Історія розвитку екологічного права

Поняття екологічного права

·Як галузі права:

Це комплексна галузь права, яка об’єднує сукупність еколого-правових норм, що регулюють суспільні відносини щодо раціонального використання та охорони природних ресурсів, охорони особливо цінних та унікальних природних комплексів і забезпечення екологічної безпеки;

·Як галузі законодавства:

Це сукупність нормативно правових актів, що регулюють суспільні відносини щодо раціонального використання та охорони природних ресурсів, охорони особливо цінних та унікальних природних комплексів і забезпечення екологічної безпеки;

·Як науки:

Це система знань про екологічне право та екологічне законодавство, екологічні правовідносини, історію та динаміку розвитку екологічного законодавства, практику його застосування, правові форми міжнародного співробітництва у царині екології, міжнародне екологічне право, екологічне право зарубіжних країн, шляхи удосконалення вітчизняного екологічного права;

·Як навчальної дисципліни:

Це сукупність знань, вмінь та навичок, які повинні здобути студенти у ході вивчення екологічного права. Навчальна дисципліна охоплює не всю науку, а лише її частину, винесену на вивчення студентами.

 

Історія розвитку екологічного права

Історію розвитку екологічного права умовно поділяють на такі етапи:

1. давньоукраїнський;

2. Литовська доба;

3. право Запорізьких козаків;

4. право Гетьманщини;

5. право УНР;

6. право УРСР;

7. сучасний.

1. Давньоукраїнський період: право Київської Русі. В цей час переважно розвивалося земельне і лісове законодавство – у їх межах йшлося і про використання та охорону інших видів природних ресурсів. Право тих часів регулювало відносини власності на природні ресурси і природокористування. Джерелами права були звичаї і писане право. Природоресурсні норми наявні у Руській Правді поч. ХІ ст., яка, зокрема, передбачала штраф у 12 гривень за переорання межі. За спалення чи пошкодження князівської борті – 3 гривні. За крадіжку борті – 12 гривень. Встановлювалася також відповідальність за пошкодження межових та інших ресурсовпорядних знаків, за незаконні полювання, рибальство тощо.

2. Литовська доба: право литовсько-української держави XV – XVI ст. До джерел екологічного права цього періоду належать:

Судебник Казиміра 1468 р. – регулював порядок розгляду земельних спорів;

Устава на волоки 1557 року – регулювала землевпорядні заходи щодо волочної поміри сільськогосподарських угідь, запровадження фільваркової (феодальної) системи господарювання, земельного податку залежно від якості сільськогосподарських угідь;

Литовські статути 1529, 1566 і 1588 років – регулювали відносини з використання природних ресурсів та захисту права власності на природні ресурси.

В цей час з’являється і розвивається інститут ресурсовпорядження, а також спеціальні особи, які займалися ресурсовпорядженням: підкоморії, межові, межувальники, лісівничі тощо. Існували також земельні межові суди, які називалися підкоморними (підкоморськими) судами.

3. Право Запорізьких козаків: козацьке звичаєве право XV – XVІІI ст. З самого початку звичаєве право запорізьких козаків виникло як право екологічне, адже спершу козацтво не було військовою організацією: воно виникло з так званого „уходництва” – переходу на неосвоєні території для полювання, рибальства, рільництва та інших видів використання природних ресурсів. Вже згодом, коли ватаги уходників осідали на нових місцях, виникала потреба обороняти свої території і свої природні багатства. Звичаєве право запорізьких козаків знало звичай „займанщини” – право зайняття вільних угідь для користування. Передбачалося колективне користування природними ресурсами. Для здійснення спеціального використання природних ресурсів необхідно було отримати дозвіл Коша. Під особливою охороною перебували ліси, яких було обмаль на теренах Запорізьких Вольностей, а тому було встановлено норму про їх ощадливе використання. Козацьке природоресурсне право знало судовий прецедент.

4. Право Гетьманщини: охоплює період від утворення незалежної Української держави внаслідок визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького у середині XVІІ ст. – до поширення на Україну російської правової системи у середині ХІХ ст. В цей час виникають такі джерела екологічного права, як гетьманські універсали, згідно з якими здійснювався розподіл природних ресурсів, а також кодекси українського права. Серед них особливо відомими були: Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 року, Екстракт малоросійських прав 1767 року, Зібрання малоросійських прав 1807 року, Звід місцевих законів західних губерній 1837 року тощо. Ці правові джерела, переважно, містили компіляції та переробки литовських статутів, збірників магдебурзького права, гетьманських універсалів, але були деякі оригінальні норми. Вони були більш упорядкованими і більш детально регулювали природоресурсні відносини. Не можна не згадати теж першу Українську Конституцію Гетьмана Пилипа Орлика 1710 року, яка містила чимало природоресурсних норм, зокрема, щодо повернення захоплених російськими військами територій традиційного козацького природокористування.

5. Право УНР: охоплює період існування автономних і незалежних державних утворень на території України у 1917 – 1922 роках. В цей час Україна будує соціалістичний лад, тому законодавство УНР, в засаді, було соціалістичним. Згідно з Універсалами Української Центральної Ради було націоналізовано природні ресурси, утворено земельні комітети для управління ними. Розвивалося земельне та лісове законодавство: було прийнято Тимчасовий земельний закон від 18 січня 1918 року, який врегулював порядок передачі землі в користування. Після утворення на Кубані самостійної Кубанської Народної Республіки, яка взяла курс на об’єднання з УНР, у 1918 році приймається Закон „Про землю у Кубанському Краї”.

Після приходу до влади Гетьмана Скоропадського 29 квітня 1918 року було відновлено приватну власність на природні ресурси і скасовано екологічне законодавство УНР. В цей час приймаються Закони „Про право на врожай” від 27 травня 1918 року і „Про право продажу та купівлі землі поза міськими оселями” від 14 червня 1918 року.

Після приходу до влади Директорії і відновлення УНР 18 грудня 1918 року, було знову націоналізовано природні ресурси для розподілу їх серед селян на праві користування. 8 січня 1919 року приймається Закон „Про землю в УНР”, а 10 січня 1919 року – Закон „Про ліси в УНР”. Екологічне законодавство УНР регулює порядок використання природних ресурсів, ресурсовпорядження, меліорацію. 14 квітня 1919 року Українська Національна Рада ЗО УНР прийняла Земельний закон для ЗО УНР, яка тоді перебувала у складі УНР.

6. Право УРСР: період перебування України у складі СРСР від 1922 року – до проголошення суверенітету України у 1990му році. Характеризується впровадженням соціалістичних методів господарювання, націоналізацією природних ресурсів, правовим стимулюванням індустріалізації і збільшення техногенного навантаження на природу. Приймається Закон “Про охорону природи в УРСР” від 30 червня 1960 року, який не передбачав санкцій за його порушення і носив декларативний характер. Приймаються також природоресурсні кодекси і закони. Реалізується концепція: “взяти від природи все можливе”, що призвела до загострення екологічної кризи і до усвідомлення екологічних проблем широкими верствами населення наприкінці існування СРСР.

7. Сучасний період: охоплює період з часу проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. (вперше проголошено обов’язок держави дбати про екологічну безпеку громадян). Визначною подією стало прийняття Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року. Приймаються природоресурсні кодекси та інші нормативно-правові акти. Відбувається ратифікація актів міжнародного екологічного права. Екологічне законодавство стає однією з найбільших галузей законодавства України.