Продуктовий (виготовлення певного продукту); 5 страница
Розрахунки чисельності спираються не лише на кількісну та якісну оцінку самих трудових ресурсів, а й на можливий рівень їхнього використання та на аналіз факторів, які впливають на цей рівень, - технічних, організаційних, соціально-економічних.
Об'єктами аналізу в такому разі стають:
- номенклатура продукції, що виготовляється, та послуг, що надаються;
- утрати робочого часу та причини таких;
- характер та порівняльний рівень технологічних процесів і устаткування;
- прогресивність та відповідність сучасним вимогам організації праці та виробництва;
- рівень мотивації трудової діяльності;
- норми обслуговування та виробітку, рівень фактичного виконання норм тощо.
Визначення планової чисельності персоналу залежить від специфіки підприємства, особливостей його функціонування. Зокрема:
- розрахунки за обсягом будуть різними для підприємств масового та серійного виробництва у порівнянні з підприємствами одиничного й дослідного виробництва;
- підприємство, яке докорінно диверсифікує свою діяльність, натрапить на значно більші проблеми в розрахунках ніж підприємство, що тільки збільшує обсяги виробництва чи надання послуг;
- підприємству, виробництво на якому має ритмічний характер протягом усього року, незнані проблеми виробництва сезонного характеру, у тім числі щодо розрахунків чисельності персоналу.
За умови значних організаційних змін (наприклад, створення нового підприємства) оцінка майбутніх потреб у трудових ресурсах є досить складним завданням. У цьому разі використовують типові структури, моделі, аналоги.
За визначення чисельності на перспективний період необхідно враховувати фактори зовнішнього середовища, а саме:
- ринкову кон'юнктуру, зв'язану з тим чи тим видом діяльності;
- циклічність розвитку економіки, передбачення можливого загального економічного спаду;
- регіональні особливості ринку праці (переміщення виробничих потужностей в регіони з нижчою вартістю праці);
- державні (урядові) програми, замовлення, контракти (згідно з останніми підприємство зобов'язане створювати нові робочі місця);
- юридичні аспекти (закони, договори з профспілками і т. ін.), що регулюють трудові відносини, захищають інтереси окремих категорій населення та працівників;
- можливості використання тимчасового наймання працівників, надомної праці.
Техніка розрахунків планової чисельності окремих категорій працівників визначається конкретною специфікою їхньої професійної діяльності та галузевими особливостями функціонування того чи того підприємства.
Але в будь-якому разі вона має базуватись на врахуванні можливої економії затрат праці за факторами.
Передовсім для виявлення загальної (здогадної) чисельності промислово-виробничого персоналу на плановий період використовується метод коректування базової чисельності:
, чол.,
де 
- чисельність промислово-виробничого персоналу, що необхідна для забезпечення планового обсягу виробництва, осіб;
- базова (очікувана) чисельність, осіб;
- плановий темп зростання обсягу виробництва продукції,
- сумарна зміна чисельності за пофакторним розрахунком можливого зростання продуктивності праці, осіб.
Точнішим є метод розрахунку планової чисельності на підставі повної трудомісткості виготовлення продукції:
= 
, чол.,
де 
- повна трудомісткість виробничої програми планового року (включає технологічну трудомісткість, трудомісткість обслуговування та управління виробництвом), нормо-годин;
- розрахунковий ефективний (корисний) фонд робочого часу одного працівника, годин;
- очікуваний коефіцієнт виконання норм.
Для визначення ефективного (корисного) фонду робочого часу одного працівника складають баланс робочого часу, в якому обчислюють три види робочого часу:
1. календарний – кількість днів протягом планового року;
2. номінальний – календарна кількість днів у плановому році з відрахуванням вихідних і святкових днів;
3. ефективний (корисний) – це фонд робочого часу, який залишається після відрахування з номінального фонду цілоденних втрат робочого часу, пов’язаних із плановими черговими та додатковими відпустками, неявками з причини хвороби та з дозволу адміністрації, відпустками у зв’язку з вагітністю та родами, виконанням службових і державних обовязків, прогулів, цілодобових простоїв, страйків, а також внутрішньозмінних втрат робочого часу.
Чисельність робітників, що зайняті на роботах, які нормуються(Чплрн), розраховується за формулою:
, чол.,
де tі - планова трудомісткість одиниці i-го виду виробу, нормо-годин;
mi - кількість виробів і-го виду, одиниць;
n - кількість видів виготовлюваних одиниць.
Чисельність основних робітників, зайнятих на ненормованих роботах (Чплос), - контроль технологічного процесу, управління апаратами, машинами та іншим устаткуванням, розраховується за нормами обслуговування, а саме:
, чол.,
де mo - кількість об’єктів, що обслуговуються (агрегатів і т. ін.);
– кількість змін роботи на добу;
– коефіцієнт переводу явочної чисельності в облікову, який розраховується за формулою Кro = 
, де f - плановий процент невиходів робітників на роботу;
-- норма обслуговування одного агрегату (машини) - кількість об'єктів на одного робітника.
Чисельність робітників, для яких неможливо встановити норми обслуговування та розрахувати трудомісткість робіт (Ч¶пл ), визначається за формулою:
, чол.
де 
- кількість робочих місць.
Чисельність працівників управління спеціалістів, службовців розраховується за кожною функцією методом прямого нормування, якщо дані щодо трудомісткості є достатньо вірогідними.
За встановлення чисельності управлінського персоналу керуються типовими штатними розкладами (схемами, моделями), виробленими наукою управління та практикою у тій чи тій сфері діяльності.
Додаткова потреба персоналу на перспективний (плановий) період заявляється на підставі порівняння його фактичної наявності та потреби на плановий період за окремими професіями та кваліфікаціями.
Вона розраховується як очікуваний приріст з урахуванням компенсації зменшення (вихід на пенсію, призов до армії та ін.), заміни практиків спеціалістами тощо.
Визначена планової чисельності працівників – це важливий етап планової роботи на підприємстві. Показники цього плану будуть використовуватися при розробці плану зростання продуктивності праці, плану витрат підприємства, плану соціального розвитку підприємства.
4. Кадрова політика та система управління персоналом сучасного підприємства
Кадрова політика – це сукупність соціально-правових, організаційно-економічних і психологічних заходів з формування, використання і відтворення трудового потенціалу. Сучасна кадрова політика підприємства має бути спрямована на ринкові умови господарювання. Головна її мета полягає в забезпеченні нині і в майбутньому кожного робочого місця, кожної посади персоналом відповідних професій та спеціальностей і належної кваліфікації.
Досягнення кінцевої мети кадрової політики суб'єктом господарювання має передбачати виконання таких основних функцій:
- розробка і корекція стратегії формування та використання трудового потенціалу відповідно до змін в умовах господарювання;
- набір і формування необхідних категорій персоналу (відбір, професійна орієнтація, наймання, адаптація);
- підготовка персоналу до відповідної професійної діяльності (виробничо-технічне учнівство, загальна професійна підготовка, підвищення кваліфікації, просування на службі);
- оцінка персоналу (контроль відповідності персоналу конкретним потребам виробництва чи іншої сфери діяльності, аналіз ділових якостей працівників, висунення на певну посаду, службове переміщення);
- мотивація дотримання належного режиму трудової діяльності та високої продуктивності праці;постійний моніторинг безпеки праці (виробничо-господарської діяльності);
- забезпечення соціальної захищеності персоналу підприємства (фірми, корпорації);
- реалізація постійних контактів між керівництвом (керівниками всіх рівнів) і представниками трудових колективів (профспілками).
Ці та деякі інші функції реалізуються службами персоналу (відділами кадрів) у тісній співпраці як з генеральною дирекцією (наприклад питання загальної стратегії або висування на посади), так і з відповідними структурними підрозділами підприємства, які так чи так беруть участь у розробці та реалізації кадрової політики.
Результативність господарювання на підприємстві великою (якщо не вирішальною) мірою залежить від чинної системи управління персоналом.
Під системою управління розуміють багатовекторну діяльність відповідних відділів (служб) підприємства, галузевих органів та органів центральної виконавчої влади.
Основними підсистемами управління персоналом підприємства є:
1.Умови праці: виконання умов психофізіології, ергономіки та технічної естетики праці; охорона праці і техніка безпеки; охорона довкілля.
2. Трудові відносини: аналіз і регулювання групових та особистих взаємовідносин; відносин керівництва; управління конфліктними ситуаціями; соціально-психологічна діагностика; взаємодія керівників із профспілками.
3. Оформлення та облік кадрів: оформлення та облік приймання, звільнення і переведення; інформаційне забезпечення; професійна орієнтація; забезпечення зайнятості.
4. Маркетинг, прогнозування і планування персоналу: розробка стратегії управління персоналом; аналіз ринку праці; прогнозування потреби; зв'язок із зовнішніми джерелами забезпечення; оцінка персоналу.
5. Розвиток трудового потенціалу: техніко-економічне забезпечення; підвищення кваліфікації; робота з кадровим резервом; планування ділової кар'єри; адаптація нових працівників.
6. Стимулювання праці: нормування й тарифікація праці; розробка системи оплати та морального заохочення праці; застосування форм участі в прибутку та капіталі; управління трудовою мотивацією.
7. Надання юридичних послуг: вирішення правових питань трудових відносин; правове регулювання господарської діяльності; узгодження розпорядчих документів з управління персоналом.
8.Створення необхідної соціальної інфраструктури: організація громадського харчування; управління житлово-побутовим обслуговуванням; забезпечення належних умов охорони здоров'я та відпочинку тощо.
9. Вибір і застосування організаційних структур управління: аналіз існуючої і проектування найбільш придатної для даного підприємства оргструктури управління; розробка штатного розпису.
ТЕМА 4
ВИРОБНИЧІ ФОНДИ ТА НЕМАТЕРІАЛЬНІ РЕСУРСИ ПІДПРИЄМСТВА
План
1. Загальна характеристика виробничих фондів підприємства.
2. Економічна сутність, класифікація і структура основних фондів.
3. Види оцінки основних фондів.
4. Спрацювання і амортизація основних фондів.
5. Методи амортизації та їх характеристика.
6. Поняття, види і чинники формування виробничої потужності підприємства.
7. Методичні основи розрахунку виробничої потужності.
8. Показники і шляхи підвищення ефективності використання основних фондів і виробничої потужності підприємства.
9. Поняття та види нематеріальних ресурсів підприємства
10. Нематеріальні активи підприємства
11. Оцінка вартості та амортизація нематеріальних активів.
1. Загальна характеристика виробничих фондів підприємства
Виготовлення продукції здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва. Останні за своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фонди підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні.
Проте засоби виробництва як сукупність засобів і предметів праці не можна ототожнювати з виробничими фондами, що зумовлено двома обставинами. По-перше, елементи засобів виробництва стають виробничими фондами лише з моменту їхнього безпосереднього використання у виробничому процесі. По-друге, виробничі фонди на відміну від засобів виробництва є виключно вартісною економічною категорією. Це означає, що до виробничих фондів відносять не всі елементи засобів виробництва взагалі, а ті з них, які мають вартість.
Складовим частинам виробничих фондів властиві певні характерні ознаки, за якими можна розрізняти основні та оборотні фонди й обґрунтовано тлумачити сутність та значення цих економічних категорій для відтворювальних процесів.
Основні фонди — це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий часу своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, (на платні послуги) частинами еміру спрацювання.
Оборотні фонди — частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється (на вартість платних послуг).
Економічна сутність і матеріально-речовий зміст основних та оборотних фондів служать визначальними характеристиками щодо окреслення їхнього значення у здійсненні відтворювальних процесів, функціонуванні та розвитку будь-якого виробництва. Уся сукупність наявних виробничих фондів становить найбільшу за питомою вагою частину (близько 60 відсотків) національного багатства країни. Основні фонди визначають характер матеріально-технічної бази виробничої сфери на різних етапах її розвитку. Зростання й удосконалення засобів праці забезпечують безперервне підвищення технічної оснащеності та продуктивності праці виробничого персоналу. Знаряддя праці, які є найбільш активною частиною основних фондів, становлять матеріальну основу виробничої потужності підприємства. Елементи оборотних фондів формують речовинну субстанцію продукції, що виготовляється (сировина, конструкційні матеріали), створюють матеріальні умови для здійснення технологічних процесів і роботи виробничого устаткування (паливо, енергія), збереження і транспортування сировини та готових виробів (різні допоміжні матеріали — мастила, фарби тощо; тара).
2. Економічна сутність, класифікація і структура основних фондів
Основні фонди підприємства – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється частинами в міру спрацювання.
Необхідною умовою правильного обліку й планування відтворення основних фондів підприємств є їхня класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, згідно з якою всі основні фонди за ознакою подібності їхнього функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види
За видами основні фонди підприємств усіх галузей господарства класифікуються так:
1) будівлі - виробничі корпуси та будинки, в яких розміщені різні цехи, лабораторії, склади, адміністративно-господарські підрозділи та служби;
2) споруди - шахти, нафтові та газові свердловини, водонапірні башти, мости, естакади, під'їзні дороги тощо. Ця група основних фондів створює умови, необхідні для виробництва шляхом виконання тих чи інших функцій, не пов'язаних зі зміною предметів праці;
3) передавальні пристрої - лінії електропередачі, тепло мережі, трубопроводи для передачі між об'єктами води, пари, газу, повітря, кислоти тощо;
4) машини та обладнання. їх поділяють на:
а) робочі машини та обладнання - машини, апарати, обладнання, за допомогою яких здійснюється механічний, термічний або хімічний вплив на предмети праці з метою зміни їх складу, форми та стану. До цієї самої групи засобів належать також машини й обладнання, призначені для пересування предметів праці під час виробничого процесу (мостові та металургійні крани, конвеєри);
б) силові машини та обладнання - машини-генератори, що виробляють теплову та електричну енергію, машини-двигуни, що перетворюють різного роду енергію на механічну (атомні реактори, турбіни, електродвигуни, парові двигуни тощо);
в) вимірювальні, регулювальні прилади, пристосування та лабораторне обладнання - прилади та пристрої, що при значені для вимірювання товщини, діаметра, площі, ваги, часу, тиску, швидкості, частоти обертання, потужності, напруження тощо, а також прилади для випробування матеріалів, виконання експериментів, аналізів та досліджень;
г) обчислювальна техніка -- електронно-обчислювальні, управляючі, аналогові та інші машини, прилади, які призначені для прискорення та автоматизації процесів, пов'язаних з вирішенням математичних завдань (обчислювальних, логічних) за заданою програмою й отриманням необхідної інформації;
д) інші машини та обладнання, що не входять до вказаних підгруп (обладнання автоматичних телефонних станцій, установки промислового телебачення тощо);
5) транспортні засоби - рухомий склад залізничного, автомобільного та інших видів транспорту для транспортування пасажирів, матеріалів, напівфабрикатів, готових виробів (електровози, морські та річкові судна, автомобілі, магістральні газо- та нафтопроводи);
6) інструмент - різні інструменти, призначені для обробки сировини, матеріалів, напівфабрикатів (електродрилі, фарбопульти тощо), різні пристосування для пересування матеріалів під час їх обробки;
7) виробничий інвентар та прилади - предмети виробничого призначення, які забезпечують виконання виробничих операцій (робочі столи, верстаки тощо), а також засоби для зберігання у виробничих приміщеннях рідин, сипучих матеріалів (чани, бочки тощо);
8) господарський інвентар - конторський та господарський інвентар (канцелярські столи, друкувальні машинки, оргтехніка тощо);
9) робочі та продуктивні тварини (коні, воли тощо);
10) багаторічні насадження - плодово-ягідні, декоративні та інші насадження;
11) капітальні витрати з поліпшення земель - витрати підприємства на меліорацію та зрошення земель;
12) інші основні виробничі фонди - бібліотечні фонди, капітальні витрати на орендовані основні засоби та інші, які не ввійшли до попередніх груп.
У практиці господарювання з метою спрощення обліку основних фондів до оборотних фондів відносять інструменти та інвентар зі строком експлуатації до одного року і вартістю до 1000 одиниць національних грошей, а також усі спеціальні інструменти та пристрої, спеціальний одяг та взуття незалежно від строку використання й вартості.
За використанням основні фонди поділяють на:
1. діючі -- всі основні фонди, що використовуються у господарській діяльності;
2. недіючі -- ті основні фонди, що не використовуються у даний період часу у зв'язку з тимчасовою консервацією підприємств або окремих цехів;
3. запасні -- різне устаткування, яке знаходиться у резерві та призначене для заміни об'єктів основних фондів, що вибули або ремонтуються.
Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, неабияке значення має поділ таких на дві частини: активну, яка безпосередньо бере участь у виробничому процесі і завдяки цьому забезпечує належний обсяг та якість продукції, і пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва. До активної частини основних фондів відносять переважно робочі машини й устаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, використовувану в автоматизованих системах управління технологічними процесами обчислювальну техніку, деякі технічні споруди - гірничі виробки шахт, газові й нафтові свердловини. активну частину, до якої належать ті основні виробничі фонди, що безпосередньо беруть участь у виробничому процесі, Наприклад, обладнання, машини, транспортні засоби; пасивну частину, що включає ті основні виробничі фонди, які забезпечують здійснення виробничої діяльності, але не беруть у ній безпосередньої участі. Так, до неї належать будівлі, споруди, передавальні пристрої тощо.
Прогресивність змін у структурі основних виробничих фондів підприємства виражається у збільшенні частки їхньої активної частини. Чим вона більша, тим більші можливості підприємства нарощувати обсяги виробництва.
За належністю основні фонди підприємства поділяють на:
1. власні, які повністю належать підприємству;
2. орендовані, які є власністю інших підприємств і використовуються на даному підприємстві відповідно до договору оренди.
Співвідношення різних груп (або видів) основних фондів підприємства у їх загальній вартості характеризує виробничу структуру основних фондів.
Серед основних факторів, що впливають на виробничу структуру основних фондів підприємства, можна визначити такі:
- виробничо-технологічні особливості галузі;
- темпи науково-технічного прогресу;
- ступінь розвитку різних форм суспільної організації виробництва;
- технічний рівень виробництва на підприємстві;
- відтворювальна структура капітальних вкладень у створення нових основних фондів;
- територіальне розміщення підприємства;
- інші.
Видова структура основних фондів підприємства суттєво відрізняється у різних галузях господарства. Так, в електроенергетиці більшу частку основних фондів становлять передавальні пристрої (32%) та силові машини й обладнання (33%); у паливній промисловості більше половини вартості основних фондів припадає на споруди (58%); у галузях машинобудування більше 45% займають машини та обладнання; у легкій промисловості на будівлі припадає 42% вартості фондів, у тому числі у швейній - 60%.
3. Види оцінки основних фондів
Облік основних фондів здійснюється в натуральній і вартісній формах.
Натуральні показники (площа, об’єм, кількість одиниць обладнання тощо) використовуються при визначенні виробничої потужності, розробці балансів обладнання і т.д.
Оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період.
Залежно від стану основних фондів та часу визначення їхньої вартісної оцінки розрізняють вартість: первісну; відновлену; залишкову; справедливу; переоцінену; ліквідаційну; яка амортизується; середньорічну.
Первісна вартість основних фондів - це фактична їхня вартість на момент уведення в дію чи придбання. Наприклад, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його будівництва; первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, крім оптової ціни, включає витрати на його транспортування й установку на місці використання.
Відновлена вартість основних фондів - це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Зі зміною умов виробництва й цін на ті самі елементи засобів праці між первісною (початковою) та відновленою вартістю основних фондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку й поточного регулювання процесу відтворення основних фондів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення порівнянності вартісної оцінки основних фондів періодично проводиться їхня переоцінка за відновленою вартістю. Здійснювати дооцінку (уцінку) залишкової вартості об'єкта основних фондів підприємствам дозволяється тільки у тому разі, коли на дату складання балансу залишкова вартість об'єкта більш як на 10% відрізняється від його справедливої вартості.
Повна (первісна й відновлена) вартість основних фондів -- це вартість у новому, не зношеному стані.
Залишкова вартість основних фондів характеризує реальну їхню вартість, іще не перенесену на вартість виготовленої продукції (виконаної роботи, наданої послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною первісною (відновленою) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів. Залишкова вартість ще називається балансовою вартістю основних фондів.
На практиці часто фактичний рівень фізичного спрацювання та морального зносу об'єкта не збігається з показниками зносу згідно з економічними розрахунками, і його залишкова ціна не відображає його справжньої споживчої вартості. Тому виникає потреба у достовірній оцінці об'єкта з урахуванням його фактичних споживчих властивостей, тобто у визначенні його справедливої вартості.
Справедлива вартість об'єкта основних фондів -- це ринкова вартість об'єкта, визначена шляхом експертної оцінки, яку зазвичай здійснюють професійні оцінювачі. Вона визначається як сума грошових коштів, за якою об'єкт основних засобів може бути обміняний або отриманий в операції між незалежними, поінформованими та зацікавленими сторонами.
Під час ліквідації об'єкта основних фондів після закінчення терміну його експлуатації зазвичай залишаються певні матеріальні цінності: агрегати, запасні частини, метал, гума тощо. Сума коштів або вартість інших цінностей, яку підприємство очікує отримати при ліквідації об'єкта основних фондів після закінчення терміну його використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з його ліквідацією, називається ліквідаційною вартістю об'єкта основних фондів.
Для забезпечення нормального відтворення основних фондів підприємству достатньо відшкодувати у вигляді амортизаційних відрахувань лише різницю між початковою (або переоціненою) та ліквідаційною вартістю об'єкта. Ця різниця становить вартість об'єкта основних фондів, що амортизується.