ВОЛЯ ДО ЖИТТЯ» А. ШОПЕНГАУЕРА

• Першим виступом, антитезою раціоналістичній традиції стала творчість представників так званої «філософії життя». їхня ірраціоналістична демонстрація проти споглядального раціоналізму отримала назву «бунт проти розуму».

• Видатний представник цього напряму Артур Шопенгауер (1788-1860 рр.) народився в заможній сім'ї в Данцігу (Німеччина). Шопенгауер здобув ґрунтовну освіту. Пронизаний егоцентризмом, зосереджений на власному «Я», він з особливою люттю нападав на Гегеля, оптимістичний пафос філософії якого суперечив усьому складові шопенгауерівського мислення. Курс, який викладав Шопенгауер у Берлінському університеті (в ті ж години, коли лекції читав Гегель), успіху не мав. Його відвідувало не більше десяти чоловік. Головна праця — «Світ як воля і уявлення» -залишилася поза увагою, видавець зазнав збитків, і більша частина тиражу перетворилася на макулатуру. Все це викликало і посилювало презирство до людей, які здавалися не гідними його.

У 50-х роках XIX ст. ставлення до Шопенгауера почало змінюватись, бо його основні ідеї уже відповідали «новому часові», про який раніше мріяв філософ. Він стає відомим, Ріхард Ватер надсилає йому примірник своєї тетралогії «Кільце Нібелун-гів» з дарчим написом, у німецьких університетах вивчається його філософська система. Шопенгауер з повним правом може сказати: «Кінець мого життя став світанком моєї слави».

Шопенгауер виходить з того, що кантівському терміну «явище» протиставляє термін «уявлення», який обіймає все, що дано нам у чуттєвому сприйнятті. Світ існує тільки як уявлення Матеріальний світ - не що інше, як світ явищ, і його вивчає наука «Світ як уявлення» - це суб'єктивно-ідеалістична інтерпретація раціонального пізнання, дискредитація Шопен-гауером об'єктивного наукового мислення. Він вважав, що наукове світорозуміння ілюзорне, класична філософія - «шарлатанство», а діалектична логіка - «жонглювання абстрактними формулами».

Отже, світ існує остільки, оскільки ми його уявляємо. Таким чином, відбувається перехід зі світу «як уявлення» у світ «як волю». На думку Шопенгауера, помилкою всіх філософів було те, що основним і первинним моментом душі, тобто внутрішнім, духовним життям людини вони вважали мислення і висували його на перший план. Насправді істина проявляється лише у разі підходу до неї не з зовнішнього боку, а з внутрішнього, тобто зовнішньому досвідові і раціональному пізнанню, яке базується на ньому, протиставляється внутрішній досвід, що є основою ірраціонального осягнення «речей у собі». Не в мисленні, а в бажанні (хотінні) суб'єкт виступає сам по собі, розкриваючи свою внутрішню сутність - волю, яка є принципом суб'єктивності, на відміну від пізнання як принципу об'єктивності. Воля - первинна, незалежна від пізнання, яке є вторинним, відокремленим від волі. Воля розуміється як універсально-космічний феномен, а кожна сила в природі — як воля. Отже, об'єктивному пізнанню протиставляється ірраціональне пізнання, яке вводить у недосяжний іншим чином світ. Мова йде не про інтелектуальну інтуїцію, а про безпосередню самосвідомість, про інтуїцію, яка має справу не з зовнішнім світом, а з «буттям у собі» того, що саме по собі є «інтуїтивним».

Кожне поняття, думка - лише абстракція. Звідси декартівське Cogito ergo sum («Я мислю, отже, існую») Шопенгауер замінює Volo ergo sum («Я хочу, отже, існую»).

Основною рисою вчення Шопенгауера є відокремлення волі від пізнання. Воля первинна, незалежна від пізнання, яке є вторинним, незалежним від волі Зі світом як з уявленням має справу пізнання, а світ як воля не підлягає пізнанню, він — різноманітний, невимірний, інтуїтивний. Кожний організм, у тому числі й людське життя, є нічим іншим, як розкриттям волі. На противагу Гегелю, Шопенгауер висуває тезу: «Усе дійсне нерозумне, все нерозумне дійсне». Діяти розумно і діяти морально, вважає мислитель, - це дві несумісні речі.

У своїх етичних поглядах Шопенгауер висуває «ідеал бездіяльності», самозречення, позаяк щастя - завжди утопічне, ілюзорне, і гонитва за ним робить людину носієм усіх моральних недоліків.

Шопенгауера називають філософом «світової скорботи», оскільки в навколишньому світі відбуваються вічні повторення трагічних станів, у яких винуватцем є воля. Складовою частиною «трагічної діалектики» Шопенгауера є поняття вини Світової Волі. Виникнення Всесвіту і життя в ньому - це стихійно неусвідомлене, а потім усвідомлене гріхопадіння, що тільки частково виправдовується стражданнями, які випали на долю тих, хто живе в світі. Вихід мислитель вбачає в тому, щоб люди спрямували притаманну їм життєву енергію як проти самої цієї енергії, так і проти її джерела - Світової Волі. Найвищі прояви Волі слід обернути на боротьбу проти її ядра, тобто феномен волі повинен знищити саму Волю (наприклад, у природі більш розвинуті істоти, хижаки, знищують менш розвинутих - травоїдних). Як цього досягти? Насамперед необхідно засобами філософського пізнання виявити завдання, які стоять перед людьми, потім - подолати два етапи самознищення Волі. Перший - естетичне споглядання;другий - моральне самовдосконалення, завдяки якому відбувається зміна поведінки в потрібному напрямку.

• Шопенгауер через свою ідейну багатоманітність та ідеологічну неоднозначність постійно викликає інтерес Ми знаходимо у нього романтично-аристократичне презирство до порядків суспільства «чистогану», ворожість до народних мас, передчуття майбутніх потрясінь, яких не уникнути буржуазному суспільству, усвідомлення загальних недоліків індустріальної цивілізації в будь-якому її конкретному прояві, зневіру в те, що може знайтися така соціальна сила, яка забезпечить суспільний прогрес В епоху очікування ядерного та екологічного апокаліпсиса невизначеність і невпевненість виникають у досить широких кіл інтелігенції, що й пробуджує почуття і настрої, які хвилювали великого песиміста упродовж усього життя.