II. Система управління силами оборони
СТРАТЕГІЧНИЙ ОБОРОННИЙ БЮЛЕТЕНЬ УКРАЇНИ
Вступ
Особливості проведення оборонної реформи в Україні обумовлені складною воєнно-політичною, оперативно-стратегічною та економічною ситуацією, яка склалася внаслідок збройної агресії Росії проти України, окупації Російською Федерацією частини суверенної території України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. На частині території Донецької та Луганської областей триває інспірований та підтриманий Кремлем збройний конфлікт, який несе значну загрозу переростання у відкрите збройне протистояння між Україною та Російською Федерацією.
Проведена в рамках комплексного огляду сектору безпеки і оборони оцінка стану воєнної безпеки держави, а також набутий досвід участі Збройних Сил України у антитерористичній операції виявили низку проблем функціонування сил оборони в умовах існуючих та потенційних загроз, зокрема:
відсутність чіткого розподілу відповідальності за формування та застосування сил оборони, що негативно позначається на здатності керівництва держави здійснювати ефективне управління у сфері оборони;
відсутність об'єднаного керівництва силами оборони, яке здійснювалося б відповідно до принципів і стандартів, прийнятих державами - членами НАТО;
надмірність обсягів та неактуальність нормативно-правової бази у сфері оборони;
наявність корупційних проявів у системі забезпечення військ (сил), що знижує спроможності сил оборони щодо виконання покладених завдань;
низька ефективність системи оперативного (бойового) управління, зв'язку, розвідки та спостереження;
неспроможність ефективно реагувати на зростаючу кількість та потужність кібератак та протистояти кіберзлочинності;
недосконалість процедур оборонного планування, їх недостатня узгодженість з бюджетним процесом, недосконалість механізмів програмного управління оборонними ресурсами;
невідповідність потужностей виробництва потребам оборонного замовлення, критичне фізичне і моральне зношення основних виробничих фондів;
недостатні оперативні (бойові, спеціальні) спроможності сил оборони;
відсутність ефективної об'єднаної системи логістики, яка здатна підтримувати роботу всіх складових сил оборони;
критично низький рівень оперативних запасів матеріально-технічних засобів;
відсутність автоматизованої системи управління у сфері матеріально-технічного забезпечення;
низька ефективність системи медичного забезпечення сил оборони;
невідповідність існуючої військової інфраструктури експлуатаційним вимогам, необхідність запровадження системи управління інфраструктурними проектами відповідно до євроатлантичних принципів і стандартів;
проблеми комплектування сил оборони особовим складом у ході часткової мобілізації, необхідність підвищення професійного рівня персоналу сил оборони, потреба у створенні достатнього військового резерву;
незавершеність переходу на контрактний принцип комплектування з дотриманням прийнятих в НАТО принципів кадрової політики.
Ураховуючи зазначені проблеми, оборонна реформа має відповідати актуальним потребам оборони України, сприяти зміцненню спроможностей сил оборони, підвищенню їх готовності до виконання завдань за призначенням та участі у проведенні спільних бойових дій (операцій) з підрозділами НАТО.
Стратегічний оборонний бюлетень слугуватиме дорожньою картою оборонної реформи з визначенням шляхів її впровадження на засадах і принципах, якими керуються держави - члени НАТО.
Здійснення оборонної реформи сприятиме:
вивченню та впровадженню найкращих світових практик і власного досвіду функціонування органів військового управління та виконання військами (силами) завдань з кризового реагування;
раціональному використанню кадрового потенціалу, сформованого за рахунок особового складу, який має бойовий досвід, набутий під час участі у контртерористичних операціях, а також професійно підготовленого у військових навчальних закладах держав - членів НАТО та ЄС;
ефективному використанню міжнародної матеріально-технічної допомоги, у тому числі отриманої від Сполучених Штатів Америки, держав - членів НАТО та Європейського Союзу, а також Трастових фондів НАТО, створених відповідно до положень Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору на підтримку суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України;
тіснішій співпраці з НАТО, упровадженню стандартів Альянсу в усіх сферах військової діяльності та досягненню критеріїв, необхідних для набуття членства в Організації Північноатлантичного договору, в тому числі шляхом отримання безпосередньої допомоги від іноземних експертів (радників) з питань оборони;
консультативно-дорадчій, інформаційній та фінансовій підтримці сил оборони з боку громадянського суспільства та волонтерських рухів України.
I. Основні положення
1.1. Стратегічний оборонний бюлетень України (далі - Стратегічний бюлетень) є документом оборонного планування, який розроблено за результатами оборонного огляду з метою визначення основних напрямів реалізації воєнної політики України та розвитку сил оборони до кінця 2020 року.
Напрями розвитку сил оборони після 2020 року будуть визначені за результатами наступного оборонного огляду.
1.2. Правову основу Стратегічного бюлетеня складають Конституція України та закони України, Стратегія національної безпеки України, затверджена Указом Президента України від 26 травня 2015 року № 287, Воєнна доктрина України, затверджена Указом Президента України від 24 вересня 2015 року № 555, та Концепція розвитку сектору безпеки і оборони України, затверджена Указом Президента України від 14 березня 2016 року № 92, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість виконання яких надана Верховною Радою України.
1.3. Стратегічний бюлетень спрямований на забезпечення практичної реалізації положеньВоєнної доктрини України
та Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України, визначає стратегічні й оперативні цілі оборонної реформи та очікувані результати їх досягнення з урахуванням актуальних воєнно-політичних загроз та викликів.1.4. Стратегічний бюлетень визначає шляхи досягнення цілей оборонної реформи, зокрема щодо збільшення спроможностей сил оборони до рівня, що дасть змогу забезпечити виконання завдань оборони держави і відновлення її територіальної цілісності, активну участь у реалізації Спільної безпекової і оборонної політики Європейського Союзу та активне співробітництво з НАТО з досягненням критеріїв, необхідних для набуття повноправного членства в ОрганізаціїПівнічноатлантичного договору
.1.5. На основі Стратегічного бюлетеня розробляються та реалізуються:
Державна програма розвитку Збройних Сил України, державні програми розвитку інших складових сил оборони в частині залучення їх до виконання завдань оборони держави, які є підставою для розроблення відповідних планів утримання та розвитку складових сил оборони;
державні цільові оборонні програми, спрямовані на створення нових та модернізацію існуючих систем, комплексів і зразків озброєння та військової техніки, будівництво важливих військових об'єктів, розв'язання інших проблем у сфері оборони.
1.6. Стратегічний бюлетень підготовлено Комітетом реформ Міністерства оборони України та Збройних Сил України за участю центральних органів виконавчої влади, наукових установ, громадських організацій держави, вітчизняних та іноземних експертів (радників) з питань оборони, у тому числі експертів Спільної робочої групи Україна - НАТО з питань воєнної реформи високого рівня та представників Офісу зв'язку НАТО в Україні.
1.7. Визначення термінів, що використовуються у Стратегічному бюлетені, надано уДодатку 2.
II. Система управління силами оборони
2.1. Принцип об'єднаного керівництва силами оборони ґрунтується на Конституції Українита законах України, відповідає державній політиці щодо дотримання норм міжнародного права та національним інтересам України, визначається Стратегією національної безпеки України,Воєнною доктриною України, Концепцією розвитку сектору безпеки і оборони України та іншими нормативно-правовими актами України, що регулюють відносини у сфері національної безпеки. Передбачається здійснити адаптацію національного законодавства у сфері національної безпеки до євроатлантичних норм та стандартів.
2.2. В умовах інтенсивних демократичних, соціальних, державно-правових перетворень, що відбуваються наразі в Україні, суттєво зростає політична відповідальність влади перед народом щодо забезпечення обороноздатності держави.
Для узгодження з євроатлантичними нормами Україна посилить міжвідомчу координацію у сфері національної безпеки і оборони, координацію розвідувальної діяльності, взаємодію з питань моніторингу та оцінки обстановки, удосконалить систему управління та зв'язку, забезпечить розвиток системи кібернетичного захисту та стратегічних комунікацій.
У системі органів державної влади Верховна Рада України відіграє важливу роль, приймаючи своєчасні рішення, спрямовані на забезпечення обороноздатності держави. Президент України посідає особливе місце та відіграє вирішальну роль у питаннях зовнішньої політики, національної безпеки та оборони країни, забезпечення державної незалежності, територіальної цілісності України, дотримання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
2.3. Відповідно до Конституції України Верховна Рада України має повноваження щодо оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України. Верховна Рада України має повноваження за поданням Президента України призначати Міністра оборони України та звільняти його з посади. Верховна Рада України наділена повноваженнями затверджувати загальну структуру та чисельність Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також визначати їхні функції; схвалювати рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України. Відповідно до євроатлантичних стандартів Україна посилюватиме цивільний демократичний контроль над Збройними Силами України та іншими складовими сил оборони за рахунок підвищення прозорості та цілісності оборонного планування й управління ресурсами, що дасть змогу Верховній Раді України більш ефективно реалізовувати свої повноваження у сфері оборони.
2.4. Президент України є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України. Уповноважений відповідно до Конституції України здійснювати керівництво у сфері національної безпеки і оборони, глава держави здійснює стратегічне керівництво силами оборони України, зокрема через Раду національної безпеки і оборони України та Міністра оборони України, який є членом Ради національної безпеки і оборони України.
2.5. Рада національної безпеки і оборони України відповідальна за координацію та контроль діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.
2.6. Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет та економічну самостійність України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконанняКонституції та законів України, актів Президента України. Кабінет Міністрів України здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, боєздатності та оснащення Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
Кабінет Міністрів України має визначити центральний орган виконавчої влади, відповідальний за формування та забезпечення реалізації державної військово-промислової політики, а також здійснювати загальне керівництво під час проведення оборонного огляду та оглядів системи мобілізаційної підготовки і мобілізації в Україні та оборонно-промислового комплексу.
Відповідно до найкращих світових практик в оборонно-промисловому комплексі повинно бути впроваджено механізм державно-приватного партнерства. Для узгодження з євроатлантичними нормами Україна повинна покращити координацію та імплементацію державних, державних цільових оборонних програм та річних національних програм співробітництва Україна - НАТО.
Відповідно до євроатлантичних норм та стандартів Кабінет Міністрів України повинен підвищити ефективність керівництва оборонно-промисловим комплексом України.
2.7. Міністр оборони України підпорядковуватиметься Президенту України - Верховному Головнокомандувачу Збройних Сил України, буде підзвітним Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України.
Міністр оборони України є членом Ради національної безпеки і оборони України та очолює Міністерство оборони України - центральний орган виконавчої влади, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Міністр оборони України забезпечуватиме ефективний демократичний цивільний контроль над Збройними Силами України.
Він обійматиме найвищу цивільну посаду в Міністерстві оборони України та відповідатиме за формування політики держави у сфері оборони, оборонне планування, програмний та ресурсний менеджмент, у тому числі контроль за ефективним та належним використанням оборонних ресурсів, всебічним забезпеченням життєдіяльності, функціонуванням, розвитком та застосуванням Збройних Сил України.
Для узгодження з євроатлантичними нормами та стандартами до кінця 2018 року Україна посилить цивільний контроль над Збройними Силами України через Міністра оборони України та Міністерство оборони України, в тому числі шляхом призначення цивільних Міністра оборони України, його заступників та Державного секретаря Міністерства оборони України.
2.8. Планується до 2020 року ввести окремі посади "Головнокомандувач Збройних Сил України" та "Начальник Генерального штабу Збройних Сил України", які на цей час об'єднані. Це може відбутися раніше за умови зниження рівня воєнної загрози національній безпеці України (завершення в Україні особливого періоду).
Начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил України є найвищою військовою посадовою особою в державі, підпорядкованою Президенту України та Міністру оборони України. Через Генеральний штаб Збройних Сил України він здійснює управління Збройними Силами України та координацію і контроль за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та силами оборони у межах, визначених законами України і нормативно-правовими актами Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.
Начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил України з питань застосування сил оборони доповідатиме Президенту України - Верховному Головнокомандувачу Збройних Сил України та Міністру оборони України. Начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил України є головним військовим дорадником Президента України, Ради національної безпеки і оборони України та Міністра оборони України. Він підзвітний Президенту України та Міністру оборони України за досягнення воєнно-стратегічних цілей у сфері оборони військовими силами і засобами, а також підтримання спроможностей цих сил і засобів до застосування.
2.9. Перспективна система керівництва силами оборони буде побудована на новому розподілі завдань, функцій, повноважень, відповідальності та підзвітності у сфері оборони та відповідатиме принципам керівництва обороною, прийнятим у державах - членах НАТО.
Відповідно до євроатлантичних норм і стандартів до 2018 року буде виключено дублювання функцій Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, встановлено чіткий розподіл повноважень та відповідальності між ними. Це забезпечить відокремлення функції формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва від функції її реалізації, а також здійснення більш дієвого та ефективного керівництва з боку Міністерства оборони України процесами формування державної політики та планування.
2.10. Нові підходи щодо більш ефективного керівництва та координації виконання завдань у сфері оборони будуть реалізовані шляхом підвищення до 2018 року функціональної сумісності відповідних департаментів Міністерства оборони України та управлінь Генерального штабу Збройних Сил України, запровадження до 2019 року системи комплектування на ротаційній основі Міністерства оборони України військовослужбовцями, які представлятимуть Генеральний штаб Збройних Сил України, та Генерального штабу Збройних Сил України - цивільними державними службовцями, які представлятимуть Міністерство оборони України.
До 2020 року будуть відокремлені функції формування, підготовки та розвитку військ (сил), які покладатимуться на Генеральний штаб і командування видів (окремих родів військ) Збройних Сил України, від функцій застосування переданих у підпорядкування військ (сил), які здійснюватиме Об'єднаний оперативний штаб Збройних Сил України.
Крім того, у перспективі планується інтегрувати Генеральний штаб Збройних Сил України в Міністерство оборони України.
2.11. Головнокомандувач Збройних Сил України буде найвищою військовою посадовою особою, підпорядкованою Президенту України та Міністру оборони України. На нього покладатиметься вся повнота повноважень щодо управління Збройними Силами України. Він відповідатиме за готовність до виконання покладених завдань, управління застосуванням Збройних Сил України та переданих в його підпорядкування сил і засобів інших складових сил оборони.
З 2020 року або раніше Головнокомандувач Збройних Сил України доповідатиме безпосередньо Міністру оборони України з питань повсякденної діяльності Збройних Сил України та ведення поточних операцій Збройних Сил України та переданих в його підпорядкування сил і засобів інших складових сил оборони. У разі введення воєнного чи надзвичайного стану Головнокомандувач Збройних Сил України та Міністр оборони України доповідатимуть з цих питань Президенту України.
2.12. Начальник Генерального штабу Збройних Сил України підпорядковуватиметься Головнокомандувачу Збройних Сил України та відповідатиме за виконання завдань і функцій, покладених на Генеральний штаб Збройних Сил України, у тому числі щодо визначення вимог до спроможностей сил оборони, потреб у ресурсах, необхідних для належного виконання завдань Збройними Силами України та іншими складовими сил оборони, стратегічного планування застосування та розвитку Збройних Сил України, їх технічного оснащення, підготовки та всебічного забезпечення.
Генеральний штаб Збройних Сил України буде головним військовим органом з планування оборони держави, стратегічного планування застосування Збройних Сил України та визначених сил і засобів інших складових сил оборони, координації і контролю за виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та силами оборони у межах, визначених законами України і нормативно-правовими актами Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. Генеральний штаб Збройних Сил України в особливий період є робочим органом Ставки Верховного Головнокомандувача і виконує функції стратегічного керівництва Збройними Силами України, іншими складовими сил оборони.
2.13. Командувач об'єднаних сил підпорядковуватиметься Головнокомандувачу Збройних Сил України та здійснюватиме через Об'єднаний оперативний штаб Збройних Сил України планування застосування та безпосереднє управління об'єднаними силами і засобами Збройних Сил України, які передані у його підпорядкування, та інших складових сил оборони, а також українськими національними контингентами і персоналом, які беруть участь у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
2.14. Командувачі видів (окремих родів військ) Збройних Сил України підпорядковуватимуться Головнокомандувачу Збройних Сил України та відповідатимуть за розвиток підпорядкованих їм військ (сил), їхнє технічне оснащення та всебічне забезпечення, підготовку та готовність до виконання покладених завдань, управління ними під час проведення видових операцій (силами та засобами відповідного виду або окремого роду військ).
2.15. Керівники органів управління інших складових сил оборони братимуть участь у плануванні оборони держави та визначенні вимог до спроможностей сил оборони, погоджуватимуть з Генеральним штабом Збройних Сил України програми і плани розвитку відповідних складових сил оборони, їх технічного оснащення, підготовки, всебічного забезпечення та виконання завдань з оборони держави, а також здійснюватимуть управління застосуванням підпорядкованих сил і засобів. Відповідно до євроатлантичних норм буде посилено міжвідомчу координацію та поєднання спроможностей сил оборони для підвищення ефективності їх застосування та заощадження ресурсів.