Економічні фактори- Спосіб впливу

Темп інфляції- В результаті надмірного підвищення цін товари та послуги, що виробляються в середині в країні, стають надмірно дорогими для покупців – нерезидентів. В силу цього підвищення скорочується рівень експорту. Одночасно із-за підвищення рівня цін імпортні товари стають все більш принадливими для покупців в порівнянні з товарами, що виробляються в цій країні. Це сприяє збільшенню обсягу імпортних операцій.

Реальний ріст ВВП- Високі темпи росту ВВП ведуть до збільшення обсягів імпорту товарів та послуг, Ця тенденція пояснюється тим, що високі темпи росту ВВП означають, що підвищується рівень прибутків в середині країни, частина яких може бути використана на імпорт. Низькі темпи росту ВВП, навпаки, приведуть до зниження рівня імпорту товарів та послуг.

Процентні ставки- Рівні процентних ставок впливають на потоки капіталу, що вливаються в ринок облігацій і використовуються для інвестицій в грошовий ринок. Якщо в країні підвищуються процентні ставки, то можна чекати збільшення притоку капіталу для інвестицій в облігації з високою прибутковістю та в інші інструменти грошового ринку. І навпаки, якщо процентні ставки знижуються, то можна чекати відтоку капіталу, тому що фінансові центри інших країн стають більш принадливими для інвесторів.

Валютний курс “спот”- Валютний курс “спот” впливає на :

-Відносну вартість імпортних товарів в порівнянні з вартістю товарів, що вироблені в середині в країні.

-На відносну вартість експортних товарів в порівнянні з товарами інших країн (в країнах – імпортерах). Високий курс іноземної валюти перешкоджає проведенню імпортних операцій та сприяє проведенню експортних операцій. І навпаки, низький курс іноземної валюти створює сприятливі умови для імпорту та перешкоджає експорту.

33. Сутність, рівні та фактори м-н регіон інтеграції (МРІ).

МРІ – якісно новий етап розвитку і форма прояву інтернаціоналізації господар життя, що передбачає зближення, взаємне пристосування і переплетення всіх структур нац госп-в.

Існує 2 підходи до трактув інтеграції:

1.Інт-я як система відносин – означає відсутність будь-яких форм дискримінації іноз партнерів у кожній з нац ек-к;

2. Інт-я як процес означає стирання відмінностей між економ суб’єктами, представниками різних країн.

М-н інт-я здійсн на 2 рівнях:

- на мікрорівні – інт-я підпр-в(суб’єктів господарювання);

- на макрорівні – інт-я нац госп-в.

На мікрорівні розрізн горизонт і вертик інт-ю. Горизонт. – при злитті підпр-в, що виробляють однакову чи подібну продукцію, при цьому часто створ спільний збутовий простір (придб Криворіжсталі). Вертик – обєдн підпр-в, що беруть участь у одному технологічному циклі: 1) інтегр вниз – приєдн до металург комбінату збагачувальної фабрики; 2) інтегр вгору – приєдн до метал комбінату маш-буд заводу; 3) невиробн і вгору – приєдн збутових компаній; 4) невиробн вниз – приєдн постач компаній.

На певному етапі мікроінт-ії виникають ТНК.

На макрорівні відбув інт-я країн шляхом обєднання нац господарч комплексів у єдине ціле.

Фактори розвитку МРІ: 1) економ розвиток країн, їх регіонів в умовах нерівномірного розподілу ресурсів; 2) закономірності НТ прогресу, де наука відіграє все більшу роль; 3) тенденції демогр розвитку; 4) наявність і необхідність вирішення глоб проблем (енергет, продовольчих, еколог, використ Світового океану та космосу, еокном зростання та народонаселення, екон безпеки та роззброєння); 5) різке скороч відстаней за рах розвитку трансп-комунікац мереж. Ринкова уніфік-я економ розвитку.

34. Форми і типи м-н регіон інтеграції (МРІ). Відмінності між різними формами інтегр угруповань.

Розрізняють такі форми МРІ:

1. Зона преференційної торгівлі – група країн з пільговим торгівельним режимом, коли 2 або більше кр зменш тарифи на імпорт у взаємній торгівлі, тобто створ певні преференції. (Система Британського Співтов-ва).

2. Зона вільної торгівлі, де для країн-учасниць діє пільговий торг режим за рахунок ліквідації внутр тарифів при їх збереженні для ін країн (Європ асоціація вільн торгівлі).

3. Митний союз – угода 2 або кількох кр, що передбачає усунення внутр тарифів та встановлення спільного зовн тарифу (Бенілюкс). Митний союз перетворюється у спільний ринок з усуненням будь-яких обмежень на переміщення товарів, послуг, а також виробничих факторів – капіталу і робочої сили.

4. Спільний ринок – у такому союзі забезпеч вільний рух товарів, капіталів і роб сили при збереж тарифної політики, притаманної митному союзу. Побудова спільного ринку повинна завершитися створенням справді єдиного економічного, правового та інформаційного простору і дати імпульс для переходу до якісно нової сходинки економічної інтеграції – економічного союзу.

5. В економічному союзі вільний рух факторів і результатів виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. В країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця. Ознаками економічного союзу є: 1) ліквідація будь-яких торгівельних обмежень і проведення єдиної зовнішньоторговельної політики; 2) вільне переміщення товарів, послуг, капіталу та громадян; 3) жорстка координація (по суті – єдність) економічної, фінансової та соціальної політики. (Бенілюкс (з 1960), США, СРСР (до 1991)).

6. На основі економічних створюються і політичні союзи, в яких поряд з економічною забезпечується й політична інтеграція. Економ і політ союз – передбач поряд з попередн факторами інт-ії також узгоджувати екон і валютну політики, координув політ рішення.

Типи МРІ: торгівельна зона (форми 1-3: зона префер торг, вільн торг, митн союз) і виробнича інтеграція (вкл. форми 4-6).

Ефективність МРІ досягається за рахунок: *усунення бар’єрів та дискримін в рухові товарів, послуг, капіталу і роб сили, *стандартиз та уніфік у виробн-комерц сфері, *ефект синергії(масштабу).

Форми міждержавної координації створюють умови для інтеграції і у сфері виробництва. Рівні, форми та типи міжнародної економічної інтеграції тісно взаємопов'язані.

35. Загальна хар-ка основних інтеграц угруповань світу

Найбільш вагомі інтеграц угруповання вкл в себе десятки країн.

Формування регіональних інтеграційних комплексів має договірно-правову базу. Групи країн на основі взаємних угод об'єднуються в регіональні міждержавні комплекси і проводять спільну регіональну політику в різних сферах життя.

Серед численних інтеграційних угрупувань можна виділити в Західній Європі ЄС і ЄАВТ, у Північній Америці - НАФТА, регіональні і субрегіональні інтеграційні формування у Латинській Америці, Азії, Африці. Історично найбільш чітко інтеграційні процеси проявилися в Західній Європі, де у другій половині XX ст. створюється єдиний економічний простір цілого регіону, в рамках якого інтеграція досягла найдовершеніших форм.

Відправним моментом західноєвропейської інтеграції стало утворення у 1952 році Європейського об'єднання вугілля і сталі. Пізніше виникли Європейське економічне співтовариство та Євратом. На основі цих трьох співтовариств і виник сучасний Європейський Союз.

У Центральній та Східній Європі зародилися або зароджуються й інші інтеграційні угрупування. На теренах Центральної Європи створено Центральну європейську ініціативу. У причорноморській зоні зародилось Чорноморське економічне співробітництво, яке навіть заснувало Чорноморський банк реконструкції та розвитку. Країни колишньої Радянської Прибалтики об'єдналися в Союз Балтійських держав. Решта країн, що також утворилися на теренах колишньою Радянського Союзу, спробували об'єднатися в Союз Незалежних Держав, а тепер намагаються, щоправда, із суперечливими намірами і зусиллями, надати цьому інтеграційному угрупуванню життєздатного режиму функціонування. Розробляються також перспективні проекти створення малих регіональних зон прикордонного співробітництва (наприклад, Карпатський Єврорегіон).

Ще один з найбільших і найбагатших об'єднаних ринків склався у Північній Америці після об'єднання національних ринків Канади, США та Мексики у рамках Північноамериканської угоди про вільну торгівлю NАFTА). Специфічність цього ринку характеризують такі риси: - це об'єднання лише трьох, але великих як за територією й населенням, так і за економічним потенціалом країн (мала кількість країн дає змогу легше домовитись при вирішенні спірних питань, а велика територія, достатньо велика кількість населення і величезний економічний потенціал дозволяє звести проблему економічних ресурсів до мінімуму).

На суч ктапі розвитку світов ек-ки основне місце в інтеграл проц в АТР (азіат-тихоокеан регіон) займає міжконтинентальн інтеграц конгломерат під назвою «Азіатсько-Тихоок економ спів роб-во» (АТЕС). Главные цели организации — обеспечение режима свободной открытой торговли и укрепление регионального сотрудничества.

МЕРКОСУР - субрегіональний торгово-економічний союзспілка,сполучник,спілку, в який якого входять Аргентина, Бразилія, Парагвай і Уругвай. Асоційовані члени членів – Болівія (1996) і Чилі 2000)+Колумбія, Еквадор і Перу. Стратегічна мета ціль МЕРКОСУР – створення об'єднання, здатного гарантувати економічний ріст зростання,збільшення,зріст його учасників на основі інтенсивної взаємної торгівлі й ефективного використання інвестицій, а також підвищення міжнародної міжнародній,міжнародною конкурентноспоможності економік субрегіону.

Співдружність незалежних держав було створ. в якості регіонального співтовариства держав у відповідності з підписаною в Мінську угодою про створення СНД, Алма-Атинською декларацією та протоколом до Мінської угоди. Головними цілями СНД визначено:• формування умов стабільного розвитку економік країн-учасниць; поетапне створення загального (спільного) економічного простору на основі ринкових відносин;• забезпечення рівних можливостей для всіх господарських суб'єктів;• реалізація спільних економічних проектів; вирішення актуальних соціально-економічних завдань.

Організація африканської єдності (ОАЄ) - найбільша міждержавна організація в Африці. Створена 1963 р., коли на конференції глав держав і урядів 30 незалежних країн Африки в Адіс-Абебі (Ефіопія) було підписано Статут ОАЄ Станом на 2000 р. членами ОАЄ були 53 незалежні держави Африки. Основні цілі ОАЄ - зміцнення єдності та солідарності африканських держав, координація і зміцнення всебічного політичного й економічного співробітництва між ними, захист їх суверенітету, незалежності та територіальної цілісності, ліквідація на континенті всіх видів колоніалізму, заохочення міжнародного співробітництва.

Європейський союз (ЄС) – найбільш розвинене інтеграційне угруповання у світі; за своєю суттю є економічним, валютним і політичним союзом 27 держав-членів. ЄС є правовою і інститут основою ф-ціонув європ співтов-ва як обєднання 3 відомих співтов-в

У світі існують й інші значні та менш значні інтеграційні угрупування. Наприклад, у Латинській Америці - це Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛААІ), Співтовариство та спільний ринок країн Карибського басейну (КАРИКОМ), Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР), і Азії - Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), Асоціація регіонального співтовариства Південної Азії (СААРК), в Африці - Економічне співтовариство держав Західної Африки (ЕКОВАС), Південно-Африканська конференція з координації (САДКК), Економічне співтовариство країн регіону Великих озер, Центральноафриканський економічний союз тощо.

36. завдання,створення та специфіка діяльності у НАФТА.

Для північної Америки тривалий час був характерний розвиток економічних зв'язків переважно на корпоративному рівні, в результаті чого на початку 80-х років почав формуватися регіональний американсько-канадський господарський комплекс. Посилення міждержавної економічної взаємодії зумовило створення 1988 року зони вільної торгівлі "США-Канада".Мета: •усунути тарифи у взаємній торгівлі двох країн в десятирічний період. • зняти національні преференції на всі урядові контракти вартістю понад 25.000 доларів, •заборонити обмеження у взаємній торгівлі паливом та енергією, за винятком тих, що пов'зані з національною безпекою і запобіганням виснажені я енергетичних ресурсів, •усунути тарифні і лібералізувати нетарифні бар'єри у взаємній торгівлі сільськогосподарською продукцією , •увести національні режими для взаємного інвестування;• створити спільну Комісію для координації дій, спрямованих на реалізацію угод.1993 року було створено нове інтеграційне угруповання за участю США, Канади, Мексики - Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА). Формується торговельний блок, що об'єднує країни. Відповідними угодами в рамках НАФТА, зокрема, передбачається: • істотно пом'якшити тарифне регулювання. Протягом 5 років від мита вивільниться 65% американського промислового і сільськогосподарського експорту до Мексики, а також 70% мексиканського експорту до США (одразу після ратифікації угоди); • скоротити наполовину податки на імпорт в Мексику автомобілів і запасних частин до них негайно після ратифікації відповідної угоди, а через 5 років 75% цієї торгівлі зробити безтарифною; • забезпечити вільний допуск американських компаній на мексиканський ринок телекомунікацій (що оцінюється в 6 млрд.дол.США) до 1995р.; • терміново відмінити тарифи на текстильні товари на суму 250 млн. дол, • терміново відмінити ліцензії з боку Мексики на імпорт сільськогосподарської продукції; • відкрити мексиканський фінансовий ринок для партнерів за НАФТА до 2000 р.; • забезпечити активну діяльність американських компаній на Мексиканському страховому ринку (оцінюється в 3,5 млрд.дол. США); • лібералізувати взаємне інвестування, зокрема зняти обмеження з боку Мексики на такі дії американських фірм, що експортують з Мексики, коли ці фірми отримують право на інвестиції в її економіку; • відкрити мексиканську транспортну мережу для американських фірм у два етапи (1995 та 1999 роки. США використовують механізми НАФТА для інтенсифікації дій на перспективних ринках Південної Америки. Водночас НАФТА може і негативно вплинути на економіку США, коли ліквідація обмежень підштовхне процес масового перебазування американських виробництв до Мексики із значно дешевшою робочою силою. Сучасні американсько-західноєвропейські економічні взаємовідносини розвиваються в умовах, коли ринки ЄС більш значущі для економіки США, ніж японський, канадський та інші ринки. Так, сукупна вартість експорту і продажу дочірніх підприємств США в ЄС оцінюється в 600 млрд. дол., що втричі перевищує аналогічний показник у Канаді і в чотири рази - в Японії. Крім цього, значення ринків ЄС для підприємців та інвесторів США вище, ніж американського для ЄС. Водночас країни ЄС залежать від американського ринку меншою мірою, ніж Японія і Канада. У Цьому контексті поглиблення європейської інтеграції може мати для економіки США як позитивні, так і негативні наслідки.

37. Співробітництво країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР). Діяльність АТЕС.

В АТР інтеграц процеси вже протягом кількох років визначають головні напрями і зміст його розвитку. Специфіка інтеграл процесів в АТР полягає в: 1)в інтеграцію включені держави, що мають різний рів економ розвитку; 2)процеси інт-ії відбув в основному на мікроекон рівні (між фірмами, корпораціями); 3)інтегр-я протікає на регіональному рівні й великою мірою на рівні окремих субрегіонів; 4)ступ організац готовності інтегр процеів поки невелика; 5)відсутнє чітке інститут оформлення даного інтегр угруповання.

АТР включ ряд субрегіон обєднань: АСЕАН, АТЕС, ПТФ, ТЕР. На суч ктапі розвитку світов ек-ки основне місце в інтеграл проц в АТР займає міжконтинентальн інтеграл конгломерат під назвою «Азіатсько-Тихоок економ спів роб-во» (АТЕС). Становлення АТЕС як суб’єкта м-н економ відносин ще не завершилося. Він формується як динамічний і впливовий екон союз, який є постійно відкрит для нов членів.

Міжурядов форум АТЕС був утворений в листопаді 1989 р (21 учасник – Австрал, Бруней, В’єтнам, Гонконг, Індонез, Канада, КНР, Респ-ка Корея, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Перу, Росія, США, Сінгапур, Таіланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі, Японія). На частку АТЕС припад близько 60% світ ВВП. Зберігаючи формально консультант статус, АТЕС до тепер часу перетвор на дієвий і авторитетний мех.-м узгодж позицій з ключов питань ек-ки, торгівлі і інв-ій, активіз економ і техн спів роб-ва в АТР.

Найважливіші органи АТЕС – щорічні саміти глав держав і урядів і приурочувані ним зустрічі міністрів закордон справ і торгівлі, а також секторальні зустрічі міністів і наради старших посадовців (СДЛ). Проблематикою конкр напрямів економ взаємодії в АТЕС займ комітети, підкомітети, роб групи і ін органи Форуму.

Інтереси підпр кругів виражає створена при АТЕС Ділова консультативна рада, в яку вход по 3 предстаники бізнесу від кожного члена Форуму, відповідних країн, що призначаються економ лідерами. В АТЕС діє інститут голови. Викон амін-техн ф-цій покладене на секретаріат Форуму, що знаходиться в Сінгапурі.

В рамках АТЕС все ріш ухвалюються на основі консенсусу.

Головні підсумки і напрями майб діяльності АТЕС визначаються в щорічн деклараціях лідерів і заявах мін-ів закордон справ і торгівлі. Серед цих документів основоположне знач має прийняте в Богорі (Індонезія) в 1994 р декларація, що встановила як мету формув в АТР с-ми вільної і відкритої торгівлі і інв-ій – до 2010 р (для розвинен країн) і до 2020 – для ін країн. На Осакському саміті 1995 р лідери прийн Програму дій по реалізаці вказаних цілей, а також по розвитку економ і техн. Спів роб-ва.

У центрі уваги саміту АТЕС в Бруней(листопад 2000 р) були такі актуальні для регіональн і світово ек-ки процеси, як глобалізація з властивим їй ризиками і можливостями прискорення темпів економ розвитку і підвищ добробуту насел, освоєнняя новітніх ін форм і комунікац технологій, а також повяз з цим тема нової економіки.

Главные цели организации — обеспечение режима свободной открытой торговли и укрепление регионального сотрудничества.

В 1994 в качестве стратегической цели объявлено создание к 2020 в АТР системы свободной и открытой торговли и либерального инвестиционного режима. Наиболее развитые страны должны осуществить либерализацию к 2010. Каждая страна самостоятельно определяет свой статус и сроки введения новых режимов на основе индивидуальных планов действий.

38. Розвиток економ інт-ії країн Півден Америки. Організац-економ особливості МЕРКОСУР(1991 – Агент, Бразил, Уругвай, Парагвай)

МЕРКОСУР (Mercado Comu'n del Cono Sur – MERCOSUR) – субрегіональний торгово-економічний союзспілка,сполучник,спілку, в який якого входять Аргентина, Бразилія, Парагвай і Уругвай. Асоційовані члени членів – Болівія (1996) і Чилі 2000)+Колумбія, Еквадор і Перу. У березні березню,березневі 1991 був підписаний чотирьохсторонній договір у м. г.,п.,р.Асунсьйоні Асунсьйону (Парагвай) про створення митного союзу спілки,сполучника й загального спільного ринку МЕРКОСУР. Але реально торговельний торговий блок сформувався лише до 1995. В 1994 була укладена ув'язнена додаткова угода, яка підтвердила створення зони вільної торгівлі й проголосила завдання задачу наступного перетворення її в митний союзспілку,сполучник. В 1995 цей договір набув чинності – на зовнішніх границях межах,кордонах блоку блока стали діяти загальні спільні митні тарифи на імпорт товарів із третіх країн, що охопили приблизно 85% усіх видів товарів, що возяться у країни МЕРКОСУР.

Стратегічна мета ціль МЕРКОСУР – створення об'єднання, здатного гарантувати економічний ріст зростання,збільшення,зріст його учасників на основі інтенсивної взаємної торгівлі й ефективного використання інвестицій, а також підвищення міжнародної міжнародній,міжнародною конкурентноспоможності економік субрегіону.

Організаційна структура: -головний орган керування управління МЕРКОСУР – це Рада Раду Загального Спільного ринку. Він збирається періодично на вищому вищім рівні рівню,рівневі (глав голів,глави держав і урядів, міністрів закордонних справ) і здійснює політичне планування розвитку інтеграції;

- Група Загального Спільного ринку – головний виконавчий орган, що функціонує постійно. Він має:

- об'єднану парламентську комісію (представницький орган парламентів МЕРКОСУР);

- соціальний і економічний консультативний форум (представницький орган економічних і соціальних секторів економік країн- учасниць);

- адміністративний секретаріат зі із штаб-квартирою в Монтевідео (Уругвай), а також 10 технічних комісій, що підкоряються підпорядковуються Групі загального спільного ринку й торгівлі, що займаються позичаються питаннями, митного регулювання, технічних норм, валютно-фінансової політики, макроекономічної політики, наземного й морського транспорту, промислової промисловій технології, сільського господарства хазяйства й енергетики.

Створення МЕРКОСУР привело навело,довело,призвело,спричинило до збільшення взаємної торгівлі між його учасниками. У зоні вільної торгівлі чотирьох країн ліквідовані мита й інші обмеження на 90% товарів, погоджені загальні спільні зовнішні тарифи для торгівлі із третіми країнами на 85% імпортованих товарів. Відбулося розширення поширення торгово-економічного співробітництва з іншими регіональними торговельними торговими угрупованнями групуваннями Латинської Америки.

Незважаючи на гарні результати, МЕРКОСУР страждає від тих же проблем, які уповільнюють розвиток практично всіх інтеграційних об'єднань "третього миру світу". Головні з них – це різнорідність країн- учасниць і відносно низький рівень їхнього економічного розвитку. Двосторонні Двобічні економічні зв'язки сполучення "нових індустріальних країн", Бразилії й Аргентини, досить міцні, але їхня інтеграція з більше більш слабкими країнами, Парагваєм і Уругваєм, менш менше стійкастала.

Недоліки МЕРКОСУР: різнорідна політ структура країн-учасниць, зміна політ режимів.

39. Завдання, проблеми і перспективи розвитку інтеграціїкраїн Співдружності незалежних держав (СНД).

Співдружність незалежних держав було створ. в якості регіонального співтовариства держав у відповідності з підписаною в Мінську угодою про створення СНД, Алма-Атинською декларацією та протоколом до Мінської угоди.

Цілі: • обов'язкове виконання взятих на себе у рамках СНД міжнародних обов'язків;• невтручання у внутрішні справи;• дотримання територіальної цілісності та недоторканість кордонів СНД;• обов'язкове дотримання міжнародних норм у галузі прав людини та основних принципів щодо прав національних меншин;• об'єктивне представлення суспільно-політичного життя у засобах масової інформації держав-членів, недопущення розповсюдження повідомлень, які можуть спричинити міжнаціональні конфлікти;• заборона діяльності політичних партій та угруповань, що засновані на ідеях фашизму, расизму, міжнародних конфліктах тощо.

Члени: Азербайджан, Вірменія, Республіка Бєларусь, Казахстан, Киргизія, Молдова, Російська Федерація, Республіка Таджикистан, Туркменистан, Україна, Узбекистан (у 2008 р. із Складу СНД вийшла Грузія через війну на Північному Кавказі).

Для успішної організації та плідної співпраці передбачалось створити таку структуру:1.Рада глав держав; 2. Рада глав урядів; 3. Міждержавний економічний комітет; 4. Рада міністрів іноземних справ; 5. Рада міністрів оборони; 6. Верховне командування об'єднаних збройних сил СНД; 7. Рада керуючих прикордонними військами; 8.Міждержавний банк; 9. Виконавчий секретаріат.

З моменту підписання Договору про створення СНД опрацьовувались питання по організації співробітництва, перш за все по зовнішній, економічній та фінансовій політиці. 1993 р. країни-члени підписали угоду про створення Економічного союзу, яким передбачалось вільний рух товарів, послуг, капіталів та робочої сили, реалізація скоординованої політики (грошова та кредитна системи, ціни та податки, бюджетні питання, митна та валютна сфери), підтримка вільного підприємництва, сприяння спільному виробництву та координація господарського законодавства.

Головними цілями Економічного союзу визначено:• формування умов стабільного розвитку економік країн-учасниць; поетапне створення загального (спільного) економічного простору на основі ринкових відносин;• забезпечення рівних можливостей для всіх господарських суб'єктів;• реалізація спільних економічних проектів; вирішення актуальних соціально-економічних завдань.

Домовленості країн у межах Економічного союзу СНД зорієнтовані на поетапне забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталів, робочої сили. Зокрема, перспективним планом інтеграційного розвитку СНД передбачається створення зони вільної торгівлі; митного та платіжного союзів. З 1994 р. діє Міждержавний економічний комітет (МЕК), до президії якого ввійшли віце-прем'єри країн-учасниць. Робочим органом МЕК є Колегія з уповноваженими представниками від кожної країни. Найбільша інтеграційна динаміка притаманна взаємовідносинам Росії, Білорусі і Казахстану (договір 1994-1995 рр. про вільну торгівлю і митний союз) з підключенням Туркменистану та Узбекистану.

Слід зазначити, що інтеграційні процеси в межах СНД розвиваються в умовах погіршення економічного стану країн-учасниць. Важливим є розуміння того, що в межах СНД відбувається не просто реінтеграція колишнього Радянського Союзу на новій, переважно економічній (а не політичній) основі, а й становлення нових незалежних держав у трансформованому геоекономічному просторі. За масштабами і глибиною ця проблема потребує окремих досліджень, які започатковані економістами і політологами із країн СНД Необхідно також зауважити, що геоекономічне положення країн СНД формує їх різноспрямовану інтеграційну мотивацію: участь з 1992 р. Азербайджану, Киргизстану Туркменистану, Узбекистану, Казахстану (спостерігач) в Організації економічного співробітництва. (ОЕС), членам 11 якої є Іран, Пакистан, Туреччина; двостороння інтеграція Молдова – Румунія.

40.Формування та етапи розширення Європейський Союзу.

ЄС – найуспішніша регіон орг-я. Прогрес ЄС на шляху до економ інтегр трансформ його у центр залучення для всіх ін країн і угруповань, які бажають укласти довгострокові відн-ни різного рівня – від отрим привілеїву торгівлі до вступу.

Європейський союз (ЄС) – найбільш розвинене інтеграційне угруповання у світі; за своєю суттю є економічним, валютним і політичним союзом 27 держав-членів

Етапи форм-ня: 1950р. - іниціатива Герман., Фр. щодо створ. Європ. федерац.

1951 - Париз. угода про створ. європ. об’єднання «вугілля і сталі»(ЄОВС). Почала діяти з 1952р. Склад.: ФРН, Фр., Італія, країни Бенілюксу (Бельг., Нідерл., Люксемб.). Причини створ. ЄОВС: створ. картелю (митн., цін. політ.), потреба в рег-ні цього.

1954 – країни Бенілюксу запропон. створ. спільн. ринок.

1956 – відбув. міжуряд. конференц. у Венеції, яка підготов. проект створ. європ. ек. співтов-ва (ЄЄС) і європ. співтов. з атомн. енергії (ЄСАЕ).

1957 – Римськ. договір, яким закріпл. венеціан. проекти, що почали діяти з 1958. Передбачалось: усун. бар’єри на шляху руху тов., послуг і капіталу, роб. сили; співроб. у зовн.-ек., аграрн.,транспорт. сферах.

1967 – злиття 3-х співтов-в і утвор. єдиного ЄСпітов-ва.

1968 – утвор. митного союзу країн ЄС на умовах: скасув. митн. податків; зняття кільк-них обмежень у взаємн. торгівлі (квота); введ єдин митних тарифів; введ. єдин. зовн.-торг. та аграрн. політ.

1972 – Париз. угода про поетапне створ. вал.-ек. та політ.созу; 1973 р – ВБ, Ірл, Данія,

1979 – заверш. процес створ. європ. вал. сист. Емісія ЕКЮ на 50%.

1981р - +Греція;

1986 – Португал. і Іспан. до складу ЄС (вже 12 країн), відбув. «Зміни до Римськ. договору»: 1. Усув. митні формальності. 2. Усув. відмінності в технічн. стандартах до прод. ( сист. європ. стандартів, міжн. сист. одиниць). 3. Відмін. обмеження в наданні держ. замовлень іноз. компаніям. 4. Нівелюється різниця в рівнях оподатк. 5. Усув. ліміти на послуги транспорту, зв’язку. 6. Усув. вал. обмеження, що залиш. (щодо руху капіталу). 7. Ліквідується обмеж. щодо прийняття громадян на роб.

1991 – підпис угода між ЄС і ЄАВТ про створ європ економ простору (ЄЕП)

7.02.1992 – підпис Майстрих договір

1.11.1993 – Майстрих дог наьрав чинності і Європ Спітов-во стало офіц назив ЄС.

1995 - +Австрія, Фінляндія, Швеція.

1997 – прийнято «План дій з єдиного ринку»

02.10.1997 – країнами-членами підписуються Амстердам угоди, зг з якими було внесено зміни та доповнення до Договору про ЄС (зміни стосув в основному більш гнучкої та тісн співпраці кр в гал зовн політики та політики в гал безпекиЮ а також спів роб-ва у сф правосуддя та внут політики)

1.05.2004 – розшир ЄС. Число його членів за рах держав Цент та СХ Європи, а також Прибалтики збільш з 15 до 25 (нові члени – Чехія, Польща, Угорщ, Мальта, Кіпр, Словач, Словенія, Естонія, Лит, Лат.)

З 2007р. приєднались Болгарія і Румунія. Той факт, що нові члени – кр з перехідн ек-кою автоматично збільш число спірних питань, які були детально визначені умовами попереднього прийому.

41. Особливості суч етапу ф-ціонування ЄС

1.11.1993 р набрав чинності Майстрих договір, яки було підпис у 1992 р, з цього дня Європ співтов-ва стали офіц назив Євр Союзом. Воно передбач нові сфери спів роб-ва: 1)єдина зовн політика і політика у гал забезпеч безпеки; 2)правосуддя і тісна взаємодія у виріш внутр питань. Отже, ЄС – це правова і інститут основа ф-ціонув європ співтов-ва як обєднання 3 відомих співтов-в (ЄОВС - 1952, ЄЕС - 1957, Євроатом – 1957). 2/3 всієї діяльності Євр Комісії, Ради мін-ів ЄС і Європарламенту спрямив на здісн «Плану дій з Єдиного Ринку», прийнятого в червні 1997. Маастр угоди надали ЄС таких ф-цій: *створ і упр-ня єдиною валютою; *корд-я та контроль у проведенні єдин екон політики; *заснув і захист Єдиного Ринку на засадах вільн і справедл конк-ії, підтрим рівності з певним перерозп коштв між багатш та біднішими регіонами; *підтримка закон-ті і правопорядку; *визнач і розв-к фундам прав і свобод окрем громадян; *упрал єдиною зовн політикою, вкл всю гал закорд справ і політ безпеки, формув спільн оборонної політики.

У проц зах-європ інтегр-ії вияивилися істотні внутр і зовн суперечності. Гол причиною внутр суперечностей є нерівномірність господар розвитку та диспропорції економ стр-ри за територією, які доцільно розгляд в 3 аспектах: 1)з т.зору різниці в ресурсному потенціалі та розвитку окремих країн-учасниць ЄС (2 групи країн – економ сильних – Німеч, Фр, Італія, ВБ, і відносно слабких – Ірл, Ісп, Португ, Греція); 2)у межах ек-к кожної країни (Італія – високорозвинен північ, менш розвинут – південь; ВБ – відносна ек відсталість Півн Ірл та Уельсу тощо); 3)за регіонами Європи (незважаючи на декларовану демократизацію процесу вироблення й прийн рішень на засадах компромісу і консенсусу, актуальними для ЄС залиш ткі проблеми як демокр контроль над політикою ЄС, розподіл повноважень і ф-цій між орг ЄС, політика щодо прийн нов членів.

Зовн суперечності розвитку ЗЄ інт-ії виник у процесі взаємодії факторів регіон та глобальн інтернац-ції. З 1 боку, розшир ринку ЄС є ключов інтегр фактором як на макро- так і на мікроекон, корпорант рівні. З ін боку, більшість ЗЄ корпорацій технологічно та фінансово пов’язані з америк та япон ТНК, які поряд зі св нац інтересами реаліз також інтереси атлант та тихо океан інт-ії.

1.05.2004 ознаменув новий безпрецедент етап розшир ЄС. Число його членів за рах держав Цент та СХ Європи, а також Прибалтики збільш з 15 до 25 (нові члени – Чехія, Польща, Угорщ, Мальта, Кіпр, Словач, Словенія, Естонія, Лит, Лат.)

З 2007 р. приєднались Болгарія і Румунія. Той факт, що нові члени – кр з перехідн ек-кою автоматично збільш число спірних питань, які були детально визначені умовами попереднього прийому.

Просуваючись на Схід, ЄС помітно нарощує свій ресурсн потенціал, перетвор на найб у світі ринок з 500 млн споживачів, зберіг просторову динаміку інт-ії. Політично складається гегемонія Євросоюзу на основній ч-ні терит Європи, це надає йому зовсім ін м-н ваги, статусу та позиції. Разом з тим реалії та наслідки розшир ЄС вигляд досить неоднозначно та суперечливо. Рів економ роз-ку цих країн дуже нерівномірний, це знахож відобр у по-ку ВВП на душу насел. Економ наслідки від розшир ЄС розцін по-різному. З великою йм-тю можна передбачати, що стимулюючого впливу на екон зрост країн ЄС не буде, як це і було під час попередніх хвиль розширення. Зростаючий потік інв-ій з ЄС стимулював структ перебудову в цих країнах (що приєдн у 2004), але у 8 з 10 кр (крім Мальти та Кіпру) торгів дефіцит перевищував потік капіталів з ЄС.

Нових торгов потоків створено уже не буде, можна очікув лише пожвавл торгівлі с/г продукцією та споживчими товарами через різницю в цінах в ЄС-15 та нових кр-членах.

До ЄС вступ кр, які не заверш до кінця процеси формув ефект рин госп-ва, правов держави та громадян сусп-ва. Це дозвол зробити висновок про те, що наслідки такого вступу не були добре прорахованими, а сам вступ продиктован скоріше політ чинниками, ніж міркуваннями зростання економ ефект-ті госп-ня.

Для того, щоб гарантув те, що розшир ЄС буду сприяти екон розв-ку кр з перех ек-кою, які вступ до ЄС, а не гальмув розвитк, необ щоб: 1)прийняття до ЄС не повинно перетвор в одностор диктат, який зобвязані прийняти кр, що вступ. Це – проц партнерства, в якому повинні враховув інтереси та прагнення кр, що вступ. 2)Новий процес прийняття вимагає інститут змін набагато більш масшт, аніж було необх раніше. Потрібен відносно тривал перехідн період для здійсн цих змін та забезпеч конкур-спрможнлсті кр-претендентів. 3)Існуючі члені ЄС повинні допоміг претендентам в проц вступу дор Союзу. Вони не повинні створювати зайвих перешкод для процедури, яка буде значним внесокм в єдність і благополуччя Європи.

Нове розшир ЄС виглядає вже не як злитт, а швидше як поглинання ЄС чергової партії держав, що приєднуються. Щоб не виглядати як колонізатор (не справл імперськ враження) ЄС не повинен створюв враження, що приєднання означ просте копіюв дан країнах правопорядку, політик і стр-р співтов-ва і що від самобутності,Ю яка склалася в ін Европі, не залиш нічого, що заслуг на збереження.

42. Організаційна структура ЄС. Законод та виконавчі органи ЄС.

ЄС має наступні органи наднац регулювання: Європейська Рада, Європ Комісія, Рада Міністрів ЄС, Європейський парламент, Європ Рахункова палата.

Інституції ЄС: Три головні законодавчі інституції ЄС: 1. Європейський парламент (ЄП) - представляє громадян ЄС і безпосередньо ними вибирається; 2. Рада Європейського Союзу (РЄС) – представляє країни-члени ЄС; 3. Європейська Комісія (ЄК) – представляє інтереси Союзу в цілому. „Інституційний трикутник” виробляє політику та закони (директиви, законодавчі акти та рішення), чинні на всій території ЄС.

Європейська Рада

формально не належить до інституцій Союзу, однак лишається “останньою інстанцією” ухвалення багатьох рішень і уособлює міждержавний складник Європейського Союзу

Функцією ЄР є надання Союзу імпульс необхідний для його розвитку та визначає загальні напрямки його політики

До складу Ради входять глави держав та урядів країн Європейського Союзу

Зустрічі відбуваються щонайменше двічі на рік

Головні завдання: 1) визначає середньо та довгострокову стратегію розвитку та функціонування Європейського Союзу, 2) координує напрямки діяльності Союзу, 3) координує та визначає головні цілі діяльності Європейського Союзу на міжнародній арені.

Рада ЄС (Рада Міністрів). Функції: головний орган ухвалювання рішень ЄС. Бельгія (Брюссель) та Люксембург. Керівництво: здійснює країна-президент, яка змінюється що півроку. Склад: По одному міністрові від кожної країни Союзу (міністр бере участь залежить від питань порядку денного), кожні шість місяців у Раді відбувається ротація голів.Функції Ради ЄС:

1)Приймає європейські закони. 2)Координує загальну економічну політику держав-членів ЄС. 3)Заключає міжнародні угоди між ЄС та однією чи більше країнами або міжнародними організаціями. 4)Схвалює бюджет ЄС (разом з Європарламентом). 5)Розроблює спільну зовнішню політику та політику безпеки ЄС, що базується на керівних принципах, сформульованих Європейською радою. 6)Координує співпрацю між національними судами та силами поліції у кримінальних справах.

Існують наступні ради: Рада із загальних питань та зовнішніх відносин; Міністри закордонних справ; Міністри економіки й фінансів; Екофін; Міністри сільського господарства; Рада з питань сільського господарства та рибальства.

Європейська Комісія (Брюссель) Склад: 27 Комісарів, по одному від кожної країни Союзу. Виконує роль уряду ЄС, виконавча влада. Функції ЄК: 1) Ініціює нові законопроекти і надсилає їх до Парламенту та Ради; 2) Здійснює керівництво та втілює політику та бюджет ЄС. 3) Забезпечує дотримання європейського законодавства. 4)Контроль за дотриманням європ права.

Кожна країна делегує по одному кандидату до ЄК. Президент ЄК затверджується Європарламентом і призначається ЄР (Євр Радою). Термін повноважень – 5 років. Є колегіальним органом. Ріш приймаються більшістю голосів, яка несе політ відпов-ть перед європарламентом і європ радою.

Європейський Парламент (працює у Франції (Страсбург) , Бельгії (Брюссель) та Люксембурзі), 732 члени - законодавчий орган ЄС, обраний прямим голосуванням

Президент - обирається на 2.5 роки, а склад парламенту – на 5 р.

Функції ЄП

1) Разом з Радою здійснює законодавчу функцію і, як орган, обраний прямим голосуванням, виступає гарантом демократичної законності європейських законів. 2) Здійснює демократичний нагляд за діяльністю інституції ЄС, зокрема Комісії. Парламент уповноважений схвалювати чи відхиляти кандидатури комісарів і має право не схвалювати діяльність Комісії в цілому. 3) Разом з Радою він здійснює контроль за втіленням бюджету ЄС і таким чином впливає на витрати ЄС, він затверджує чи відхиляє бюджет в цілому. 4) Обирає незалежного амбуцента – «уповноваженого з прав людини».

732 члени Парламенту обираються в 27 державах – членах ЄС на 5-річний термін. Вибори до Парламенту відбувається не на основі їх національності, а на основі приналежності до певних політичних груп.

Рахункова палата (Люксембург) – створ у 1977 р. До складу вход по 1 представнику від кожн країни. Повноваження: перевірка звітності і правомірності платіжнх операцій органів ЄС; перевірка раціон-ті витрачання бюдж коштів.

Європ. Суд

Вкл 27 суддів та 8 генеральних адвокатів, призначен на 6 років. Судді обирають зі свого складу голову на 3 роки, тобто кожні 3 роки – ротація складу. Завдання: тлумач договору про заснув європ співтовариства та деяких частин договору про Євросоюз (Маастрихтський договір 1992-1993). Викон функції: констит суду, амін суду, цивільн суду, арбітражн суду, експертної інстанції.

43. Сутність та осн ознаки процесу глобалізації суч світ госп-ва.

Глобалізація — це процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. Основними наслідками цього процесу є розподіл праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн. Це об'єктивний процес, який носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства.

Під гол-єю розуміють проц посилення зв-ків нац ек-к країн світу.

Глоб-я проявляється: 1)утвор світ ринку товарів, послуг, фінансів; 2)встановл глобальн ін форм простору; 3)перетвор знань в осн ел-т суп багатства; 4)визід бізнесу за нац кордони через формув ТНК; 5)впровадж і домінув в повсякденну практику м-н відносин і внут-політ життя народів лібер-демокр цінностей.

Причини глоб-ії: 1)інтернац-ція госп-ва, яка привод до поглиблення співроб-ва між країнами та посилення їх взаємо зал-ті (інтегр-я – переплетіння ек-к; глоб-я – проц перетвор ек-ки в світову); 2)НТП. Поява інформац технологій, які зміцн всю сис-му соц-екон відносин; 3)загостр глобальн проблем, спільних для всіх країн, здатних порушити розв-к цивілізації. Розв’язання цих проблем можливо лише спільн зусиллями.

Ознаки глоб-ії: *взаємо зал-ть нац ек-к та їх взаємопроникнення; *фін глоба ліз-я, тобто зростаюча фіе єдність та взаємозал-ть фін-ек систем країн світу; *послаблення можливостей нац держав щодо проведення незал економ політики; *розшир масштабів обміну та інтесифік процесів руху товарів, капіталів, труд рес-сів; *створ інститутів міждерж та м-н регулюв глобальн проблем; *тяжіння світ ек-ки до єдин стандартів, цінностей, принципів ф-ціонування.

На мікрорівні глоб-я проявляється у створенні окрем компаній (Micrisoft), на макрорівні – у зрост тісноти зв-ків між нац і світовою ек-кою.

До основних показників глоб-ії відносяться: * віднош зовнішнього торг обороту (експорт+імпорт) до ВВП; *увіднош прям та порт інв-ій до ВВП; *отік платежів «роялті» в країну та з країни.

Глоб-я на мегарівні вираж у випередж зростанні світ, фін, товарн ринку порівняно зі світовим вир-вом. Глоб-я відбув поряд з регіоналізацією.

Суперечності глоб-ії: 1)поділ світу на 2 полюси (розвинуті кр та кр, що розвиваються); 2)посил нерівномірностітрозв-ку країн світу; 3)нав’язування «сильними» країнами політ волі, не раціон стр-ри госп-ва, політ та економ зал-ті ін країн; 4)розвинуті к перетвор в замкнений блок, відмежован від ін країн світу.

44. Етапи розвитку та наслідки глобаліз процесів для розвинутих країн та країн що розвиваються

Глобалізація – це об’єктивний процес планетарного масштабу, який має як прогресивні наслідки, так і негативні. До позитивних ми можемо віднести: поширення нових інформаційних технологій та пов’язаних з ними переваг (скорочення часу і витрат на трансакції, поліпшення умов праці та життя); перехід на ресурсозаощаджуючі технології; посилення уваги до важливих проблем людства та інші.

Однак, глобалізація економіки – це не лише вигоди від зростанні участі країни в світових економічних процесах, але й висока ймовірність втрат, зростання ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними з причини формування системи міжнародного інтегрованого виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, інтенсифікації руху технологічних нововведень тощо, але й більш вразливими щодо негативного впливу світогосподарських зв’язків. Світова практика доводить, що виграш від глобалізації розподіляється далеко не рівномірно між країнами та суб’єктами економічної діяльності.

Отже, до негативних наслідків глобалізації відносяться: посилення нерівномірності розвитку країн світу; нав’язування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної та економічної залежності.

Саме тому, глобалізація як суперечливий процес, потребує регулювання на національному та міждержавному рівнях.

Головне протиріччя глобальної економічної системи пов’язане з формуванням в рамках провідних західних держав замкненої господарської системи. Цей процес можна прослідкувати за такими напрямками: 1) концентрація в постіндустріальному світі більшої частини інтелектуального і технологічного потенціалу людства; 2) зосередження основних торговельних потоків в межах співдружності розвинених держав; 3) замикання інвестиційних потоків та 4) спрямованість міграційних потоків з країн “третього світу” в розвинені регіони планети.

Перший напрямок є найбільш очевидний. До 1990 р. країни “Великої сімки” контролювали 87% всіх зареєстрованих у світі патентів, а за таким показником як вкладення у розвиток наукоємких технологій, США в 36 разів випереджали Росію. Протягом 90-х років країни-члени ОЕСР витрачали на наукові дослідження і розробки в середньому близько 400 млрд. дол. США щорічно, з яких 44% припадало на США. Ці тенденції виражаються передусім у зростанні технологічної могутності постіндустріального світу. Вони проявляються і у їх все зростаючій інвестиційній привабливості, яка забезпечує притік іноземних капіталовкладень.

Другий напрямок пов’язаний з випереджаючими темпами зростання світової торгівлі порівняно з темпами зростання обсягів виробництва більшості розвинених країн. Так, з 1870 до 1913 р. обсяги експорту європейських країн збільшилися на 43% порівняно зі зростанням їх ВВП, а в 50-60-ті роки ХХ ст. – уже на 89%.

Третій напрямок пов’язаний з новою якістю інвестиційної активності в розвинених країнах. Зростання інвестиційних потоків і їх зосередження в межах постіндустріального світу на сьогодні помітні як ніколи раніше. Прикладом може бути розподіл інвестицій США і в США за окремими секторами і джерелами. Якщо у Європу у 1970р. спрямовувалося близько 1/3 всіх американських інвестицій, то на сьогодні – вже 50%, тоді як на долю Японії і нових індустріальних країн Азії припадає не більше 8, а Мексики – менше 3%. Характерно, що компанії, які представляють розвинені економіки (США і Європи), інвестують до 80% всіх коштів у галузі високотехнологічного виробництва, а також у банківський і страховий бізнес.

Четвертий напрямок пов’язаний з відчутним зменшенням міграційних потоків всередині постіндустріального світу з постійним зростанням кількості нелегальних іммігрантів з країн “третього світу” з одночасним зростанням. Якщо в 50-ті роки в США 68% легальних іммігрантів прибувало з Європи або Канади і належали вони в основному до середнього класу, то у 80-90-ті роки більше 83% їх чисельності були азійського або латиноамериканського походження і як правило не мали достатнього рівня освіченості.

За умов глобалізації значно посилюється не лише економічна, але і політична та соціальна нерівність між країнами. Розрив у доходах між 1/5 частиною народонаселення, що проживає в найбільш заможних країнах і 1/5, що проживає в найбідніших країнах у 1997 р. виражався співвідношенням 74/1, порівняно з 60/1 в 1990 р. і 30/1 – в 1960 р. для порівняння – в 1900 р. цей розрив становив 3/1, у 1913 р. – 11/1.

У країнах, що відстали у своєму соціально-економічному розвитку, щорічні втрати від невигідних умов торгівлі, а також різниці в доступі до праці і фінансів становлять 500 млрд. дол.. США, що в 10 разів перевищує обсяг державної іноземної допомоги.

Таким чином, глобальної економіки на сьогодні не існує: має місце господарська система, в якій економічний і соціальний розвиток більшої частини людства знаходиться в жорсткій залежності від прогресу постіндустріального світу і від його можливості впливати на події в решті регіонів планети. Безумовно, господарські і інформаційні зв’язки стають все більш інтенсивними, проте їх значення в рамках різних соціально-економічних систем залишаються діаметрально протилежними. Всередині постіндустріального світу глобальні тенденції призводять в кінцевому результаті до зближення рівнів розвитку окремих країн і їх жорсткого протистояння з рештою світу. У всепланетарному масштабі кожен новий прояв глобалізації каталізує формування однополюсного світу, в якому глобального значення може набувати лише його центр, як постіндустріальна складова.

45. Фінансова глобалізація та ї прояви

- фінансова глобалізація є об'єктивним процесом, який відображає сукупність умов розвитку сучасного світового суспільства і, насамперед, науково-технічного і економічного прогресу. Це найбільш складний та розвинений з точки зору інтернаціоналізації процес, що є наслідком поглиблення фінансових зв'язків країн, лібералізації цін та інвестиційних потоків, створення глобальних фінансових груп;

- фінансова глобалізація - це вільний та ефективний рух капіталів між країнами й регіонами, функціонування глобального ринку, формування системи наднаціонального регулювання міжнародних фінансів, реалізацію глобальних фінансових стратегій ТНК і транснаціональних банків;

- фінансова глобалізація є ідеологією, політикою та практикою об'єднання національних грошових систем шляхом їх заміщення "світовими грошима", функції яких беруть на себе гроші США, об'єднаної Європи та Японії;

- фінансова глобалізація - це посилення взаємозалежності та взаємовпливу країн у сфері фінансових відносин, зростанням ролі міжнародних кредитних відносин, міжнародного руху капіталів, розширенням джерел надходження доходів і розміщення активів у інших країнах. В її основі вільний рух капіталів, валюти, їх переміщення через національні кордони, результатом чого є формування глобальних фінансових ринків і світового фінансового співтовариства;

- фінансова глобалізація - це розширення кордонів, меж ринків інвестиційних інструментів, усунення бар'єрів доступу та розширення можливостей вільного залучення до глобального інвестиційного процесу на принципах конкурентної боротьби;

- фінансова глобалізація - це інтеграція національних фінансових систем із міжнародними фінансовими ринками та інституціями.

Розвитку ФГ сприяють: 1)випереджаюче зрост експорту порівн. З ВВП і зростання потоку транс кордон платежів; 2)посил офіц та нелегальн міграції, здісн переселення, збільш горошов переказів до країн походження; 3)лібераліз руху капіталу та зрост його, особливо портф інв-ій.

Прискорення фін глоб-ії: 1)поглибл м-н фін інт-і; 2)формув сис-м м-н фін інститутів (МВФ, Світовий Банк); 3)швидкий розв-к фін інновацій; 4)виникн нових фін технологій, поява фін інжинірингу.

Форми прояву фін глоб-і: 1)зрост обсягу м-н фін потоків у вигляді платежів, трансфертів, розрахунків, переміщ капіталу; 2)зростання мобільності м-н капіталів через лібераліз умов їх транс корд переміщення (з 70-х рр. трансформ-я м-н вал сис-ми – зміни у статтях статуту МВФ, подальші саміти великої сімки); 3)м-н експансія ТНК і банків; 4)зрост ролі м-н фін орг-ій у глоба ліз процесах; 5)стандартиз та уніфік фін діяльн суб’єктів господарювання; 6)інститут зближ фін і банків с-м різних країн.

46. Демографічна проблема сучасного світу, її причини та прояви.

Проблеми народонаселення є невід'ємною частиною глобальних проблем сучасності..

Загалом демогр ситуація у світі характериз демограф вибухом, що стався в сер 20 ст. Простежимо наступну динаміку: 1850 р - 1 млрд чол., 1930 – 2, 1960 – 3, 1975 – 4, 1986 – 5, 1999 -6, зараз – 6,4 млрд. За прогнозами до 2025 р. населення цих країн зросте ще на 3 млрд осіб, що становитиме 95% приросту населення світу. Особливо динамічно зростає населення в країнах Африки, де природний приріст становить 3%: на рік, тобто 10 мли осіб щорічно.

В той же час кількість населення економічно розвинених регіонів світу знизилося із 33,1% у середині XX ст., до 24,1% в останній чверті століття; за прогнозними розрахунками ООН спад триватиме й далі. Особливо це стосується розвинених країн, що входять до Організації економічного співробітництва і розвитку — 20% в 1950 р. і 14% наприкінці століття. В той же час відбулося зростання цього показника в країнах Азії, Африки, Латинської Америки — з 66,9%. у 1950 р. до 79,5%, у 2000 р.

В останній чверті XX ст. у розвинених країнах Європи, Північної Америки, в Австралії, Японії природний приріст не перевищує 1 % на рік. Зниження показників народжуваності викликає зміну вікової структури населення (зменшення частки дітей і молоді, збільшення кількості людей похилого віку, тобто ''старіння населення"), зменшення його кількості в працездатному віці, депопуляції в майбутньому. Новий тип вікової структури викликає складні проблеми економічного, політичного і культурного характеру. У країнах Азії, Африки, Латинської Америки швидке зростання кількості населення (подвоєння через кожних 20-30 років) призводить до загострення важливих соціально-економічних проблем в цих регіонах: значного переважання темпів приросту населення над темпами економічного росту і до ще більшого відставання від аналогічних показників розвинених країн; швидкі темпи урбанізації, збільшення числа безробітних і осіб, що не знаходять застосування своєї праці (30%. працездатного населення світу), зростання чисельності неграмотних (950 млн чол. за даними ЮНЕСКО в 2000 р.) поряд з ростом частки грамотного населення в світі (85%. наприкінці століття).

У великій групі країн тропічної Африки, Південної Азії, деяких країн Центральної і Південної Америки, а також країн мусульманського Сходу зберігаються традиції високої народжуваності і природний приріст перевищує 2,5-3%.

У найбагаточисельнішій групі країн, що розвиваються (Індія, Індонезія, країни Індокитаю, Мексика, Колумбія, Венесуела, Чилі. Єгипет, Туніс та ін.), де діють державні програми планування сім'ї, показники природного приросту населення коливається від 1,5 до 2,5%

Потенційна загроза розвитку сучасної демографічної ситуації полягає в тому, що населення світу може вступити в XXI ст. з 1 млрд безробітних, 1 млрд голодуючих. 1 млрд неграмотних, 2 млрд, що живуть в умовах відносного або абсолютного перенаселення, 1,5 млрд знедолених, що знаходяться за "межею бідності".

Для вирішення глобальних демографічних проблем слід встановити допустиму межу чисельності населення Землі (від 10 до 20 млрд осіб), визначити строки стабілізації загальної чисельності населення (близько 2110 р. — 10,5 млрд осіб, в тому числі в Азії — 57%, в Африці — 19%населення світу), Амстердамська декларація ЮНФПА (Фонд ООН в галузі народонаселення, заснований в 1967 р.) передбачає застосування заходів, скерованих на зменшення показників народжуваності, підвищення якості населення (освіта, здоров'я), демографічної грамотності, підвищення соціального статусу жінок, планування сім'ї, на що ЮНФПА передбачив витратити до кінця XX ст. 10 млрд американських доларів щорічно.

Сер трив-ть життя у світі – 66,9 р., а в європі – 78 р. Коеф нарождув – Є – 1,7%, світ – 47%

Глобальністьпроблеми народонаселення в тому, що вона не може бути локалізована в якомусь певному регіоні, і нерівномірне зростання чисельності населення в окремих країнах може викликати помітні зміни на геополітичній карті світу.

Основні тенденції народонаселення світу: 1)демогр вибух за раз прир приросту в кр, що розвив (збільш трив життя; зниж дит смертності) 2)нерівном-ть населеності планети (Азія – 60%, Австралія та Океанія – 1%); 3) тВис частка молоді в населеннів кр, що розвив, вис часка літній людей в розинут кр. 4)низ якість роб сили в кр, що розвиваються+пошир-ть хвороб, зниж писемності (84% чол., 72% - ж писемні – світ; кр, що розвив – 45% чоловіки); рів освіти і кваліфік-ії 5)міжетн конфлікти (Півн-Сх Африки, Індія, Пакист тощо); 6)Вис без роб, особл серед молоді.

47. Продовольча проблема у світі та шляхи її вирішення

Серед глобальних проблем, які безпосередньо впливають на долю людства, виділяють продовольчу. Вона визначається спроможністю Землі прогодувати нинішнє і майбутні покоління планети.

Згідно з даними ФАО (продовольчої і сільськогосподарської організації ООН, яка була створена після Другої світової війни (1945 р.)), нині на планеті голодують понад 500 млн осіб, а ще 1 млрд осіб постійно недоїдають. Продовольча криза особливо актуальна для багатьох країн Африки, Азії, Латинської Америки і загрожує поширитися на інші території. У сучасному світі продовольча проблема тісно пов'язана з іншими глобальними проблемами: демографічною, енергетичною, екологічною.

Розв’язанню цієї проблеми приділяють увагу Світовий Банк Реконструкції і Розвитку, регіональні банки, спеціальний фонд ОПЕК — країн-експортерів нафти.

Більшість дослідників розглядають продовольчу проблему як багатопланове явище, яке має вплив на всі сторони суспільства і тому не може не розглядатися у взаємозв'язку з економічною системою, політичним ладом, національними традиціями господарювання та вирощування сільськогосподарських культур.

Тривалий час дискусія про шляхи вирішення продовольчої проблеми зводилася до ідеологічної боротьби. Представники планової економіки доказували, що проблему голоду загострюють розвинені країни світу і що її можна вирішити шляхом "справедливого розподілу продуктів харчування". Досвід господарювання у колишньому СРСР та в інших країнах соціалістичної орієнтації показав, що таким шляхом можна хіба підтримувати мінімальний рівень фізіологічних потреб людини.

Пояснення продовольчої проблеми у країнах, що розвиваються, "демографічним вибухом" теж не має під собою твердого ґрунту, бо, наприклад, китайці проблему забезпечення населення продуктами харчування частково вирішили шляхом реформування сільського господарства.

Виділяють чотири групи чинників, які впливають на глобальну продовольчу проблему: природні умови і розміщення населення (загальна площу та структуру сільськогосподарських угідь, сільськогосподарський потенціал, клімат та ін); світовий транспорт і зв'язок, що забезпечують широкий вихід продуктів харчування на зовнішній ринок; політична ситуація у світі; світова економіка і торгівля у їх єдності (продовольство розглядається як складова частина торговельних потоків, роль балансових розрахунків).

Серед природних чинників, які мають особливе значення для вирішення продовольчої проблеми, визначальною є земля. Однак не вся земля придатна для вирощування сільськогосподарських культур. В Європі і Азії, наприклад, розорано відповідно 25,3 і 17,0% площі суші, тоді як площа орних земель в Австралії і Океанії, в Африці і в Латинській Америці становить усього 6, 6,7 та 8,9% відповідноВстановлено, що вирішити продовольчу проблему молоді суверенні держави "третього світу" можуть двома шляхами: 1)екстенсивним шляхом, за рахунок освоєння нових земель 2)інтенсивним, тобто шляхом підвищення продуктивності використовуваних земель, що приведе до збільшення виробництва продовольства з одиниці площі.

Для продовольчого забезпечення людства суттєве значення мають біологічні ресурси Світового океану. Оскільки можливості розширення сільськогосподарського виробництва в більшості країн світу обмежені, а інтенсифікація виробництва продовольства вимагає значних затрат, що викликає ріст цін, то особливий інтерес представляє розширення нетрадиційного виробництва продуктів харчування, зокрема розробка технологій виробництва білків такої якості, які б використовувалися для виробництва нових харчових продуктів, особливо таких, що імітують тваринницькі.

Форми прояву продов проблеми: 1)безпосер нестача прод харчув (Еритрея, Сомалі); 2)незбал-ть харч раціону за білками, жирами, вуглеводами; 3)низ калорійність харчув при важків роботі.

Наслідки продов проблеми: 1)зниж якоті роб сили; 2)пошир захворюв, особл серед дітей та молоді; 3)посил мігр населення з не забезпеч продов-вом країн.

Таким чином, продовольча проблема має всі підстави для її вирішення. Ця проблема повинна зводитися не до зменшення кількості населення, а до впровадження економічних реформ, перш за все в країнах, що розвиваються.

48 Еколого-економ проблеми суч цивілізації

В останні десятиріччя суспільство все більше турбує стан навколишнього середовища, бо людина як біологічна істота не може існувати без чистого довкілля. Створення ж штучного середовища для життя людей є або абсолютно неможливим, або надзвичайно дорогим. Екологічні проблеми зараз розглядаються як одні з найбільш загрозливих для людства.Основними ознаками еколог кризи є; 1)зрост забрудн сер-ща в усіх сф – повітр сер-ще, води, грунти; 2)зрост витрат суп-ва на відновлення НС (лік від джерел забрудн шляхом очищ стічних вод, рекльтив земель, утиліз шкідл викидів в атмосф та побутов викидів; 3)виснаження прир рес на планеті; 4)пошир захворювань людей, зумовлен забруднен НС.

Причинами розвитку еколого-економ проблем є: 1)необ’єктивна оцінка рів забрудн сер-ща, яка здебільшого занижена; 2)хибний теорем підхід для визнач ролі природи у відтвор процесі; 3)еколого-ек м-н проблеми повяз з нерівномір-тю розв-ку світ ек-ки, нестачею коштів на відновл сер-ща; 4)різне тлумач м-н правов актів, що регламент проц прир-корис-ня (Копенгагенська конференція, грудень 2009 р).

У XX ст. загострилися проблеми мінеральних, енергетичних, земельних ресурсів, які через варварське їх використання вже не можуть забезпечувати потреб людства. У другій половині XX ст. загострилися проблеми забруднення навколишнього середовища, які можна розглядати у кількох аспектах: 1) як джерела викидів виділяють промисловість, сільське господарство; транспорт та побут; 2) серед забрудників можна виділити механічні; хімічні; радіоактивні; бактеріальні, такі специфічні види забруднень, як шумове та забруднення електромагнітними хвилями; 3) забруднення навколишнього середовища прийнято розглядати за геосферами: атмосферою, гідросферою та літосферою.

Різке погіршення стану довкілля у XX ст. поставило проблему глобального виживання людства. Проте широкий "алярмістський" (від англ. тривога, страх) рух учених, а потім ще більш масові громадські рухи "зелених", змусили виробників перейти до більш раціонального природокористування. Зараз вже можна говорити про те, що спільними зусиллями вчених, виробників, урядів країн і громадськості можна відвернути екологічну катастрофу. Основними шляхами розв'язання екологічних проблем є такі: 1)перехід до матеріало- і енергозберігаючих технологій, а в перспективі — до замкнутих циклів використання ресурсів, що дасть змогу перейти до маловідходного виробництва; 2)використання нагромадженого за тисячоліття людської діяльності досвіду раціонального природокористування. Розробка регіональних схем використання ресурсів в залежності від природних економічних та соціальних особливостей території; 3)розосередження екологічно шкідливих виробництв, які в даний час ще не можна закрити; 4)розширення природно-заповідних територій, особливо в районах з нестабільними екологічними системами; 5)екологічна освіта і виховання населення.

Згідно з оцінками вчених, для забезпечення всіх екологічних програм необхідно приблизно 600 млрд доларів у рік, з яких 125 млрд промислове розвинені країни повинні дотувати країнам, що розвиваються.

Економічні проблеми

До цієї групи проблем відносять переважно енергетичну, сировинну та продовольчу. З одного боку, економічні проблеми стосуються безпосередньо кожного жителя, як споживача продукції. Адже дефіцит сировини, енергії, продуктів харчування призводить до зростання цін на готову продукцію, а отже — до зниження життєвого рівня населення, о