Культурно-ментальне середовище МЕВ
виявляє вплив на формування потреб споживачів, обумовлює специфіку попиту; формування типу економічної культури у суспільстві; кількість населення; рівень його освіти, культури; моральні норми; традиції; релігійні погляди; домінуючі соціально-культурні цінності тощо.
Інфраструктура МЕ- сукупність підприємств і організацій, що забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів робочої сили тощо на міжнародному рівні
Функції :
Ø здійснює правове та економічне обслуговування суб’єктів МЕ і захист їх інтересів на світовому ринку;
Ø забезпечує фінансову підтримку, кредитування, включаючи лізинг, аудит, страхування тощо;
Ø сприяє матеріально-технічному забезпеченню і реалізації продукції на світовому ринку;
Ø регулює рух робочої сили; створює необхідні умови для ділових контактів суб’єктів МЕ;
Ø здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування і т. ін., що в кінцевому результаті забезпечує більш швидкий рух товарів і послуг від виробника до споживача на міжнародному ринку.
Елементи інфраструктури МЕ
• організаційно-технічний елемент інфраструктури МЕ (міжнародні організації, товарні біржі і аукціони, торгові дома, холдингові і брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки тощо).
• фінансово-кредитний елемент інфраструктури МЕ (міжнародні фінансово-кредитні організації, комерційні банки, фондові і валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії).
• організаційно-дослідницький елемент інфраструктури МЕ (наукові інститути, що вивчають проблеми МЕ, інформаційно-консультативні фірми у сфері МЕ, аудиторські організації і т.д.).
Спеціалізована інфраструктура, забезпечує ефективне функціонування окремих ринків: товарів, капіталів, праці та ін.
Ринок капіталу
міжнародні фінансово-кредитні організації, фондові біржі, страхові та аудиторські компанії, брокерські контори, комерційні банки, інноваційні фонди, інвестиційні фонди, валютні біржі
Ринок товарів
—СОТ та інші міжнар. організації, міжнародні товарні біржі, торговельні дома та торгово-посере-дницькі фірми, брокерські контори, комерційні центри бізнесу, лізингові компанії, аукціони, ярмарки, виставки, транспортно-експедиторські компанії тощо
2. МІЖНАРОДНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ ТА УМОВИ ЙОГО РОЗВИТКУ
Міжнародний поділ праці
– це процес відособлення на міжнародному рівні різних видів трудової діяльності, які взаємодіють один з одним і взаємодоповнюють один одного, складаючи об’єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності.
Форми МПП:
• Міжнародна спеціалізація — це зосередження в країні (групі країн, регіоні) певних видів виробництва або послуг для задоволення потреб зарубіжних партнерів.
• Міжнародна кооперація є взаємодією країн (груп країн, регіонів) за обміном наслідками діяльності спеціалізованих виробництв або за обміном спеціалізованими послугами.
Форми міжнародної спеціалізації
1. Міжгалузева спеціалізація являє собою відносини двох та більше країн, які обмінюються між собою продукцією різних галузей виробництва або сфер діяльності. Наприклад, Велика Британія постачає до Єгипту продукцію машинобудування, а отримує – сільськогосподарські товари (бавовну тощо). Україна надає Росії транспортні послуги через систему трубопроводів та залізниць, за що остання частково розраховується поставками продукції видобувної промисловості, зокрема газу для української економіки.
2. Внутрішньогалузева спеціалізація виступає як виробництво та обмін продукцією всередині певної галузі (підгалузі, товарної групи) або сфери діяльності. Наприклад, країни Європейського Союзу обмінюються між собою різними типами верстатів, сільськогосподарської техніки, надають послуги з транспортування вантажів партнерів по своїй території. Приклад такої спеціалізації у галузі агропромислового комплексу — Фінляндія постачає до України деякі молочні вироби, отримуючи взамін олійне насіння, олію тощо.
Види міжнародної спеціалізації
1. Предметна спеціалізація — це спеціалізація національних суб'єктів господарювання на виробництві та експорті готової продукції.
2. Подетальна (повузлова) спеціалізація має місце тоді, коли національний виробник одержує або поставляє комплектуючі вузли, деталі тощо зарубіжному партнеру.
3. Технологічна (постадійна) спеціалізація, тобто спеціалізація підприємств різних країн на постадійному виробництві продукції все більш високого рівня готовності з її поступовим просуванням до нових зарубіжних партнерів згідно з технологічним процесом.
Методи кооперації:
1. здійснення спільних програм:
Підрядне кооперування
замовник доручає виконавцю проведення певних робіт у відповідності з наперед обумо-вленими вимогами щодо термінів, обсягів, якості виконання та інших умов. При цьому розглядають два різновиди міжнародного вироб-ничого кооперування: просте виготовлення продукції (або його ще називають “класичним підрядом”) та підряд з проектування й виготовлення нового продукту.
Спільне виробництво
дві сторони (або більше) з різних країн об’єднуються при виконанні певних робіт чи програм. Наприклад, декілька фірм з різних країн виконують роботи з відновлення нафтодобувних комплексів у Кувейті, які потерпіли від військових дій.
2. Договірна спеціалізація:
• полягає в розмежуванні видів діяльності між суб’єктами з різних країн, щоб не дублювати один одного, а взаємодоповнювати. При цьому вони часто розбивають загальну програму на підпрограми, які виконують роздільно, але в межах загальної програми.
• передбачає й об’єднання вже апріорно спеціалізованих суб’єктів для виконання складних програм. Договірна спеціалізація, як і всяка інша форма кооперації, згладжує конкурентне протистояння фірм з різних країн.
3. Інтегрована кооперація
здійснюється в формі об’єднання капіталів декількох суб’єктів з різних країн для досягнення окремих, спільно узгоджених цілей.
Види інтегрованої кооперації:
• створення міжнародних спільних підприємств.
• розвиток і поширення транснаціональних і мультинаціональних компаній.
Основні умови МПП :
1 група - умови, які мають природно-географічне походження:
• наявність або відсутність тих чи інших природних ресурсів;
• нерівномірність кліматичних умов;
• географічне розташування;
• різниця у величині території;
• наявність моря чи виходу до моря;
• наявність великих річок чи озер.
• різниця в чисельності населення тощо
2 група - соціально-економічні умови:
• особливості історичного розвитку тієї чи іншої країни;
• переважаючі відносини власності;
• соціальна природа і механізм організації національних господарств;
• спільність і різниця в національних традиціях, інших культурних цінностях;
• виробничі та зовнішньоекономічні традиції;
• соціально-економічний розвиток сусідніх народів (країн);
• політичні інтереси
• ідеологія.
3 група - фактори, що цілком пов’язані з НТП:
• розвиток науки;
• рівень розвитку науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок;
• технологічна диверсифікація;
• рівень морального зношення основних засобів виробництва;
• оптимальність розмірів підприємств.
3. ЕВОЛЮЦІЯ ТЕОРІЇ МЕВ
1. Меркантилізм
(Томас Ман (1571-1641), Чарльз Дейвіант (1656-1714),Жан Батіст Колберт (1619-1683), Вільям Петті (1623-1687))
• багатство країни вимірюється кількістю золота та інших цінностей, якими володіє держава, а тому держава повинна більше експортувати товарів, ніж імпортувати, щоби більше золота надходило в країну, яка би від цього багатшала;
• економічна система складається з трьох секторів: виробничого, сільськогосподарського та іноземних колоній;
• джерелом багатства є сфера обігу, а не сфера виробництва; багатство ототожнювалося з грошовим капіталом;
• виправдовував існування колоніальної системи
2. Теорія абсолютних переваг Адама Сміта (“Дослідження про природу та причини багатства народів”, 1776 р.)
1. Нижчі витрати виробництва товару одної нації порівняно з витратами виробництва того ж товару іншої нації означають її абсолютні переваги.
2. Кожна нація може спеціалізуватися на виробництві та торгівлі того товару, витрати виробництва якого найменші
3. Від міжнародної торгівлі виграє кожна нація, оскільки зовнішня торгівля дає змогу збільшити спроможність до заощадження, що впливає на капітал нації
4. Створення системи захисних заходів від іноземної конкуренції призводить до зменшення багатства нації в цілому.
5. Обмін між націями дає змогу кожній реалізувати залишки конкурентоспроможного виробництва, що надає вартість тому, що було б даремним.
Основою багатства націй та народів є міжнародний поділ праці та відповідна йому спеціалізація різних країн на виробництві тих товарів, щодо яких вони мають абсолютні переваги.
Сміт доводив, що якщо торгівля не буде обмежуватись, як це було при меркантилізмі, чи заперечуватися, як при фізіократизмі, токожна країна почне спеціалізуватися на тій продукції, яка має конкурентну перевагу. При цьому підвищиться продуктивність праці, надлишки продукції матимуть збут за кордоном, зросте кваліфікація робітників, зростатимуть доходи і збільшуватиметься нагромадження капіталу, зростатиме національне багатство.
Країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу), та імпортують ті товари, що продукуються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить їхнім торговим партнерам).
“+” Перевагою теорії абсолютних переваг є те, що вона підтверджує переваги поділу праці не тільки на національному, але й на міжнародному рівнях.
“-” Недоліком цієї теорії для пояснення міжнародної торгівлі є те, що вона не відповідає на запитання, чому країни торгують між собою навіть за умови відсутності абсолютної переваги у виробництві тих чи інших товарів, тобто коли одна з країн має абсолютні переваги у виробництві всіх товарів.
3. Теорія порівняльних переваг Давида Рікардо (“Початки політичної економії й оподаткування” 1817 р.)
1. Порівняльні переваги мають місце завжди, коли для виробництва двох товарів необхідні різні витрати
2. Виражені в цінах витрати праці є фактором, який виз-начає напрям спеціалізації народного господарства, за якого кожна з країн отри-мує певний виграш від взаємної торгівлі.
3. Кожна країна спеціалізується на тому виробництві, в якому вона має найбільшу перевагу
4. Вільна торгівля необхідна, оскільки вона оптимізує використання праці.
5. Виграш національної економіки від зовнішньої відкритості дорівнює витратам на виробництво продукції (у кількості, рівній обсягу імпорту) тих галузей, у яких країна не володіє порівняльними перевагами, за відрахуванням витрат на виробництво продукції (у кількості, рівній обсягу експорту) галузей, у яких країна володіє порівняльними перевагами.
Суть теорії порівняльних переваг:
• якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно ефективнішим, ніж в іншій.
• кожна країна зацікавлена спеціалізуватись на виробництві, в якому вона має найбільшу перевагу або найменшу слабкість, тобто з якого вона має найбільшу відносну вигоду.
Переваги теорії порівняльних переваг:
• Вперше описала баланс сукупного попиту та сукупної пропозиції. Хоча і передбачалось, що вартість товару визначається кількістю праці, необхідної для його виробництва, теорія порівняльних переваг показала, що ця вартість насправді залежить від співвідношення сукупного попиту та пропозиції на товар на внутрішньому та на зовнішньому ринках.
• Довела існування вигоди від спеціалізації та торгівлі для усіх країн-учасниць, а не тільки для однієї країни за рахунок того, що інші зазнають втрат.
• Дає змогу вести науково обґрунтовану зовнішньоекономічну політику.
Недоліки теорії порівняльних переваг
• Не враховує транспортних витрат.
• Ігнорує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів всередині країни, коливання цін та заробітної плати, інфляцію та міжнародний рух капіталу.
• Ґрунтується на припущенні про існування тільки одного фактора виробництва — праці.
• Ігнорує існування таких важливих передумов міжнародної торгівлі, як відмінності у забезпеченості країн факторами виробництва.
• Базується на передумові повної зайнятості, яка означає, що вивільнені робітники однієї галузі одразу можуть знайти собі роботу в іншій, продуктивнішій. Іншими словами, робиться припущення про постійні витрати і, отже, ігнорується закон витрат, що зростають.
• Не пояснює торгівлю між приблизно однаковими за економічним розвитком країнами, жодна з яких не має відносної переваги перед іншою.
4. Теорія міжнародної вартості Джона Стюарта Мілля (“Принципи політичної економії” 1848 р.)
Ціна обміну формується на основі закону попиту і пропозиції на такому рівні, що сукупність експорту кожної країни дає змогу оплатити сукупність її імпорту
Країни, які отримують найбільшу вигоду від зовнішньої торгівлі, - це ті країни, товари яких користуються найбільшим попитом за кордоном і які мають найменший попит на іноземні товари.
Найбільшим досягненням теорії міжнародної вартості є відкриття ціни, яка оптимізує обмін товарами і послугами між країнами і яка залежить від попиту і пропозиції.
5. Теорія співвідношення факторів виробництва Елі Хекшера (1919) та Бертіла Оліна (1933) (Теорія Хекшера-Оліна)
Міжнародний обмін виникає із відносного достатку або відносного дефіциту факторів виробництва (капітал, праця, земля), які знаходяться в розпорядженні різних країн.
Країна має тенденцію до спеціалізації на тому виробництві, для якого співвідношення факторів виробництва, якими вона володіє, є найбільш сприятливим.
Міжнародний обмін, згідно цієї теорії є обміном надмірних факторів на рідкісні фактори. Мобільність товарів замінює мобільність факторів виробництва.
6. Теорія вирівнювання цін на фактори виробництва
Теорема HOS (Хекшера-Оліна-Самуельсона) (1948р.)
У випадку однорідності факторів виробництва, ідентичності техніки, досконалої конкуренції і повної мобільності товарів міжнародний обмін вирівнює ціну факторів виробництва між країнами.
“Парадокс Леонтьєва” (Василь Леонтьєв,1953 р.)
Теорія співвідношення факторів виробництва Хекшера-Оліна не підтверджується на практиці: праценасичені країни експортують капіталомістку продукцію, тоді як капіталонасичені — працемістку.
Економічне зростання залежить не тільки від кількості задіяних факторів виробництва, а також від якості, ефективності їх комбінування, технічного прогресу, попиту, характеристик ринку та інших елементів залежно від країни і кон’юнктури.
7. Теорія ефекту масштабу (П.Кругман, К.Ланкастер та ін.)
модель економії на масштабі або зростаючої віддачі –
• при певній технології та організації виробництва довгострокові витрати скорочуються при збільшенні обсягу виготовлення продукції, тобто виникає економія за рахунок збільшення масштабу виробництва.
• У міжнародному плані прихильники цієї моделі розглядають поняття зовнішньої економії, яка фіксує історично утверджену міжнародну спеціалізацію країн у тих чи інших галузях. При великих масштабах зовнішньої економії країна, яка з’явилася на ринку якоїсь іншої країни раніше, легше витримує конкуренцію, ніж ті, хто прийшов туди пізніше.
8. Теорія життєвого циклу продукту (Р.Вернон)
деякі види продукції проходять цикл, що складається із чотирьох етапів — впровадження, зростання, зрілість та занепад; виробництво цієї продукції переміщується з країни в країну залежно від етапу циклу.
• На першому етапі (впровадження)розробляються нововведення у відповідь на виявлену потребу. Як правило, головна роль тут належить промислово розвиненим країнам (ПРК).
• На другому етапі (зростання)країна нововведення паралельно із вітчизняним виробництвом нового товару може розпочати його випуск за кордоном. Крім того, випуск цього ж товару може почати й іноземний конкурент, причому він може зробити це за допомогою незначних змін у товарі, обминаючи патентний захист або придбавши які-небудь експертні документи. Але у будь-якому випадку виготовлена продукція майже повністю залишається у тій країні, де створено нове підприємство.
• На третьому етапі (зрілість) світовий попит на новий продукт починає вирівнюватись. Задум та технологія виробництва нового товару стають настільки відпрацьованими, що додаткові знання вже не настільки необхідні для зниження витрат. Продукт стає більш звичним та стандартизованим, тому його виробництво у країні з високим рівнем технології (ПРК) втрачає зміст. Виробництво товару переміщається в інші країни, які можуть використовувати стандартну вже технологію, знижуючи собівартість одиниці продукції. Нижча собівартість дає можливість збільшувати збут у слаборозвинених країнах (СРК).
• Нарешті, на четвертому етапі (занепад) технологія та обладнання настільки вдосконалюються, що для виробництва товару вже не потрібна особлива кваліфікація, і тому воно переміщається у СРК, які мають надлишок дешевої робочої сили.
Перевагитеорії міжнародного життєвого циклу продукту
полягають у тому, що вона пояснює закономірності розвитку зовнішньої торгівлі великою групою товарів, зокрема синтетичних матеріалів, консервів (у Аргентині та Бразилії), бавовняних тканин та виробів (Пакистан, Індія), шкіряних та гумотехнічних виробів, паперу, електроніки, технологічно складних товарів, нафтопродуктів, конторського обладнання.
Недолікитеорії:
• Існує багато видів продукції, які не проходять усі стадії життєвого циклу (предмети розкоші).
• Теорія закріплювала за США лідерство, оскільки вони його вже завоювали. Теорія не поширюється на продукцію ТНК.
9. Теорія конкурентних переваг (М.Портер)
на конкурентоспроможність країни в міжнародному обміні впливає поєднання таких властивостей, як:
• Факторні умови,тобто ті конкретні фактори (наприклад, кваліфікована робоча сила певного профілю або інфраструктура), які необхідні для успішної конкуренції у даній галузі.
• Умови попиту, тобто який на внутрішньому ринку попит на продукцію чи послуги, що пропонуються даною галуззю.
• Споріднені галузі та галузі, що підтримують, тобто наявність або відсутність у країні споріднених галузей чи галузей, що підтримують, конкурентоспроможних на міжнародному ринку.
• Стратегія фірми, її структура та конкуренти, тобто умови у країні, які визначають те, як утворюються та управляються фірми, і характер конкуренції на внутрішньому ринку.