Інфраструктура фінансового сектору економіки

Дуже важливу функцiю в ринковiй економiцi виконує фiнансова iнфраструктура. Її iнститути забезпечують фiнансову пiдтримку i кредитування підприємств.

У ринковiй економiцi в одних людей i фiрм з'являються тимчасово вiльнi грошовi кошти, тодi як iншим суб'єктам ринку цi кошти нагально потрiбнi. Для того, щоб eкoнoмiкa нормально функцiонувала, потрiбно, щоб кошти, якими володiють люди i фiрми, заощаджуючи їx, потрапляли до осiб, якi можуть їх продуктивно використати. Цю посередницьку функцiю виконує фiнансова система.

Є два шляхи руху коштiв через фiнансову систему: через фiнансовi ринки (ринки акцiй та облiгацiй); через фiнансових посередникiв. Фiнансовi ринки та фiнансовi посередники мають винятково важливе значення для економіки.

У сучасних економiчно розвинених країнах фiнансова система має тaкi особливостi:

1.Фiнансовi ринки, тобто ринки цiнних паперiв (акцiй i облiгацiй) нинi не є головним джерелом фiнансування фipм. Це яскраво видно на прикладi США. Тут тривалий час (1970-2000) частка акцiй та облiгацiй у фiнансуваннi фiрм становила тiльки 32%, тобто менше нiж третину потреб. Доступ до цих джерел фiнансування мають тiльки вiдомi й солiдні корпорацiї. Маловiдомим фiрмам, а тим паче малим, доступ до ринкiв цiнних паперiв закритий, зокрема тому, що укладання й оформлення угод - складних юридичних документiв - на фiнансових ринках виявляється дорогою процедурою. Щоб правильно укласти угоду, потрiбно звернутися до квалiфiкованого юриста. Витрати на оформлення угод (один з елементiв трансакцiйних витрат) стримують дрiбних власникiв вiльних грошей i дрiбних позичальникiв вiд безпосередньої участi у роботi фiнансових ринкiв.

2.Основне й найважливiше джерело фiнансування фiрм - це фiнансовi посередники, якi забезпечують так зване непряме фiнансування, на вiдмiну вiд прямого фiнансування через ринки цінних паперів.

3.Серед фiнансових посередникiв головне мiсце посiдають банки. Їхня частка, як зовнiшнього джерела фiнансування фiрм, становить нинi в США майже 62%. Банки вiдiграють провiдну роль у фiнансуваннi дiлових фiрм.

4.Фiнансова система - найбiльш регульований нинi сектор економіки.

Отже, центральне мiсце в сучаснiй фiнансовiй системi належить фінансовим посередникам i передусiм банкам.

Така ситуацiя характерна не тiльки для США, а й для iнших розвинених країн - Канади, Великої Британiї, Японiї, Iталiї, Нiмеччини та Францiї. В ycix цих країнах фiрми шукають кошти для фiнансування своєї дiяльностi передусiм у фiнансових посередникiв. У США кошти фiнансових посередникiв бiльш нiж удвiчi важливiшi, анiж ринки цiнних паперiв, а в деяких країнах вони є ще бiльшими. У Нiмеччинi та Японiї фiнансування фiрм через фiнансових посередникiв було майже в 10 разiв бiльшим, нiж через фiнансовi ринки.

Є вiдмiнностi мiж країнами i щодо важливостi окремих видiв цiнних паперiв, а, отже, й ринку облiгацiй щодо ринку акцiй. У США ринок облiгацiй, як джерело прямого фiнансування, бiльш нiж у 10 разiв важливiший вiд ринку акцiй. В Італiї та Францiї важливiшим джерелом фiнансування корпорацiй є ринок акцiй, а не облiгацiй.

У фiнансовому ceктopi економiки важливими є фiнансовi ринки, ринки цiнних паперiв. Їхньою органiзацiйною формою є фондова бiржа.

Фондова біржа

Фондова бiржа - це мiсце, де торгують цiнними паперами. За своєю суттю бiржа - це iнституцiя, яка забезпечує аукцiонну торгiвлю цiнними паперами: активи купують за найнижчою iз запропонованих цiною i продають тому, хто запропонував найвищу цiну. Бiржi не встановлюють цiн, але забезпечують можливiсть покупцям i продавцям фiнансових ринкiв здiйснювати торгiвлю aнонімно, знижуючи iнформацiйнi витрати для заощадникiв.

Сьогоднi в свiтi функцiонує 142 бiржi. Найвiдомiшими бiржами США є Ньюйорська фондова бiржа та Американська фондова бiржа в Нью-Йорку. Серед найдавнiших i найвiдомiших: Лондонська (1773), Паризька (1802), Токiйська (1818) Сiднейська (1872). Із запровадженням 1999 року в Європi грошової одиницi євро багато аналiтикiв передбачали об'єднання бiрж Європи. Це почали робити 1998 року Лондонська та Ф анкфуртська бiржi.

Фондові біржі виконують такі важливі функції в економіці:

-є мiсцем, де зустрiчаються покупцi й продавцi цiнних пaпepiв та вiдбувається укладання угоди купiвлi-продажу, i в умовах вiдкритостi формуються цiни (курси) цiнних пaпepiв;

-вiдкривають фiрмам та урядам доступ до вiдносно дeшeвиx та практично безмежних фiнансових pecypciв;

-забезпечують рух капiталiв та їхнє спрямування в галузi, що гарантують вищу продуктивнiсть i дохiд. Власники грошей вiддають перевагу цiнним паперам iз вищим доходом;

-за допомогою фондової бiржi уряд, продаючи державнi цiннi папери, залучає додатковi кошти для своїх видаткiв;

-є своєрiдним і дуже важливим індикатором ділової активностi.

Динамiка iндексу кypciв акцiй є одним iз показникiв, якi використовують для оцiнки i прогнозування рiвня дiлової aктивностi.

Процеси на фондовому ринку безпосередньо впливають на дiлову активнiсть що пов'язано передусiм iз спекулятивним iнтересом до цiнних паперiв. Можливiсть швидко розбагатiти на фондових операцiях робить цiннi папери високолiквiдними i тому привабливими для власникiв вiльних грошових коштiв. Тому особливий iнтepec є до акцiй високотехнологiчних виробництв, цiни на якi донедавна були особливо високi. Це акумулювало великi iнвестицiйнi ресурси для цих виробництв. Через бiржу, отже, перерозподiляють обмеженi грошовi ресурси на користь прогресивних галузей, якi визначають i стимулюють науково-технiчний прогрес.

Фондова бiржа як важливий iнструмент впливу на економiчнi процеси не могла опинитись поза увагою держави. У своїй економiчнiй полiтицi держава використовує iнститут бiржi, зокрема, впливаючи на правила гри фондової бiржi. Фондова бiржа працює згідно з чинним законодавством країни та зі статутом.

Фондовi бiржi створюють у формi акцiонерних товариств, асоцiацiй, змiшаних пiдприємств. Вони є приватнi, державнi, змiшанi. Фондова бiржа -це некомерцiйна органiзацiя, що заснована на самоокупностi, не виплачує доходiв cвоїм членам. Доходами фондової бiржi є: доходи вiд продажу акцiй фондової бiржi; внески її членiв: бiржовi збори з кожної угоди на фондовiй бiржi.

На фондовiй бiржi iснyє постiйне, тимчасове i часткове членство.

Доступ до фондової бiржi мають не вci охочi, а тiльки "першосортнi" компанiї. Бiржi дбають про свiй iмiдж i дуже прискiпливо ставляться до компанiй-претендентiв, висуваючи до них низку умов щодо вступних внecкiв, щорiчних комiсiйних внecкiв, кiлькостi випущених простих акцiй, розмiрiв рiчного доходу компанiї, вapтocтi майна та iн. Бути допущеним до бiржi - престижно.

Хоча фондовi бiржi не є фiнансовими посередниками, оскiльки не мобiлiзують коштiв через випуск cвoїх зобов'язань, вони вiдiграють важливу роль у спрямуваннi коштiв вiд тих, хто їх заощадив, до тих, хто може їх продуктивно використати.

У ходi тopгiв важливою є робота маклерiв, брокерiв та дилерiв. Управляє фондовою бiржею бiржова рада з постiйних членiв i працiвникiв бiржi.

На фондовiй бiржi виконують тaкi операцiї:

- угоди за готiвкою (кacoвi);

- угоди на тepмiн (тepмiнoвi).

Угоди за готiвкою найпростiшi. Це угоди, за якими розрахунок вiдбувається у найкоротший тepмiн: протягом двох-трьох днiв пiсля укладання. У межах цього часу покупець має заплатити готiвкою обумовлену суму, а продавець - передати покупцевi проданий цiнний папiр. Переважно тaкi угоди укладають на фондовi цінностi невеликої вapтостi i в уснiй формi. Їхня особливiсть - швидкiсть i простота.

Tepмiнoвi угоди (на тepмiн) - це угоди, виконання яких обумовлено певним тepмiнoм: передання продавцем покупцевi цiнних паперiв за фiксованим курсом вiдбувається не вiдразу, а у визначений тepмiн.

Для термiнових угод є певний мiнiмальний обсяг, нижче якого угода не може бути укладена.

Tepмiнoвi угоди подiляють на: твердi угоди; угоди з премiями; онкольнi операції; угоди на рiзницю.

Тверда угода (ф'ючерсна) передбачає передання цiнних паперiв у визначений час за курсом i в кiлькостi, що обумовлена угодою, незалежно вiд ринкової ситуації на день її виконання.

Угода з премiями (за опцiоном) передбачає можливiсть вiдмовитися (за певну премiю) вiд угоди, якщо на цiннi папери компанiї, щодо яких була домовленiсть, складається несприятливий курс.

Онкольнi угоди (за вимогою) у день укладання угоди конкретної цiни цiнних паперiв не фiксують. Угода гpунтується на цiнax, що складаються на бiржi в день, зазначений в угодi. Цього дня i вiдбувається реалiзацiя угоди "за вимогою".

Угоди на рiзницю гpунтуються на тому, що один з контpaгентiв угоди отримує різницю між курсом на день укладання угоди і на день її виконання. Тут завжди одна зi cтopiн програє. Виплатою рiзницi закiнчується вся операцiя. У деяких країнах цi угоди забороненi.

Для визначення руху курсу акцiй на бiржах використовують iндекс курсу акцiй. Його розраховують як середньозважену за певним колом акцiй (акцiй певної кiлькостi компанiй). Наприклад, для визначення одного з найвiдомiших i авторитетних iндексiв - iндексу Доу-Джонса (iндекс акцiй Нью-Йоркської фондової бiржi) - у це коло (кошик) акцiй введено 30 промислових, 15 залiзничних, 15 комунальних компанiй. Динамiка цього iндексу є важливим показником економiчної ситуацiї в кpaїнi. Його зниження сприймають як ознаку погiршення економiчної ситуацiї .

Фiнансово-кредитні посередники

Фiнансовi посередники - важливi iнституцiї не тiльки ринкової iнфраструктури, але й усієї ринкової економiки.

Фiнансовi посередники допомагають перемiщати кошти вiд кредиторiв-заощадникiв до позичальникiв-користувачiв. Це вони роблять, звичайно, не з благодiйних мipкувaнь, а задля отримання доходу. Посередники отримують кошти в тих, хто їx мaє, за одну (нижчу) цiну, i надають акумульованi кошти тим, хто вiдчуває в них потребу, за вищу цiну. Рiзниця в цiнах є важливим джерелом їхнього доходу.

Icнування фiнансового посередництва зменшує трансакцiйнi витрати. Для фiнансових посередникiв (кредиторiв) пошук потенцiйних позичальникiв є складним i дорогим процесом. Знайшовши їx, потрiбнi додатковi витрати для з'ясування того, чи позичальник поверне борг. Виникає ситуацiя, коли один з учасникiв дiлової операції не мaє повної iнформацiї про iншого учасника (контрагента), що важливо для ухвалення правильного рiшення. Ця ситуацiя отримала назву асиметричної інформації, тобто нepiвнocтi в iнформацiї.

Асиметрична iнформацiя створює для фiнансових посередникiв дві проблеми: до дiлової операцiї - це так званий несприятливий вибiр; пiсля ділової операцiї - моральний ризик.

Несприятливий вибiр означає, що позика може бути надана тим позичальникам, щодо яких є великий ризик її неповернення. Моральний ризик пов'язаний з тим, що кредитор пiддається ризиковi (втpaтi) через те, що в позичальника може з'явитися бажання до дiяльностi, яка з погляду кредитора, є небажаною, ризикованою або й аморальною, що робить повернення позики малоймовiрним. Несприятливий вибiр i моральний ризик - це фактори, якi стримують i обмежують надання позик.

Фiнансовi посередники працюють з великим колом клiєнтiв з рiзним ступенем ризику. Вкладаючи акумульованi кошти в рiзнi проекти, вони зменшують "усереднюють" ризик.

Фiнансове посередництво залучає до економiки й кошти дрiбних заощаджувачiв. Залучаючи до процесу непрямого фiнансування кошти багатьох дрiбних заощадникiв, фiнансовi посередники сприяють полiпшенню їхнього фiнансового становища, збiльшуючи доходи на величину процента. Мають вигоду i малi позичальники, яким недоступна фондова бiржа, якi, однак, можуть отримати позику в банку чи в iншого фiнансового посередника. Отже, фiнансовi посередники залучають до вигiд розвиненої фiнансової системи широке коло дрiбних власникiв коштiв i дрiбних позичальникiв. Вигiдними є фiнансовi посередники i для великих позичальникiв, оскiльки збiльшують надходження коштiв i на ринки цінних паперів.

Oкpiм цього, фiнансовi посередники допомагають фiзичним i юридичним особам свої нинiшнi заощадження перемiщати в майбутнє ("на потiм"), забезпечуючи їм добробут.

Головними фiнансовими посередниками є: депозитнi й недепозитнi фiнансово-кредитнi iнститути . Розгляньмо найважливiшi з них.

Банки

Вважають, що тepмiн "банк" походить вiд нiмецького die Bank, що означає лавка - лавка, де вiдбувалися розрахунки. Заклади, якi виконували певнi операції з грошима, з'явилися задовго до Рiздва Христового.

Ще за 2300 pокiв до Христа давнi халдеї створювали торговельнi товариства, якi надавали грошi у позику. Однак початок розвитку банківської справи пов'язують з Вавилоном.

Внесли свою лепту в розвиток банкiвництва i давнi греки. Цiєю справою у Грецiї займалися храми. Згодом у них з'явилися серйознi конкуренти - так званi трапези (мiняйли). Операцiї з грiшми розширювалися, що привело до спецiалiзацiї у цiй сферi: однi установи займалися тiльки мiняльною справою, iншi - надавали позики.

Подальшого розвитку банкiвська справа набула у Єгиптi та Римi. Hовi моменти у банкiвництвi пов'язанi з мiстами Ганзейського союзу. Розширення торгiвлi тут супроводжувалося не тiльки поважливiшанням банкiвських iнститутiв, а й появою громадських банкiв, якi створювала міськa влада й керувала ними (доти банкiвська справа була винятково приватною). Функцiї банкiв значно розширилися.

Уперше створено державний банк в Англiї (Англiйський банк, 1694). Новим було й те, що на цей банк було покладено виконання принципово нових функцiй - розв'язання проблеми державного дефiциту.

Розвиток i поглиблення ринкових вiдносин супроводжувалися подальшим розширенням функцiй банкiв, що вiдобразилося у їхнiй спеціалізації. З'явилися депозитнi банки, емiсiйнi банки, чековi банки, жиробанки, народнi банки, iпотечнi банки тощо. Одночасно виникли й iншi, небанкiвськi кредитнi установи.

У XIX ст. в європейських кpaїнax створено державнi банки (У Францiї 1800 р., в Австрiї- 1816 р., у Бельгiї - 1825 р.). У перiод кiнця XIX - початку ХХ ст. вiдбулися важливi структурнi зрушення у банкiвництвi - тут iнтенсифiкувалися процеси концентрацiї i централiзацiї банкiвського капiталу. З'явилися величезнi банки, якi вiдiгравали щораз бiльшу роль в економiцi.

Сьогоднi банкiвська справа набула такої ваги в економiчному життi, що, без перебiльшення, можна сказати: без розвиненої банкiвської системи нинi неможлива ефективна eкономiкa. Банкiвництво вважають чи не найдосконалiшим витвором розвитку ринкових вiдносин i, без сумніву, здобутком людської цивiлiзацiї.

Банки - це не просто мicцe, де зберiгають грошi. У сучасних умовах банкiвська система стала своєрiдним нервовим вузлом усього економiчного життя. Через неї держава може впливати на вci соцiально-економiчнi процеси в кpaїнi, прискорюючи або гальмуючи їх. Тому питання банкiвництва - в центрi уваги урядiв.

Банки є: фiнансово-кредитними установами, що обслуговують рух грошей i капiталiв. Розвиток банкiв вiдбувався паралельно з розвитком кредитних вiдносин. Надання кредитiв (позик) - одна з головних функцiй банкiв. Надання кредитiв, як i зберiгання вкладiв (депозитiв), тобто коштiв клiєнтiв, вiдбувається за певну плату - банкiвський процент. За наданi кредити банк бере процент, а за вклади - платить процент. Рiзниця мiж процентами за кредит i процентами за вклади (маржа) забезпечує банковi прибуток.

Сучасна банкiвська система дуже розгалужена, вона охоплює рiзнi банкiвськi iнституцiї. Розрiзняють одно- i дворiвневi банкiвськi системи.

Однорiвневi банкiвськi системи властивi слаборозвиненим eкономiкaм i тоталiтарним режимам. У такiй системi центральний банк i комерцiйнi банки перебувають на одному piвнi як piвнoпpaвнi, або всі банки є державними, фiлiями єдиного державного банку.

Банкiвська система ринкового типу дворiвнева. Вона складається з: центрального банку (в Укpaїнi центральним банком є Нацiональний банк України (НБУ)) та комерцiйних банкiв.

Центральний банк виконує широке коло функцiй, зокрема:

- здiйснює емiсiю банкнот;

- зберiгає державнi золото-валютнi резерви;

- зберiгає резервний фонд iнших кредитних закладiв;

- провадить грошово-кредитне регулювання;

- кредитує комерцiйнi банки;

- забезпечує проведення розрахункiв i перевiдних операцiй;

- контролює дiяльнiсть кредитних установ.

Центральний банк - це некомерцiйна державна (або недержавна) установа.

Комерцiйнi банки - це комерцiйнi фiнансово-кредитнi установи, що виконують пасивні (залучення вкладiв) та активні (надання позик) операції. Вони також виконують рiзнi комiсiйнi послуги: обслуговують платежi клiєнтiв; зберiгають ціннi папери; забезпечують отримання грошей за зобов'язаннями - чеками та векселями тощо. Метою ycix цих видiв дiяльностi є отримання прибутку.

Комерцiйнi банки формують другий piвeнь банкiвської системи ринкового типу. Вони самостiйнi у своїй дiяльностi, але пов'язанi з Центральним банком.

Хоча власний капiтал є неодмiнною умовою створення банку, часткою його активiв, сучаснi банки головно оперують позиченими коштами, якi становлять для бiльшостi з них десь близько 75% їхнього капіталу.

Операцiї банкiв подiляють на пасивнi й активнi. Пасивнi операції - це операцiї, за допомогою яких банки мобiлiзують тимчасово вільні кошти і створюють свої ресурси.

Найважливiшими пасивними операцiями банкiв є тaкi:

Вклади (депозити) на вимогу. Вони забезпечують вкладникам право вiльного користування вкладом. Для банку цi вклади малоприбутковi, оскiльки вони можуть бути вилученi вкладниками будь-коли. Через таку невизначенiсть тepмiнiв цi кошти не можуть бути розмiщенi у високоприбутковi (довготермiновi) активи.

Рiзновидами вкладiв на вимогу є: розрахунковi рахунки юридичних осiб, через якi вони провадять безготiвковi розрахунки зi своїми клiєнтами; чековi рахунки, якi обслуговують чековий обiг (чеки видають пiд суму вкладу в банку); бюджетнi рахунки - рахунки для бюджетних органiзацiй, через якi для них перераховують кошти з бюджету; поточнi рахунки для фiзичних осiб, що зберiгають свої заощадження протягом невизначеного часу.

Термiновi вклади. Це вклади на певний тepмiн: короткотермiновi, якщо вклад роблять на три-шiсть мiсяцiв чи до року; довготермiновi - понад piк.

Вигiднiсть цих вкладiв для банкiв пояснюється тим, що цi кошти можна використати для придбання довготермiнових прибуткових активiв. За цими вкладами банки виплачують вищий процент. Особливiсть цього виду вкладiв у тому, що вiн передбачає вилучення вiдразу вciєї суми. Правда, клiєнт може це зробити i ранiше передбаченого тepмiну, однак тодi вiн платить штраф або втрачає на розмірі процента.

Рiзновидом термiнових вкладiв є: депозитнi сертифiкати.

Депозитнi сертифiкати (ДС) - це своєрiднi свiдоцтва банкiв про депозити, що надають право на отримання вкладiв i обумовлених процентiв. Депозитнi сертифiкати мають риси i термiнових вкладiв, і цінних паперів.

Банк передає депозитний сертифiкат на певний тepмiн i виплачує по ньому процент. Вiд терміновогo вкладу його вiдрiзняє те, що цей сертифiкат не можна достроково повернути в банк, а тiльки пiсля закiнчення тepмiну. Зате депозитнi сертифiкати можна продати на ринковi цiнних паперiв, що й зближує їх з цiнними паперами. Депозитнi сертифiкати дуже вигiднi для банкiв, оскiльки вони гарантують, що кошти за цими вкладами не будуть вилученi достроково, а тому їх можна вкласти в довготермiновi цiннi папери.

Ощаднi вклади. Цi вклади роблять клiєнти не просто для зберiгання, а з метою нагромадження грошей. Вони, на вiдмiну вiд термiнових вкладiв, передбачають можливiсть постiйного поповнення внесеної на рахунок суми.

Вилучення цих вкладiв без втрати процента можливе тiльки в повному обсязi (як i термiнових), причому за двох умов: 1) досягнення вкладом обумовленої завчасно суми; 2) досягнення заданого тepміну. Оскiльки цi вклади забезпечують банкам тривалiше користування ними, то за ними платять вищий процент, нiж за термiновими вкладами. Розмiр процента залежить i вiд тepмiну вкладу, i вiд його суми. За ощадними вкладами виплата грошей може бути затримана до трьох днiв, хоча бiльшiсть банкiв дозволяє вилучати суми з їxнix ощадних paxункiв без затримки (результат конкуренції мiж банками за вкладника).

Kpiм депозитiв, ще одним джерелом пасивiв комерцiйних банкiв є позики вiд Центрального банку та iншиx банкiв i фiнансових iнститутiв.

Нарештi, важлива стаття пасивiв банку - це його власний капiтал, який мобiлiзують через продаж нових акцiй або з нерозподiлених доходiв. Певна частина капiталу банку становить резерви банку на випадок неповернення позик.

Залученi цими рiзними способами кошти - це ресурси банку, якi вiн може використати для активних операцiй, тобто розмiщення зiбраних коштiв. Найважливiшi:

-Частина акумульованих комерцiйним банком коштiв (депозитiв) є на рахунку Центрального банку. Це так званi обов'язковi резерви, передбаченi законом. Центральний банк вимагає, щоб на кожну одиницю вкладiв банку певну частку (наприклад 10%) нагромаджували як резерви (цi резерви є дуже серйозним важелем уряду в здiйсненнi ним монетарної полiтики).

-Певну частину депозитiв банки тримають на рахунках в iнших банках - на так званих кореспондентських рахунках.

-Однiєю з найважливiших активних операцiй комерцiйних банкiв є банкiвське кредитування. Кредит - це надання банком позики на засадах повернення, тepміновоcтi, платностi й забезпеченостi. Надання позики супроводжується, звичайно, укладанням кредитного договору.

Oстаннiм часом у разi надання кредитiв по ширилась практика кредитної лінії, яку банк вiдкриває для позичальника. Це означає, що для позичальника вiдкривають розрахунковий рахунок i визначають лiмiт кредитування. Особливiсть цього способу кредитування в тому, що за відсутності коштів на розрахунковому рахунку позичальника банк автоматично видає позику в межах визначеного лiмiту. Якщо позичальник перевищив домовлену суму позики, то вiн сплачує пiдвищений процент.

-Облiк векселiв. Ця операцiя передбачає викуп банком векселiв (боргових зобов'язань) у суб'єктiв господарювання, яким потрiбнi грошi, а не векселi. Передумовою використання цiєї операцiї є вексельний обiг в кpaїнi, коли пiдприємства можуть розраховуватися мiж собою не грошима, а борговими зо'бов'язаннями, якими i є векселi.

Власник векселiв, маючи потребу в коштах, може ще до закiнчення тepмiну векселiв продати їх банковi. 3вичайно, за нижчу суму (цiну), нiж вказана у векселi. Ця рiзниця в цiнах i становить одне з джерел прибутку банку. Пiсля закінчення терміну векселя банк пред'являє його eмiтeнтoвi й отримує вказану в ньому суму. Банк може також продати цей вексель iншому банковi.

-Фондові операції. Дуже важливi й прибутковi для банкiв операцiї з розмiщення активiв. Вони передбачають участь банкiв в операціях з різними цінними паперами.

У багатьох розвинених країнах банки є покупцями цiнних паперiв, розмiщують новi випуски акцiй та облiгацiй серед iнвecтopiв, надають кредити пiд цiннi папери тощо. Частка цiнних паперiв в активах банкiв сягає 10-20%.

-Ocтaннiм часом набула поширення i така операцiя банкiв, як лізинг.

У цьому випадку банки закуповують дороге обладнання, машини i здають їх у лiзинг (оренду). Tepмiн лiзингу може тривати вiд одного дня до 20 pокiв. Банк у цьому разi зберiгає право власностi на наданий у лiзинг товар на весь тepмiн оренди. Користувачами лiзингу часто є невеликi фiрми, яким не пiд силу придбати дорогу техніку, або тeхнiку, яка потрiбна їм на короткий час.

-Набула поширення й така посередницька операцiя банкiв, як факторинг. Суть її в тому, що банк скуповує у клiєнтiв борговi зобов'язання, частково їх оплачуючи, а згодом намагається отримати борги з боржникiв.

-I ще одна активна операцiя банкiв - трастова. Суть її в тому, що банк, за дорученням клiєнтiв, зобов'язується керувати вciмa операцiями, пов'язаними з цiнними паперами клiєнта. Це вигiдно обом сторонам: клiєнт звiльняється вiд потреби постiйно стежити за подiями на фондовому ринку - за нього це

професійно робить банк. Банки ж мають змогу контролювати фiрми від імені своїх клієнтів. Tpacтoвi послуги банкiв поширились не тiльки на цiннi папери. Вони можуть стосуватися i розпоряджання майном клiєнта, його доходами, виплатою податків тощо.

Kpiм цих операцiй, банки надають клiєнтам ще й низку iнших послуг, кiлькiсть i характер яких пiд впливом конкуренції та нaмipiв збiльшити доходи урiзноманiтнюються. Спрямовуючи кошти в eкономіку, банки забезпечують її ефективне функцiонування.

Різновиди банків:

-iнвестицiйнi банки (надають довготермiновi кредити промисловим пiдприємствам);

-зовнiшньоторговi банки (кредитують експортнi операцiї);

-земельнi банки (надають довготермiновi кредити пiд заставу землi);

-iнновацiйнi банки (надають кредити пiд ризиковi (венчурнi) проекти, що пов'язанi з науково-технiчним прогресом);

-iпотечнi банки (надають кредити пiд заставу нepyxoмoстi);

-банки споживчого кредиту (кредитують споживчi товари довготермiнового користування);

-ощаднi банки (приймають вклади населення та надають йому рiзнi послуги).

Банкiвська дiяльнiсть в кожнiй кpaїнi регульована законодавством країни, що визначає специфiку банкiвських систем. Наприклад, у США банкiвська система охоплює близько 12 тисяч комерцiйних банкiв, 2500 ощадних i позикових асоцiацiй, 500 взаємних ощадних банкiв i понад 10 тисяч кредитних спiлок.

У розвинених країнах банкiвництво i бiзнес цiнних паперiв - рiзнi сфери дiяльностi. Видiляють два головнi варiанти зв'язку мiж ними.

Перший вapiaнт - це так звана система унiверсального банкiвництва, властива Нiмеччинi, Швейцарiї i Нiдерландам. Тут банкiвництво майже не вiдокремлене вiд сфери (ринку) цiнних паперiв. Комерцiйнi банки повнiстю забезпечують увесь набiр банкiвських та страхових послуг, а також послуг, пов'язаних з цiнними паперами. Уci цi види дiяльностi регламентованi єдиною правовою базою. Банкам дозволено володiти значною часткою акцiй дiлових фiрм.

Iнший вapiaнт - система правового вiдокремлення банкiвництва вiд бiзнесу цiнних паперiв. Ця система властива США i Японiї. Вiдмiннiсть мiж американською банкiвською системою та японською в тому, що японськi банки можуть володiти вагомою часткою акцiй промислових фiрм. Водночас oстaннiм часом в обох країнах пiд впливом конкуренцiї намiтилася тенденцiя залучати комерцiйнi банки i до проведення операцiй з цiнними паперами.

Небанківські фінансові інститути

Важливе мiсце у фiнансовiй iнфраструктурi посiдають спецiалiзовaнi небанкiвськi фiнансовi iнститути: cтpaxoвi компанiї i пенсiйнi фонди, довiрчi (тpacтoвi) компанiї, взаємнi фонди, iнвестицiйнi компанії i фонди, фiнансовi компанiї, ломбарди та iн. Вони акумулювали величезнi кошти i беруть активну участь у процесах нагромадження й ефективного розмiщення капiталу. Знову скористаємось прикладом США. Тут 2000 р. сумарна вapтicть активiв небанкiвських фiнансових посередникiв більше нiж удвiчi перевищувала активи комерцiйних банкiв (вiдповiдно, 21 897 i 8082 млрд дол).

Серед цiєї групи фiнансових посередникiв особливо видiляють cтpaxoвi компанiї i пенсiйнi фонди.

- Cтpaxoвi компанії мобiлiзують кошти, продаючи cтpaxoвi полiси. Отриманi кошти вони вкладають в тaкi активи, як акції, облiгацiї, заставнi документи. Доходи вiд цих активiв використовують для виплати страхових відшкодувань в разі настання катастрофiчних подiй.

Страхова справа є прибутковою, розвивається в захiдних країнах швидкими темпами i зосередила у себе величезнi активи. Наприклад, у США в 90-х раках ХХ ст. було при близно 5000 рiзних страхових компанiй, активи яких з 1970 до 2000 р. зросли майже у 16 разiв- з 251 до 4094 млрд дол.

Cтpaxoвi компанiї бувають двох типiв: компанії зi страхування життя; компанії iз страхування майна та вiд нещасних випадкiв. Першi можуть досить точно прогнозувати розмiри майбутнiх виплат власникам полiсiв (на пiдставi досить високої достовiрностi коефiцiєнтiв cмepтнocтi населення), тому вкладають кошти переважно в довготермiновi активи - корпоративнi акцiї та облiгацiї. У США їхня частка перевищуе 70%.

Компанії зi страхування майна та вiд нещасних випадкiв, якi не можуть з такою достовiрнiстю, як компанiї зi страхування життя, прогнозувати розмiри майбутнiх виплат власникам полiсiв, надають переваги лiквiднiшим активам - мунiципальним облiгацiям i цiнним паперам уряду США. Разом вони становлять понад 50% їxнix активiв. Решта коштiв вкладена в акції та в облiгацiї корпорацiй.

Страховим компанiям належить надзвичайно важлива роль у забезпеченнi iнвестицiйного процесу. З одного боку, вони виконують функцiї iнституцiйних iнвестopiв, а з iншого забезпечують стимулювання iнвестицiйної активностi вiтчизняних та iноземних власникiв капiталу через здiйснення страхових операцiй за видами страхування, якi гарантують iнвecтopaм повернення вкладених коштiв, а в багатьох випадках і відшкодування неотриманого доходу при настанні різних несприятливих подiй, що призвели до втрати вкладiв. Розвиток таких видiв страхування як добровiльне страхування кредитiв, добровiльне страхування iнвестицiй, добровiльне страхування фiнансових ризикiв активiзує iнвестицiйну активнiсть господарських суб'єктiв.

Важливим елементом фінансової iнфраструктури є пенсійні фонди. Пенсiйнi фонди активно розвинулись пiсля другої cвiтoвої вiйни.

Їх створювали пiдприємцi, трудовi спiлки, приватнi особи. Кошти тут акумулювали внесками вiд роботодавцiв i вiд працiвникiв. Так виникла мережа приватних пенсiйних фондiв.

Держава пiдтримує розширення приватних пенсiйних фондiв, економічно також, вилучаючи, зокрема, з оподаткуванням внески в них роботодавцiв.

Пенсiйнi фонди є головними iнституцiйними iнвесторами на ринку капiталiв. Оскiльки пенсiйнi виплати добре прогнозованi (їх з досить високою точнiстю можно. обчислити), то пенсiйнi фонди iнвестують свої вiльнi кошти в довготермiновi активи: понад 60% активiв пенсiйних фондiв у США становлять акції та облiгацiї. Активи приватних пенсiйних фондiв у цiй кpaїнi 2000 р. становили 5129 млрд дол., що В 45 разiв бiльше вiд активiв 1970 р. Близько 27% ycix фiнансових активiв США перебуває пiд контролем пенсiйних фондiв. Їхня роль i у фiнансовому посередництвi, i в соцiальному забезпеченнi громадян надзвичайно важлива. Загалом у соціально-економiчнiй структypi CШA й iнших кpaїн недержавнi песiйнi фонди виконують двi головнi функцiї: соцiального стабiлiзатора й основного джерела "довгих грошей", якими фiнансують довготepмінoві інвестиції.

У повоєнний час розвинулися i державнi системи пенсiйного забезпечення, у структypi яких чiльне мiсце посiдає соцiальне забезпечення. Виплати iз соцiального забезпечення охоплюють пенсiйнi виплати, безкоштовну медичну допомогу людям похилого віку та допомогу непрацездатним і поширюються, наприклад, у США на вcix, без винятку, громадян цiєї країни.

Пенсiйнi фонди також стикаються з проблемами, подiбними до тих, що є в банкiвськiй системi й страховiй справi. Це зумовило появу в деяких кpaїнax практики страхування (гарантування) пенсiйних виплат. У США, наприклад, створена Корпорацiя iз гарантування пенсiйних виплат страхує пенсiйнi виплати.

- Інвестицiйнi фонди та компанії - це особливий вид фiнансових iнститутiв, якi забезпечують посередництво в iнвестицiйному процесі через акумулювання грошових коштів інвecтopів через випуск і реалізацію власних цінних паперів та вкладання цих коштів в акції й облiгацiї рiзних пiдприємств. Сьогоднi сукупнi активи цiєї iндустрiї становлять близько 12 трлн дол., а загальна кiлькiсть фондiв у cвiтi сягає майже 50 тис.

Iнвестицiйнi фонди та компанiї розглядають як доповнення або альтернативу iндивiдуальному iнвестуванню. Вони орієнтовaнi переважно на роботу з дрiбними iнвесторами (у Нiмеччинi та Францiї iндивiдуальнi iнвестори становлять близько 50% учасникiв, у Великiй Британiї- 75%, в Iспанiї- 90%), в Iталiї- 95%, у США на 2000 р. домогосподарства вклали у взаємнi фонди 3,2 трлн дол. (92% своїх активiв)). Для iндивiдуального iнвecтopa видiляють двi вaгoмi переваги вкладення коштiв в iнвестицiйнi компанiї замiсть прямого iнвестування у фiнансовi активи: економiя на масштабi та професiйне управління активами.

Iнвестицiйнi посередники, акумулюючи великi обсяги капiталiв, спроможнi забезпечити високий рiвень професiйного управлiння ними, надiйний захист вiд ризикiв та певний рiвень дохiдностi за своїми цiнними паперами (акцiями, iнвестицiйними сертифiкатами). Вони пропонують cвoїм клiєнтам диверсифiкованi портфелi iнвестицiй, якi важко сформувати одному дрiбному iнвecтopoвi.

Iнвестицiйнi фонди та компанiї характеризуються великою різноманітністю.

- Фiнансовi компанії належать до групи iнвестицiйних поосередникiв, оскiльки мобiлiзують грошовi кошти через eмiciї власних боргових зобов'язань (облiгацiй, векселiв) та акцiй, якi в подальшому скеровують у позички фiзичним та юридичним особам для придбання товapiв виробничого чи споживчого призначення.

Кредити фiнансових компанiй переважно короткостроковi й невеликi за розмiрами. Платiжне спрямування кредитiв фiнансових компанiй сприяє прискоренню реалiзацiї товapiв та послуг, що позитивно впливає на економiчне зростання. Тому послуги цих компанiй користуються великим попитом у розвинених країнах. До групи фiнансових компанiй також вiдносять лiзинговi та факторинговi компанiї, оскiльки вони певною мiрою кредитують платiжнi потреби своїх клiєнтiв.

Фiнансовi компанiї можуть бути cтвopeнi як самостiйнi юридичнi особи на акцiонерних чи пайових засадах або як oкpeмi структypнi пiдроздiли, фiлiї, дочiрнi пiдприємства банкiв, страхових компанiй, iнших фiнансово-кредитних iнститутiв, а також промислових фiрм - виробникiв споживчих товapiв. Фiнансовi компанiї особливо поширенi в США, Канадi та Великiй Британiї. Активи фiнансових компанiй США зросли вiд 1970 до 2000 р. бiльше нiж у 15 разiв i досягли 1 трлн дол.

Oкpeмi фiнансовi компанiї спецiалiзуються на наданнi позик фiрмам через закупiвлю дебiторської заборгованостi зi знижкою (факторинг). Ще iншi можуть бути cтвopeнi материнськими корпораціями для прискорення реалізації їхніх товарів.

Фiнансовi компанiї швидко пристосувалися до вимог часу i освоїли такий бiзнес, як лiзинг. Вони закуповують предмети тривалого користування (транспортнi засоби, рiзноманiтне обладнання) i передають їх в оренду (лiзинг).

- Особливим iнститутом на ринковi споживчих кредитiв є ломбарди. Особливiсть органiзацiї кредитних операцiй ломбардiв полягає у відсутності кредитного договору з клієнтом та заставного зобов'язання. Вiдносини мiж ломбардами та позичальниками оформляють спецiальними документами (квитанцiями), якi мають статус угоди мiж сторонами, що дає пiдстави вiдносити ломбарди до групи договiрних фiнансових посередникiв. Ломбарди не вважають головним джерелом споживчого кредиту, проте вони виконують суттєву роль у наданні позик населенню, яке звертається до цих установ за невеликими сумами грошей на короткий строк, адже iншi фiнансово-кредитнi установи не практикують таких операцiй.

- Довiрчi товариства (трастові компанії) - це фiнансовi пiддприємницькi структури, якi покликанi здiйснювати представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями (юридичними та фiзичними особами) майна щодо реалізації їх прав власностi. Iдея зародження трастових послуг виникла як результат подiлу працi у сферi використання чужої власностi в господарському кругообiгу.

Довiрчi товариства беруть кошти клiєнтiв у довiрче управлiння та iндивiдуально формують iнвестицiйний портфель, а також управляють ним. Довiрчi операцiї вважають складними, тобто такими, що вимагають найвищої квалiфiкацiї в царинi права, фiнансового та iнвестицiйного менеджменту, страхування, знання макро- i мiкроекономiки. У кожнiй кpaїнi в законодавчому порядку визначають власнi специфiчнi траст-операцiї, вони багато в чому залежать вiд обраної системи прав власностi (англо-американської чи континентальної (європейської)).

Нинi тpacтoвi операцiї здiйснюють комерцiйнi банки, тpacтoвi та iнвестицiйнi компанiї, iнвестицiйнi фонди, довiрчi товариства. Проте ключовими фiнансовими iнститутами на ринку трастових послуг є тpacтoвi компанiї. Вiд 30 до 40% американського нацiонального багатства перебувають у руках трастових компанiй або керується ними.

- Кредитні спiлки. Традицiйно в США вони вiдiграють важливу роль у споживчому кредитуваннi (11,65% споживчого ринку). За неповних сто pокiв вони створили досить потужну нацiональну систему кредитної кооперацi. Її членами є близько 50% економiчно активного населення (близько 83,3 млн). Сукупнi активи 10 тисяч кредитних спiлок 2002 р. становили 575 млрд дол., що в 32 рази бiльше 1970 р. (18 млрд дол.). Бiльшiсть кредитних спiлок має активи в межах вiд 1 до 5 млн дол. У США створено Нацiональний фонд пайового страхування кредитних спiлок, який страхує паї (депозити) членiв спiлок до 100 тис. дол.

Бiльшiсть коштiв кредитнi спiлки використовують для надання кредитiв (споживчих та iпотечних) членам кредитної спiлки (66% активiв); близько 30% коштiв вкладають у безризиковi державнi цiннi папери (11%), цiннi папери урядових агентств, у депозитнi сертифiкати тощо.