ПОКАЗНИКИ ПОЖЕЖОВИБУХОНЕБЕЗПЕЧНОСТІ РЕЧОВИН ТА МАТЕРІАЛІВ .

Відповідно ГОСТ І2.1.044-84оцінку пожежовибухо-небезпечності усіх речовин та матеріалів проводять залежно від агрегатного стану: газ, рідина, тверда речовина (пил виділено в окрему групу). Тому і показники їхньої пожежовибухонебезпечності будуть дещо різні.

Перш за все визначають групу горючості даної речовини. За цим показником всі речовини та матеріали поділяються на негорючі, важкогорючі та горючі. ,,,

Негорючі— речовини та матеріали не здатні до горіння па повітрі нормального, складу. Це неорганічні матеріали, метали, гіпсові конструкції.

Важкогорючі—це речовини та матеріали, які здатні до займання в повітрі від джерела запалювання, однак після його вилучення не здатні до самостійного горіння. До них належать матеріали, які містять горючі та негорючі складові частини. Наприклад, асфальтобетон, фіброліт.

Горючі — речовини та матеріали, які здатні до самозаймання, а також займання від джерела запалювання і самостійного горіння після його вилучення. До них належать всі органічні матеріали. В свою чергу горючі матеріали поділяються на легкозаймисті, тобто, такі, які займаються від. джерела запалювання незначної енергії (сірник, іскра) без попереднього нагрівання та важкозаймисті, які займаються від порівняно потужного джерела запалювання.

Температура сполоху — найнижча температура горючої речовини, при якій над її поверхнею утворюються пари або гази, здатні спалахнути; від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для стійкого горіння.

За температурою спалаху розрізняють:

— легкозаймисті рідини (ЛЗР) — рідини, які мають температуру спалаху, що не перевищує 61 °С у закритому тиглі (бензин, ацетон, етиловий спирт).

горючі рідини (ГР) — рідини, які мають температуру спалаху понад 61 °С у закритому тиглі або 66 °С у відкритому тиглі (мінеральні мастила, мазут, формалін). Температура спалахування — найнижча температура речовини, при якій вона виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що після їх запалення виникає стійке горіння,

Температура самоспалахування —найнижча температура речовини, при якій відбувається різке збільшення швидкості екзотермічний реакцій, що призводить до виникнення полуменистого горіння. Температури спалаху та спалахування належать до показників пожежовибухонебезпечності лише рідин та твердих речовин.

Важливими показниками, що характеризують пожежовибухо-небезпєчні

властивості газів, рідин та пилу є концентрація межі поширення полум’я (запалення). Нижня (НКМ) та верхня (ВКМ) концентрації межі поширення полум'я — це мінімальна та максимальна об'ємна (масова) доля горючої речовини у суміші з даним окислювачем, при яких можливе займання (спалахування) суміші від джерела запалювання з наступним поширенням полум'я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання. ,

Суміші, що містять горючу речовину нижче НКМ чи вище ВКМ гріти не можуть. Наявність областей негорючих концентрацій речовин та матеріалів надає можливість вибрати такі умови їх зберігання, транспортування та використання/ при яких виключається можливість

виникнення пожежі чи вибуху.

Значну вибухову та пожежну небезпеку становлять різноманітні
горючі пиловидні речовини в завислому спіні. Залежно від значення
нижньої Іюнцентраиййної¹ межі поширення полум'я гіил'поділйється на
вибухо- та пожежонебезпечний. При значенні НКМ менше 65 ґ/м³ пил
є вибухонебезпечним (пил "сірки, муки, Цукру), а при інших значеннях
НКМ — пожежонебезпечним (пил деревини/ тютюну).

Розрізняють також нижню (НТМ) та верхню (ВТМ) температурні межі поширення полум'я газів та парів в повітрі. НТМ Та ВТМ— Це такі температури речовини, за яких їх насичені пари утворюють в. даному окислювальному середовищі концентрації, рівні відповідно НКМ та ВКМ., Температурні межі поширення полум'я використовують зокрема для вибору температурних умов зберігання рідин у тарі, за яких концентраціях насичених парів буде безпечною з точки зору пожежовибухонебезпеки. Існують і інші показники для оцінки пожежовибухо- небезпеки речовин та матеріалів, які визначаються за стандартними методиками.

КП: 1.Які види горіння ви знаєте?

2.Від чого виникає самозаймання?

3. На які види поділяються матеріали в залежності від групи

горючості?

Література : 1.Жидецький В.Ц., Джигерей В.С., Мельников О.В. Основи охорони праці. – Львів: Афіша, 2000. – с.311

2.Жидецький В.Ц. Основи охорони праці. Підручник. – Львів: Афіша, 2002. – с 258-262.

Тема 4.2.Пожежовибухонебезпечність об’єкта. Системи попередження пожеж.

План:

1. Система попередження пожеж.

2. Порядок сумісного зберігання речовин та матеріалів.

1. СИСТЕМА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПОЖЕЖ

Одним із основних принципів у системі попередження пожеж е положення про те, що горіння (пожежа) можливе лише за певних умов. Такою умовою е наявність трьох факторів:

горючої речовини
окислювача
джерела запалювання.

Kpiм того, необхідно, щоб горюча речовина була нагріта до необхідної температури i знаходилась у відповідному кількісному співвідношенні з окислювачем, а джерело запалювання мало необхідну енергію для початкового імпульсу (запалювання). Так сірником не можливо запалити дерев'яну колоду, в той же час аркуш паперу легко загориться.

До окислювачів належать хлор, фтор, оксиди азоту та інші речовини, однак з практичної точки зору найбільш важливе значення має Горіння, яке виникає при оксидуванні горючої речовини киснем повітря. 3i зменшенням вмісту кисню в повітрі уповільнюється швидкість горіння, а при вмісті кисню менше 14% «(норма 21%) горіння більшості речовин стає неможливим. Окислювач разом з горючою речовиною утворює так зване горюче середовище.

Система попередження пожеж виключає два основних напрямки:

-запобігання формуванню горючого середовища ;

- виникненню в цьому середовищі (чи внесенню в нього) джерела запалювання.

Запобігання формуванню горючого середовищадосягається: застосуванням герметичного виробничого устаткування; максимально можливою заміною в технологічних процесах горючих речовин та матеріалів негорючими; обмеженням кількості пожежо- та вибухонебезпечних речовин при використанні та зберіганні, а також правильним їх розміщенням; ізоляцією горючого та вибухо-небезпечного середовища; організацію контролю за складом повітря в приміщенні та контролю за станом середовища в апаратах; застосуванням робочої та аварійної вентиляції; введенням горючого середовища в спеціальні пристрої та безпечні місця; використанням iнгiбyючиx (xiмiчнo активні компоненти, що сприяють припиненню пожежі та флегматизуючих (інертні компоненти, що роблять середовище негорючим) добавок.

Запобігання виникненню в горючому середовищі джерела запалюваннядосягається: використанням устаткування та пристроїв, при роботі котрих не виникає джерел запалювання; використання електроустаткування, що відповідає за виконанням класу пожежо- та вибухонебезпеки приміщень та зон, rpyni i категорії вибухонебезпечної суміші; обмеження щодо сумісного зберігання речовин та матеріалів; використання устаткування, що задовільняє вимогам електростатичної іскробезпеки; улаштуванням блискавичного захисту; організацією автоматичного контролю параметрів, що визначають джерела запалювання; заземлениям устаткування, видовжених мета-

локонструкщй; використання при роботі з ЛЗР інструментів, що виключають іскроутворення; ліквідацією умов для самоспалахування речовин i матеріалів.

2. ПОРЯДОК Сумісного ЗБЕРІГАННЯ РЕЧОВИН ТА МАТЕРІАЛІВ

ГОСТ 12.1.004-91 встановлює порядок сумісного зберігання речовин та матеріалів. Вимоги щодо їх cyмicнoгo зберігання сформульовані на підставі кількісного врахування показників пожежної небезпеки, токсичності, а також однорідності засобів пожежогасіння.

Згідно з ГОСТ 12.1.004-91 за потенційною небезпекою викликати пожежу, підсилювати небезпечні фактори пожежі, отруювати навколишнє середовище (повітря, воду, грунт, флору, фауну), впливати на людину через шкіру, слизові оболонки дихальних органів шляхом безпосередньої дії або на відстані, речовини та матеріали поділяються на розряди:

— безпечні;

— малонебезпечні;

— небезпечні;

— особливо небезпечні.

В залежності від того, до якого розряду відносяться речовини та матеріали, визначаються умови їх зберігання.

До безпечних відносяться негорючі речовини та матеріали в негорючі речовини, які в умовах пожежі не виділяють небезпечних (горючих, отруйних, їдких) продуктів розкладу або окислення, не утворюють вибухових або пожежонебезпечних, отруйних, їдких, екзотермічних сумішей з іншими речовинами. Безпечні речовини та матеріали зберігаються в приміщеннях або на майданчиках будь-якого типу.

До малонебезпечних відносять такі горючі й важкогорючі речовини та матеріали, які не відносяться до безпечних i на які не поширюються вимоги ГОСТ 1 9433-88. До мало небезпечних відносяться також негорючі речовини та матеріали у горючій упаковці.

Мало небезпечні речовини та матеріали дозволяється зберігати в приміщеннях ycix ступенів вогнестійкості (крім V).

До небезпечних відносять горючі та негорючі речовини i матеріали, що мають властивості, прояв яких може призвести до вибуху, пожежі, загибелі, травмування, отруєння, опромінення, захворювання людей та тварин, пошкодження споруд, транспортних засобів.

Небезпечні властивості можуть проявлятися як за нормальних умов, так i за аварійних, як у речовин у чистому вигляді, так i в paзi їx взаємодії з речовинами та матеріалами інших категорій, визначених у ГОСТ і9433-88. Небезпечні речовини та матеріали слід зберігати у складах I i II ступенів вогнестійкості

До особливо небезпечних відносяться такі небезпечні речовини та матеріали, які не сумісні з речовинами та матеріалами однієї з ними категорій за ГОСТ 19433-88. Особливо небезпечні речовини та матеріали необхідно зберігати у складах I та II ступенів вогнестійкості, розташованих переважно в окремих будівлях.

Небезпечні матеріали та речовини згідно з вимогами ГОСТ 19433-88 класифіковані в залежності від виду та ступеня небезпеки на класи, підкласи та категорії.

КП : 1. Які є фактори можливості горіння ?

2. На які розряди поділяються речовини та матеріали за пожежною безпекою?

3. Який порядок зберігання горючих речовин?

Література : 1.Жидецький В.Ц., Джигерей В.С., Мельников О.В. Основи охорони праці. – Львів: Афіша, 2000. – с.311

2.Жидецький В.Ц. Основи охорони праці. Підручник. – Львів: Афіша, 2002. – с 260-262.