Соціально-економічні проблеми

Стан законодавства

Реалізація ч. 2 ст. 14 Конституції України щодо можливості набуття права приватної власності на земельні ділянки громадянами України виключно відповідно до закону обумовлює необхідність закріплення в 3емельному кодексі України від 25 жовтня 2001 р. (далі — 3К України) чітких та зрозумілих процедур приватизації земель із визначенням конкретних строків здійснення всіх юридично значимих дій та юридичних гарантій захисту земельних прав осіб у випадку їх порушення.

Можливість приватизації земельних ділянок передбачена, зокрема, статтями 116, 118, 121, 125, 126, 151, 202 та ін. 3К України, реалізується через декілька процедур (моделей приватизації). В свою чергу, кожна модель складається із багатьох стадій, проходження процедури залежить від багатьох органів. Через таку побудову вона є тривалою, при цьому тривалість та складність процедури часто не забезпечують законності та обґрунтованості прийнятого рішення, про що свідчать широковідомі факти про «розбазарювання» земель Південного берега Криму, природоохоронних територій в м. Києві тощо [13; 14; 15].

Аналіз норм 3К України, законів України «Про землеустрій» від 22.05.2003 р. № 858-ІУ, «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 р. № 973-ІУ, «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 р. № 899-ІУ, підзаконних нормативно-правових актів свідчить, по-перше, що чинне земельне законодавство в частині регулювання процедури приватизації земель не є чітким і послідовним, у спеціальній земельно-правовій літературі виділяється від шести до восьми моделей приватизації земельнихділянок [16; 17]. По-друге, можна зробити висновок про відсутність у більшості стадій процедури приватизації земельних ділянок конкретних строків виконання тих чи інших юридично значимих дій, що на практиці призводить до зловживання з боку органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування та порушення прав громадян України у процесі приватизації земельних ділянок. Ще більш ускладненою стала процедура приватизації земельних ділянок після внесення змін і доповнень до ЗК України відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» від 16.09.2008 р. № 509-УІ, яким приватизаційна процедура доповнена стадією так званого вибору місця розташування земельної ділянки.

Аналіз практики застосування законодавства про приватизацію земель останніми роками свідчить про те, що загалом приватизація земельних ділянок начебто призначена для того, щоб стимулювати корупцію, посилювати соціальну нерівність, «в ручному режимі» розподіляти основне національне багатство — землю. Від такого становища не виграють ні громадяни, які теоретично мають право на безоплатну приватизацію, ні держава, яка не отримує жодної винагороди за відчужені землі.

На основі аналізу чинного законодавства та практики його застосування можна визначити низку проблем здійснення громадянами України права на приватизацію земельних ділянок, що значно впливають на ефективність правового забезпечення зазначених процесів в Україні.

Соціально-економічні проблеми

Так, до соціально-економічних проблем приватизації земель можна віднести наступні:

а) очевидною є соціальна несправедливість встановлених норм безоплатної приватизації. Теоретично, наприклад, кожен громадянин може безоплатно отримати присадибну земельну ділянку розміром до 0,1 га у місті, 0,15 га у селищі або 0,25 в селі (ст. 121 ЗК України). Поза сумнівом, найбільш привабливими є земельні ділянки, розташовані у м. Києві, проте зрозуміло, що всі 48 млн громадян України отримати їх у Києві не зможуть. Таким чином, дехто отримає земельну ділянку в столиці, а дехто — у місті обласного значення, селі або селищі (варто зазначити, що право на приватизацію не пов´язується з місцем проживання конкретної особи). Вартість отриманих земельних ділянок відрізнятиметься у десятки, а може — й сотні разів, проте формально всі громадяни використовують одне й те саме право — на приватизацію земельної ділянки;

б) давно є визнаним та відомим, щобезоплатна за законом приватизація земельних ділянок фактично є платною,причому плата може вноситися у різнихформах. І ще добре, якщо це «добровільні» внески на проведення газу до села;насправді ж, у багатьох випадках — цехабарі різним посадовим особам, або, щегірше, прийняття різних «потрібних»судових або адміністративних рішень;

в) потребує невідкладного вирішенняпроблема забезпечення гласності при вирішенні питань приватизації земельнихділянок громадянами України. В чинному земельному законодавстві відсутні критерії, на основі яких має бути прийняте рішення щодо передачі у власність земельної ділянки за наявності заяв від кількохосіб, що призводить до корупції у сфері земельних відносин. Водночас в інших законодавчих актах, які визначають особливості соціального статусу окремих категорійгромадян, закріплюються положення,згідно з якими органи державної влади тамісцевого самоврядування зобов´язаніприймати рішення про надання земельних ділянок таким громадянам за умови,якщо за своїм статусом вони відповідаютьтим критеріям, які передбачені в законах.Як правило, це пов´язується з реалізацієюгромадянами права на житло (ветеранів
праці; ветеранів військової служби; ветеранів органів внутрішніх справ і ветеранівдержавної пожежної охорони молодихсімей) або спрямоване на захист соціально-незахищених верств населення (осіб,які набули статусу дітей війни; осіб, якіевакуйовані або відселені із території, забрудненої внаслідок аварії на ЧАЕС; ветеранів війни; інвалідів із захворюваннямиопорно-рухового апарату).