Світовий фінансовий ринок(СФР):сутність, фун-ї,об’єкти та суб’єкти.

СФР-система відносин попиту і пропозиції щодо фінансового капіталу, який функціонує у міжнародній сфері в якості покупних і платіжних засобів, кредитів, інвестиційних ресурсів.

Оснавна фун-я СФР:полягає в забезпеченні його суб’єктів міжнародного ліквідністю, тоб то це означ. Можливість швидко залучати достатню кіль-ть коштів у різних формах на вигідних умовах на над національному ринку.

Опер.на СФР поділяються на 2ві группи:

-кредитні

-інвестиційні

Відповідно фін.ринок складається з 2х сигментів:

Кредитного-ринок на якому кошти рухаються від кредитора до постачальника на принципах поверненості, терміновості платності.

Ринок цінних папер.-на якому відбувається купівля і продаж фін.зобовязень і таким чином здійснюеться процес інвестування.

За терміном реалізації майнових прав розрізняють:

Грошовий ринок-сис-ма відносин S і D ліквідних коштів що надаються на короткий період.(він в свою чергу склад. З облікового ринку- ринок, на якому основними інструментами є казначейські й комерційні векселі та інші види короткострокових зобов’язань;

,міжбанківський ринок-,ринок, на якому залучаються тимчасово вільні кошти кредитних установ від кількох днів до кількох місяців.валютний ринок- ринок, який обслуговує між народ.платежниц обіг та пов’язаний з оплатою між нар зобовязень фіз.. і юр. осіб різних країн )

Фондовий ринок(ринок капітплів)-сис-ма відносин S і D довгострокових фін.інструментів на міжнародному рівні, коли капітал використовується позичальником для інвестування(склад.з ринку середньо та довгостр. кредитів;ринку цінних паперів(інвестиційний сектор))

Суб’єкти: на мікрорівні є-ТНК і ТНБ;міжнародні біржі , брокерські компанії.

На макрорівні- окремі держави в особі центральних банків, казначейств, міністерств фінансів.

На мега рівні- міжнародні та регіональні валютно-фінансові організації.

Об’єкти СФР: є міжнародна ліквідність.

 

2. Підходи до структуризації світового фінансового ринку (СФР)

Світовий фінансовий ринок – це система відносин попиту й пропозиції щодо фінансового капіталу, який функціонує у міжнародній сфері як покупні й платіжні засоби, кредити та інвестиційні ресурси.

1) Згідно з і здійснюваними на СФР операціями, які поділяються на 2 великі групи – кредитні та інвестиційні, ринок поділяється на 2 сегмента:

- кредитний ринок – ринок, де кошти рухаються від кредитора до поз начальника, де діють принципи гарантованості, поверненості, платності, терміновості.

- ринок цінних паперів – ринок, де відбуваються купівля і продаж фінансових зобов’язань і таким чином здійснюється процес інвестування.

2) За терміном реалізації майнових прав маємо:

- грошовий ринок – система відносин попиту й пропозиції ліквідних грошей, що надаються на короткий період (до 1р.). Цей р. складається з:

· облікового ринку – р., на якому основними інструментами є казначейські та комерційні векселі та інші короткострокові зобов’язання;

· міжбанківського р. – р., на якому залучаються тимчасово вільні кошти кредитних установ від кількох днів до кількох місяців;

· валютного р. – р., який обслуговує міжнародний платіжний обіг та пов'язаний з оплатою міжнар. зобов’язань фізич. та юр. осіб різних країн.

- фондовий ринок – система відносин попиту та пропозиції довгострокових фінансових інструментів на міжнародному рівні, коли капітал використовується позичальниками для інвестування. Цей р. склад. з:

· ринку середньо- та довгострокових кредитів;

· ринку цінних паперів (інвестиційний сектор СФР).

 

3. Характеристика міжнародного ринку інвестицій

Міжнародна інвестиційна діяльність пов'язана з вивозом капіталу (однобічне переміщення за кордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди).

Розрізняють вивіз підприємницького капіталу — довгострокові закордонні інвестиції, що спрямовані на створення за кордоном філій, дочірніх компаній та змішаних підприємств, і рух позичкового капіталу — міжнародний кредит (позика в грошовій чи товарній формі), що надається кредитором однієї країни позичальникові іншої країни із застереженням строків повернення та сплати процентів.

На міжнародному ринку цінних паперів представлені наступні види зобов’язань:

*єврооблігації – боргові зобов’язання, що випускаються позичальником з метою отримання довгострокової позики на євроринку. Вони розміщуються на ринках кількох країні номеновані у валюті, яка є для кредитора іноземною.

*іноземні облігації – розміщуються позичальником в іншій країні і номеновані у валюті цієї країни (наприклад, облігації іноземців, які обертаються закордоном).

*акції – інтернаціональні розміщення свідоцтв про право власності.

Специфічним утворенням на р. цінних паперів та кредитів є р. єврокредитів. Крім довгострокових облігацій на ньому обертаються короткострокові облігації – євроноти – цінні папери, які випускають корпорації на термін 3-6 міс. зі змінною ставкою, яка базується на ставці LIBOR. Також є 2 вид короткострокових зобов’язань корпорацій – єврокомерційні папери – зобов’язання на 3-6 міс. з невеликою маржею до ставки LIBOR.

Ставка LIBOR – це ставка за кредитами міжбанківського ринку у Лондоні.

Останнім часом на фінансовому ринку поширена ситуація секюратизації активів (кредитів або первинних цінних паперів), тому, з метою диверсифікації ризиків, в обіг випускаються похідні фінансові інструменти – деривативи.

ВИДИ ДЕРИВАТИВІВ:

*форвардний контракт – контракт між 2 сторонами про майбутню поставку активу за прогнозованою ціною. Предмет – акції, облігації, валюта.

*ф’ючерсний контракт – угода, яка укладається на біржі між2 сторонами про майбутню поставку активу за стандартизованих умов.

*своп – угода між 2 контрагентами про обмін у майбутньому платежами відповідно до визначених умов.

*опціон – угода між 2 сторонами про передання права для покупця та зобов’язання для продавця купити чи продати відповідний актив за певною ціною на визначену дату чи період.

*варант – опціон на придбання певної кількості акцій чи облігацій за ціною виконання у будь-який момент часу до закінчення строку дії варанту.

 

4. Міжн. кредитн. ринок у стр-рі світ. фін. Ринку

Міжнародний кредит – це форма руху позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, де кредиторами і позичальниками виступають суб’єкти різних країн.

МК – позика в тов. чи фін. формі, яка надається кредитором однієї країни дебітору інш. країни на умовах повернен., термінов., платності, забезпеч.

Здісн. з метою: 1) збільш. прибутк. викор-ня ліквідн. коштів; 2) прискорення процесу реалізації; 3) розшир. вир-ва загалом.

За різн. ознак. виділ. наступн. види кредитів: 1) за цільовим признач.: прив'язані, фін.кредити – облігац. позики; 2) за заг. джерелами: внутр., іноз., змішані; 3) за статусом кредиторів: урядові кредити, кредити міжн. фін. орг.,приват. кредити, змішан.; 4) за формою надан.: товарні (експортер «кредитує» імпортера),вал.(кредити в ін. вал.); 5)за хар-ом забезп-ня: забезпеч. (різк. заставою), бланкові; 6) за терміном дії:надстрок., короткострок. (до 1р.), середньострок. (1-5р.), довгострок. (<5-7р.); 7) змішан.: фірмов. (під-ва надають позики один одному), урядов. (міждерж.); 8) нові форми міжн. кредиту: міжн. лізинг – операція, за якою спеціаліз. фірма –орендодавець за домовлен. купує у виробника певне облад-ня, наймає прцівників і за відповід. платуна визнач.час передає орендарю (рейтинг-до міс., гайринг-до 1р.,лізинг-<1р.); міжн. факторинг – постачальник тов. передає короткостр. вимоги до покупця факторинг. компанії (фірми), з метою отрим. найближ. часом частину платежу; 9) міжн. форфейхтинг – опреція, за якою експортер продає форфейхтеру без права регресу боргове зово’яз. іноз. покупця, що виступ. у формі комерц. переказн. або простого векселя з авалем.

Однією з основних тенденцій розвитку сучасних світогосподарських зв'язків є значне поширення міжнародних роз­рахунків у кредит. Причому ця тенденція значно посили­лась останніми десятиріччями. Надання кредитів імпортерам є сьогодні досить звичним засобом ре­алізації продуктів на світовому ринку, однією із найпошире­ніших форм сучасних світогосподарських зв'язків. Тому не випадково на світовому ринку експортні кредити є нерідко більш дійовим засобом боротьби за ринки збуту, ніж ціна, якість товару чи терміни поставок.

Міжнародний кредитце надання у тимчасове корис­тування грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим. На практиці він здійснюється через надання валютних і то­варних ресурсів на умовах зворотності та виплати відсотків, переважно у вигляді позик. Залежно від: і.об'єктів кредитування: * комерційні (це первинна форма кредиту, в тому числі в зовнішній торгівлі, що називається також фірмо­вим кредитом або кредитом постачальним, де позикова опе­рація поєднана з купівлею-продажем товару, а рух позико­вого капіталу — з рухом товарного капіталута фінансові. проте внаслідок обмеження фінансових можливос­тей ця форма кредитування практично не використовується при взаємних поставках інвестиційних товарів, які призна­чаються в основному для модернізації та реконструкції ви­робництва, оновлення його технологічної структури.) *Фінансовий кредит (це надання коштів у грошово-ва­лютній формі: облігаційні позики, що розміщуються на міжна­родному та національному ринках позикового капіталу за допомогою банків, можуть надаватись у валютах країни-кре­дитора та країни-боржника, а також у третіх валютах. 2.кредитора:* приватні (надаються приватними фірмами та банками і, в свою чергу, поділяються на фірмові та банківські), *урядові((міжурядові, державні позики) надають урядові кредитні установи); *кредити міжнародних і регіо­нальних організацій( мо­жуть бути надані переважно через Міжнародний валютний фонд, структури Світового банку, Європейський банк рекон­струкції і розвитку (ЄБРР), регіональні банки розвитку країн "третього світу" та інші кредитно-фінансові інститути. При­чому МВФ та СБ виступають не лише як великі кредитори, а й як координатори міжнародного кредиту); *змішані(беруть участь приватні підприємства, компанії і відповідні державні органи).3.цільове призначення:*виробничі призначені для розвитку економіки країни, що їх одержує: для закупівлі промислового обладнання, матеріалів, ліценцій, ноу-хау, оплати виробничих послуг, забезпечення внутрішньоторговельних операцій та інших господарських потреб.);* невиробничі(використовують на утримання дер­жавного апарату, армії, закупівлі зброї, погашення зовніш­ньої заборгованості за раніше одержаними кредитами); 4.строкі: *коротко­строкові (до і року); середньострокові (від і до 5 років);довгострокові (понад 5 років). 5. умови використання: *разові ( які надаються на певну суму і погашаються у визначений строк), * поновлювальні(визначається ліміт кредиту і загаль­ний термін користування ним, а погашена частина автома­тично поновлюється); 6. способом погашення:* про­порційні (погашення кредиту здійснюється рівними частка­ми протягом певного терміну),* прогресивні (суми погашення наростають) і одночасні (погашення кредиту здійснюється в один визначений строк. 7. способу забезпечення:* забез­печені (кредити, коли формою їх забез­печення е товари, товарно-розпорядчі документи, акредитиви, виставлені на користь експортерів, акцептовані імпортерами тратти чи векселі, гарантовані третіми особами, гарантії про­мислових і торговельних компаній);*бланкові(не мають забезпечення).

 

5.Створення МВФ і його сучасна роль.

У міждержавному регулюванні валютних та кредитних відносин основна роль належить спеціальним міжнародним валютно-фінансовим організаціям, серед яких провідне місце займають Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), регіональні банки та валютно-кредитні організації ЄС – Європейський інвестиційний банк ЄІБ), Європейський фонд валютного співробітництва, Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР).

Міжнародний валютний фонд (МВФ) – це міжурядова валютно-кредитна організація, яка виконує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Створений на міжнародній конференції в м. Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р., а розпочав працювати з 1947 р. Має статус спеціалізованого закладу ООН. У 1959 р. членами Фонду були 49 держав, у 1970 р. - 116, 1992 р. – 157, 1997 р. – 182 держава.

МВФ – це організація акціонерного типу. Його ресурси формуються за рахунок внесків країн-учасниць відповідно до встановленої для кожної країни квоти. Розмір квоти залежить від рівня економічного розвитку країни та її ролі в світовій економіці й міжнародній торгівлі. Квота переглядається кожні 5 років. Квота України у 1996 р. разом з 10 іншими країнами своєї групи становила 4,88 (для порівняння: США – 17,78, Німеччини та Японії – по 5,54, Франції та Великобританії – по 4,98%). Залежно від розмірів квот розподіляються голоси між країнами під час прийняття рішень в керівних органах МВФ. Кожна держава має 250 голосів плюс один голос на кожні 100 тис. СПЗ її квоти. Величина квоти визначає можливості країни впливати на політику МВФ.

Основними завданнями МВФ є:

*сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва встановленням норм регулювання валютних курсів та контролю за їх дотриманням;

*сприяння багатосторонній системі платежів та ліквідація валютних обмежень;

*надання валютних кредитів державам-членам для вирівнювання платіжних балансів;

*організація консультативної допомоги з фінансових і валютних питань.

Кредитні операції МВФ здійснює лише з офіційними органами країн-членів – казначействами, центральними банками, валютними стабілізаційними фондами. Кредити надаються у формі продажу іноземної валюти за національну, а погашають їх, викуповуючи національну валюту за іноземну.

МВФ надає кредити декількох видів:

Резервні кредити (“стенд-бай”) – для стабілізації платіжного балансу, дефіцит якого має тимчасовий або циклічний характер, в межах одного-двох років з можливим його продовженням до 4-5 років, за середньою ставкою 3,25%.

Розширене кредитування (ЕФФ) – для підтримки середньострокових програм (3-4 роки) подолання труднощів платіжного балансу, причиною яких є макроекономічні та структурні проблеми, звичайно за ставкою 4,5% річних.

Компенсаційні та надзвичайні кредити (ССФФ) – для компенсації скорочення експортного виторгу за незалежними від країни-позичальника причинами (на 3-5 років). Викуп національної валюти здійснюється у строк до 5 років, звичайно - на умовах 3,25% річних.

Фінансування системних перетворень (СТФ) – цей механізм запроваджений у 1993-1995 рр. для країн з перехідною економікою, які мали значні проблеми з платіжним балансом внаслідок переходу від торгівлі на базу неринкових цін до торгівлі на ринковій основі.

Стабілізаційний (“буферний”) кредит (БСФФ) – для фінансування запасів сировини в зв’язку з несприятливою кон’юнктурою на світових ринках (на 3-5 років). Починаючи з 1984 р. цей механізм не використовувався.

Фінансування структурної перебудови (САФ) – для надання пільгової допомоги найменш забезпеченим країнам-членам Фонду. Сума, яка може бути надана країні, становить не більше 50% квоти з річними лімітами 15, 20 та 15% для першого, другого та третього року відповідно. Кредити надаються за 0,5% річних на строк до 10 років.

Розширене фінансування (ЕСАФ) – для структурної перебудови зовнішніх розрахунків, якщо наявні серйозні порушення платіжного балансу (до 3 років), відсоткова ставка 0,5%.

Кредити МВФ надає лише з дотриманням певних економічних і політичних вимог у формі програми стабілізації економіки. Країни-члени зобов’язані надавати МВФ інформацію про офіційні запаси золота і валютні резерви, стан економіки, платіжний баланс, іноземні інвестиції та грошовий обіг тощо.

 

6. Група Світового банку, її організації та роль на фінансовому ринку

Група Світового банку (ГСБ) – багатостороння неурядова кредитно-фінансова установа, яка об’єднує чотири окремі фінансові установи:

Ø Міжнародний банк реконструкцій та розвитку

Ø Міжнародну фінансову корпорацію

Ø Міжнародну асоціацію розвитку

Ø Багатостороннє агентство гарантії інвестицій.

Офіційні цілі усіх членів ГСБ – зменшення бідності і підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з розвинутих країн до країн, що розвиваються. Кожна з установ ГСБ має свої функції і відіграє самостійну, якісно відмінну роль.

Україна стала членом МБРР з вересня 1992р., у жовтні 1993р. вона стала 162 країною-учасницею МФК, а у 1995р. – повним членом БАГІ.

МБРР, який часто називають Світовим банком, було засновано одночасно з МВФ як частину нової структури в системі організації міжнародного співробітництва на Бреттон-Вудській конференції у 1944р. МБРР розпочав свою діяльність 25 червня 1946р.

Мета Світового банку – сприяння економічному прогресові на користь найбідніших верств населення в країнах, що розвиваються, і фінансування інвестицій, які сприятимуть економічному зростанню. Інвестиції спрямовуються як на будівництво доріг, електростанцій, шкіл, зрошувальних систем, так і на сприяння розвитку сільськогосподарських структур, перекваліфікацію вчителів, програми поліпшення харчування дітей та вагітних жінок. Крім того, важливе місце у кредитній політиці МБРР посідає так зване стабілізаційне кредитування – фінансування програм структурної перебудови і галузевої адаптації – галузевих реформ, не пов’язаних з конкретними проектами. Загалом структурне регулювання пропонується МВФ у вигляді певної макроекономічної програми, а пізніше стає головною умовою надання позик з боку МБРР. Програми структурної перебудови включають підтримку окремих реформ економічної політики і господарської реорганізації, передусім тих, що спрямовані на зменшення диспропорцій у зовнішній торгівлі, скорочення бюджетних дефіцитів або зменшення інфляції. Такі заходи, як приватизація держаних підприємств, скорочення державних видатків, девальвація національної валюти, а також експортно-орієнтована політика, яку відстоює МБРР, в цілому сприяють залученню іноземних інвестицій, розвитку приватного підприємництва, зростанню сукупного доходу в країні. Однак, як правило, сплачують за такі програми скороченням субсидій для бідних верств населення. Їх результатом стає падіння доходів населення. зростаюча нерівність у суспільстві.

Характерною особливістю МБРР як міжурядової організації є залучення значної частини коштів на ринках приватного капіталу. Банк продає облігації, векселі та інші гарантії заборгованості безпосередньо урядам, їхнім представництвам і центральним банкам, пенсійним фондам, страховим компаніям, корпораціям, комерційним банкам та індивідуальним особам у більше ніж 100 країнах світу. Одним з основних інструментів запозичення коштів виступають єврооблігації, які почали випускати МБРР з 1980р.

Позики банку надаються лише урядам країн або під їхню гарантію державним та приватним організаціям і корпораціям. Чим бідніша країна, тим сприятливіші умови, на яких вона може отримати кредит у МБРР. Позики надаються здебільшого на 15-20 років і мають 5-річний пільговий період, протягом якого сплачуються тільки відсоткова ставка та кошти для резервування для клієнта кредитної лінії. Відсоткові ставки по позиках Світового банку змінюються кожні 6 місяців.

Зараз до системи МБРР входить 184 країни. У 2004р. Банк здійснив кредитування на суму 20,1 млрд.дол. за 245 проектами фінансування бідних країн.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) – заснована у 1960р. з метою доповнити діяльність МБРР в напрямі довгострокового фінансування найбідніших країн світу. Офіційними цілями діяльності МАР в найбідніших країнах світу є : скорочення бідності; стабілізація і економічне зростання; захист навколишнього середовища. МАР надає фінансову допомогу країнам, що розвиваються у вигляді кредитування конкретних проектів. Кредити мають 10-ти річний період відстрочки і підлягають сплаті протягом 35-40-річного періоду (згідно з кредитоспроможністю країни-позичальниці). Причому якщо протягом 70-80 –х років кредити надавалися зі сплатою невеликих комісійних зборів у розмірі 0,75%, то з 1989р. – 0%. Кошти, які позичає МАР, формуються за рахунок внесків з найрозвиненіших країн; внесків, які час від часу отримують з доходів МБРР, а також за рахунок погашення наданих МАР кредитів. Незважаючи на те, що МАР легально є відокремленою від світового банку, ця установа має спільний з ним персонал та організаційно-технічні засоби. Членами МАР є 163 країни.

Міжнародна фінансова корпорація – була заснована у 1956р. для сприяння розвитку приватного підприємництва в країнах, що розвиваються. В 2004р. членами МФК були 175 країн. Акціонерний капітал МФК формується шляхом підписки країнами-членами на акції і становить 2,45 млрд. дол. США.

Основні види діяльності МФК:

- фінансування проектів приватного сектора економіки країн, що розвиваються шляхом надання позик або прямих інвестицій.

- сприяння приватним компаніям країн, що розвиваються, в мобілізації фінансових коштів на міжнародних фінансових ринках.

- надання технічної допомоги, дорадчих та консультаційних послуг урядам і підприємцям країн-членів.

Інвестиції МФК мають прибутково орієнтований характер, тобто МФК фінансує лише рентабельні проекти, які мають добрі перспективи з точки зору одержання прибутку. На відміну від МБРР, ця установа надає позики без урядових гарантій. МФК може займати рівноправне положення в компаніях, яким вона позичає, відігравати роль каталізатора щодо інших інвесторів з приватного сектора, а також створювати ринки капіталу в країнах, що розвиваються.

Багатостороннє агентство гарантії інвестицій – створене в 1988р. і почало свою діяльність з 1990р. Входить 158 країн-членів. Діяльність БАГІ спрямована на розповсюдження потоку прямих іноземних інвестицій серед країн-членів. БАГІ забезпечує гарантії інвестицій, захищаючи інвесторів від таких некомерційних ризиків, як:

1) неконвертованість валюти або неможливість репатріації капіталу.

2) експропріація

3) війна та громадянська непокора

4) розрив контракту.

Ця установа надає консультативні послуи на рівні урядів, допомагаючи останнім залучати приватні інвестиції в економіку.

7. Міжнародна заборгованість: чинники формування, види зовнішнього боргу, показники.

Міжнародна заборгованість країн формується в результаті зовнішніх запозичень і утворення зовнішнього боргу.

Валовий зовнішній борг – це сума на даний момент контрактних зобов’язань резидентів перед нерезидентами щодо сплати основного боргу та % за ним.

Валовий зовнішній борг складається з :

- державного боргу;

- комерційного боргу (заборгованість суб’єктів господарювання перед нерезидентами);

- комерційного гарантованого урядом боргу (борг суб’єктів господарювання перед нерезидентами, повернення якого гарантується міністерством фінансів).

При вимірювання боргу використовуються такі показники:

1. Абсолютний обсяг боргу

2. Відношення суми боргу до ВВП

3. Відношення суми боргу до ВНД (частіше використовується світовим банком)

4. Відношення суми боргу до експорту.

 

8. Класифікація країн Світовим банком за рівнем заборгованості. Шляхи вирішення проблеми міжнародної заборгованості.

За рівнем зовнішньої заборгованості Світовий банк поділяє:

- країни з високою заборгованістю, де сума поточного боргу перевищує 80% ВНД бо 220% річного експорту;

- Країни з помірною заборгованістю, де борг – 60-220% експорту та 60-80% ВНД;

- країни з низькою заборгованістю, до 60% за обома показниками.

Зобов’язання по обслуговуванню зовнішнього боргу виконуються або за рахунок експортної виручки і скорочення імпорту, або шляхом нових позик за кордоном. Для вирішення проблеми заборгованості країни вимушені брати нові позики, а також – звертатися за допомогою до стабілізаційної програми МВФ, умови якої включають 4 компоненти:
1) відміна або лібералізація валютного та імпортного контролю;

2) зниження обмінного курсу місцевої валюти;

3) жорстка внутрішня антиінфляційна програма (контроль за кредитами банків, за видатками державного бюджету, за дефіцитом державного бюджету, за ростом заробітної плати, зняття контролю за цінами);

4) стимулювання іноземних інвестицій і відкриття економіки країни світовому господарству.

9. Сутність і види валюти, Валютний курс його чинники і режими

Законодавством України дається таке визначення поняттю “валюта” – це такі валютні цінності, по відношенню до яких валютним законодавством країни встановлено особливий режим обігу на території країни та при перетині її кордону. У перекладі з італійського валюта – цінність, вартість. Це грошові знаки іноземних держав, а також кредитні та платіжні документи в іноземних грошових одиницях, що застосовуються в міжнародних розрахунках. До іноземної валюти також належать кошти у грошових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських установ за межами України, та міжнародні розрахункові одиниці.

Валютний курс як економічна категорія являє собою ціну грошової валюти однієї країни, виражену в грошових одиницях іншої країни. Він є об’єктивним економічним показником, якій відображає тенденції внутрішнього економічного розвитку певної країни та стан і перспективи зовнішньоекономічних відносин. На нього покладене виконання певних функцій: *сприяння інтернаціоналізацїї грошових відносин; *сприяння об’єднанню та стабільному розвитку фінансових ринків; *порівння рівнів та структури цін, а також результатів виробничої діяльності в окремих країнах; *порівняння національної та інтернаціональної вартості на національних та світових ринках; *перерозподіл національного продукту між окремими країнами; *інтернаціоналізація господарських зв’язків…

Види: і.форма конвертованості: *вільно конвертовані( не існує ніяких обмежень на поточні операцїї ($, DM)); *частково конвертовані (існують валютні обмеження на певні валютні операції або тільки для нерезидентів (більшість валют західноєвропейських країн); *неконвертовані ( повінстю зберігаються валютні обмеження на всі валютні операції). 2.режим: *фіксований (передбачає наявність певного зареєстрованого паритету, який підтримують органи державного валютного контролю); *плаваючий; *змішаний.

Основою визначення та порівняння валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності окремих іноземних валют. Під купівельною спроможністю розуміється вартість певного набору товарів та послуг, які можна придбати за відповідну грошову одиницю у порівнянні з базовим періодом. Співвідношення купівельної спроможності окремих валют до певної групи товарів та послуг у двох країнах

10. Валютний курс, його чинники та режими.
Валютний курс – ціна нац. Грошей однієї країни виражена в грош. Одиницях інших країн.
Функції валют. курсу: 1. Інтернаціоналізація грошових відносин; 2. Забезпечення взаємного обміну валютами та торгівлі товарами, послугами, руху капіталу і кредиту. 3. Використання курсу для порівняння цін міжнародних та нац. ринків, а також вартісних показників різних країн. 4. Використання курсу для поточної переоцінки рахунків в іноз. валюті компаній та банків. 5. Перерозподіл нац. продукту між країнами.
На рівень валютного курсу впливають дві групи факторів: 1) Структурні – довгострокові; 2) Кон’юнктурні – тимчасові.
Структурні:
показники ек. зростання;
стан платіжного балансу;
зростання грошової маси на внутр. ринку;
рівень інфляції та інфл. очікувань;
рівень процентної ставки;
платоспроможність країни та довіра до нац. валюти на світ. Ринку.
Кон’юнктурні:
Спекулятивні операції на валют. ринку;
Ступінь розвитку ін. сегментів фін. ринку що конкурують з валютами.
Види валют. к.:
Номінальний курс – відносна ціна двох валют.
Еn = c_f/c_d
Еn – номін. курс.
c_f – одиниця іноз. в.
c_d – одиниця нац. в.
Реальний валют. к.
Еr = Enp_f/p_d
p_f- ціни за кордон
p_d – ціни внутр. ек.
Ефективний в. к. – індекс валют. к. розрах., як співвіднош. між нац. в. та в. ін. кр. Зважених до частини цих кр. у зовн. ек. операц. даної кр.
P_d^i =E d/f *P_f^i
Режими валют.к. – правила, або процедури визнач в. к., його зміни, викор. для розрах., налагодження постійних відносин між країнами, обслуг. зовнішньоек. діяльності.
Осн. Режими в. к.:
- фіксований – встан. центр. Банком, як постійні фіксовані обміни нац. в. на іноз.
- плаваючий – форм. під впливом попиту та пропоз.
Проміжні режими в. к.:
Корегований в.к. – автоматично змін. зал. від макронабору відпов. до ефективного курсу;
Керовано-плаваючий курс – встан ЦБ;
Валютне правління – прямий держ. контороль усіх міжнарод. трансакцій країни.
Режими надзвич. стану:
- контрольований в.к. – має цільове признач. і певний термін;
- прив’язка курсу до іноз. в. – кошику в.
- повзуча прив’язка – щотижнева девальвація курсу на певну передбач. величину;
- валютний коридор – зміна курсу в певних межах.

 

11. Визначення рівноважного валютного курсу за теорією загальної макроекономічної рівноваги.

Валютний курс – ціна національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях других країн.

При визначенні ВК використовують 3 підходи:

- підхід макроекономічної рівноваги;

- підхід платіжного балансу;

- інтегрований підхід.

За теорією загальної макроекономічної рівноваги, рівноважний ВК формулюється за допомогою графіка з внутрішньою та зовнішньою рівновагою, де:

- ось ординат – реальний курс іноземної валюти Er;

- ось абцис – обсяг виробництва Y;

- крива внутрішньої рівноваги, яка відбиває внутрішній попит (Dd) на товари і послуги без врахування експорту.

Dd = C+I+G+imp.

 

Крива Dd має від’ємний нахил, бо зі зниження курсу національної валюти та підвищенні курсу іноземної валюти скорочується імпорт і навпаки. Вздовж кривої Dd існує природний рівень безробіття, помірна інфляція та потенційний ВВП.

Крива зовнішнього балансу Вр показує пряму залежність між обсягами виробництва і ВК, оскільки зі зростанням Er збільшується чистий експорт. Таким чином крива Вр = C+I+G+Xn.

Рівноважний курс – в т.А.

Відхилення від рівноважного стану є в кожному з 4 секторів:

I – додатній поточний баланс на тлі недовиробництва (Японія к.90-п.2000рр.)

II – додатній поточний баланс й перевиробництво та інфляція (економічний бум) (Німеччина до початку кризи).

III – дефіцит поточних рахунків платіжного балансу, перевиробництво та інфляція, захищеність курсу національної валюти (США до початку іпотечної кризи – 2004-2006рр.).

IV – недовиробництво та дефіцит платіжного балансу.

Підхід платіжного балансу

Рівноважний курс формується на перетині кривої попиту і пропозиції на валюту. При чому попит формують як резиденти, так і нерезиденти; імпорт – як товарів і послуг, так і фінансових активів; пропозиція валюти утворюється навпаки.

Існує 2 варіанти моделей платіжного балансу:

1) попит та пропозиція валюти формується за рахунок лише операцій поточного балансу;

2) додаються операції з фінансовими активами.

Підхід платіжного балансу використовується для довгострокового прогнозування курсу і непридатний для визначення короткострокових коливань.

 

12. Формування ВК за теорією паритету купівельної спроможності. Закон єдиної ціни. Абсолютний та відносний ПКС.

1. Закон єдиної ціни:

Один і той же товар в умовах досконалої конкуренції в різних країнах має однакову ціну, якщо вона виражена в одній і тій же валюті.

 

- курс іноземної валюти

- ціна і-того товару на внутрішньому ринку в національній валюті

- ціна і-того товару закордоном в іноземній валюті

За законом єдиної ціни курс визначається:

=

Закон однієї ціни стосується одного торгованого товару тоді, коли:

1) транспортні витрати, торгові бар’єри залишаються постійними

2) існує досконала конкуренція на ринках

3) товари абсолютно однакові

4) існує торгівля між порівнювальними країнами.

Закон однієї ціни порушується через причини:

- розходження у якості товарів;

- наявність неторгованих товарів;

2. Теорія абсолютного ПКС

Теорія абсол. ПКС – курс між валютами 2 країн дорівнює співвідношенню рівнів цін у цих країнах.

Pd i Pf – вартість кошика товарів в країні і за кордоном.

Аб. ПКС малопридатний для визначення курсу, тому що:

- важко скласти кошик з повністю ідентичними товарами;

- транспортні витрати і державні обмеження роблять конкуренцію на світовому ринку недосконалою;

- безліч неторгованих товарів, ціна яких впливає на рівень внутрішніх цін, але які ніколи не потраплять на міжнародний оборот.

3. Теорія відносного ПКС

Теорія Відн. ПКС – зміна валютного курсу між валютами відбувається пропорційно зміні рівні цін у цих країнах (пропорційно темпам інфляції).

)/(

– курс іноземної валюти в поточному періоді

– курс іноземної валюти в базисному періоді

- темп інфляції в середині країни у поточному періоді

- співвідношення рівня цін або темпів інфляції у поточному році порівняно з базисним закордоном.

За формулою відн. ПКС слід знати ВК у базисному періоді близький до абсолютного ПКС та індекси інфляції в порівнювальних країнах.

Якщо ринковий (фактичний) ВК росте швидше ніж на основі відн. ПКС, то в такому разі іноземна валюта вважається переоціненою, а національна – недооціненою і навпаки.

Теорія відн. ПКС спрацьовує у випадках:

1. при прогнозуванні курсу на тривалу перспективу на основі статистичних даних про номінальний ВК та розрахункових даних про ПКС.

2. при прогнозуванні курсу в умовах високої монетарної інфляції.

3. при розрахунку орієнтованого курсу, на який повинні орієнтуватися ін.. показники для визначення міжнародної вартості товарів та послуг.

Недоліки Т. відн. ПКС подібні до недоліків Т. Абсол. ПКС.

 

13. Чинники ВК за теорією паритету процентних ставок. Правило іноземного інвестування. Ефект Фішера.

Оскільки %-ст. є ціною фінансових активів, то при транскордонному їх переміщенні %-ст. впливає на ВК.

З погляду паритетів %-ст., ВК визначається за 3 підходами:

1 – визначається рішення про вкладання грошей в активи в середині країни чи закордоном.

2 – з’ясування поняття паритету %-ст.

3 – встановлення рівноважного ВК на цій основі.

1. За підходом з погляду активів, ВК визначається співвідношенням вкладень у різні активи в середині країни та закордоном у банківські депозити та цінові папери.

Для вкладання коштів у прибуткові активи в країні інвестор повинен знати:

- %-ст. в країні;

- %-ст. закордоном;

- динаміку ВК.

При цьому він керується правилом іноземного інвестування – дохід на іноземні інвестиції в національній валюті = сумі різниці %-ст. закордоном та % знецінення або росту курсу національної валюти.

µ - очікуваний дохід від інвестицій

rf - %-ст. закордоном (номінальна)

- очікуваний ВК

- фактичний ВК

З погляду %ст., паритет означає, що ст..% в країні rd=µ, тобто однакові за розміром активи в кожній країні дають однаковий дохід при переводі в одну валюту.

rd – внутрішня ставка (очікувана ставка в середині країни)

rf – зовнішня ставка (очікувана ставка)

Умова паритету %ст. така:

різниця між %ст. в середині країни і закордоном = зміні курсу національної валюти.

- прогнозований курс валюти в періоді t+1.

Ефект Фішера.

Рівноважний ВК встановлюється на перетині кривої доходів від депозитів у національній валюті в середині країни та кривої доходів від депозитів закордоном.

Паритет %ст. з урахування ефекту Фішера:

- очікуваний темп інфляції закордоном

- очікуваний темп інфляції в середині країни

) – реальна %ст. закордоном.

Для визначення прогнозованого курсу з еф.Фішера можна користуватись формулою , але замість номінальних ставок використовувати реальні.

 

14. Грошова теорія про формування валютного курсу. Короткостроковий і довгостроковий валютний курс.

Рівновага грошового ринку для окремої країни визначається попитом і пропозицією грошей. Динаміка грошової маси впливає на валютний курс. Курс валюти визначається попитом та пропозицією грошей між 2-ма країнами. Зростання грошової маси всередині країни вищими темпами ніж за кордоном підвищує курс і навпаки.

 

r MS2 MS MS1

М

У короткостроковому періоді за монетарною теорією курс залежить від зміни грошов. Пропозиції в країні та за кордоном:

m(d)- коефіцієнт росту грошов.пропозиції в середині країни за певний період;

m(f)- коефіцієнт росту грошов.пропозиції за кордоном ( у короткостроковому періоді).

У довгостроковому періоді на курс впливають також зміна цін і реального обсягу виробництва.

P(d)-темп інфляції в країні; P(f) – темп інфляції за кордоном;

M(s,d)- грошова пропозиція в країні; M(s, f) – грошова пропозиція за кордоном.

(rd, Yd) – внутрішні змінні

Ed/f – курс валюти національної за іноземною.

 

15. Сут-ть, ф-ції та стр-ра вал.ринку. нац., міжн., і світ. вал. ринки.
Світ. вал. ринок (СВР) склад. з нац.,та міжн. ринків вал. При визначенні вал. ринку існує 2 підходи: 1) вал. ринок як ек. категорія – сист. стійких ек. та організац. відносини, пов’язан. з операц. купівлі-продажу іноз. вал. та платіжн. док. в іноз. валютах; 2) вал. ринок як інституц. утворення – сук-ть установ і орг-цій, що забезпеч. функціонування вал. ринк. механізмів.
Передумови форм-ня суч. вал. процесів: 1. Розвиток міжн. ек. зв’язків. 2. Створ. міжн. вал. сист. 3. Поширення кредитн. кредитн. інструментів в міжн. розрахунках. 4. Посилення концентрації і централіз. банк. капіталу. 5. Розвиток засобів міжн. зв’язку. 6. Розвиток інформ. технолог.
Ф-ції міжн. вал. ринків (МВР): 1) зебезпеч. викон.міжн. розрахунків; 2) забезпеч. ефективн. функ-ня міжн. кредитн. та інвест. ринків; 3) страх. вал. кредитн. ризиків; 4) отрим. спекулятивн. прибутку учасниками ринку у результаті гри на різниці вал. курсів; 5) визнач. вал курсів; 6) диверсифікація вал. резервів банків, під-в,держ.; 7) регул-ня вал. курсів.
Суб’єкти МВР: 1. Держ. установи (ЦБ, держ. казначейства – розпорядники бюдж. коштів держ.). 2. Фіз. та юр. особи, зайняті в різн.сферах ЗЕД. 3. Комерційні банки, що забезпеч. вал. обслуг. зовн. зв’язків. 4. Валютні біржі (або вал. відділи тов. і фондових бірж), а також вал. брокерські компанії.
Структура валютного ринку формується за такими критеріями:
1. За суб’єктами: а) міжбанківський валютний ринок здійснює 80% вал. операцій; б) клієнтський вал. ринок, здійснюється продаж іноземної валюти клієнтами банків фіз. та юр особам; в) біржовий ринок.
2. За терміном вал операцій: а) спот ринок , де здійснюються поточні вал операції; б) форвардний (строковий) ринок; в) своп ринок.
3. За функціями: а) обслуговування міжнародної торгівлі; б) суто фінансові трансферти (це перекази перекази трудових мігрантів, переміщення трансфертних інвестицій).
4. За валютними обмеженнями існують вільні та обмежені ринки.
5. За застосуванням валютних курсів: а) ринки з одним режимом валюти; б) ринки з кількома режимами валют. МВФ рекомендує існування 1 вал курсу.
6. За обсягом і хар-м вал операцій: а) глобальні вал ринки; б) регіональні або міжнародні; в) внутрішні або національні.
7. За територіальною ознакою: а) європейський вал ринок; б) американський вал ринок; в) азіатський вал ринок.

 

16. Торгівля валютою. Валютне котирування.

Валюта–специфічний товар, торгівля яким відбувається на ринку. При чому торгівля здійснюється на базі визначених валютних курсів.

Процес встановлення обмінного валютного курсу на ринку являє собою котирування валют.

Існує 2 методи котирування валют:

· Пряме котирування - вираження 1-ці іноземної валюти в національній валюті ($ = 8 грн), при чому іноземна валюта валюта є базою котирування, а національна валюта – валютою, що котирується.

· Непряме котирування – вираження 1-ці нац. валюти в іноземній валюті (1€=1,47$).

Котирування валют для торгово-промислових клієнтів здійснюється через:

· Крос-курс – співвідношення між 2-ма валютами, яке випливає з курсу 3-ї валюти.

· Курс, де $ не є валютою, що торгується.

· Курс між 2-ма валютами, за винятком $-ра.

Особливості котирування:

1) На міжнародних ринках при котируванні валют визначається рівень точності – 4 знаки після коми.

2) При котируванні банками валют визначається ціна купівлі та ціна продажу валюти. При прямому котируванні ціна купівлі нижча, ціна продажу вища, при непрямому котируванні – навпаки.

3) Різниця між ціною продажу та ціною купівлі – відносний спред ( встановлюється у % до середньої ціни).

4) Банки, що беруть участь у валютних торгах, відіграють неоднакову роль.

 

Банки, що активно котирують валюту на ринках наз. маркетмейкерами.Вони мають значні обсяги угод з різними клієнтами, власн. коштів, вагомі валютні позиції, займаються підтримкою ліквідності ринку.

Другорядну роль відіграють банки маркетюзери –пасивні учасники торгів. Вони роблять запит про котирування валют банку маркетмейкеру і повинні погоджуватися з ним.

 

17. Валютні операції та їх види.
Валютна операція - це операція, пов’язана з переходом права власності на валютні цінності, використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обігу; ввезенням, вивезенням, переказом та пересиланням на територію країни та за її межі валютних цінностей. Вал. операція – вид банк. операцій з купівлей-продажу іноз. вал.
Мета вал. операцій: 1.Продати чи купити іноз. вал. з метою проплати imp, кредита, % за кредитом. 2. Запобігти можливих збитків, пов’язаних з несприятливими змінами вал. курсів. 3. Отримати спекулятивні прибутки на різниці курсу валюти.
Види вал. угод: 1) поточні вал. операції: перекази іноз. вал.; отрим. і надання вал. кредитів на строк до 180 днів; переказ. %, девідентів та інш. доходів; 2) вал. операції, пов’язан. з рухом кап.: прямі інвест., портфельні, іноз. кредити на строк < 180 днів; 3) конверс. операції: конверс. операції типу today, tomorrow; спот; строкові (форварди, ф’ючерси, обціони); своп; 4) кореспондентські відносини з іноз. банками: встановлен. прям. кореспонд. відносин з іноз. банками; самостійне відкриття рах. в іноз. банках, рахунки, що наші банки відкрив. в іноз. – Nostro-рахунки; відкр. вітчизн. банками рах. іноз. банків у себе – Loro-рахунок; досягнення домовлен. про порядок і умови відкриття рах. та ведення банк. операцый з іноз. банками; робота через кореспонд. рах. центру міждерж. розрах. НБУ або через кореспонд. рах. уповноважен. банків; відкриття та ведення вал. рахунків; нарахування овердрафтів (автоматичне кредит-ня) особлив. клієнтів за рішенням керівництва; контроль exp-imp операцій; 5)неторг. операції: робота з євровал. – купівля-продаж їноз. вал. 3ої країни; інкасо іноз. вал. та плат. документа; випуск та обслуг. платників карток в іноз. вал.; купівля-продаж дорожн. чеків іноз. банків; оплата грош. акредитивів; орг-ція роб. і порядку проведення операцій в обмін. пунктах банків; 6)операції по залученню та розміщенню вал. коштів: депозитні операції, кредитні, операц. з цін. папер., лізингові, факторингові; 7) міжн. розрах.: міжн. банк. перекази, передоплата, підтверджен. безвідзивн. акредитив, відкрит. банк. рахунок, консигляція; 8) інші вал. операції: консультац.-інформац. послуги, страх. операц.,упр-ня вал. коштами, угоди про переуступку права вимоги, у монетарн. метал.
Конверсійні операції – найбільш пошир., пов’яз. з обміном вал. Поточні опер. (опер. з негайн. поставк.) – поставка сьогодні на сьогодні; ТОМ – сьогодні на завтра; спот – сьогодні на післязавт. ( або 3 роб. день).
До строк. конверт. операц. належ.: котирування більш 3х роб. днів.
Форвардні та ф’ючерсн. – вал. операц., при яких сторони домовл. про постачання обумовлен. суми вал. через визнач. термін після укладання угоди, за курсом зафіксован. в момент її укладання. Особливості: розрив у часі між моментом уклад. та виконання угоди від 1-2 тижнів.
Орбіраж – отриман. виграш від вал. операц.: часовий – внаслідок зміни курсу з часом; територ. (географ.) – форм. шляхом купівлі-продажу вал. на різн. геогр. ринках.
У форвардн. угодах курс фіксується в момент укладання угоди. Якщо, при цьому, курс спот більше курсу форвард, то різницю назив. Deport, навпаки – Report.

 

18 Сутність валютної системи та її види.Основні завданні і елементи вс..

Найважливішим елементом міжнародних валютних відносин виступає валютна система. Розрізняють національну та світову валютні системи. Світова валютна система розвивається на регіональному та глобально-світовому рівнях. Історично спочатку виникли національні валютні системи, які були закріплені національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Національна валютна система є складовою грошової системи країн, хоча відносно самостійною, оскільки виходить за національні рамки. Її особливості визначаються ступенем розвитку і станом економіки та зовнішньоекономічних зв’язків країни. Національна валютна система – це форма організацїї економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави. Основні елементи національної валютної системи визначаються національним законодавством.

Її елементи: *національна валюта – грошова одиниця країни; *валютний паритет як основа валютного курсу; *режим курсу національної валюти; *організація валютного ринку; *національні органи, що обслуговують та регулюють валютні відносини країни; *умови обміну національної валюти на золото та інші валюти – конвертованість валюти.

На основі національного законодавства встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, рейтинг та регулювання валютних курсів, формування та використання міжнародної ліквідності. До складу національної валютної системи входять відповідні інфраструктурні лданки – банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю.

Світова валютна система – це форма орагнізацїї міжнародних валютних відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства.

Її елементи:*світовий грошовий товар (виступає носієм міжнародних валютно-грошових і приймається кожною країною як еквівалент вивезеного з неї багатства (векселі, чеки..)); *валютний курс; *валютні ринки (першим такім ринком був ринок золота як грошового товару, де золото продавалось на основі офіційної ціни, що була закріплена міжнародним договром); *міжнародні валютно-фінансові організації.

Сівтова валютна система базується на функціональних формах світових грошей. Головним завданням світової валютної системи полянає в ефективному опосередкуванні платежів за еспорт і імпорт товарів, капіталу, послуг…

19. еволюція світової валютної системи.

Валютна с-ма (ВС) – форма організації і регулювання валютних відносин, закріплена нац чи міжнародним законодавством. Вирізняють нац, міжнародну регіональну і світову ВС (,,СВС)

Сучасна СВС виникла не зразу, а пройшла в своєму розвиткові ряд етапів: *С-ма золотого стандарту (Паризька) (1870-1914, 1925-1931)*С-ма золотовалютного стандарту (Генуезька) (між І та ІІ св в)*Бреттон-Вудська (1944-1971, офіційно до 1976) *Ямайська (1976-до тепер)

Перші 2 часто об’єднують в с-му золотого стандарту: кожна національна грошова одиниця мала певний золотий (Au) вміст, тобто була забезпечена певною фіксованою ваговою кількістю Au. Курс НВ визначався на основі Au пари­тету. (Так, якщо золотий вміст англійського фунта стерлін­га складав 1/4 унції золота, а долара США — 1/20, то це значить, що 1 фунт стерлінг = 5 доларам США). Існував порядок вільного продажу та купівлі Au. Банки були зобов'язані обмінювати паперові гроші на відповідну кількість Au. Позитивне: досить жорстка, але раціональна с-ма, що забезпечувало фін стабільність нац е-к, не дозволяла д-вам фінансувати свої витрати шляхом емісії та інфляції, обмежувала вал спекуляції. Недоліки: її могла використовувати тільки д-ва, що мала Au запаси в якості офіційних резервів; д-ви не могли проводити незалежну грош і вал політику; не забезпечувала зростаючого торговельного оборту.

Бреттон-Вудська ВС: Базою цієї системи був золотовалютний стандарт на основі золота і двох валют - долара США і фунта стерлінгів (ці валюти розглядалися як еквіваленти Au і могли бути офіц. резервами). Проте, на практиці, під тиском США утворився золотодоларовий стандарт. Залишались фіксовані паритети і гарантія обміну валюти на Au (на практиці тільки через долар, бо USD був єдиною валютою, що зберігала зовн конвертованість у Au). Було заборонено вільно купляти і продавати Au (можна тільки на рівні ЦБ). Режим фіксованих вал. Курсів (могли коливатися в межах 1%). Створено орган міждержавного вал рег-ня – МВФ та МБРР (зараз СБ), який повинен був слідкувати за нормальним функціонуванням світової валютної системи. В кінці 60 у зв’язку із зростанням фін потоків непов’язаних з реальними потоками, відпливом кап-лу зі США та перевищенням маси USD над Au запасами США, США розірвала зв’язки USD з AU, а в 1971 встановила плаваючий ВК. Після наради в Кінгстоні (Ямайка) в 1976 р. організовано Ямайська ВС. Введено стандарт СДР (мав стати осн. резервом), курс якого визначається на основі валютного кошика (к-сть валют, що до нього входять змінювалася кілька разів і зараз складає 5:$, DM, , ¥, французький франк). Проголошено повну демонетизацію Au у сфері вал відносин. Припинено конвертованість вал в Au. Розширено повноваження МВФ. Дозволено як фіксовані так і плаваючі курси. Зруйновано держ та міждерж контроль над ринками Au.

 

20. Паризька та Генуезька валютні системи: особливості функціонування та причини розпаду.

Паризька:Перша світова вал. система сформувалася в ХІХ ст.. після промислової революції на базі золотого монометалізму у формі золотомонетного стандарту. Юридично вона була оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції в 1867 р., що визнало золото єдиною формою світових грошей. Паризька валютна система базувалася на таких структурних принципах:

· Основою був золотомонетний стандарт.

· Кожна валюта мала золотий вміст. Валюти вільно конвертувалися в золото, що визнавалося світовими грошима.

· Склався режим вільно-плаваючих валютних курсів в межах золотих точок.

Золотий стандарт грав певною мірою роль стихійного регулятора виробництва, зовнішньоекономічних зв’язків, грошового обігу, платіжних балансів, міжнародних розрахунків. Золотомонетний стандарт був відносно ефективним до першої світової війни, коли діяв ринковий механізм вирівнювання валютного курсу і платіжного балансу. Країни з дефіцитним платіжним балансом вимушені були проводити дифляційну політику, обмежувати грошову масу в обігу при відпливі золота за кордон. Характерно, що й у розпал тріумфу золотомонетного стандарту міжнародні розрахунки здійснювалися в основному з використанням тратт(перекладних векселів), виписаних у нац. валюті, переважно в англійській. Поступово золотий стандарт зжив себе, тому що не відповідав масштабам зрісши господарських зв’язків і умовам регульованої ринкової економіки. Перша світова війна ознаменувалася кризою світової вал. системи. Золотомонетний стандарт перестав функціонувати як грошова і валютна системи. Для фінансування військових витрат поряд із податками, позиками, інфляцією використовувалося золото як світові гроші. Були впроваджені валютні обмеження. Валютний курс став примусовим і тому нереальним. З початком війни ЦБ-ки воюючих країн припинили розмін банкнот на золото і збільшили їхню емісію для покриття військових витрат. Безпосередньою причиною кризи являлася військова і повоєнна розруха.

Генуезька валютна система:Золотодевізний стандарт, заснований на золоті і головних валютах, конвертованих у золото. Платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків, стали називатися девізами. Друга світ вал. система була юридично оформлена міждержавною угодою, досягнутим на Генуезькій міжнародній економічній конференції в 1922. Основні принципи:

· Основою були золото і девізи – іноземні валюти. Офіційно статус резервної не був закріплений ні за однією валютою.

· Збережено золоті паритети. Конверсія валют у золото здійснювалася як безпосередньо, так і через іноземні валюти.

· Відновлено плаваючі вал. курси. Відбувалося вільне коливання валют без золотих точок.

· Вал. регулювання здійснювалося у формі активної валютної політики, конференцій чи нарад країн-учасниць.

· Золото служило тільки для часткового забезпечення грошей, обмін паперов. Грошей на золото для фіз.. осіб не здійснювався.

У 1922- 1928 р. наступила відносна валютна стабілізація. Але її неміцність полягала в такому:

· Замість золотомон. Стандарту були введені урізані форми золотого монометалізму в грошовій і валютній ситемах;

· Процес стабілізації валют розтягався на ряд років, що створило умови для валютних війн;

· Методи валютної стабілізації визначили її хиткість;

· Стабілізація валют була проведена за допомогою іноземних кредитів.

Під впливом закону нерівномірності розвитку в результаті першої світової війни валютно-фінансовий центр перемістився з Західної Європи в США. Валютна стабілізація була висаджена світовою кризою в 30-х рр.. Головні особливості світ. Валю кризи 1929-1936 рр.:

· Циклічний характер: вал. криза переплелася зі світовою економ. і грош.-кред. Кризою;

· Структурний характер: принципи СВС – золотодевізного стандарту – зазнали аварії;

· Велика тривалість: із 1929 до осені 1936;

· Виняткова глибина і густота: курс ряду валют знизився на 50-85%.

Економ. криза викликала пасивність платіжн. балансу, збільшення дефіциту ДБюдж., відплив золота з країни Фін. Олігархія свідомо вивозила капітали, щоб підірвати позиції франц. Франка і довіру до уряду Народного фонду. 1.10.1936 р. у Франції був припинений розмін банкнот на золоті злитки, а франк був девальвований на 25%.Інфляція знижувала конкурентноздатність французьких фірм. Тому падіння курсі франка не було припинено на відміну від фунта стерлінга і дол.. У результаті кризи Генуезька валютна система втратила відносну еластичність і стабільність.

21. Основні риси Бреттно-Вудської ВС:

Юридично була укладена на міжнародній конференції в м.Бреттон-Вуд в 1944р. Основними принципами були:

· Функції світов. грошей зберігались за золотом, але масштаби його використання знижувалися;

· У ролі засобу міжнар. платежу виступали золото, $, фунт стерлінгів.

· Резервні ключові валюти обмінювались так( $ на зол. у казначействі США па 35$ за унцію; $ nта фунт на золото обмінювалися на ринку).

Прирівнювання валют одна до одної відбувалося на основі узгоджених з МВФ валютних паритетів, виражених в золоті та $. Паритети були стабільними і змінювалися лише за згодою МВФ.

· Регулюючі функції в валютній системі виконував МВФ. Разом з ним було створено Світовий банк.

· Валютні курси країн-учасниць МВФ фіксувались до резервних валют та до золота. Їх відхилення припускалося не більше ніж на 0,75%

Офіційна зміна курсу(девальвація/ревальвація) здійснювалися за згодою МВФ.

22. Принципи побудови та особливості функціонування Ямайської ВС:

В 1976р. в Кінгстоні на Ямайці була проведена конференція, на якій були скасовані бреттонвудські принципи та встановлювалися нові:

· Основа – девізи;

· Скасовувався офіційний обмін валют на золото;

· Країни переходили від фіксованого до плаваючого валютних курсів, що встановлювалися на валютних ринках;

· Резервними валютами виступали $, фунт, франц. франк, нім. марка, японська єна;

· У статуті МВФ були зроблені поправки, за якими скасовувалося поняття «конвертованості валют» => «ринкові валюти»( що вільно використовуються)

Одна з істотних особливостей Ямайської валютної системи полягає у тому, що вона розвивалася на принципах поліцентризму, або валютного "плюралізму", тобто взаємодії у межах єдиної системи локальних (регіональних) валютних структур. Підпорядковуючись загальним принципам, що визначаються МВФ, регіональні валютні структури водночас розвиваються і на власних функціональних засадах.

 

23. Становлення і розвиток Європейської валютної системи:

Підписання в 1957 р. Римської угоди про утворення Європейської Економічної Співдружності (ЄЕС) започаткувало наступний етап у розвитку валютних відносин. В 1969 р. на конференції голів держав і урядів в м. Гаага (Голландія) було прийнято рішення про поетапне створення економічного і валютного союзу. В 1971 р. був прийнятий план Вернера( міністра фінансів Німеччини), щодо створення економічного і валютного союзу.

5.12.1978 р. – Європейська рада прийняла рішення про створення Європейського валютного союзу (ЄВС), який почав діюти з 13.03.1979.

Новий етап європейської валютної інтеграції пов'язаний з трансформацією Європейського валютного союзу у Європейську валютну систему.

Суть розвитку зазначених процесів визначалася реалізацією пропозицій голови Комісії Європейського Союзу (ЄС) Ж. Делора, які після відповідного їх схвалення у 1989 р. Радою ЄС дістали назву "План Делора". Він передбачав поетапну трансформацію Європейської валютної системи в Європейський валютний союз — не просто глибоку валютну інтеграцію, а утворення спільного для країн — членів ЄС Європейського центрального банку і заміну в перспективі національних грошових одиниць єдиною валютою співтовариства. Важливою подією на шляху реалізації "Плану Делора" стало підписання у лютому 1992 р. в м. Маастрихті (Нідерланди) Маастрихтської угоди, яка визначила інституціональні та правові засади фундації ЄВС. Угодою окреслено основні передумови утворення ЄВС: здійснення країнами ЄС повної необмеженої конвертованості національних валют, повної лібералізації руху капіталів, інтеграції банківських та інших фінансових ринків, жорсткої фіксації (без будь-яких граничних допущень) валютних курсів. Визначено основні етапи становлення ЄВС. Основним підсумком першого етапу, що завершився на початку 1994 p., стала ратифікація Маастрихтської угоди всіма країнами-учасницями; повна лібералізація у межах ЄС міграції капіталу; здійснення системи заходів, спрямованих на наближення темпів інфляції до рівня країн, які мають найсприятливіші для цього показники; скорочення бюджетних дефіцитів. На другому етапі, що розпочався навесні 1994 p., передбачалося створити основні органи та виконавчі структури ЄВС. Цей етап розглядався як перехідний до повного завершення процесу становлення ЄВС. На початку другого етапу передбачалося сформувати Європейську систему центральних банків на зразок Федеральної резервної системи США — "Єврофед". її функції полягали у посиленні координації грошово-кредитної політики, здійсненні контролю за розвитком системи ЕКЮ.Перехід до третього етапу формування ЄВС згідно з Маастрихтською угодою залежить від ступеня реального зближення країн-учасниць за комплексом певних показників, а саме:

• інфляція може перевищувати рівень, який існує у трьох країнах-членах з найстабільнішими цінами (щонайбільше на 1,5 %);

• розмір бюджетного дефіциту не повинен перевищувати 3 % внутрішнього валового продукту (