Досягнення і прорахунки Директорії

Ø однією з найважливіших помилок Директорії було те, що вона так і не встановила повністю свою владу в Україні;

Ø розтривожена селянська стихія знову громила поміщицькі маєтки, в особняках проводилися обшуки і конфіскації, адже декларуючи ліквідацію приватної власності на землю, уряд так і не зміг втілити в життя цей закон. Водночас недоторканою залишилась і поміщицька земля;

Ø Директорія залишилася без підтримки переважної більшості професіоналів, промисловців, державних чиновників, - всіх, без кого нормальне існування держави неможливе;

Ø селянська стихія почала швидко перероджуватися в руйнівну анархію. Влада на місцях перейшла до рук місцевих отаманів, які відмовлялися визнавати центральний уряд.

Ø Директорія заявила про свою солідарність з робітниками, але разом з тим придушувала страйки і розганяла профспілки;

Ø отаманщина почала руйнувати державний механізм УНР. Виборні отамани партизанських загонів часто переходили до самочинства, організовували єврейські погроми. Деякі отамани пізніше перейшли на бік радянської влади;

Ø елемент дезорганізації вносило і особисте протистояння

лідерів Директорії, відсутність уних єдності поглядів на першочергові завдання влади та політичну орієнтацію країни. Гостро дискутувалося питання, що краще для України: «Встановлена парламентська республіка чи радянська система»?

Ø у зовнішній політиці Директорія не досягла значних успіхів. Їй не вдалася домовитися про мир з Радянською Росією, хоча переговори про його встановлення велися з кінця грудня 1918 року;

Ø не зумівши домовитися з більшовиками про визнання незалежності УНР, Директорія звернулася до представників Антанти, війська якої висадилися в південних містах України. 23 листопада в київських і одеських газетах була надрукована Декларація Антанти про початок інтервенції в Україні. Йшлося про те, що Антанта висадила свої війська з метою подолання анархії і підтримки ладу. У кінці листопада англо-французька ескадра увійшла до Чорного моря і стала на рейді в Севастополі та Одесі. Тим часом на сході і півночі військам Директорії протистояли війська Червоної армії, на заході - польська армія Пілсудського, на півдні, крім Антанти, - добровільні війська А. Денікіна.

Виникнення Директорії УНР.

Партії соціалістичної орієнтації у травні 1918 р. утворили опозиційний гетьманові Український національно-державний союз (з серпня Український національний союз). У ніч на 14 листопада на таємному засіданні керівництва політичних партій УНС було створено новий орган відновленої УНР – Директорію на чолі зВ. Винниченком. Командуючим військами став С.Петлюра. Крім того, до складу Директорії увійшли Ф. Швець, П. Андрієвський, А. Макаренко. Отже, Директорія проголосила відродження Української Народної Республіки і відновила її закони.

Армія Директорії, ядро якої становив полк січових стрільців полковника Є. Коновалця, розгромило 18 листопада 1918 р. військо гетьмана П. Скоропадського. 14 грудня 1918 р. повстанці здобули Київ. Зрікшись влади, Скоропадський виїхав до Німеччини. З падінням П. Скоропадського і встановленням влади Директорії корпус Січових стрільців у складі шести полків став ударною силою петлюрівської армії.

Коли під Мотовилівкою 18 листопада 1918 року війська Директорії розгромили найбільш боєздатні сили гетьмана, стало зрозуміло, що в Україні прийшли до влади інші політичні сили. На початок грудня армія Директорії контролювала майже всю територію України. Проте, вже через півтора місяця Директорія була змушена під ударами Червоної Армії залишити Київ. При цьому, війська Директорії залишили Київ передчасно і швидко. Більшовики були ще далеко і ніяк не могли вступити у місто після евакуації петлюрівців. Тому, між відходом одних і приходом інших утворився вакуум влади – період безвладдя, коли в Києві не було влади взагалі. Це тривало цілий тиждень.

Для Директорії почався період безперервних переїздів, жорстокої боротьби за владу, безуспішних пошуків політичної підтримки. Змінювалася обстановка, а з нею і місцезнаходження українського уряду. З Києва уряд Директорії переїхав до Вінниці, а з Вінниці - у Рівне, з Рівного – до Кам’янця-Подільська. Один лише урядовий кабінет міняв свій склад шість разів. Загалом, за підрахунками одного з жителів Києва тих часів, влада в столиці з 1917 до 1920 року мінялася 11 разів.

Слід відзначити, що за час свого існування Директорія прокрокувала від республіки до диктатури військових на чолі з С. Петлюрою.