах він вже наближається до одиниці, тобто однієї дитини на жінку); За розрахунками ж фахівців, якщо за певний час вікова структура насе­лення стабілізується відповідно до існуючого режиму народжуваності, скажімо, однієї дитини на жінку, то кількість населення зменшуватиметь­ся наполовину приблизно кожних 25-30 років;

• на медичному обліку знаходяться 319 тис. дітей з психоневрологічними захворюваннями, понад 1 млн. дітей мають хвороби органів трав­лення, 345 тис. — крові та кровотворних органів, 284 тис. — ендокринної системи, 27 тис. — уражені дитячим церебральним паралічем;

• на початок 2026 р. кількість населення України становитиме бли­зько 42 млн. осіб. Значна частина населення буде фізично і психічно непо­вноцінною. Особи віком 60 років і більше становитимуть 25%, а частка дітей у населенні знизиться до 15% у 2026 році.

Число потенційно хворих на одного лікаря становить 222 (у США, Канаді, Англії та Німеччині — від 106 до 238), на одну медсестру — 86 (у США, Канаді, Англії та Німеччині - від 42 до 86), а рівень госпіталізації на 100 мешканців становить 24,0 (у зазначених країнах — від 14,5 до 21,1).

Але при всьому цьому витрати на охорону здоров’я на душу населення значно менші. В Україні це становить близько 20 доларів ЄША (в Англії — 714, Канаді — 1401, Німеччині — 1472, а в США — 3773 долари). За даними Міністерства охорони здоров’я України, медичні установи фінансуються не більш як на 40% від необхідного. Гроші, які виділяються на одну особу, дають

можливість забезпечити лише 60% обсягу стаціонарної допомоги, 50% амбулаторно-поліклінічної і ще менше швидкої та невідкладної. При цьому грошей на проведення заходів щодо профілактики інфекційних захворювань, диспан­серизації та оздоровлення диспансерних хворих в амбулаторних умовах не за­лишається. Не можна забувати й про те, що значна кількість виділених на охо­рону здоров’я коштів спрямовується на заходи по охороні здоров’я так званої національної еліти та наближених до неї категорій населення.

Як зазначено у спеціальних дослідженнях, високий рівень травм і не­щасних випадків у чоловіків, захворювань серцево-судинної системи мають прямий корелятивний зв’язок із зловживанням спиртними напоями, а по­ширене паління і порушення режиму харчування призводить до виникнен­ня злоякісних пухлин органів дихання і травлення. Хворобам системи кро­вообігу сприяють зниження життєвого рівня населення, незадовільні умови праці на багатьох підприємствах, недостатня гігієнічна культура, дефіцит діагностичної апаратури та ефективних ліків. 9,0% від загальної кількості інвалідів і 1,1% від загальної кількості дітей складають діти-інваліди. 2,3% населення України психічно хворі, 1,5% населення України хворі на алко­голізм. За рівнем захворюваності алкоголізмом і наркоманією Україна пе­ребуває на другому місці серед країн колишнього СРСР.

Вражають й інші факти про стан здоров’я населення. Так, погіршен­ня життєвого рівня населення, дефіцит ефективних препаратів, які не ви­робляють в Україні, нестача коштів на придбання ліків і рентген-флюорографічного обладнання потягли ситуацію, за якою захворюваність на туберкульоз має масштаби епідемії.

Високими темпами зростає захворюваність на сифіліс (близько 120 випадків на 100 тисяч населення).

За даними Національного комітету України з профілактики нарко­манії та СНІДу, 75-80% інфікованих ВІЛ — особи віком від 15 до 30 ро­ків, 80-90% яких ін’єкційні наркомани. Мають місце випадки зараження ВІЛ через донорську кров. Наркотизація населення зростає, збільшуючи при цьому і статистику хворих на СНІД, яких щомісяця виявляється май­же півтори тисячі. Проте лікарі та правоохоронці стверджують, що для визначення реальної кількості хворих на наркоманію та СНІД офіційні дані про їх кількість необхідно збільшити щонайменше у десять разів.

Як національне лихо фахівці почали розцінювати епідемію дифтерії. Близько 75 відсотків осіб у віці до 18 років мають різноманітні патології, які в майбутньому можуть вплинути на популяцію людей.

Серед загроз генофонду України чи не перше місце посідає алкого­лізм. За підрахунками фахівців, кожний новий літр спиртного (у перера­хунку на стовідсотковий спирт) на душу населення на рік є причиною приросту 0,236% генетично неповноцінних дітей (мутантів), навчати яких є можливість лише в спеціальних школах.

Якщо навіть виходити з того факту, що українські підприємства що­річно розливають по 6 літрів спиртного на душу населення, і не врахову­вати імпорт, виробництво спиртних напоїв, інших, крім лікеро-горілчаних, видів та пива, то це означає, що із близько 450 тис. дітей, що народжуються щорічно в Україні, майже 7 тис. мають фізичні та психічні вади, викликані саме алкоголем. Але насправді ці цифри треба подвоїти. Адже фактичне загальне щорічне споживання алкогольних напоїв в Укра­їні коливається у межах від 10 до 13 літрів на душу населення. На офіцій­ному обліку в Україні перебуває 14 тис. дітей-алкоголіків.

Не менш загрозливою є тенденція збільшення рівня тютюноку­ріння. В Україні курить кожна третя-четверта жінка у дітородному віці (20-39 років), уже пробували курити 30% хлопчиків і 7% дівчаток до 11 років, а серед 29 млн працездатного населення курить майже 42% — 12 млн (8,4 млн чоловіків і 3,6 млн жінок). За статистикою ж, на кожні 1000 тонн тютюнової продукції в кінцевому рахунку припадає 1000 смертей. Щорічно від куріння, яке є фактором ризику понад 25 різних захворювань, вмирає 120 тис. осіб. Очікується, що у 2020 р. вживання тютюну спричи­нить понад 22% смертей.

Хворі, які перебувають на обліку	На 100 тис. населення
3 діагнозом розладу психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю	1412,0
3 діагнозом розладу психіки та поведінки внаслідок вживання наркотичних та інших (крім алкоголю) психоактивних речовин (наркоманії та токсикоманії)	140,1
3 приводу злоякісних новоутворень	1525,0
3 діагнозом активного туберкульозу	239,1
3 діагнозом сифілісу	376,0
ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД	1,5

За даними Державного комітету статистики України, захворюваність населення України характеризують такі дані:

 

 

На цьому фоні сумної статистики про захворюваність населення не менш сумним виглядає і такий статистичний факт: кожен житель України щорічно використовує ліків лише на 12 доларів США (порівняємо: житель Росії — на 20, Франції — на 156, США — на 158, Японії — на 245), що не відповідає потребі.

Основним нормативно-правовим актом, який регламентує питання захисту прав громадян у галузі охорони здоров’я, є Основи законодавства України про охорону здоров’я, відповідно до статті 10 яких першим обов’язком громадян України є обов’язок піклуватися про своє здоров’я та здоров’я дітей. Проте, це можна робити, лише добре знаючи встанов­лені відповідними нормативно-правовими актами свої права в сфері охо­рони здоров’я та відповідні обов’язки певних посадових, службових осіб, інших працівників цієї сфери.

Навколишнє природне середовище, що є джерелом підвищеної еко­логічної небезпеки, внаслідок дії стихійних сил природи або техногенної руйнівної дії стає екологічно небезпечним об’єктом, який має бути «ізо­льований» від людини і суспільства, інших природних систем і комплек­сів шляхом встановлення спеціального правового режиму, який має об­межувати або забороняти проживання на певній території населення, здійснення там виробничої діяльності. Крім того, необхідне вжиття захо­дів, спрямованих на ліквідацію джерел небезпеки.

Здоров’я часто розглядають як відсутність хвороби. Але здоров’я — це не лише відсутність хвороби, це комплексний показник, який характеризує здатність організму швидко адаптуватись до умов середовища, що постійно змінюється, здатність до оптимального виконання професійних та інших фу­нкцій, як суспільних, так і біологічних.

Екологічні аспекти, які порушують здоров’я і призводять до виник­нення того чи іншого захворювання, залежать від причин, що поділяються на кілька категорій:

1. Безпосередньою причиною порушення нормальної життєдіяльнос­ті організму і виникнення патологічного процесу можуть бути абіотичні чинники навколишнього середовища. Очевидно те, що географічний роз­поділ низки захворювань тісно пов’язаний з клімато-географічними зона­ми, висотою місцевості, інтенсивністю інсоляції, переміщення повітря, атмосферним тиском тощо.

2. Іншою причиною є біотичний компонент навколишнього середо­вища у вигляді продуктів метаболізму рослин та мікроорганізмів, патогенних мікроорганізмів, отруйних рослин, комах та небезпечних для людини тварин.

3. До цієї категорії відносять патологічні стани, пов’язані з антропо­генними чинниками забруднення навколишнього середовища: повітря, грунт, вода, продукти промислового виробництва.

Відомо, що природне середовище утворює визначені, найчастіше спе­цифічні умови для зберігання та розвитку здоров’я. Так, наприклад, встано­влено, що існує тісний зв’язок між смертю, народжуваністю та сонячною активністю. З виникненням плям на Сонці у людей псується настрій, зни­жується працездатність, порушується ритм життя. У цей період реєструють підвищення загострень хронічних хвороб, насамперед серцево-судинної си­стеми та ЦНС, дорожнього травматизму. Відомо, що короткі хвилі ультра­фіолетового випромінювання Сонця згубно впливають на живий організм, вони поглинаються нуклеїновими кислотами, що призводить до генетичних мутацій, водночас збільшується кількість злоякісних утворень — раку, сар­коми, лейкозу.

З кліматичними чинниками, а саме: температурою, вологістю, вітра­ми, погодою тощо, тісно пов’язані функціональні стани та захисті реакції організму, а також мотивація поведінки, що в свою чергу, може призвести до виникнення низки захворювань, у тому числі й психічних розладів.

Питання взаємовідносин людини з тваринним світом, у тому числі на­явність і поширення низки небезпечних заразних хвороб, які передаються від тварин до людей, також належать до медичних проблем екології.

Академік Павловський створив вчення про природні осередки низки інфекційних хвороб. Вчений показав, що в природі існують осередки ба­гатьох заразних хвороб, у яких збудник зберігається завдяки переходу від однієї тварини до іншої. Багато природно-опосередкованих інфекцій пе­редаються кровосисними комахами (кліщами, блохами, москітами, кома­рами тощо), наприклад: чума, жовта лихоманка, малярія. У результаті ан­тропогенних змін у навколишньому середовищі внаслідок безпосередньо­го або опосередкованого впливу людини на природу можливе виникнення несподіваних епідеміологічних ситуацій та процесів.

Проблема забруднення біосфери виникла у зв’язку з розвитком про­мислового виробництва. Особливої гостроти вона набула у другій поло­вині XX ст., в період науково-технічної революції, яка характеризується надзвичайно високими темпами росту промислового виробництва, спожи­вання електроенергії та використання моторних транспортних засобів.

Науково-технічний прогрес у промисловому виробництві призвів до розширення використання природних ресурсів. Перелік хімічних елемен­тів, які застосовує людина у промисловому виробництві, суттєво збільши­вся за останнє десятиліття. Якщо на початку XX ст. використовували 19 хімічних елементів, то в середині цього століття в промисловому виро­бництві були задіяні близько 50 хімічних елементів, а в 70-х роках — по­над 100. Ці зміни у промисловому виробництві, зрозуміло, відбилися на складі промислових викидів, що призвело до якісно нового забруднення атмосферного повітря, а саме: аерозолями важких і рідкісних металів.

ВООЗ дає таке визначення забруднення: це поява у довкіллі людини забруднюючих речовин чи будь-яких інших агентів (від вірусів до звуко­вих хвиль надмірної інтенсивності), які безпосередньо чи опосередковано негативно впливають на людину і створене нею для власних потреб шту­чне середовище.

Саме такий підхід притаманний більшості людей, які знаходяться на антропоцентричних позиціях (тобто людина є вінцем природи). У екологічному визначенні поняття забруднення стосується не лише людей і створеного ними штучного середовища, а й сукупності усіх видів у біосфері та Землі з ближнім космосом. При такому підході забруднення трактується як внесення у довкіл­ля, виникнення чи раптове підвищення у ньому значень чи концентрацій хі­мічних, фізичних, біологічних, інформаційних чи будь-яких інших традицій­них чи новостворених агентів і факторів, що спричинює втрату рівноваги і завдає шкоди частині чи більшості видів екосистеми, де сталося це явище.

Забруднення поділяються на природні й антропогенні. Прикладом перших є пил і гази під час виверження вулкана, вода в періодичних паводках, несподіваний заморозок чи навіть сніг для квітучих вишень, вірус тифу чи нашестя сарани тощо.

Більш серйозною небезпекою є антропогенні, створені чи спричине­ні людиною забруднення. Хімічне, радіоактивне та бактеріологічне забру­днення повітря, води, грунту, продуктів харчування, а також шум, вібра­ція, електричні поля тощо викликають в організмах людей тяжкі патоло­гічні явища, глибокі генетичні зміни.

Науковці встановили, що загальний сучасний рівень техногенного забруднення атмосфери досягає 1 млрд. т аерозолів та газових викидів і 300-500 млн. тонн пилу. Вміст забруднювачів атмосфери над містом при­близно в 15 разів більший, ніж у сільській місцевості, і в 150 разів біль­ший, ніж над океаном.

Першими сигналами, які привернули увагу людини на те, що атмос­ферні забруднення, можливо, негативно впливають на здоров’я населення, були токсичні тумани (фотохімічні тумани та смоги) — це випадки гост­рого впливу атмосферних забруднень (перш за все вихлопних газів автомобілів, концентрація яких зростала за несприятливих метеорологічних умов. У людей фотохімічний смог викликає подразнення очей, слизових оболонок носа і горла, симптоми задухи, загострення легеневих і різних хронічних захворювань.

Друга група чинників, що спонукала підвищити увагу до проблеми за­бруднення атмосферного повітря, пов’язана із хронічними неспецифічними захворюваннями. Протягом останнього десятиліття відзначено різке збіль­шення подібних захворювань та ріст смертності населення від них. Збільшен­ня рівня даних захворювань пов’язують із забрудненням повітря такими про­мисловими хімічними отрутами, як метали, хлор, амоніак, чадний газ тощо.

Характерною особливістю важких металів після потрапляння до ор­ганізму є їх нерівномірний розподіл між клітинами і тканинами та здат­ність утворювати в організмі депо. Виділяючись через сечові шляхи, сли­зові оболонки травного каналу і різні залози, метали спричинюють у них патологічні зміни.

Хлор та його сполуки є отрутами нервової системи і паренхіматоз­них органів, вони також мають подразнюючу і припікаючу дію. Отруєння чадним газом призводить до кисневого голодування клітин та тканин та до порушення обміну речовин.

Як і атмосфера, гідросфера також зазнає значного антропогенного впливу. Більшість із того, що обговорювалось нами про види забруднюю­чих речовин атмосферного повітря, стосується і води. За даними ВООЗ, на сьогоднішній день від хвороб, які викликаються забрудненою питною во­дою, у світі вмирає близько 5 млн. новонароджених. Поступлення на ста­ціонарне лікування кожного четвертого хворого обумовлено забруднен­ням води у водопроводах.

Не буде перебільшенням стверджувати, що практично всі елементи і речовини, які використовує чи виготовляє людина, так чи інакше опиня­ються у гідросфері. За масою переважають хімічні забруднювачі: кислоти, мінеральні солі різного складу, луги, метали тощо.

Постійно зростає кількість у воді органічних сполук, продуктів «ве­ликої хімії»: нафти, проміжних і кінцевих речовин її переробки, пестици­дів, миючих засобів та інших поверхнево-активних сполук.

Варто відзначити, що інша група забруднювачів — біологічних за­бруднюючих агентів у воді набуває особливого значення, випереджаючи за небезпекою навіть хімічні. Це обумовлено тим, що вода є життєвим се­редовищем для багатьох патогенних організмів. Причому, якщо повітря­ним шляхом (найчастіше мікрокраплями слини чи води) передаються лі­чені хвороби, то водним — їх основна кількість: холера, тиф, бактеріальна дизентерія, інфекційний гепатит, поліомієліт, шистосоміаз.

Серед водних хімічних забруднень на особливу увагу заслуговують екотоксиканти — діоксини, які викликають важкі ушкодження в імунній системі, є причинами переродження шкіри і слизових оболонок шлунково-кишкового тракту, сечових шляхів, жовчного протоку, атрофії кістко­вого мозку, генетичних ушкоджень ембріонів у вагітних жінок. Діоксини викликають незворотні зміни у печінці, стимулюючи дію канцерогенів, радіації.

Появилися особливі захворювання, пов’язані із забрудненням води хімічними елементами: «ітай-ітай» — через вживання води з високим вмі­стом кадмію; «міномата» — через вживанні води, забрудненої сполуками ртуті; «молібденова подагра» — у випадку хронічного отруєння молібде­ном.

Зміни мікроелементного складу води також можуть викликати такі захворювання, як ендемічний зоб, флюороз, карієс зубів тощо. Так, встано­влено, що причиною ендемічного зоба є дефіцит йоду в біосфері. В Україні ендемічний зоб поширений на теренах Західної України й Полісся, де по­над 10% населення мають його ознаки. Збільшення концентрації фтору у воді до 1,0-1,9 мг/л призводить до виникнення флюорозу, який уражає зу­би. Якщо концентрація фтору перевищує у воді 6 мг/л, з’являються зміни в кістках (грибоподібні та дзьобоподібні кісткові вирости, закостеніння кіс­ток), виникають стійкі ураження печінки, травного каналу.

Ґрунт є кінцевим накопичувачем практично всіх шкідливих речовин. Забруднення ґрунту отрутохімікатами, мінеральними добривами, промис­ловими та господарсько-фекальними відходами призвело до того, що ґрунт став джерелом захворювань на туберкульоз, бруцельоз, шлунково-кишкові захворювання, а також гельмінтоз. Крім того, неконтрольоване використання пестицидів проти знищення менше ніж 0,2% усіх видів біо­сфери призвело до поширення шкідливого ефекту на всі 100% видів, а та­кож і людину. Потрапляючи у питну воду і продукти харчування, пести­циди викликають порушення діяльності центральної нервової, серцево-судинної та інших систем організму, аномалії новонароджених та знижєння опірності імунної системи. Забруднення фунту важкими металами є причиною отруєння людей через рослинні й тваринні продукти харчу­вання та воду.

Стан здоров’я населення можна вважати інтегрованим показником добробуту країни. Він залежить від багатьох чинників, найважливішими з яких є економічні, екологічні, психогенні, генетичні та інші. Катастрофічне забруднення довкілля призвело до підвищення рівня захворюваності насе­лення, а це, в кінцевому результаті, вплинуло на медико-демофафічні по­казники. Усі проблеми, пов’язані з виникненням захворювань унаслідок забруднення навколишнього середовища, називають анфопоекологічними.

Найнеобхідніше, що потрібне людині для безпечного життя, — це належні умови для виконання її функцій: їжа, тепло, житло, сім’я, робота, чисте природне середовище, сталий розвиток суспільства.

За даними Національної доповіді про стан навколишнього природно­го середовища в Україні, яка щорічно видається Мінекобезпеки України, річний приріст захворюваності в країні сягає 2,8%. Прогноз захворювано­сті показав, що в разі збереження існуючих тенденцій забруднення навко­лишнього середовища необхідно очікувати подальше зростання рівня по­ширеності хвороб окремих класів. Значно збільшилася захворюваність крові та кровотворних органів, кістково-м’язової системи, кількість вро­джених аномалій, ускладнення вагітності, зростає кількість ендокринних патологій. Збільшується число захворювань злоякісними новоутворення­ми, серед яких найчастіше трапляється рак легень, молочної залози, лім­фатичної та кровотворної тканин.

Загрозу для людства становить анропогенне забруднення природно­го середовища. Хімічне, радіоактивне та бактеріологічне забруднення по­вітря, води, фунту, продуктів харчування, а також шум, вібрація, електро­магнітні поля, іонізуюче випромінювання тощо викликають в організмах людей тяжкі патологічні явища, глибокі генетичні зміни. Це призводить до різкого збільшення захворювань, передчасного старіння й смерті, наро­дження неповноцінних дітей. Встановлено, що парниковий ефект атмос­фери може впливати на здоров’я як безпосередньо, коли збільшується за­хворюваність, так і опосередковано, змінюючи врожайність, динаміку різ­них інфекційних захворювань. Зменшення озонового ша