Характеристика інтеграційних процесів у Північній Америці.

Один з найбільших і найбагатших об”єднаних ринків склався у Північній Америці після об”єднання національних ринків США, Канади та Мексики - Північноамериканська зона вільної торгівлі(НАФТА) підписана в 1989році, а в 1994році перетворилась в союз трьох держав. Створена для заохочення збільшення торгівлі і інвестицій між партнерами по НАФТА, Угода містить грандіозний план знищення тарифів і скорочення нетарифних бар'єрів поряд з докладними положеннями по веденню бізнесу в зоні вільної торгівлі де записані правила, що стосуються інвестицій, послуг, інтелектуальної власності,конкуренції і пересування ділових людей через кордони.

Однак, що більш важливо, НАФТА і його попередник, Канадсько-американська Угода про вільну торгівлю (FTA) стимулювали значний прогрес у продуктивності і спеціалізації в економіці країн-учасниць. НАФТА володіє чіткою організаційною структурою. Центральним інститутом НАФТА є Комісія з вільної торгівлі, у яку входять представники на рівні міністрів торгівлі від трьох країн-учасниць. Комісія спостерігає за здійсненням і подальшою розробкою Угоди і допомагає вирішувати суперечки, що виникають при інтерпретації Угоди. Вона також спостерігає за роботою більш ніж 30 комітетів і робітників груп НАФТА.

В даний час велика частина торгівлі, здійснюваної в Північної Америці, відбувається відповідно до чітких і сталих нормам НАФТА і Всесвітньої організації торгівлі (ВТО). Уже починаючи з 1995 року почалися розмови про приєднання Чилі до НАФТА.

Вигода від інтеграції для:

США - забезпечення глобальної конкурентоспроможності за рахунок об”єднання природних ресурсів Канади і дешевої робочої сили Мексики.

Канада - необхідність участі в глобальній інтеграції, розширення доступу канадських товарів на мексиканський ринок та ринки ккраїн Латинської Америки.

Мексика - величезний приплив капіталів США та Канади, створення нових підприємств, підвищення зайнятості та технологічного рівня виробництва.

 

Особливості інтеграції країн Південної та Центральної Америки.

Економічна інтеграція в Латинській Америці (19 південноамериканських республік і Мексики) розвивається в різних формах. У 1960 р. була створена Латино-американська Асоціація вільної торгівлі (ЛАСТ), перетворена в 1983 р. у Асоціація латиноамериканської інтеграції (ЛАЙ). Члени Асоціації поділяються на три категорії: найбільш розвинені країни (Аргентина, Бразилія, Мексика), країни середнього рівня розвитку (Чилі, Колумбія, Перу, Уругвай, Венесуела) і найменш розвинуті країни (Болівія, Еквадор, Парагвай). Головну увагу Асоціації було звернено на промислове кооперування по конкретних галузях і спільні програми розвитку економіки та експорту при подальшій лібералізації внутрішньозонального торгівлі. Внутрішньорегіональної експорт в середині 80-х років склав 16% від загального експорту Латинської Америки.

Розвивалося співробітництво і в рамках інших організацій: Латиноамериканської економічної системи (ЛАЕС), субрегіональному Андської групи, Амазонского пакту (1978), Аргентина-Бразильської інтеграції (1986) та ін

У 1991 р. президенти Аргентини, Бразилії, Уругваю та Парагваю підписали угоду про створення спільного ринку країн півдня Америки (МЕРКОСУР) у складі чотирьох держав із загальним населенням 200 млн. чоловік, 11 млн територією. км2 (майже 2 / 3 Південної Америки) і ВВП 460 млрд. дол (1992).

Учасники МЕРКОСУР припускали з часом підключити до цієї організації інші південноамериканські країни, перетворити його в основне об'єднання Південної Америки.

Інтеграційні процеси розвивалися і в Карибському басейні, де з 1973 р. існувало Карибське співтовариство (КАРІКОМ), що об'єднав 14 англомовних держав. У рамках Спільноти існував і Загальний ринок.