Доходи населення та джерела їх формування

В умовах сучасного функціонування ринкового механізму та структурних змін в економіці держави зазнало трансформації формування доходів населення, їх використання та система розподілу. Найбільшу питому вагу у структурі грошових доходів населення становить оплата праці. Заробітна плата як соціально-економічна категорія є основним джерелом грошових доходів працівників і разом з тим є головним рушієм соціально-економічного розвитку держави. Вона забезпечує не лише відтворення робочої сили, але й стає вагомим чинником відтворення суспільного виробництва та виступає основним регулятором ринку праці.
Сутність політики доходів полягає в безпосередньому встановленні державою такої верхньої межі збільшення номінальної заробітної плати, яка сприяла б виконанню основних задач і реалізації пріоритетів, що стоять перед економікою.
Конкретне формулювання окремих положень політики доходів в різних країнах різне. На практиці не існує двох повністю ідентичних варіантів розвитку політики доходів. У механізмі здійснення і формах прояву цієї політики в кожній конкретній державі розрізняються наступні особливості, що зумовлені:
- соціально-економічним і політичним розвитком тієї або іншої країни;
- ступенем і характером втручання держави в питання регулювання заробітної плати;
- традиціями висновку колективних договорів;
- соціальною напруженістю у суспільстві.
Головним об'єктом усіх варіантів політики доходів є заробіток робітника в цілому, у тому числі ставка заробітної плати, оплата наднормових, соціальні виплати та інше. В країнах Західної Європи, як правило, політика доходів має на увазі безпосереднє обмежувальне регулювання всіх основних категорій доходів населення, що лежать в основі особистого і виробничого споживання. Політика доходів на практиці переважно впливає на рух тільки заробітної плати.

Рис. 9.2. Класифікація доходів

В умовах сучасного функціонування ринкового механізму та структурних змін в економіці держави зазнало трансформації формування доходів населення, їх використання та система розподілу. Найбільшу питому вагу у структурі грошових доходів населення становить оплата праці. Заробітна плата як соціально-економічна категорія є основним джерелом грошових доходів працівників і разом з тим є головним рушієм соціально-економічного розвитку держави. Вона забезпечує не лише відтворення робочої сили, але й стає вагомим чинником відтворення суспільного виробництва та виступає основним регулятором ринку праці.
Сутність політики доходів полягає в безпосередньому встановленні державою такої верхньої межі збільшення номінальної заробітної плати, яка сприяла б виконанню основних задач і реалізації пріоритетів, що стоять перед економікою.
Доходи населення – це сума грошових коштів і матеріальних благ, які домашні господарства одержали за певний проміжок часу у натуральному вигляді для підтримання фізичного, морального, економічного та інтелектуального стану людини. Роль доходів визначається тим, що рівень споживання населення прямо залежить від їх рівня.
Умовно можна провести наступну класифікацію доходів (див. рис. 9.2.).
Грошові доходи населення включають всі надходження грошей у вигляді оплати праці робітників, доходів від підприємницької діяльності, пенсій, стипендій, різних допомог, доходів від власності у вигляді відсотків, дивідендів, ренти, сум від продажу цінних паперів і нерухомості.
Натуральний дохід включає, перш за все, продукцію, вироблену домашнім господарством для власного споживання.
Номінальні доходи характеризують рівень грошових доходів незалежно від оподаткування і цін, а реальний дохід характеризує номінальні доходи з урахуванням зміни роздрібних цін і тарифів. Індекс споживчих цін впливає на купівельну спроможність номінальних доходів населення:

В умовах трансформаційних перетворень в економіці важливу роль відіграє проблема розподілу доходів, яка має два аспекти: функціональний розподіл і особистий розподіл.
Функціональний розподіл доходів пов'язаний із способом, яким грошові доходи суспільства діляться на заробітну плату, ренту, відсоток і прибуток. Сукупні доходи розподіляються відповідно до функції, яку виконує одержувач доходу. Функціональний розподіл формує первинні доходи населення. Як засвідчує практика розвинутих країн, у змішаній економіці основна частина загального доходу припадає на заробітну плату, а дохід дрібних власників є, по суті, комбінацією заробітної плати, прибутку, ренти і відсотка.
Особистий розподіл доходів пов'язаний із способом, яким сукупний дохід суспільства розподіляється серед окремих домогосподарств, причому сукупний дохід нерівномірно розподіляється між групами сімей. Частина доходів населення надходить державі як індивідуальні податки, а залишок розподіляється на особисте споживання і заощадження.
Заробітну плати розділяють на номінальну та реальну. Номінальна заробітна плата – це сума коштів, які одержують працівники за виконаний обсяг робіт, кількість та якість витраченої праці та кінцевих результатів діяльності підприємства. Така форма зарплати дозволяє здійснювати обмін на необхідні товари, проте більш точною характеристикою доходів є реальна заробітна плата. Це сукупність матеріальних та культурних благ і послуг, які може придбати працівник за номінальну заробітну плату. Величина реальної заробітної плати напряму залежить від рівня цін на продукти споживання та послуги і величини номінальної заробітної плати. Цю залежність можна виразити так:

Ір зп = Ін зп/ Іц

де Ірзі, І нзп — відповідно індекси реальної і номінальної заробітної плати;
Іц — індекс цін.
Якщо ціни на товари зростають швидше, ніж номінальна заробітна плата, то реальна заробітна плата знижується.
Підвищення рівня реальної заробітної плати та забезпечення стабільних темпів її зростання, а отже, і підвищення купівельної спроможності населення, може бути досягнуто лише двома способами:
- суттєвим підвищенням номінальної заробітної плати;
- стримуванням зростання цін на споживчі товари та послуги, запровадженням ефективного механізму індексації заробітної плати з метою підтримання її купівельної спроможності, а також грошових доходів і збережень громадян.
Номінальна заробітна плата у січні 2006 року порівняно з січнем 2005 року зросла на 35 відсотків і становила 864,91 грн., що на 79,1 відсотка перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи по Україні (483 грн.).
Підвищення розміру заробітної плати у січні 2006 року порівняно з січнем 2004 року відбулось за всіма видами економічної та промислової діяльності.
Зокрема, у сфері відпочинку та розваг, культури та спорту заробітна плата зросла на 53 відсотка, в освіті – на 44,3 відсотка, в оптовій та роздрібній торгівлі – на 41,6 відсотка, в сільському господарстві та пов’язаних з ним послугах – на 39,3 відсотка, в охороні здоров’я та соціальній допомозі – на 37,9 відсотка.

Таблиця 9.3 Стан забезпечення випереджаючого зростання номінальної заробітної плати порівняно з ростом споживчих цін за видами економічної діяльності

       
       
       
       
       
       
       
       
       
       
       
       
       
       
       
       
       
       
       
       
       
       
       
       
       
       
       
       
       

Рис. 9.3. Структура заробітної плати

У промисловості заробітна плата до 332 грн. була нарахована 4,8% працівникам, які відпрацювали 50% і більше робочого часу, встановленого на грудень 2005 року. У текстильній промисловості та пошитті одягу - 15,3 %, у виробництві шкіри та шкіряного взуття – 11,7 %, у виробництві деревини та виробів з деревини – 10,7 %, у харчовій промисловості та переробленні сільськогосподарських продуктів – 9,7 %.
Серед регіонів України найбільший відсоток працівників, яким у грудні 2005 року була нарахована заробітна плата до 332 грн., був у Хмельницькій (19,2 %), Чернігівській (18,9 %), Тернопільській (18,1 %), Вінницькій (17,8%) та Житомирській (17 %) областях.
До заробітної плати належить основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати (див. рис. 9.3).
До основної заробітної плати належить заробітна плата, нарахована за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки) за відрядними розцінками, тарифними ставками робітників та посадовими окладами службовців. До основної заробітної плати включено також суми авторського гонорару працівникам мистецтва, редакцій газет та журналів, телеграфних агентств, видавництв, радіо, телебачення та інших підприємств і (або) оплата їх праці, що здійснюється за ставками (розцінками) авторської (постановочної) винагороди, нарахованої на певному підприємстві.
Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. До додаткової заробітної плати входять надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством (за високу кваліфікаційну майстерність, за класність водіям, персональні надбавки, за знання іноземної мови тощо). Сюди також належать оплата щорічних і додаткових відпусток, компенсація за невикористану відпустку, премії за виробничі результати, включаючи премії за економію матеріальних ресурсів тощо.
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у вигляді винагород за підсумками роботи за рік, винагороди за винаходи і раціоналізаторські пропозиції, матеріальна допомога, вартість путівок на лікування та відпочинок тощо.

Податок на доходи фізичних осіб — загальнодержавний податок в Україні.

Є платою фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу або розташовано особу, що утримує цей податок згідно з Податковим кодексом УкраїниСистема оподаткування фізичних осіб в кожній країні повинна відповідати певним принципам. Існують традиційні принципи побудови системи оподаткування, які пов’язані з ідеями видатного англійського економіста Адама Смітта і специфічні принципи. Традиційні принципи побудови системи оподаткування закріплені у Законі України “Про систему оподаткування”:
- стабільність і передбачуваність – передбачає незмінність основних податкових платежів і правил стягнення податку протягом певного часу, а також логічність з економічної і правової сторони змін податкового законодавства;
- стимулювання підприємницької діяльності та інвестиційної активності – введення пільг щодо оподаткування прибутку спрямованого на розвиток виробництва;
- обов’язковість впровадження норм щодо сплати податків і зборів визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;
- рівнозначність і пропорційність справляння податків;
- рівність недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання при визначенні обов’язків щодо сплати податків і зборів;
- соціальна справедливість – забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи.
- економічна обгрунтованість – встановлення податків і зборів на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з врахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;
- компетенція – встановлення і скасування податків і зборів, а також пільг їх платникам здійснюється відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та міськими, селищними і сільськими радами.

Фізичні особи є платниками податків по декількох причинах:
- фізична особа є податковим резидентом, в Україні як і в багатьох законодавствах, в якості кількісного критерію резиденства виділяється 183 календарних дні протягом року;
- здійснює економічну діяльність чи отримує доходи з джерел в Україні. Економічна діяльність є будь-яка діяльність по виробництву та реалізації товарів, а також діяльність направлена на отримання прибутку, незалежно від результатів такої діяльності. До економічної діяльності відноситься – діяльність в якості підприємця, посередницька діяльність, довірче управління майном, надання однією особою перед іншою зобов'язань здійснювати певні дії на платній основі;
- є власником майна, яке підлягає оподаткуванню;
- якщо фізична особа здійснює на Україні операції чи дії, що підлягають оподаткуванню;
- якщо фізична особа є учасником відносин, однією умовою яких є сплата мита чи збору.

Становлення системи оподаткування фізичних осіб відбулося протягом кількох історично важливих етапів. Перед тим як характеризувати формування системи оподаткування фізичних осіб в умовах незалежності України потрібно звернути увагу на стан оподаткування фізичних осіб за часів існування СРСР на рубежі 80-х і 90-х років XX століття. Пояснюється це тим, що податкова система України, що формується нині, з одного боку, сягає своїм корінням у систему доходів державного бюджету, яка існувала в колишньому СРСР. Це об’єктивне явище, тому що не можна і недоцільно воднораз відійти від усієї практики. З іншого боку, перехід до ринкових відносин потребує відповідних форм і видів оподаткування, у зв’язку з чим запозичується досвід країн з розвинутою ринковою економікою. а даний час до податків, які сплачують фізичні особи відносяться:
- податок на додану вартість;
- акцизний збір;
- податок з доходів фізичних осіб;
- державне мито;
- податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів;
- податок на промисел;
- плата за землю;
- збір на обов’язкове соціальне страхування;
- збір на обов’язкове пенсійне страхування;
- плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;
- збір на розвиток виноградарства, хмелярства та садівництва;
- єдиний податок.

Фізичні особи сплачують також місцеві податки та збори, але лише ті, які встановила місцева рада народних депутатів. До них відносяться:
- податок з реклами,
- ринковий збір,
- збір за припаркування автотранспорту,
- збір за видачу ордера на квартиру,
- збір на розміщення об’єктів торгівлі,
- готельний збір,
- збір з власників собак.

 

 

Заробітна плата є основним джерелом доходу для переважної частини населення, бо в розвинутих країнах частка найманих працівників становить 85-90 %. У загальній сукупності доходів домашнього господарства заробітна плата коливається в межах від 2/3 до 3/4 доходу.

В Україні доходи домашніх господарств за рахунок такого джерела як заробітна плата, ще є дуже недостатніми для забезпечення необхідного рівня відтворення робочої сили. Так, в кінці 2009 р. середня заробітна плата найманого робітника в нашій державі склала 1950грн., що складає приблизно 246дол. на місяць. По цьому показнику ми займаємо одне з останніх місць в Європі і відстаємо від інших країн дуже суттєво. В кінці вже названого року середня місячна заробітна плата, наприклад, в Латвії склала 575дол., в Польщі - 1,2тис. дол., а в Франції - 35,5тис. дол. Це особливо показово на тлі того, що ціни на послуги і товари в Україні майже наблизились до європейських, а вартість житла в містах стала навіть вищою за середню європейські показники.

Окрім доходу, який являє собою гроші або продукти, тобто має натуральну форму, сімейне господарство володіє і певним майном. Майно - це уречевлена вартість у вигляді матеріальних об'єктів, як то власний будинок, автомобіль, меблі і т.ін., а також у вигляді фінансових активів, що мають форму готівки, рахунків в ощадних установах, акцій тощо. Наявність майна і його розміри відіграють важливу роль, принаймні з двох позицій. Види заробітної плати та їх характеристика

Згідно з чинним законодавством для обліку, аналізу та планування витрати на оплату праці поділяють на:

— основну заробітну плату; —додаткову заробітну плату;

—інші заохочувальні та компенсаційні витрати.

Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм пращ (часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) та відрядних розцінок для працівників та посадових окладів для службовців. До основної заробітної плати належать такі виплати:

- виробничому персоналу основної діяльності, безпосередньо зайнятого випуском (реалізацією) продукції, робіт, послуг;

— виробничому персоналу допоміжних виробництв (транспортні, ремонтно-будівельні тощо) цього підприємства;

— виробничому персоналу за утримання та обслуговування цехового обладнання;

—апарату управління, господарському та обслуговуючому персоналу цехів;

—апарату управління підприємства та організації; —непромисловому персоналу підприємства;

- робітникам, зайнятим гарантійним ремонтом та обслуговуванням виробленої продукції;

—робітникам, зайнятим реалізацією продукції; —робітникам, зайнятим демонтажем та монтажем основних засобів;

— робітникам торгівлі, громадського харчування та постачально-збутових підприємств та організацій;

- робітникам, зайнятим на будівництві, ремонті об'єктів, монтажі обладнання;

— робітникам, зайнятим на заготівлі сировини, матеріалів та продукції сільського господарства;

—суми відсоткових або комісійних нарахувань залежно від обсягу доходів (прибутків), отриманих від реалізації продукції.

Додаткова заробітна плата — це винагорода за понаднормативну працю, трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантії та компенсації, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань та функцій. До складу додаткової заробітної плати належать:

1. Доплати та надбавки до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених діючим законодавством:

—кваліфікованим працівникам, що зайняті на особливо відповідальних роботах, за високу кваліфікаційну майстерність; —за класність водіям автомобілів;

—бригадирам з числа робітників, не звільнених від основної діяльності, за керівництво бригадою; —персональні надбавки;

—керівникам, спеціалістам, службовцям за високі досягнення в праці або виконання особливо важливих завдань; — за володіння іноземними мовами;

—за сумісництво професій, розширення зон обслуговування; —доплати до середнього заробітку у випадках, передбачених законодавством;

- за роботу в тяжких, шкідливих, особливо шкідливих умовах, за роботу у вихідні дні, що є робочими, за графіком у нічний час; —інші надбавки та доплати, передбаченні законодавством.

2. Премії робітникам, керівникам, спеціалістам та іншим службовцям за виробничі результати, включаючи премію за економію окремих видів матеріальних ресурсів.

3. Винагорода (відсоткові надбавки) за вислугу років, стаж роботи (надбавки за стаж роботи) за спеціальністю на цьому підприємстві.

4. Оплата пращ робітників, які не перебувають у штаті підприємства, за виконання робіт відповідно до договорів цивільно-правового характеру, включаючи договір підряду.

5. Оплата працівникам, які не перебувають у штаті підприємства, за виконання одноразових робіт.

6. Суми відшкодувань втраченого заробітку через тимчасову втрату працездатності.

7. Оплата різниці в окладах працівникам з інших підприємств із збереженням розміру посадового окладу за попередніми місцями роботи, а також при тимчасовому заміщенні.

8. Оплата днів відпочинку, які надаються їм у зв'язку з роботою у понаднормативний робочий час.

9. Оплата праці кваліфікованих робітників, керівників, спеціалістів, скерованих без звільнення від основної роботи для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації робітників, керівництва виробничою практикою студентів.

10. Оплата праці студентів вищих навчальних закладів та студентів, що працюють на підприємствах у складі студентських загонів.

11. Оплата праці студентів, що проходять виробничу практику на підприємствах, а також оплата праці учнів профтехучилищ на профорієнтаційній практиці.

12. Суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати.

13. Оплата за час вимушеного прогулу або виконання оплачуваних нижче робіт.

14. Вартість безкоштовного надання працівникам окремих галузей народного господарства продуктів харчування, витрат на оплату житла тощо.

15. Оплата витрат, пов'язаних із наданням безкоштовного проїзду відповідним працівникам.

16. Вартість безкоштовно наданого форменого одягу або сума пільг у зв'язку з продажем речей за нижчими цінами.

17. Оплата щорічних основних та додаткових відпусток відповідно до чинного законодавства.

18. Оплата пільгового часу роботи підлітків.

19. Оплата робочого часу працівників, що виконують державні або громадські обов'язки.

20. Сума заробітної плати за основним місцем роботи на період підвищення кваліфікації.

21. Оплата навчальних відпусток, які надаються робітникам, що навчаються у вечірніх та заочних вищих та середньо-спеціальних навчальних закладах, аспірантурі.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати — це виплати у формі винагороди за підсумки роботи за рік (13 зарплата), премії за спеціальними системами, положеннями, компенсаційні та інші грошові та матеріальні виплати, які не передбаченні актами чинного законодавства:

1. Оплата простою не з вини робітника.

2. Суми, що виплачуються робітникам, які перебувають у відпустці з ініціативи адміністрації.

3. Надбавки та доплати, непередбачені законодавством.

4. Винагороди за відкриття, авторські винагороди.

5. Виплати працівникам, що працюють на території радіоактивного забруднення.

6. Сума наданих трудових та соціальних пільг.

Витрати підприємства, пов'язані з виплатою основної заробітної плати та додаткової (у межах передбачених законодавством, генеральною та галузевою тарифними угодами), відносяться на собівартість продукції, в торгівлі на витрати обігу.

 

Функції заробітної плати

Функція заробітної плати – це її призначення, роль, складова сфери практичної діяльності в узгоджені і реалізації інтересів головних суб’єктів соціально-трудових відносин – найманих працівників і роботодавців. Винятково важлива роль заробітної плати в механізмі функціонування ринкової економіки зумовлена тем, що вона має виконувати такі основні функції: відтворювальну, стимулюючу, оптимізаційну, регулювальну, соціальну. Відтворювальна функція полягає у забезпеченні працівників та членів їх родини необхідними життєвими благами для відновлення витраченої в процесі виробництва робочої сили та для відтворення поколінь. Реалізація цієї функції забезпечується встановленням державою гарантованого мінімуму заробітної плати та прожиткового мінімуму. Стимулююча функція заробітної плати полягає у встановленні залежності розміру заробітної плати від особистого вкладу працівника та результатів діяльності всього колективу підприємства. Ця залежність повинна постійно стимулювати працівника в покращенні результатів своєї діяльності. Реалізація цієї функції забезпечується розробкою на підприємстві ефективних систем оплати та преміювання праці, залученням працівників до управління підприємством та ін. Оптимізаційна функція забезпечує певні пропорції в зростанні рівнів заробітної плати та продуктивності праці. Призначення цієї функції на рівні держави полягає в зв’язку платоспроможного попиту та товарної пропозиції, а на рівні підприємства – в забезпеченні ефективності виробництва на засадах випереджаючого зростання продуктивності праці над зростанням заробітної плати. Реалізація цієї функції здійснюється запровадженням заходів, які забезпечують зниження заробітної плати в розрахунку на одиницю продукції. Регулювальна функція вирішує проблеми регулювання вартості робочої сили на ринку праці під впливом співвідношення її попиту та пропозиції і розподілу трудових ресурсів за регіонами, галузями, підприємствами з урахуванням як особистих інтересів працівника щодо сфери прикладання своєї праці та інтересів ринкового виробництва, зумовлених економічною кон’юнктурою. Соціальна функція покликана забезпечити рівну заробітну плату в однакових умовах праці та усунення будь-якої дискримінації в оплаті праці. Реалізація цієї функції забезпечується поєднанням державного та договірного регулювання заробітної плати. Крім вищезазначених функцій, які відображають сутність заробітної плати, розглядаються ряд інших: вимірювально-розподільча, ресурсно-розміщувальна та функція формування платоспроможного попиту населення. Вимірювально-розподільча функція заробітної плати спрямована на відображення міри живої праці при розподілі фондів споживання між найманими працівниками та власниками засобів виробництва. За допомогою заробітної плати визначається індивідуальна частка в фонді споживання кожного учасника виробничого процесу відповідно до його трудового внеску. Ресурсно-розміщувальна функція спрямована на оптимізацію розміщення трудових ресурсів по регіонах, галузях економіки, підприємствах. У сучасних умовах, коли державне регулювання в сфері розміщення трудових ресурсів мінімальне, а формування ефективного ринку праці можливе лише при наявності вільного вибору працівником місця праці, намагання підвищити свій життєвий рівень, зумовлює переміщення з метою пошуку роботи, яка би максимально задовольнила його потреби. Функція формування платоспроможного попиту населення. Оскільки платоспроможний попит формується під дією двох основних чинників – потреб та доходів суспільства, то з допомогою заробітної плати в умовах ринку встановлюються необхідні пропорції між товарним попитом та пропозицією. Механізм реалізації основних функцій заробітної плати включає визначення їх цільової спрямованості, принципів реалізації, напрямів реалізації, критеріїв реалізації. Функції заробітної плати в Україні в сучасних економічних умовах. У сучасних економічних умовах в Україні, які зумовлено недосконалими розподільчими відносинами та нерозвиненими ринковими механізмами, більшість розглянутих вище функцій та принципів організації заробітної плати не виконуються. Ситуація переходу до ринку зумовила наступні функції заробітної плати: - збереження зайнятості, попередження безробіття ціною низької заробітної плати; - соціальну гарантію збереження статусу за попереднім місцем роботи; - утримання інфляції за рахунок заборгованості із заробітної плати; - перерозподіл зайнятих за сферами економіки та галузями; - поширення нелегальної діяльності та вторинної зайнятості; - посилення мобільності робочої сили; - спонукання до конкуренції на ринку праці. Основне завдання організації заробітної плати полягає в тому, щоб поставити оплату праці в залежність від колективу і якості трудового внеску кожного працівника і тим самим підвищити стимулюючу функцію внеску кожного. Організація оплати праці припускає : - визначення форм і систем оплати праці працівників підприємства; - розробку критеріїв і визначення розмірів доплат за окремі досягнення працівників і фахівців підприємства; - розробку системи посадових окладів службовців і фахівців; - обґрунтовування показників і системи преміювання співробітників. Питання організації оплати праці займають одне з провідних місць в соціально-економічній політиці держави. В умовах ринкової економіки практичне здійснення заходів щодо вдосконалення організації оплати праці повинно бути засноване на дотриманні ряду її принципів, які необхідно базувати на наступних економічних законах: законі про відшкодування витрат на відтворювання робочої сили і законі вартості.Сутність заробітної плати як соціально-економічної категорії

Заробітна плата як соціально-економічна категорія, з одного боку, є основним джерелом грошових доходів працівників, тому її величина значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства. З іншого боку, її правильна організація зацікавлює працівників підвищувати ефективність виробництва, а відтак безпосередньо впливає на темпи й масштаби соціально-економічного розвитку країни.
Заробітна плата як елемент ринку праціє ціною робочої сили, а також статтею витрат на виробництво, що включається до собівартості продукції, робіт (послуг) на окремому підприємстві.
Заробітна плата є найбільш дійовим інструментом активізації людського чинника та використання трудового потенціалу. При цьому використання наявного кваліфікаційного і творчого потенціалу працівників має повністю залежати від наукової обґрунтованості і вибору методів ув'язки заробітної плати з кваліфікацією, змістом виконуваної роботи, результатами праці й умовами, в яких вона здійснюється.
Головною метою економічної стратегії і системи матеріального стимулювання сучасних компаній її фірм стало досягнення не кількісних показників випуску продукції, а якісних параметрів виробництва, таких як поліпшення використання устаткування, робочого часу, складу робочої сили, якості продукції, спрямованих на підвищення ефективності виробництва. Це буде відбуватися завдяки технічному переоснащенню виробництва, впровадженню нових форм організації праці, позитивним зрушенням у структурі праці. В наслідок цього відбувається перехід від екстенсивних методів ведення господарства до інтенсивних. Таким чином, підвищення ефективності виробництва, збільшення прибутку досягаються нині не шляхом збільшення обсягів виробництва із залученням додаткових ресурсів, а на основі ефективнішого використання всіх наявних ресурсів і всебічного зниження витрат виробництва. Матеріальне стимулювання в сучасних умовах застосовується здебільшого в комплексі з організаційно-технічними заходами, пов'язаними з підвищенням змістовності праці, поліпшенням її умов.
У сучасній економічній літературі існує кілька визначень заробітної плати. Відповідно до Закону України "Про оплату праці", заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.”
Ще одним поширеним визначенням є “Заробітна плата – основна частина засобів, спрямованих на споживання, які є часткою доходу , яка залежить від кінцевих результатів роботи колективу і розподіляється працівниками залежно від кількості та якості затраченої праці, реальним трудовим вкладом кожного і величиною вкладеного капіталу.”
У словнику з питань заробітної плати маємо таке визначення “Заробітна плата – це виражена в грошах частка робітників і службовців у фонді індивідуального споживання національного доходу, становить основну форму необхідного продукту і розподіляється відповідно до кількості і якості витраченої ними праці у суспільному виробництві”.
Для кращого розуміння сутності поняття “заробітної плати” слід врахувати те, що вона є важливою складовою виробництва, і тому можна виділити кілька її основних положень:
- заробітна плата – це економічна категорія відносин розподілу доходу між власником підприємства та найманим працівником;
- заробітна плата – це винагорода за виконану роботу, розмір якої залежить від складності та умов її виконання, професійно-ділових якостей працівника, його особистих виробничих результатів та кінцевих результатів діяльності колективу взагалі;
- заробітна плата – це елемент ринку праці, що виступає ринковою вартістю робочої сили, що складається під впливом попиту та пропозиції робочої сили;
- заробітна плата – це елемент витрат на виробництво (який, крім власне заробітної плати включає й ще інші витрати роботодавця на робочу силу), тому впливає на собівартість продукції, прибуток підприємства та на його конкурентоспроможність;
- заробітна плата – це трудовий дохід, який має забезпечити щонайменше просте відтворення робочої сили.
Слід зазначити, що заробітна плата є найважливішою ціною в економіці; це єдине (або головне) джерело доходу. Так само, як і політика доходів, регулювання оплати праці має свої суперечності. Так, наприклад, заробітна плата має тенденцію до диференціації за країнами, регіонами, різними видами діяльності, умовами праці і самих осіб. Ставки заробітної плати диференціюються також за статтю та расовими ознаками.
Щоб заробітна плата відповідала цілям управлінської стратегії: розвитку відчуття спільності у працівників, вихованню їх у дусі партнерства, раціональному поєднанню особистих і суспільних інтересів, потрібна зміна її мотиваційного механізму. Психологічно, а потім і економічно заробітна плата повинна націлювати працівника на чітке розуміння ним взаємозв'язків між вимогами до нього підприємства, фірми і внеском його в кінцеві результати, і як наслідок – розміром заробітної плати.
Також існують величезні перекоси в оплаті праці як за галузями, так і усередині них за професійно-кваліфікованими групами працівників.
Найбільша диференціація заробітної плати виникла між працівниками підприємств і їх керівниками.
Велика диференціація заробітної плати має негативні сторони: наростають суперечності в процесі виробництва між окремими соціальними групами і соціальна напруженість усередині виробничих колективів. Всі ці негативні наслідки посилюються тим, що така диференціація не має прямого відношення до відмінностей в ефективності праці та виробництва.
Наявна практика затримки заробітної плати різко підвищила значущість інших джерел доходів для населення. На першому місці стоять доходи від особистого підсобного господарства, на другому плані допомоги, дотації і компенсації.
Таким чином, заробітна плата як економічна категорія все менш виконує свої основні функції відтворювання робочої сили і стимулювання праці. Вона фактично перетворилася на варіант соціальної допомоги, яка практично не була пов'язана з результатами праці. Це привело до того, що організація виробництва позбавилася одного з могутніх важелів підвищення ефективності та повноправності виходу на світовий ринок. Тому, щоб заробітна плата виконувала свою стимулюючу функцію, повинен існувати прямий зв'язок між її рівнем і кваліфікацією працівника, складністю виконуваної роботи, ступенем відповідальності.