Виділяють два основних напрямки правового регулю­вання профілактики злочинності.

Перший напрямок має "матеріальний" характер і полягає у впливі за допомогою права на криміногенні фактори зовніш­нього середовища, що прямо чи опосередковано детерміну­ють злочинну поведінку, з метою їх усунення.

Другий напрямок має "процесуальний" характер і полягає вюридичному закріпленні прав і обов'язків органів, уповно­важених осіб і громадян-суб'єктів запобігання злочинам, у встановленні змісту та порядку здійснення запобіжних заходів.

9.17. Інформаційне забезпечення запобігання злочинам

Усю інформацію, що використовується впрофілактиці зло­чинності, можна поділити на:

- кримінологічну (зовнішню);

- організаційну (внутрішню).

Кримінологічна (зовнішня) інформаціявідображає такі показники злочинності: рівень, динаміку, структуру, інтенсив­ність (коефіцієнти злочинів і злочинної активності), детерміно­ваність (зв'язок злочинності з іншими соціальними явищами), інакше кажучи, відповідає на запитання:

• хто, коли та де вчиняє злочини;

• у зв'язку з чим люди стають на злочинний шлях;

• які обставини, ситуації та мотиви вчинення злочинів;

• у чому полягають причини та які умови сприяють вчиненню злочинних діянь?

Зовнішня інформація повинна також передбачити дані про адміністративні, дисциплінарні й інші правопорушення, аморальні вчинки, пияцтво та алкоголізм, наркоманію, несплату податків, проституцію, бездоглядність дітей, залишення школи дітьми й підлітками, позбавлення батьківських прав тощо. До цього виду інформації варто віднести дані про соціально-економічний і соціально-демографічний розвиток, стан громад­ської думки й інші соціально-психологічиі процеси, що стосу­ються запобігання злочинам.

Організаційна (внутрішня) інформаціяпередбачає дані про порядок організації запобіжної діяльності її суб'єктами. Вона характеризує стан власне системи запобігання злочинам і сприяє одержанню відповідей на запитання:

• у чому конкретно полягають мета та завдання на певному
проміжку часу;

• якими засобами й методами вони досягаються;

• з якою інтенсивністю та в якому напрямку діє вся система і складові її елементи;

• які умови й реальні можливості вирішення поставлених завдань?

Сукупно зовнішня та внутрішня інформації повинні відображати об'єктивну картину криміногенної ситуації в регіоні, ступінь ефективності запобіжного впливу, а також реальні потреби профілактичної діяльності з погляду її подаль­шого вдосконалення.

ТЕМА 10. Кримінологічне прогнозування та планування боротьби зі злочинністю

10.1. Поняття кримінологічного прогнозування

Кримінологічне прогнозування- це процес отримання, обробки й аналізу інформації з метою визначення майбутнього стану злочинності чи ймовірності вчинення конкретного злочину⁹³.

Кримінологічнийпрогноз - це висновок (імовірне судження), що отримують у результаті прогнозування, тобто судження про майбутній рівень, структуру та динаміку злочин­ності, про небезпеку вчинення злочину конкретною особою, а також про детермінанти злочинності й засоби впливу на неї.

Варто звернути увагу на співвідношення понять гіпотези та прогнозу. Гіпотеза - це теж імовірне судження, засноване на науково пізнаних закономірностях розвитку визначеної си­стеми. Та, на відміну від прогнозу, це завжди судження про по­дії минулого чи сьогодення. Прогноз спирається на достовірні факти й на гіпотези. Гіпотези виникають іноді як результат інтуїції. Однак у підставі такої інтуїції закладені знання та досвід.

Важливою проблемою методології прогнозування є вияв­лення чинників, які детермінують майбутнє. Майбутнє -такий стан явищ, процесів, який випливає з сучасного та має корені вминулому. Об'єктивні умови містять зародки майбут­нього у формі нових елементів. Однак визначити їхнє майбутнє можна тільки на підставі законів розвитку певних об'єктів. Закони постають як зв'язки між явищами, що за певних умов діють незмінно, постійно та відповідним чином. Отже, соціальні факти й процеси, особливо нові, а також закони їхнього розвитку є носіями інформації про майбутнє.

Основою прогнозування майбутнього, випереджального відображення є досвід минулого. Його накопичує нервова

⁹³ Зелінський А. Ф. Кримінологія: Навчальний посібник. - X.: Рубікон, 2000. - С. 118.

система завдяки властивості нервової тканини "записувати" минулі події. Повторюваність же, циклічність подій створюють об'єктивні передумови для передбачення майбутнього. Оцінка людьми перспектив розвитку явищ, процесів на основі поперед­нього досвіду за аналогією з уже відомими подібними явищами та процесами є одним з основних джерел інформації про май­бутнє.

Максимальне підвищення надійності кримінологічного прогнозування - одне з першочергових завдань сучасної науки. Без прогнозу неможливе планування боротьби зі злочин­ністю, її запобігання. Кожний законодавчий акт, кожна урядова постанова та інші державні рішення повинні піддаватися по­передній кримінологічній експертизі, складовою частиною якої є науково обґрунтоване судження про те, який уплив справить реалізація проекту на стан злочинності. Кримінологічну екс­пертизу повинні проходити й проекти кримінальних законів. Річ у тім, що, як це не парадоксально, на перший погляд, деякі йримінально-правові заборони та розпорядження не стільки протидіють злочинності, скільки породжують її.

10.2. Вимоги до джерел прогнозування

Кримінологічний прогноз є різновидом соціального перед­бачення, методологічні основи якого розроблено соціологією та політологією. Кримінологічне прогнозування вказує на умови, що максимально стимулювали б сприятливі для суспільства тенденції злочинності (зниження темпів приросту, стабіліза­ція, зниження рівня тощо). Отож кримінологічний прогноз багатоваріантний, тобто викладається за схемою "якщо буде зроблене те-то, настають такі-то результати". Деякі варіанти можуть бути навіть "саморуйнівними", тобто виходити з того, що визначений обсяг та інтенсивність запропонованих заходів і їхнього ресурсного забезпечення припинять розвиток прог­нозованих тенденцій злочинності.

У кримінологічному прогнозуванні необхідне ви­користання:

1) статистичних даних і результатів вибіркових досліджень не менш, а ніж за п'ять попередніх років, які характеризують стан і тенденції соціальних процесів, що стали інтенсивно вплива­ти на злочинність;

 

2) даних про прогнозовані зміни стану та тенденцій цих про­цесів на період прогнозу;

3) статистичних даних і результатів вибіркових досліджень, які характеризують рівень, структуру та динаміку злочинності не менш, а ніж за п'ять попередніх років загалом, а також за видами, за контингентами злочинців, за територіальним розпо­ділом, за об'єктом посягання, за мотивацією і способами та ін.;

4) статистичних даних і результатів вибіркових досліджень, які характеризують обсяг, структуру, тенденції практики за­стосування заходів профілактики та кримінально-правових заходів за той же період;

5) даних про передбачувані на прогнозований період зміни, що відбулися за 10 попередніх років у правовому регулюванні, організації та ресурсному забезпеченні боротьби зі злочин­ністю та їхній уплив на стан злочинності;

6) даних про стан і тенденції громадської думки на момент підготовки прогнозу в зіставленні з даними за один-три по­передніх роки;

7) даних про нові види злочинів, нові форми та способи зло­чинних дій;

8) даних про злочини, що мають міжрегіональний і між­державний характер;

9) інформації про стан і прогнози злочинності та боротьби з нею в регіонах і за рубежем⁹⁴.

Максимальне підвищення надійності кримінологічного прогнозування є одним з найосновніших завдань сучасної науки. Ступінь імовірності кримінологічного прогнозу залежить від взяття до уваги комплексу факторів, які використовують у прогнозуванні. Під час прогнозування необхідно зважати не тільки на статистичні дані про злочинність і осіб, які вчинили злочини, а й на ті дані, що характеризують розвиток (зміну) інших соціальних процесів, які в будь-який спосіб упливають на злочинність. Факторів, що безпосередньо й опосередковано впливають на злочинність, надзвичайно багато. Прогнозуючи, зокрема, злочинність слід брати до уваги такі фактори, як поява

⁹⁴ Криминология: Учебник / Под ред. проф. Н. Ф. Кузнецовой, проф. Г. М. Миньковского. - М.: БЕК, 1998. - С. 216-218.

нових форм власності, підвищення чи зниження рівня добро­буту населення, розшарування населення на багатих і бідних, безробіття, міграцію, стан моралі, ставлення населення до норм права, діяльності правоохоронних органів тощо.

10.3. Завдання кримінологічного прогнозу­
вання

У процесі кримінологічного прогнозування виконуються такі завдання:

• з'ясування показників, які характеризують розвиток або зміну злочинності в ретроспективі, виявлення на основі цього небажаних тенденцій і закономірностей, встановлення способів їх зміни в необхідному напрямку;

• з'ясування всіх обставин, що мають істотне значення для розробки перспективних планів;

• розроблення загальної концепції боротьби зі злочинністю, складовою частиною якої є вибір оптимального розвитку право­охоронних органів;

• встановлення можливих змін у рівні, структурі та динаміці злочинності в майбутньому та виявлення обставин, які сприяють таким змінам.

До кримінологічного прогнозування висуваються певні вимоги:

• неупередженості прогнозування - полягає в тому, що прогноз
злочинності не повинен залежати від особистих або групових
інтересів і видавати бажане за істину;

• обгрунтованості прогнозування - полягає в тому,
що останнє повинно ґрунтуватися на аналізі криміногенних
факторів у їхній динаміці;

• надійності -полягає в тому, що високий ступінь прогнозу
має здійснюватися з високим ступенем достовірності.

Надійність як результат неупередженості й обґрунтованості проявляється у високому ступені його достовірності. Від досто­вірності (надійності) прогнозу залежить його практична цінність.

10.4. Види кримінологічного прогнозування

Існують три основнихвиди кримінологічного прогнозу­вання:

- прогнозування розвитку науки кримінології;

- прогнозування злочинності;

- індивідуальний прогноз.

Прогнозування розвитку науки кримінології перед­бачає прогнозування кримінологічних досліджень і визначення перспективи розвитку конкретних напрямків науки кримі­нології.

Прогнозування злочинності передбачає відповіді на за­питання:

• якими із заданою ймовірністю на відповідний термін будуть основні показники злочинності (рівень, структура, характер, динаміка);

• яка ймовірність змін у злочинності загалом та її певних категорій;

• які чинники та з якою інтенсивністю впливатимуть на злочинність;

• які категорії осіб можуть поповнити коло злочинців;

• які засоби найбільш придатні для боротьби зі злочинністю?

Самостійним видом прогнозу є прогнозування інди­відуальної злочинної поведінки, під яким розуміють ви­значення ймовірності вчинення злочину в майбутньому конк­ретною особою. Індивідуальне прогнозування виходить із психо­логії особи та її попередньої діяльності. Крім того, на індивіда як члена визначеної групи поширюються певною мірою і стати­стичні закономірності цієї групи.

Прогнозування злочинності ґрунтується на статистичних закономірностях масового соціального явища та може здійсню­ватися на кількох рівнях:

- злочинності загалом;

- певної категорії злочинності (рецидивної, насильницької, неповнолітніх та ін.);

- конкретних видів злочинів (убивство, вимагання, банди­тизм тощо).

- у межах різних соціальних груп (що сформовані за певними ознаками, такими як: сімейний стан, вік, професія, освіта).

10.5. Види прогнозування злочинності

Існують різні види прогнозів, їх типологія може бути по­будована за різноманітними критеріями.

За територіальною ознакою розрізняють прогнозування:

- загальнодержавне;

- регіональне;

- місцеве;

- у відповідній галузі народного господарства;

- на конкретному підприємстві.

Залежно від часу, на який розраховане прогнозування, роз­різняють:

- поточні (оперативні);

- короткострокові (один-два роки);

 

- середньострокові (три-п'ять років);

- довгострокові(понад п'ять років).

У практичній діяльності застосовують надкороткострокові прогнози, що охоплюють досить незначні часові проміжки (доба, тиждень, місяць або квартал). Вони одержали назву оперативних прогнозів. Такий прогноз зручний у роботі міських і районних органів внутрішніх справ, особливо у зв'язку з проведенням масових заходів (наприклад, мітинги, свята, спортивні заходи тощо).

Мета короткострокового прогнозування полягає в науко­вому передбаченні тенденцій, закономірностей і конкретних варіантів змін злочинності в найближчому майбутньому за основними показниками. На цій основі розробляються короткострокові прогнози, що визначають спрямованість за­побігання злочинності.

Середньострокове прогнозування передбачає період від двох до п'ти років. На відміну від короткострокових прог­нозів, воно спрямоване на більш віддалену перспективу та ви­значає стратегію боротьби зі злочинністю.

Середньострокові прогнози дають змогу:

• інформувати суб'єктів боротьби зі злочинністю про мож­ливий уплив програмних великомасштабних економічних і соціальних заходів на злочинність;

• максимально використовувати профілактичний потенціал таких заходів і водночас обмежити небажаний з кримінологіч­ного погляду можливий уплив негативних процесів;

• визначити, зважаючи на розвиток соціальних процесів,
мету та завдання профілактики, її пріоритетні напрямки,

 

оцінити в комплексі її можливості й резерви на прогнозова­ний період;

• завчасно підготувати достатнє ресурсне забезпечення профілактики та інших напрямків боротьби зі злочинністю.

Довгострокове прогнозуваннязорієнтоване на термін понад п'ять років і базується на аналізі загальних закономірно­стей розвитку суспільства загалом, зв'язку рівня та структури злочинності з рівнем соціально-економічного й культурного розвитку суспільства. Перспективні кримінологічні прогнози сьогодні можуть давати оцінки лише загалом деяких основ­них тенденцій у розвитку злочинності, її причин й умов залеж­но від змін у суспільстві. Такі прогнози переважно залежать від ступеня точності відображення в загальних соціальних прог­нозах тенденцій тих процесів і явищ, які найбільш інтенсивно впливають на злочинність.

10.6. Індивідуальне прогнозування

Індивідуальне прогнозування повинне виходити з психо­логії особи та її попередньої діяльності. Здійснювати інди­відуальне прогнозування злочинної поведінки можна лише щодо осіб, які в минулому вже вчинили злочини чи припуска­лися антигромадської поведінки. Роль індивідуального прог­нозування полягає саме в тому, щоб із зазначеного контингенту осіб визначити тих, до яких необхідно вживати індивідуаль­них запобіжних заходів із метою недопущення вчинення ними злочинів у майбутньому.

Що стосується кримінологічного прогнозування, то, при­родно, суспільство не зацікавлене в реалізації негативних прог­нозів і вживає запобіжних заходів. І якщо в їх результаті рівень злочинності виявиться нижчим від очікуваного, то така "помилка" не суперечить прогнозові, не знижує його надійності.

Прогнозування індивідуальної поведінки полягає у ви­значенні ймовірності вчинення конкретною особою злочину чи, навпаки, її виправлення та відмови від злочинної діяль­ності. Людські стосунки завжди засновуються на передбаченні вчинків, а характеристика особи кінець-кінцем полягає в судженні про ймовірну поведінку за певних умов.

Безперечно, кожна людина унікальна як особа, проте всі люди мають багато спільного. Імпульсивний, спонтанний характер

людських вчинків не перекреслює стандартності поведінки в багатьох випадках, а типовим є те, що часто повторюється. Групові статистичні закономірності та отримані на їх основі прогнози поширюються й на конкретних осіб, але досто­вірність прогнозу знижується внаслідок індивідуальних від­мінностей. В однорідних групах прогноз індивідуальної зло­чинної поведінки особи буде достовірнішим. Менша надійність прогнозування індивідуальної поведінки (порівняно з прогноза­ми масових явищ) не перекреслює його пізнавального та практич­ного значення. Таке прогнозування дає змогу своєчасно зупини­ти особу на шляху до злочину й запобігти злочину.

Імовірні судження про майбутню поведінку підсудного є підставою для прийняття судових рішень при розгляді кримі­нальних справ, визначають необхідність застосування певних запобіжних заходів щодо обвинуваченого та підсудного при здійс­ненні досудового слідства.

Побудова прогностичної моделі передбачає двапідходи:

- прогнозування на основі узагальнення біографії індивіда;

- прогнозування на основі аналізу внутрішнього духов­ного життя індивіда, його установок і мотивів (індивідуаль­ний підхід).

Відомості про дії осіб, які раніше вчиняли злочини та були засуджені, можна отримати з офіційних документів (зокрема, вироків і довідок). Ці відомості створюють можливість для прог­нозування рецидиву злочинів. Для вирішення такого завдання метод екстраполяції малопродуктивний, ефективніше застосо­вувати метод моделювання, чи кібернетичний метод розпіз­навання образу⁹⁵.

Отже, прогноз індивідуальної поведінки має важливе значення для програмування профілактичної роботи, впливу на засуджених і способів їхньої реадаптації після відбування покарання. Важливий він і для індивідуалізації міри покарання, рішення питань дострокового звільнення, помилування тощо. Одночасно сучасні методики ще недостатньо розроблені

⁹⁵ Зелінський А. Ф. Кримінологія: Навчальний посібник. - X.: Рубікон, 2000. - С. 120-122.

 

(надійність прогнозу не більш за 65-75 %) і можуть поки роз­глядатися лише як експериментальні.

Становить інтерес розроблена А. Закалюком методика індивідуального прогнозування, що бере до уваги не тільки криміногенні фактори, а також ефективність індивідуальної профілактики⁹⁶.

10.7. Значення кримінологічного прогнозу­
вання

Прогноз злочинності є основою для організації боротьби зі злочинністю взагалі, що здійснюється не тільки державними органами, а й громадськими організаціями.

Прогноз є важливим етапом планомірної боротьби зі зло­чинністю. Тільки на основі прогнозу можна вирішити питання прийняття своєчасних рішень про вплив на злочинність, її види, причини, що її породжують, й умови, які їй сприяють.

Прогноз сприяє зміцненню та розвиткові системи органів, які реалізують запобіжні заходи боротьби зі злочинністю.

У законодавчому порядку прогнозування дає змогу ви­рішувати питання про внесення змін і доповнень до чинного кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства.

Прогнозування є науковою основою для складання планів боротьби зі злочинністю та запобігання їй⁹⁷.

10.8. Методи кримінологічного прогнозування

При прогнозуванні застосовуються три основних методи: екстраполювання (екстраполяція), експертна оцінка, моделю­вання.

Екстраполювання - це проекція на майбутнє змін злочин­ності в минулому та сьогоденні. Цей метод призначений для пошуку показників майбутнього, виходячи з того, що тенден­ції минулого й теперішнього діятимуть і надалі. Аналіз показни-

⁹⁶ Закалюк А. П. Прогнозирование и предупреждение инди-
видуального преступного поведения. - М., 1986. - С. 85-136.

⁹⁷ Александров Ю. В., Гель А. П., Семаков Г. С. Кримінологія:
Курс лекцій. - К.: МАУП, 2002. - С. 124.

ків динаміки злочинності та її певних видів за кілька попередніх років дає змогу виявити тенденцію до зміни цих показників (зменшення чи збільшення коефіцієнта злочинності).

Для цього формуються динамічні ряди по роках за визначе­ний (достатній) період, який безпосередньо передує прогнозо­ваному, котрі відображають спрямованість, характер і темп цих змін. На підставі цього за допомогою спеціальних математич­них розрахунків можна визначити, як коефіцієнти змінювати­муться в майбутньому. Метод екстраполяції дає точні результати за умови порівняно стабільних криміногенних факторів, і тому його застосовують тільки для короткострокового прогнозування. Основний недолік цього методу полягає в ігноруванні криміноген­них факторів та їх зміни в прогнозованому майбутньому. Тож прогнози злочинності, що базуються лише на лінійній екстра­поляції, мають обмежене практичне значення.

Експертна оцінка здійснюється з'ясуванням думки науко­вих і практичних працівників, спеціально відібраних за ознака­ми стажу, кваліфікації, кола інтересів і знань тощо, про майбутній стан злочинності, а також про процеси та явища, котрі інтенсив­но впливають на її тенденції.

Експертна оцінка може бути формалізована через розробку для її учасників матриць, які вимагають кількісної інтерпрета­ції їхньої думки про можливі зміни та ранг ("вагу") впливових факторів, перелік яких дається за наявною шкалою.

За допомогою методу експертних оцінок здійснюють, зде­більшого, перспективне (довгострокове) прогнозування, що полягає в отриманні думок спеціалістів щодо можливих змін тенденцій і закономірностей злочинності на запланова­ний період. Існують чітко визначені процедури збирання думок експертів, їх аналізу та розрахунку експертних оцінок.

Найпопулярнішим є, так званий, дельфійський метод (метод Дельфі), розроблений у США. Згідно з цим методом, опитування експертів здійснюють у такий спосіб: запитання експертам ставлять так, щоб вони мали будь-яку кількісну характеристику; опитування здійснюється в кілька турів, під час яких питання та відповіді уточнюються; в разі відхилен­ня прогнозів від думки більшості, експерти обґрунтовують

 

свою думку. До експертизи можуть залучати додаткових екс­пертів. Так формується мережа експертів, яких можна вико­ристати для повторної експертизи⁹⁸.

Моделювання - це розробка системи математичних формул, які описують динаміку злочинності, беручи до уваги взаємодію комплексу факторів, які істотно впливають на неї. Моделювання як метод прогнозування злочинності передбачає модельно-кібернетичний експеримент, котрий полягає в пере­буванні закономірностей функціонування об'єкта, що прослід-ковуються у визначених умовах за певний час.

Позитивним аспектом цього методу є те, що він дає змогу абстрагуватися від дрібних і несуттєвих властивостей прогнозо­ваного явища та зосередити увагу на найважливіших боках досліджуваного об'єкта.

У дослідженнях соціальних процесів модель відображається часто в логічній або знаковій формі. Найбільш поширені ма­тематичні моделі.

У кримінологічному прогнозуванні застосування ма­тематичних методів, зокрема й методів моделювання, обмежене. Це зумовлено складністю об'єкта прогнозування, відсутністю для побудови моделей достовірної інформації про розвиток соціальних процесів у часі, хоча б за кілька десятиліть.

Модель у соціальному прогнозуванні - це спрощене математичне уявлення про певний суспільний процес.

Вона може мати форму рівняння, таблиці, кривої, набору правил та ін. Найчастіше використовують трендові (екстра­поляційні), рідше - факторні (аналітичні) моделі.

Трендові моделі створюють для встановлення конкретного процесу як часового ряду кількісних даних, які можна екстраполю­вати в майбутнє за математичною формулою, тобто вирахувати кількісний вираз необхідного показника на дату прогнозування. Хоча для прогнозування придатними є багато математичних формул, на практиці прогнозистам доводиться мати справу лише з декількома типами змін, для кожної з яких дібрана відпо­відна функція.

⁹⁸ Соціологія: Підручник / За ред. проф. В. Г. Городяненка. - К.: Академія, 2002. - С. 537.

В основі побудови факторних моделей лежить виявлення механізму взаємодії різних чинників, залежності вихідних даних від групи початкових. При цьому використовують методи стати­стики, кібернетики, теорії прийняття рішень та ін. Цей вид мо­делей поки що рідко використовують у вітчизняній соціології.

10.9. Кримінологічне планування

Кримінологічне планування (програмування) - це ціле­спрямований процес розробки плану, в якому на основі цілей і завдань боротьби зі злочинністю визначаються шляхи та засоби їх вирішення, нормативне, інформаційне, організаційне, ме­тодичне й ресурсне його забезпечення на визначений період часу.

У широкому значенні слова терміни "планування" та "про­грамування" використовують як тотожні. Однак у сфері кримі­нологічного планування доцільно розмежовувати термінологію.

Програми розробляються на стратегічному рівні управління боротьби зі злочинністю. Вони передбачають мету та завдання на порівняно тривалий період, їхні пріоритети та зв'язок з іншою метою спеціального управління, систему суб'єктів і засобів боротьби зі злочинністю, ресурси, котрі може виділити суспіль­ство, та ін.

Плани деталізують програми за завданнями, напрямками, функціями певних суб'єктів боротьби зі злочинністю, організа­цією цієї боротьби, передбачаючи конкретні заходи, порядок, послідовність, терміни виконання та відповідальних виконавців.

Планування є однією з форм координації запобіжної діяль­ності як в окремому регіоні, так і в державі загалом.

Базою кримінологічного планування є прогноз, дані про зло­чинність, процеси, що впливають на неї та стан боротьби зі злочинністю. При цьому спеціалісти оцінюють наявні мож­ливості впливу на прогнозовані несприятливі тенденції зло­чинності й закладають у план (програму) відповідні заходи, прагнучи зруйнувати чи пом'якшити їх і, навпаки, стимулю­вати позитивні для суспільства тенденції.

До кримінологічного планування всіх рівнів ви­сувають такі основні вимоги:

• планування має бути колективним як за колом учасників складання плану, так і за колом його виконавців;

• виконавці плану повинні мати необхідні повноваження;

 

• намічені заходи обов'язково мають взаємоузгоджуватись
і не суперечити один одному;

• заходи слід планувати, зважаючи на конкретну ситуацію
в регіоні (відомстві), та своєчасно коригувати з огляду її змін.

10.10. Принципи, що висуваються до криміно­
логічного планування

Кримінологічне планування ґрунтується на низці принципів.

Наукової обґрунтованості - полягає в тому, що плану­вання повинне здійснюватися на основі наукового аналізу об'єктивної дійсності, в умовах якої реалізовуватиметься план. При цьому мають бути науково обґрунтовані: завдання органу, що реалізує план; його ресурсне забезпечення; перед­бачення майбутньої ситуації, в якій йому доведеться діяти.

Законності - передбачає розробку планів згідно з чинним законодавством.

Актуальності - означає необхідність у процесі планування визначити пріоритетні напрямки профілактичної діяльності.

Реальності - вимагає взяття до уваги об'єктивних можли­востей суб'єктів профілактики.

Конкретності - передбачає однозначність змісту за­планованих заходів, термінів їх виконання, суб'єктів реалізації та контролю.

Несуперечливості - означає узгодження в межах плану всіх його складових частин, аби вони не суперечили одна одній.

Субординації - полягає в підпорядкуванні заходів коротко­строкових планів довгостроковим, нижчих ланок суб'єктів профілактики вищим.

Принцип інформативності розглядається у двох аспектах. Згідно з першим, цей принцип означає складання плану на підставі повної та достовірної інформації. Відповідно до другого аспекту, план повинен розроблятися таким чином, щоб при якомога меншому обсязі знакового масиву містити якнайбільше необхідної інформації.

10.11. Етапи кримінологічного планування

Процес планування складається з п'яти основних етапів: 1) організаційно-підготовчого;

 

2) інформаційно-аналітичного;

3) безпосередньої розробки плану;

4) організації виконання плану;

5) оцінювання запобіжної діяльності й висновків.

На організаційно-підготовчому етапі відповідний орган виконавчої влади приймає рішення про розробку плану, створює спеціальну комісію (робочу групу), попередньо визначає джерела матеріально-технічного забезпечення роботи комісії, джерела необхідної інформації, розподіляє

обов'язки.

На другому, інформаційно-аналітичному, етапі комісія вивчає та аналізує злочинність у регіоні, динаміку й тенденції. У разі потреби комісія організовує конкретно-соціологічні до­слідження, витребовує відомості кримінологічного характеру з правоохоронних органів (суду, прокуратури, органів внутрішніх справ), а також збирає іншу необхідну інформа­цію: про територіальну, економічну, демографічну характери­стики регіону, матеріальні та житлово-побутові умови на­селення, соціально-політичну ситуацію в регіоні, соціальну інфраструктуру, міграцію населення тощо.

Безпосередньо розробка комплексного плану про­філактики злочинів передбачає:

а) статистичну обробку й аналіз отриманої інформації,
її оцінку та формулювання висновків;

б) кримінологічне прогнозування на певний строк;

в) розробку планових запобіжних заходів із визначенням
строків виконання та конкретних виконавців;

г) узгодження, рецензування й обговорення проекту плану,
його коригування та доопрацювання;

ґ) затвердження плану.

Організація виконання комплексного кримінологічного плану полягає в доведенні планових завдань до виконавців, визначенні строків подання звітності, встановленні контролю за виконанням плану, коригуванні планових завдань, про­веденні нарад з виконавцями.

Запобіжну діяльність оцінюють не за формальними ознаками намічених заходів, а на основі реальної ефективності, тобто за станом правопорядку в регіоні.

10.12. Основні розділи плану боротьби зі злочинністю

Форми плану можуть бути різноманітними. Найпоширені­шою є форма плану, що складається з назв заходів, виконавців, строків виконання, відповідальних за виконання. Можуть ви­користовуватися й інші форми плану.

Комплексні районні та міські плани, що складаються, за­звичай, на два роки, залежно від ситуації містять:

- організаційні заходи;

- моральне виховання та правову пропаганду;

- профілактику пияцтва й наркоманії;

- припинення та профілактику організованої злочинності;

- профілактику хуліганства й інших правопорушень у сфері побуту;

- профілактичну роботу в трудових колективах;

- профілактичну роботу в житлових масивах;

- профілактику бездоглядності та правопорушень неповно­літніх, а також молоді;

- запобігання рецидивній злочинності;

- запобігання розкраданню їх з використанням посадового становища та місця роботи, а також запобігання іншим посадо­вим злочинам;

- припинення незаконного обігу й інших злочинних про­мислів;

- профілактику правопорушень проти особистої власності громадян;

- профілактику дорожньо-транспортних пригод;

- зміцнення матеріальної бази соціальної профілактики правопорушень".

10.13. Види кримінологічного планування

Кримінологічне планування реалізується у формі управлін­ських документів-планів (програм) і поділяється на такі види:

• за рівнем і масштабом: регіональне, місцеве, на певному об'єкті;

 

• за органом влади, що затверджує план (програму): загально­державне та місцеве;

• за складом учасників і їхньою роллю: комплексне, між­відомче, відомче;

• за спрямованістю: територіальне та галузеве;

• за предметом: які містять боротьбу зі злочинністю загалом і за видами чи тільки боротьбу з конкретними видами злочинів;

• за термінами: довгострокове, середньострокове, коротко­строкове.

Комплексне та міжвідомче кримінологічне плану­вання охоплюють, відповідно, розробку комплексу завдань і засобів боротьби зі злочинністю на визначеній території, у визначеній сфері соціального життя чи галузі народного господарства¹⁰⁰.

Основне завдання полягає в об'єднанні зусиль різних суб'єктів запобігання злочинам і в спрямовуванні їх у єдине русло для ефективного використання своїх можливостей у сфері боротьби зі злочинністю.

Комплексне планування охоплює розробку між­відомчих завдань і засобів боротьби зі злочинністю на певній території чи у сфері суспільного життя. Прикладом такого планування є Комплексна програма профілактики злочинів на 2001-2005 рр., затверджена Указом Президента України 25 грудня 2000 р.

Відомче планування передбачає розробку завдань і за­собів участі в боротьбі зі злочинністю певного відомства, організації, відповідно до його функціональної характери­стики. Відомче кримінологічне планування здійснюють у межах своїх завдань і компетенції органи внутрішніх справ, проку­ратури, Служби безпеки, інші органи, що виконують спеціалі­зовані функції по боротьбі зі злочинністю.

 

⁹⁹ Зелінський А. Ф. Кримінологія: Навчальний посібник. - X.: Рубікон, 2000. - С. 124-125.

¹⁰⁰ Комплексное планирование профилактики правонарушений. -М., 1979.-С. 17.

 

ТЕМА 11. Організаційні основи діяльності органів внутрішніх справ із запобігання злочинності

11.1. Діяльність підрозділів карного розшуку
із запобігання злочинам

Підрозділи карного розшуку із запобігання злочинам вживають комплекс заходів, спрямованих на усунення конк­ретних причин й умов, що сприяють учиненню злочинів.

Вони проводять оперативно-розшукові заходи, спрямовані на виявлення осіб, які готують або висловлюють намір учинити злочин, та заходи з недопущення вчинення протиправних посягань.

Ці підрозділи здійснюють оперативне висвітлення способу життя, поведінки й намірів осіб, які, згідно з нормативними актами Міністерства внутрішніх справ України, підлягають профілактичному впливові.

Разом з іншими підрозділами органів внутрішніх справ вони уживають заходів, що гарантують безпеку осіб або майна, щодо яких можливе протиправне посягання, інших запобіжних за­ходів, які унеможливлюють вчинення злочину.

Також названі підрозділи інформують підрозділи кримі­нальної міліції у справах неповнолітніх і дільничних інспек­торів міліції про виявлених підлітків зі стійкою протиправ­ною поведінкою для вжиття до них заходів профілактичного впливу.

11.2. Діяльність підрозділів Державної служби
по боротьбі з економічною злочинністю

Підрозділи Державної служби по боротьбі з економіч­ною злочинністю виявляють причини й умови, що сприяють вчиненню злочинів у сфері економіки.

Проводять аналіз розвитку криміногенних процесів у різ­них сферах і галузях господарювання, на основі якого вживають заходів для їх нейтралізації.

Також вони забезпечують постійну взаємодію із засобами масової інформації для формування громадської думки у сфері захисту економіки від протиправних посягань.

Зміцнюють і розвивають постійні робочі контакти з іншими підрозділами органів внутрішніх справ, органами служби без­пеки, митними підрозділами й іншими з метою запобігання правопорушенням.

Здійснюють спільне планування та проведення цільових і комплексних операцій, спрямованих на запобігання та при­пинення правопорушень у сфері економіки.

11.3. Діяльність підрозділів по боротьбі з незаконним обігом наркотиків

Підрозділи по боротьбі з незаконним обігом наркотиків виявляють фактори, що зумовлюють незаконний обіг нарко­тичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Уживають заходів щодо усунення причин й умов, які сприяють вчиненню правопорушень у сфері нелегального обігу наркотич­них засобів, психотропних речовин та прекурсорів.

Ці ж підрозділи вносять необхідні пропозиції щодо усунення причин й умов нелегального обігу наркотиків органі­заціям, підприємствам, установам.

Здійснюють виступи в трудових колективах, навчальних закладах, у засобах масової інформації (пресі, радіо, на теле­баченні) з роз'ясненням правових наслідків немедичного вживання наркотичних засобів і психотропних речовин.

Вони проводять планові відпрацювання закладів, під­приємств й організацій, діяльність яких пов'язана з виробни­цтвом або використанням наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, а також житлового сектора, гуртожитків, місць дозвілля, де є осередки немедичної наркотизації, та вжива­ють інших заходів, зумовлених результатами аналізу оператив­ної ситуації в окресленій сфері.

Інформують населення про стан оперативної ситуації у сфері нелегального обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, причини й умови, що цьому сприяють, зокрема й про криміногенну роль байдужого ставлення громадян до фактів незаконного культивування снодійного маку та коноплі, виробництва й підпільної торгівлі наркотич­ними засобами, психотропними речовинами та прекурсорами, немедичної наркотизації загалом й особами, які ведуть антису-спільний спосіб життя зокрема.

 

Звертають увагу батьків на характерні ознаки, що свідчать про початок наркотичної залежності підлітків, виготовлення та вживання ними наркотичних або психотропних речовин, технічні засоби їх маскування, форми й методи впливу на остан­ніх з метою схилення їх до добровільного здавання наркотич­них засобів і психотропних речовин, звернення до медичних закладів за допомогою в лікуванні від наркозалежності.

Беруть участь у діяльності навчальних центрів при нарко­логічних закладах для освоєння навичок профілактичної антинаркотичної роботи серед дітей та молоді.

Такі підрозділи здійснюють індивідуальну профілактику стосовно осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби чи психотропні речовини.

Здійснюють роботи виховного характеру з метою переконан­ня в необхідності добровільної відмови від вживання наркотиків.

Організовують і застосовують правові методи профі­лактики до осіб, які скоїли незначні правопорушення, пов'язані зі зберіганням наркотичних засобів у невеликих розмірах з по­слідовною реалізацією відмови такої особи від цієї діяльності.

11.4. Діяльність підрозділів кримінальної міліції в справах неповнолітніх

Працівники підрозділів у справах неповнолітніх відвідують сім'ї, члени яких перебувають на профілактичному облікові, за місцем їх проживання та проводять з ними профілактичну роботу.

Здійснюють роботу із запобігання правопорушенням: серед неповнолітніх, звільнених із місць позбавлення волі; засудже­них до мір покарання без позбавлення волі; неповнолітніх, які вчинили злочини, але звільнені від кримінальної відповідаль­ності у зв'язку із застосуванням заходів громадського впливу чи адміністративного стягнення або внаслідок амністії; неповно­літніх, котрі вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого наступає кримінальна відповідальність; неповно­літніх, які звинувачуються у вчиненні злочинів, не взятих під варту під час досудового слідства; неповнолітніх, що поверну­лися зі спеціальних учбово-лікувально-виховних установ; неповно -літніх, які систематично вчиняють правопорушення.

Уживають заходів для зміцнення взаємодії з органами соціального захисту, зайнятості населення, освіти, охорони здо­ров'я, трудовими колективами, громадськими об'єднаннями, добродійними та іншими фондами в роботі із запобігання правопорушенням серед неповнолітніх.

Викликають неповнолітніх, батьків або осіб, які їх замінюють, а також запрошують інших осіб по справах і матеріалах, що перебувають у провадженні міліції, для з'ясування об­ставин, пов'язаних із правопорушеннями підлітків, отримують від них необхідні пояснення, зведення, довідки, документи.

Також працівники цих підрозділів відвідують неповно­літніх правопорушників за місцем їхнього проживання, навчання, роботи; проводять профілактичні бесіди з ними, батьками й іншими особами, відповідальними за виховання та поведінку підлітків.

Затримують і доправляють неповнолітніх правопорушників у приймальники-розподільники для неповнолітніх на підставах, передбачених чинним законодавством і нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України.

Вносять пропозиції до органів соціального захисту, зайня­тості населення, освіти, місцевим держадміністраціям про на­дання неповнолітнім правопорушникам допомоги в соціально-побутовому облаштуванні, а також і органам охорони здоров'я для надання медичної допомоги неповнолітнім правопоруш­никам, які вживають спиртні напої, наркотичні, психотропні та інші засоби, що викликають одурманення.

Направляють у державні органи, на підприємства, установи, організації та громадські об'єднання інформацію про об­ставини, що сприяють вчиненню правопорушень підлітками, та пропозиції щодо усунення цих обставин.

Виявляють причини й умови, що сприяють проявам на­сильства в сім'ї стосовно неповнолітніх, уживають у межах своїх повноважень заходи щодо їх усунення.

Беруть на профілактичний облік неповнолітніх, схильних до вчинення насилля в сім'ї, та проводять виховну запобіжну роботу з ними.

Взаємодіють зі спеціально уповноваженим органом виконав­чої влади з питань запобігання насиллю в сім'ї, з органами опіки

 

й піклування та спеціалізованими установами для жертв на­силля в сім'ї.

11.5. Підрозділи по боротьбі з організованою
злочинністю

Підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю про­водять аналіз факторів, які сприяють розвиткові організова­ної злочинності та корупції в країні.

Здійснюють оперативно-розшукову діяльність щодо вияв­лення й запобігання фактам створення організованих груп і злочинних організацій та поширення проявів корупції.

Проводять перевірку за запитами Національного банку України щодо доцільності видачі індивідуальних ліцензій резидентам України на здійснення валютних операцій з метою запобігання та недопущення відмивання коштів, одержаних злочинним шляхом.

Інформують населення про заходи, що вживаються підроз­ділами щодо запобігання проявам організованої злочинності й корупції, передусім, у пріоритетних галузях економіки.

Також ці підрозділи в межах компетенції беруть участь в організації взаємодії з відповідними службами іноземних держав щодо питань боротьби з транснаціональною організо­ваною злочинністю.

11.6. Дільничні інспектори міліції як суб'єкти
запобігання злочинам

Дільничні інспектори міліції запобігають вчиненню право­порушень, виявляють обставини, що сприяють їх вчиненню, і в межах своїх повноважень уживають заходів до усунення цих обставин.

Вони також аналізують відповідні дані за періодами для форму­вання чіткого уявлення про динаміку, структуру злочинності, коло осіб, серед яких треба посилити профілактичну роботу, про об'єкти, що потребують посиленої охорони, про час найбільш доцільного патрулювання певних місцевостей.

Підтримують постійний зв'язок із населенням, членами громадського формування з охорони громадського порядку та державного кордону, позаштатними дільничними інспекторами.

Дільничні також виявляють осіб, які порушують встанов­лені правила торгівлі алкогольними виробами, виготовляють і зберігають з метою збуту без спеціального дозволу (ліцензії) спиртні напої.

Здійснюють профілактичну роботу з особами, звільненими з місць позбавлення волі. Встановлюють адміністративний нагляд і контролюють дотримання обмежень особами, стосовно яких їх встановлено.

Інформують органи охорони здоров'я про виявлення осіб, які страждають на тяжкі психічні розлади, ставлять таких осіб на профілактичний облік.

Інспектори повідомляють закладам охорони здоров'я про виявлених осіб, які через свою антигромадську поведінку входять до групи ризику захворювання на СНІД.

Надають правову й іншу консультативну допомогу населенню на території обслуговування, інформують населення про спо­соби й засоби правомірного захисту від злочинних посягань.

Беруть на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насилля в сім'ї, та проводять виховну запобіжну роботу з ними. Виносять офіційні попередження таким особам про непри­пустимість вчинення насилля в сім'ї, віктимної поведінки та захисні приписи.

Направляють постраждалих від сімейного насилля до спеціа­лізованих установ для жертв насилля в сім'ї.

11.7. Підрозділи патрульно-постової служби міліції

Підрозділи патрульно-постової служби виявляють умови, що сприяють вчиненню злочинні на вулицях та в інших громад­ських місцях, інформують про них чергового по міськрай-ліноргану та безпосередніх керівників.

Попереджають громадян про неприпустимість вчинення протиправних дш, інформують їх про правові наслідки таких дій.

Здійснюють патрулювання, перевіряють найбільш імовірні місця вчинення, переховування та концентрації осіб, з боку яких можна очікувати вчинення правопорушень.

Запобігають правопорушенням на постах і маршрутах пат­рулювання, спираючись на підтримку та взаємодію з населенням,

 

працівниками установ, організацій, розташованих на марш­руті патрулювання.

Працівники цих підрозділів взаємодіють із дільничними інспекторами, працівниками карного розшуку, оперуповно-важеними кримінальної міліції у справах неповнолітніх, інспекторами дорожньо-патрульної служби у вирішенні питань із запобігання правопорушенням .

Припиняють правопорушення з боку неповнолітніх на ву­лицях, виявляють місця концентрації злочинних груп підлітків, а також встановлюють осіб, які втягують неповнолітніх у зло­чинну діяльність, заняття проституцією, у вживання нарко­тичних, лікарських та інших одурманювальних засобів, які до­водять до стану сп'яніння.

11.8. Підрозділи дозвільної системи

Підрозділи дозвільної системи виявляють порушення встановленого порядку придбання, зберігання, обліку, охорони, перевезення зброї, бойових припасів до неї, вибухових ма­теріалів, встановлюють причини й умови, що сприяють здійс­ненню цих порушень, і вживають заходів щодо їх усунення.

Надають дозволи на право виготовлення, придбання, пере­везення, зберігання та використання підконтрольних до­звільній системі предметів і матеріалів.

Здійснюють контроль за дотриманням встановленого по­рядку зберігання та використання зброї, що перебуває у влас­ності громадян. Проводять профілактичну та роз'яснювальну роботу з питань чинного законодавства про зброю.

Ці ж підрозділи здійснюють контроль і запобігають зло­вживанню та порушенню порядку прийому, виготовлення, зберігання та видачі печаток і штампів у штемпельно-гравер­них майстернях.

Проводять профілактичну роботу із запобігання вчиненню злочинів із використанням підконтрольних предметів і мате­ріалів, уживають заходів з метою недопущення порушень встановлених правил дозвільної системи.

При виявленні правопорушень здійснюють притягнення осіб, винних у їх вчиненні, до відповідальності згідно з чинним законодавством України.

11.9. Підрозділи служби у справах громадян­
ства, імміграції та реєстрації фізичних осіб

Названі підрозділи у своїй роботі взаємодіють з іншими підрозділами Міністерства внутрішніх справ України, Службою безпеки України, іншими центральними органами з питань запобігання правопорушенням, пов'язаних із перебуванням іноземців або осіб без громадянства на території держави.

Беруть участь у доведенні до іноземців або осіб без громадян­ства інформації про основні положення правил перебування їх на території України й про заходи безпеки, дотримання яких необхідне для запобігання вчиненню правопорушень стосовно цих осіб.

Приймають рішення щодо скорочення терміну перебування іноземців або осіб без громадянства в Україні та здійснюють організаційні заходи, пов'язані з їх видворенням за межі України.

Формують за участю Держкордону базу даних про іноземців й осіб без громадянства, в'їзд в Україну яких не дозволяється за наявності підстав, визначених законом.

Виявляють громадян України, іноземців або осіб без громадян­ства, що проживають без реєстрації місця проживання (пере­бування), та вживають стосовно них заходи відповідно до законо­давства України.

При виконанні завдань, покладених на службу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, вияв­ляють осіб, які перебувають у розшуку за вчинення злочинів, переховуються від суду й слідства, для здійснення прийнятих стосовно них судових рішень.

11.10. Підрозділи Державної автомобільної
інспекції

Підрозділи Державної автомобільної інспекції забезпечують постійний аналіз повідомлень та іншої інформації про злочини й події з використанням транспортних засобів у зоні обслугову­вання, зважаючи на отриману від оперативних служб інформа­цію, повідомлення водіїв та інших категорій населення про осіб, пов'язаних з використанням транспортних засобів. Здшснюють перевірку транспортних засобів, їх водіїв, пасажирів і вантажу,

 

що перевозиться, щодо яких з оперативних служб або інших достовірних джерел надійшла інформація про участь конк­ретних осіб у скоєнні або про факт вчинення злочинів і право­порушень.

Проводять перевірку транспортних засобів, які безпричи-ново перебувають біля автошляхів або регулярно здійснюють рух у конкретних напрямках, які використовуються особами, що підозрюються у скоєнні злочинів. При несенні служби на авто­шляхах запроваджують збір вказаної інформації нарядами та її систематизацію.

Здійснюють обмін інформацією щодо обставин скоєння злочинів, опису викраденого майна, прикмет злочинців і транс­портних засобів, які ними використовуються із суміжними міськрайорганами та підрозділами Державної автомобільної інспекції, зокрема сусідніх регіонів.

Вносять необхідні зміни в розрахунок та маршрути патрулю­вання нарядів і мобільних груп ДАІ залежно від криміноген­ної ситуації на території обслуговування.

Для запобігання нападам на водіїв і пасажирів транспорт­них засобів на автошляхах забезпечують постійне добове патрулювання на автошляхах рухомими нарядами дорожньо-патрульної служби.

Для інформування громадськості, зокрема, водіїв з питань безпечного проїзду автошляхами, захисту транспортних засобів від крадіжок і угонів подають до засобів масової інформації відповідні матеріали.

Направляють інформацію керівникам підприємств, органі­зацій, установ щодо усунення причин та умов, які сприяють скоєнню правопорушень.

11.11. Підрозділи Державної служби охорони

На об'єктах, що охороняються, здійснюють установлений про­пускний режим, контроль за ввезенням і вивезенням товарно-матеріальних цінностей, надають пропозиції власникові об'єкта щодо обладнання контрольно-пропускних пунктів турнікетами, естакадами, приміщеннями для огляду, а також приладами та пристосуваннями для виявлення викраденої продукції.

За участю зацікавлених підрозділів органів внутрішніх справ здійснюють інспектування відомчої охорони підпри­ємств, установ й організацій, вносять ініціативні пропозиції та здійснюють заходи щодо прийняття цих об'єктів під охорону підрозділами Державної служби охорони.

Проводять заходи щодо запобігання крадіжкам державного й особистого майна громадян, зміцнення взаємодії з нарядами патрульно-постової служби міліції.

У взаємодії з іншими підрозділами органів внутрішніх справ організовують роз'яснювальну роботу серед населення з профі­лактики крадіжок державного й особистого майна громадян. Здійснюють обладнання засобами сигналізації та забезпечують охорону на договірних засадах, об'єктів, квартир та інших місць зберігання майна. Здійснюють інкасацію коштів, охорону й пере­везення валютних цінностей і вантажів, гарантують особисту безпеку фізичним особам, а також надають інші послуги щодо посилення захисту майна від злочинних проявів.

Взаємодіють із житлово-комунальними службами з питань захисту під'їздів житлових будинків від проникнення сторон­ніх осіб, обладнання їх переговорно-замковими пристроями (домофонами), кодовими замками та іншими технічними при­строями.

11.12. Підрозділи досудового слідства та дізнання

Згідно з чинним кримінально-процесуальним законодав­ством України, орган дізнання, слідчий, встановивши причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний державний орган, громадську організацію чи посадовій особі по­дання про вжиття заходів для усунення цих причин та умов.

Разом з іншими підрозділами органів внутрішніх справ уживають заходів щодо запобігання повторним злочинам особами, стосовно яких порушено кримінальні справи за вчинені ними злочини, котрим обрано запобіжний захід, не пов'яза­ний із позбавленням волі.

Передають у відповідні підрозділи органів внутрішніх справ інформацію, отриману в ході розслідування кримінальних справ, яка має значення для запобігання правопорушенням.

 

Забезпечують провадження досудового слідства у справах про злочини, вчинені неповнолітніми чи за їхньої участі, най­більш досвідченими слідчими. Відповідно до кримінально-процесуального законодавства, встановлюють дані про особу неповнолітнього правопорушника, причини й умови, що спрішли вчиненню злочину, про що інформують підрозділи у справах неповнолітніх.

За наявності достатніх підстав інформують відповідні державні органи про порушення прав неповнолітніх, недоліки та зловживання при їх вихованні, створення умов, які сприяли вчиненню ними злочинів, з боку батьків або осіб, що їх за­міняють, та посадових осіб для вжиття до них заходів, перед­бачених законодавством.

Проводять лекції та бесіди в навчальних закладах, трудових колективах, перед населенням про результати розслідування кримінальних справ, причини й умови, щі сприяли вчиненню правопорушень. Здійснюють публікації та виступи в засобах масової інформації з цих питань.

11.13. Підрозділи зв'язків з громадськістю

Підрозділи зв'язків з громадськістю систематично по­ширюють через засоби масової інформації тематичні матеріали проф ілактично-виховного характеру, спрямовані на запобігання правопорушенням.

Спільно із зацікавленими службами (громадської безпеки, кримінального розшуку, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, боротьби з організованою злочинністю) за­проваджують тематичні телерадіопрограми, спеціалізовані рубрики у друкованих виданнях, через які інформують громадськість про форми та методи самозахисту від злочин­них посягань.

Пропагують через засоби масової інформації загально­людські й моральні цінності (повага до батьків, людська честь й гідність, ведення здорового способу життя тощо).

Через анкетування чи експрес-опитування населення ви­вчають громадську думку щодо вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ з профілактики та запобігання правопорушенням.

ТЕМА 12. Кримінологічна характери­стика та запобігання злочин­ності неповнолітніх

12.1. Кримінологічна характеристика та запо­бігання злочинності неповнолітніх

Рівень злочинності неповнолітніх зростав до 1995 р. включно, після чого почав поступово знижуватися за абсолютними по­казниками (у 1990 р. зареєстровано 28 819 злочинів за участю неповнолітніх, у 1995 р. - 41 648; 2000 р. - 37 239; 2002 р. -32 335; 2003 р. - ЗО 950)^Ш1. Темп її приросту загалом відставав від темпу приросту дорослої злочинності.

За даними на 2004 р., питома вага злочинів неповнолітніх у загальному масиві зареєстрованих злочинів становила для убивств 5,5 %; тяжких тілесних ушкоджень - 5,7 %; зґвалтувань - 9,7 %; розбоїв - 15,3 %; грабежів - 16,2 %; крадіжок - 13,5 %; хуліганства - 8,9 %¹⁰². Значна частка зло­чинів неповнолітніх розглядається дорослими як прояв вікової незрілості, бешкетництва. Тож про багато з них не повідом­ляється правоохоронним органам, що призводить до збільшення їх латентності.

Для структури злочинності неповнолітніх харак­тернітакі риси:

• частка тяжких насильницьких та корисливо-насильни­цьких злочинів неповнолітніх становить 10 % і порівняно стабільна;

• у структурі злочинності неповнолітніх переважають крадіжки, грабежі, хуліганства (до 4/5 від усіх учинених злочинів);

¹⁰¹ Злочинність в Україні: Статистичний збірник. - К.: Держав­
ний комітет статистики України, 2000. - 100 с; Експрес-інформація
про стан злочинності в Україні за 2002 рік. - К.: МВС України.
Департамент інформаційних технологій, 2003. - 120 с.

¹⁰² Експрес-інформація про стан злочинності в Україні за 2004 рік. -
К.: МВС України. Департамент інформаційних технологій, 2005. -
Лист 6-1

 

• зростає поширеність організованих форм злочинної діяль­ності.

До негативних тенденцій розвитку злочинності неповнолітніхналежать:

- організованість злочинності неповнолітніх (з одного боку, за прикладом дорослої, з другого, за допомогою дорослої);

- збільшення темпів зростання злочинності неповнолітніх;

- зростання питомої ваги злочинності неповнолітніх у струк­турі загальної злочинності;

- збільшення злочинів, пов'язаних з наркотиками;

- зростання технічної оснащеності неповнолітніх злочинців.

12.2. Кримінологічна характеристика особи неповнолітнього злочинця

Для неповнолітніх злочинців характерні істотні викрив­лення моральної та правової свідомості:

- тлумачення совісті, виходячи з особистих бажань або групо­вої солідарності;

- орієнтація на швидке отримання задоволення;

- послаблення почуття сорому, нестриманість, брутальність і жорстокість, нестійкість та несамокритичність;

- байдужість до переживань і страждань інших людей;

- прагнення самоствердитися за рахунок більш слабких;

- погляд на законодавчі заборони як формальні;

- ігнорування соціальної ролі закону, він протиставляється доцільності, а групові норми - нормам закону;

- неадекватне розуміння дозволеної та недозволеної поведінки;

- формування вороже-недовірливого ставлення до право­охоронних органів;

- значне послаблення вольових якостей;

- поширена переконаність у можливості уникнути по­
карання за вчинене тощо.

Питома вага осіб чоловічої статі серед неповнолітніх злочинців становить 90-95 %. Частка неповнолітніх дівчат, які вчиняють злочини, - 5-Ю %.

Культурно-освітній рівень більшості неповнолітніх зло­чинців істотно нижчий порівняно з однолітками. Значна частина неповнолітніх - це ті, що погано навчаються, а також особи, які залишили школу.

У 2004 р. в Україні структура контингенту неповнолітніх зло­чинців була такою: які не працюють і не вчаться - 45 %; учні шкіл та інших освітніх установ - 43 %; ті, що працюють -12%.

12.3. Причини й умови злочинності неповно­літніх

До загально-соціальних причин та умов,які сприяють поширенню злочинності неповнолітніх,належать:

• значний розрив у матеріальному забезпеченні дітей, вихідців із різних соціальних груп (соціальне розшарування);

• бездоглядність як відсутність належного контролю з боку сім'ї та освітніх установ за поведінкою, зв'язками, проведен­ням часу неповнолітніх. Вона відзначається в 4/5 випадків злочинів неповнолітніх;

 

• безпритульність неповнолітніх потерпілих, яка сприяє створенню ситуації та приводів для злочинів;

• низький рівень роботи освітніх установ (формалізм, нечесність, непрофесіоналізм, нехтування індивідуальним під­ходом до виховання та навчання тощо);

• розпад системи працевлаштування підлітків;

• відсутність достатньої мережі клубних, спортивних і громад­ських установ для підлітків;

• проникнення в середовище молоді стандартів буденної по­ведінки, не сумісних з ціннісними орієнтаціями нашого суспіль­ства (культ сили, жорстокості, культ наркотиків, сексу тощо);

• тривала відсутність занять у неповнолітніх, які залишили навчання, також зумовлює виникнення антигромадських по­глядів і звичок, які можуть реалізуватися в ситуативних зло­чинах або спричинити входження до злочинної групи;

• збільшення частки дітей і підлітків з відставанням в інте­лектуальному, вольовому та психічному розвиткові.

Фактори, пов'язані з близьким оточенням неповно­літніх:

• незадовільні умови виховання в сім'ї. Істотні дефекти
сімейного виховання наявні в більшості випадків негативного
формування особи та подальшого переходу на злочинний шлях
конкретних підлітків. У 30-40 % випадків злочинів неповно­
літніх відмічається негативний уплив з боку батьків та інших
старших членів сім'ї;

 

• відсутність (тимчасова чи тривала) в батьків можливості забезпечувати мінімально необхідні потреби дітей. Близько ЗО млн. громадян мають прибутки нижчі від прожиткового мінімуму. У таких родинах виникають настрої безнадійності, соціальної заздрості й озлобленості через важке матеріальне становище. За відсутності соціальної підтримки ці обставини формують мотивацію злочинів - крадіжок, хуліганства та ін.;

• негативний уплив найближчого оточення - побутового, навчального, виробничого, як однолітків, так і дорослих. Негативно вплинути на поведінку підлітка можуть певні ситуа­ції, що породжують у нього неправильне уявлення про до­пустимість і безкарність злочинних дій, котрі свідчать про роз­рив між словами та вчинками самих вихователів тощо;

• підбурювання з боку дорослих злочинців, що стається в ЗО % випадків. Нерідко така ситуація пов'язана з попереднім втягненням у пияцтво, азартні ігри, інші форми дозлочинної антигромадської поведінки в поєднанні з пропагандою "пере­ваг" життя злочинців.

12.4. Запобігання злочинності неповнолітніх

Серед суб'єктів профілактики злочинності та зло­чинів неповнолітніх можна виділити:

• органи державної влади й органи місцевого самовряду­вання, що забезпечують програмування, планування, правове регулювання та ресурси цієї діяльності, контроль за її здійснен­ням і результатами;

• інститути соціального виховання - родину, школу, трудо­вий колектив, установи культури та дозвілля, що здійснюють у взаємодії та в межах компетенції профілактику виникнення викривленої позиції дітей і підлітків, корекцію таких кримі­ногенних чинників, якщо вони можуть бути нейтралізованими за допомогою педагогічних або інших виховних засобів;

• органи захисту й соціальної, психолого-педагогічної, медичної та правової допомоги дітям і підліткам, які перебува­ють у несприятливих життєвих умовах;

• правоохоронні органи загалом та їх спеціалізовані підроз­діли й служби зокрема.