Тема семінарського заняття № 6. Політичні партії та інші громадські об’єднання в зарубіжних країнах.

План семінарського заняття

1. Громадські об’єднання в зарубіжних країнах, їх види та загальна характеристика. Поняття політичної партії, її ознаки та сутність.

2. Місце і роль партій в політичній системі зарубіжних країн. Функції політичних партій. Партії і державний апарат.

3. Класифікація політичних партій.

4. Інституалізація політичних партій. Особливості процедури створення, членство у політичних партіях, фінансування діяльності політичних партій, органи реєстрації політичних партій.

5. Партійні системи зарубіжних країн. Багатопартійність, її причини. Багатопартійні системи, їх різновидності. Двопартійні системи, їх різновидності. Однопартійні системи. Безпартійні системи.

Методичні вказівки

На семінарі необхідно дати визначення поняття „політична партія” і зупинитися на тих суттєвих ознаках політичних партій, які в цілому передбачені в законодавстві. Місце ж політичних партій в політичній системі тієї чи іншої країни краще всього розкривається через функції (основні напрямки діяльності) політичних партій.

Постійно зростаюча роль політичних партій в житті суспільства, ускладнення форм і методів їх діяльності зумовили необхідність їхньої інституціонізації, тобто надання кожній конкретній партії статусу інституту, офіційно оформленого і визнаного державою. Це правове закріплення ролі та місця партії в політичній системі суспільства, регламентація їх утворення і припинення діяльності, визначення їх внутрішньої структури та принципів діяльності, вимог щодо ідеології та програм, порядку фінансування.

Класифікуючи політичні партії, необхідно враховувати, що будь яка класифікація умовна, оскільки партії і партійні системи не є створеними за установленою схемою. Політичні партії класифікуються за різними ознаками: за територіальною ознакою; в залежності від релігійної орієнтації; за способом досягнення своїх політичних цілей; за правовим становищем; за місцем в політичній системі держави. Однак, студентам на занятті особливу увагу слід приділити класифікаціям політичних партій за соціально-політичною сутністю (консервативні; ліберальні; соціалістичні та комуністичні партії) та за організаційною структурою ( організаційно оформлені та організаційно неоформлені партії).

Щодо системи взаємовідносин політичних партій між собою, з державою, з іншими елементами політичної системи та громадянами, то це питання про партійну систему одночасно політологічне. Якщо мова йде про фактичне становище, та юридичне, якщо певна система зафіксована нормами конституції та закону, хоча часто ці норми не відповідають фактичному стану речей. В ряді країн таких норм взагалі немає і партійна система функціонує на основі правових звичаїв.

Специфіка в тій, чи іншій країні зумовлюється кількістю політичних партій, які існують в країні та реально впливають державну владу. З огляду на це, можна виділити багатопартійну систему, яка в свою чергу поділяється на багатопартійну систему без монопольно пануючої партії та багатопартійну систему з монопольно пануючою партією, двопартійну, однопартійну та багатопартійну системи.

Партійна система – це політична структура, що утворюється із сукупності політичних партій різних типів з їх стійкими зв’язками і взаємовідносинами між собою, а також з державою та іншими інститутами влади. Одним з найпоширеніших підходів до типології політичних систем є виділення одно-, дво- і багатопартійних систем та безпартійних. У сучасному світі виділяються наступні види партійних систем: · багатопартійні: класичні (Італія, Нідерланди), з домінуючою партією (з партією-гегемоном) (Мексика, колишні країни соцтабору), з домінуючою партією (Японія, Індія в окремі періоди своєї історії), блокова (Франція у другій половині 70-их – початок 80-их років); · двопартійні (США, Канада, Великобританія); · однопартійні (Китай, В’єтнам, Габон, Заїр, Камерун, Куба, Лаос);· безпартійні (Катар, ОАЕ, Кувейт, Саудівська Аравія, Оман. Також деякі автори виділяють:§ партійна поміркованого плюралізму (Німеччина, Бельгія, Франція); § поляризованого плюралізму (Італія, Нідерланди, Фінляндія);§ автомізовані (Малайзія). У нормально функціонуючій державі демократичного типу загальним критерієм визначення кількості партій є кількість партій, що мають своє представництво в парламенті внаслідок проведення демократичних, прямих, загальних виборів. У багатопартійній політичній системі, як правило, характер парламентської більшості, побудованої на різноманітних комбінаціях основних партій, представлених у парламенті, змінюється після кожних виборів. Відповідно здійснюється і зміна урядових кабінетів. Багатопартійна система – цілісне утворення, що формується всередині політичної системи суспільства на основі усталених зв’язків між політичними партіями, які відрізняються між собою програмними настановами, тактикою, внутрішньою структурою. Однопартійна система – неконкурентний тип партійної системи, що складається з представників однієї політичної партії. Найчастіше у світовій політичній практиці використовується партійна система поміркованого плюралізму, яка характеризується наявністю трьох-п’яти партій, жодна з котрих не переважає і не може самостійно утворити правлячу коаліцію. Поширеною є поляризована партійна система, за якої боротьбу за політичну владу несуть більше шести партій. При наявності великої кількості невеликих партій, як правило, вони утворюють блоки або коаліції на час проведення передвиборчої кампанії.

Література:основна [ 2, 3, 14, ]; додаткова [ 8, 15, 16, 22, 35, 70, 73, 76, 117]