Контаґіозна плевропневмонія великої рогатої худоби
Для якого захворювання характерні ознаки крупозної пневмонії, плевриту з наступним утворенням анемічних некрозів у легенях?
1) туберкульозу;
2) контаґіозної плевропневмонії;
3) пастерельозу;
4) респіраторного мікоплазмозу.
237. Контаґіозну плевропневмонію великої рогатої худоби викликає збудник:
1) Treponema hyodysenteriae;
2) Campylobacter fetus;
3) Pseudomonas mallei;
4) Mycoplasma mycoides.
238. Патматеріалом при контаґіозній плевропневмонії є:
1) лімфатичні вузли;
2) легені, бронхіальний слиз;
3) фекалії;
4) абортований плід.
239. Збудника контаґіозної плевропневмонії фарбують за:
1) Козловським;
2) Грамом;
3) Златогоровим;
4) Ромоновським-Гімзою.
240. Збудник контаґіозної плевропневмонії культивується на середовищах:
1) МПА та МПБ;
2) Кіта-Тароці;
3) Мартена, Едварда;
4) Чапека.
241. На щільному середовищі мікоплазми формують колонії:
1) дрібні, ослизлої консистенції;
2) шорсткі з нерівними краями;
3) блакитно-сірі;
4) круглі з потовщенням центральної зони.
242. На рідких середовищах мікоплазми утворюють:
1) помутніння протягом 2-3 діб;
2) голубувате кільце біля стінок;
3) не змінюють середовище;
4) осад у вигляді шматочка вати.
243. Біопробу при контаґіозній плевропневмонії ставлять на:
1) білих мишах;
2) кроленятах;
3) морських свинках;
4) телятах.
244. З метою виявлення специфічних антитіл при контаґіозній плевропневмонії проводять:
1) РА;
2) РП;
3) РЗК;
4) РНГА.
Збудник інфекційної агалактії овець і кіз
245. Інфекційне контагіозне захворювання, яке характеризується лихоманкою, маститами, артритами, кон’юнктивітами, кератитами це:
1) туберкульоз;
2) контаґіозна плевропневмонія;
3) інфекційна агалактія овець та кіз;
4) респіраторний мікоплазмоз.
246. Інфекційну агалактію овець та кіз викликає збудник:
1) Mycoplasma agalactiae;
2) Campylobacter fetus;
3) Pseudomonas mallei;
4) Mycoplasma mycoides.
247. Патматеріалом при інфекційній агалактії овець та кіз є:
1) молоко;
2) синовіальна рідина з ураженого суглоба;
3) виділення з уражених очей;
4) все перечислене.
248. Біопробу при інфекційної агалактії ставлять на:
1) вівцях чи козах;
2) кроленятах;
3) морських свинках;
4) телятах.
Респіраторний мікоплазмоз птиці
249. Яке інфекційне захворювання викликає збудник Mycoplasma gallisepticum:
1) респіраторний мікоплазмоз;
2) контагіозну плевропневмонію;
3) інфекційну агалактію;
4) гідроперекардит.
250. Патологічним матеріалом при респіратозному мікоплазмозі птиці є:
1) паренхіматозні органи;
2) свіжі трупи птиці;
3) синовіальна рідина з ураженого суглоба;
4) кров.
251. Для біопроби при респіратозному мікоплазмозі птиці використовують:
1) ембріони 9-добового віку;
2) кроленят;
3) морських свинок;
4) білих мишей.
Хламідіоз
252. Який збудник уражує респіраторний та кишковий тракт у молодняка, слизові оболонки очей та статевих органів у дорослих тварин:
1) Treponema hyodysenteriae;
2) Mycoplasma mycoides;
3) Campylobacter fetus;
4) Chlamidia psittaci.
253. Патологічним матеріалом при хламідіозі за життя тварин є:
1) абортований плід;
2) виділення з родових шляхів;
3) заморожену сперму;
4) все перечислене.
254. Патологічним матеріалом при хламідіозі за життя тварин є:
1) абортований плід;
2) сироватку крові;
3) заморожену сперму;
4) все перечислене.
255. Патологічним матеріалом при хламідіозі є:
1) сеча;
2) молоко;
3) шматочки паренхіматозних органів;
4) синовіальна рідина з ураженого суглоба.
256. Хламідії фарбують за методом:
1) Стемпа;
2) Грама;
3) Ромоновського-Гімзи;
4) всіма перечисленими.
257. За морфологією хламідії:
1) грамнегативні;
2) не утворюють спор та капсул;
3) нерухливі;
4) все перечислене.
258. Культивування хламідій здійснюють на:
1) МПА та МПБ;
2) середовищі Кіта-Тароці;
3) живих клітинних системах;
4) вірна відповідь відсутня.
259. Біопробу при хламідіозі проводять на:
1) золотистих хом’яках;
2) кроленятах;
3) морських свинках;
4) білих мишах.
260. Серологічну діагностику при хламідіозі проводять за допомогою:
1) РА;
2) РП;
3) РЗК;
4) РНГА.
Рикетсіоз
261. Який збудник викликає захворювання Ку-гарячку:
1) Treponema hyodysenteriae;
2) Coxiella burneti;
3) Mycoplasma mycoides;
4) Mycoplasma agalactiae.
262. Патологічним матеріалом при Ку-гарячці є:
1) кров;
2) виділення зі статевих органів;
3) шматочки паренхіматозних органів;
4) все перечислене.
263. Матеріалом для дослідження при Ку-гарячці є:
1) кліщі, зібрані з тварин;
2) абортплоди;
3) шматочки паренхіматозних органів;
4) все перечислене.
264. Культивують рикетсії на:
1) МПА та МПБ;
2) середовищі Кіта-Тароці;
3) живих клітинних системах;
4) вірна відповідь відсутня.
265. За морфологією рикетсії:
1) утворюють спори;
2) не утворюють спор та капсул;
3) нерухливі;
4) вірно 2 та 3.
266. При рикетсіозах проводять біопробу на:
1) білих мишах;
2) золотистих хом’яках;
3) кроленятах;
4) морських свинках.
267. Серологічну діагностику при рикетсіозі проводять за допомогою:
1) РА;
2) РП;
3) РЗК;
4) РНГА.
268. Збудника Ку-гарячки фарбують за:
1) Козловським;
2) Здродовським;
3) Ромоновським-Гімзою;
4) Міхіним.
269. Збудником гідроперекардиту (коудріозу) є:
1) Treponema hyodysenteriae;
2) Coxiella burneti;
3) Cowdria ruminantum;
4) Mycoplasma agalactiae.
270. Патматеріалом при коудріозі є:
1) кров;
2) ендотелій судин;
3) сеча;
4) вірно 1 та 2.
271. Збудником ерліхіозу собак є:
1) Ehrlicia canis;
2) Mycoplasma mycoides;
3) Campylobacter fetus;
4) Chlamidia psittaci.
Збудники мікозів
272. Ураження шкіри та її похідних у тварин та людини викликають гриби:
1) цвілеві;
2) дерматофіти;
3) дріжджеподібні;
4) вірна відповідь відсутня.
273. До грибів дерматофітів відносять представників роду:
1) Trichophyton, Microsporum, Achorion;
2) Candida;
3) Aspergillus;
4) Fusarium.
274. Патологічним матеріалом при дерматомікозах є:
1) кров;
2) молоко;
3) шматочки паренхіматозних органів;
4) обламані шерстинки з кірочками та лусочками епідермісу.
275. Для збудника трихофітії характерно:
1) гіфи міцелію прямі, з перетинками, розміщуються рядами вздовж волосинок;
2) гіфи міцелію прямі, розгалуджені з рідкими перетинками;
3) круглі та овальні спори в шерстинці розміщуються ланцюжками, а в його основі формується своєрідний чохол;
4) вірно 1 та 3.
276. Для збудника мікроспорії характерно:
1) гіфи міцелію прямі, розгалуджені з рідкими перетинками;
2) круглі спори в шерстинці розміщуються хаотично;
3) гіфи міцелію прямі, з перетинками, розміщуються рядами вздовж;
4) вірно 1 та 2.
277. Культивування збудників дерматомікозів проводять на середовищах:
1) МПА та МПБ;
2) Чапека, Сабуро;
3) середовищі Кіта-Тароці;
4) Левенштейна-Йенсена.
278. При дослідженні мікозів та виділенні чистої культури проводять:
1) обробку 3-5%-ю сірчаною кислотою;
2) обробку 60%-им етанолом;
3) додоють до середовищ антибіотики;
4) вірно 2 та 3.
279. Ріст дерматофітів на спеціальних середовищах спостерігається через:
1) 24-48 год;
2) 30-40 діб;
3) 20-90 діб;
4) 5-30 діб.
280. Спори гриба роду Microsporum при люмінісцентній мікроскопії:
1) не світяться;
2) світяться в ультрафіолетових променях;
3) не виявляються;
4) вірна відповідь відсутня.
281. Інфекційне захворювання птиці, рідше ссавців, яке характеризується кон’юнктивітом, ознаками бронхіту та пневмонії, викликане плісневими грибами:
1) кандидамікоз;
2) трихофітія;
3) мікроспорія;
4) аспергільоз.
282. Захворювання багатьох видів тварин та людини, викликане дріжджеподібними грибами, яке характеризується ураженням слизових оболонок шлунково-кишкового тракту з утворенням білуватих зернистих нашарувань:
1) кандидамікоз;
2) трихофітія;
3) мікроспорія;
4) аспергільоз.
283. Патологічним матеріалом при кандидамікозах є:
1) обламані шерстинки з кірочками та лусочками;
2) зскрібки нашарувань з слизових оболонок;
3) шматочки внутрішніх органів з вузликами;
4) вірно 2 та 3.
284. При кандидозі збудник фарбують методом:
1) Козловського;
2) Граму;
3) Ромоновським-Гімзою;
4) вірно 2 та 3.
Мікотоксикози
285. Патологічним матеріалом при мікотоксикозах є:
1) кров;
2) проби залишків кормів;
3) шматочки паренхіматозних органів;
4) все перечислене.
286. Патологічним матеріалом при мікотоксикозах є:
1) вмістиме шлунково-кишкового тракту;
2) залишки кормів;
3) шматочки паренхіматозних органів;
4) вірно 1 та 2.
287. Основний метод діагностики мікотоксикозів:
1) клінічний;
2) патолого-анатомічний;
3) лабораторний;
4) алергічний.
288. Токсико-біологічне дослідження передбачає визначення:
1) зовнішнього вигляду корму;
2) токсичності корму;
3) токсиноутворюючих грибів;
4) якісного та кількісного складу мікотоксинів.
289. Токсико-біологічне дослідження проводиться за допомогою:
1) хромографії;
2) біологічних моделей;
3) мікроскопії;
4) культивування.
290. Виявлення токсиноутворюючих грибів проводять за допомогою середовищ:
1) МПА та МПБ;
2) Чапека, Сабуро;
3) Ван-Ітерсона;
4) вірно 2 та 3.
291. Пригнічення, салівація, тремтіння м’язів, гіперемія слизових характерні для:
1) фузаріотоксикозу;
2) аспергілотоксикозу;
3) дендродохіотоксикозу;
4) стахіботріотоксикозу.
292. Токсин якого гриба викликає отруєння людини при поїданні нею так званого ”п’яного хліба”:
1) роду Microsporum;
2) Aspergillus;
3) Achorion;
4) Fusarium.
293. Вульвовагініти, набряки молочної залози, ураження серцево-судинної та нервової систем, пригнічення Т- і В-лімфоцитів характерні для отруєння токинами грибів роду:
1) Trichophyton;
2) Aspergillus;
3) Achorion;
4) Fusarium.
294. Захворювання коней, великої рогатої худоби, яке протікає у гострій та підгострій формі і викликане грибом Stachybotrys alternans:
1) фузаріотоксикоз;
2) аспергілотоксикоз;
3) дендродохіотоксикоз;
4) стахіботріотоксикоз.
295. Захворювання тварин, спричинене поїданням соломи і полови, в яких нагромаджується токсин гриба Dendrodochium toxicum:
1) фузаріотоксикоз;
2) дендродохіотоксикоз;
3) аспергілотоксикоз;
4) стахіботріотоксикоз.
296. Дендродохіотоксикоз – це захворювання, яке перебігає у формі:
1) гострій;
2) блискавичній;
3) хронічній;
4) всі відповіді вірні.
297. До дендродохіотоксикозу чутливі:
1) коні;
2) вівці, свині;
3) кури;
4) всі перечислені.
298. При мікотоксикозах використовують слідуючі методи досліджень:
1) мікологічний;
2) токсико – біологічний;
3) фізико – хімічний;
4) усі перечислені.
299. При мікотоксикозах використовують слідуючі методи досліджень:
1) мікологічний;
2) алергічний;
3) серологічний;
4) усі перечислені.
300. При мікотоксикозах використовують слідуючі методи досліджень:
1) токсико–біологічний;
2) алергічний;
3) серологічний;
4) усі перечислені.
Лекційний курс
Стафілококи – 2 модуль
301. До факторів патогенності стафілококів відносять:
1) токсигенність;
2) інвазивність;
3) продукція ферментів патогенності;
4) капсулоутворення;
5) наявність ліпідів, восків, стеринів у клітинній стінці.
302. Патогенні стафілококи продукують слідуючі токсини:
1) летальний;
2) нейротоксин;
3) некротоксин;
4) рубротоксин;
5) афлотоксин.
303. Патогенні стафілококи продукують слідуючі токсини:
1) гемолізин;
2) летальний токсин;
3) лейкоцидин;
4) ентеротоксин;
5) усі відповіді вірні.
304. Патогенні стафілококи продукують слідуючі ферменти:
1) коагулазу;
2) стрептокиназу;
3) гіалуронідазу;
4) амилазу.
305. Патогенні стафілококи продукують слідуючі ферменти:
1) ДНК-азу;
2) стрептокиназу;
3) гіалуронідазу;
4) амилазу.
306. Патогенні стафілококи продукують слідуючі ферменти:
1) фібринолізин;
2) гіалуронідазу;
3) лецитиназу;
4) ДНК-азу;
5) усі відповіді вірні.
307. Патогенні стафілококи у зовнішньому середовищі:
1) надзвичайно стійкі;
2) відносно стійкі;
3)мало стійкі;
4) нестійкі.
308. Патогенні стафілококи при висушуванні зберігають патогенність протягом декількох:
1) днів;
2) тижнів;
3) місяців;
4) років;
5) десятиліть.
309. Патогенні стафілококи при кип’ятінні гинуть ротягом кількох:
1) секунд;
2) хвилин;
3) годин.
310. Патогенні стафілококи чутливі до:
1) діамантового зеленого;
2) антибіотиків;
3) хлораміну;
4) їдкому натрію;
5) усі відповіді вірні.
311. Імунітет при стафілококовій інфекції:
1) стійкий;
2) нестійкий;
3) стерильний;
4) нестерильний.
312. Для лікування та профілактики стафілококозів застосовують:
1) вакцини;
2) специфічні сироватки;
3) антибіотики;
4) бактеріофаги;
5) лікарські фарби.
Стрептококи
313. До факторів патогенності стрептококів відносять:
1) токсигенність;
2) інвазивність;
3) продукція ферментів патогенності;
4) капсулоутворення;
5) наявність ліпідів, восків, стеринів у клітинній стінці.
314. Патогенні стрептококи продукують слідуючі токсини:
1) летальний;
2) нейротоксин;
3) некротоксин;
4) рубротоксин;
5) афлотоксин.
315. Патогенні стрептококи продукують слідуючі токсини:
1) гемолізин;
2) летальний токсин;
3) лейкоцидин;
4) усі відповіді вірні.
316. Патогенні стрептококи продукують слідуючі ферменти:
1) фібринолізин;
2) стрептокиназу;
3) лецитиназу;
4) амілазу.
317. Патогенні стрептококи продукують слідуючі ферменти:
1)фібринолізин;
2) гіалуронідазу;
3)лецитиназу;
4) ДНК-азу;
5) усі відповіді вірні.
318. Збудник маститу великої рогатої худоби у зовнішньому середовищі:
1) надзвичайно стійкий;
2) відносно стійкий;
3) мало стійкий;
4) нестійкий.
319. Патогенні стрептококи при висушуванні зберігають патогенність протягом декількох:
1) днів;
2) тижнів;
3) місяців;
4) років;
5) десятиліть.
320. Збудник маститу великої рогатої худоби при кип’ятінні гине протягом кількох:
1) секунд;
2) хвилин;
3) годин.
321. Патогенні стрептококи чутливі до:
1) діамантового зеленого;
2) антибіотиків;
3) хлораміну;
4) їдкого натрію;
5) усі відповіді вірні.
322. Імунітет при маститі великої рогатої худоби:
1) стійкий;
2) нестійкий;
3) стерильний;
4) нестерильний.
323. Для лікування та профілактики маститу великої рогатої худоби застосовують:
1) вакцини;
2) специфічні сироватки;
3) антибіотики;
4) бактеріофаги;
5) лікарські фарби.
324. Імунітет при миті коней:
1) стійкий;
2) нестійкий;
3) стерильний;
4) нестерильний.
325. Для лікування та профілактики миту коней застосовують:
1) вакцини;
2) специфічні сироватки;
3) антибіотики;
4) бактеріофаги;
5) лікарські фарби.
326. Збудник диплококової інфекції у зовнішньому середовищі:
1) надзвичайно стійкий;
2) відносно стійкий;
3) мало стійкий;
4) нестійкий.
327. Збудник диплококової інфекції при висушуванні зберігає патогенність протягом декількох:
1) днів;
2) тижнів;
3) місяців;
4) років;
5) десятиліть.
328. Збудник диплококової інфекції при кип’ятінні гине протягом кількох:
1) секунд;
2) хвилин;
3) годин.
329. Збудник диплококової інфекції чутливий до:
1) діамантового зеленого;
2) антибіотиків;
3) хлораміну;
4) їдкого натрію;
5) усі відповіді вірні.
330. Імунітет при диплококовій інфекції:
1) стійкий;
2) нестійкий;
3) стерильний;
4) нестерильний.
331. Для лікування та профілактики диплококової інфекції застосовують:
1) вакцини;
2) специфічні сироватки;
3) антибіотики;
4) бактеріофаги;
5) лікарські фарби.
Лістеріоз
332. Збудник лістеріозу у зовнішньому середовищі;
1) надзвичайно стійкий;
2) відносно стійкий;
3) мало стійкий;
4) нестійкий.
333. Збудник лістеріозу при висушуванні зберігає патогенність протягом декількох:
1) днів;
2) тижнів;
3) місяців;
4) років;
5) десятиліть.
334. Збудник лістеріозу при кип’ятінні гине протягом кількох:
1) секунд;
2) хвилин;
3) годин.
335. Збудник лістеріозу чутливий до:
1) діамантового зеленого;
2) антибіотиків;
3) хлораміну;
4) їдкого натрію;
5) усі відповіді вірні.
336. Імунітет при лістеріозі:
1) стійкий;
2) нестійкий;
3) стерильний;
4) нестерильний.
337. Для лікування та профілактики лістеріозу застосовують:
1) вакцини;
2) специфічні сироватки;
3) антибіотики;
4) бактеріофаги;
5) лікарські фарби.
Бешиха свиней
338. Збудник бешихи свиней у зовнішньому середовищі:
1) надзвичайно стійкий;
2) відносно стійкий;
3) мало стійкий;
4) нестійкий.
339. Збудник бешихи свиней при висушуванні зберігає патогенність протягом декількох:
1) днів;
2) тижнів;
3) місяців;
4) років;
5) десятиліть.
340. Збудник бешихи свиней при кип’ятінні гине протягом кількох:
1) секунд;
2) хвилин;
3) годин.
341. Збудник бешихи свиней чутливий до:
1) діамантового зеленого;
2) антибіотиків;
3) хлораміну;
4) їдкого натрію;
5) усі відповіді вірні.
342. Імунітет при бешисі свиней:
1) стійкий;
2) нестійкий;
3) стерильний;
4) нестерильний.
343. Для лікування та профілактики бешихи свиней застосовують:
1) вакцини;
2) специфічні сироватки;
3) антибіотики;
4) бактеріофаги;
5) лікарські фарби.
344. До збудника бешихи свиней сприйнятливі:
1) голуби;
2) качки;
3) люди;
4) усі відповіді вірні.
345. До збудника бешихи свиней сприйнятливі:
1) голуби;
2) коні;
3) люди;
4) велика рогата худоба.
346. До збудника бешихи свиней сприйнятливі:
1) білі миші;
2) коні;
3) морські свинки;
4) м’ясоїдні.
Сибірка
347. Збудник сибірки стані спори у зовнішньому середовищі:
1) надзвичайно стійкий;
2) відносно стійкий;
3) мало стійкий;
4) нестійкий.
348. Збудник сибірки у споровій формі при висушуванні зберігає патогенність протягом декількох:
1) днів;
2) тижнів;
3) місяців;
4) років;
5) десятиліть.
349. Збудник сибірки у споровій формі при кип’ятінні гине протягом кількох:
1) секунд;
2) хвилин;
3) годин.
350. Вегетативна форма збудника сибірки при кип’ятінні гине протягом кількох:
1) секунд;
2) хвилин;
3) годин.
351. Вегетативна форма збудника сибірки у зовнішньому середовищі:
1) надзвичайно стійка;
2) відносно стійка;
3) мало стійка;
4) нестійка.
352. Імунітет при сибірці:
1) стійкий;
2) нестійкий;
3) стерильний;
4) нестерильний.
353. Для лікування та профілактики сибірки застосовують:
1) вакцини;
2) специфічні сироватки;
3) антибіотики;
4) бактеріофаги;
5) лікарські фарби.
354. До збудника сибірки сприйнятливі:
1) дрібна рогата худоба;
2) качки;
3) люди;
4) усі відповіді вірні.
355. До збудника сибірки сприйнятливі:
1) голуби;
2) кури;
3) люди;
4) велика рогата худоба.
356. До збудника сибірки сприйнятливі:
1) білі миші;
2) кури;
3) свині;
4) м’ясоїдні.
357. Капсула збудника сибірки захищає бацилу від:
1) фагоцитозу;
2) антитіл;
3) шлункового соку;
4) жовчі.
358. Капсульні форми збудника сибірки утворюються в:
1) МПА;
2) МПБ;
3) організмі;
4) трупах, які не розтинали;
5) трупах, які розтинали.
359. Спорові форми збудника сибірки утворюються в:
1) МПА;
2) МПБ;
3) організмі;
4) трупах, які не розтинали.
360. Для утворення спори збудника сибірки необхідні слідуючі умови:
1) температура нижче 10°С;
2) температура вище 45°С;
3) тепература від 12 до 42°С;
4) наявність кисню.
361. До факторів патогенності збудника сибірки відносять:
1) токсигенність;
2) продукція ферментів патогенності;
3) капсулоутворення;
4) наявність ліпідів, восків, стеринів у клітинній стінці.
Туберкульоз
362. Збудник туберкульозу у зовнішньому середовищі:
1) надзвичайно стійкий;
2) відносно стійкий;
3) мало стійкий;
4) нестійкий.
363. Збудник туберкульозу при висушуванні зберігає патогенність протягом декількох:
1) днів;
2) тижнів;
3) місяців;
4) десятиліть.
364. Збудник туберкульозу при кип’ятінні гине протягом кількох:
1) секунд;
2) хвилин;
3) годин.
365. Імунітет при туберкульозі:
1) стійкий;
2) нестійкий;
3) стерильний;
4) нестерильний.
366.До факторів патогенності збудника туберкульозу відносять:
1) токсигенність;
2) інвазивність;
3) продукція ферментів патогенності;
4) капсулоутворення;
5) наявність ліпідів, восків, стеринів у клітинній стінці.
367. До збудника туберкульозу сприйнятливі:
1) голуби;
2) кури;
3) люди;
4) велика рогата худоба.
368. До збудника туберкульозу сприйнятливі:
1) білі миші;
2) кури;
3) свині;
4) велика рогата худоба.
369. До збудника туберкульозу сприйнятливі:
1) люди;
2) велика рогата худоба;
3) кури;
4) усі відповіді вірні.
370. До збудника туберкульозу сприйнятливі:
1) морські свинки;
2) кури;
3) кролі;
4) усі відповіді вірні.
371. Для лікування та профілактики туберкульозу застосовують:
1) специфічні сироватки;
2) антибіотики;
3) бактеріофаги;
4) не лікують.
Анаероби
372. До факторів патогенності клостридій відносять:
1) токсигенність;
2) інвазивність;
3) продукція ферментів патогенності;
4) капсулоутворення;
5) наявність ліпідів, восків, стеринів у клітинній стінці.
373. Вегетативнні форми патогенних анаеробів у зовнішньому середовищі:
1) надзвичайно стійкі;
2) відносно стійкі;
3) мало стійкі;
4) нестійкі.
374. Спорові форми патогенних анаеробів у зовнішньому середовищі:
1) надзвичайно стійкі;
2) відносно стійкі;
3) мало стійкі;
4) нестійкі.
375. Вегетативнні форми патогенних анаеробів при висушуванні зберігають життєздатність протягом декількох:
1) годин;
2)днів;
3) тижнів;
4) місяців;
5) років;
6) десятиліть.
376. Спорові форми патогенних анаеробів при висушуванні зберігають життєздатність протягом декількох:
1) годин;
2) днів;
3) тижнів;
4) місяців;
5) років;
6) десятиліть.
377. Спорові форми патогенних анаеробів при кип’ятінні гинуть протягом кількох:
1) секунд;
2) хвилин;
3) годин.
378. Вегетативнні форми патогенних анаеробів при кип’ятінні гинуть протягом кількох:
1) секунд;
2) хвилин;
3) годин.
379. Збудник правця продукує слідуючі токсини:
1) гемолізин;
2) некротоксин;
3) лейкоцидин;
4) тетаноспазмін;
5) афлотоксин.
Ентеробактерії – 3 модуль
380. Антигенами ешеріхій є:
1) О, К, Н;
2) Н;
3) О, К.
381. Стійкість ешеріхій проти дії екзогенних факторів:
1) висока;
2) середня;
3) невисока.
382. Збудник ешеріхіозу при кип’ятінні гине протягом кількох:
1) секунд;
2) хвилин;
3) годин;
4) миттєво.
383. Ешеріхії під дією робочих розчинів дезінфікуючих речовин гинуть через:
1) 60 хв;
2) миттєво;
3) 10–15 хв;
4) добу.
384. У грунті, на різних предметах ешеріхії зберігаються протягом:
1) 1 год;
2) 90–240 діб;
3) 30 діб;
4) роками.
385. Форми ешеріхіозу:
1) ентеритна;
2) септична;
3) ентеротоксемічна;
4) усі перечислені.
386. Імунітет при ешеріхіозі:
1) активний;
2) пасивний;
3) стерильний;
4) нестерильний.
387. Стійкість ешеріхій до дії екзогенних факторів:
1) висока;
2) середня;
3) невисока.
388. Сальмонели під впливом робочих розчинів дезінфікуючих речовин гинуть через:
1) 20 хв;
2) миттєво;
3) 30–60 хв;
4) добу.
389. У замороженому стані сальмонели залишаються життєздатними:
1) 1 год;
2) 50 діб;
3) 12 міс;
4) 1 міс.
390. Тривалими носіями сальмонел є:
1) кліщі;
2) гризуни;
3) комахи.
391. Перехворілі на сальмонельоз тварини набувають імунітету:
1) нестерильного;
2) стійкого;
3) нестійкого;
4) стерильний;
392. До збудника сальмонельозу сприйнятливі:
1) поросята;
2) телята;
3) люди;
4) хутрові звірі;
5) усі відповіді вірні.
393. Для лікування та профілактики сальмонельозу застосовують:
1) вакцини;
2) специфічні сироватки, антибіотики;
3) сульфаніламідні препарати, симптоматичні засоби;
4) усе перечислене.
394. Для лікування та профілактики пулорозу застосовують біопрепарати:
1) вакцини;
2) специфічні сироватки, антибіотики;
3) сульфаніламідні препарати, симптоматичні засоби;
4) бактеріофаги;
5) біпрепарати не розроблені.
395. Дорослі тварини при сальмонельозі:
1) бактеріоносіями;
2) не хворіють;
3) хворіють.
Збудник пастерельозу
396. Основними факторами патогенності пастерел є:
1) токсигенність;
2) продукція ферментів патогенності;
3) капсулоутворення;
4) наявність ліпідів, восків, стеринів у клітинній стінці.
397. Збудник пастерельозу у зовнішньому середовищі:
1) надзвичайно стійкий;
2) відносно стійкий;
3) мало стійкий.
398. Збудник пастерельозу у зовнішньому середовищі виживає у грунті, гної:
1) 3 тижні–1 міс;
2) 1–2 дні;
3) 12 міс.
399. Прямі сонячні промені вбивають збудника пастерельозу протягом:
1) 10 хвилин;
2) кількох хвилин;
3) 12 міс;
4) 1 місяця.
400. До збудника пастерельозу чутливі:
1) людина;
2) кролі;
3) свині;
4) дикі тварини;
5) усі перечислені.
401. Тварини, які перехворіли на пастерельоз, набувають імунітету:
1) нестерильного;
2) стійкого;
3) нестійкого;
4) стерильного.
402. Для лікування та профілактики пастерельозу застосовують біопрепарати:
1) вакцини;
2) антибіотики, специфічні сироватки;
3) сульфаніламідні препарати, симптоматичні засоби;
4) вірні відповіді 1 та 2.
Туляремія
403. Збудник туляремії до низьких температур:
1) надзвичайно стійкий;
2) відносно стійкий;
3) мало стійкий;
4) нестійкий.
404. Переносчиками збудника туляремії є:
1) кліщі;
2) гризуни;
3) перехворівші тварини;
4) усі відповіді вірні.
405. Який з методів є найефективнішим при діагностиці туляремії:
1) культуральний;
2) серологічний;
3) алергічний;
4) біологічний.
406. Імунітет при туляремії:
1) стійкий;
2) нестійкий;
3) стерильний;
4) нестерильний.
407. Для лікування та профілактики туляремії застосовують біопрепарати:
1) вакцини;
2) специфічні сироватки;
3) сульфаніламідні препарати, симптоматичні засоби;
4) бактеріофаги;
5) антибіотики.
Бруцели
408. Бруцели до високих температур:
1) надзвичайно стійкі;
2) відносно стійкі;
3) мало стійкі.
409. Збудник бруцельозу у замороженому м’ясі залишається живим:
1) 10 хвилин;
2) кількох хвилин;
3) до року;
4) 1 місяця.
410. У воді бруцели виживають:
1) 1 годину;
2) кілька хвилин;
3) 5 місяців і більше;
4) до 1 місяця.
411. До бруцельозу чутливі:
1) людина;
2) птиця;
3) коні, м’ясоїдні;
4) вірні відповіді 1 та 3.
412. Тварини, які перехворіли на бруцельоз, набувають імунітету:
1) нестерильного, стерильного;
2) стійкого;
3) нестійкого.
413. Засоби лікування та профілактики при бруцельозі:
1) вакцини;
2) специфічні сироватки;
3) сульфаніламідні препарати, симптоматичні засоби;
4) бактеріофаги.
Збудник сапу
414. До збудника сапу чутливі:
1) однокопитні;
2) птиця;
3) холоднокровні.
415. Збудник сапу до фізико-хімічних факторів:
1) надзвичайно стійкий;
2) мало стійкий;
3) нестійкий.
416. Нагріванні до 80 °С знищує збудника сапу через:
1) 5 хв;
2) 1 год;
3) 1 добу;
4) 1 міс.
417. Сонячні промені знищують збудника сапу через:
1) 5 хв;
2) 30 хв;
3) 24 год;
4) 1 міс.
418. Найважливішим методом лабораторної діагностики сапу є:
1) серологічний;
2) алергічний;
3) культуральний;
4) біологічний.
419. З метою профілактики та лікування сапу застосовують:
1) антибіотики;
2) специфічні сироватки;
3) вакцини;
4) препарати не розроблені.
Лептоспіри
420. У сечі лептоспіри залишаються живими:
1) 1 міс;
2) 30 хв–декілька годин;
3) добу;
4) не виживають.
421. Стійкість лептоспір у зовнішньому середовищі:
1) висока;
2) невисока;
3) відносно висока.
422. Лептоспіри при висушуванні та дії прямих сонячних променів гинуть через:
1) добу;
2) місяць;
3) декілька хвилин;
4) миттєво.
423. У водоймищах лептоспіри виживають:
1) 1 міс;
2) декілька років;
3) до 10 діб;
4) 24 год.
424. До лептоспір чутливі:
1) люди;
2) велика рогата худоба;
3) золотисті хом’яки;
4) усі відповіді вірні.
425. Носіями лептоспір є:
1) кліщі;
2) ґедзі;
3) щури та миші.
426. До факторів патогенності збудника лептоспірозу відносять:
1) токсигенність;
2) інвазивність;
3) продукція ферментів патогенності;
4) капсулоутворення;
5) наявність ліпідів, восків, стеринів у клітинній стінці.
427. Імунітет при лептоспірозі:
1) стійкий;
2) нестійкий;
3) стерильний;
4) нестерильний.
428. Для лікування та профілактики лептоспірозу застосовують:
1) специфічну сироватку, вакцини;
2) лікарські фарби;
3) бактеріофаги;
4) не лікують.
429. Лептоспіри зберігаються в свіжому молоці:
1) 1 год;
2) місяць;
3) 8–24 год;
4) декілька діб.
Збудник дизентерії свиней
430. Збудник дизентерії свиней у зовнішньому середовищі:
1) надзвичайно стійкий;
2) відносно стійкий;
3) нестійкий.
431. Збудник дизентерії свиней зберігається за низьких температур:
1) роками;
2) більше 60 діб;
3) декілька годин.
432. До збудника дизентерії чутливі:
1) лабораторні тварини;
2) свині різного віку;
3) гризуни;
4) кліщі.
433. Імунітет при дизентерії:
1) стійкий;
2) нестійкий;
3) стерильний;
4) нестерильний.
434. Для лікування та профілактики дизентерії застосовують:
1) специфічні сироватки;
2) трихопол, фармазин, формалін для дезінфекції шкіри;
3) бактеріофаги;
4) вакцини.
Кампілобактеріоз
435. Збудник кампілобактеріозу в зовнішньому середовищі:
1) надзвичайно стійкий;
2) мало стійкий;
3) нестійкий.
436. У зовнішньому середовищі (t 18–27 °С) збудник кампілобактеріозу залишається життєздатним:
1) до 20 діб;
2) 1 рік;
3) 1 добу.
437. У замороженому стані збудник кампілобактеріозу зберігається:
1) декілька років;
2) 5–8 міс;
3) декілька діб.
438. До збудника кампілобактеріозу чутливі:
1) велика рогата худоба та вівці;
2) кози, свині собаки, птиця;
3) хом’яки та морські свинки;
4) люди;
5) усі відповіді вірні.
439. Імунітет при кампілобактеріозі:
1) стійкий;
2) нестійкий;
3) стерильний;
4) нестерильний.
440. З метою лікування та профілактики кампілобактеріозу застосовують:
1) специфічні сироватки;
2) антибіотики;
3) бактеріофаги;
4) вакцину.
Мікози та мікотоксикози
441. Збудники дерматомікозів в зовнішньому середовищі є:
1) надзвичайно стійкі;
2)твідносно стійкі;
3) мало стійкі;
4) нестійкі.
442. Збудники дерматомікозів при кип’ятінні руйнуються протягом:
1) 1 год;
2) 5–6 год;
3) 2–3 хв;
4) 30 хв.
443. Розчини формаліну та гідроокису натрію вбивають збудників дерматомікозів через:
1) 15–30 хв;
2) 2 год;
3) добу.
444. Імунітет при дерматомікозах:
1) стійкий;
2) нестійкий;
3) стерильний;
4) нестерильний.
445. Біопрепарати при дерматомікозах:
1) специфічні сироватки;
2) антибіотики;
3) бактеріофаги;
4) вакцин.
446. У грунті, воді збудник кандидамікозу зберігається протягом:
1) години;
2) доби;
3) року.
447. Виникненню кандидамікозу сприяє:
1) незбалансованість раціону;
2) зниження захисних властивостей організму тварин;
3) незадовільне утримання;
4) передозування антибіотиків, вітамінів, сульфаніламідів;
5) усі відповіді вірні.
448. Імунітет при кандидамікозі:
1) стійкий;
2) нестійкий;
3) стерильний;
4) нестерильний.
449. Для лікування та профілактики кандидамікозу застосовують:
1) специфічні сироватки;
2) антибіотики;
3) бактеріофаги;
4) не лікують.
450. Збудник аспергільозу у зовнішньому середовищі:
1) надзвичайно стійкий;
2) відносно стійкий;
3) мало стійкий;
4) нестійкий.
451. Збудник аспергільозу знезаражується при дії дезінфектантів через:
1) 60 хв;
2) 10 хв;
3) 120 хв.
452. З метою лікування та профілактики аспергільозу застосовують:
1) специфічні сироватки;
2) антибіотики;
3) бактеріофаги;
4) вакцини.
453. Збудники мікотоксикозів до дії фізико-хімічних факторів:
1) надзвичайно стійкий;
2) мало стійкий;
3) нестійкий.
454. Для лікування та профілактики мікотоксикозів застосовують біопрепарати:
1) вакцини;
2) специфічні сироватки;
3) симптоматичні засоби;
4) бактеріофаги;
5) не допускають згодовування уражених грибками кормів.
455. До факторів патогенності збудників мікотоксикозів відносять:
1) токсигенність;
2) інвазивність;
3) капсулоутворення;
4) наявність ліпідів, восків, стеринів у клітинній стінці.
Критерії успішності
На кафедрі епізоотології та інфекційних хвороб Дніпропетровського державного аграрного університету для контролю знань з кожного модуля дисципліни «Ветеринарна мікробіологія» застосовується триступенева система оцінки.
Перший ступінь –середній бал поточної успішності визначається як середньоарифметичне з усіх отриманих оцінок за лабораторні заняття. Під час лабораторних занять кожен студент отримує оцінку за усну відповідь окремої теми в межах модуля за чотирибальною шкалою (5 – відмінно, 4 – добре, 3 – задовільно, 2 – незадовільно). За наявності пропущених та невідпрацьованих лабораторних занять та лекцій до виконання тестових завдань студенти не допускаються.
До другого ступеня контролю допускають студентів, що повністю виконали навчальний план, середній бал поточної успішності яких, відповідно, складає 3 бали або більше.
Другий ступінь – виконання тестових завдань. Тестові завдання від 3 до 5 варіантів відповідей, серед яких одна або два є правильними. Один варіант (білет) включає 25 завдань, за кожну правильну відповідь студенту нараховується 0,2 бала, в результаті максимальна оцінка за тестові завдання не перевищує 5-ти балів.
Третій ступінь – письмове контрольне завдання. Складається з одного контрольного питання з лекційного матеріалу. Кожне контрольне питання оцінюється за чотирибальною шкалою (5 – відмінно, 4 – добре, 3 – задовільно, 2 – незадовільно).
Підсумкова оцінка знань студента з кожного модулю дисципліни вираховується як середньозважений бал з трьох вказаних вище ступенів контролю, який переводиться в національну чотирибальну оцінку (таблиця).