Сутність процесів муніципалізації та приватизації

До останньої чверті XVIII століття українські і російські міста фактично не мали власності. Поняття міська власність і міські фінанси з’являються лише в „Жалуваній грамоті” 1785 року, якою було започатковано самостійну господарську та фінансову діяльність міст.

У дореволюційній Україні і Росії муніципалізація була мало розвинена. Але після 1905 року ситуація змінюється. Київський всеросійський з’їзд міських діячів одностайно висловився за муніципалізацію. Результатом цього було те, що до 1914 року муніципалізованими виявилися майже всі водогони й майже 50% електричних станцій. З муніципальних підприємств дореволюційної України і Росії, за даними 1917 року, відзначимо аптеки (в 62 містах), біржі праці (в 6 містах), бойні (переважно в містах, але часто досить примітивні), лазні (в 27 містах, але часто здані в оренду), заводи гончарні, вапняні, цегельні, ливарні, миловарні, салотопні, солеварні (у 104 містах), каменоломні (в 50 містах), пральні (в 14 містах), хлібопекарні (в 34 містах), друкарні (в 9 містах), млини (в 54 містах), склади дров’яні, сінні, вугільні, лісові, гасові, брукового каменю (в 450 містах) [49, с. 218].

На початку ХХ століття, на відміну від ХІХ, вирішальне значення у фінансовому становищі міст мали вже не податки, а доходи з муніципальної власності. В 1914 році вони становили половину всіх доходів, причому більша їхня частина надходила з міських підприємств, які перетворилися на головне джерело поповнення міських бюджетів.

Таким чином, з кінця ХІХ століття російські міста вступили на той шлях, яким вже давно йшли європейські муніципалітети: створення власних підприємств за рахунок довгострокових облігаційних позик. Муніципальні підприємства були комерційними за своїм характером: вони не тільки обслуговували потреби міського населення, але й приносили доходи в міську касу, і досить значні. Як результат – до початку Першої світової війни багато міст Росії стали не тільки великими власниками, але й ефективними підприємцями [49, с. 218].

Розвиток міського господарства був перерваний Першою світовою війною, що призупинила виконання багатьох господарських починань і проектів, а революція, що відбулася слідом за нею, спрямувала його на інший шлях. Прихід до влади більшовиків наприкінці 1917 року означав ліквідацію не тільки приватної, але й муніципальної власності. Знову муніципальна власність з’являється лише після прийняття Декларації про державний суверенітет України і початку ринкових реформ.

Процес створення муніципальної власності описується за допомогою терміна „муніципалізація”. Це формування муніципальної власності в межах існуючих норм законодавства в інтересах територіальної громади. Процес переходу об’єктів з державної та муніципальної власності в приватну – приватизація.

Цілі муніципалізації, як показує історичний досвід, можуть бути такі: зменшення витрат державного бюджету через зменшення субсидій і дотацій у суспільний сектор; демократизація економіки, що сприяє припливу зарубіжних капіталів; концентрація сил і коштів для здійснення місцевими урядами певної політики територіального розвитку; полегшення умов кредитування і мінімізація комерційного ризику в сферах діяльності, які обслуговують публічні (суспільні інтереси); здешевлення послуг, які споживаються територіальною громадою за рахунок встановлення твердих (регульованих) цін.

Як показує досвід муніципальна власність виникає шляхом:

– природньоісторичного процесу, „знизу”, формуючи ядро муніципального господарства (характерно для країн Західної Європи);

– зміни складу і структури муніципальної власності в результаті зміни складу повноважень і компетенції органів місцевого самоврядування (тенденції муніципалізації і демуніципалізації економіки змінюють одна одну);

– неприроднім, „знизу,” а в процесі розподілу державної власності, її передачі в муніципальну і приватну власність, а також в процесі приватизації колишніх держпідприємств (характерно для постсоціалістичних країн).

Масштаби і межі муніципальної власності рухомі, відкриті, вона скорочується за рахунок приватизації або націоналізації, збільшується за рахунок муніципалізації об’єктів державної та приватної власності.

Як показує досвід, існує досить широкий спектр методів (способів) формування муніципальної власності: 1) в порядку розмежування державної власності; 2) безоплатна передача об’єктів соціально-культурного призначення від приватизованих підприємств; 3) передача об’єктів соціально-культурного призначення державних підприємств і організацій; 4) передача об’єктів соціально-культурного призначення державних підприємств, які ліквідовуються, в тому числі тих, які проходять процедуру банкрутства; 5) прийняття в муніципальну власність майна підприємств-боржників місцевого бюджету; 6) прийняття в муніципальну власність майна в порядку наслідування за померлим, який не має спадкоємців; 7) прийняття в муніципальну власність майна в порядку дарування від фізичних і юридичних осіб; 8) придбання (купівля) майна; 9) будівництво нових майнових об’єктів; 10) викуп майна, яке перебуває у власності фізичних або юридичних осіб для суспільних потреб.