Поняття зв’язного мовлення

Лекція 7. Методика розвитку зв’язного мовлення у дітей

(2год.)

ОСНОВНІ ПИТАННЯ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

Особливості розвитку зв’язного мовлення у дошкільників

Методи навчання діалогічного мовлення

Методи навчання монологічного мовлення

Основні поняття теми: лінгводидактика, методика, теорія, мовлення, зв’язне мовлення, , мовлення, текст, нормативність, функції мови і мовлення, культура мовлення, закономірність, закономірності засвоєння дитиною мови з Л. Федоренко, чуття мови, принципи навчання мови, розвитку мовлення: загальнодидактичні, методичні (загальні методичні принципи, часткові методичні принципи, спеціальні) тощо.

Література базова

1. Дитина: програма виховання і навчання дітей від двох до семи років / наук. кер. Проекту: О.В. Огневюк, К.І. Волинець, нук. Кер. Програмою: О.В. Проскура та ін.. / Мін. осв. і наук., мол. та спроту України, Головн. упр. осв. і наук. викон. орг.. Київміськради (КМДА), Київ. У-нт ім. Б. Грінченка. – 3-тє вид. доопр. Та доп. – К.: Київ, ун-т ім.. Б. Грінченка, 2012. – 492 с.

2. Богуш А.М. Дошкільна лінгводидактика: Теорія і методика навчання дітей рідної мови: Підручник / А.М. Богуш, Н.В. Гавриш. – К.: Видавничий дім «Слово», 2011(2013). – С. 450-499.

3. Методичні рекомендації до Програми виховання і навчання дітей від двох до семи років «Дитина»/наук. кер. проекту: О. В. Огнев’юк; наук. ред. Н. В. Кудикіна, В. У. Кузьменко; авт.кол.: Е. В. Бєлкіна, Н. І. Богданець-Білоскаленко, О. Л. Богініч, З. Н. Борисова, М. С. Вашуленко [та ін.] /Мін. осв. і наук. мол. т спорту України, Головн. упр. осв. і наук. викон. орг. Київміськради (КМДА), Київ, ун-т ім. Б. Грінченка. – 3-є вид. доопр. та доп. – К.: Київ, ун-т Б. Грінченка, 2012. – 400 с.

Література допоміжна

1.Богуш А.М. Мовленнєвий компонент дошкільної освіти [Текст]. – 4-те вид., доопр. і доп. / А.М. Богуш. – Х.: Вид-во «Ранок», 2013. – 192 с. – (Сучасна дошкільна освіта)

2. Дошкільна лінгводидактика. Хрестоматія. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів / Упорядник Богуш А.М.Частина І та ІІ. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2005. – С. 307-398.

3.Луценко І.О. Дитина і дорослий: вчимося спілкуватись: готуємося до мовленнєвого спілкування з дошкільниками. – К.: Світоч, 2008. – 203 с.

4. Луценко І. Uотуємося до мовленнєвого спілкування. – К., 2001.

5.Синиця І.О. Психологія усного мовлення. – К., 1974.

6.Семиченко І.О. Психологія речи. – К., 1998.

7. Товкач І. Є. Дидактичні ігри мовленнєвого змісту / А. В. Пасічник, І. Є Товкач // Ігрова діяльність у дошкільній освіті п’ятирічних дітей (педагогічний супровід до програми «Дитина») : навч.-метод. посіб. / Г. В. Бєлєнька, В. М. Вертугіна, Ю. О. Волинець та ін.; за заг. ред. Н. В. Кудикіної. – К.: Київ, ун-т ім. Б. Грінченка, 2013. – С. 75-118.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. Опрацювання матеріалу лекції

2. Підготовка до семінару «Методика розвитку діалогічного мовлення»:

а) характеристика діалогічного мовлення дошкільника;

б) характеристика методів навчання діалогічного мовлення;

в) методика навчання дітей діалогічного мовлення в ході занять;

г) методика навчання дітей діалогічного мовлення в повсякденні.

Основний зміст лекції

Поняття зв’язного мовлення

Лінгводидактика розглядає поняття зв’язного мовлення у двох напрямах:

1) процес створення зв’язного висловлювання;

2) продукт мовлення (текст чи дискурс).

Проблемою зв’язного мовлення займалися і займаються лінгвісти,

психологи, педагоги : Ю. Аркін, А. Богуш, Н. Виноградова, Н. Гавриш, Л.Виготський, О. Леонтьєв, О. Лурія, Е. Корткова, В. Скалкін,С. Рубінштейн та багато інших. Зокрема, С. Рубінштейн писав: «Розвиток зв’язного мовлення має особливе значення. Розвиток словника, оволодіння граматичними формами і т.п. входять до його складу як часткові моменти… Звязнысть власного мовлення означає адекватність мовленнєвого оформлення думки мовця чи того, хто пише, з погляду його зрозумілості для слухачів або читачів. Звязне мовлення- це таке мовлення, що може бути цілком зрозумілим на грунті його власного предметного змісту.» [Рубінштейн С.Л. Основы обшей психологии.: В 2 т. – М.: Педагогика, 1980. – Т.1. – С. 468- 470.]

Значний вклад у методику розвитку мови дітей внесли дослідження педагога Г. М. Леушиної про розвиток зв’язної мови дітей.

Зв’язне мовлення реалізується у двох формах –діалозі і монолозі.

Діалог – форма мовної комунікації, учасники якої обмінюються репліками (Привіт –здоров, Здрастуйте – доброго здоровя!...)

До лінгвістичних характеристик діалогу відносяться такі: фразеологія, уривчастість, недомовленість, скороченість, наявність простих та складних безсполучникових речень, імпровізований характер висловлювань та ін..

Монолог – мовлення однієї людини, орієнтоване на сприймання іншою чи іншими особами.

До лінгвістичних характеристик монологу відносяться: літературна лексика, розгорнутість висловлювання, наявність ускладнення синтаксичних конструкцій, чітке граматичне оформлення, певна завершеність та ін..

Зв'язне мовлення з наукової точки зору визначається як єдине смислове та структурне ціле, що складається з тематично та логічно пов'язаних між собою відрізків і відбиває всі суттєві сторони свого предметного змісту (А.М.Богуш, Л.С.Виготський, М.І.Жинкін, І.О.Зимня, О.О.Леонтьев). У створенні зв'язного мовленнєвого продукту науковці виокремлюють діяльнісний та особистісний компоненти. Перший — пов'язується з процесами народження і сприймання повідомлення, регуляції та контролю власної мовленнєвої діяльності. Другий — з тим, що в мовленні особа виявляє свою індивідуальність — характер, темперамент, рівень загальної культури. [43]

Для вітчизняної лінгводидактики традиційним є звужування змісту художньо-мовленнєвої діяльності в межах літературного мистецтва. З одного боку, це можна визнати виправданим, оскільки воно розкриває суть самого терміна - діяльність, що пов'язана зі сприйманням, елементарним естетичним аналізом, відтворенням і власною творчістю під впливом художнього слова. Діяльність - спосіб буття людини в світі, здатність її вносити в дійсність зміни. Основні компоненти діяльність суб'єкт з його потребами; мета відповідно до якої перетворюється предмет в об'єкт, на який спрямовано діяльність; засіб реалізації мети; результат діяльності. Загальним засобом діяльності є сукупність знарядь праці, створених людьми, техніка і технологія. Універсальним предметом діяльності є природа й суспільство, а її загальним наслідком олюднення природи. [27]

З другого боку, сучасні тенденції до використання синтезу мистецтв вимагають поширення меж художньо-мовленнєвої діяльності за рахунок об'єднання різних видів художньої творчості навколо мовленнєвої діяльності.

Засвоєння мовлення складається з цілої низки дій як зовнішніх (фізичні рухи органів мовлення), так і внутрішніх (інтелектуально-емоційні зусилля), без яких не можна навчитися говорити (Л.П.Федоренко). [44] Обов'язковими є дії, що формують структуру мовленнєвих навичок (рис. 1):

Рис. 1. Структура мовленнєвих навичок

Реалізація принципу комунікативної спрямованості навчання можлива за умови індивідуального підходу до дитини у процесі навчального і повсякденного спілкування. Його основою є врахування у процесі навчання мови вікових та індивідуальних особливостей становлення комунікативної діяльності, оскільки п розвиток є визначальною умовою розвитку мовлення. Врахування індивідуальних особливостей дітей під час розмов, бесід відбувається методом добору тем, пов'язаних із дитячим досвідом, потребами, інтересами, вибором ситуації, в якій відбуватиметься спілкування (повсякденне життя, дитяча діяльність, спілкування як самостійний епізод) провідного компонента (ділового, пізнавального, особистісного). Вдале визначення теми розмови спонукатиме дітей висловлюватися, ділитися враженнями, переживаннями.

До прийомів індивідуалізації навчання мови і розвитку мовлення належать: диференціація завдань, гнучке використання прийомів керівництва мовленнєвою діяльністю (мовленнєвий зразок, підказка, порада, приклад, вказівка), добір предметної, образної, рухової і вербальної наочності, добір ролей, ігрових мовленнєвих ситуацій, дидактичних вправ, ігор.

Структурною одиницею спілкування вчені вважають діяльнісний акт породження мовленнєвого висловлювання (Л. Виготський, О. Леонтьєв, А. Маркова), який охоплює низку етапів, а саме: 1) мотивацію і первинну орієнтацію в проблемній ситуації; 2) мовленнєву інтенцію (наміру): виокремлення комунікативного завдання, орієнтування в умовах цього завдання; 3) внутрішнє програмування мовленнєвої дії; 4) реалізацію внутрішньої програми: семантичну, граматичну, акустико-артикуляційну і моторну реалізацію програми.

Основою мовленнєвого висловлювання є мотив. Якщо він не виникає, висловлювання не відбувається. Висловлюванню притаманні функція – значення - форма. Його головною функцією є повідомлення про предмети дійсності, події, ставлення мовців до них. Значення - це дані про навколишню дійсність, її предмети, події. Висловлюванням може бути словосполучення, речення, складне синтаксичне ціле (текст). Розрізняють діалогічні й монологічні форми мовленнєвого висловлювання. [44]

Висловлювання, яке є реакцією на репліку в діалозі, в залежності від змісту може складатися як з одного, так і з кількох речень (фрагментарні висловлювання, монологічна єдність).

Специфіка мовленнєвого спілкування виявляється в характері дій, завдяки яким воно здійснюється, а саме: мовленнєвих операцій, мовленнєвих і комунікативно-мовленнєвих умінь. Володіння цими уміннями дає можливість правильно обирати стиль мовлення, підпорядковувати форму мовленнєвого висловлювання завданням спілкування, використовувати найефективніші (для цієї мети і за цих умов) мовні і немовні засоби.

Комунікативно-мовленнєві вміння— це вміння керувати мовленнєвою діяльністю у процесі розв'язання різноманітних комунікативних завдань. Комунікативно-мовленнєве вміння має творчий характер, адже умови спілкування ніколи не повторюються повністю, кожного разу потрібно заново добирати необхідні мовні засоби і мовленнєві навички.

Комунікативно-мовленнєві вміння: комплексний аналіз системи «людина-ситуація»; правильне «читання» й розуміння експресивної інформації у ситуації спілкування; встановлення контакту з партнером по спілкуванню, використання невербальних і вербальних засобів; побудова висловлювань адекватно ситуації мовленнєвого спілкування. Мовні (лінгвістичні) вміння: словниковий запас, граматична правильність, інтонаційна характеристика мовлення; контроль, аналіз власного мовлення, здібність змінювати мовленнєве висловлювання відповідно до досягнутих результатів, довільність, рефлексія тексту і комунікації.

Мовленнєві навички- це автоматизовані дії з мовним матеріалом (лексичним, фонетичним, граматичним) як у процесі слухання, так і у процесі говоріння. Відтак, емоційно, естетично забарвлене мовлення збагачує, спрямовує, стимулює невербальні творчі прояви дитини, водночас у процесі художньої діяльності відбувається й зворотний позитивний вплив на розвиток зв'язного монологічного мовлення передусім за рахунок збагачення художнього, емоційно-чуттєвого досвіду. Тому провідним принципом активізації мовленнєвого розвитку дітей науковці справедливо вважають взаємозв'язок сенсорного й лінгвістичного виховання дітей, усіх видів «дитячих» діяльностей. (А. Богуш, О. Дяченко, Ф. Сохін, Є. Тихеєва.)

Наслідком зв'язного мовлення є текст — словесно виражений продукт мовленнєво-розумової діяльності людини, якому властива завершеність, структурна цілісність, визначена цілеспрямованість та прагматична настанова (Н.О.Головань, Л.О.Варзацька, В.Я.Мельничайко, М.І.Пентилюк). [43]

Враховуючи, що діти дошкільного віку оволодівають лише усним мовленням (елементи писемного воно здобувають тільки, коли свідомо, довільно надиктовують дорослому певний зміст, дбаючи про його відповідне оформлення), лінгводидакти з недавнього часу послуговуються терміном «дискурс», який характеризує продукт саме усного мовлення. Науковці визначають дискурс як зв'язний текст у поєднанні з екстралінгвістичними (прагматичними, соціокультурними, психологічними тощо) чинниками, тобто текст, узятий у процесуальному контексті.

-2-