Сутність оплати праці на підприємстві

Вступ

В курсовій роботі на тему : ”Шляхи вдосконалення організації системи оплати праці на підприємстві” представлено теоретичні відомості про оплату праці як основний інструмент підвищення ефективності праці працівників. Організації оплати праці ,а також напрямкам її вдосконалення на підприємстві приділяється значна увага . Заробітна платня є основною формою винагороди робітників за їх працю і забезпечує їх матеріальну зацікавле ність в її результатах , а також дуже часто є єдиним джерелом доходу робітників . У зв’язку з цим питання вдосконалення заробітної плати стоять на першому місці в керівників підприємств , саме тому ця тема є актуальною.

Одним із важливих елементів ринкової системи господарювання є наймана праця. Робоча сила найманих працівників на ринку праці виступає як товар, який має вартість. Найбільш актуальним в наш час є питання оплати праці та її вдосконалення, що обумовлюється потребою реорганізації управління витратами на підприємстві.

Праця є основою існування людини, визначає її місце в суспільстві, служить однією з найважливіших форм самовираження й самоактуалізації, тому вона повинна бути організована таким чином, щоб адекватно відображати ці особливості людини, забезпечувати відповідну винагороду.

В умовах докорінної зміни системи суспільних відносин найбільш суттєві перетворення відбуваються в соціально-трудовій сфері, викликаючи закономірне протистояння основних суб’єктів цих відносин.

Метою курсової роботи є обґрунтування і розробка теоретичних положень, методичних і практичних рекомендацій по удосконаленню оплати праці на підприємствах в умовах ринку у напрямку підвищення економічної ефективності їх функціонування на сучасному етапі економічного розвитку.

Відповідно до поставленої мети визначені наступні завдання:

- визначити суть заробітної плати та її функції;

- дослідити структуру, форми і системи оплати праці;

- розглянути напрямки вдосконалення оплати праці.

Об’єктом дослідження: є форми та системи оплати праці на підприємстві.


 

Сутність оплати праці на підприємстві

Відповідно до статті 1 Закону України ”Про оплату праці ” заробітна плата- це винагорода , обчислена як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу .

Ефективність функціонування та соціальний розвиток тих чи інших суб’єктів господарювання (трудових колективів ) забезпечується передусім формуванням незалежних індивідуальних і колективних матеріальних стимулів ,провідною формою реалізації яких є оплата праці різних категорій персоналу .

Оплата праці - це будь-який заробіток , обчислений, як правило ,у грошовому виразі,що його за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.[10, с. 378]

Оплата праці складається з основної заробітної плати й додаткової оплати праці. Розміри оплати праці найманого працівника залежать від результатів його праці з урахуванням наслідків господарської діяльності підприємства. (Додаток А).

Основна заробітна плата працівника залежить від результатів його праці й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками , посадовими окладами ,а також надбавками й доплатами в розмірах ,не вищих за встановлені чинним законодавством . Рівень додаткової оплати праці здебільшого залежить від кінцевих результатів діяльності підприємства. Зазвичай до додаткової оплати праці відносять премії , інші заохочувальні та компенсаційні виплати ,а також надбавки й доплати ,не передбачені чинним законодавством або встановлені понад розміри ,дозволені останнім . За розрахунками середньої структури середньомісячного заробітку персоналу на виробничих підприємствах України протягом кількох останніх років , основна заробітна плата й додаткова оплати праці становлять відповідно 70-80 і 20-30 % від загальної величини цього заробітку.

За умов розвитку підприємництва та існування різних форм власності заробіток працівника вже не визначається розміром якогось гарантованого фонду оплати праці , а все більше залежить від кінцевих результатів і доходів від діяльності підприємства.Треба враховувати ,що й сам працівник усе частіше стає більш-менш реальним співвласником підприємства. Відтак винагороду працівникові-власнику треба нараховувати не тільки за працю ,а й за вкладений у підприємство капітал . Ось чому , ураховуючи зміни в природі та механізмі формування заробітку працівника замість поняття “Заробітна плата” усе частіше використовують терміни “трудовий дохід”,”винагорода”,”оплата праці”,”заробіток”,”дохід”. Але в будь-якому разі повна компенсація (грошова або не грошова) за витрачені зусилля ,включаючи заробітну плату,повинна відбивати внесок кожного працівника , ефективність його праці.

Дійовість оплати праці визначається тим ,наскільки повно вона виконує свої основні функції - відтворювальну ,стимулюючу,регулюючу й соціальну .

Реалізація відтворювальної функції заробітної плати передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні ,який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації та водночас дає змогу застосовувати обґрунтовані норми праці ,що гарантують власнику отримання необхідного результату господарської діяльності.

Функція стимулювання зводиться до того ,що можливий рівень оплати праці має спонукати кожного працівника до найефективніших дій на своєму робочому місці . Регулююча функція оплати праці реалізує загальновживаний принцип диференціації рівня заробітку за фахом і кваліфікацією відповідної категорії персоналу , важливістю та складністю трудових завдань . Соціальну функцію заробітної плати спрямовано на забезпечення однакової оплати за однакову роботу; вона має поєднувати держане й договірне її регулювання ,а також реалізовувати принцип соціальної справедливості щодо одержання власного доходу.

Політика оплати праці підприємств формується й реалізується в межах чинного законодавства.

Розмір заробітної плати працівника залежить від складності та умов роботи, що виконуються, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Витрати на оплату праці складаються з :

1. Фонду основної заробітної плати .

2. Фонду додаткової заробітної плати .

3. Інших заохочувальних компенсаційних витрат.

Основна заробітна плата- це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових розцінок для робітників та посадових окладів для керівників, спеціалістів і службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за особливі умови праці.

Дійовість оплати праці визначається тим, наскільки повно вона виконує свої основні функції - відтворювальну, стимулюючу, регулюючу й соціальну.

Реалізація відтворювальної функції заробітної плати передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації та водночас дає змогу застосовувати обґрунтовані норми праці, що гарантують власнику отримання необхідного результату господарської діяльності.

Функція стимулювання зводиться до того, що можливий рівень оплати праці має спонукати кожного працівника до наефективніших дій на своєму робочому місці .Регулююча функція оплати праці реалізує загальновживаний принцип диференціації рівня заробітку за фахом і кваліфікацією відповідної категорії персоналу, важливістю та складністю трудових завдань.Соціальну функцію заробітної плати спрямовано на забезпечення однакової оплати за однакову роботу; вона має поєднувати державне й договірне її регулювання, а також реалізовувати принцип соціальної справедливості щодо одержання власного доходу.

Політика оплати праці підприємств, організацій та інших первинних суб‘єктів господарювання формується й реалізується в межах чинного законодавства, передусім закону “України Про оплату праці”(1995 р.).Вона має враховувати стратегічні та тактичні цілі діяльності конкретних суб’єктів господарювання, їхню галузеву специфіку, абсолютні розміри, географічне розміщення, ступінь міжнародної інтеграції, рівень соціального розвитку трудового колективу тощо.

Конкретна реалізація політики заробітної плати здійснюється на підставі договірного регулювання оплати праці найманих працівників підприємств, тобто на підставі укладання системи тарифних угод на трьох рівнях :

міжгалузевому (генеральна тарифна угода);

галузевому (галузева тарифна угода ) або комунальному (регіональна тарифна угода);

виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору).

Тарифна угода - це договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій.

Предметом тарифної угоди як складової частини колективного договору на виробничому рівні є :

- форми й системи оплати праці, що застосовуються для різних категорій та груп працівників;

- мінімальна тарифна ставка, диференційована за видами (типами) виробництв у межах рівнів, передбачених генеральною тарифною угодою для відповідних видів(типів) виробництв галузі (підгалузі);

- розміри тарифних ставок за розрядами робіт і посадових окладів відповідних категорій працівників;

- види й розміри доплат, надбавок, премій та інших заохочувальних і компенсаційних виплат та умови їхнього надання;

- умови оплати праці за роботу в надурочний час, за простої, які мали місце не з вини працівника, за виготовлення продукції, що виявилася бракованою не з вини працівника, тощо.

У разі найму працівника за контрактом власник або уповноважений ним орган може встановлювати за згодою працівника як передбачені в колективному договорі, так і індивідуальні умови оплати праці.

Норми тарифної угоди виробничого рівня можуть тимчасово (до 6 місяців ) допускати рівень оплати праці нижчий від норм , визначених генеральною галузевою або регіональною тарифною угодою, але не нижчий від державних норм і гарантій щодо оплати праці .

Протягом чинності (строки визначаються сторонами переговорів) тарифних угод ніхто з представників сторін, що перебувають у сфері дії цих угод, односторонньо не може вимагати збільшення (зменшення) розміру оплати праці та пільг понад те, що передбачено тарифною угодою.

Номінальна заробітна плата - це грошовий вираз тієї заробітної плати, яку працівник отримує за свою працю відповідно до її кількості і якості. Грошова форма заробітної плати дає змогу працівникові здійснювати обмін її на відповідні товари, необхідні для споживання. Кожний товар має свою ціну. У ринкових умовах у будь-які періоди і в різних країнах ціни на товари різні, тому на однакову заробітну плату можна придбати різну кількість товарів. Найточнішою характеристикою доходів працівників є реальна заробітна плата.

Реальна заробітна плата - це сукупність матеріальних і культурних благ, а також послуг, які може отримати працівник за номінальну заробітну плату. Розмір реальної заробітної плати залежить від величини номінальної заробітної плати і рівня цін на предмети споживання і послуги.

Важливе місце в системі оплати праці посідає мінімальна заробітна плата.

Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого може провадитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не входять доплати , надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності й господарювання . Мінімальна заробітна плата є основою для визначення державних тарифів у сфері оплати праці, пенсій, стипендій, допомог та інших соціальних виплат.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається на основі прожиткового мінімуму, який розраховується за нормативами задоволення мінімальних потреб у товарах і послугах з урахуванням рівня цін, і повинна відповідати йому . Якщо такої відповідності немає, що спостеріється в Україні, це свідчить про відставання економічного розвитку країни або про недосконалість наявної системи розподілу, оскільки мінімальна заробітна плата - одна з складових мінімальних гарантій держави.Середньомісячна заробітна плата за видами економічної діяльності представлена у табл. 1.

Таблиця 1. Середньомісячна заробітна плата за видами економічної діяльності

Види економічної діяльності 2012, у % до 2011 р.
Всього, грн. 118,8
Сільське господарство, мисливство 124,4
Рибне господарство
Лісове господарство 105,3
Будівництво 162,3
Оптова та роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту 124,9
Готелі та ресторани
Транспорт і зв'язок 104,6
Промисловість 119,3
Добувна промисловість 134,9
Переробна промисловість 121,3
Фінансова діяльність 115,2
Операції з нерухомістю, здавання під найм і послуги юридичним особам 121,6
Державне управління 116,7
Освіта 121,6

 

У 2012 році порівняно з 2011 роком середньомісячна заробітна плата зросла на 18,8 відсотка (табл.1)

Таким чином, найбільшу середньомісячну заробітну плату отримують працівники, які працюють у сфері фінансової діяльності (4095), а середню заробітну плату отримують працівники промислових підприємств, державного управління, транспорту і зв’язку, освіти.

Найменшу середньомісячну заробітну плату отримують працівники, які працюють у галузях сільського господарства, мисливства, рибного та лісового господарства, будівництва, оптової та роздрібної торгівлі , торгівлі транспортними засобами, готельної та ресторанної справи, добувної та переробної промисловості, операцій з нерухомістю.