Оформлення списку використаних джерел
Список використаних джерел — елемент бібліографічного апарату, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків (не менше 40).
Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв і т. ін. При цьому необхідно враховувати відповідність бібліографічного опису вимогам чинного ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання (ГОСТ 7.1–2003, IDT)», Методичним рекомендаціям щодо оформлення Бібліографічного опису документів відповідно до ДСТУ ГОСТ 7.1:2006, запровадженого в дію в Україні 01.07.2007.
Вимоги до складання бібліографічного опису наведено у додатку Ф.
Джерела можна розміщувати одним із таких способів:
– у порядку появи посилань у тексті;
– в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку.
Якщо студент обирає другий спосіб, то використані у ДР літературні джерела подаються в такій послідовності:
1) закони України;
2) інструкції та нормативні акти міністерств і відомств;
3) наукова, навчально-методична, спеціальна література, видана українською або російською мовами, електронні версії публікацій та електронні видання з internet;
4) наукова, навчально-методична, спеціальна література, видана іноземними мовами.
Відомості про джерела, включені до списку, необхідно подавати відповідно до вимог міждержавних і державного стандартів з обов'язковим наведенням назв праць. Зокрема потрібну інформацію щодо згаданих вимог можна отримати з таких стандартів: ГОСТ 7.1-84 «СИБИД. Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления», ДСТУ 3582-97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила», ГОСТ 7.12-93 «СИБИД. Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила», ГОСТ 7.11-78 «СИБИД. Сокращения слов и словосочетаний на иностранных европейских языках в библиографическом описаний».
Додатки
Кожен додаток слід починати з нової сторінки із зазначенням угорі в середині сторінки слова «Додаток» і його позначенням. Додаток повинен мати заголовок, який друкують симетрично відносно тексту з великої літери жирним шрифтом окремим рядком.
Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи, підрозділи, пункти, підпункти.
Запозичена з літературних чи статистичних джерел інформація (формули, таблиці, схеми, графіки, висновки тощо), що потребує обов'язкових посилань (у квадратних дужках) на порядковий номер джерела у списку використаної літератури та номери сторінок, з яких узято інформацію.
Матеріал, що доповнює положення стандарту, допускається розміщувати в додатках. Додатками можуть бути: графічний матеріал, таблиці великого формату, розрахунки, опис алгоритмів і програм задач, що розв'язуються на ЕОМ, і т. ін.
Додатки оформляють як продовження ДР на наступних її сторінках, розміщуючи їх у порядку появи посилань на них у тексті.
Якщо додатки оформляють на наступних сторінках ДР, кожний такий додаток має починатися з нової сторінки (Продовж. дод.А).
Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, І, ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад. Додаток А, Додаток Б. Один додаток позначається як Додаток А. У випадку, якщо недостатньо літерів для нумерації додатків продовжують нумерувати АА, АБ, АВ...БА, ББ, БВ...
Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад: А.2 — другий розділ додатка А; В.3.1 — перший підрозділ третього розділу Додатка В.
Ілюстрації, таблиці та формули, розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д. 1.2 — другий рисунок першого розділу додатка Д); формула (А.1) — перша формула Додатка А.