Стратегія та система контролю якості ліків у розвинених країнах.

Ринок лікарських засобів у розвинених країнах (Європи, Північної Америки, Японії) характеризується тим, що лікарські препарати в дуже широкому асортименті виробляються приватними фірмами, при цьому мірилом успіху є частка експорту в обсязі продукції. У більшості з цих країн існують досить детальні закони про лікарські засоби та нормативні документи, які описують обов'язкові правила лабораторних та клінічних випробувань, виробництва, розповсюдження та реалізації лікарських препаратів (так звані GMP, GDP, та GPP).

Важливими елементами забезпечення якості є ліцензування виробництва окремих дозованих форм при відповідності його вимогам GMP та реєстрація лікарських препаратів, які виробляються конкретним підприємством.

У багатьох країнах вважається, що аналіз окремих серій препаратів - це надто дорога і неефективна форма державного контролю, причому чим більша кількість лікарських засобів знаходиться на ринку країни, тим вона дорожча Головним інструментом забезпечення якості вважається дотримання виробництвом вимог GMP та регулярне інспектування підприємств відповідними державними органами.

За таких умов робота лабораторій значно скорочується (вони контролюють часто менше 1% серій препаратів на ринку). Кожна виявлена серія субстандартної продукції є підставою для ретельної інспекції підприємства та виявлення проблем виробництва. Таким чином, при виробництві субстандартної продукції підприємство, крім фінансових збитків, може втратити ліцензію на виробництво лікарських засобів.

Поєднанні раціонального використання регулярних інспекцій фармацевтичних підприємств та методів аналітичного контролю гарантує більш ефективний та дешевий шлях до високої якості лікарських засобів, ніж аналіз серій у державних лабораторіях. Тому органи контролю розвинених країн (США, Німеччини, Великобританії) основні зусилля спрямовують на інспектування виробництва ліків, причому не тільки у своїх країнах, але й у країнах-експортерах. Наприклад, FDA США за даними на 1994 рік мала приблизно 7000 інспекторів і лише близько 300 співробітників в аналітичних лабораторіях.

2.5 Система контролю якості ліків в Україні на сучасному етапі. 2.6 Державна інспекція з контролю якості ЛЗ та Центральна лабораторія з аналізу якості ЛЗ МОЗ України. 2.7Територіальні контрольно-аналітичні лабораторії (КАЛ).

Після розпаду СРСР Україна повинна була створити свою національну систему контролю якості лікарських засобів з урахуванням кардинальних змін умов фармацевтичного ринку.

Були створені нові національні органи з реєстрації, ліцензування, стандартизації та контролю якості лікарських засобів, у т. ч. Державна інспекція з контролю якості лікарських засобів та Центральна лабораторія з аналізу якості лікарських засобів (далі - Державна інспекція та Центральна лабораторія).

Був упроваджений порядок ліцензування підприємств на право здійснення виробництва та реалізації ліків. Лікарські препарати стали реєструватися на конкретних виробників.

Зазнала змін форма власності фармацевтичних підприємств та аптечних закладів. Було створено багато недержавних фірм, які одержали ліцензії і почали займатися виробництвом, оптовою та роздрібною реалізацією лікарських засобів. У грудні 1996 р. Державний комітет України з медичної та мікробіологічної промисловості, який проводив ліцензування підприємств на право виробництва лікарських засобів, повідомив, що з 2002 р. одержати такі ліцензії зможуть лише підприємства, які працюватимуть відповідно до вимог GMP.

У квітні 1996 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про лікарські засоби», яким було закріплено багато прогресивних положень з питань розробки, випробувань, реєстрації, виробництва та контролю якості лікарських засобів. Відповідно до цього закону спеціальним органом державного контролю лікарських засобів є Державна інспекція з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоров'я України. В результаті прийняттяданого Закону в Україні створились умови, які наближаються до умов, існуючих у розвинених країнах.

Останні десять років в Україні, як і в інших країнах СНД, продовжується процес переходу від централізованої до ринкової економіки, в тому числі і у фармацевтичному секторі. Наслідком цього руху стало зникнення централізованого виробництва та розповсюдження лікарських засобів, а також політики їх розвитку при відсутності адекватної заміни новими механізмами регулювання. Модель системи державного контролю за обігом лікарських засобів, яка задовільно працювала в СРСР, в нових умовах виявилася неефективною.

Фрагментація централізованої системи призвела до появи на ринку ліків недостатньої якості, обмеження доступу до ліків у зв'язку із значним зростанням цін та до їх нераціонального використання.

Незважаючи на помітні успіхи української фармацевтичної промисловості, якість ліків в Україні залишається значною проблемою. Значна кількість українських підприємств працює не за стандартами GMP, а кошти, необхідні для проведення модернізації виробництва, у них відсутні. Крім того, до останнього часу при реєстрації лікарських засобів в Україні не вимагалися результати проведення досліджень з біоеквівалентностігенеричних препаратів, у зв'язку з чим для більшості вітчизняних ліків на сьогодні відсутня кількісна оцінка їх ефективності.

Але більш небезпечною проблемою є питання фальсифікованих лікарських засобів. Підроблені ліки надходять на ринок одним з двох шляхів. На думку експертів ВООЗ, сьогодні більшість фальсифікованих ліків в Україні виробляється в місцевих умовах, при цьому підроблюється, в основному, продукція вітчизняних виробників. Крім того, практична відсутність затвердженого механізму контролю за ввезенням лікарських засобів на митну територію з боку Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів МОЗ України призводить до того, що фальсифіковані, неякісні та незареєстровані лікарські засоби нелегально імпортуються з інших країн.

З іншого боку, питання якості також стосується зберігання, розповсюдження та призначення ліків лікарями. Державна інспекція має достатньо фактів про порушення умов зберігання лікарських засобів в аптеках, оптових фірмах і, найчастіше, в лікарнях. На сьогодні в Україні не визначена організація, яка повинна займатися розвитком та контролем систем розповсюдження лікарських засобів. Державна інспекція має організаційні, кадрові та технічні можливості для контролю обігу ліків, біологічно активних добавок, виробів медичного призначення в усіх регіонах країни. Але сьогодні вона не має повноважень перевіряти, наприклад, порядок відпуску ліків аптеками за рецептами лікарів.

Дуже актуальною є проблема відсутності багатьох нормативних актів щодо організації та регулювання діяльності у сфері фармації, дублювання багатьох функцій в Положеннях Державного департаменту з контролю за якістю, безпекою та виробництвом лікарських засобів і виробів медичного призначення МОЗ України та Державної інспекції.

В Україні поки що залишається невирішеною проблема доступності ліків для населення.Низька купівельна спроможність населення накладається на відсутність програми життєво необхідних ліків, яка базувалася б на ідеології їх раціонального використання та була б затверджена у стандартах лікування. Крім того медичні страхові фонди, які в розвинених країнах покривають більшість витрат на ліки та лікування, в Україні тільки починають розвиватися. Функціонування цих механізмів все ще залишається безсистемним, і більшість пацієнтів самі займаються пошуком коштів для закупівлі ліків для себе.

Дуже важливою є роль фармацевтів у забезпеченні пацієнтів доступними за цінами ліками шляхом участі в розробці переліку життєво необхідних ліків, забезпеченні інших фахівців охорони здоров'я та пацієнтів незалежною інформацією та сприянні раціональному використанню лікарських засобів. Фармацевти повинні рекомендувати недорогі якісні альтернативні ліки та контролювати встановлення пільгових цін на дорогі лікарські засоби, які використовуються для боротьби з кризовими ситуаціями в охороні здоров'я (туберкульоз, СНІД тощо). Це може забезпечити оптимальне співвідношення вартість/ефективність для коштів, витрачених на ліки.

Значним кроком до досягнення доступності лікарських засобів може стати оптимізація проведення закупівлі ліків шляхом належної організації тендерів. При цьому критеріями для закупівлі повинні бути не тільки ціна, але і якість ліків. Для цього у відповідності з рекомендаціями ВООЗ до складу тендерних комітетів слід включати фахівців-фармацевтів, які мають досвід в організації постачання та контролю якості лікарських засобів.

Таким чином, Міністерство охорони здоров'я України та його структури, відповідальні за регулювання обігу лікарських засобів, стикаються з цілою низкою проблем перехідного періоду, недостатнім бюджетним фінансуванням, відсутністю необхідної нормативної бази тощо.

У спадщину від СРСР нашій країні залишилася колишня система контролю, орієнтована на контроль якості ліків на стадії реалізації. У централізованих структурах Радянського Союзу ця система функціонувала більш-менш нормально, проте за нових умов вона перестала себе виправдовувати. Тому перед організаторами системи контролю якості лікарських засобів в Україні постало завдання виробити нові підходи до вирішення назрілих проблем і перегляду пріоритетів системи контролю.

Теоретично можна вважати, що препарат якісний, ефективний та безпечний, коли щодо нього виконуються три формальні умови:

· препарат виробництва певної фірми у встановленому порядку зареєстрований в Україні,

· фірма, яка виробляє або реалізує препарат, має ліцензію та проходить регулярне інспектування стосовно дотримання належних умов виробництва або реалізації лікарських засобів;

· препарат, що реалізується на ринку, відповідає всім вимогам, на підставі яких він був зареєстрований.

Для контролю цих умов Державна інспекція з контролю якості лікарських засобів повинна мати штат підготовлених інспекторів, мережу лабораторій з аналізу якості ліків і необхідну інформаційну підтримку.

На сьогодні можна констатувати, що така система створена.

У 1997-1998 рр. в АР Крим, областях, м. Києві і Севастополі були створені територіальні Державні інспекції з контролю якості лікарських засобів. В територіальних інспекціях працює близько 700 фахівців, за чисельністю це друга (після санітарно-епідеміологічної) служба в системі МОЗ.

У 1998 р. була створена і підпорядкована Державній інспекції Центральна лабораторія з аналізу якості лікарських засобів МОЗ України, яка на сьогодні за рівнем підготовки керівників і фахівців, оснащенням сучасними аналітичними приладами та організацією роботи є найкращою в своїй галузі. Завершена програма акредитації, яка дозволила підвищити рівень і уніфікувати роботу лабораторій територіальних державних інспекцій.

За останній рік значно зміцнені керівництво і кадровий склад центрального апарату Державної інспекції МОЗ. Створено інформаційний відділ, який продовжує оптимізувати систему інформаційної підтримки територіальних державних інспекцій.

Створені механізми, які дозволяють виявляти та проводити оперативне вилучення з обігу фальсифікованих, незареєстрованих та неякісних лікарських засобів, зміцнена матеріальна база територіальних підрозділів Державної інспекції та Центральної лабораторії з контролю якості лікарських засобів.

Нещодавні доручення Президента та Прем'єр-міністра України міністерствам та відомствам щодо запобігання ввезенню, виробництву та реалізації фальсифікованих, незареєстрованих та неякісних лікарських засобів ставлять перед МОЗ завдання прискорити роботу в цьому напрямку. Зокрема, найближчим часом планується затвердити ряд інструкцій з контролю за ввезенням, виробництвом та реалізацією лікарських засобів, створити та затвердити рішенням Уряду України міжвідомчу комплексну програму попередження та боротьби з ввезенням, виробництвом та реалізацією фальсифікованих, незареєстрованих та неякісних лікарських засобів.

На сьогоднішній день можна констатувати, що поряд з позитивними змінами у галузі контролю якості лікарських засобів в Україні є ще багато проблемних питань, які потребують скорішого вирішення. Одним з таких питань є обладнання обласних контрольно-аналітичних лабораторій Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів МОЗ України, які здебільшого мають слабку матеріальну базу, в них часто відсутні сучасні аналітичні прилади, комп'ютерна техніка, стандартні речовини, поточні редакції провідних іноземних фармакопей, немає можливості проводити біологічні та мікробіологічні випробування. У зв'язку з цим "аналіз" імпортних препаратів (частка яких на ринку України сягає близько 70 %) в таких лабораторіях часто обмежується тільки оцінкою їх зовнішнього вигляду.

Для контролю якості більшості іноземних лікарських засобів використовуються сучасні методи аналізу ліків, що ґрунтуються на вимогах провідних світових фармакопей (USP 24, BP 1998, Eur. Pharm. 3ed., DAB 1996 тощо). Це, в основному, високоефективна рідинна (ВЕРХ) та газо-рідинна хроматографія (ГРХ), інші інструментальні методи аналізу.

Однак вартість рідинного хроматографа в залежності від конфігурації в Україні становить 25-60 тис. доларів СІЛА, газового хроматографа - 15-30 тис. доларів. Крім того, для нормальної роботи аналітичних приладів необхідно запланувати річні витрати на запчастини, реактиви та витратні матеріали в розмірі 15-20 % від їх первинної вартості. Зрозуміло, що оснащення такими приладами 27 КАЛ, які існують в Україні, є нереальним і непотрібним.

Фахівці підрахували, що на ринку США в 1992 р. реалізувалося близько 150 тисяч прописів лікарських препаратів. Якщо для аналізу взяти лише по одній серії кожного пропису, це склало б 150 тисяч зразків. Для твердих лікарських форм повний аналіз, як правило, включає тести на однорідність дозування, кількісне визначення, розчинність, ідентифікацію тощо, загалом близько З0 різних визначень, на проведення яких для одного зразка потрібен у середньому один тиждень. Для проведення аналізу 150 тисяч зразків необхідно було б 3000 аналітиків, які б працювали без вихідних, свят та відпусток. До того ж треба брати до уваги, що для нормальної роботи необхідно мати допоміжний персонал, керівників, адміністраторів, сторожів тощо, а також приміщення та обладнання для них.

Звичайно, кількість препаратів на українському ринку менша, ніж на ринку США, але значно більша, ніж в колишньому СРСР, тому перед організаторами системи контролю якості лікарських засобів в Україні постає завдання вироблення нових підходів до вирішення назрілих проблем і перегляд пріоритетів системи контролю, існуючої сьогодні.

Умови функціонування ринку лікарських препаратів в Україні в порівнянні з СРСР значно змінилися, у зв'язку з чим виникла потреба реформування, з урахуванням світового досвіду, системи контролю якості та перегляду ролі і завдань лабораторій з аналізу якості лікарських засобів.

З урахуванням існуючих правових положень та сучасної ситуації на фармацевтичному ринку України найбільш раціональним є створення дворівневої системи контролю якості лікарських засобів - на національному і регіональному рівнях. Дуже важливо, щоб структури такої системи мали сучасні засоби зв`язку для одержання та передачі інформації (телефонний та факсимільний зв`язок, електронна пошта).

На національному рівні повинні працювати центральні органи Державної інспекції і Державні дослідні лабораторії.

У світлі цього, до функцій Центральних органів Державної інспекції повинні входити такі головні функції:

· організовувати контроль якості лікарських засобів на ринку України (українських з урахуванням впровадження GMP на вітчизняних підприємствах та іноземних за договорами з фірмами-виробниками або їх представниками);

· разом з іншими уповноваженими державними органами брати участь у реєстрації лікарських препаратів, розробці та впровадженні національних вимог GLP, GCP, GMP, GDP та GPP;

· розширювати штат інспекторів, готувати їх до перевірки вимог GMP, GDP, GPP в системах виробництва, розповсюдження та реалізації лікарських засобів;

· розробляти і затверджувати Положення та акредитувати державні лабораторії та КАЛ;

· створити і постійно поповнювати потужний Банк інформації щодо препаратів, зареєстрованих в Україні, та їх аналітичної нормативної документації, надавати цю інформацію зацікавленим організаціям;

· фінансувати великі проекти в системі контролю якості ліків.

У країні доцільно організувати роботу 5-7 державних лабораторій (у т. ч. спеціалізованих), які повинні бути оснащені сучасними аналітичними приладами, оргтехнікою та засобами зв'язку, мати досвідчених фахівців, реактиви, стандартні речовини, бібліотеки АНД, довідкову літературу, поточні редакції провідних фармакопей світу. Їх головними завданнями повинні бути:

· проведення контролю якості лікарських засобів за всіма показниками аналітичної нормативної документації;

· науково-методична робота, підвищення кваліфікації співробітників КАЛ та фармацевтичних підприємств;

· участь у реєстрації лікарських засобів та розробці національних вимог GLP, GCP, GMP, GDP та GPP.

На регіональному рівні в усіх областях та великих містах повинні працювати регіональні структури Державної інспекції, основним завданням яких буде перевірка на місцях підприємств та організацій, що виробляють та реалізують лікарські засоби, а також тісне співробітництво з регіональними КАЛ.

Після акредитації Державною інспекцією КАЛ повинні мати умови для проведення спрощених випробувань великої кількості зразків лікарських засобів, як це рекомендує ВООЗ. Такі випробування (візуальний огляд, ідентифікація за допомогою кольорових реакцій та ТШХ, тести на розпадання таблеток і капсул, відхилення від середньої маси, вимірювання рН тощо) допоможуть виявити значну кількість субстандартних серій ліків, які після перевірки в державних лабораторіях з усіх показників аналітичної документації вилучатимуться з ринку, а до їх виробників (постачальників) застосовуватимуться адміністративні санкції. Такі КАЛ повинні працювати у кожній області, а також у великих транспортних центрах.

3. Інструменти забезпечення якості ЛЗ. Закон України «Про ЛЗ»

3.1 Система та інструменти забезпечення якості ЛЗ.

Якість фармацевтичних препаратів - це їх придатність до призначеного використання та відповідність усім вимогам національної реєстрації, а також їх здатність проявляти передбачений терапевтичний або профілактичний ефект після застосування однакових дозованих форм (таблеток, капсул, ампул тощо). Такий ефект можливий лише тоді, коли кожен препарат на ринку відповідає препарату, що проходив клінічні випробування, на підставі яких його було оцінено та зареєстровано. Така уніфікація забезпечується постійним дотриманням технологічних процесів та відповідністю препарату вимогам аналітичних специфікацій.

Після розпаду СРСР Україна повинна була створити свою національну систему контролю якості лікарських засобів з урахуванням кардинальних змін умов фармацевтичного ринку.

Були створені нові національні органи з реєстрації, ліцензування, стандартизації та контролю якості лікарських засобів, у т. ч. Державна інспекція з контролю якості лікарських засобів та Центральна лабораторія з аналізу якості лікарських засобів (далі - Державна інспекція та Центральна лабораторія).

Був упроваджений порядок ліцензування підприємств на право здійснення виробництва та реалізації ліків. Лікарські препарати стали реєструватися на конкретних виробників.

Зазнала змін форма власності фармацевтичних підприємств та аптечних закладів. Було створено багато недержавних фірм, які одержали ліцензії і почали займатися виробництвом, оптовою та роздрібною реалізацією лікарських засобів. У грудні 1996 р. Державний комітет України з медичної та мікробіологічної промисловості, який проводив ліцензування підприємств на право виробництва лікарських засобів, повідомив, що з 2002 р. одержати такі ліцензії зможуть лише підприємства, які працюватимуть відповідно до вимог GMP.

Фрагментація централізованої системи призвела до появи на ринку ліків недостатньої якості, обмеження доступу до ліків у зв'язку із значним зростанням цін та до їх нераціонального використання.

На сьогодні в Україні не визначена організація, яка повинна займатися розвитком та контролем систем розповсюдження лікарських засобів. Державна інспекція має організаційні, кадрові та технічні можливості для контролю обігу ліків, біологічно активних добавок, виробів медичного призначення в усіх регіонах країни. Але сьогодні вона не має повноважень перевіряти, наприклад, порядок відпуску ліків аптеками за рецептами лікарів.

Міністерство охорони здоров'я України та його структури, відповідальні за регулювання обігу лікарських засобів, стикаються з цілою низкою проблем перехідного періоду, недостатнім бюджетним фінансуванням, відсутністю необхідної нормативної бази тощо.

3.2 Закон «Про лікарські засоби» та його структура.

У квітні 1996 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про лікарські засоби», яким було закріплено багато прогресивних положень з питань розробки, випробувань, реєстрації, виробництва та контролю якості лікарських засобів. Відповідно до цього закону спеціальним органом державного контролю лікарських засобів є Державна інспекція з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоров'я України. В результаті прийняття даного Закону в Україні створились умови, які наближаються до умов, існуючих у розвинених країнах.

Цей Закон регулює правовідносини, пов'язані зі створенням, реєстрацією, виробництвом, контролем якості та реалізацією лікарських засобів, визначає права та обов'язки підприємств, установ, організацій і громадян, а також повноваження у цій сфері органів виконавчої влади і посадових осіб.

Р о з д і л I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ (1-4 стаття)

Р о з д і л II СТВОРЕННЯ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ (5-9 стаття)

Р о з д і л III ВИРОБНИЦТВО ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ (10-12 стаття)

Р о з д і л IV ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ (13-16 стаття)

Р о з д і л V ВВЕЗЕННЯ В УКРАЇНУ ТА ВИВЕЗЕННЯ З УКРАЇНИ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ (17-18 стаття)

Р о з д і л VI РЕАЛІЗАЦІЯ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ (19-23 стаття)

Р о з д і л VII ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ (24-28 стаття)