ТРУДНОЩІ ПЕРШОГО ПЕРІОДУ НАВЧАННЯ У ВНЗ.

У багатьох першокурсників виникає певна розгубленість, пов'язана з тим, що впродовж короткого проміжку часу вони двічі зазнали вели­кого перевантаження (випускні іспити в школі та екзаменаційні випро­бування при вступі у вуз), не тільки інтелектуального, а й емоційного. Тому до навчання багато хто з них приступає ослабленим. Процес адап­тації, тобто пристосування до нових умов, ускладнюється ще й боліс­ним переживанням розриву попередніх дружніх зв'язків, незвичним ха­рактером нових стосунків тощо. Як зазначають психологи, студенти, які вибрали вуз за покликанням, які мають професійну спрямованість, став­ляться до цих труднощів як до незначних, другорядних і з часом успіш­но долають їх. Ті ж студенти, які потрапили у вуз випадково, не мають конкретної професійної перспективи, навіть дрібні організаційні труд­нощі сприймають як велику невдачу, починають відчувати болісні сум­ніви у правильності зробленого вибору (місця навчання і професії).

Крім того, нещодавні школярі досить часто не вміють не тільки са­мостійно навчатися, а й оволодівати знаннями в процесі організовано-і о навчання у вищому закладі освіти. Хоч як це не дивно, але сучасна школа не дає одного з головних вмінь — вміння вчитись. В школі ми вивчаємо багато різних предметів, які дають загальні знання, але можуть ніколи нами не застосовуватись. А самої технології навчання школа, на жаль, поки що не дає. Система шкільного навчання побудована на за­учуванні (запам'ятовуванні і відтворенні) певного матеріалу. Причому, спочатку вчитель пояснює цей матеріал, потім перевіряє розуміння його учнем, а після цього учень доучує цей самий матеріал за підручником. Крім того, весь шкільний навчальний курс розбитий на невеличкі час­тинки теоретичного матеріалу, після вивчення якого (як правило, в ме­жах одного уроку) обов'язково йде його практичне закріплення.

У вищих закладах освіти навчання відбувається дещо інакше. Шкільні уроки, на яких і пояснювали, і повторювали, і відпрацьовували вміння та навички, і закріплювали певний навчальний матеріал, замінюються лекціями, семінарськими, практичними та лабораторними заняттями. А отже, й працювати доводиться зовсім інакше.

ТЕСТ “ЯКОЮ Є ВАША АДАПТИВНІСТЬ”

Розгляньте кожне з наведених нижче тверджень і вирішіть, чи сто­суються вони вас. Залежно від вашого рішення, виберіть один із варі­антів відповідей («так» або «ні») і підрахуйте кількість позитивних відповідей. Залежно від цієї кількості ви зможете визначити рівень вашої адаптивності.

1. Я втомлююся, коли працюю.

2. Я не можу зосередитися на чомусь одному.

3. В мене виникає занепокоєння з будь-якого приводу.

4. Коли я щось роблю, в мене тремтять руки.

5. Я часто хвилююсь.

6. Мені нерідко сняться кошмари.

7. Я пітнію навіть у прохолодну погоду.

8. Я весь час відчуваю голод.

9. У мене часто болить шлунок.

10. Іноді через занепокоєння я страждаю безсонням.

11. Мене легко роздратувати.

12. Я більш чутливий, ніж інші.

13. Я часто чимось занепокоєний.

14. Шкода, що я не такий щасливий, як інші.

15. Я легко можу заплакати.

16. Я нервую, коли мені доводиться чекати.

17. Іноді я відчуваю себе таким щасливим, що не можу всидіти на місці.

18. Я пасую перед труднощами.

19. Іноді я відчуваю свою нікчемність.

20. Я сором 'язлива людина.

21. Я вважаю, в усьому для мене є труднощі.

22. Я завжди в напруженні.

23. Іноді я відчуваю себе розбитим.

24. Я уникаю труднощів.

Оцініть свої результати. Якщо відповідей «так»:

§ не більше 3 — ви маєте високу адаптивність і порівняно легко змо­жете пристосуватись до нових умов навчання;

§ від 4 до 10 — адаптивність середня, переступивши поріг вузу ви можете мати певні труднощі, негативний вплив яких зможете по­рівняно легко подолати, якщо налаштуєтеся на успіх;

§ від 11 до 20 — адаптивність низька, зміна умов навчання може ви­кликати багато негативних емоцій, відчуття неможливості подола­ти труднощі, проте при наполегливій роботі над собою й терпінню ви маєте шанси їх подолати, тільки не замикайтеся в собі і поділіться своїми проблемами з друзями;

§ понад 20 — адаптивність дуже низька, у вас може виникнути вра­ження, що неприємності набирають лавиноподібного вигляду, все в цьому світі спрямоване проти вас; не соромтеся звернутись за до­помогою до кваліфікованого фахівця-психолога або психотерапев­та (до речі, у так званих розвинених державах кожна особа, яка по­важає себе, вважає за честь мати власного психоаналітика); дуже ко­рисною буде для вас участь у соціально-психологічних тренінгах.

СУТЬ ТА МОТИВИ САМООСВІТИ

Людина за своєю природою є самоорганізуючою системою, здатною до самоуправління (самокерування) своїм навчанням, вихованням, роз­витком, поведінкою. Як наслідок —хоч би де, хоч би у кого й хоч би чого людина навчалася, вона завжди навчається сама, активно і самостійно накреслює свою мету, сама вибирає шляхи, способи й засоби її реалі­зації, сама організовує, регулює і контролює її виконання. Студента мож­на лише незначною мірою вважати об'єктом навчання і виховання. Фактично ж він завжди постає як суб'єкт (активний учасник) свого на­вчання, виховання і розвитку. Викладач, педагог може лише допомогти в процесі самоосвіти, скерувати її. Звичайно, дуже добре, якщо на нашо­му шляху зустрічаються тільки талановиті педагоги. Але, якими б тала­новитими вони не були, якщо ми самі не докладемо власних зусиль, то їх праця не принесе бажаних результатів. Ніякий вчитель не зможе на­вчити того, хто не хоче навчатися, хто ставиться до справи навчання не­серйозно. Тому і у добрих викладачів трапляються погані учні, а у пога­них — навпаки. Все залежатиме від того, яку установку дамо ми самі собі. Не дарма ж кажуть, що навчити можна лише того, хто хоче навчатися.

Але як навчитися вчитись? Це питання має свою історію, яка близь­ка до історії самої педагогічної думки. Про те, як навчити людину са­мостійно оволодівати таємницями навколишнього світу, напружено ду­мали на всіх етапах розвитку цивілізації. Це й зрозуміло: вміти вчи­тись — означає мати здатність перетворювати світ, робити його доско­налішим, краще жити.

Освіту ми здобуваємо переважно в системі різних навчальних зак­ладів. Власне, сама освіта — це процес і результат засвоєння система­тизованих знань, умінь і навичок. І важливу роль у цьому відіграє са­моосвіта.

Самоосвіта починається не з вивчення абетки чи таблиці множення, .і і самоусвідомлення, тобто з розуміння самого себе, своїх сил, вчинків, прагнень, розумових, моральних і фізичних якостей, здібностей та можливостей їх розвитку. Людина, визначивши ким вона є, чого хоче і що може, відповідно визначає свій життєвий статус.

Суть самоосвіти полягає в свідомій самоорганізації процесу засвоєння знань, набуття необхідних навичок. Вона сприяє розвитку і вдо­сконаленню якостей, здібностей та вмінь особистості методами самовиховання, самонавчання і саморозвитку. Важливо відзначити, що всі її три компоненти тісно пов'язані між собою. Справді, навіть добре знаючи способи і методи самонавчання, прийоми роботи з книгою, немож­ливо добитися ніяких результатів, якщо у людини немає достатньої сили полі, щоб відірватися від телевізора або пустопорожньої балаканини з друзями й почати працювати з навчальною книжкою. Отже, необхідно тинятися самовихованням. Або, працюючи з підручником чи науковою збіркою, людина ніяк не може зосередитися на прочитаному й запам'ятати потрібну інформацію. Тут уже допоможуть прийоми саморозвит­ку, зокрема, розвитку пам'яті, уваги тощо.

Ефективність самоосвіти залежить від цілої низки умов, головною се­ред яких є стійка мотивація, тобто система мотивів, що визначає конкретні форми діяльності й поведінки людини. В психології мотив — це спону­кальна причина дій і вчинків людини, внутрішні стимули до дії, завжди пов'язані з певною метою, оскільки вони спрямовані на її досягнення.

Мотиви, які керують нашою пізнавальною діяльністю, досить різ­номанітні. За своїми якісними особливостями, за відношенням до мети мотиви можна розділити на три основні групи:

§ перша група мотиви, засадовими стосовно яких є лежать ши­рокі суспільні цілі, які ведуть до розуміння суспільної значущості власної діяльності, мотиви обо­в'язку;

§ друга група мотиви, які базують­ся на прагненні власного успіху, на перший план тут висуваються особистісний зміст і значення. Засадовими стосовно мотивів власного успіху можуть бути як бажання отримати похвалу від певної особи, так і бажання ствердитися в почутті власної переваги над іншими, втішити своє честолюбство або відчути радість успіху від завершення справи;

§ третя група мотиви, які випливають з пізнавальної потреби, з праг­нення людини до нового та невідомого. Головним джерелом пізнаваль­них мотивів є сам процес навчання як різновид діяльності людини. Проте не можна думати, що пізнавальні мотиви діють поза зв'язком з мотивами обов'язку та особистого успіху. Всі вони між собою досить тісно взаємопов'язані, але на певному етапі діяльності якась одна гру­па стає провідною, підпорядковує собі інші.

Розглядаючи самовиховання, самонавчання та саморозвиток, слід зазначити, що вони тісно по­в'язані між собою і жоден з цих компонентів не є головним. Вони знаходяться немов­би в кутах рівнобічного трикутника: який з них буде на вершині, залежа­тиме від тієї точки зору, з якої ми будемо розглядати цей трикутник. Самовиховання неможливе без самонавчання й самороз­витку, оскільки не можна виховувати якусь певну рису характеру, не роз­виваючи при цьому цілком конкретні особистісні якості й не вивчаючи ме­тодики їх розвитку. Для саморозвитку треба знати методи розвитку пев­них якостей, а також докладати певні вольові зусилля.