Льотно-тактичні характеристики бомбардувальників НАТО

Заняття 2."БОЙОВІ ВЛАСТИВОСТІ І МОЖЛИВОСТІ ЛІТАКІВ ВПС США І НАТО".

Введення

У сучасних умовах військово-політичне керівництво США і їхні союзників по блоку НАТО постійно нарощують міць своїх збройних сил, приділяючи при цьому велику увагу розвитку ВПС - одного з найбільш мобільних і важливих компонентів військової машини. Нарощування бойової міці військової авіації цих держав йде по наступним основних напрямках:

- оснащення ВПС новітньою бойовою технікою і зброєю;

- модернізація літаків, що складаються на озброєнні, вертольотів, ракет і іншої зброї;

- удосконалювання систем і органів керування, а також організаційної структури ВПС;

- посилення оперативної і бойової підготовки частин, з'єднань і ВПС у цілому.

На думку командування американських ВПС, у майбутньому роль ВПС значно зросте в зв'язку з тим, що завдяки своїй моці, гнучкості і глобальній досяжності вони несуть вирішальний внесок у забезпечення реалізації основної оперативно-стратегічної концепції збройних сил США в XXI столітті - досягнення " усеохоплюючої переваги над супротивником". На основі викладених у документі " Єдина перспектива 2010" оперативних концепцій штаб ВПС США визначив шістьох концептуальних принципів ведення бойових дій у повітряно-космічному просторі в XXI столітті:

1 - панування в повітрі і космосі;

2 - інформаційна перевага;

3 - глобальні досяжності;

4 - висока точність поразки;

5 - висока глобальна мобільність;

6 - гнучке забезпечення.

Бойові властивості і можливості стратегічних бомбардувальників.

На озброєнні ВПС США і НАТО складаються важкі стратегічні і середні бомбардувальники.

Основні їхні тактико-технічні дані приведені в таблиці 1.

Стратегічні бомбардувальники - призначені для нанесення ударів ядерним і звичайним озброєнням по наземних об'єктах у глибокому тилу супротивника, его морським об'єктам у ядерному чи других видах воєн. Вони підрозділяються на важкі (В-52, В-1, В-2) і середні (FВ-111, "Міраж-IV").

Важкі стратегічні бомбардувальники можуть нести різні види озброєння і засобів РЭБ, що дозволяють їм проривати систему ПВО й уражати. Їх максимальне бомбове навантаження може досягати 50т. Стратегічні бомбардувальники плануються використовувати в основному в ядерній війні, однак це не виключає можливості их застосування й в обмежених війнах (В'єтнам, Перська затока, Югославія). На найближчі роки вони будуть залишатися одним з основних стратегічних засобів повітряного нападу.

Середні стратегічні бомбардувальники - призначені для виконання задач у ядерних і обмежених війнах. Їхній радіус дії дозволяє уражати об'єкти на видаленні 2000-4000 км від аеродромів базування. Для збільшення дальності польоту може здійснюватися їхнє дозаправлення в повітрі. Варіанти озброєння таких літаків можуть бути різні. Вони можуть нести ядерні і звичайні бомби, керовані ракети "повітря-земля", засобу РЭБ. Навігаційне устаткування дозволяє здійснювати політ бомбардувальників на малих висотах.

Тип літака	Екіпаж (чіл)	G_{взл.мах} (кг)	В двигунів, тяга (кгс)	Нпр (м)	V_махНб Hм (км/ч)	Дальність перегоночної дії (км)	Максимальне бойове навантаження (кг)	Озброєння
В-52Н			4х7718		957	16303		20 КР AGM-86B КР AGM-129A пушка «Вулкан» 20мм
В-1В			4х13950		1330	12000		24 УР AGM-131, СРЭМ-2 чи ядерних бомб (У61 і В83)
В-2	2-3		4х8620		1050	11665		16 УР СРЭМ-2 чи 16 КР AGM-129A ядерні бомби В61 чи В83
«Міраж IV»			2х6800		2300	7410		ядерна бомба AN-22 ракети «В-П» ASMP з термо ядерної БЧ потужністю ЗООкТ

Льотно-тактичні характеристики бомбардувальників НАТО

Стратегічний бомбардувальник В-52Н "Стратофортресс" -призначений для виконання бойових задач із застосуванням ядерного і неядерного озброєння, нанесення масованих ударів по малоплощадным цілям, по районах передбачуваного зосередження стаціонарних і пересувних складів військового спорядження і по інших зонах, у яких могли розташовуватися мети, що мають військове значення, а також для морської розвідки, ізоляції зони морських бойових дій, постановки хв, придушення засобів ППО супротивника, проведення спільних із ВМС операцій, авіаційної підтримки членів НАТО.

Перший політ досвідченого зразка відбувся в 1954р. Усього було побудовано 744 літака В-52 різних модифікацій.

В-52 є першим "надважким" літаком, на якому був застосований переставний стабілізатор, діапазон відхилення стабілізатора від +7 до -6. При посадці застосовується стрічковий гальмовий парашут діаметром 13,4, розміщений у хвостовій частині фюзеляжу. Для розміщення В-52Нв ангарі кіл може складатися вправо на шарнірному вузлі.

Усі члени екіпажа розміщаються в двопалубній кабіні. Командир екіпажа і другий льотчик розташовуються в катапультных кріслах, що забезпечують покидання літака нагору. Штурман і оператор навігаційної РЛС розміщаються на нижній палубі в катапультных кріслах, що забезпечують покидання літака вниз, спиною до напрямку польоту. Стрілець-оператор хвостової турельної установки й оператор системи РЭБ розташовуються в задній частині кабіни спиною до напрямку польоту.

У відсіку озброєння може бути розміщене до восьми ядерних бомб типу МК 28, 43, 61 і 83. У хвостовій турельній установці застосована гармата з обертовим блоком із шести стовбурів МG1А-1 "Вулкан" калібру 20 мм і скорострільністю 4000 выст./мін.

У 1982 р. почалося переустаткування В-52Н в носії крилатих ракет AGM-У АGМ-86В (по шести одиниць на двох підкрильних пілонах). Такі ракети, як повідомлялося в закордонній печатці, мають дальність польоту 2500км, потужність ядерної бойової частини 200кт і можуть досягати до 85% цілей на території колишнього СРСР. Крім 12 КР AGM-B під крилом, В-52Н може розмістити ще 8 таких ракет у бомбоотсеке на універсальній роторній пусковій установці. Таким чином, кожний з них здатний нести до 20 КР.

В-52Н були також першими носіями нової ядерний КР AGM - 129А (АСМ), що має велику дальність польоту (близько 4200км) і малу помітність (за рахунок використання технології "стелс"). Потужність бойової частини ракети також складає близько 200кт.

Усі літаки В-52 обладнані системою дозаправлення паливом у повітрі, что забезпечує їм велику дальність польоту. Повідомлялося, наприклад, что ще в січні 1957 р. 3 літака В-52 зробили кругосвітній переліт за 45 ч.19 хв, пролетівши 39100км із середньою швидкістю близько 850км/ч.

Літаки оснащені новою радіоелектронною апаратурою, до складу якої входять РЛС переднього огляду, ИНС АN/АSN/- 13, засобу керування, контролю й індикації, а також станція активних перешкод AN/ASQ-172. Літаки обладнані також оптико-електронною системою АN/АSQ-131, тепловизионной камерою AN/AVQ-22, здатної працювати при низьких рівнях освітленості, і ИК станцією переднього огляду АN/АА-6, апаратурою супутникової навігаційної системи НАВСТАР.

Стратегічний бомбардувальник В-1В (США).

Призначений для рішення задач прориву ППО супротивника з ядерною зброєю на борті, доставки крилатих ракет і демонстрації військової сили в глобальному масштабі.

У 1965р. почалася розробка проекту удосконаленого пілотованого стратегічного бомбардувальника. З 1985р. починається постачання ВПС США серійних стратегічних бомбардувальників В-1В.

Літак В-1В має інтегральну аеродинамічну схему, низкорасположенное крыло змінюваної стреловидности, высокорасположенное горизонтальне оперення і чотири двигуни, що кріпляться попарно під нерухомою частиною крыла. У конструкції в основному застосовуються алюмінієві сплави, титан і композиційні матеріали. Установлено кесонне крило двухлонжеронной конструкції.

Фюзеляж типу напівмонокок, складається з п'яти основних секцій. Конструкція ушкоджува безпечно, відрізняється великою щільністю розміщення шпангоутів і лонжеронів. Зовнішнє обшивання фюзеляжу і внутрішні елементи конструкції виконані в основному з алюмінієвих сплавів.

Основні стійки шасі мають по чотирьох колеса й убираються у фюзеляж, носова стійка з двома колісьми - уперед. Автоматична система керування польотом необоротна, бустерная, з чотириразовим резервуванням, з гідравлічними приводами і це- ) темою підвищення стійкості і керованості.

Літак В-1В оснащений чотирма двигунами F101-GЕ-102 зі статичною злітною тягою по 13950кгс.

Екіпажа літака В-1В (как і вихідного літака В-1А) складається з чотирьох чоловік: двох льотчиків і двох операторів бортових систем. Для кожного члена екіпажа встановлюється катапультное сидіння. Вхід у кабіну через двері, що униз відкидається, за передньою стійкою шасі з убудованим трапом.

Радіоелектронне устаткування літака розділене на : комплекс оборонного і комплекс наступального РЭО.

Основними компонентами комплексу наступального устаткування літака В-1Вє: багатофункціональна РЛС АРЦ-164, ИНС SKN-2440; доплеровский вимірник швидкості АN/АР-218; блоки керування електронним устаткуванням фірми IBM; модифікована астроинерциальная навігаційна система високої точності NА-26; апаратура відображення даних наступальної системи; електронні блоки відображення даних на ЭЛТ; блок передачі даних для збору і збереження даних про бойову задачу і польотні дані.

Основу комплексу оборонного устаткування складає система AN/ALQ-161, що забезпечує автоматичне виявлення , впізнання і протидію РЛС супротивника.

Бомбардувальник В-1В оснащений ИК пастками типу МJN-23/У, призначеними для захисту літака від УР класу "повітря-повітря" і зенітних ракет з ИК системами наведення. Пастки отстреливаются нагору від літака, оскільки вважається, що при прориві системи ППО бомбардувальник буде робити політ на малих висотах, і в цьому випадку відстріл пасток униз не ефективний.

Основною зброєю В-1В є УР СРЭМ класу "повітря-земля" і ядерні бомби В61 і В83. В-1В може нести до 24 УР АGМ-131, СРЭМ-2 чи ядерних бомб, розташовуваних у трьох бомбоотсеках по восьми одиниць на роторних пускових установках. Звичайним варіантом вважається підвіска 16 одиниць зброї (у двох передніх бомбоотсеках).

Стратегічний бомбардувальник В-2 "Спірит" (США).

Призначений для прориву удосконаленої системи ППО, перебування і знищення мобільних цілей (комплекси міжконтинентальних балістичних ракет). Для їхнього пошуку використовують розвідувальні ИСЗ, а також бортові засоби.

Бомбардувальник розроблений із широким використанням технології "стелс", що утрудняє його виявлення радіолокаційними, інфрачервоними, акустичними і візуальними засобами. Зокрема, для зниження ЭПР у конструкції В-2 використані плавні аеродинамічні обведення. Канали воздухозаборников двигунів мають скривлену (S-образну) форму і покриті матеріалом, що радиопоглется. Такі матеріали нанесені і на велику частину поверхні літака. Как відзначається в закордонній печатці, величина ЭПР В-2 строго засекречена, однак передбачається, что сигнал, відбиваний від даного літака убік опромінює его РЛС, у 100-1000 разів менше, ніж від В-1В. При цьому ЭПР В-2 ненабагато перевищує ЭПР невеликого птаха, а мала помітність В-2 знижує дальність его виявлення більш чем у 4 рази, что забезпечує виникнення "мертвих зон" у ланцюзі зон огляду РЛС системи ППО і знижує імовірність его виявлення літаками ДРЛО. На думку колишнього начальника штабу ВПС США генерала Уэлча, ЭПР літака В-2 настільки мала, что льотчик винищувача-перехоплювача швидше знайде его визуально, ніж за допомогою бортових приладів.

Бомбардувальник В-2 спроектований у виді літаючого крила, значна частина якого виконана з композиційних матеріалів. Для керування їм використовуються аеродинамічні поверхні, розміщені на задній крайці крила. Екіпаж складається з двох чоловік – льотчика та офіцера керування. Передбачена також можливість розміщення при необхідності третього члена екіпажа.

Для зниження рівня ПК випромінювання в нижню півсферу воздухозаборники і сопла двигунів розміщені над верхньою поверхнею крила. Система керування літаком электродистанционная, з чотириразовим резервуванням. Для збільшення дальності польоту він обладнаний системою дозаправлення паливом у повітрі (топливоприемник розміщений за кабіною екіпажа). Бомбардувальник оснащений многофункциальной РЛС АN/АР-118.

Озброєння розміщається в двох бомбоотсеках, розташованих поруч на нових роторних пускових установках ААRL. На кожній з них можна підвішувати 8 ядерних УР СРЭМ-2 чи КР АGМ-129А (АСМ). Можуть також використовуватися ядерні бомби В61чи В83або до 70фугасних бомб масою 200 кг.

Максимальне бойове навантаження складає 16,9т (8 УР СРЭМ-2 і 8 ядерних бомб В83) чи 10,9 т (8 УР СРЭМ-2 і 8 ядерних бомб В61).

Стратегічний бомбардувальник " Міраж " 1У (Франція).

Призначений для нанесення ударів по наземним цілям супротивника.

Перший політ досвідченого літака відбувся в 1959р., серійне виробництво почалося в 1963р., а в 1964р. ВПС Франції одержали першу ескадрилью з 12 літаків. За період з 1963р. по 1968 р. було побудовано 62 літака "Міраж" IVА для стратегічного авіаційного командування Франції.

Літак "Міраж" IV створений на основі винищувача "Міраж" Ш. Суцільнометалевий корпус виконаний за схемою "бесхвостка" і має среднерасположенное трикутне в плані крило. Фюзеляж типу напівмонокок виконан за правилом площ. У хвостовій частині фюзеляжу встановлені два турбореактивних бесфорсажных одноконтурних двигуни ЕСМА "Атар" 9ДО. "Міраж" ІVА не має відсіку озброєння: бомба підвішується в напівутопленому положенні в поглибленні знизу фюзеляжу. На модифікованому літаку "Міраж" ІVР передбачений установка подфюзеляжного пілона для підвіски УР ASMP.

Літак оснащений доплеровской навігаційною бомбардувальною системою з багатофункціональної РЛС "Сирано" II і оптичним прицілом. Маються устаткування РЭБ, автопілот SFENA, можлива підвіска контейнера з фотокамерами ОМІ А. Установлена импульсно-доплеровская РЛС АRСАNА, призначена для коректування навігаційної системи і картографування.

"Міраж" IVАзбройний ядерною бомбою АN-22. Літак " Міраж" IVР є носієм ракети АSМР класу "повітря-поверхня" середньої дальності з термоядерною бойовою частиною потужністю 300кт.

Озброєння. Озброєння літака стратегічної авіації складають ядерні і звичайні бомби й УР класу "повітря-земля", тактико-технічні дані яких показані в таблиці 2.