Соціальна політика держави: сутність та напрями

Тема 10. ЕКОНОМІЧНА РОЛЬ ДЕРЖАВИ В ЕКОНОМІЦІ

Неспроможності ринку. Економічні та правові функції держави

 

 

 

 

 

Форми, методи та межі державного регулювання економіки

Соціальна політика держави: сутність та напрями

Соціальна держава має п'ять головних рис: 1) конкурентний ринок є базовим механізмом координації господарської діяльності; 2) ефективна система регулювання економіки, що поєднує державне, корпоративне та громадське регулювання (які спрямовані, зокрема, на соціальне вирівнювання); 3) висока ефективність господарської системи; 4) приблизний баланс соціально-економічних сил у суспільстві; 5) досить висока здатність суспільства нав’язувати бізнесу принципи нееквівалентної справедливості.

Соціальна політика держави в ринковій економіці має бути дуже тонким, ювелірним інструментом. Адже, з одного боку, вона покликана сприяти соціальній стабільності і зниженню соціального розшарування та напруженості, а з іншого боку – не повинна підривати стимулів підприємництва і високоефективної найманої праці. Тобто потрібна оптимально допустима, нормальна, а не надлишкова економічна нерівність.

Державна політика доходівспрямована на запобігання невиправданим диференціації доходів населення та поляризації суспільства, на зняття соціальної напруги, боротьбу з бідністю, вирішення конфлікту між економічною ефективністю і соціальною справедливістю.

Головне завдання соціальної політики – соціальне вирівнювання, яке охоплює:

1) Вирівнювання стартових можливостей індивідів:

- надання рівних економічних, політичних та соціальних прав;

- боротьба з трудовою та соціальною дискримінацією;

- забезпечення рівного доступу до освіти, охорони здоров’я.

2) Вирівнювання рівнів споживання:

2.1) Зменшення добробуту багатих (через систему податків);

2.2) Збільшення добробуту бідних (пенсії; стипендії; соціальна допомога тимчасово безробітним, вагітним, багатодітним сім’ям; безкоштовні освіта та медична допомога тощо);

2.3) Перерозподіл всередині середнього класу для максимізації корисності (збирають податки, а потім повертають в іншому вигляді, наприклад, у вигляді безоплатних послуг освіти, медицини,благоустрою, допомоги по безробіттю, пенсій, допомоги непрацездатним та ін.)

В різних країнах світу застосовують різні підходи до поліпшення матеріального і духовного становища громадян:

1) Країни азійського й тихоокеанського регіону з економікою «наздоганяючого» розвитку (Китай, Індія, Філіппіни, Тайвань, Малайзія, Таїланд та інші) пріоритетом мають мінімізацію оплати праці та собівартості своїх товарів заради економічного зростання, залучення інвесторів. Частка заробітної плати у ВВП значно менше, ніж в розвинених країнах.

Деякі країни (зокрема, Японія та Південна Корея) спочатку використовували цю модель, «принесли у жертву» добробут двох-трьох поколінь, розбудували високоефективну економіку і тепер перейшли до моделі, притаманної розвиненим країнам.

2) Розвинені країни мають за пріоритет підвищення доходів громадян. На його основі збільшується внутрішній попит та якість робочої сили, що, у свою чергу, стимулює економічний розвиток.