АНАЛІЗ ДИНАМІКИ СТРУКТУРИ КРЕДИТНИХ ВКЛАДЕНЬ У ВІДНОСНОМУ ВИРАЖЕННІ

Узагальнювальний показник структурних зрушень у розподілі кредитів:

де n – кількість регіональних установ;

– показує, як розподіл кредитів звітного періоду відрізняється від базового в середньому за всіми регіональними установами.

Аналіз внутрішньорічних коливань кредитних вкладень

1. Схема розрахунку:

Таблиця 3.11

Місяці	Кр_і	І_сез	(І_сез – 1)²



...

Усього

На основі цих даних розраховуються часткові показники внутрішньорічних коливань у вигляді індексів сезонності за такою формулою:

;

Для зіставлення різних показників будують графіки індексів сезонності.

Графік індексів сезонності використовується також для визначення взаємозалежності внутрішньорічних коливань взаємопов’язаних показників

Узагальнювальним показником є коефіцієнт внутрішньорічних коливань:

Він показує, як у середньому значення окремих місяців відрізняються від середнього місячного значення.

7.4 Оцінювання ризику кредитної діяльності (згідно з настановами підрозд. 2.8)

Управління ризиками – це процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, оцінює їхні величини, здійснює їх моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також ураховує взаємозв’язки між різним категоріями (видами) ризиків. Комплекс дій з ризик-менеджменту має на меті забезпечити досягнення таких цілей:

· ризики мають бути зрозумілими й усвідомленими банком та його керівництвом;

· ризики мають перебувати в межах рівнів толерантності, установлених спостережною радою;

· рішення з прийняття ризику мають відповідати стратегічним завданням діяльності банку;

· рішення з прийняття ризику мають бути конкретними й чіткими;

· очікувана дохідність має компенсувати прийнятий ризик ;

· розподіл капіталу має відповідати розмірам ризиків, на які наражається банк;

· стимули до досягнення високих результатів діяльності мають узгоджуватися з рівнем толерантності до ризику.

З погляду ризик-менеджменту банківська діяльність зводиться до прийняття ризику й отримання за це відповідної компенсації (економічної вигоди).

Мета управління ризиками – сприяти підвищенню вартості власного капіталу банку, водночас забезпечуючи досягнення цілей багатьох заінтересованих сторін, а саме:

· клієнтів і контрагентів;

· керівництва;

· працівників;

· спостережної ради й акціонерів (власників);

· органів нагляду;

· рейтингових агентств, інвесторів і кредиторів;

· інших сторін.

Аналіз ризиків має охоплювати всі продукти, послуги та процеси банку й передбачати як якісне оцінювання відповідних ризиків, так і, де можливо, – оцінювання їхніх кількісних параметрів. Керівництво банку повинно знати результати аналізу ризиків та враховувати їх у своїй роботі.

Аналіз ризиків – це безперервний процес, який має враховувати:

- зміни внутрішніх та зовнішніх умов;

- нові продукти, послуги, процеси;

- плани на майбутнє.

У результаті аналізу ризиків можна дійти висновку, що або ризики певного банку не відповідають чи перестали відповідати обраним параметрам, або що обрані параметри ризиків не відповідають чи перестали відповідати завданням і стратегії банку. Може також виявитися, що організаційна структура і механізми контролю банку не узгоджуються зі змінами в параметрах ризиків. Тому оцінювання ризиків має супроводжуватися можливим переглядом завдань, обраної стратегії та розробленої організаційної структури й механізмів контролю.

Аналіз ризиків може виявити ризики, які не були виявлені раніше та (або) не можна мінімізувати за допомогою відповідних процедур і заходів контролю. У такому разі банк має прийняти рішення щодо прийнятності таких ризиків та доцільності подальшого здійснення й виду діяльності, на якому ці ризики ґрунтуються.

Кредитний ризик – це ризик невиконання позичальником (контрагентом банку) зобов’язань за кредитними операціями (тобто ризик того, що сплата позичальником процентів і основного боргу за кредитними операціями проводитиметься з відхиленнями від умов кредитної угоди або взагалі не здійснюватиметься).

За рівнем ризику виокремлюють такі види кредитних операцій.

„Стандартні” кредитні операції – це операції, за якими кредитний ризик є незначним .

„Під контролем” – це такі кредитні операції, за якими кредитний ризик є незначним, але може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації та становить 5% чистого кредитного ризику.

„Субстандартні” кредитні операції - це кредитні операції, за якими ризик є значним, але може збільшуватись і становить 20% чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в строки, передбачено кредитним договором.

„Сумнівні” кредитні операції – це операції, за якими виконання зобов’язань з боку позичальника (контрагента) банку в повній сумі (з урахуванням фінансового становища позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, імовірність повного погашення кредитної заборгованості низька та становить 50% чистого кредитного ризику.

„Безнадійні” кредитні операції – це операції, імовірності виконання зобов’язань з якими з боку позичальника (контрагента) банку (з урахуванням фінансового становища позичальника та рівня забезпечення) майже немає, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.

Ефективність управління кредитною діяльністю банків залежить від наявності та вміння використовувати інформацію, що характеризує:

· потребу в банківських кредитах;

· джерела коштів банку для задоволення цих потреб;

· узгодженість джерел коштів банку і можливостей їх використання;

· ефективність посередницької діяльності банку в галузі перетворення коштів вкладників у форму, необхідну позичальникам.

Банківські операції пов’язані з розривами в часі між активними і пасивними операціями, зміною у складі процентних ставок, вартістю самих грошей. Відповідні ризики, диференційовані згідно з характером різних пасивних і активних операцій, акумулюються і мають бути взаємно погашені. Інакше банк дискредитує себе в очах вкладників і позичальників як посередник. У цьому разі вони звертатимуться або до інших банків, або на неорганізований ринок позичкового капіталу.

Управління активами та пасивами можна визначити як процес управління маржею між заробленими процентами та виплаченими процентами за умови забезпечення ліквідності. Інакше кажучи, це:

· підтримка платоспроможності банку, тобто здатності надавати готівку для запланованих та випадкових потреб і виконувати зобов’язання у разі їх виникнення;

· запобігання несанкціонованим ризикам, які можуть завдати збитків, зокрема процентному, пов’язаному з негативними змінами процентних ставок; валютному, тобто ризику, пов’язаному з негативними змінами курсу валют, з якими працює банк; ризику ліквідності, пов’язаному з погіршенням ситуації на ринку, коли банк змушений продати частину своїх активів за несприятливими цінами; кредитному, пов’язаному з тим, що контрагенти банку можуть не виконати своїх зобов’язань стосовно банку; акціонерному, пов’язаному з тим, що цінні папери, власником яких є банк, постраждають від тенденції зниження курсу; товарному, пов’язаному із занепадом на товарних ринках, де працюють клієнти банку; економічному, фіскальному та правовому ризикам, пов’язаним відповідно з погіршенням економічної ситуації, змінами в законодавстві та податковій політиці;

· ефективність та оптимізація прибутковості банку запобіганням наявеності непрацюючої готівки, тобто готівки, яка не приносить прибутку; максимізація показників прибутковості банківських операцій фінансуванням операцій мінімально можливими ресурсами за оптимальних цін на банківські продукти.

Мета управління активами і пасивами банку – забезпечення рівня доходів від активних операцій, достатнього для покриття витрат за депозитами (боргами) і для досягнення необхідного рівня прибутковості акціонерного капіталу (ROE).