Есе за змістом визначених літературних джерел
Міністерство освіти і науки України
Дніпропетровський національний університет ім. О.Гончара
Центр заочної та вечірньої форми навчання
Кафедра педагогічної та вікової психології
Контрольна робота
З дисципліни «Методика та організація наукових досліджень»
Виконала:
Студентка групи ДС-16м-1з
Міщенко Є.В.
Перевірила:
Проф. Носенко Е.Л.
Дніпро
Зміст
1. Словник термінів
2. Відповіді на контрольні питання
3. 5 есе за змістом визначених літературних джерел
4. ?
Словник термінів
1. Автореферат— наукове видання у вигляді брошури, що вміщує авторський варіант реферативного викладу проведеного ним наукового дослідження.
2. Аксіома— істинне положення, яке приймається без логічного доказу, в силу безпосередньої переконливості для визначеної групи науковців - наукової школи.
3. Актуальність теми – важливість, суттєве значення, відповідність теми дослідження сучасним потребам певної галузі науки.
4. Аналіз метод наукового пізнання, який дає змогу поділити предмет на частини і дослідити результати поділу.
5. Аспект — точка зору, з якої розглядається об’єкт дослідження.
6. Версії — гіпотези, що по різному пояснюють одні й ті ж самі факти.
7. Висновки – положення, що виносяться дослідником на обговорення науковою спільнотою, синтез накопиченої в основній частині наукової інформації, послідовний, логічний, чіткий виклад головних результатів.
8. Гіпотеза — обґрунтоване припущення про природні взаємодії досліджуваного об`єкта, про можливі засоби розв’язання визначеної проблеми.
9. Дедукція — хід наукової думки від загального до конкретного
10. Евристика— наука, що вивчає способи наукового пошуку і здійснення наукових відкриттів.
11. Експеримент — один з методів пізнання, цілеспрямоване вивчення об’єкту з метою виявлення раніше невідомих його властивостей (якостей) або перевірки правильності теоретичних положень, що визначаються певною пошуковою ідеєю і має чітко виражену мету.
12. Зміст– все те, що можна сприйняти; або сприйняти і осмислити; або сприйняти, осмислити і оцінити.
13. Ідея — визначальне положення в системі поглядів, теорій.
14. Індукція — хід наукової думки від конкретного знання до загальних положень.
15. Категорія — форма логічного мислення в якій розкриваються внутрішні суттєві сторони та відносини між предметами, що досліджуються.
16. Концепція – система поглядів на те чи інше явище, система поглядів на предмет дослідження, система доказів певного положення, основна думка при визначенні мети й завдань дослідження, що вказує на шлях його опанування.
17. Мета дослідження – поставлений кінцевий результат, на досягнення якого спрямоване дослідження.
18. Категорія – основне логічне поняття, що відбиває найзагальніші закономірні зв’язки й відносини, які існують у реальній дійсності.
19. Метод — підхід, прийом, засіб теоретичного дослідження або практичного втілення явища (процесу), прийом або система прийомів, що застосовується в певній галузі діяльності,
20. Метод дослідження — спосіб отримання нового знання.
21. Метод наукового пізнання – спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя. Це також сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вирішенню конкретного завдання.
22. Методика – сукупність взаємозв’язаних способів та прийомів доцільного проведення будь - якої роботи.
23. Методологія наукового пізнання — учення про принципи, форми й способи науково-дослідницької діяльності.
24. Наука – сфера людської діяльності, система знань об’єктивних законів природи, суспільства, мислення, що виражається у точних категоріях, а також діяльність, спрямована на здобуття нового знання і результати цієї діяльності.
25. Наукова робота– цілеспрямоване пізнання, результати якого виступають як система обґрунтованих положень.
26. Наукова стаття – один із основних видів наукових публікацій, що містить виклад проміжних або кінцевих результатів наукового слідження, висвітлює конкретне питання, фіксує науковий пріоритет автора, робить матеріал надбанням фахівців.
27. Наукова тема — завдання наукового характеру, що підлягає науковому дослідженню та є основним показником науково-дослідної роботи.
28. Наукова теорія — система абстрагованих понять та тверджень, що являє собою ідеальне відображення дійсності.
29. Наукова школа – творчий колектив дослідників різних поколінь, об’єднаних загальною програмою, стилем дослідницької роботи, спільною аксиоматикою, логікою і які діють під керівництвом лідера-розробника теорії.
30. Наукове дослідження— методи отримання та перевірки нових знань.
31. Науковий факт — явище, що становить базу для формування думки та є основою наукового пізнання.
32. Наукознавство – дисципліна, що вивчає закономірності функціонування та розвитку науки, структури наукового знання та наукової діяльності, взаємодію науки з іншими сферами життя суспільства.
33. Об’єкт дослідження – процес, обраний для вивчення, явище, що породжують проблемну ситуацію.
34. Ознаки – такі вияви особливостей змісту, форми, що, як правило, свідчать про шкідливість чи корисність предмета, явища і можуть бути сприйняті, осмислені та оцінені людиною як позитивні, негативні, цінні, небезпечні чи безцінні взагалі.
35. Ознаки науки: 1) наявність систематизованого знання (наукової концепції); 2) наукова проблема, об’єкт, предмет; 3) практична значущість.
36. Основне завдання науки - відкриття законів існування та розвитку природи, суспільства, мислення і процесу пізнання. Для реалізації такого завдання наука оперує такими методами:
1. збір, аналіз, узагальнення фактів;
2. систематизація отриманих знань;
3. пояснення суті явищ і процесів;
4. прогнозування подій, явищ і процесів;
5. встановлення напрямків та форм практичного використання отриманих знань
37. Поняття — думка, що узагальнює та виокремлює предмети, явища за певними ознаками, відображає суттєві його якості, результат узагальнення суттєвих ознак об’єкта, сукупність поглядів на що-небудь.
38. Постулати — твердження, що приймаються як істинні, хоча вірність їх не доведена.
39. Предмет дослідження – теоретичне відтворення тих суттєвих зв’язків та відношень, які підлягають безпосередньому вивченню.
40. Принципи— вихідні положення будь-якої теорії, учення, науки або світогляду.
41. Спостереження систематичне цілеспрямоване вивчення об’єкта.
42. Структура наукової роботи: титульний аркуш, зміст, вступ, основна частина, висновки, список використаних джерел.
43. Сутність – те найважливіше, найцінніше чи найсуттєвіше в змісті, формі, ознаках чи функціях предмета, істот, явища і т. ін., що складає його найвищу значимість і цінність (на момент пізнання його людиною або й взагалі).
44. Тези — стислий виклад у письмовій формі суті певного питання або наукової проблеми, що включає огляд відповідних інформаційних джерел. Судження — висловлена думка, у якій відображене ставлення до її змісту, істинності або хибності.
45. Термін – слово або словосполучення, що означає чітко окреслене спеціальне поняття певної галузі науки.
46. Умовивід — процес мислення, що об’єднує послідовність двох та більше суджень, у результаті чого з’являється нове судження.
47. Форма – зовнішній вигляд і внутрішня будова (структура) предметів, явищ, процесів, людей тощо або їх змісту.
48. Функції– природні чи штучні призначення предметів, істот, явищ, людей, процесів тощо. Безпосередні цілі науки - це отримання знань про навколишній світ, передбачення процесів і явищ дійсності на основі законів, які нею відкриваються. У широкому розумінні її мета - теоретичне відображення дійсності. Наука створена для безпосереднього виявлення істотних сторін всіх явищ природи, суспільства і мислення.
49. Якість – 1) сукупність характеристик навчального продукту, послуги, програми, курсу або закладу. 2) філософська категорія, що виражає не-віддільну від буття і об’єкта його істотну визначеність, завдяки якій він є саме цим, а не іншим об’єктом. Я.відбиває стійкі зв’язки складових елементів об’єкта, характеризує його специфіку, що дає можливість відрізняти один об’єкт від інших. Саме завдяки Я.кожен об’єкт існує і мислиться як щось відмежоване від інших об’єктів. Разом з тим Я.виражає і те загальне, що характеризує весь клас однорідних об’єктів.
50. Якість результатів– доведена здатність використовувати набуті знання, навички, особисті та соціальні якості в робочих та навчальних ситуаціях згідно з кваліфікаційними стандартами на базі компетенцій.
Відповіді на контрольні питання
1. Методологічні принципи і вимоги до проведення наукового дослідження.
Вимоги до проведення наукового дослідження:
- Наукове дослідження завжди повинне носити творчий характер, наповнений постійним пошуком і експериментуванням.
- Наукове дослідження повинне бути потрібним, актуальним, спиратись на об'єктивні і перевірені дані. Кожне дослідження починається не на голому місці. Воно не може бути ізольоване від всього того, що вже було зроблено раніше іншими дослідниками.
- Будь-яке наукове дослідження від творчого задуму до кінцевого оформлення наукової праці здійснюється індивідуально. Проте можна визначити і деякі загальні методологічні підходи до його проведення, що прийнято називати вивченням у науковому сенсі.
- Сучасне науково-теоретичне мислення намагається дійти до суті явищ і процесів, які вивчаються. Це стає можливим за умови цілісного підходу до об'єкта вивчення, розгляду його у виникненні і розвитку, тобто застосування історичного аспекту.
- Відомо, що нові наукові результати і раніше накопичені знання перебувають у діалектичній взаємодії.
- Вивчати в науковому сенсі - це означає бути науково об'єктивним. Не можна відкидати факти тільки тому, що їх важно пояснити або знайти їм практичне застосування.
- Накопичення наукових фактів у процесі дослідження - завжди творчий процес, в основі якого лежить задум ученого, його ідея. Ідеї народжуються із практики, спостереження навколишнього світу і потреб життя. У їх основі лежать реальні факти і події.
- Нова ідея - не просто зміна уявлення про об'єкт дослідження шляхом строгого обґрунтування - це якісний стрибок думки за межі сприйнятих почуттями даних і перевірених рішень.
- Наукове дослідження повинне бути плановим.
- Плановість наукового дослідження зовсім не заперечує можливості внесення у його зміст та етапи виконання певних корективів. Адже на стадії планування дослідження неможливо абсолютно точно передбачити його хід.
- У науковому дослідженні повинні об'єктивно і критично оцінюватись будь-які його результати. Негативний результат у науковому дослідженні - це теж результат (хоч і не завжди бажаний).
- Зовсім неправильно ототожнювати негативні результати дослідження з помилковими.
- Наукове дослідження повинне передбачати глибоке вивчення досліджуваної проблеми. У справжній науці не буває дрібниць - ось чим завжди повинен керуватись дослідник.
- Належне місце у вивченні досліджуваної проблеми повинен зайняти її ретроспективний аналіз - тобто вивчення проблеми з позицій історії її виникнення та розвитку.
- Результативність наукового дослідження значною мірою залежить від наполегливості його виконавців, від їх невтомного пошуку і рішучості.
- Справжній дослідник не повинен піддаватись тиску (іноді зовсім не виправданому) авторитетів у сфері його діяльності.
Методологічні принципи:
Ефективність будь – якого дослідження суттєво залежить від загальних та конкретнонаукових принципів та підходів , які складають зміст загальнонаукової та спеціальної методологій. Це те підґрунтя, на яке має спиратися кожен дослідник. У методологічному знанні особливо важливу роль відіграють принципи дослідницької діяльності, які об’єднують у собі основи теорії та практики. Отже, розглянемо основні принципи, які використовуються в дослідженнях із соціальної роботи.
1. Принцип об’єктивності – він проявляється у всебічному врахуванні факторів, які породжують те чи інше явище, у знаходженні адекватних дослідницьких підходів та засобів, що дозволяють отримати істинне знання про об’єкт.
2. Принцип сутнісного аналізу -дотримання цього принципу пов’язано зі співвіднесенням у явищах, які вивчаються, загального, особливого та одиничного, проникненням у їх внутрішню структуру, розкриттям законів їх існування і функціонування умов і факторів їхнього розвитку, можливостей цілеспрямованої їх зміни.
Цей принцип передбачає рух дослідницької думки від описання до пояснення, а від нього до прогнозування розвитку...явища та процесів.
3. Принцип єдності логічного та історичного, який вимагає у кожному дослідженні поєднувати вивчення історії об’єкта в його сучасному стані, а також перспективи його розвитку.
4. Принцип провідної ролі практики. Сприймаючи практику, як свідому діяльність людини з перетворення природи й суспільства, фундаментальний критерій відображення дійсності, ми маємо констатувати, що науково – дослідні роботи, які пов’язані з практикою, перевірені практикою, більш ефективно розв’язують наукові проблеми, особливо у такій галузі, як соціальна робота. Все це дає підстави стверджувати, що практика є основою розвитку пізнання. Інструментарієм, який дає можливість створювати різноманітні теорії та концепції виступають такі елементи теоретичного дослідження, як методологічні підходи.
Існують такі основні загальнонаукові підходи:
1. Хронологічний (історичний) підхід;
2. Термінологічний підхід;
3. Системний підхід;
4. Професійно – діяльнісний підхід;
5. Пракселогічний підхід;
6. Екзистенціально – гуманістичний підхід;
7. Рефлексивно – інноваційний підхід;
8. Культурологічний підхід;
9. Соціокультурний підхід;
10. Формальний підхід;
2. Аналіз компонентів наукового апарату дослідження.
Аналіз наукових досліджень в області педагогіки дозволяє виділити мінімальний перелік методологічних категорій, які виступають в якості основних компонентів будь-якого педагогічного дослідження в процесі його проведення – це тема, актуальність, мета, завдання, гіпотеза, об’єкт дослідження, його предмет.
Тема дослідження. У формулюванні теми слід показати рух від досягнутого наукою до невідомого, відобразити зіткнення старого знання з новим.
Актуальність дослідження. Слід розрізняти актуальність наукового напряму в цілому і актуальність самої теми всередині даного напряму. Дослідження можна вважати актуальним лише в тому випадку, якщо воно актуально не тільки в даному науковому напрямі, а й сама тема актуальна в двох відношеннях: її наукове вирішення, по-перше, відповідає нагальній потребі практики, а по-друге, заповнює прогалину в науці, яка в даний час не володіє науковими засобами для вирішення цієї актуальної наукової задачі.
Об’єкт і предмет дослідження.
Об’єкт дослідження в педагогіці і психології – це, як правило, процес, певне явище, яке існує незалежно від суб’єкта пізнання і на яке звернено увагу дослідника.
Поняття предмет дослідження конкретніше за своїм змістом, ніж об’єкт: у предметі дослідження фіксується та властивість або відношення в об’єкті, яке в даному випадку підлягає глибокому спеціальному вивченню.
Мета і завдання дослідження визначаються виходячи з актуальності досліджуваної проблеми, обраних об’єкта та предмета дослідження.
Мета дослідження – це обґрунтоване уявлення про загальні кінцеві або проміжні результати наукового пошуку.
Окреслюючи логіку дослідження, вчений формулює ряд часткових дослідницьких завдань, які у своїй сукупності повинні дати уявлення про те, що потрібно зробити для досягнення мети. Таких завдань рекомендується виділяти порівняно небагато, не більше трьох-чотирьох.
Гіпотеза дослідження. Одним з методів розвитку наукового знання, а також структурних елементів теорії є гіпотеза – припущення, при якому на основі ряду фактів робиться висновок про існування об’єкта, зв’язку або причини явищ, причому цей висновок не можна вважати цілком доведеним.
Гіпотеза дослідження – науково спроможне припущення, передбачення ходу дослідження та його результату.
Для додержання логічної виваженості, послідовності у визначенні понятійного апарату дослідження слід відповісти на такі питання:
· для виявлення проблеми: що необхідно розглянути з того, що раніше не було досліджено?
· для вибору теми: чи відбита проблема дослідження в її назві?
· для обґрунтування актуальності: чому цю проболему слід вивчати саме сьогодні?
· для визначення об’єкта: що буде досліджено?
· для визначення предмета: які нові взаємозв’язки, якості, аспекти,боки, функції об’єкта слід дослідити? Що в предметі дослідження є таке, що не бачать інші науковці?
· для формулювання мети: який кінцевий результат дослідження передбачається одержати?
· для визначення завдань: що необхідно зробити, щоб досягти мети?
· для висунення гіпотези: якими з можливих шляхів слід іти, щоб досягти мети?
3. Вибір та формулювання проблеми дослідження.
Вибір теми наукової роботи має винятково велике значення. Досвід показує, що правильно вибрана тема і об'єкт вивчення значить наполовину забезпечити успішне її виконання.
Найчастіше студенти отримують готові теми наукових досліджень від свого наукового керівника. З тематикою рефератів, курсових і дипломних робіт можна ознайомитися в методкабінеті факультету психології, яка щорічно розробляється і оновлюється співробітниками кафедр факультету психології, виходячи із завдань професійної освітньої програми і напрямки наукових досліджень кафедр.
Основним критерієм при виборі теми наукової роботи служить науковий і практичний інтерес студента. Правильний підхід до визначення теми залежить від рівня теоретичної та практичної підготовки студента, навичок дослідницької роботи, його успіхів в період практик, ступеня освітлення проблеми в науковій літературі.
Студент може вибрати широко і всебічно освітлену в науковій літературі тему, вузьку тему або маловивчену, недостатньо розроблену наукою. Але незалежно від цього студенту надається можливість здобути нові знання, виявити здатність до дослідницької роботи, самостійної думки, внести особистий внесок у науку. Така робота дозволить студенту розкрити свої потенційні можливості, самоствердитися і в перспективі присвятити себе науковій діяльності. Наукова робота сприяє не тільки поглибленого вивчення основ психології, а й спонукає інтерес до розв'язання сучасних проблем цієї стародавньої науки.
Якщо студент сам вибирає тему дослідження, то в самостійному виборі теми можуть допомогти наступні прийоми:
1) перегляд аналітичних оглядів досягнень науки, написаних провідними фахівцями;
2) вибір теми за принципом повторення проведених досліджень, але з використанням нових, більш досконалих методів, тобто за допомогою поглиблення і уточнення наявних наукових даних і їх перевірки;
3) ознайомлення зі спеціальною літературою, з новітніми дослідженнями, особливо в прикордонних областях, пошук теми на «стику» наук або галузей науки;
4) теоретичне (філософське) узагальнення досліджень, теорій, результатів, критико-аналітичних і описових матеріалів.
5) експериментальна перевірка гіпотез, висунутих, але не перевірених вченими;
6) консультації з провідними діячами науки для виявлення маловивчених проблем або їх аспектів, які мають актуальне значення для теорії і практики.
Отже, обрана тема наукового дослідження і визначена наукова проблема:
Тема наукового дослідження-це визначення досліджуваного явища, що охоплює певну область (аспект) наукової проблеми.
Наукова проблема-це вимагаюче вирішення основне питання, виникаюче, коли наявних знань недостатньо для вирішення будь-якої наукової загадки і невідомий спосіб добування відсутніх знань.
Вибір теми і постановка проблеми завершуються написанням тексту, що фіксує виконану на цьому етапі роботу і містить:
1.Формування теми дослідження.
2.Характерістіка місця даної теми в більш широкій області -науково напрямку, наукової проблеми.
3.Постановка проблеми, яку збирається вирішувати дослідник.
4.Перечень питань, на які передбачається отримати відповідь в дослідженні.
4.Створення теоретичної моделі дослідження.
Теоретична модель(у дослідженні) - являє собою деякий чіткий фіксований зв'язок елементів, припускає визначену структуру, що відбиває внутрішні, істотні відносини реальності. Виступає як модель сущого (тобто реального, різноманітних проявів буття).
Під моделлю розуміється внутрішня структурна організація оригіналу, яка імітує спосіб взаємодії об’єкта з середовищем.
Встановлюючи подібність моделі й оригіналу за частинами їх структур, отримується інформація про функції моделі, виходячи з функцій оригіналу. Цілісність моделі забезпечується єдністю структурних (мета, зміст процесу, результат) і функціональних компонентів (етапи, критерії, рівні сформованості). Даний метод дослідження дозволяє представити об’єкт, що цікавить, наочно, у вигляді моделі. Модель дослідженні одночасно може бути як об’єктом вивчення, так і експериментальним засобом.
Під моделлю розуміється зображення, схема, опис якого-небудь об’єкта або їх системи, яка спрощує структуру оригіналу.
Структурні елементи теоретичної моделі дослідження:
1) категорії;
2) поняття;
3) терміни.
Засоби створення теоретичної моделі дослідження:
1) концептуалізація;
2) конкретизація;
3) опраціоналізація.
Концептуалізація - 1) процедура введення онтологічних уявлень в накопичений масив емпіричних даних, що забезпечує теоретичну організацію матеріалу і схематизація зв'язку понять, що відображають можливі тенденції зміни референтного поля об'єктів, що дозволяє продукувати гіпотези про їхню природу і характер взаємозв'язків (первинне концептуальне пояснення, пояснювальна стратегія); 2) спосіб організації розумової роботи, що дозволяє рухатися від первинних теоретичних концептів до все більш абстрактним конструктам, розгортаючи всю структуру наукової теорії, з одного боку, і вписувати наукову теорію в ширші дисциплінарні контексти - з іншого (інтерпретаційні схема дослідження).
Призначення концептуалізації:
1) дозволяє рухатися до все більш осяжних пояснень області фактору;
2) вписувати одне знання в інше, більш загальне, а кінцевому підсумку - і в культуру;
3) виявляє неясності, допущення і протиріччя, що вимагають побудови нового предмета і онтологізіруется його нової концептуальної схеми;
4) позначення можливих на даний момент способів роботи на теоретичному рівні.
Результатом концептуалізації є концептуальна схема дослідження - певна сукупність гіпотез і пропозицій (припущень) про природу досліджуваних об'єктів, заснована на наявних теоретичних висновках і умовиводах.
Конкретизація - подання до конкретному виді - сходження від абстрактного до конкретного - метод наукового дослідження, що складається в русі теоретичної думки до все більш повного, всебічного і цілісного відтворення предмету.
Абстрактне - бідне, одностороннє знання.
Конкретне - повне і змістовне знання.
Однією з умов можливості конкретизації є наявність вихідної теоретичної конструкції (концепції дослідження).
Інтерпретація - процедура логічного аналізу понять в дослідженні, трактування (пояснення) основних понять.
Теоретична інтерпретація - 1) тлумачення поняття через встановлення зв'язків з більш загальними поняттями і категоріями; 2) пояснення поняття через поняття меншою мірою спільності; 3) теоретична інтерпретація емпірично встановлених фактів.
Емпірична інтерпретація: пряма - встановлення емпіричних ознак, теоретичних понять, непряма - встановлення емпіричних ознак на основі логічних зв'язків.
Операционализация - продовження і деталізація інтерпретації основних понять, їх «розчленування» на складові елементи, отримання більш простих (операціональних) понять, що піддаються вимірюванню в ході емпіричного дослідження.
Структурна операціоналізація - розчленування основного поняття на структурні елементи, головні характеристики предмета дослідження.
Факторна операціоналізація - процедура виявлення чинників, які безпосередньо або опосередковано впливати на стан досліджуваного явища, процесу.
Етапи операционализации:
1) створення образу (загального уявлення про предмет, об'єкт дослідження);
2) побудова сітки (переліку) характеристик об'єкта (поняття);
3) вибір індикаторів (показників);
4) побудова індексів.
5.Інтерпретація емпіричних даних.
Аналіз одержаних даних дає змогу порівняти результати обробки (відсотки, розподіли, середні величини тощо) для груп респондентів, наприклад із різними характеристиками, інтересами, ступенями задоволеності і т. ін. Проводиться також порівняльний аналіз наявних даних із результатами аналогічних досліджень та статистичною інформацією. Окремі тенденції можна виявити шляхом зіставлення показників за різні роки, простежити напрями їх зміни з часом.
Змістовне пояснення числових даних (таблиць, середніх величин під час проведення експерименту) називають інтерпретацією. Стосовно порядку та способів інтерпретації, обґрунтування й формулювання висновків загальних, усталених, стандартних порад немає.
Потреба в інтерпретації понять, пов'язана з обґрунтованістю наукових припущень (гіпотез), перевіряється шляхом зіставлення загальних посилок з менш загальними, а в кінцевому результаті - на засадах безпосереднього спостереження реальних подій. Пошук емпіричних значень понять називають емпіричною інтерпретацією тлумачення, а визначення цього поняття за допомогою зазначення правил фіксування відповідних емпіричних ознак - операційним визначенням ознаки.
Емпіричну інтерпретацію можна розглядати як процес зворотного абстрагування. У ході розробки програми наукового дослідження дослідник повинен виокремлювати ключові поняття, які виражають основні точки проблеми, що вивчається. Саме вони і піддаються емпіричній інтерпретації. Це дає змогу не тільки формулювати, а й перевіряти гіпотези на базі емпіричних даних. Інтерпретація понять в операційних тлумаченнях означає пошук емпіричних ознак, які пояснюють значення цих тлумачень стосовно завдань.
Отже, інтерпретація загальних понять визначає емпіричну галузь, яка збігається з предметом дослідження. Подальший аналіз повинен "виявляти" образ предмета, зробити його вираженим, більш чітким і визначеним. Предмет підлягає системному аналізу. Загалом системному аналізу підлягає об'єкт дослідження, а у процесі розчленовування об'єкта на елементи здійснюється перетворення його в предмет цілеспрямованого дослідження.
Отже, якість, правильність, глибина інтерпретації цілком залежать від кваліфікації дослідника, широти його світогляду, життєвого досвіду. Необхідно вміти пов'язувати зроблені висновки з практичним вирішенням відповідних поточних та перспективних завдань.
6.Оформлення наукового звіту: тези, стаття, реферат, дисертація, монографія.
Монографія - це наукова праця, яка містить повне або поглиблене дослідження однієї проблеми чи теми, що належить одному або декільком авторам. Є два види монографій: наукові і практичні.
Наукова монографія - це науково-дослідницька праця, предметом якої є вичерпне узагальнення теоретичного матеріалу з наукової проблеми або теми з критичним його аналізом, визначенням вагомості, формулюванням нових наукових концепцій.
Наукову монографію характеризує єдність змісту і вона свідчить про науковий внесок здобувача в науку і розглядається як кваліфікаційна наукова праця. За цих умов вона заміняє дисертаційну роботу. Обсяг індивідуальної монографії здобувача наукового ступеня доктора наук, яка зараховується як дисертація, має становити не менше 10 авторських аркушів у галузі технічних і природничих наук і не менше 15 авторських аркушів у галузі гуманітарних і суспільних наук.
Другий тип наукової монографії - це наукова праця, яка є засобом висвітлення основного змісту дисертації і однією з основних публікацій за темою дослідження, при цьому до неї висуваються вимоги:
- обсяг - не менш як 10 обліково-видавничих аркушів;
- наявність рецензій двох докторів наук, за відповідною спеціальністю;
- наявність рекомендації вченої ради науково-дослідної установи або вищого навчального закладу;
- тираж не менше 300 примірників;
- наявність міжнародного стандартного номера І8ВК.
Наукова стаття - є одним із видів публікацій, в якій подаються проміжні або кінцеві результати, висвітлюються конкретні окремі питання за темою дослідження, фіксується науковий пріоритет автора, робить її матеріал надбанням фахівців.
Наукова стаття подається до редакції в завершеному вигляді відповідно до вимог, які публікуються в окремих номерах журналів або збірниках у вигляді пам'ятки автору. Оптимальний обсяг наукової статті (0,5-0,7 авт.арк.).
Рукопис статті повинен мати повну назву роботи прізвище та ініціали автора, анотацію (на окремій сторінці), список використаної літератури.
Стаття має просту структуру:
- вступ (постановка наукової проблеми, актуальність, зв'язок з найважливішими завданнями, що постають перед Україною, значення для розвитку певної галузі науки і практики - 1 абзац або 5-10 рядків);
- основні дослідження і публікації з проблеми, за останній час, на яких спирається автор, проблеми виділення невирішених питань, яким присвячена стаття (0,5 -2 сторінки машинописного тексту);
- формулювання мети статті (постановка завдання) - висловлюється головна ідея даної публікації, яка суттєво-відрізняється від сучасних уявлень про проблему, доповнює або поглиблює вже відомі підходи; звертається увага на введення до наукового обігу нових фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей або уточнення відомих раніше, але недостатньо вивчених. Мета статті випливає з постановки наукової проблеми та огляду основних публікацій з тем (1 абзац, або 5-10 рядків);
- виклад змісту власного дослідження - основна частина статті. В ній висвітлюються основні положення і результати наукового дослідження, особисті ідеї, думки, отримані наукові факти, програма експерименту. Аналіз отриманих результатів, особистий внесок автора в реалізацію основних висновків тощо (5-6 сторінок).
- висновок, в якому формулюється основний умовивід автора, зміст висновків і рекомендацій, їх значення для теорії і практики, суспільна значущість та перспективи (1/3 сторінки).
При написанні наукової статті слід дотримуватись певних правил:
- у правому верхньому куті розміщується прізвище та ініціали автора; за
необхідністю вказуються відомості, що доповнюють дані про автора;
- назва статті стисло відбиває її головну ідею, думку (краще до п'яти слів);
- ініціали ставлять перед прізвищем;
- слід уникати стилю наукового звіту;
- недоцільно ставити риторичні запитання; більше користуватись розповідними реченнями;
- не перевантажувати текст цифрами при переліках тих чи інших думок, положень, вимог;
- прийнятним у тексті є використання словосполучень переліку: «спочатку», «зрозуміло що», «на початку», «спершу», «потім», «дійсно», «далі», «нарешті», «по-перше», «по-друге», «можливо», «задумкою», «заданими», «між іншим», «в зв'язку з тим», «на відміну», «поряд з цим», тощо.
- цитати в статті використовуються дуже рідко (можна в дужках зробити посилання на ученого, який вперше дослідив проблему);
- усі посилання на авторитети подаються на початку статті, основний обсяг присвячується викладу власних думок автора;
- стаття має завершуватись конкретними висновками і рекомендаціями та додається список використаних джерел.
Рукопис статті підписується автором і подається (разом з дискетою) до редакції у двох примірниках. В окремих випадках в науковій статті до фахових видань дається анотація (резюме) українською, російською і англійською мовами.
Вони є свідченням апробації науково-дослідної роботи. Слід сказати, що апробація наукової роботи на наукових конференціях, семінарах, є обов'язковою при написанні дисертації.
Тези - це коротко, точно, послідовно сформульовані ідеї, думки, положення наукової доповіді, повідомлення, статті або іншої наукової праці.
Тези доповіді - це опубліковані на початку наукової конференції (з'їзду, симпозіуму) матеріали попереднього характеру, що містять виклад основних аспектів наукової доповіді.
Обсяг тез може бути в межах 2-3 сторінки машинописного тексту через 1,5-2 інтервали.
Алгоритм тези можна подати так: теза - обґрунтування - доказ -аргумент - результат - перспектива.
Тези доповіді, будь-якої наукової публікації оформляють згідно до вимог:
- у правому верхньому куті розміщують прізвище автора та його ініціали та доповнюють відомостями про нього;
- назва тез доповіді коротко відображає головну ідею, думку, положення (2-5 слів);
послідовність викладу змісту може бути наступна: актуальність, проблеми; стан розробки проблеми в науці і практиці; основна ідея, положення, висновки дослідження; основні результати та їх практичне значення. В тезах зазвичай не використовують цитати, цифровий матеріал..
Формулювання кожної тези починається з нового рядка, кожна теза має самостійну думку, висловлену в одному або кількох реченнях.
Вже з першого року навчання у вузі студенти повинні вміти підготувати реферат, виступ на семінарі, доповідь на науково-практичній конференції.
Яких же вимог слід дотримуватись при їх підготовці та оформленні.
Реферат - короткий виклад змісту одного або декількох документів з певної теми. При індивідуальній роботі з літературою реферат є короткий збагачений запис ідей з декількох джерел. Часто реферат готують для того, щоб передати ці ідеї аудиторії.
Обсяг реферату залежить від обраної теми, змісту документів, їх наукової цінності або практичного значення.
Найчастіше маємо справу з інформативними і розширеними (зведеними) рефератами.
Інформативний реферат повністю розкриває зміст теми, містить основні фактичні і теоретичні повідомлення. Він потребує глибокого вивчення першоджерел, доброї пам'яті, уміння пов'язувати теоретичні положення з сучасністю, робити глибокий аналіз та практичні висновки, нарешті вчить проводити дискусію.
В такому рефераті мають бути визначені: предмет дослідження і метод роботи; наведені основні результати; викладені дані про умови дослідження, сформульовані власні пропозиції автора щодо практичного значення змісту і уміння довести його до аудиторії слухачів. Реферат може бути посібником для усного виступу з елементами імпровізації.
Інформаційні реферати можуть розміщуватися у первинних документах (книгах, журналах, збірниках праць, звітах про науково-дослідну роботу) і у вторинних документах (реферативних журналах і збірниках, інформаційних картках та ін.).
Розширений або зведений (оглядовий, багатоджерельний) реферат містить відомості про певну кількість опублікованих і неопублікованих документів з однієї теми, зміст яких викладено у вигляді однорідного тексту.
Алгоритм структури реферату:
- Вступ
- Розділ І. Історія та теорія питання
- Розділ II. Вирішення проблеми в сучасних умовах.
- Висновки
- Література
- Додатки (при потребі).
У вступі обґрунтовується актуальність теми, її особливість і значущість в конкретній галузі науки або практики.
У розділі І наводяться основні теоретичні, експериментальні дослідження з теми. Подається перелік основних змістовних аспектів проблеми, які раніше розглядались вченими, визначаються недостатньо досліджені питання, з'ясовуються причини їх слабкої розробленості.
У розділі II подається поглиблений аналіз сучасного стану процесу або явища, тлумачення основних поглядів і позицій проблеми. Особлива увага приділяється виявленню нових ідей та гіпотез, експериментальним даним, новим методикам вивчення проблеми, практичного досвіду та висловлення власної думки щодо перспектив розвитку досліджуваної проблеми.
У висновках подаються узагальнені умовиводи, ідеї, думки, оцінки, пропозиції науковця.
До списку літератури включаються публікації переважно останніх 5-10 років. Особливо цінуються праці останнього року видання.
У додатках наводяться формули, таблиці, схеми, якщо вони суттєво полегшують розуміння роботи.
Вибір теми реферату студенти здійснюють відповідно до тематики затвердженої на кафедрі та за погодженням з науковим керівником.
Обсяг розширеного реферату 20-24 сторінки.
Виклад матеріалу в рефераті має бути коротким і стислим. У рефераті використовується стандартизована термінологія, значення якої зрозуміле з контексту.
Реферат рецензується, оцінюється і враховується при проведенні підсумкового заліку, іспиту з відповідної дисципліни.
Рецензія (відгук) на реферат або іншу науково-дослідну роботу має об'єктивно оцінювати позитивні і негативні його сторони. В рецензії тією чи іншою мірою слід оцінити вміння автора поставити проблему, обґрунтувати її соціальне значення, розуміння автором співвідношення між реальною проблемою і рівнем її концептуальності; повноту висвітлення літературних джерел; глибину їх аналізу, володіння методами збору; аналізу та інтерпретації емпіричної інформації; самостійність роботи, оригінальність в осмисленні матеріалу; обґрунтування висновків і рекомендацій.
Стиль рецензії має відповідати нормам, прийнятим для наукових відгуків, тобто бути доброзичливим, але принциповим.
Відносно до автора роботи речення слід будувати в третій особі минулого часу («Студент поставив, розкрив, довів, обґрунтував») до самої роботи - в теперішньому часі («реферат містить, розкриває, підтверджує»).
Рецензію не слід завершувати оцінкою, вона має органічно випливати зі змісту документа.
7.Представлення наукової роботи на конференціях та семінарах (вимоги до підготовки тез відповідей).
Виступ за результатами дослідження — усний звіт про науково-дослідну роботу, який, як правило, здійснюються на наукових конференціях та семінарах перед вченою аудиторією.
Загальні вимоги до мовлення доповідача
за Мацько Л. І., Сидоренко О. М. Українська мова. — Навч. посібник. — К.: Либідь, 19992. — 208 с.
| Вимоги до мовлення доповідача | |
| Логічна послідовність викладу думок | Досягається завдяки внутрішньому плану виступу, який має відповідати загальній схемі: вступ — основна частина — висновки. Кожна думка має логічно пов'язуватися з попередньою таким чином, щоб не викликати смислових непорозумінь |
| Точність мовлення | Полягає у найповнішому викладі матеріалу з найоптимальнішим використанням мовних засобів, використанні усталених понять та термінів. Якщо автор вводить нове поняття, то у ході виступу воно обґрунтовується, доводиться доцільність його введення |
Структура виступу з представлення результатів наукового дослідження
| Структура виступу | Змістове наповнення | |
| Загальна тривалість виступу 5-15 хвилин | Представлення | Зазначення теми роботи, представлення авторів та наукових керівників роботи, установи при якій виконувалася робота |
| Вступ | Зазначення актуальності дослідження, основних структурно-методологічних елементів роботи (об'єкт, предмет, мета тощо); короткий аналіз робіт інших авторів (за необхідності) | |
| Основна частина | Представлення методів та процедури дослідження, оголошення основних результатів (прийнято використовувати ілюстрацій ний матеріал: таблиці, графіки, ілюстрації тощо) | |
| Висновки | Коротке та змістовне узагальнення основних результатів роботи, їх зіставлення з гіпотезою, накреслення подальших перспектив | |
| Подяка | Подяка аудиторії за уважність до доповідача та зацікавленість роботою; подяка керівникам роботи та іншим особам які зробили значні внески у її розвиток | |
| Дискусія | Запрошення до обговорення основних результатів роботи, відповіді на запитання колег |
Есе за змістом визначених літературних джерел
1. Т.Д. Марцинковская «Психология в современном мире» з монографії «Теория и методология психологии. Постнеклассическая перспектива» / Отв.ред. А.Л. Журавлев, А.В. Юревич. – М.: Изд - во «Институт психологии РАН», 2007.
Сучасна психологія
В останні роки спостерігається бурхливий розвиток психологічної науки, обумовлений різноманіттям теоретичних і практичних завдань, що постають перед нею. У нашій країні інтерес до психології особливо показовий - їй нарешті починають приділяти ту увагу, якої вона заслуговує, причому практично у всіх галузях сучасної освіти і бізнесу. Психологія увійшла сьогодні в плоть і кров людей, в життєві установки, менталітет, в повсякденний побут, мовну діяльність кожного з нас. Наша мова насичена психологічними термінами.
Психологія несе знання про мотиви поведінки людей, про внутрішнє, приховане життя людини, про спонукання до дії, про її волю і безвольність, про здатність зберегти свій статус, людську гідність в найнесприятливіших умовах, те, що є відмінною рисою людини. У пошуку відповідей на основні питання буття наші попередники залишили нам не одні тільки помилки і омани, але і геніальні прозріння і відкриття. Вони залишили не тільки відповіді, але і багато питань. На одні з них згодом були знайдені відповіді, на інші відповідей немає, як і за старих часів.
Самі погляди на предмет психології - душу - неодноразово змінювалися протягом минулих століть. Платон вважав, що душа - це ідея, вона постійна, незмінна і безсмертна, що вона існує поза тілом і, з'єднуючись з ним, оживляє мертву матерію. Його учень Аристотель, учив, що душа притаманна всім живим організмам, включаючи рослини. За Демократом, душа матеріальна, складається з атомів і смертна. Психологічні знання стали необхідним компонентом сучасної культури, і значення їх буде зростати.
Ми живемо в виключно напружений час. Все більша кількість людей не витримують цієї напруги. Катастрофічно росте число нервово-психічних захворювань, злочинців, алкоголіків, наркоманів, розлучень, катастроф, самогубств (у тому числі серед дітей та підлітків!). А ті, кому вдається втриматися від зривів, "приймають удар на себе" у вигляді серцево-судинних захворювань, синдрому хронічної втоми, безсоння і неврозів.
Нашому суспільству гостро бракує психологічної культури ставлення до себе, до інших, до роботи.
Психологія нам потрібна для того щоб пізнати себе і може бути частково світ. Ми живемо в той час, коли нам потрібні ці знання, адже не дарма їх збирали для нас багато століть. І це нам допоможе в деякому роді «розвантажити» себе і хоча б своїх близьких.
2. Д.А. Леонтьев «Неклассический вектор в современной психологии», с.74 – 95 з монографії «Теория и методология психологии. Постнеклассическая перспектива» / Отв. ред. А.Л. Журавлев, А.В. Юревич. – М.: Изд - во «Институт психологии РАН», 2007.
Розвиток
Наука психологія виникла не миттєво. Її становлення - тривалий процес історичного розвитку.
У своєму розвитку психологія пройшла кілька етапів. Перші уявлення про психіку були пов'язані з анімізмом (лат. «Аніма» - дух, душа) - найдавнішими поглядами, згідно з якими у всього, що існує на світі, є душа.
Епоха Середньовіччя, що тривала майже десять століть, не має в історії досить чіткої періодизації. Однією з найважливіших характеристик середньовічної науки, зокрема психології, була її тісний зв'язок з релігією. Точніше кажучи, небогословської, позацерковної науки в той час в Європі не існувало. Її важливою особливістю в цей період була поява сакральності.
Поява нових підходів до побудови науки в XV-XVI ст., Пов'язаних з прагненням до раціональності і доказовості теоретичних положень, ознаменувало настання нового етапу в процесі становлення психології. Розвиток цих підходів став провідним мотивом учених, які розробляли психологічні концепції в Новий час.
Процес розвитку знань про психіку людини, систему її психіки, характер, темперамент тривав протягом століть, і сам цей процес також важливий, як і результат - наука психологія.
І все-таки, дуже мало, з того, що було аксіомами психології навіть якихось 100 років тому, використовуються зараз. І це правильно, наука не стоїть на місці, вона развиваеться, з'являються нові відгалуження психології. Нові технології дозволяють швидше підтверджувати або спростовувати ті чи інші теорії і припущення. Взяти тільки інтернет! Тепер, що б опитати величезну аудиторію не треба навіть виходити з дому. Звичайно є опитування, які потрібно проводити лише особисто, але в той же час на деякі опитування люди відповідають чесно лише коли їм гарантована цілковита анонімність, а інтернет ідеальне місце для цього.
Такий вражаючий за своєю масштабністю доступ до людей та інформації, дозволив по-іншому поглянути на людську індивідуальність.
Гуманістична психологія, виникнувши в США в кінці 1950-х рр., В своєму прагненні побудувати нову методологію пізнання людини, звернена, насамперед, проти панування в американській психології того часу природничо механістичного підходу. Частково розвиток гуманістичної психології в США обумовлено загальними соціальними тенденціями того періоду: руху на захист прав жінок, пік руху на захист громадянських прав, масові демонстрації, марші протесту.
Гуманістична психологія є дуже цікавим напрямком. Вона містить в собі незвичайні принципи, і відкриває нову сторінку у великій книзі цієї дисципліни.
Гуманісти пішли проти системи, зумівши вдарити по основним напрямкам, які існували у той час. Це було не тільки сміливо, але ще й дозволило поглянути на ситуацію під іншим кутом.
Зараз гуманістична психологія особливо необхідна. Вона веде до миру і порозуміння, сприймаючи людей як окремих, повноцінних особистостей. Чимось нагадує утопічний світ, але, тим не менш, є ідеалом багатьох кіл. Взяти ту ж демократію, де кожен має право на повагу.
Гуманістична психологія розквітає в Європі. Всі гасла, паради, закони дуже нагадують принципи напрямку, утвореного кілька десятків років тому. Особистість як первозданна, прекрасна природа, свобода, відповідальність, любов, творчість. Ці слова зустрічаються в обох колах.
Гуманістична наука безперечно варта того, щоб бути вивченою. Адже в ній криються ідеї, такі необхідні в сучасному світі.
3. Г.В. Залевский «Объяснение и понимание в психологии» з монографії «Теория и методология психологии. Постнеклассическая перспектива» / Отв. ред. А.Л. Журавлев, А.В. Юревич. – М.: Изд - во «Институт психологии РАН», 2007.
4. Т.В. Корнилова. Экспериментальная парадигма, или ложные дихотомии
в психологии з монографії «Теория и методология психологии: Постнеклассическая перспектива» / Отв. ред. А.Л. Журавлев, А.В. Юревич. –М.: Изд - во «институт психологии РАН». 2007.
5. В.М. Аллахвердов «Научное исследование как тривиализация обоснованной ахинеи» з монографії «Теория и методология психологии: Постнеклассическая перспектива» / Отв. ред. А.Л. Журавлев, А.В. Юревич. – М.: Изд - во «Институт психологии РАН», 2007.
Звичайне незвичайним способом
Протягом більше двох тисяч років люди вважали, що важкі предмети падають швидше легких. Ця класична мудрість грунтувалася на спостереженнях давньогрецького філософа Аристотеля. Люди вірили йому, тому що його думки здавалися правильними.
Але в 17 столітті Галілео Галілей вирішив перевірити закон Аристотеля. За легендою він скидав у Пізанської вежі кулі різної маси.
Під час своїх експериментів Галілео виявив, що важкі предмети падають швидше легких через менший повітряняний опір: повітря заважає легкому об'єкту сильніше, ніж важкому.
Рішення Галілея перевірити закон Аристотеля стало поворотним моментом в науці, воно ознаменувало початок перевірки всіх загальноприйнятих законів дослідним шляхом. Досліди Галілея з падаючими тілами привели до нашого початкового розуміння прискорення під дією гравітації.
Ми всі отримуємо від народження приблизно однакові здібності. Протягом багатьох років люди всебічно вивчали геніїв і приходили до певних висновків. Одним з найбільш важливих висновків стало те, що генії - це не обов'язково люди з високим коефіцієнтом розумових здібностей. Часто геніями є звичайні люди, які просто вміють використовувати свій розум не стандартним способом, не так, як це робить середньо одарована або навіть більш здібна людина. Це означає, що дуже багато людей, в принципі, якщо захочете, може піднятися до рівня генія, якщо навчиться мислити так само, як вони.
Чому ж, в такому разі, кожен другий не геній? Раніше рідко хто доживав до 30 - 40, люди не мали змоги вивчати навіть елементарні, початкові знання такі, як читання і писання і в основному працювали з ранку до вечору на городах, слыдкували за худобою і т.д. В чому ж проблема сучасних людей? Ми більше не дивуємся. Як писав Олександр Сергійович Пушкін: «Ми ліниві й не допитливі». А можна додати: «Ми байдужі». Ми втрачаємо здатність дивуватися. Багато чого не помічаємо, багатьом не цікавимося, на багато що не звертаємо уваги. Кожен з нас зайнятий своїми проблемами, своїми справами. Але є такі хвилини, коли людина, немов прокинувшись, раптом починає помічати те, на що раніше не звертала уваги або починає бачити щось під дивовижним кутом.
Зараз більша частина населення Землі має доступ до навчання з одного боку, але з іншого навчання в школах, особливо у вітчизняних, націлене далеко не на ті речі на яке повинно, щоб виростити людей здатних на великі відкриття. До речі школи в своєму сьогоднішньому вигляді є продуктом історії, а не наукових досліджень процесу навчання дітей. Ті схеми і програми, які застосовуються зараз в школах, розроблялися ще за часів протестантської Реформації, коли школи створювалися для того, щоб діти вчилися читати Біблію, без питань вірили в Святе Письмо і без жодних сумнівів підпорядковувалися можновладцям. Творці перших шкіл максимально ясно говорили про це в своїх працях. Вони навіть не думали про те, що школа може стати тим місцем, де учням прививатися критичне мислення, творча ініціатива і здатність вчитися самостійно - тобто все те, що вкрай необхідно для досягнення успіху в сьогоднішній економіці. Для них свавілля було гріхом, і його необхідно було вибивати з дітей палицею, але ні в якій мірі не заохочувати. Згадується виступ американського коміка Джорджа Карліна: «Шкільна форма! Погана ідея! Ідея про те що шкільна форма допомагає дотримувати в школі порядок ...! Хіба всі ці школи і так мало шкодять змушуючи дітей думати однаково? Тепер вони хочуть щоб вони і виглядали однаково? І до речі ідея якось не нова! я про неї вперше прочитав зі старих газет року так 1930-го... Але там важко було щось зрозуміти, тому що все було на німецькому!».
Як правильно зазначив автор у своїй статті, сьогодні, щоб зацікавити людей, треба їх шокувати. Навколо нас стільки дивного, але ми часом цього не помічаємо. Ми постійно користуємося мобільними телефонами і навіть не можемо уявити собі, що був час, коли люди обходилися без цього предмета. Телевізор, комп'ютер, інтернет, предмети побутової техніки оточують нас всюди, ми перенасичені всіми цими новинками. Технології розвиваються набагато швидше ніж більшість про них дізнається.
І все ж таки залишаються люди які ще вміють дивуватися і дивувати. Якби люди не вміли дивуватися, вони нічого б не придумали, не зробили б унікальних відкриттів.
Непросто дивуватися в нашому світі, тому що світ непростий. І все ж треба вміти в звичайному побачити незвичайне і зберегти це вміння до кінця днів. Тоді ніякі будні не страшні. Якщо ти не вмієш дивуватися, якщо ти байдужий, тобі буде нудно жити. Навколо стільки дивного, що належить природі. Головне - помітити, не пройти повз, не пропустити. Навколо стільки дивовижних і прекрасних речей, подій, людей. І як би часом нам важко не було, наше життя теж прекрасне і дивовижне.