Суб’єти та об’єкти муніципальної власності

У вітчизняних публікаціях досить часто поряд із терміном „комунальна власність” можна зустріти термін „муніципальна власність”. В. Кравченко вказує, що економічна сутність цих понять однакова [103, с. 186]. Інші автори (наприклад, Е. Ставровський [203, с. 84]) цієї позиції не розділяють. І. Салій зазначає, що визначення „комунальна” та „муніципальна” можна вважати синонімами, проте визначення „комунальна”, на його думку, дещо ширше [188, с. 185]. І. Салій використовує термін муніципальна власність для позначення власності територіальних громад населених пунктів – міст, селищ, сіл, районів у містах. Під комунальною власністю він має на увазі власність значно більших адміністративно-територіальних утворень – областей та їхніх адміністративних районів, агломерацій та округів. Такої ж точки зору дотримуються П. Єщенко та А. Залєвська-Шишак [72, с. 185]. Законодавство України безпосередньо не визначає ідентичності даних понять, і в законодавчих актах використовується термін „комунальна власність”. Вважаємо за доцільне запровадити на законодавчому рівні термін „громадівська власність”. Таким чином буде віддано історичну данину традиціям розвитку місцевого самоврядування і громад в Україні. Крім того, поняття „громадівська власність” більше відповідає визначенню первісного територіального утворення – „громади”, а не „комуни”.

Загалом у сучасній літературі з’являються різні спроби тлумачення поняття „муніципальна власність”. Визначення муніципальної власності, яке найчастіше зустрічається на практиці і в науковій літературі, формулюється так: муніципальна власність – сукупність підприємств, організацій, установ, об’єктів виробничої та соціальної інфраструктури, які служать задоволенню соціально-економічних потреб населення та є джерелом отримання доходів міст [196, с. 15].

Іноді муніципальна власність змішується з тісно пов’язаним із нею поняттям – місцевим господарством. Так, згідно з поглядами І. Салія, об’єкти муніципальної власності становлять господарський комплекс міста – місцеве господарство [188, с. 31]. На нашу думку, такий підхід, що ототожнює місцеве господарство й муніципальну економіку, не відповідає реальній економічній ситуації в країнах з ринковою економікою, де винятково на місцевий ринок у рамках адміністративно-територіального утворення працює значна кількість підприємств приватного сектора. Категоріально визначальною ознакою для місцевого господарства повинна бути не форма власності, а масштаби, продуктова спрямованість, територіальні границі збуту товарів і послуг. На базі муніципальної власності формується муніципальне господарство, межі якого значно вужчі ніж у місцевого господарства.

Місцеве господарство традиційно розглядається як сукупність підприємств, організацій, об’єктів і структур, що розташовані та території адміністративно-територіальної одиниці, зорієнтовані на місцевий ринок, забезпечують стійке функціонування певної території (місцевості) і задовольняють потреби населення.

Муніципальне господарство – це сукупність підприємств і установ, які здійснюють на території адміністративно-територіального утворення господарську діяльність, є об’єктом муніципальної власності або в статутному капіталі яких бере участь орган місцевого самоврядування. Найважливішим критерієм розмежування муніципального й іншого видів господарства крім участі у власності стає спрямованість господарської діяльності на задоволення суспільних потреб даного територіального утворення шляхом виробництва суспільних благ.

Виходячи із сьогоднішніх реалій та стану нормативно-правової бази, дамо визначення муніципальної власності. Згідно з Конституцією України, муніципальна (комунальна) власність – це власність територіальної громади, тобто власність населення відповідних адміністративно-територіальних одиниць. У широкому розумінні, на думку Н. Сментіної [196, с. 15], муніципальна власність – це сукупність майнових комплексів та майнових прав, які належать адміністративно-територіальній одиниці, використовуються для забезпечення соціально-економічних потреб населення відповідної територіальної громади та є джерелом отримання доходів; управління ними здійснюється від імені населення, що проживає на їх території, місцевими органами влади. Таке трактування муніципальної власності цілком відображає її суть та певні сторони економічного змісту цього поняття. При цьому муніципальна власність характеризується такими двома визначальними ознаками, як прив’язаність до певної територіальної одиниці та тісний взаємозв’язок із забезпеченням соціально-економічних потреб населення цієї територіальної одиниці.

Категорія „муніципальна власність” постає як сукупність соціально-економічних відносин, що виникають між членами територіальної громади і органами місцевого самоврядування (представницькими і виконавчими), між представницькими і виконавчими органами місцевого самоврядування щодо формування і використання об’єктів муніципальної власності, між територіальними громадами, територіальними громадами і державою з приводу використання об’єктів муніципальної власності і узгодження спільних інтересів.

Отже, муніципальна власність являє собою сукупність відносин між суб’єктами муніципальної соціально-економічної системи з приводу спільного привласнення ресурсів і результатів суспільного виробництва у вигляді суспільних благ для безперервного відтворення системи життєзабезпечення на певній території.

Головні характеристики муніципальної власності: 1) історично, вона постає результатом трансформації власності общини в державну і муніципальну, здійснюваної в процесі розкладу общини та виникнення держави; 2) її природа зумовлена виникненням інституту місцевого самоврядування; 3) її функціонування спрямоване на безпосереднє забезпечення життєдіяльності територіальної громади, а не на одержання прибутку; 4) основним суб’єктом муніципальної власності є територіальна громада. Із встановлення територіальної громади в якості основного суб’єкта муніципальної власності випливає одна з найважливіших сутнісних характеристик даного виду власності – подолання відчуження громади від об’єкта власності й реалізація колективного присвоєння.

Для більш глибокого аналізу сутності муніципальної власності необхідно перш за все визначити, з приводу яких конкретно об’єктів виникають між людьми економічні відносини, а також дослідити комплекс цих відносин. Подальший аналіз муніципальної власності неможливий без аналізу об’єктів цієї форми власності. Існують класифікації об’єктів муніципальної власності за різними критеріями (табл. 1.2).

Аналіз об’єктів муніципальної власності показує, що вони мають багатофункціональний і цільовий характер та призначені для вирішення питань місцевого значення, задоволення потреб населення адміністративно-територіального утворення.

Класифікація об’єктів муніципальної власності (розроблена автором на основі дослідження наукових публікацій):

1. За видовим складом: 1) матеріальні (рухомі і нерухомі, в тому числі права на нерухомі об’єкти); 2) нематеріальні (інтелектуальна власність);

2. За речовою формою:1)неречові (гроші, цінні папери); 2) речові (муніципальні підприємства; муніципальні установи освіти, охорони здоров’я, культури, спорту; інші види муніципального майна (об’єкти нерухомості – земля, будівлі, об’єкти інфраструктури);

3. За цільовим призначенням: 1) об’єкти, які забезпечують діяльність органів місцевого самоврядування; 2) об’єкти, які створено внаслідок рішення рад відповідних рівнів про їх об’єднання (спільна власність територіальних громад); 3) об’єкти, закріплені за відповідними підприємствами, установами, організаціями як самостійними юридичними особами;

4. За метою створення: 1)створені для отримання прибутку; 2) створені для інших цілей (соціальні об’єкти, об’єкти інфраструктури);

5. За правовим режимом:1)об’єкти, необхідні для реалізації територіальною громадою як власником своїх функцій (місцеві бюджети; муніципальне майно, не закріплене за муніципальними підприємствами і установами); 2) об’єкти, закріплені за муніципальними унітарними підприємствами, яким майно належить на праві господарського відання або оперативного управління в залежності від наявності комерційної або некомерційної мети, їх створення і діяльності (ч. 3 ст. 78 Господарського кодексу України); 3) об’єкти, закріплені на обмеженому речовому правовому титулі за не муніципальними суб’єктами господарювання на договірній основі (оренда, концесія і т.д.);

6. За ступінню монополізації:1)монополії; 2) об’єкти, управління якими здійснюється в умовах конкуренції;

7. За функціональним призначенням (сфери задоволення суспільних потреб):1)об’єкти соціальної сфери і житлово-комунального господарства; 2) транспорт і зв’язок; 3) торгівля і побутове обслуговування, будівництво; 4) нерухомість, перш за все земельні ресурси; 5) адміністративні об’єкти; 6) інші;

8. За характером вираження об’єктів:1)вартісний; 2) речовий;

9. За походженням:1)натуральні або природні; 2) штучні, тобто створені людиною;

10. За ступінню готовності до експлуатації:1)готові до використання; 2) призначені для реконструкції і капітального ремонту; 3) незавершене будівництво;

11. За ступінню дохідності:1)майно, яке утримується повністю за рахунок бюджету; 2) майно, яке знаходиться у користуванні соціальних і освітянських установ міської підпорядкованості; 3) майно установ, яке підтримується за рахунок бюджету; 4) майно підприємств, які отримують дотації із бюджету; 5) майно підприємств, інших господарюючих суб’єктів, основною метою діяльності яких є отримання прибутку для наповнення місцевого бюджету, вирішення задач соціально-економічного розвитку території.

 
У той же час сам об’єкт відносин муніципальної власності пов’язаний з тими інтересами та суперечностями, які властиві суб’єктам муніципальної власності. Спільний інтерес усіх учасників цих відносин полягає в забезпеченні розвитку певного адміністративно-територіального утворення, створення такої системи життєзабезпечення, що була б спрямована на задоволення суспільних потреб особливого роду, орієнтованих, у першу чергу, на соціальну складову території. Тому об’єкти муніципальної власності призначені для виробництва суспільних благ.

Характерні ознаки цих суспільних благ: 1) загальнотериторіальний характер обслуговування територіальної громади або місцевого господарства (спеціалізовані магазини, майстерні, лікарні, музеї, театри і т. д.); 2) створення об’єкта за рахунок місцевого бюджету або за рахунок дольової участі у будівництві;3) екстремальний характер використання (пожежна охорона, швидка допомога, аварійні служби); 4) неподільність (інженерні комунікації, зв’язок, основні транспортні артерії); 5) особлива значущість для забезпечення життєдіяльності населеного пункту (очисні споруди, великі котельні, водозабори і т. д.); 6) значні витрати на утримання, які доступні не всім господарюючим суб’єктам; 7) відтворюваність об’єктів муніципальної власності; 8) приналежність до єдиного майнового комплексу.

Су’єкти муніципальної власності:

– територіальна громада;

– голова місцевої ради

– представницькі та виконавчі органи місцевого самоврядування;

– муніципальні підприємства, організації та установи;

– уповноважені особи щодо управління муніципальними корпоративними правами;

– районні та обласні ради (спільна муніципальна власність).