Організація роботи психолога.

Психолог, початківець працювати з командою боксерів, нерідко стикається з низкою труднощів. Вони виникають через те, що психолог, правило, не може бути присутнім у команді на всьому протязі підготовки спортсменів. Однак, якщо він працює з ними досить довго, йому дуже непросто пов'язати свою діяльність з щоденним тренувальним процесом, зробити свою роботу його органічною складовою частиною. Справжнім і серйозним помічником психолога повинен стати тренер, який безпосередньо працює в команді. Тренер - це педагог, який допомагає спортсменам освоювати, закріплювати й удосконалювати основи спортивної майстерності, і вихователь, а значить, не може не бути психологом.

Він повинен систематично, цілеспрямовано керувати психологічною підготовкою спортсменів, послідовно виховувати у них уміння контролювати

себе, застосовувати індивідуально значимі методи саме регуляції психічного стану, вводити в особливий психічний стан, в якому найбільш повно реалізують фізичні та технічні можливості. Тому головне завдання професійного психолога-бути потрібним в першу чергу тренеру: консультувати його з усіх питань психологічної підготовки спортсменів, виконувати ту роботу, яку сам тренер виконати не може (наприклад провести корекцію незадовільних психічних станів, послідовно, з методично чітких позицій, виховувати в окремих спортсменів здатність до самоконтролю і саме регуляції, оперативно налаштовувати їх на виконання конкретної діяльності, розробляти, апробувати та впроваджувати перспективні методи психорегуляції в практику роботи тренерів і лікарів команди).

Вся ця робота повинна носити комплексний характер. Дуже важливо, щоб тренер і лікар розуміли конкретні призначення всіх заходів, виконуваних або планованих психологом і активно брали участь в них. Крім того, необхідно систематично підводити підсумки цієї спільної діяльності і намічати нові цілі і завдання.

Виділимо етапи входження психолога в команду боксерів:

1. Роз'яснювальна бесіда зі старшим тренером.

У цій бесіді викладаються основні завдання психорегуляції і розглядаються планові варіанти підготовки команди та окремих спортсменів.

2. Бесіди з тренерським складом про важливість психорегуляції, а також проосновні прийоми роботи та очікувані результати У бесіді з тренерами намічаються спортсмени яких тренери виділяють для перспективної підготовки та які потребують оперативної психорегуляції. Узгоджується форма бесіди тренера зі спортсменами про важливість і необхідність заходів щодо психорегуляції. Цей момент відіграє надзвичайно серйозну роль, т. к. тренер спочатку повинен задати правильний тон всій роботі, показати свою зацікавленість у ній, і налаштувати спортсменів на те, що проведені заходи мають велике значення для них.

3. Бесіда тренерів зі спортсменами про користь і необхідність психорегуляції.

У процесі бесіди тренера повинні дуже авторитетно підтвердити значущість всіх планованих заходів і постаратися кожному спортсмену показати перспективу і конкретну користь занять з психорегуляції.

4. Коротка лекція психолога про значення психорегуляції.

Увага спортсменів слід сконцентрувати на важливість навчання методам саморегуляції, підкресливши що, гетерорегуляція потрібна на першому етапі, коли ауто регуляція не виходить. Необхідно сказати про домінуючу роль самого спортсмена, про те, що функції психолога зводяться тільки до консультації і розумним підказкам.

5. Спеціальна бесіда з особами, які потребують психорегуляції.

У цій бесіді необхідно виявити індивідуальні особливості кожного спортсмена, щоб враховувати їх надалі, в ході психорегулирующим заходів. Психолог повинен щодня реалізовувати велику програму своєї діяльності. Робота повинна бути чітко спланована.

У роботі психолога можна виділити кілька конкретних розділів

1. Заняття з навчання спортсменів самоконтролю нервово-емоційного напруження, працездатності та стану нервово м'язового апарату.

У зміст занять входить оцінка свого стану за параметрами працездатності та нервово-емоційної напруги. Кожен спортсмен повинен вміти оцінювати стан свого організму і на підставі правильної самооцінки готуватися до тренувань і змагань.

2. Навчання спортсменів навичкам довільній релаксації і мобілізації.

Заходи з навчання цим навичкам поєднуються звичайно c теоретичними заняттями, коли спортсменам пояснюють психофізіологічний зміст формованих станів, механізми виникнення тих чи інших відчуттів, аналізують помилки і розглядають варіанти їх усунення за допомогою засобів саморегуляції.

3. Безпосередні навчання самоконтролю та саморегуляції.

Цей розділ роботи складається з двох етапів. На першому етапі спортсмени виконують всі необхідні для паузи психорегуляції (фізичні вправи виключаються). Психолог лише подає команди, виділяючи періоди розслаблення, перехідну стадію і стадію ідеомоторного тренування. Уважно спостерігаючи за позами спортсменів, фіксуючи дрібні рухи з метою корекції пози, (підсмикування століття) він складає уявлення про те, наскільки успішно відбувається розслаблення. У процесі опитування спортсменів з'ясовується, які незручності вони відчували, що їм заважало. На другомуетапі за допомогою засобів гетерорегуляціі відпрацьовуються елементи релаксації Робота над формуванням образу психічного стану, значущого для найбільш повної реалізації фізичних і тактичних можливостей спортсмена. Головна увага має звертатися на формування відчуттів, які є складовими компонентами образу, а також вміння їх поелементно тренувати, а потім інтегрувати. Виробивши у спортсменів уміння створювати відчуття'' вільної від думок'' голови, треба навчити його викликати ці ж відчуття і під час тренувального заняття, фіксуючи їх і постійно подовжуючи в часі.

4. Організація і контроль проведення пауз психорегуляції.

Пауза дозволяє вирішувати багато питань психологічної підготовки спортсменів в ті періоди, коли в комманде немає психолога, а тренер і лікар не можуть його замінити. Основний акцент робиться на самопідготовку спортсменів.

5. Індивідуальна робота зі спортсменами, які потребують гетерорегуляціі.

У цьому розділі роботи найбільш повно реалізуються завдання конкретної психологічної налаштування на майбутню діяльність, а також закріплення і автоматизації елементів спорт діяльності.

6. Індивідуальна робота з тренерами з визначення програми і плану їх роботи зі спортсменами.

Важливо, щоб спільна діяльність обох фахівців носила цілеспрямований і плановий характер. Тренер повинен засвоїти істину, що головний психолог в команді - він сам.

7. Спеціальна психологічна підготовка тренера.

У всіх випадках, коли контакт тренера зі спортсменом неминучий (чи виконує він секундірованіе, чи дає корисні поради перед боєм) ім передаються його емоції і настрої бійцеві. Галасом тренер здатний'' заразити'' хвилюванням спортсменів так само, як і його спокій і впевненість можуть надати спортсменам додаткові сили і волю до перемоги. Тому з тренерами необхідно проводити так само спеціальну психологічну підготовку, яка спрямована на становлення необхідних психічних функцій.

8. Інші види робіт.

У цьому розділ входять додаткові заходи, що проводяться психологом в команді: поточне обстеження спортсменів, складання індивідуальної тактики психорегуляції, обробка отриманих даних і т.п.

На основі принципів комплексної психорегуляції склалася певна система послідовного навчання спортсменів саморегуляції, умовно названа психодидактикой. Під психодидактикой розуміється поєднання використаних засобів і методів психорегуляції, спрямованих на поетапне вдосконалення процесів самоконтролю та саморегуляції.

На першому етапі передбачається використання різних засобів і методів гетерорегуляціі з метою створення у спортсменів уявлення про те, що він повинен досягти самостійно. Важливо формувати у свідомості спортсмена умовно рефлекторні зв'язки між словами і відчуттями ваги тіла, прохолоди, легкого тіла, ясної ("порожній") голови і т.п.

У цей період використовуються різні апаратурні і вербальні засоби гетерорегуляціі. Роль спортсмена в основному пасивна: всі відчуття йому створюють, а він лише фіксує їх у пам'яті.

На другому етапі спортсмен уже сам повинен вчитися формувати відчуття. Процес саморегуляції ведеться за допомогою допоміжних засобів і без них. Тут важливо знайти "ключ до себе", тобто конкретний технічний прийом, конкретний засіб самовоздействія, за допомогою якого можна буде домогтися необхідної стадії розслаблення, або навпаки, мобілізації. На третьому етапі відпрацьована, індивідуально значима система саморегуляції автоматизує. Важливо що на рівні уявлень ці реакції настільки відпрацьова, що можуть реалізовуватися практично миттєво. Людина при цьому може навіть повністю не усвідомлювати нового відчуття, але воно вже здатне включати комплекс корисних і раціональних захисних психофізіологічних механізмів. Наприклад, у боксера з'являється почуття болю в боці, за механізмом самонаказ негайно формується захисна реакція у вигляді локального відчуття тепла або спрацьовує так звана реакція самоанестезіі,, коли спортсмен як би не помічає болю. Без цього, було б необхідно просто терпіти, що набагато нераціонально. Інший приклад: коли під час ведення бою з'являється відчуття втоми і починає наростати вплив комплексу факторів лежать в основі втоми, також раціональніше замість налаштування на терпіння отримати самонаказ: "Я нічого не відчуваю" або "тіло легке, невагоме, немає ніяких думок".

На третьому етапі йде систематичне тренування ступеня домінування конкретних станів, які вже сформовані і мають конкретне вираження. Третій етап ще до кінця не розроблений у методичному плані. Спортсмен на цьому етапі може зрівнятися з актором, який вивчив роль, зіграв у перших виставах, але продовжує удосконалювати образ, який він створює.

Головне в систематичному співпрацю психолога і тренера - підготовка спортсмена до конкретних змагань.