Теорія вікового розвитку організму людини
Теорія вікового розвитку організму людини є системою знань про формування структурних і функціональних особливостей організму людини в онтогенезі. Розвиток людини закодований у спадковому апараті. Розвиток кожної клітини, тканини, органа, процесів росту і диференціації, ступінь гетерохронності розвитку систем і всього організму генетично запрограмовані. Проте генотип людини – це план розвитку, а ступінь його реалізації залежить від конкретної взаємодії організму із факторами зовнішнього середовища.
Від народження і до глибокої старості в організмі постійно відбуваються перебудови, що пов’язані з кількісними і якісними змінами в його морфофункціональному стані. Цей процес можна розподілити за віковими періодами, що суттєво різняться між собою.
Біологічний розвиток та його умови. Багато досліджень присвячено вивченню біологічного розвитку людини. Наприклад, Н. Волянський виокремлює такі періоди розвитку:
1. Період внутрішньоутробного розвитку На біохімічні процеси і розвиток плода значною мірою впливає організм матері. Асиміляція хімічних компонентів оточення переважає над процесом розпаду тканин, анаболізм над катаболізмом – склад харчування завдяки будові матки стає хімічним складом клітин і тканин плода, що відбувається у дуже швидкому темпі.
Внутрішньоутробний період поділяють на три суттєві фази.
A. Фаза заплідненого яйця – з моменту запліднення до 7–10-го дня вагітності. Запліднена яйцеклітина рухається по трубі до порожнини матки і прикріплюється до слизової оболонки.
Б. Фаза зародка (ембріональна) – з моменту прикріплення до слизової оболонки (від початку другого тижня після запліднення до кінця восьмого тижня). У цей період розвиваються первинні органи.
B. Фаза плода – формування воронок так званого дитячого місця, яке змінює характер зв'язків між організмом матері і плодом (через дев’ять тижнів після запліднення і до народження – майже 39 тижнів з моменту запліднення).
2. Період прогресивного розвитку. Анаболічні процеси ще переважають над катаболічними, динаміка розвитку нерівномірна – то слабне, то наростає, то зникає. Період від народження до 20–25 років поділяють на такі фази.
А. Пасивна фаза. Розвиток відбувається під впливом гормонів і метаболічних навичок, набутих у період плода. Це ніби «життя плода в лоні матері» – від народження до 6–7 міс життя дитини.
Б. Фаза експансії. Динамічно змінений розвиток різних структур і функцій. Тут можна виділити такі періоди:
1 – оволодіння рухами власного тіла, формування і становлення гомеостазу зовнішнього середовища (від 5–7 міс до 2,5–3 років);
2 – структурного і функціонального зміцнення організму і поява здатності контролювати оточення (від 2,5–3 років до 8–10 років);
3 – статевого дозрівання, так званий період розквіту (від 8 років у дівчат і від 9–10 у хлопців).
4 – дорослішання, період юності, зміцнення незалежності особистості; рівноваги із зовнішнім середовищем, здатності створити сім’ю, від настання статевої зрілості до завершення процесів росту, у тому числі кісткової тканини – 20–25 років.
3. Період відносної стабілізації повноти життя. Настає відносна рівновага між анаболізмом і катаболізмом, асиміляцією і дисиміляцією. Клітини, що загинули, відновлюються, проте нові не формуються (за винятком жирової тканини) і, як наслідок, відбуваються регресивні зміни більшості соматичних і функціональних рис. Цей період триває від закінчення процесів росту (20–25 років) до початку інволюційних процесів, тобто до 50–60 років життя людини.
4. Період старості. Процес руйнування клітин відбувається швидше їх відновлення – процеси катаболізму домінують над процесами анаболізму, що спричинює регрес більшості активних тканин, а також утрату здатності пристосовуватися до нових умов. Період 50–60 років і до 70 років називають фазою перед старості. Після 70 років настає період старечої біологічної вегетації, для якої властива втрата контактів із зовнішнім світом. У цей період організм використовує хімічний склад власних тканин під час енергетичних процесів і секреції лімфовузлів, а інтенсивне виділення продуктів обміну речовин домінує над процесами засвоєння поживних елементів та їх перетворення на хімічні складники власного тіла чи запасів субстанції, унаслідок чого настає смерть.
Розвиток людини зумовлений генетично. Це означає, що діти успадковують гени, але не риси. Генетичний контроль розвитку реалізується завдяки:
· генетичній повторюваності матеріалу клітин;
· об’єму і кількості виробленого білка;
· темпу біохімічних і фізіологічних процесів, що впливають і на темп процесів розвитку;
· способу реакції організму на зовнішні подразники.
Генетична зумовленість розвитку соматичних рис визначає забезпечення відповідних розмірів тіла і як результат – дотримання його пропорцій та форм в рамках визначених міжособистісних змін.
Раніше всіх передається генетичний контроль розмірів довжини, а пізніше і розмірів ширини. Не всі соматичні риси в одному й тому самому віці сформовані однаково. Генетичний контроль головним чином здійснюється протягом перших двох років, коли розвиток відбувається дуже інтенсивно. У перший рік життя це стосується переважно довжини кісток, а у другий – м’язової маси.
Суттєвим для розвитку дитини є не тільки склад успадкованих генів, а й те, настільки адекватні один одному успадковані від батька і матері гени. Дуже важливо, який між ними ступінь спорідненості, що з цим пов’язано і якою мірою вони відрізняються один від одного. Ідеться про гени, які впливають на ті самі риси організму, про гени, які взаємодіють між собою.
В разі невідповідності генів батька і матері запліднення може взагалі не відбутися, або перерватися розвиток зародка, або спричинити смерть новонародженого. Якщо життя вдається врятувати, то не виключені аномалії якихось органів чи розумових здібностей.
Гомозиготність, що є наслідком кровозмішування, спричинює зниження рис у дітей, батьки яких є близькими родичами. Водночас перехресні зв’язки зумовлюють зовсім інші результати, найбільш відомою є гетерозія, або посилення рис.
Крім ендогенних факторів, що регулюють генетичний розвиток, існують також ендогенні парагенетичні фактори матері:
· фактори, пов’язані з генами індивіда, а також з його матір’ю, включаючи й ту частину, яка не була передана;
· частково вік матері та батька (як виробничий гамет);
· порядок вагітності, внаслідок якої була народжена дитина.
Фактори ендогенні негенетичні (матері) – вік матері та кількість попередніх вагітностей, котрі впливають на зміну деяких особливостей її внутрішнього середовища тощо.
Фактори екзогенні (у тому числі й екологічні) – це фактори зовнішнього середовища, які впливають на зміни і становлення організму.
1.Біогеографічні фактори (модифікатори натуральні, природні):
• навколишня флора і фауна (а також паразити, бактерії та віруси), і все, що є продуктами харчування;
• ресурси мінеральні та водні (у тому числі мікроелементи ґрунту та води), склад повітря (промислові аерозолі) та їжі;
• клімат, а саме температура, вологість, тиск, рух повітря, освітлення, радіація (у тому числі й космічне випромінювання), електромагнітні поля;
• благоустрій територій;
• інші, невідомі нині чинники.
2.Суспільно-економічні фактори (модифікатори культури):
• матеріальне забезпечення сім’ї (рівень прибутків та кількість осіб на утриманні);
• рівень освіти і культури батьків та вихователів (а також те, на що витрачаються гроші), який впливає на можливість дотримання особистої гігієни, гігієни житла, на атмосферу сімейну або виховного освітнього закладу, місце роботи, організацію навчання, дозвілля, відпочинку (у тому числі кількість та умови сну), організацію побутових умов для дитини, на заняття спортом;
• характер зовнішнього середовища (місто чи село, переважає сільське господарство чи промисловість);
• традиції та звичаї суспільства (заповіді, релігійні переконання).
Розглядаючи процес розвитку дитини, визначений соматичними показниками, як прояв і результат морфологічної адаптації організму до середовища, обов’язковим є, з одного боку, уміння оцінити умови середовища і аналіз факторів, що впливають на стан здоров’я і розвитку; а з іншого – визначення, які із соматичних рис є найкращими для діагностування, іншими словами, які найвиразніше реагують на позитивний і негативний вплив зовнішнього середовища. Для оцінки впливу середовища на розвиток найкращими діагностичними рисами будуть ті, що швидше та виразніше реагують на вплив екологічних факторів: зріст, маса тіла, довжина нижніх кінцівок, меншою мірою – жирова тканина.
Внаслідок негативного впливу середовища (забруднення нуклеїдами, важкими металами, високі температури тощо) частіше спостерігають зростання кількості захворювань серед дітей. Існує чимало доказів того, що змінене середовище впливає на стан здоров’я людини.
Суттєво вплинула на здоров’я людства катастрофа на Чорнобильській АЕС. Збільшилась кількість захворювань щитовидної залози, білокрів’я, вроджених патологій, онкологічних захворювань, зросли смертність новонароджених та кількість передчасних пологів.
Найбільш точним показником впливу суспільно-економічних факторів є прибуток на кожного члена сім’ї. На другому місці серед факторів впливу – освітній рівень батьків. На темпи розвитку та дозрівання впливають також інші фактори: умови житла, кількісний склад сім’ї, якість харчування, санітарно-гігієнічні умови природного середовища, в яких постійно перебуває людина, можливість користуватися медичними послугами, позитивний вплив ЗМІ – телебачення, кіно, реклама.
Соматичні риси дитини як позитивний показник її здоров’я і розвитку є результатом морфологічної адаптації організму до зовнішнього середовища, корисних чи шкідливих впливів середовища, вони модифікують генетично зумовлений розвиток, що відображається на величині й темпах збільшення конкретних рис. На умови життя людей у країнах так званого східного блоку суттєво впливають зміни, пов’язані зі структурою суспільства. Економічні зміни у цих країнах, а особливо тих, що входили до складу СРСР, проходили дуже повільно. Важка економічна ситуація позначилась на уповільненому розвитку дітей та молоді. Багато досліджень демонструють цю залежність.
З початку 1980-х років спостерігається тенденція прискорення біологічного розвитку. Важка економічна ситуація зумовила гальмування акселерації біологічного розвитку і явне зниження росту і маси тіла у дітей, що розвиваються у важких економічних умовах.