Строки попереднього судового засідання. Пояснення відповідача проти позову
Способи захисту відповідача від заявленого позову
Закон встановлює рівні можливості для сторін процесу щодо захисту своїх прав, які дозволяють не тільки позивачу, а й відповідачу у справі активно і ефективно захищати свої інтереси проти пред'явленого до нього позову.
Основним засобом захисту відповідача проти позову є заперечення.
Заперечення проти позові/ (ст. 128 ЦПК) - це письмові пояснення відповідача, які відхиляють або спростовують вимоги позивача. Ці пояснення можуть мати матеріально-правовий і процесуальний характер.
Матеріально-правові заперечення спрямовані на спростування позовних вимог позивача - відповідач оспорює як фактичну, так і правову обґрунтованість позову. Заперечення матеріально-правового характеру можуть доводити неправильність посилання позивача на норми права, якими обґрунтовується позов, або їх тлумачення.
Процесуальні заперечення обґрунтовують неправомірність виникнення і подальшого продовження процесу у справі у зв'язку з відсутністю у позивача права на звернення до суду, порушення процесу у цій справі (наприклад: у справі є рішення третейського суду; тотожна справа між тими самими сторонами перебуває на розгляді в іншому суді тощо).
Пропозиція відповідачу подати письмові заперечення проти позову міститься в ухвалі про відкриття провадження, і ці заперечення можуть стосуватися всіх вимог, заявлених позивачем, чи їх певної частини або обсягу. Заперечення проти позову мають містити зазначення доказів, які обґрунтовують заперечення відповідача.
Другим засобом захисту відповідача проти пред'явленого до нього позову є зустрічний позов.Зустрічний позов - це заявлена відповідачем матеріально-правова вимога до позивача, заявлена відповідачем для спільного її розгляду з первісним позовом.
Зустрічний позов пред'являється відповідачем для захисту проти звернутих до нього вимог з метою відхилення вимог позивача або зарахування вимог.
Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом, що сприяє економії процесуальних засобів, дозволяє суду правильніше і більш всебічно дослідити взаємовідносини сторін і усуває можливість ухвалення ним протилежних рішень у справі. Наприклад, розгляд позову матері дитини до батька про стягнення аліментів разом із зустрічним позовом батька до матері про відібрання дитини і передачу йому на виховання.
Згідно з ч. 2 ст. 123 ЦПК зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і їх спільний розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть взаємно зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Відповідач має можливість пред'явити зустрічний позов лише до початку розгляду справи по суті. Зустрічна позовна заява подається з додержанням загальних правил пред'явлення позову, визначених у статтях 119 і 120 ЦПК. Якщо подана зустрічна позовна заява не оформлена відповідно до вимог процесуального законодавства, суд своєю ухвалою залишає таку заяву без руху і надає строк для виправлення її недоліків. У разі невиправлення недоліків у встановлений строк суд постановляє ухвалу про повернення зустрічної позовної заяви. (Див. рис. 12)
Стаття 129. Строк проведення попереднього судового засідання
1. Попереднє судове засідання повинно бути призначено і проведено протягом де- сяти днів з дня відкриття провадження у справі.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 07.07.2010 р. 2453-VI, зміни, внесені Законом України від 07.07.2010 р. 2453-VI
щодо здійснення повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року)
1. Закон встановлює суду десятиденний граничний строк, в межах якого суд зо- бов’язаний призначити та провести попереднє судове засідання. Цей строк обчислюється з
дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі.
Згаданий в статті строк стосується лише дати попереднього судового засідання і не по-
ширюється на проведення судом процесуальних підготовчих дій, передбачених ЦПК. Цією нормою суду надається можливість самостійно визначати час, коли справа буде готовою для
розгляду її по суті. І це логічно, оскільки неможливо передбачити строк, протягом якого зможуть бути виконані підготовчі дії, якщо наприклад доведеться провести їх в повному об-
сязі. Крім того, ЦПК не обмежує суд передбаченими в ньому процесуальними діями, пп. 8 п.
6 ст. 130 уповноважує суд вчиняти й інші дії, необхідні для підготовки справи до судового
розгляду. Таким чином, можна дійти висновку, що для досягнення цілей цієї стадії суд не може і не повинен бути обмежений часовими рамками. Він зобов’язаний, використовуючи
наявні процесуальні засоби, приділити достатньо уваги до спору, який буде предметом судо- вого розгляду по суті. І зрозуміло, що коли для суду будуть встановлені часові рамки для
проведення підготовчих дій, то вся підготовча процедура перетвориться в процесуальну фо- рмальність і не сприятиме правильному і швидкому вирішенню справи.
З іншого боку, невизначеність часових меж може призвести до ситуації, коли справа буде затягуватися з різних причин і суддя свідомо не призначатиме справу до розгляду,
знаючи, що за це не передбачено ніяких санкцій.