Тенденції розвитку сучасного мистецтва.

РўРІРѕСЂРё: “Рекреації”, “Московіада”, “Перверзія”, “12 обручів”, “Таємниця” та С–РЅ.

ВВВВВВВ Оксана Забужко

Також відомими письменниками 90-х рр. ХХ ст. стали

Тарас Прохасько (“З цього могло би вийти декілька оповідань”, “НепрОсті”),

Сергій Жадан (“Цитатник”, “Депеш Мод”, “Ворошиловград”),

Юрій Іздрик (“Острів Крк”, “Воццек”, “Таке”).

1. А.Хостікоєв.

2. Б. Бенюк.

3.Б. Жолдак.

4. Рњ. Рєзникович.

4. Постмодернізм спочатку виник як мистецький напрям у:

1. Архітектурі.

2. Р–РёРІРѕРїРёСЃС–.

3. Літературі.

4. Музиці.

5. Автором серії фоторобіт «Донбас-Шоколад» є:

1. Євгенія Гапчинська.

2. Арсен Савадов.

3. Василь Цаголов.

4. Ілля Чічкан.

6. Хто з українських письменників-нонконформістів є відомим художником:

1. О. Іранець.

2. Р®. РђРЅРґСЂСѓС…РѕРІРёС‡.

3. Л. Подрев’янський.

4 О. Ульяненко.

7. Основним виставковим майданчиком для сучасного українського та світового мистецтва в Україні є:

1. Національний художній музей України.

2. Пінчук арт-центр.

3. «Я Галерея» Павла Гудімова.

4. Пейзажна алея.

8. Відомий сучасний український художник, який постійно використовує образи масової культури, епатує глядачів, є відомою світською персоною:

1. Євгенія Гапчинська.

2. Арсен Савадов.

3. Василь Цаголов.

4. Ілля Чічкан.

9. Епатажна сучасна письменниця, телеведуча й рок-музикант, яка вдало стартувала у 2000-х рр.:

1. М. Матіос.

2. І. Карпа.

3. О. Забужко.

4. Т. Малярчук.

10. Авторкою роману «Солодка Даруся», лауреатом Шевченківської премії є:

1. М. Матіос.

2. І. Карпа.

3. О. Забужко.

4. Т. Малярчук.

ГЛОСАРІЙ

Абсолютизм – абсолютна, необмежена форма правління, за якої верховна влада повністю належить монархові.

Абстракціонізм – напрям у модерністському мистецтві ХХ ст., що цілком відмовляється від реалістичного зображення предметів і явищ.

Авангардизм – узагальнюючий термін для позначення новаторських напрямів у художній культурі ХХ ст., для яких характерний пошук нових, нетрадиційних засобів вираження.

Автохтонний – місцевий, який за походженням приналежний до якоїсь території.

Агностицизм – філософське вчення, яке заперечує можливість пізнання об’єктивного світу та його закономірностей.

Акведук – арковийВВ РјС–СЃС‚ Р· лотком або трубою, СЏРєРёРј пропускали РІРѕРґРѕРІС–Рґ через СЂС–РєРё, шляхи, СЏСЂРё.

Амфітеатр – 1) у давньогрецькому театрі місця, розташовані півколом на схилах пагорбів; 2) давньоримська будівля для видовищ еліптичної форми з ареною посередині, навколо якої уступами вгору розміщені місця для глядачів.

Андеґраунд – нелегальні, заборонені культурні явища, які переслідуються офіційною владою.

Анімізм – віра в існування душ і духів; загальне одухотворення природи. Термін введений англійським ученим Е.Тайлором.

Антропогенез – процес становлення людини.

Ансамбль – в архітектурі та містобудуванні – гармонійна єдність споруд, творів монументально-декоративного мистецтва, зелених насаджень; цілісність просторової композиції, пропорційність співвідношень частин і цілого; силует, пластика, колір.

Антропоцентризм – філософський принцип, згідно з яким людина є центром Всесвіту і найвищою метою всіх подій, що відбуваються у світі.

Апокрифи – твори на біблійну тематику, які не входять до офіційного біблійного канону.

Апологет – захисник, оборонець кого-, чого-небудь.

Апсида – виступ споруди, напівкруглий, прямокутний, багатокутний у плані, перекритий півкуполом або замкнений півсклепінням. Застосовується у християнських храмах.

Арка – криволінійне перекриття прорізів у стіні (вікон, дверей, воріт) або прольотів між опорами – стовпами, колонами.

Аркада – ряд однакових за формою і розмірами арок, що спираються на стовпи і колони. Застосовуються переважно при спорудженні відкритих галерей.

Артефакт – предмет, вироблений людиною.

Архітектура – 1) будівельне мистецтво, проектування й будівництво споруд; 2) мистецький характер споруди.

Архетип – прообраз, культурна модель, яка передається від поколінні до покоління

Аскетизм – 1) спосіб життя, що полягає в добровільній відмові від життєвих благ та задоволень, крайньому обмеженні життєвих потреб; 2) релігійне подвижництво; 3) учення і практичний метод досягнення моральної досконалості шляхом саморегуляції людиною своїх тілесних потреб, обмеження і пригнічення чуттєвих потягів та бажань.

Базиліка – витягнута прямокутна в плані споруда, розділена вподовж колонами на 3-5 частин – нефів. Середній неф вищий за бокові. У формі базиліки будували християнські храми.

Барельєф – вид скульптури, в якій випукла частина зображення виступає над площиною фону не більше, ніж на половину свого об’єму.

Бароко – один із провідних художніх стилів кінця XVI – середини XVIII ст. Виник в Італії, поступово поширився в інших країнах Європи та Латинської Америки. Мистецтву бароко властиві грандіозність, пишність, динаміка, патетична піднесеність, інтенсивність почуттів, пристрасть до ефективних видовищ, поєднання ілюзорного та реального, сильні контрасти масштабів і ритмів, світла та тіні.

Бієнале – фестиваль, виставки, що проводиться раз на два роки.

Боді-арт – один із модерністських напрямів, представники якого розглядають власне тіло як матеріал і об’єкт художньої творчості, розмальовують його, роблять надрізи, вдаються до демонстрації різних поз.

Бюст – погрудне, переважно портретне зображення людини в круглій скульптурі.

Вертеп – 1) печера; 2) розбійницьке, шахрайське кубло; 3) назва старовинного українського мандрівного лялькового театру, де поруч з різдвяною містерією виставляли й сценки з народного життя.

Відродження, Ренесанс – епоха РІ історії культури країн Західної Р№ Центральної Європи, Р° також деяких країн РЎС…С–РґРЅРѕС— Європи (РІ Італії – XIV–XVI СЃС‚., РІ інших країнах – кінець XV– XVI СЃС‚.). розрізняють Раннє Р’. (XV СЃС‚.), Р’РёСЃРѕРєРµ Р’. (кінець XV – перша чверть XVI СЃС‚.), РџС–Р·РЅС” Р’. (РґСЂСѓРіР° – третя чверть XVI СЃС‚.). Термін «В.В» запровадив італієць Дж.Вазарі РІ XVI СЃС‚. РЅР° означення зв’язку Р· античною спадщиною.

Вітраж – твір монументально-декоративного мистецтва з кольорового чи безбарвного скла, на яке наноситься малюнок спеціальними фарбами, гравіруванням або витравлюванням. Шматочки монтуються з допомогою двотаврових балок, що спаюються оловом в єдину сюжетну композицію.

Галерея – 1) довге крите приміщення, одну з поздовжніх стін якого замінюють колони, стовпи або балюстрада; 2) видовжена зала з суцільним рядом великих вікон в одній із поздовжніх стін.

Гедонізм – вчення, в основу якого покладено проголошення життєвої насолоди.

Генезис – походження, виникнення, становлення, зародження, розвиток.

ВВВВВВВВ В Готичний стиль – художній стиль, що став завершальним етапом розвитку середньовічного мистецтва країн Західної та частково РЎС…С–РґРЅРѕС— Європи (РјС–Р¶ серединою XII Р№ XV-XVI СЃС‚.). Зародився Сѓ Північній Франції. Готичне мистецтво переважно культове Р·Р° призначенням С– релігійне Р·Р° тематикою. Особливе місце РІ мистецтві Р“. посідає СЃРѕР±РѕСЂ – РІРёСЃРѕРєРёР№ зразок синтезу архітектури, скульптури та живопису. Готичний СЃРѕР±РѕСЂ – це, СЏРє правило, 3-5-нефна базиліка Р· поперечним нефом-трансептом. РћСЃРЅРѕРІРЅРёРј РІРёРґРѕРј образотворчого мистецтва Р“. С” скульптура, СЏРєР° набула глибокого ідейно-художнього змісту та розвинених пластичних форм. Різноманітна тематика вітражів, що декорували РІС–РєРѕРЅРЅС– РїСЂРѕСЂС–Р·Рё готичних храмів. РЈ РїС–Р·РЅС–Р№ Р“. набули поширення скульптурні вівтарі РІ інтер’єрах, РґРµ об’єднані дерев’яна розфарбована Р№ позолочена скульптура С– темперний живопис РЅР° дерев’яних дошках. Р’ епоху Р“. досягли розквіту книжкова мініатюра Р№ декоративне мистецтво, пов’язані Р· РІРёСЃРѕРєРёРј рівнем цехового ремесла.

ВВВВВВВ Гравюра – СЂС–Р·РЅРѕРІРёРґ графіки, Сѓ СЏРєРѕРјСѓ зображення С” друкованим відбитком Р· малюнка.

Графіка — вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері, тканині тощо олівцем, пером, пензлем, вуг­линою або відбитий на папері зі спеціально підготовленої форми.

Графіті — написи та малюнки, надряпані на стінах і архітектурних деталях давніх будівель, а також на посуді та інших предметах.

Гробниця — архітектурна споруда, що містить тіло померлого та увічнює його пам'ять.

Гуманізм — ідейний напрям культури доби Відродження, що утверджував право людини на земне щастя, боровся за визволення науки й людської особистості від обмежень схоластики.

Декоративне мистецтво — галузь пластичних мистецтв, твори якої, поряд з архі­тектурою, надають матеріальному середовищу проживання людини художніх, естетичних якостей. Д. м. поділяється на безпосередньо пов'язане з архітекту­рою монументально-декоративне мистецтво (створення архітектурного деко­ру, рельєфів, статуй, вітражів, мозаїк, що прикрашають фасади й інтер'єри, а також паркової скульптури) і декоративно-ужиткове мистецтво (створення художніх виробів, призначених переважно для побуту).

Деміург — (алегорично) творець.

Дитинець – центральна укріплена частина міста РЅР° РСѓСЃС–.

Дефініція – визначення якогось поняття.

Диктатура — необмежена влада, яка спирається на силу.

Дисидент – людина, чий світогляд та ідеологія прямо протилежні панівній, яка заперечує існуючий політичний лад.

Догмат — основне положення віровчення, обов'язкове для всіх віруючих, визнане як незаперечна істина, вічна і незмінна, яка не підлягає критиці.

Духовна культура – один зі складників культури, до сфери якої належать релігія, філософія, мистецтво, мораль, етика, політика, право

Екзальтація — надмірне захоплення чимось, збудження під впливом будь-чого, захопленість, захват, збудження, піднесення, вибух емоцій.

Екзистенціалізм – 1) Ідеалістична філософська течія, що заперечує об'єктивність буття, реальним вважає лише існування лю­дини та її переживань, твердить про беззмістовність життя, непотрібність сус­пільної діяльності; 2) Течія літературного модернізму. Виникла в передвоєнні роки, поширилася під час і після Другої світової війни. Характерні риси: суб'єктивізм, індивідуалізм, песимізм, заперечення будь-якого насильства.

ВВВВВВВ Еклектика – поєднання РІ РѕРґРЅРѕРјСѓ стилі кардинально протилежних, навіть несумісних елементів.

Експансія — загарбання державами та монополістичними об'єднаннями чужих те­риторій, ринків, джерел сировини, економічне й політичне уярмлення інших країн.

Експресіонізм — напрям у європейській літературі та мистецтві перших десятиліть XX ст. Головним в експресіонізмі проголошувалося вираження суб'єктивних уявлень митця, що зумовило потяг до ірраціональності, загостреної емоційності та гротеску.

Експресія — виразність, підкреслене виявлення почуттів, переживань.

Елітарна культура – культура, зорієнтована на задоволення потреб вищої, елітарної частини суспільства.

Епіграма — короткий вірш сатиричного глузливого змісту, здебіль­шого спрямований проти якої-небудь особи.

Епістолярна творчість — форма викладу, коли твір напи­саний у формі листування персонажів або послання, а також приватне листу­вання як джерело історії.

Ескіз — попередній начерк креслення, картини тощо.

Етика — 1) наука, що вивчає мораль; 2) норми поведінки, сукупність моральних правил певної соціальної групи.

Етюд — в образотворчому мистецтві — первісний допоміжний малюнок, викона­ний з натури, для майбутнього твору.

Євангелія («благовіствування», частина Біблії) — так звуться чотири церковні книги, що оповідають про життя Христа. Події, описані в цих книгах, леген­дарного характеру, яких багато у східних народів.

Живопис — вид образотворчого мистецтва, художнє зображення видимого світу фарбами на будь-якій поверхні (полотні, дереві, папері тощо). Колір є найва­жливішим зображальним та емоційним засобом Ж. поділяється на монумен­тальний, станковий, театрально-декораційний та мініатюру. Ж. поділяється на жанри: побутовий, історичний, батальний, портрет, пейзаж, натюрморт, анімалістичний. Техніка Ж. (накладання фарб, закріплення на поверхні) різ­номанітна. Найбільш поширені фарби: олійні, клейові, темпера. У монумента­льному Ж. застосовують фреску, мозаїку, вітраж, у станковому поряд з олі­єю — акварель, гуаш, пастель.

Життєпис – життєписи людей, яких церква зарахувала до лику святих.

Замок — укріплене житло феодала, оборонний об'єкт. У XIII—XIV ст. 3. перетворюється на складні комплекси споруд і нарешті — на палацові ансамблі.

Зернь – ювелірна техніка, що передбачає впаювання в ювелірні вироби дрібних позолочених кульок.

Ідеалізація — приписування комусь, чомусь ідеальних властивостей; схильність вважати когось, щось кращим, ніж є в дійсності.

Ідол – у язичницьких релігіях предмети культу, які уособлювали божество.

Ізборники – хрестоматії, книги, які містили уривки з інших творів.

Ієрархія — поділ на вищі та нижчі посади, чини, соці­альні групи залежно від їхнього суспільного і майнового стану. Порядок під­леглості нижчих осіб за чином, посадою вищим.

Іконоборство— релігійно-політичний рух VIII—IX ст. у Візантії, спрямований проти шанування ікон, мощей та інших предметів культу.

Іконографія — суворо встановлена система зо­браження будь-яких персонажів або сюжетних сцен.

Інтер'єр — внутрішній простір будівлі, приміщення.

Іронія — прихована насмішка, спеціально «вдягнена» у форму позитивної характе­ристики чи вихваляння.

Кантата — великий музичний твір урочистого або лірико-епічного характеру для хору, соліста і оркестру.

Капелла — РІ архітектурі — невелика СЃРїРѕСЂСѓРґР° чи приміщення для молитов РѕРґРЅРѕРіРѕ знатного сімейства, для зберігання реліквій, розміщення хористів та С–РЅ. Роз­ташовувалися Рљ. Сѓ храмах, Р±РѕРєРѕРІРёС… нефах або навколо С…РѕСЂСѓ. Будувалися та­кож Рљ., що стояли окремо.

Капітель — верхня частина колони, пілястри або стовпа, на яку спирається бал­ка або архітрав. К. дістали детальну розробку в античних архітектурних ордерах.

Карниз — горизонтальний виступ на стіні, який підтримує дах (покриття) споруди й захищає стіну від води, що стікає; має також декоративне значення. К. буває верхній, що увінчує, наприклад, в антаблементі, й проміжний.

Катехізис — церковно-навчальний посібник, що у формі запитань і відповідей викладає основні догмати православної, католицької чи протестантської церкви.

Кирилиця — один з двох давньослов'янських алфавітів (другий — глаголиця), на­званий за ім'ям Кирила — одного з просвітителів слов'ян, проповідників пра­вослав'я, братів Кирила та Мефодія. Створено на основі грецького алфавіту з додаванням кількох літер.

Кіномистецтво — мистецтво відтворення на екрані зображень, які викликають враження реальної дійсності.

Кітч — напрям у сучасній культурі, розрахований на масового споживача, що харак­теризується примітивністю, безідейністю, розважальністю; масова продукція, позбавлена смаку і розрахована на зовнішній ефект.

Класицизм — один із основних напрямів у європейській літературі й мистецтві XVII—XVIII ст., зразком для якого було класичне давньогрецьке й давньо­римське мистецтво.

Клерикалізм — політичний напрям, що прагне посилити вплив церкви на суспіль­но-політичне й культурне життя країни.

Колона — вертикальна опора, як правило, кругла в поперечному перерізі, стриж­невий елемент споруди, несучої конструкції тощо. Складається з бази, стов­бура й капітелі.

Колорит— 1) гармонійне поєднання кольорів та їхніх відтінків у творі живо­пису; 2) характерна особливість художнього твору, а також епохи, місце­вості тощо.

Композиція — побудова художнього твору, зумовлена змістом, характером і при­значенням.

Контркультура – культура, яка протистоїть офіційній, домінуючій у даний період.

Контрреформація — релігійно-політичний СЂСѓС… Сѓ Західній Європі XVI—XVII СЃС‚., організований С– очолений папством проти Реформації.

Концептуальне мистецтво — одна з течій авангардизму, що розглядає художній твір як засіб демонстрації ідей, понять, концепцій. Його представники відмов­ляються від створення традиційного художнього твору і звертаються до кон­цептуальних об'єктів, що виступають у формі ідей чи проектів і супроводжу­ються написами, текстами, іншими позаестетичними засобами.

Корчага — РІ РљРёС—РІСЃСЊРєС–Р№ РСѓСЃС– X—XII СЃС‚. велика глиняна РїРѕСЃСѓРґРёРЅР° Р· плескатим, кру­глим або гострим РґРЅРѕРј, РІСѓР·СЊРєРѕСЋ шийкою та РґРІРѕРјР° ручками. Використовува­лася для зберігання зерна С– СЂС–РґРёРЅ.

Космографія — опис Всесвіту в книгах, відомості з астрономії, метеорології, географії й геології.

Кубізм — модерністська течія в західноєвропейсько­му образотворчому мистецтві початку XX ст., представники якої зображували реальний світ у вигляді комбінацій геометричних форм (куба, кулі, циліндра, конуса тощо) та деформованих фігур.

Купол — просторове покриття будинків, споруд, що перекриває круглі, багатокут­ні, еліптичні в плані приміщення.

Лібрето — 1) словесний текст великого музично-вокального твору (опери, оперети тощо); 2) план сценарію балету або кінофільму; 3) короткий виклад змісту опери, балету тощо, який зазвичай видається окремою книжечкою.

Масова культура — напрям у культурі другої половини XX ст., розрахований на доступність широким верствам населення, знижений рівень сприйняття, роз­важальність.

Матеріальна культура – усі матеріальні предмети, технології; до матеріальної культури належать сфери: культура праці, побуту, матеріальне виробництво тощо.

Мистецтво — 1) художня творчість в цілому — література, архітектура, скульптура, живопис, графіка, декоративно-ужиткове мистецтво, музика, танець, театр, кіно та інші види діяльності людини, об'єднувані як художньо-образні форми відо­браження дійсності; спосіб виявлення творчого потенціалу особистості та задо­волення її естетичних потреб; 2) у вузькому значенні — образотворче мистецт­во; 3) високий ступінь виявлення майстерності в будь-якій сфері діяльності.

Мімікрія — 1) подібність одних тваринних чи рослинних організмів до інших або до предметів навколишнього середовища з метою самозбереження; 2) безпри­нципне пристосування до оточення, до умов життя.

Мініатюра — твір образотворчого мистецтва невеликого розміру, що потребує ви­тонченої техніки виконання. До М. належать книжкові ілюстрації та невелике портретне зображення, виконане емаллю, гуашшю, аквареллю на папері, кіст­ці, металі, фарфорі.

Мінімалізм – один з напрямів у мистецтві 60—70-х pp. XX ст., твори якого позбавлені зовнішньої декоративності, найчастіше зво­дяться до використання найпростіших геометричних фігур. Мінімалізм пред­ставлений головним чином скульптурою і живописом.

Містика — релігійно-ідеалістичні погляди, що визнають існування надприродних сил і можливість спілкування з ними людини.

Містицизм — релігійно-ідеалістичний світогляд, заснований на містиці.

Міф – світогляд родового суспільства, у якому одухотворені і персоніфіковані природні сили та соціальні явища, це своєрідна система уявлень людини про світ.

Модернізм — узагальнююча назва художніх на­прямів XX ст. Модернізму властивий розрив з ідейними і художніми принципами класичного мистецтва, пошук нових художніх форм і виражальних засобів.

Мозаїка – зображення, виконане з кольорових каменів, смальти та ін.

Монархія — 1) форма правління, за якої найвища державна влада зосереджена в руках однієї особи — монарха; 2) царство, королівство, цісарство, імперія; 3) держава з такою формою правління.

Неокласицизм — течія в літературі та мистецтві XІХ — початку XX ст., що ба­зувалася на стилізації зовнішніх форм античного мистецтва, італійського Від­родження і частково класицизму.

Неф, корабель — приміщення у вигляді галереї, витягнуте в плані й відокремлене від інших приміщень рядом арок або колон. У храмах виділяються головний неф та бічні.

Образотворче мистецтво — умовна назва видів пластичних мистецтв: живо­пису, скульптури, графіки. На відміну від так званих необразотворчих ви­дів в основі творів О. м. лежить використання і творче переосмислення явищ реальної дійсності. Залежно від специфіки засобів художнього вира­ження різні види О. м. відтворюють такі об'єктивні особливості навколиш­нього світу, як об'єм, колір, простір, матеріальна форма предметів, світлоповітряне середовище. Окрім фіксації образу безпосереднього чуттєвого сприйняття О. м. доступне відображення розвитку подій у часі, динамічно­сті дії, розкриття психологічного й емоційного змісту зображуваної ситуа­ції, духовного світу людини.

Обряд – символічно-умовні дії людей, якими супроводжуються певні події життя людини, трудові процеси, календарні свята.

Опера — музично-драматичний твір, що поєднує інструментальну музику з во­кальною, текст та образотворче мистецтво, і призначений для виконання в театрі.

Ораторія — великий музичний твір для хору, солістів-співаків та симфонічного оркестру, написаний на драматичний сюжет, але призначений для концертно­го виконання.

Офорт – поширена в графічному мистецтві техніка гли­бокого друку. Спосіб одержання зображень з металевої пластинки шляхом ви­травлення азотною кислотою (міцною водою). Офорт виконується продряпу­ванням сталевою голкою рисунка по граверному ґрунту, з наступним травлен­ням пластинки з якої зображення друкується на папір. Офорт був винайдений на рубежі XV—XVI ст. і використовується до цього часу.

Паломницька література – жанр давньоруської літератури, у яких описувалися подорожі до святих місць.

Панегірик — жанр ораторського і поетичного мистецт­ва, що виник у Стародавній Греції. Пізніше набув іронічного значення за над­мірне вихваляння.

Пантеїзм — філософсько-релігійне вчення, за яким Бог є безособовим началом, розлитим по всій природі, тотожним з нею або з її субстанцією. Методоло­гічну основу П. становили вчення про витікання (еманацію) нижчих сфер буття з вищої та вчення про безпосереднє надрозумне пізнання Бога. Пан­теїстичні ідеї були поширені в епоху Відродження (Микола Кузанський, Д.Бруно).

Партесний спів – церковне хорове багатоголосся.

Парсуна – жанр портретного живопису XVI-XVII ст., що використовував прийоми іконопису.

Плінфа – широка, тонка цегла великого СЂРѕР·РјС–СЂСѓ, СЏРєСѓ використовували Сѓ будівництві РљРёС—РІСЃСЊРєРѕС— РСѓСЃС–.

Риторика — мистецтво красномовства. Виникла Сѓ Стародавній Греції, розробила багато стилістичних РїСЂРёР№РѕРјС–РІ ораторського мистецтва та художньо-літературної РјРѕРІРё.

РРѕРєРѕРєРѕ — стиль, що набув роз­витку РІ європейських пластичних мистецтвах першої половини XVII СЃС‚.; РІРёВ­РЅРёРє Сѓ Франції. Для стилю характерна декоративність, химерність С– фантастич­ність орнаментальних мотивів, вигадливість форм.

Романський стиль — стиль, що набув поширення РІ країнах Західної, Центральної С– частково РЎС…С–РґРЅРѕС— Європи Сѓ X-XII СЃС‚. (подекуди Р№ Сѓ XIII СЃС‚.). Найбільш РїРѕВ­РІРЅРѕ Р№ широко РІРёСЏРІРёРІСЃСЏ РІ архітектурі. РЎРїРѕСЂСѓРґРё Р. СЃ. вирізнялися важкими фо­рмами Р№ масивністю (замки, РјС–СЃСЊРєС– РѕР±РѕСЂРѕРЅРЅС– СЃРїРѕСЂСѓРґРё, монастирські комплек­си фортечного характеру). Р’ образотворчому мистецтві Р. СЃ. переважали фреска, мініатюра (оформлення СЂСѓРєРѕРїРёСЃС–РІ).

Романтизм — художній метод, що склався наприкінці XVIII — РЅР° початку XIX СЃС‚. Р№ поширився СЏРє напрям (течія) РІ літературі Р№ мистецтві Європи та РЎРЁРђ. Романтики виступали проти раціоналістичних РґРѕРіРј класициз­му, ставили РЅР° перший план РґСѓС…РѕРІРЅРµ життя людини. Р’РѕРЅРё зображали не­звичайні явища та обставини, особливих героїв Р· сильним характером С– пристрастями.

Ротонда — кругла РІ плані СЃРїРѕСЂСѓРґР° (храм, мавзолей, павільйон, зал), перекрита куполом.

Садово-паркове мистецтво — мистецтво створення садів, скверів, парків. У садово-парковому мистецтві природний рельєф і рослинність поєднуються з архітектурою.

Саркофаг— невелика гробниця з каменю, дерева, часто прикрашена декоратив­ними рельєфними зображеннями, орнаментами.

Світлотінь — контрастове виявлення освітлених і тіньових місць на формі, яке сприяє зоровому сприйманню пластики та об'ємності предмета. С. та її теорія розроблялися майстрами Відродження. Відтоді С. використовується як один із засобів, що визначають виразність художнього твору.

Сентименталізм – літературний напрям другої половини XVIII – XIX ст., націлений на відтворення світу почуттів пересічної людини і викликати співчуття до героїв у читачів.

Символізм — модерністський літературний напрям кінця XIX—XX ст. Виник у Франції. Символісти відмовилися від зображення реалій життя і метою своєї творчості вважали пошук прихованої краси світу. На місце художнього образу вони ставили художній символ, що містить у собі ряд значень. Намагалися надати своїм творам музикальності, співзвучності, бо тільки музику вважали мистецтвом.

Синкретизм — 1) злитість, нерозчленованість, яка характеризує первинний нероз­винутий стан чогось, наприклад, первісного мистецтва; 2) у філософії — різ­новид еклектизму, поєднання суперечливих поглядів.

Синтез — 1) метод вивчення предмета в цілісності, єдності й взаємозв'язку його частин; 2) органічне поєднання різних компонентів у одному цілому; узагаль­нення, висновок з чого-небудь.

Скань – різновид ювелірної техніки, напаяний на металічний фон візерунок із золотого, срібного або мідного дроту.

Склепіння — архітектурна просторова конструкція, перекриття або покриття споруд, які мають геометричну форму, утворену опуклою криволінійною поверхнею.

РЎРєРѕРјРѕСЂРѕС…Рё – мандрівні актори РґРѕР±Рё РљРёС—РІСЃСЊРєРѕС— РСѓСЃС–.

Скульптура— РІРёРґ образотворчого мистецтва, твори СЏРєРѕРіРѕ мають РѕР±'ємність, тривимірну форму Р№ виконуються Р· твердих або пластичних матеріалів (ка­мінь, глина, метал, РіС–РїСЃ тощо). Розрізняють РґРІР° РѕСЃРЅРѕРІРЅС– СЂС–Р·РЅРѕРІРёРґРё РЎ.: круглу С– рельєф. Кругла РЎ. — статуя, скульптурна РіСЂСѓРїР°, торс, Р±СЋСЃС‚ тощо. Р’РѕРЅР° ві­льно розміщується РІ просторі Р№ вимагає РєСЂСѓРіРѕРІРѕРіРѕ огляду. Рельєф передбачає зображення РЅР° площині, СЏРєР° утверджує Р№РѕРіРѕ тло.

Смальта — кольорове непрозоре скло у вигляді кусочків, застосо­вуване для виготовлення мозаїк.

Станкове мистецтво — термін, яким визначають твори образотворчого мистецтва, що мають самостійний характер; у живописі — картина, у скульптурі — ста­туя, погруддя та ін.

Статуя — один із основних видів скульптури; об'ємне зображення людської фігу­ри або тварини (рідше якоїсь фантастичної істоти).

Стилобат — 1) у давньогрецькій архітектурі підніжжя колонади; 2) верхня частина східчастого цоколю будинку.

Стиль — у літературі та мистецтві — єдність змісту, образної системи й худо­жньої форми, що склалася за конкретних суспільно-історичних умов і вла­стива різним історичним періодам та епохам у розвитку літератури і мис­тецтва. У вузькому значенні С. — індивідуальна манера, своєрідні непо­вторні ідейно-художні особливості творчості митця; 2) спосіб, прийом, ме­тод роботи.

Субкультура – сукупність культурних зразків, які тісно пов’язані з традиційною культурою і водночас відмінних від неї, виокремлюють професійні, релігійні, молодіжні, творчі субкультури.

Супрематизм — різновид абстракціонізму; твори су­прематизму є комбінаціями кольорових геометричних фігур (квадрат, трикут­ник, коло).

Схоластика — середньовічна шкільна філософія, що мала обґрунтування, захист С– систематизацію теології. РћР±'єктом вивчення схоластики С” РґСѓС…РѕРІРЅРёР№ СЃРІС–С‚ лю­дини, СЏРєРёР№ перетворюється нею РЅР° абстрактну схему Р№ абсолютизується. РЎ. властиві умоглядність, догматизм, звернення РґРѕ Біблії СЏРє РґРѕ найвищого кри­терію істинності. Ранньосхоластичні вчення РїРѕРІ'язані переважно Р· неоплато­нізмом, РїС–Р·РЅСЏ схоластика ґрунтується РЅР° пристосованому РґРѕ потреб християн­ської догматики арістотелізмі. РЈ XVI СЃС‚. відбувається певне відродження РЎ., СЏРєР° була ідеологією Контрреформації.

Сцієнтизм — науковість.

Сюрреалізм — модерністська течія в лі­тературі і мистецтві XX ст., яка намагається джерела творчості знайти в під­свідомості.

Табу – система заборон на вчинення певних дій (на вжиток предметів, проголошення слів, особисті контакти тощо).

Теологія — богослов'я, наукоподібний теоретичний виклад пе­вних релігійних поглядів.

Теоцентризм — філософський принцип, згідно з яким Бог є центром Всесвіту і найвищою метою всіх подій, що відбуваються в світі.

Типізація — художнє узагальнення певних життєвих явищ; одна з особливостей творчого методу літератури і мистецтва.

Тиранія — 1) одноосібне правління, що встановлюється внаслідок насильного за­хоплення влади; 2) панування за допомогою жорстоких засобів.