Сутність і форми міжнародного поділу праці

 

Теорія міжнародного поділу праці набула свого обґрунтування і розвитку в класичній школі економіки, насамперед, у працях її засновників – А.Сміта та Д.Рікардо. Головним досягненням класиків вважається теорія порівняльних витрат виробництва. В основі цієї теорії лежить ідея про існування відмінностей між країнами у витратах, пов’язаних з виробництвом тих чи інших товарів. Таке становище приводить до висновку, що замість випуску всіх товарів, на які виникає попит, вигідніше зосередитись на виробництві товару, що потребує найменших витрат. Спеціалізація на виробництві цього товару дасть змогу через обмін придбати на зовнішньому ринку товари, витрати на виробництво яких всередині країни вищі, ніж в інших країнах. Найбільший економічний ефект даватиме спеціалізація на виробництві того товару, перевага по якому максимальна. Якщо країна не може виробити жодного товару з витратами, нижчими від міжнародного рівня, то для неї відносно ефективніше буде спеціалізуватися на виробництві того товару, по якому перевищення міжнародного рівня витрат буде найменшим.

Суть міжнародного поділу праці (МПП) полягає у спеціалізації країн на випуску певних товарів та послуг, а також у сфері обміну факторів виробництва.

МПП зумовлює зростання суспільної продуктивності праці, ефективності використання факторів виробництва, підвищення задоволення суспільних потреб у масштабах всього світового господарства.

Існує сукупність факторів, що впливають на розвиток МПП, ступінь і масштаби участі в ньому тих або інших країн.

1. Національні фактори МПП:

природно-географічні розходження (природно-кліматичні умови, природні ресурси, величина території, чисельність населення, економіко-географічне положення);

соціально-економічні умови (досягнутий рівень економічного і науково-технічного розвитку, історичні традиції розвитку окремих видів виробництв, механізм організації національного виробництва, механізм організації зовнішньоекономічних зв'язків).

2. Міжнародні фактори МПП:

рівень НТП у світі: чим він вище, тим більше наукомісткими стають галузі (продукти) спеціалізації країн;

попит на світовому ринку;

система міжнародних розрахунків;

екологічні проблеми, що порушують питання про вартість природних ресурсів і якість товарів.

Формами міжнародного поділу праці є:

1.Міжнародна спеціалізація виробництва.

2.Міжнародна кооперація виробництва.

 

Форми міжнародного поділу праці

Міжнародний поділ праці
Міжнародна спеціалізація виробництва Міжнародна кооперація виробництва
Виробничий напрям Територіальний напрям За сферою діяльності За методом співробітництва
Міжгалузева спеціалізація Спеціалізація окремих країн
Внутрішньо-галузева спеціалізація Спеціалізація груп країн
Спеціалізація окремих підприємств Спеціалізація регіонів

 

До основних видів міжнародної спеціалізації виробництва належать:

- предметна спеціалізація (виробництво продуктів);

- подетальна спеціалізація (виробництво частин компонентів продуктів);

- технологічна або стадійна спеціалізація (здійснення окремих технологічних процесів, наприклад, збирання, фарбування, зварювання тощо).

Основою міжнародного кооперування виробництва є зростаючий рівень розвитку продуктивних сил і процес стійких виробничих зв'язків між самостійними підприємствами як усередині країн, так і на світовому рівні.

,Міжнародна кооперація виробництва охоплює різні сфери виробництва:

1. Виробничо-технологічне співробітництво, що включає:

- передачу ліцензій і прав власності;

- розробку й узгодження проектно-конструкторської документації, технологічних процесів, технічного рівня і якості продукції, будівельних і монтажних робіт, модернізацію підприємств, що кооперуються;

- удосконалювання керування виробництвом, стандартизацію, уніфікацію, сертифікацію, розподіл виробничих програм.

2. Торгово-економічні процеси, пов'язані з реалізацією кооперованої продукції.

3. Післяпродажне обслуговування техніки.

При налагодженні коопераційних зв'язків використовуються методи:

1. Здійснення спільних програм, що реалізується в двох формах:

підрядне виробниче кооперування – виконання певної роботи виконавцем з доручення замовника, що обумовлюється термінами, обсягами, якістю виконання.

спільне виробництво.

2. Спеціалізація в договірному порядку – це розмежування виробничих програм між учасниками виробничого кооперування, що дозволяє усунути або зменшити дублювання виробництва і пряму конкуренцію між собою на ринку.

3. Створення спільних підприємств – об'єднання капіталу декількох учасників для реалізації окремих, взаємно погоджених цілей.

Інтернаціоналізація господарського життя – об’єктивний процес зближення національних економік, що виявляє себе в зростанні виробничої взаємозалежності економічних суб’єктів із різних країн; міжнародного обігу товарів і послуг; руху капіталів, робочої сили і технологій.

 

Дослідники виокремлюють три основні етапи розвитку інтернаціоналізації господарського життя.

І етап – період простої кооперації (кін. XVIII – кін. XIX ст.) характерна риса цього етапу – існування найпростіших форм міжнародних економічних зв’язків і, передусім, зовнішньої торгівлі.

ІІ етап – період складної кооперації на основі МПП (кін. ХІХ – середина ХХ ст.) на цьому етапі набули поширення загальний, частковий та одиничний поділ праці.

ІІІ етап – розпочався з середини ХХ ст. Інтернаціоналізація набуває комплексного характеру, охоплює всі підсистеми господарства, вона поширюється на всі країни світу, всі галузі виробничої та невиробничої сфер.

 

Інтернаціоналізація господарського життя проявляється, в основному, в інтернаціоналізації виробництва та інтернаціоналізації капіталу.

Інтернаціоналізації виробництва – формування інтернаціонального процесу виробництва (наприклад, реалізація міжнародних програм створення складної техніки – літаків, космічних апаратів тощо).

Інтернаціоналізації виробництва як процес проявляється у:

- зростанні виробничої взаємозалежності економічних суб’єктів із різних країн;

- використанні у виробничому процесі іноземних факторів виробництва;

- розширенні виробництва за межі національних кордонів (будівництво нового заводу в іншій країні).

Найвищою формою інтернаціоналізації виробництва слід вважати транс націоналізацію виробництва.

Інтернаціоналізація капіталу – процес взаємопереплетення та об’єднання капіталу з різних країн; використання іноземного капіталу для розвитку національних підприємств, національного господарства в цілому. Цей процес виявляється в експорті-імпорті позичкового та підприємницького капіталів для потреб реального сектору економіки.